Электронная библиотека
Форум - Здоровый образ жизни
Саморазвитие, Поиск книг Обсуждение прочитанных книг и статей,
Консультации специалистов:
Рэйки; Космоэнергетика; Биоэнергетика; Йога; Практическая Философия и Психология; Здоровое питание; В гостях у астролога; Осознанное существование; Фэн-Шуй; Вредные привычки Эзотерика


Гарвардська бібліотека давньої української літератури

Корпус українських перекладів: Том 2

Літературно-художнє видання

ГРИГОРІЙ САВИЧ СКОВОРОДА

ТВОРИ У ДВОХ ТОМАХ

Том 2

Редактори Н. Ішина, Н. Кравченко Коректори С. Гайдук, Н. Шугай Художньо-технічне редагування В. Лопарєва Комп'ютерний макет В. Романенка

Підписано до друку 2.09.94. Формат 60 ? 90/16. Папір офсетний №1. Гарнітура TimesET. Друк офс. Друк, арк.30,0. Умови, друк. арк. 30,0. Зам. № 4-1815.

Віддруковано з фотоформ АТ «Обереги», 252054, м. Київ-54, вул. Тургенєвська, 46,

на РВО «Поліграфкнига». 252057, м. Київ-57, вул. Довженка, 3.

С44   Сковорода, Григорій

Твори: У 2 т. — К: АТ «Обереги», 1994. — (Гарвард, б-ка давнього укр. письменства). Т. 2: Трактати. Діалоги. Притчі. Переклади. Листи. 480 с.

До двотомника творів Г. Сковороди (1722 — 1794) увійшли поезії, байки, притчі, філософські трактати й діалоги, переклади й листи видатного українського письменника-гуманіста, філософа і мислителя, просвітителя і педагога, предтечі нового українського письменства. Написані книжною староукраїнською мовою і вперше повністю перекладені на нову українську літературну мову, вони відкривають сучасному читачеві дивосвіт думок і образів великого народного любомудра. Цим виданням відкривається третя, україномовна серія «Гарвардської бібліотеки давнього українського письменства».

ISBN 5-8104-0053-1

ББК 84.4УКР1

ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА

ТВОРИ у двох ТОМАХ

Акціонерне товариство "ОБЕРЕГИ"

Київ(^)і994

ГАРВАРДСЬКА БІБЛІОТЕКА ДАВНЬОГО УКРАЇНСЬКОГО ПИСЬМЕНСТВА

Корпус українських перекладів       Том 2

ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА

ТВОРИ

у двох ТОМАХ

Том 2

ТРАКТАТИ. ДІАЛОГИ. ПРИТЧІ. ПЕРЕКЛАДИ. ЛИСТИ

Український науковий інститут Гарвардського університету Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка Національної Академії наук України

HARVARD LIBRARY OF EARLY UKRAINIAN LITERATURE

HRYHORY  SKOVORODA

WORKS IN TWO VOLUMES

Volume 2

TRACTATA. DIALOGUES. PARABLES. TRANSLATIONS. LETTERS

Ukrainian Translations

Volume 2

Ukrainian Research Institute of Harvard University Shevchenko Institute of Literature National Academy of Sciences of Ukraine

Редакційна колегія

Омелян ПРІЦАК голова Олекса МИШАНИЧ заступник Григорій ГРАБОВИЧ Ярослав ІСАЄВИЧ Едвард КЕНАН Горацій ЛАНТ

Редакційна рада

Олекса ГОРБАЧ (Франкфурт-на-Майні)

Ришард ЛУЖНИ (Краків)

Ріккардо ШККІО (Неаполь)

Ганс РОТЕ (Бонн)

Франк СИСИН (Едмонтон)

Вільям ФЕДЕР (Амстердам)

Юрій ШЕВЕЛЬОВ (Нью-Йорк)

Переклад із староукраїнської мови та примітки

Марії КАШУБИ Валерія ШЕВЧУКА

Відповідальний редактор

Олекса МИШАНИЧ

Літературний редактор

Наталія ІШИНА

4702640100 — 056 @ ПсРсклади' хУДожнє оформлен-

У/ - Без оголош. ня, коментарі, склад

У АТ «Обереги», 1994

Цей том підготовлено й видано завдяки щедрій підтримці Федеральної Кредитової Кооперативи "Самопоміч " в Ньюарку (Нью-Джерзі)

Publication of this volume was made possible through the generous support of the Self-Reliance (Newark, New Jersey) Federal Credit Union

ЗМІСТ

ТРАКТАТИ. ДІАЛОГИ. ПРИТЧІ

КНИЖЕЧКА, ЩО НАЗИВАЄТЬСЯ SILENUS ALCIBIADIS,

ТОБТО ІКОНА АЛКІВІАДСЬКА. (Переклад М. Кашуби)..................7

Лист-присвята ....................................................·...........................7

Сутність цієї книги......................................................................12

Переддвер'я, або ґанок................................................................13

Розділ 1-й. Звернення притчі до Бога, або до вічності...............13

Розділ 2-й. У речах можна запримітити вічність........................15

Розділ 3-й. Начало в усіх світових системах відчувається.......16

Розділ 4-й. Тут кілька знамен, гербів і печаток..............................17

Розділ 5-й. На цьому началі заснована вся біблія......................18

Розділ 6-й. Біблія це маленький богообразний світ................18

Розділ 7-й. Про символи, або образи.............................................21

Розділ 8-й. Перший дослід, що випробовує силу такого слова:

"Звершилися небо і земля..."........................................................22

Розділ 9-й. Випробовується сила такого слова: "Відпочив у

сьомий день від усіх справ своїх".................................................23

Розділ 10-й. Про Захаріїн свічник...............................................24

Розділ 11-й. Про сни фараонові..................................................26

Розділ 12-й. Про Авраамову жертву............................................27

Розділ 13-й. Про сім хлібин.........................................................28

Розділ 14-й. Про плащаницю, спущену Петрові.........................29

Розділ 15-й. Про драбину Якова.....................................................ЗО

Розділ 16-й. Про безкінечний простір...........................................ЗО

Розділ 17-й. Про змія...................................................................31

Катавасія, або Сходження...........................................................33

КНИЖЕЧКА ПРО ЧИТАННЯ СВЯТОГО ПИСЬМА,

НАЗВАНА ЖІНКА ЛОТОВА. (Переклад М. Кашуби)........................34

Лист-присвята..................................................................................34

Прикмета 1-ша. Про наставника.................................................36

Прикмета 2-га. Про симпатію, або співчуття між читцем

і наставником..................................................................................37

Прикмета 3-тя. Про відкидання світських думок......................37

Прикмета 4-та. Про страшну небезпеку в читанні.....................38

Прикмета 5-та. Про читання в міру............................................39

Прикмета 6-та. Про читання на користь душевну......................58

Прикмета 7-ма. Про вірного проводиря.....................................59

БОРОТЬБА АРХИСТРАТИГА МИХАЇЛА З САТАНОЮ ПРО

ЦЕ: ЛЕГКО БУТИ ДОБРИМ. (Переклад М. Кашуби).................61

Суть твору...................................................................................62

Боротьба і суперечка про те: дуже важко бути злим, легко

3

бути добрим................................................................................62

Бесіда ангельська............................................................................65

Левова огорожа.............................................................................67

Рятівний шлях..............................................................................68

Шлях миру, Названий пустим.......................................................70

Шлях лівий, названий вентер......................................................72

Багач, подорожуючи, співає пісню.............................................72

Лицеміри, молячись, співають.....................................................74

Ангельська пісня...........................................................................75

Наклеп............................................................................................76

Підступ............................................................................................76

Пекельне царство.........................................................................79

Безплідна, що плаче.....................................................................81

Пісня.............................................................................................83

Оновлення світу............................................................................84

Переможна пісня.........................................................................85

Антифон........................................................................................85

СУПЕРЕЧКА БІСА З ВАРСАВОЮ. (Переклад М. Кашуби).............88

Розділ, що все у світі похіть очей, труд і горе........................98

Край райський..............................................................................100

ВДЯЧНИЙ ЕРОДІЙ. (Переклад В. Шевчука)..............................103

Главизна і твердь книжечки....................................................104

Притча, названа Еродій............................................................104

Згорток ......................................................................................122

УБОГИЙ ЖАЙВОРОНОК. (Переклад В. Шевчука)........................124

Посвята........................................................................................124

Притча, названа "Убогий Жайворонок".....................................125

Основа притчі.................................................................................125

Пісня Різдву Христовому про убогість його..............................137

ДІАЛОГ. НАЗВА ЙОГО - ПОТОП ЗМІЇНИЙ.

(Переклад М. Кашуби).....................................................................140

Посвята.........................................................................................140

Глава 1-ша. Притча: Сліпий і Зрячий........................................142

Глава 2-га. Діалог, або розмова..................................................142

Глава 3-тя. Випробовується Божа сила........................................151

Глава 4-та. Триває суд над змієм...............................................157

Глава 5-та. Про злобу зміїну.....................................................167

Глава 6-та. Про перетворення....................................................169

Глава 7-ма. Про воскресіння......................................................172

ПЕРЕКЛАДИ

ОДА (ЄЗУЇТА СИДРОНІЯ ГОЗІЯ). (Переклад М. Кашуби).............................179

Основа оди.................................................................:.................179

Антистрофа, тобто супротивна основа оди.................................181

3

[ЦЩЕРОН. ПРО СТАРІСТЬ]. (Переклад?. Кашуби)...................................184

Присвята........................................................................................184

Переклад із книг римського сенатора Марка Ціцерона

"Про старість"...............................................................................186

Розмова про старість...................................................................187

ПЛУТАРХОВАКНИЖЕЧКА ПРО СПОКШ ДУШІ (ПерэовдМ. Кашуби)......„211

Присвята......................................................................................211

Тлумачення із Плутарха про тишу серця.................................212

ЛИСТИ.

ДО МИХАЙЛА КОВАЛИНСЬКОГО. (Переклад П. Пелеха)........................226

ДО ЯКОВА ПРАВИЦЬКОГО. (Переклад В. Шевчука)....................320

ДО РІЗНИХ ОСІБ. (Переклад В. Шевчука)........................................337

До Йоіля......................................................................................337

До Гервасія [Якубовича].............................................................338

До Кирила [Ляшевецького]........................................................340

До Федора Панасовича Жебокрицького...................................342

До Василя Максимовича...........................................................343

До Йова [Базилевича].................................................................346

[До Василя Степановича Томари]...............................................348

[До Якова Івановича Долганського]...........................................349

До Якова Івановича Долганського............................................351

До Володимира Степановича Тев'яшова...................................352

[До Дмитра Автономовича Норова]..........................................353

До Івана Григоровича [Диського].............................................353

До Артема Дорофійовича [Карпова] .........................................354

До Василя Михайловича Земборського...................................356

До Василя Михайловича [Земборського] ................................357

До Осипа Юрійовича [Сошальського]......................................359

[До Степана Микитовича Курдюмова].....................................361

До Степана Микитовича [Курдюмова].....................................361

До Івана Васильовича [Земборського]    ................................362

До Якова Михайловича [Донця-Захаржевського].....................364

До Степана Івановича [Тев'яшова]............................................365

До Григорія Івановича Ковалинського......................................365

До Олексія [Базилевича] ...........................................................366

До Єгора Єгоровича [Урюпіна] .................................................367

До Петра [Федоровича Пискунівського]...................................367

До Єгора Єгоровича [Урюпіна].................................................368

До Івана Івановича Єрмолова.....................................................369

[До Наємана Петровича] ...........................................................370

ДО НЕВІДОМИХ ОСІБ. (Переклад В. Шевчука).............................372

ДОДАТКИ. (Переклад М. Кашуби) ...............................................379

ПРИМІТКИ......................................................................................419

ПОКАЖЧИК ІМЕН ТА НАЗВ.......................................................462

4

ТРАКТАТИ. ДІАЛОГИ. ПРИТЧІ

КНИЖЕЧКА, ЩО НАЗИВАЄТЬСЯ SILENUS ALCIBIADIS1, ТОБТО ІКОНА АЛКІВІАДСЬКА (ІЗРАЇЛЬСЬКИЙ ЗМІЙ)2

Написана 1776 року, 28 березня. Піднесена в день Пасхи

ВЕЛЬМИШАНОВНОМУ ПАНОВІ СТЕПАНУ ІВАНОВИЧУ, ДОБРОДІЄВІ ПОЛКОВНИКОВІ ЙОГО ВИСОКОРОДІЮ ТЕВ'ЯШОВУ

Вельмишановний пане/

Добре відоме Сократове слово: "Інший живе для того, щоб їсти, а я їм для того, щоб жити"3.

Життя не те означає, щоб лиш їсти й пити, а бути веселим і куражним, і ситість тілесна не дасть куражу серцю, позбавленому своєї поживи.

У цьому-то розумінні вчив своїх друзів Епікур, що життя залежить від насолоди і веселість серця — це життя людини. Горацій так само, як Епікур, мислить: "Nec dulcia differ in annum..." тобто: "Насолоди не відкладай на рік". А що він під насолодою розуміє веселість серця, видно з наступного: "Ut quocunque loco fueris, vixisse libenterte dicas", тобто: "Аби міг ти сказати про себе, що всюди тобі жилося куражно"4.

Утіха й кураж, кураж і насолода, насолода і життя є те ж саме. І що Горацій сказав: "Насолоди не відкладай"5, те Сенека6 розтлумачив: "Життя не відкладай". "Sera nimis est vita crastina. Vive hodie"7. "Живи сьогодні".

Силу цього слова не розкусивши, люди в усіх віках і народах знеславили Епікура за насолоду і вважали його самого пастухом стада свиней8, а кожного із друзів його величали: "Ерісші de grege porcus"9.

Та коли життя від сердечної веселості, а веселість від насолоди, то від чого залежить насолода, що насолоджує серце?

5

Пояснює боговидець Платон1: "Немає солодшого від істини"10. А ми можемо сказати, що лиш в істині живе справжня насолода і лиш вона животворить серце наше, яке володіє тілом. І не помилився якийсь мудрець, поклавши межею між ученим і невченим границю мертвого і живого.

Піфагор, зрозумівши емблему трикутника і побачивши в ньому істину, з радістю гукає: "Знайшов! Знайшов!"11

Видно, що життя тоді живе, коли думка наша, полюбляючи істину, любить висліджувати стежини її і, зустрівши око її, торжествує й веселиться цим незгасним світлом. Світло це насолоджує й старість Солона; а він, і старіючи, кожен день відкушує щось від споживаних усіма, але не вичерпуваних насолод, які зігрівають і живлять сердечні думки, як весняне сонце кожну істоту. І як правильна циркуляція крові у звірів, а в травах соків породжує добробут їхнього тіла, так істинні думки освітлюють благодушністю серце. І не дивно, що пам'ятники й записки деяких вибраних людей мають у заголовку такий напис: "Житіє і життя такого-то".

Житіє означає: народитися, їсти, рости й зменшуватися, а життя є плодоношення, що виросло із зерна істини, яка панувала у серці їх. І не даремно друг істини — Ціцеронів Катон12 любив на старості бенкети, але сповнені поживними для серця мудрими бесідами, що малюють невидиму, однак прекрасну картину істини, яка притягує всі їхні почуття і насолоджує.

До чого ж ця мова? До того, що високих родів люди не лише в позовах, війнах, комерціях, домобудівництвах, мистецтвах, а й у найпершому пункті, тобто в думках щодо Бога, повинні знаходити істину і противитися забобонам.

Правда, що земна куля без болотних калюж, без мертвих озер, без гнилих і долинних низин бути не може. Але в таких місцях жаби й споріднені з ними птахи хай гніздяться, а соколи з орлами вгору, у простір чистих небес, хай здіймаються, облишивши дріжджі для непросвіщенної підлості.

Отже, благочестиве серце між висипаними курганами буйного безбожництва і між підлими болотами рабопристрасного марновірства, не відхиляючись ні праворуч, ні ліворуч, прямо тече на гору Божу і в дім Бога Якового.

Правильне слово, що цар і суддя ізраїльський, а християнський Бог є Біблія.

1 Divinus Plato13.

5

Та цей Бог наш спершу на єврейський, потім на християнський рід незліченні й жахливі навів забобонів паводки..

Із забобонів народилися нісенітниці, секти, суперечки, ворожнечі міжусобні й дивні, ручні й словесні війни, дитячі страхи тощо. Немає більш жовчного й твердішого марновірства і немає нічого більш нахабного, як шаленство, розпалене сліпим, але ревним глупого повір'я жаром тоді, коли ця єхидна, воліючи безглузду й недостатню брехню, ніж милість і любов, забувши почуття людинолюбства, жене свого брата, дихаючи вбивством, і цим сподівається служити Богові.

Цей семиголовий дракон (Біблія), вибльовуючи водоспади гірких вод, усю свою земну кулю покрив забобонами. Вони є не що інше, як нерозумне, та наче Богом здійснюване й захищуване розуміння.

Кажуть марновіру: "Слухай, друже! Не може це трапитись... Проти природи... Тут щось приховується". Та він щосили з жовчю кричить, ніби справді літали коні Іллі. Начебто при Єлисеї плавало залізо, розділялись води, повертався Йордан, за Ісуса Навина зачепилося Сонце, за Адама змії мали людську мову... Ось! Начебто скоро кінець світу... Бог знає, можливо, наступного 1777 року впадуть на землю зірки... Що? Хіба не можна, щоб Лот був п'яний від нововичавленого вина?.. Хай воно в нас не хмільне, а від Бога все можливе...

Обпившись цих дріжджів, марновір бенкетує і козлоголосить, проголошуючи ворогами й єретиками всіх, хто з ним не погоджується. Краще не читати й не чути, ніж читати без очей, а без вух слухати й навчатися марноти. Це дитяче мудрування, яке викриває нахабність і непостійність блаженної натури, наче вона колись і десь робила те, чого тепер ніде не робить і надалі не робитиме.

Все ж те невелике, що не потрібне, і непотрібне все те, що не завжди і не всюди можливе. Можливе й потрібне, а потрібне й корисне є те ж і навпаки. Яка ж слава й хвала робити неможливе?

Все, заборонене законом 'блаженної натури, є тим не корисне, чим не можливе, а чим корисне, тим можливе. Тому-то й благословенне царство її і дивний смак має оце слово Епікурове: "Подяка блаженній натурі за те, що потрібне зробила нетрудним, а трудне непотрібним".

Повстати проти царства її законівце нещасна велетенська зухвалість, що любить перешкоди, неможливість і марноту, а супостат повзе.

6

Як же могла повстати сама на свій закон блаженна натура, . якщо вона веліла потопати залізу і було так?!

Такі безглузді думки хай мають місце у дитячих та підлих умах, а не у змужнілих і знатних родів людей. Хай смакують цю Божу брехню і буйство діти, і то до часу, а розважливі хай готуються до кращого столу. Вони, не будучи співучасниками цієї брехні й буйства, можуть не запалювати, а гасити факел, що збурює загальну тишу й бенкетуючий розкол.

Немає більш шкідливого, ніж те, що побудоване для головного добра, а стало розтлінним. І немає більш смертоносної для суспільства рани, ніж марновірство — листя для лицемірів, маска шахраям, заслона дармоїдам, стимул і підігрів для людей з дитячим розумом.

Воно розлютило премилосердну утробу Тита, зрівняло з землею Єрусалим, зруйнувало Царгород, спотворило братньою кров'ю паризькі вулиці, сина на батька озброїло14.1 не даремно Плутарх гіршим від безбожництва вважає марновірство. Для мене ж краще, коли люди скажуть, що Плутарха на світі не було, ніж що він був нахабний, непостійний, немилосердний тощо. Та й справді, марновір сумує, якщо хтось на південь, а не на схід з ним молиться. Один злий, що занурюють, інший біситься, що обливають охрещуваного. Один кляне квас, інший — прісний хліб... Та хто порахує всю павутину марновірних голів? Наче Бог варвар, щоб за дрібницю ворогувати.

У всіх цих своїх нісенітницях біжать до своєї покровительки Біблії, а вона з непокірними розбещується.

Біблія є брехня і буйство Боже не в тому, щоб брехні нас навчала, та лиш у брехні відпечатала сліди й шляхи, що ведуть повзучий розум до найвищої істини, як показує оце питання: "Коли ж уведеш мене в кордони їх?" "Чи знаєш шляхи їх?" (Йов, 38).

Усі ж створіння є брехня непостійна й оманлива, і всі створіння є поле слідів Божих. У всіх цих брехливих термінах чи границях ховається й з'являється, лежить і встає пресвітла істина, і про неї ж слово: "Істина від землі засіяла". "Золото землі отої добре".

І всім цим слідам, і писаним і висловленим у ній, буде здійснення від Господа, тобто кінець і буття неіснуючим істотам надасть істина Господня. Ось що означає: "Від Бога все можливе", тобто за істотами воно пусте й недостатнє, а за Богом дійсне і точне.

7

Хто? Хіба хто вчадів чи у гарячці, той скаже: "Залізо плаває... Від Бога ж усе можливе..." І якийже це дивний вид богослов'я, якщо в ньому мова про залізо, а не про Бога? Це означає: почати за здоров'я, а закінчити за упокій, за прислів'ям.

Втім же, буде, коли нарешті понад полем тлінного створіння (залізо воно, чи золото, чи алмаз) з'явиться обвита залізом по ребрах своїх пресильна істина, у той час розважливий не замовкне і скаже: "Спливе залізо" (4-та кн. Царств, гл. [6]).

Як сонячний блиск по поверхні вод, води по поверхні голубого озера і як барвисті квіти, висипані по шовковому полі в хитротканих узорах, так у Біблії по лиці сплетеної множини створінь незліченних, як манна й сніг, у свій час являє прекрасне своє око вічності істина. І про цих-то ткачів і книгоплетів, яким був Веселеїл і інші, гримить питання Боже до Йова: "Хто дав жінкам мудрість ткання і спритність вишивання?" (гл. 38).

Тут автори називаються жінками, які зіткали біблійні сувої різних полотен. Ілля теж нам не потрібний. А ця тінь веде себе трохи краще. Та там і написано так: "Чи розумієш, як Ілля піднявся?.."

Ніби за вухо вхопивши, велить здогадатися, що у цих побрехеньках, як у полові, заховалось зерно істини. А це й хлопчик розуміє: "Ілля був схоплений вихором..." Що ж це значить? Відповідь: це слово Боже, не людське і не про людину. Ілля є тінь того: "Хто ходить на вітряному крилі". А колісниця й кіннота чия? Ізраїлева?.. Аж ніяк! Колісниця Божа, і кіннота його ж. Яків же, як і Ілля, є слабою тінню того: "Підняв вас, як на крилах орлиних, і привів вас до себе".

Цей на них усіх, як на апостолах і на своїх ангелах, їздить, і не Симеон його, а Вічний Симеона і їх усіх, як лахміття своє, носить.

Подібний до істини видом своїх фігур, наче їздить по них. А вони, вивищуючись у тонкий розум божества, ніби з'являються із землі і, сягнувши свого початку з Йорданом, потім відпадають, як листя після плодів, у попереднє місце тліні своєї з Давидом: "Ослаб мене, хай спочину навіть раніше..."

І це означає: "Перетворить тіло смирення нашого". Істина, підносячи Іллю, перетворює й їх усіх. У цю гавань прагне душа Давидова і в цьому безпечному місці має намір, як олень, відкласти роги свої. "Хто дасть мені крила?.."

Досягнувши точки, знову повертається у свою ницість. "Раніше навіть не відійду й до того не буду".

7

"Хто ненавидить заховану в брехні біблійній істину, той кинувся у бік безбожників, а хто ганяє вітри й насичується брехнею, той марновір, який повзає і грязь із змієм поїдає. Той нахабний і недогадливий, а цей дурний і мерзотний. Більш благородно зненавидіти, ніж коло проскури жувати шматину. Якщо хто відкрив оці вхідні двері: "Спочатку сотворив Бог небо і землю".

Легко може входити і в інші цих книг помешкання. Здається, ці двері відчинені для кожного, але цю думку спростовує слово Петра: "Ховається ж це від них, що небеса були спершу", тобто це означає: "Спочатку сотворив Бог небо і землю". Майже кожна тут думка не смачна, поки не прикладе до неї своєї сили рука, яка пише у Даниїла по стіні, а у євангеліста по землі. І всяка думка підло, як змій по землі, повзе. Та є у ній око голубки, що дивиться поверх потопних вод на прекрасне зображення істини. Словом, уся ця погань дихає Богом і вічністю, і дух Божий витає над всією цією калюжею й брехнею. Я у цій книжечці показую досліди, яким чином можна входити у точний цих книг розум. Писав я її, забавляючи неробство й проганяючи нудьгу, а Вашому високородію підношу не стільки для цікавості, скільки для того, щоб засвідчити вдячне моє серце за численні милості Ваші, що, подібно до густого гілля дерев, заспокоюють мою бездіяльність прохолодною тінню, так що й мені можна сказати з Мароновим пастухом: "Deus nobis haec otia fecit"15.

Вельмишановний пане,

Вашого високородія всепокірніший

і багато зобов'язаний слуга,

студент Григорій Сковорода

СУТНІСТЬ ЦІЄЇ КНИГИ

'Ти хто?" І каже їм Ісус: "Початок" (Євангеліє від Івана, гл. 8).

"Блага мудрість... Ще більше тим, хто бачить сонце" (Премудрості Соломона).

"Блага лють краще сміху. І в злобі лиця стане благим серце" (Премудрості Соломона).

"Початок Сіонові дам..." (Ісая).

"Випробуйте писання... Вони є такі, що свідчать про мене" (Євангеліє від Івана).

8

"Не на обличчя дивлячись, судіть..." (Євангеліє від Івана, гл. 5). Слово до Бога:

te principium, tibi desinat", тобто: "Ти і від тебе початок виходить; до тебе ж він і кінець свій приводить".

ПЕРЕДДВЕР'Я, АБО ҐАНОК

Пустельник жив у глибокій самотині16. Він кожного дня при сході сонця входив у просторий сад. У саду жила прекрасна й надзвичайно лагідна пташка. Він зацікавлено дивився на дивні властивості отої пташки, веселився, ловив і так непомітно проводив час. Пташка, навмисне близько сідаючи, забавляла лови його й, здавалося, тисячу разів могла бути в руках, та не вмів її ніколи спіймати. "Не сумуй про це, друже мій, сказала пташка, що спіймати не можеш. Ти будеш вік мене ловити для того, щоб ніколи не спіймати, а лиш забавлятися". Якось до нього приходить його друг. Після привітання почалась дружня бесіда. "Скажи мені, — запитує гість, — чим ти у дрімучій твоїй пустелі потішаєшся? Я б у ній помер від нудьги..." Та пустельник: "Скажи ж ти спершу, що тебе веселить у співжитті? Я би в ньому помер від суму..." — "Моїх забав три джерела, — гість відповів, — 1) подаю моїм домашнім і чужим посильне благодіяння; 2) добрий стан здоров'я; 3) при-ємн ість дружнього співжиття..." — "А я, — сказав пустельник, — маю дві забави: пташку і початок. Я пташку завжди ловлю, та ніколи не можу її спіймати. Я маю шовкових тисячу й один фігурний вузол. Шукаю в них початку й ніколи розв'язати не можу..."

"Мені твої забави, каже гість, здаються дитячими. Та якщо вони невинні й тебе можуть веселити, то я тобі прощаю". І залишив друга з потішним його початком.

Розділ 1-й

ЗВЕРНЕННЯ ПРИТЧІ ДО БОГА, АБО ДО ВІЧНОСТІ

Божественні містагоги, або тайноводителі, приписують початок лиш єдиному Богові. Та воно так точно й є, якщо ог

8

лянутися... Справжнім початком є те, що не мало нічого попереднього. А як всяке створіння народжується й зникає, так, звичайно, щось перед ним було й після нього залишається. Отже, ніщо початком і кінцем бути не може. Початок і кінець є те ж, що Бог, або вічність. Нічого немає ні перед нею, ні після неї. Все у необмежених своїх надрах вміщує. І не їй щось, а вона всьому початок і кінець. Початок і кінець є, на їхню думку, те ж саме. І дійсно так є, якщо розміркувати. Вічність свій простір, який не починається і після всього залишається, навіть до того простягає, щоб вона й випереджала все-все1. У ній так, як у кільці: перша й остання точка є та ж сама, і де почалося, там же й закінчилось.

У самих створіннях це можна запримітити: тоді, коли згниває старе на ниві зерно, виходить із нього нова зелень, і гниття старого є народженням нового, щоб, де падіння, тут же було й поновлення, яке засвідчує премудру й всезберігаючу світобудову.

У всіляких же речовинах для допитливого спостерігача премилосердна ця мати майже відчутна, але не зрозуміла, подібна до сумирної, але невловимої пташки.

Це справжнє начало скрізь живе. Тому воно не частина і не складається з частин, а ціле й тверде, отже, й незруйнівне, не переходить з місця на місце, а єдине, безмірне й надійне. А як всюди, так і завжди є. Все випереджає й закінчує, само ні не випереджуване, ні закінчуване. Цим началом благословляється Асир, син Якова: "Вкриє тебе Боже начало".

Хто крізь морок побачив це начало, той називався у євреїв пророком, називався й священиком, тобто хто святе бачить і показує, тому-то й людським освятителем. Подекуди такі називалися маги, або волхви, подекуди — халдеї, гімнософісти17; у еллінів — єреї, софи, філософи, єрофанти18 та ін. Визначені ж до цієї науки звільнялися від усіх життєвих справ. Це означало посвятитися Богові. Тоді вони в природі і в книгах вільно шукали начало.

1 Все-все: по-грецьки памшш, уиіверсум.

9

Розділ 2-й

У РЕЧАХ МОЖНА ЗАПРИМІТИТИ ВІЧНІСТЬ

Землеміри в усіх своїх фігурах ідуть до джерела, знаходять центр і начало. А якщо хтось щиросердний охочий, то може в деяких речовинах помічати дуже тонкий дивного цього начала промінь, який випускає у мороці ранішня зоря.

Глянемо, наприклад, на рибу, названу у римлян гетога, тобто затримування. Вона, прилипнувши до черева корабля, затримує його найшвидший біг.

Поки дивишся на рибу, душа не відчуває жодного смаку. А коли проникати оком у приховане в невеликій рибі Боже начало, тоді серце знаходить насолоду сот, знайдених у леві Самсоном. "Гортань його насолода, і весь бажання".

Пуста і марна справа, щоб риба лиш тлінною своєї природи гряззю могла перемогти й загнуздати швидкість такої жахливої машини, якби у тлінній її пітьмі не ховався начальник той: "Поклав пітьму, тайну свою".

Це джерело антипатії й симпатії'.

Глянемо на землю і те, що знаходиться навколо нас. Маленький звірок миша, закравшись за дорожнім запасом у коляску, шалену рись найбуйніших коней доводить до слабості й втоми. Глянь на слабосильну тваринку людину. Вона водить ведмедів і слонів. Глянь на маленьку компасну коробочку й на малу частину корабля його стерно. Воно виправляє хід, а та вказує шлях. Маленька іскра руйнує міські мури. Із малесенького зерна виходить велика яблуня. Легеньким шумом повітря є випущене із уст слово, але воно часто або смертельно ранить, або приносить щастя й оживляє душу. Малий птах півень лякає лева, а миша слона. Невидима пружина в складі рухає весь механізм годинника. Непомітна у циркулі точка є джерелом усіх фігур і машин. Десятифунтова машинка підіймає стопудову вагу. Солом'яне перевесло розбиває кремінь. Нікчемний папірець громадських законів тримає у спокої суспільство. Батьківська старість володіє сильними рабами й буйними синами. Слабкого здоров'я цар керує безсловесною народною люттю.

Все це плоттю є ніщо, а сильне прихованою в собі сутністю. "Дух животворить ". Це дивне начало: у немічі сила, у тліні

3 ?????????, ???????? пристрасний, співпристрасшш; пристрасність, співпрнстрасність.

10

нетління, а у дрібниці є велич. Воно починаючи — кінчає, а кінчаючи — починає; народжуючи — губить, а погубляючи — народжує; протилежним лікуючи протилежне і ворожим премудро допомагаючи ворожому, як свідчить гострий філософських учнів вислів: "Unius interitus est alterius generatio" — "Загибель одної речі народжує іншу істоту".

Розділ 3-й

НАЧАЛО В УСІХ СВІТОВИХ СИСТЕМАХ ВІДЧУВАЄТЬСЯ І ВСЮ ТЛІНЬ, НАЧЕ ОДЯГ СВІЙ, НОСИТЬ; ВОНО Є СВІТ ПЕРШОРОДНИЙ

Глянемо тепер на всесвітній світ цей як на звеселяючий дім вічного, як на прекрасний рай із незліченних садів, наче вінець із віночків або машинище, із машинок складений.

А я бачу в ньому єдине начало, як один центр і один розумний циркуль у їх множині.

Та коли це начало і цей центр є всюди, а кола його ніде немає, то бачу в цьому цілому світі два світи, які становлять один світ: світ видимий і невидимий, живий і мертвий, цілий і зруйнівний. Цей риза, а той тіло, цей тінь, а той дерево; цей речовина, а той образ, тобто основа, що містить речовинну грязь, як малюнок має свою фарбу.

Отже, світ у світі — це вічність у тліні, життя у смерті, бадьорість уві сні, світло в пітьмі, у неправді істина, у плачі радість, у відчаї надія.

У цьому місці зустрічається зі мною любомудре слово Платонове19 у такій силі: "Підлість не вважає за істинну точність". Nisi quod ???? teneat, тобто крім лиш того, що в кулак схопити може, а в кулак можна схопити лиш відчутне. Якщо ж мені скажеш, що зовнішній світ цей у якихось місцях і часах закінчується, маючи належну йому границю, то і я скажу, що закінчується, тобто починається.

Бачиш, що одного місця границя одночасно є й двері, що відчиняють поле нових просторів, і тоді ж починається курчатко, коли псується яйце.

І так завжди все йде у безкінечність. Все наповнююче начало і світ цей, будучи тінню його, границь не має. Він завжди й всюди при своєму началі, як тінь при яблуні. У тім

10

лиш різниця, що дерево життя стоїть і існує, а тінь зменшується; то переходить, то народжується, то зникає і є ніщо. Materia aetema20.

Розділ 4-й

ТУТ КІЛЬКА ЗНАМЕН, ГЕРБІВ І ПЕЧАТОК, ЩО ТАЙНО УТВОРЮЮТЬ ГІРНЕ НАЧАЛО

Це єдине начало як главу мудрості любомудри в різні віки і народи різними фігурами й монументами зобразили, наприклад кільцем, кулею, сонцем, оком... А як кільце, так перстень, гривна, вінець тощо є той же образ.

За кулею йдуть зірки, планети, плоди, зерно, дерево, рай та ін. За сонцем ранок, світло, день, вогонь, промінь, блискавка, блиск, дорогі камені, золото, гарні й духмяні квіти тощо. Райдуга, що чудово сяє, теж взята в образ. Зороастр21 зобразив сонцем із оцею піснею: "Почуй, блаженний, що маєш всевидяще вічне око!"

Звідси у стародавніх персів поклоніння сонцю, а день недільний названий днем сонця, тобто день Господній.

Образ ока дав привід зобразити людьми, звірами, скотиною, птахами, рибами й гадами. Звідси нагода для ідолопоклоніння. Підлість, бачачи на чесних місцях написані або висічені фігури створінь і не сягнувши у тайноутворене через це богоначало, сліпо, наче за якір спасіння свого, вхопилась за нікчемну тінь образів і загрузла в ній. Звідси обожнення людської тліні щодо інших тварин. Звідси нікчемні, безглуздих думок книги, розколи, помилки й дуже заразна виразка, гірша від безбожництва, — марновірство. Воно те саме, що й ідолопоклоніння. У що хто вірить і на що надіється, те й вшановує. Марновір марновірному вірить, ідолопоклонник пусте шанує.

Та кожного створіння фігура є нечестива пустота, якщо втіленням і вміщенням своїм не освячує [її] один святий. "Ідол є ніщо".

Ідол, фігура, образ є те ж і ніщо. Освічені також зобразили джерелом, а слідом за тим водою, росою, імлою, снігом, льодом, інеєм й іншим.

І серце взяте в образ, як корінь життя, оселя вогню й любові. І камінна гора, що стоїть посеред моря, а слідом за тим острів, гавань, суша або тверда земля [материк] і інше. Серед образів і

11

крила орлині. Вони, підіймаючи схилене додолу пташине тіло, відображають іншу сутність.

А змій, що тримає в устах свій хвіст, привідкриває, що безкінечне начало і безначальний кінець, починаючи, закінчує, закінчуючи, починає. Та незліченний є таємнообразний морок божественних ворожінь.

Розділ 5-й

НА ЦЬОМУ НАЧАЛІ ЗАСНОВАНА ВСЯ БІБЛІЯ

Це істинне і єдине начало є зерно і плід, центр і гавань, початок і кінець усіх книг єврейських.

"Спочатку було слово". Тобто: слово всієї Біблії створене для того, щоб вона була єдиним монументом начала.

"Спочатку було слово". А щоб не було сумніву, що це начало є не підле, а високе, істинне й єдине, тому поряд написано: "І слово було до Бога".

Коли ж вона створена до Бога і для Бога, тоді ця книга, що Богом дихає, і сама стала Богом. "І Бог був слово" так, як вексельний папірець чи асигнація стала монетою, а заповіт скарбом. Це слово здавна створене до Бога. "Цей був одвіку до Бога". Треба читати так: "Це було одвіку до Бога, тобто слово (цей ?????)". Все у ньому богодане, і немає нічого, що б не йшло до Бога. "Все тим було..." І як у нікчемному вексельному папірці ховається імперіал, так у тлінній і смертній цих книг тіні і в мороці образів таїться пречисте, пресвітле й живе. "У тому було життя" й ін.

Розділ 6-й

БІБЛІЯ - ЦЕ МАЛЕНЬКИЙ БОГООБРАЗНИЙ СВІТ, АБО СВІТИК. СВІТОБУДОВА ЛИШ її СТОСУЄТЬСЯ, А НЕ ВЕЛИКОГО, НАСЕЛЕНОГО СТВОРІННЯМИ СВІТУ

Мойсей, догоджаючи єгипетським священикам, зібрав в одну громаду небесні та земні створіння, і, додавши рід благочестивих предків своїх, зліпив книгу Буття, тобто світобудови... Це примусило вважати, що світ створений 7000 років тому.

11

Але населений світ стосується створінь. Ми в ньому, а він живе в нас. Мойсеїв же, символічний, таємнообразний світ є книга. Вона нічим не зачіпає населеного світу, а лиш слідами зібраних із нього створінь веде нас до єдиного всюдисущого начала, як магнітна стріла, поглядаючи на вічну твердь його.

А в тому не дуже потрібна мудрість, щоб знати, чи спершу створений цвіт, чи народився гриб...

Від цього застерігає нас самий початок книги. "Спочатку сотворив Бог небо і землю". Кажуть, що у єврейському [варіанті] лежить так:" Спочатку сотворив Боги". А щоб це розумілось про книгу, написано: "Я гиммел, ке я гарсц ", тобто: "Це небо і цю землю". Ця мова ніяк не підходить для вселенського світу. Коли є лиш одна земля, як раніше вважалось, то недоречно говориться: "Цю землю, це сонце"22.

Коли ж населеним світам немає ліку, як нині почали вважати, то й тут нісенітниця: "Це небо!.." А інше ж, десяте, соте, тисячне, хто створив? Звичайно, кожного світу машина має своє небо з планетами, що у ньому плавають. Ось нащо створена ця книга світобудови! "Небеса розкажуть про славу Бога..." Немає у ній мови ані слова, щоб не дихало благовістю вічного. У всіх цієї землі границях (terminus — знамення) й в усіх кінцях цього Всесвіту виходить провіщення наймилішого начала і є земля обітована. "Це не промови, не слова..." й ін.

У началі Божому заснував Вічний оці небесні й земні створіння, зібрані у цій книзі лиш для нього. "Спочатку сотворив Бог небо і землю". Грязь же ця й покидьки тлінних фігур нанесені негарно й безладно, не маючи ні вигляду, ні доброти. "Земля ж була невидима й необладнана".

І глибока безодня морської течії пітьмою їх невдалого тлумачення вкривається. "І пітьма над безоднею". І дух же Божий над цією грузькою тлінню, наче ковчег поверх всесвітньої води, витає. Він просвічує цю пітьму, як блискавка Всесвіт, сходить на неї, як голуб, зігріває, як кокош23, покриває, як орел хмизове гніздо своє, і крилами своїми нікчемну сутність нашу піднімає у гірне й перетворює. "І дух Божий витав над водами".

Після цього Мойсеевого вступу починається створення істот, вироблення тіні, творення чудес Божих, фабрика фігур його. "І Каже Бог: "Бачу крізь морок вічносуще начало і йому рабськи поклоняюся. Чую таємний його у мені грім цей". "І говорить Бог: слухай, Мойсею! Хай сонячне світло буде фігурою моєю! Вона

12

показуватиме пальцем істину мою, що сяє у тлінній вашій природі, неймовірну для смертних".

"Хай буде світло!" Отже, раптом сонячне світло одягло блиск слави Божої і образ постаті його, а тлінь світила цього стала сонцем правди і поселенням істини, як тільки Вічний заснував у сонці поселення своє.

Оце й є пряме створення сильного!1 робити з нічого чудо, із тіні точність, дати грязі постать, а підлій тліні велич.

Усі діла його у вірі, віра в істині, істина у вічності, вічність у нетлінні, нетління у началі, начало в Бозі. "І було світло".

На цю добру свою справу дивився Вишній добрим своїм оком. Він, зневажаючи підлу хирлявість нашого світла, що терпить захід, лиш дивиться на своє невечірнє світло, що поселилося у речовинному сонці й із його тіні виходить для своїх прихильників, наче наречений із свого чертога. "І бачив Бог світло як добро".

А щоб із двох сутностей, що становлять одне, не утворилася суміш, а з неї ідолопоклоніння, то розділив Творець між світлом слави своєї і між пітьмою тліні нашої, між істиною і між тінню, що утворює: "І розлучив Бог між світлом і..."

І назвав світло істини днем , а тіньовиду пітьму ніччю. "І назвав Бог світло днем..." Та аби знову не почався розбрат, що розриває двоїну зв'язаних воєдино сутностей, то зроблено із пітьми й світла, із дня і ночі, з вечора й ранку "день один ". Це світ Божий! Літо радості й веселості, жаданий час, день Господній. Один у 1000 років, і 1000 років у ньому.

Цей день сотворив Господь із протилежних природ: із лукавої й доброї, тлінної й нетлінної, із голоду й ситості, із плачу й радості у незлитому поєднанні.

Між водою підлою й небесною як розділяюча, так і поєднуюча закріплена вічна твердь. А на все це дивиться Творець, як на добре, так і на лукаву.

У цей перший день з'явилось фігур 6: пітьма, світло, ніч, день, вечір, ранок.

Із тих фігур символів 3: пітьма й світло, ніч і день, вечір і ранок.

Символ складається із фігур двох або трьох, що означають тлінь і вічність. Сюди-то й звернутий отой Божий запит до Йова: "У якій землі поселяється світло?" "Яке місце для пітьми?" Наприклад: вечір і ранок; вода, твердь і хмара; море й суша.

1 Quid est techna poetica? Facere cx malo bonum. Quis bonus?.. Саго liiliil...'

13

Вечір є дім тліні, а ранок місто вічності. "Увечері оселиться плач, а зранку радість".

У воді й морі вмістилися пітьма й смерть, а на суші, на небі й у хмарі поселилися світло й життя.

"Коли у ріках лють твоя?" "Над небесами слава його".

Розділ 7-й

ПРО СИМВОЛИ, АБО ОБРАЗИ. ЯК ВОНИ НАЗИВАЛИСЯ У ГРЕКІВ? А ЯК НАЗИВАЮТЬСЯ В БІБЛІЇ?

Такі фігури, що таять у собі таємну силу, названі від грецьких мудреців: emblemata, hieroglyphica.

А у Біблії називаються: чудеса, знамення, путі, сліди, тінь, стіна, двері, віконце, образ, границя, печать, посудина, місце, дім, місто, престол, кінь, херувим, тобто колісниця, й ін... Вони і є скотина, звірі, птахи, чисті й нечисті, а Біблія є ковчег і рай Божий, простіше кажучи — звіринець.

"Насадив Господь Бог рай у Едемі, на сході".

Сюди ж у кількість увів і людину. Треба тверезо підіймати очі, коли тут прочитати: одяг, хутро, лахміття, пелени, ясла, коробочка, кошичок, гніздо, нора, щілина, печера, гріб, рів, темниця, пута, сіть, пліт, шатро й таке подібне.

"Які добрі доми твої, Якове, і шатра твої, Ізраїлю!.." Також, коли малюється фігура циркульна, плоскокругла, куляста, яка є перстень, хліб, монета й ін., або виноградні й садові плоди з гілками й насінням тощо. Дивись добре! Наприклад, коли миловида жінка Авигея привезла Давидові, між іншим, 200 хлібин, кошик грон і 200 в'язанок смокв. "Хто прив'язує до лози своє лоша". "Тобі й насінню твоєму..."

Це природний стиль Біблії! Історичним чи моральним лицемірством так сплести фігури й символи, що одне на лиці, а інше в серці. Лице як шкаралупа, а серце зерно, і це означає: "Веніамін вовк, хижак рано їсть, ще й на вечір дає поживу".

І не дивно, що весь Ізраїль товче у ступах манну1. Манна означає: що це? Тобто чудо, а чудо є образ або фігура.

1 Maiina? Quidnam hoc? Що це? Чудо, а джерело його що? По-слов'янськи чудо є старе.

13

Сама її мова про фігури дихає мороком ворожби, і найкоротша казочка містить у вузлі своєму монумент найсолодшої вічності; як полова зерно, а молюск перлину і як місяць сонячне світло віддає по всій земляності своїй. Наприклад.

Розділ 8-й

ПЕРШИЙ ДОСЛІД, ЩО ВИПРОБОВУЄ СИЛУ ТАКОГО СЛОВА: "ЗВЕРШИЛИСЯ НЕБО І ЗЕМЛЯ..."

Під цим історичним видом заховалось те ж, що й під тим: "Спочатку сотворив Бог..." Звершення, верх, кінець і начало є те ж саме. Яків, благословляючи, тобто творячи фігурою Божою Иосифа, переносить на тім'я голови його силу пагорбів або гірських вершин, що з'являються з-під потопу і які утворюють вічність. Те ж чинить і Мойсей. "Від начала верхів'я гір і від верхів'я пагорбів вічних є земля Йосифова", — говорить Мойсей. Також поклоняється Яків верху жезла Йосифового. Згадує й Давид верх волосся... Та все це: "Занеміг ти ж звершив".

Верхів'я гір, волосся голів, промені зорі й сонця все це ніщо. Та ці фігури ведуть до Вічного, його ж силою притягувані, як звучить його запит до Йова: "Вечірню зірку за волосся її чи притягнеш?" Лиш він є завершення й кінець світил і знамень. "Хай стане сонце! І стало сонце і місяць". "Поки прийшов, став зверху... Це нині!"

"Звершилися небо, й земля, і всі прикраси їх". Спаситель, помираючи, видихнув останній зойк: "Звершилося", тобто ця історія з повчанням створена спочатку: тобто у Бозі, батькові моєму. "Спочатку було слово". І все це йде до Вічного точки, як до свого завершення. Все це нині завершене вже і прикрашене. "Звершилися небо і земля".

Це не наше й не до нас. Божі є час, і діло, й слава. "Завершив Бог у день шостий діла свої".

Коли весь символічний світ налаштований іти до божественного центра, то можна сказати: "Звершилися небо й земля". І коли вже всі створіння прийшли до наміченої своєї точки й спокою, можна сказати: "Звершилося".

14

Як зникає стебло при зрілості пшеничного зерна, а правдивіше сказати, ховається у зерні, так уся фігуральна мертвість, допливши до свого пристановища, пожерта життям, знищується. Цього просить коханий, будучи його фігурою. "Ослаб мене, хай спочину..." "Зникли очі мої..." "Хто дасть мені крила?"

Звідси слова пророків: "зірки впадуть", "сонце померкне", "згорнеться небо, як сувій" та інші дали привід думати, наче населений світ колись загине.

У помираючій на хресті Христовій плоті помирає вся історіальна нісенітниця, і вчасно пролунав голос цей: "Звершилося".

Тоді померкне сонце, розривається вся фігуральна завіса, а світає ранок всесвітнього й премирного воскресіння.

"Зима минула, дощ відійшов... квіти з'явилися на землі. Час обрізування грон настав". "Звершилося".

Приклад другий.

Розділ 9-й

ВИПРОБОВУЄТЬСЯ СИЛА ТАКОГО СЛОВА: "ВІДПОЧИВ У СЬОМИЙ ДЕНЬ ВІД УСІХ СПРАВ СВОЇХ"

Ось зустрічає смішним лицем історичну нісенітницю! Глупота цим задоволена, а самі премудрі, не розкусивши, спокушаються. Крім наявності, немає тут нічого недоречного, все просте для тих, хто розуміє. Просто сказати: Бог, сотворивши всі створіння фігурами своєї слави, зробив особливим портретом день суботній.

Як лев у своєму ложі, так творча сила його спочиває в фігурі. Це означає ???????, emblemaJ. І не про тлінь написано: "Ліг, спочив, як лев". "Яків, поклавши ноги свої на одрі, помер". "Поховали його в печері великій, яку знайшов Авраам".

Згадай поселення крові, тобто всю фігуральну тлінь. Та не забувай: "У якій землі оселяється світло? Пітьмі ж яке є місце?" А субота від усіх чистих фігур краща і найсвітліший заспокоєння чертог. "Благословив Бог день сьомий".

1 Емшшма, тобто вкіщка, вмітка, вправка. Injectio, insertio, tanquam. Praetiosi lapilli in loculum sive oculum aiinuli25.

14

І не дивно: від усіх справ своїх вибрав цю оселю. Доба складається з пітьми й світла. Обидві частини, а частіше світло називається днем. Та джерело й центр світла є сонце.

Ця найпрекрасніша й найблагородніша істота у світі є те, що в тілі око. "У сонці поклав поселення своє". День є мале коло, що обертається за 24 години. Воно становить круги віків і тисячі літ, як одна форма мільйони монет. Рівний і примірний течії біг обертає всі дні. І час, і міра, і рух — подібні.

Як сьомий день, так і п'ятдесята субота, що завершує седмицю седмиць, є спокій, присвячений Господу, і п'ятдесятий рік є. його ж радісне літо (jubilaeus). Отже, субота є свято свят, тобто спокій спокоїв і поселення поселень Божих, як пісня пісень — найголовніша і символів символ, що порівнює тлінь з вічністю, щоб ми пам'ятали її нетління. "Хай буде світло, і було світло".

Пітьма її і вечір приводить до розуму плач усієї тліні, а ранок і світлопромінне сонце голосно проповідує радість сяючої Вічного слави. "Небеса повідають славу Божу..."

"День дневі відригує слово, а ніч ночі сповіщає розум". "І був вечір, і був ранок день..."

Кожний День фігурної цієї седмиці, маючи сонце, є субота і спокій Божий. "Дуже рано в одну із субот прийшли на гріб, коли засіяло сонце..." Дуже рано засіяло сонце... На перший погляд нісенітниця, та у Бога можливе й це. "Поклав мені ранком ранок". "Правда твоя як південь". "Де спочиваєш? У півдні".

Якщо хтось в одну із цих світлих субот суботу побачить нареченого, що встає, то той може і з інших фігуральних сосків виссати найсолодшу сотів і соку вічність. "Випустив ти в'язнів своїх із рову..." "Гроби відкрилися".

Розділ 10-й ПРО ЗАХАРІЇН СВІЧНИК

Захарія, вгледівши через завісу цей семичисельний вічності вінець, чує від Бога: "Сім є цих очей Господніх". Сім у седмиці сонць і одне сонце. Сім очей вічності і одне недремне око. Ця ж седмиця у Захарії уподібнюється до семилампадного свічника: "Бачив, і це свічник весь золотий".

15

Шукав він, та у Бога що це означає? І знайшов, що всіх цих думок стріла спрямована в один лиш центр вічності, знехтувавши всю стихійну грязь. "Це слово Господнє не в силі великій, не у міцності, а в дусі", говорить Господь.

Цей світлосонячний свічник просвічує виходи і входи у цю запечатану книгу, а це семипоглядне око весь дім цей свій у цілості досі зберігає. "Господня земля..." Це око відкривається по всій його землі цій з тягарем її. Це сім очей Господніх, що дивляться на всю землю.

І не дивно, що Єзекіїль бачить довкола [завдяки] крилатим своїм тваринам і на колеса насадженим очам. Сказано вже, що Біблія є символічний світ і звіринець Божий, а люди, скотина, звірі й птахи є фігури й херувими26, тобто візочки, що везуть вічності скарб.

Просить Єзекія, що сидить на херувимах, щоб визволив від наруги нетлінну свою діву — Біблію, і цих-то очей його у ній відкриття просить: "Відкрий, Господи, очі твої і дивись". Про це ж просить і Соломон: "Хай очі твої будуть відкриті на храм цей день і ніч". Тоді вони не вдень, а лиш вночі відкриваються, коли лиш тінь і фігура бовваніє. Відкриваються вони Веніаміну й братії його.

"Глянувши очима своїми, Йосиф побачив Веніаміна". Та Веніамін, крім вечора, і рано ще їсть. ч

"Зголодніють увечері..." "Відверну очі мої від вас". "Сповнилося зранку..."

Відкриваються Закхею: "Глянувши, Ісус..." Відкриваються Давидові: "У світлі тому побачимо світло". Тай цей у седмичних днях побачив Бога. "Семирицею вдень хвалив тебе". Відкриваються Соломонові: "Очі твої голубині". Та й цей кричить, що під сонцем убогість, і труд, і немає потішних новин, крім того, що спочиває на сонці. "Поки дихає день..." "Де спочиваєш? У полудні". "Покажи мені вид твій..."

У всіх таких як містяться всередині їх, так і відкриваються Вічного очі. А без цього вони і недужі, й кульгаві, й сліпі. "Тоді скочить кривий, як олень..." "Очі Господні високі, людина ж смиренна".

Вони тому називаються народ Божий, а Мойсей синів Якова так благословить: "Всі освячені під руками твоїми і ці під тобою є". Вони — і люди, і бики, і леви, і орли, зайнявши місця єгипетських фігур, названих ієрогліфами.

"Син левів Юда, радостетворні очі його..."

15

"Першородне теля — доброта його". "Чи твоєю поведінкою здіймається орел?" "Підняв вас, як на крилах орлиних, і привів вас до себе". "Очі твої на мені..." (Йов).

Ось чому херувимських цих тварин уявляє Єзекіїль крилатими, чотириногими, многоокими, що везуть колеса многоокі. "На його місце, якщо бачили начало одне, йшли слідом його". Наче в очах їх є високе оте око, зіниця вічності, і у світлі світло істинне, а у сонці нове містилося сонце. "Начебто було коло в колесі". Він же бачить серед тих тварин палаючі Захаріїні свічки. Відомо, що стародавні свічкою, лампадою й оком світу називали сонце, а людина є маленький світик. "Спочив у день сьомий".

Розділ 11-й ПРО СНИ ФАРАОНОВІ

Ця радостетворна субот седмиця, з'являючись у різному одязі, з'являється й під виглядом семи колосків, бачених у сні фараоном, і семи корів27.

Тлумачить це сам Йосиф: "Є сім років". Як субота, так і 50-й рік є чертог Вишнього. А можна здогадатися й із цього, що всі колоски, як і Захаріїні сім лампад, виходять з одного стебла, що у нашому світі не видно.

Чи не подібні сонце і колос?.. Яка потреба в гаманцях, якщо в них те ж золото? "Всяка плоть сіно, і все, як риза, зітліє, а думки у них Божі й ті ж". Коли сонце освічує, а вино веселить, а хліб зміцнює, тоді не велика різниця. Давидова мова про світло змішує пшеницю, вино і єлей. "Проявився на нас..." і інше.

Мені здається, що сон фараона означає ніч і тінь запозичених у єгипетських священиків і даремно у них шанованих отих фігур, всередині яких прозріло ізраїльське око вічної думки і викрало на свою користь. "Сон фараона один є". Лиш єгипетська пітьма у цих словах, а сила в них Божа. "Як істинне буде слово, котре від Бога". Потім і сон повторений. Один його, другий колос Божий. "І був вечір, і був ранок..." Оці-то колоски зривали й розтирали апостоли в суботу. Допомогла їм субота, а без неї їх би зустріло те, чим прийняв єврейський сфінкс, сильний князь Єффай всіх єфремітів2*. Він усіх їх переколов, бо

16

не вирішили отакого завдання: "Скажіть колос (шиболет по-єврейськи)"1. І не змогли так сказати. "І взяв їх і заколов". Смерть, голод, отрута й виродок є Біблія, що заблудила від свого начала.

Видно, що єфреміти про дні перші й літа вічні з Давидом не міркували, а з апостолами не думали про суботу. Не спало їм на думку здогадатися, що всяка трава на третій день, а день спочатку сотворений. Тут у всьому гавань... Субота день її і сонце силу, рішення й шабаш усьому надає. А більш правдиво сказати: зіниця сонця маленьке, вміщене у сонці сонечко.

У цій найсвітлішій із всіх своїх чертогів палаті, відпочиваючи, прекрасний наш Иосиф (прикладатель) до фігурної своєї системи, до очей світу, що сходять і заходять сонцем, до проростаючої і в'янучої трави, всякої плоті світло, сенс і смак 'прикладає, оновлюючи вигляд фігур і сам на всяку свою похвалу прикладаючи. Треба лиш із цієї твердості його викликати, обрізати йому волосожарні промені, зняти світло, що його огортає, і все лахміття відіслати на захід. Тоді залишиться й вознесеться Господь єдиний. "Ліг, спочив..." "Спочив у день сьомий".

Розділ 12-й ПРО АВРААМОВУ ЖЕРТВУ

Багата ця й чудова фігура сонце є ситою жертвою Богові. Сім субот, сім корів, убогість наша, а жир Божий. Наш голодний вечір, а його ранок ситий. Жир є те ж саме, що у Захаріїних лампадах єлей: і освічує, і насичує. Оцю-то "візьми мені телицю трилітню", — велить Бог Авраамові. Він, піднявши жертву в розум начала і розділивши фігуру на тінь і істину, бачить, що сонце є не що інше як піч, яка димить запашним нетління димом6. Тоді сонце, показавши того, кого собою утворює, впало, наче шкаралупа, на захід свій', а Авраам здивувався, побачивши, що на місце відділеної тліні прийшли нові думки, думки вічні. "Хай птахи розмножаться

л Не вимовили ши, лиш снболет, через це загинули (Книга Суддів). ? Глянь! Що означає справжній Содом і Єрихон? За пустодзвоном Єрихон означає пахощі.

в Глянь: "Сонце впало. Жінка Лотова повернулась назад тс ж".

17

на землі". Тут він почув оту горлицю. "Голос горлиці чути в землі нашій".

Побачив із ковчега голубку, що дивилася поверх потопних вод, і сказано йому, що це зачате в його серці вічності зерно перетвориться на тлінь поганських фігур, пожерте ними, і всякий розтопче як підле, та що цим переважаючим поганам він сам дасть суд і рішення і що це насіння наслідить усю їхню землю, запозичивши від несмачного єгипетського Нілу все для Євфратового плодоношення. Від цих корів пропонує найдорожчим своїм гостям масло, і молоко, і теля одне. Лиш один є у всіх цих чистих Божих телиць син, та завжди молодий і прекрасний. "Спочив у день сьомий".

Розділ 13-й ПРО СІМ ХЛІБИН

Сюди дивляться і сім хлібин. Одну із цих хлібин їдять два подорожні: Лука і славний поглядом Клеопа, але на шляху суботньому; субота — це і шлях, і смак і подорожнім, і хлібам. Хто ж переламав їм цю твердішу від усякого каменя хлібину?.. Ось хто!

Хто зробив бенкет семи днів, відкрив загадку у день сьомий, попалив стодоли й колосся філістимські, заніс на гору міські ворота, розтерзав лева, спав і встав зі сну свого?.. Вже сонце сідало, нічого було залізом стригти й обрізувати. "Залізо не зійде..." Залишилась лиш зіниця сонця. Сонечко... Тут розкриття загадки. Самсон означає "сонечко". "їм відкрилися очі..." Преблаженне сонечко спочиває у день сьомий, встає у третій, палить усю тлінь, руйнує іноплемінні стіни, відчиняє гроби, відкриває очі, ламає хліби, насичує весь свій почесний народ смаком вічності. "Очі всіх на тебе уповають, і ти даєш їм поживу в добрий час".

Уся ця родина, що має богообразні очі, від останнього апостола до Адама, говорить з Йовом: "Очі твої на мені, і до того ж мене немає"1.

Кількість тих, хто їсть ці хлібини, 4000 або 5000. Тому, що

s Amplius і до того ж немає. Id est umbra sum et figura; amplius nihilum. Sol est pascha; et ergo sum solis sol; umbra, umbrae, seu antipascha, id est viceumbra, vicefigura, antitypus29.

17

вся сила Господня виходить із Єгипту за 430 років і у цій сумі міститься 7, а седмиць седмиця становить 40, 400 або 4000 з лишком. Потім написано: "Як 4000", "Як 5000..." І часто згадується четвертий і сьомий рід: "У четвертому роді повернуться". А як вони є віце-фігурою1 седмиці, так усього і кожного з них стосується оце: "Шість разів від бід порятує тебе, на сьомий же не торкнеться тебе зло". Тобто: наситить зранку, помножить і прикладе пшеницю, вино і єлей. І додає Нову сім синів і три дочки: "Касію, Ріг достатку й День. "Спочив у день сьомий".

Розділ 14-й

ПРО ПЛАЩАНИЦЮ, СПУЩЕНУ ПЕТРОВІ

Ця світла седмиця є широкий килим, що вміщує всіх чотириногих, і птахів, і риб, і гадів, і плоди дерев і трав. Все у ній, а саме вона сотворена спочатку. Цей небесний килим спустив: "Простягаючи небо, як шкіру". А коли килим, то й стіл, і дім на сім стовпів, і пропозиція хлібин. І ледве чи над цією скатертиною бенкетує у "Діях" в полудень Петро у світлиці, піднявши всі за Авраамом вгору начала. "Заколи і їж". Там, похваляючись, їсть і Павло: "Маємо ж вівтар..." Там причащаються і всі, йому посвячені. "Вп'ються від жиру дому твого,.." "Пили ж і впилися з ним".

І ми можемо сказати: "Маємо вівтар". Та ніхто не поганий, кого Бог для себе освятив. Хай мовчить тут усяка плоть! Хай заколеться! Боже це тіло, а ця тлінна шкіра й вигляд є фігурною завісою храму, де вічний спочиває. "Це кров моя... Моя... (над цим слівцем emphasis наголос) моя, Божа, не людська".

Цим полотном повиває Марія немовля, а Йосиф мерця. "І це вам знамення...", тобто фігура.

Щаслива земля: коли цей мертвий встав, коли цей Йосиф виведений із фортеці, коли цей Самсон прокинувся, розірвав ланцюги, згорнув небо, як сукно, потряс землею й розігнав усю поганських фігур сторожу. "Там його побачите". "Спочив у день сьомий".

1 Віце-фігура graece: ?????????.

18

Розділ 15-й

ПРО ДРАБИНУ ЯКОВА, ПРО СІМ МІСТ, ЖІНОК, ТРУБ І ГІР...

Драбина Якова, що торкається небес, показує цю ж седмицю. Від неї й через неї витікають і стікають до своєї точки всі фігури, часто називаючись свідками, сторожами й ангелами, тобто слугами, які благовістять мир. "Слава у вишніх Богові..."

Яків, як і дід його, прозрів, що це не людський жарт, а дім Божий, і що ця седмиця є двері, котрі заводять на високий край, а побачив також по заході сонця. Сюди дивляться й клятвені джерела його батька. "Очі твої — як озера в Єсевоні (місті)".

Клятва, смерть і фігура є одне й те ж.

Ці ж дні є і сім міст Божих, і сім Ісаакових жінок, що як одна одного дотримуються чоловіка, і сім труб, що зруйнували Єрихон. І, звичайно, небо, коли сповіщає славу Божу, є труба.

Ці ж є гори Божі, гори ситі. Там росте ріг Давида, туди сходять усі коліна Ізраїля. Туди ж іде в гірне й Маріам. Там місце стадам оленів і олениць, що народжують. "Перейдемо до Вифлеема..." "Там народила тебе мати твоя".

Сюди дивиться і Даниїл Meingard30 з гачками своїх седмиць. І Павло, і Стефан, що йдуть у Галілею. "Знаю людину". "Тіло її як фарсис (камінь)". "Як піднялася пишнота її". "Це бачу небеса відкриті". "Прийдіть, зійдемо на гору Господню". Там мир Ізраїлю і гавань усім фігурам! "Спочив у день сьомий".

Розділ 16-й

ПРО БЕЗКІНЕЧНИЙ ПРОСТІР І НЕПРОХІДНІСТЬ ДОМУ БОЖОГО

Пізнавши день, пізнаєш седмицю, а цю пізнавши, пізнаєш Книгу Буття й інші, як галузки її. І хоча в цьому непрохідному лабіринті не всякі двері можна відкрити, та вже знаєш, що під тією печаттю не що інше, а лиш Божий таїться скарб. Досить тобі, що отримав вихід і що тобі подарована нитка шовкового клубка від царівни Аріадни31, яка веде тебе із цього лабіринту на простір.

18

Єрусалимська Аріадна є Раав, яка звільнила із Єрихона вивідувачів Ісусових прив'язаною біля вікна червоною мотузкою. Ця мотузочка є для нас вождем у численних, пов'язаних між собою чертогах дому Божого, що розділяє Фареса від Зари, світло від пітьми. [Що розділяє море. Бо що є сонце, як не вогненне море?]

Цією мотузкою межує Навин землю, а за цією мірою їсть Єзекіїль священні хліби й воду. "Мотузка червона уста твої". "Бачив, і це муж, а в руці його шнур землемірний". "Ним же міряй..." "Відміряється нам".

Навіщо бажати все перезнати? Ненаситна забава гуляти по соломонівських садах і домах, а не все видивлятися. Шукати й дивуватися означає те ж саме. Цей рух веселить і оживляє душу, як швидкість воду, що тече по камінню. Та при повному відкритті всього-на-всього зникає подив. Тоді слабне апетит і настає насичення, потім нудьга і сум. 1000 років і один день — одна фігура і 1 000 000 їх є те ж саме. Коли щось незрозуміле, закричи з Варухом: "О Ізраїлю! Який великий дім Божий! Великий і не має кінця". "Це море велике..."

Розділ 17-й ПРО ЗМІЯ

Мойсей між іншими фігурами запозичив у єгипетських священиків і фігуру змія, що відображає Божу премудрість. "Змій же був наймудріший..." А якщо одна фігура, то й уся Біблія є змій. Здіймає його Мойсей вгору, щоб не помер Ізраїль. Те ж євангельський змій каже: "Якщо я буду піднесений жвід землі, тоді все притягну до себе". Цей змій, повзаючи по ремлі, всю цю Мойсеевого світу систему і Адама з усією тут іаселеною родиною псує. Всі вони залишаються дурними й іесмачними бовванами, поки не розкусити йому голову, "олова його є седмиця. Отже, Біблія є змій, хоч одноголовий, ? розтопче йому голову той, хто спочиває на сонці. Вибрана із [>ігур фігура — сонце є і мати, і діва, що випускає з лона ірийняте від Бога вічності зерно. "Той зітре твою голову". Цей-Іо змій залишиться лиш підніжжям того, хто сидить у сонці. Годі все оживляється, а мертві встають до своєї точки. В ишому випадку цей чорний дракон, вибльовуючи безодню гір

19

ких вод, огорнутої в сонце сина апоіотліптичної жони, потім усю обітовану землю потопляє, та жоні даються орлині крила, щоб народила не в підлому місці й не смертне. "Дитя її було взяте до Бога".

Цей є горда зірниця, сатана й ворог ангелам, херувимам і всім фігурам, що носять Господа. Не може дивитись Соломон як на орла, що летить до сонця, а не до сонечка, так і на.огидне цього змія повзання. І ледь не цей згадується у притчах раб, що воцарився; а щоб цього не сталося, то Даниїл, який спочив у рові лева, вкидає цьому гаспидові у пекельну пащу хлібець, спечений із смоли запашних дерев, і жиру, і бавовняного паперу. Все це є фігури вічності. "Смирна, й стакти, йкасія". "Хто віддає сніг свій, як вовну (бавовну)". "І жиру пшеничного, насичуючи тебе".

Від цієї нашого Даниїла дивномтилюлі змій луснув.

"Той зітре твою голову". Встає й Йона від лиця Господнього. Це муж, чудовиськові в черево кидає його Бог. Тоді рятується все священного цього світу поселення з людьми його. Ніневія означає житло, а Йона є голуб.

"Дерзай, земле... дерзайте, тварини польові". "Діти Сіону, радійте, бо дав вам поживу в правді!" Лице, від якого встає Йона, рів лева, піч, що димить смирною, ковчег і кивот, Самсонова й Адамова жона, ризи Иосифа, чертог сонячний Вічного є те ж саме. "Одягається світлом, як ризою". "Той зітре твою голову". Розтерзавши цього диявола, який рикає, Самсон знаходить у трупі його насолоду вічності.

Це діється при місті Фамнафі. Фамна означає образ. 'Той твою зітре голову". Мойсея наслідує наперсник, називаючи істину світлом, що просвічує будь-яку людину, пришельця у цей символічний світ. Він ставить предтечу на місце головної сонячної фігури.

"Хай свідчить про світло..." "Був світильник..." Та менше сонечко більше від великого. "Йому належить рости, мені ж. зменшуватись".

Цей суддя ізраїльський руйнує все старе фігур повзання, оновлює сутність нашу, перетворюючи несмачну воду в веселе вино і надаючи всій Біблії меду вічності. "Дасться мені всяка влада..." "Той твою зітре голову".

Цього просять Давид з Мойсеєм, що криком будять заснулого на колінах своєї Даліли. "Хай воскресне Бог..."

"Встань, Господи, і хай розсиплються вороги твої!" "Спочив у день сьомий..."

19

КАТАВАСІЯ32, АБО СХОДЖЕННЯ

Завершивши другий приклад, знову кажу, що в Біблії одне на лиці, а інше в серці. Як Алківіадська ікона, що по-грецьки називається ???????, з лиця була жартівлива, а всередині ховала Божу велич. Благородний і забавний є обман і фальш, де знаходимо під брехнею істину, мудрість під буйством, а в плоті Бога. Ось справжнє, назване у стародавніх греків ??????, тобто творіння!33 А такі письменники є справжніми поетами, і нітрохи не дивно, що Мойсея звуть ошуканцем.

Цей змій навмисне створений; хай поглумляться з нього зборища тих, які зухвало судять! І не дивно, що для цих лісів і високих Божих гір народжується не лев чи орел, а миші, їжаки, сови, одуди, кажани, шершні, жаби, псячі мухи, єхидни, василіски, мавпи й лисиці, які шкодять соломонівським виноградам. "Випробуйте Писання!"

Кінець! І святому Богу слава/

КНИЖЕЧКА ПРО ЧИТАННЯ СВЯТОГО ПИСЬМА, НАЗВАНА ЖІНКАЛОТОВА1

Любий друже Михаиле!1

Перед відкриттям Харківського намісництва, під час безперервних осінніх дощів, проганяючи нудьгу, написав я цю книжицю в Сіннянському монастирі. Цей монастирок подарував Печерській лаврі святий Юстин, митрополит Білгородський, у ньому він часто усамітнювався заради гірних садів і чистого неба. Братмій, Юстин Звіряка, який був тоді ігуменом, не міг відчувати смаку в Жінці моїй Лотовій. Однак був друкарем і потішався книгами грецькими й римськими. А ти, любий друже, ма єш смак не звірячий. Чи можна мені не сказати про тебе (в опівнічному каноні першого голосу): "Ти з'явився Авраамові, показуючи найчистішу частину богослов'я"?

Всі богословствують, та не за Авраамом. Усі кусають і жують, але не за сином Якова.

"Юдо, сину мій! Тебе похвалять брати твої..." "Зуби його кращі від молока".

Хто може згадувати жінку Лотову, якщо Бог не буде з ним? "Пам'ятай же останнє твоє..." Ащо таке останнє, як не кінець і вічність? "Пам'ятай останнє твоє", тобто те, що йде за ділами твоїми. Все наше зникає, а замість тіні вічність... О вічносте! Лиш ти для нас і світло, і пам'ять. Безславний судця, який не пам'ятає про тебе! Безпам'ятний богослов, який забув про тебе! О вічносте! Мати твоя пам'ять, а ти її мати... Книжнику мій, що спить на Біблії, скажи мені, хто й що гніздиться у пам'яті твоїй? Яка промова і яка наречена живе й формується у цьому твоєму дзеркалі, що ширше від усіх морських і повітряних безодень? Що ж це полонить і веселить твою й Всесвіту царицю? Яку царицю? Пам'ять [кажу] твою. Будь ласка, скажи...

Відповідає книжник. "Тьху! Як не знати цього? Райдуга в хмарі, красуня в дзеркалі, а прекрасний Нарцис3 мій, світ цей, видимийв очах моїх, наче у двох дзеркальцях, дивиться на себе, амуриться й милується сам собою безперервно..." Акрім цього, чи ніщо тобі на пам'ять не спадає?

Відповідь. "Та що якесь інше спаде? Бо ж що бачиш, те й пам'ятаєш..." О мій ти друже, я знав це ще до твоєї відповіді.

20

Знаю, що весь ти, як Нарцис твій у водах, втопився у наявності. Апам'ятьтвоя де? У мені. Що вона пам'ятає? Все! Якже пам'ятає? Бо ж все твоє і вся твоя дурниця (хаос) стирчить під твоїм носом. Увесь твій мотлох, весь бовван твій, світцей, лежить перед твоїми очима, гніздиться у твоїх зіницях. Лиш те одне пам'ятається, що заочне. Де ж твоя пам'ять? Бо ж у тебе немає нічого заочного. І нині навіщо вона тобі? Скажи мені: де таке око, щоб йому не було на що дивитись? Не може ж бути й пам'яті, якщо їй нічого пам'ятати. Прошу, не муч мене (проситься книжник), я ж пам'ятаю все те, що сталося вчора... О бідолашний з твоєю вчорашньою пам'яттю...

Вчора це твоє вже минуло. Згинула разом з твоїм вечором і пам'ять твоя. Все те є оте твоє вчора, що вже зникло, відцвіло й не впізнає місця свого. Якщо твоя земля є ніщо, то як же й не пам'ять? Ось оце вона від землі, земна твоя пам'ять, послухай: "Лице Господнє на творіннях злих, яке вживає залежну від землі пам'ять їх". Прошу, прокинься! Не весь погрузни у землю! Приклади до неї йте, чого не бачиш. А прикладеш, якщо згадаєш. Тим воно велике, чим нетлінне. Нетлінне, як невидиме. Бо хто ж може розтлити заочне й невидиме? І що таке святе, якне віддалене від тління? Це ж є істинна пам'ять: визнати, обійняти й прийняти у наше пам'ятне дзеркало ту святиню, яка прихована, тобто вщ тління віддалена й сильніше вщ сонця сяє, тобто всім усе оживляє.

"Співайте Господу, преподобні його, і сповідуйте пам'ять святині його".

Чи бачиш, що святиня й пам'ять нерозлучні друзі? А ти прив'язав її до прокляття землі.

Святиня і пам'ять—це є подвійний промінь невечірнього сонця. Святиню віра бачить, надія сподівається [на неї], любов серцем обіймає, а пам'ять пам'ятає. Ці чотири духи є одне з вічністю, з безоднею нетління, з апокаліпсним містом, з сонцем, що не заходить. Бачиш дим? Згадай вогонь! Бачиш світ цей? Згадай вічність! Що таке цей світ? Дим вічності. Вічність є вогонь, який все поїцає.

Дурний ловець на слід дивиться, олень не спадає на пам'ять, а слід веде до оленя.

Глупий книжник на бовван дивиться, вічність на пам'ять не спадає. А шляхи до неї ведуть. "Шляхи твої у водах великих".

Біблія є шляхи його. А ти в шляхи заглибився. Прокинься й згадай. Куди ці сліди ведуть? Куди ці ноги несуть? Ось куди! Наум співає: "Це на горах ноги". Чиї ноги? Того, хто благовістить і сповіщає мир.

21

Бачиш? На горах твій олень. До нього ці сліди ведуть. До нього ці ноги несуть. Зводь же пам'ять на гори. Звідти приходить допомога.

Що таке Л отова жінка? Слід. Куди вона тебе веде? Туди, куди сама йде. Йде туди, куди дивиться. Куди дивиться, там її думка. Вона оглянулась на Содом. Жінка й Содом є одне і те саме. Содом означає те, що йтайна. Оськудижінкапривела в Содом. А Содом куди веде? Туди, куди дим підіймається. Дим його підіймається в небо. Дим його піднявся вгору. Дим, чад, дух, думка, сенс є те ж саме. Бачиш? Куди веде Содом? Жінка й Содом суть ноги. Бачиш, що йдуть на гори? "Це на горах ноги?.."

Але й гора є слід Божий, а куди вона веде? На Сіон-гору веде. Та Сіонгора земна. Вона веде до небесної. Сіон дивиться на місто. Небесна гора на весь світ. Там-то твій Лот живе! "Гора Сіон, у неї ж вселився ти". Де ж наш Сіон небесний? Сонце дивиться на весь світ. Ось тобі гора небесна! Сонце є справжній Содом. Л отова жінка є сонце. У цьому боввані Лот сховався. Бачить його пам'ять чиста. Дивиться на нього свята віра. Сонце—Содом, а він— Сигор4. Сонцежупел, він фіміам. Сонцепекло, а він роса. Сонце западе під землю. На вічну пам'ять буде Лот. Він тобі батько і наречена. Купідон і старий днями.

Прикмета 1-ша ПРО НАСТАВНИКА Море це, велике й просторе, повинно приходити під проводом ангелів Божих. Таким був вождь Товії Рафаїл.

Ангел, апостол і істинний богослов є одне і те ж. Та звідки знати, хто посланий Богом? Слухай Єремію (гл. 23, ст. 22): "Якби вони почули мою пораду, то здійснили б слова мої й відвернули б людей моїх від шляху їх лукавого і від починань лукавих".

Бачиш, що посланником від поради Божої є той, хто схиляє до повчання, ще більше до віри, без якої й чеснота не чеснота. Такими є: Василій Великий, Іван Злотоуст, Григорій Назіанзин, Амвросій, Єронім, Августин, папа Григорій Великий і подібні до них5. Оці саме й могли з Павлом сказати: "Ми ж розум Христа маємо".

Богословіє вчить або зцілює найпотаємніші в душі починання, порадий думки. "Розтлілийомерзилися в починаннях". Почин, начало, рада, ?????6 і Бог є одне і те ж. Від ради або голови всі

21

наші діла, як із джерела, назовні виходять. Якщо рада добра, то й плоди добрі.

Отже, богосл овіє є не що інше як викоренення злих думок або, як Павло говорить, начал і влади. Бо якщо дві людини, земна й небесна, у тій же людині, то і два начала: одне зміїне, або плотське, друге Боже.

В іншому ті викорінюють погані думки, а на те місце насівають слово Боже, насіння всіх добрих справ, про які можна сказати: "Почав Ісус творити й навчати".

Лиш любов робить справжньою ангельську мову.

Прикмета 2-га

ПРО СИМПАТІЮ, АБО СПІВЧУТТЯ МІЖ ЧИТЦЕМ ҐНАСТАВНИКОМ

Начало всього і смак є любов. Як пожива, так і наука не сприймається від нелюбого. Отже, із згаданих ангелів вибрати для себе одного, який сподобається більше за інших. Випробувати трохи кожного або деяких із них. У той час раптом до одного відчуєш особливий рух. Одну манну всі ці їдять: добрий в усіх згаданих смак, та різний.

Прикмета 3-тя ПРО ВІДКИДАННЯ СВІТСЬКИХ ДУМОК

Приступаючи до тих небесних письменників, треба прийняти очищувальні пилюлі і всі старовинні, винесені із поганого товариства думки так виблювати, як Ізраїль нічого не взяв із зруйнованого Єрихона, а коли щось затримав, то за те був страчений. Якщо в море для обмивання йти, то навіщо затримувати світську грязь? Муждводушний є спокуситель, дух допитливий, кульгавий на обидві ноги, ні теплий, ні холодний. Муж нейтральний є ворогом справи, а Біблія це позов Бога із смертними. Цей-то рід людей запитує Бога: "Чи живий горобець в моїх руках?" "Живий, якщо не задушиш", відповідає Бог.

"Не спокушай Господа Бога твого".

22

Прикмета 4-та

ПРО СТРАШНУ НЕБЕЗПЕКУ В ЧИТАННІ

Та оскільки, за Августином7, не лише у світських справах, а й у самому раї слова Божого приховані диявольські сіті, то треба діяти з великою обережністю, щоб при самому читанні й повчанні закону Вишнього не заплутатися нам у сіті лукаві за прикладом Юди:

"За хлібом увійде в нього сатана".

А ось ті сіті: сріблолюбство, честолюбство, пристрасть до насолод, пиха... Всі ці духи повертаються в землю свою, тобто у черево й у плоть, звідки нас має намір вивести лиш слово Боже.

Як багатьох знищила грязь Лотового пияцтва! Незліченних розтлила отрута Давидового перелюбства, а в старості його уявна дурість діволожства. Не менше отрути в повістях про його сина. Читаємо про ревність Іллі й гостримо ніж на ближнього. Почувши про Єзекіїну хворобу, роздражнюємо смертельний страх і наше марновірство. Багатство Йова жадібними, а вдячність Авраама робить на с марнославними. Лазареве воскресіння, сліпих прозріння, свобода біснуватих цілком нас перетворюють на плотомудруючих скотів. Само це зерно Боже, тобто слово це (віра), спокутує нас, кидаючи в стихії зовнішнього світу. Звідси-то й уповаємо на плоть і кров святих, сподіваємось на тлінь і клятву; обожнюємо речовину владані, у свічках, в живописі, в образах і церемоніях, забувши, що, крім Бога, ніщо не благо, і що всяка зовнішність є тлінь і клятва. Коротко кажучи, вся Біблія наповнена безоднями й спокусами. "Цей лежить для падіння". І весь цей її єрихонський шлях оточений повітряними розбійниками. Скажемо з Давидом: "На шляху цьому... сховали сіть для мене".

Чи чув ти про митарства? То ось вони! Втім, вони небилиця. Згадай, що Біблія є єврейський сфінкс, і не думай, начебто про щось інше, а не про неї написано: "Як лев, рикаючи, ходить, шукаючи, кого проковтнути".

Пам'ятай, що небезпечна справа зустрічатися з Голіафом8. Щасливий, кому вдалося розірвати цього лева і знайти у жорсткому ніжне, в гіркому солодке, у лютості милість, в отруті поживу, у буйстві смак, у смерті життя, у безчесті славу... Та як є притча: не всякому по-Якову, тобто по-Самсоновому вдається.

22

Прикмета 5-та ПРО ЧИТАННЯ В МІРУ

Треба добре пам'ятати напучення Сирахового сина: "Багато хто від пересичення помер". Потім, як можна, намагатися вміру їсти, не обтяжуючи шлунка думок наших. Здоровий і чистий смак задовольняється малим, а засмічене горло без міри й без смаку жере. Тому-то й не велить Бог посвячувати собі скотину, що не має жування. Багато жерти, а мало жувати погано. Той, хто читає численні, до того ж з різними думками книги, не буде благовченим.

Якщо наш вік або наша країна має мудрих мужів набагато менше, ніж в інші віки і в інших сторонах, то причиною цього є те, що блукаємо по незліченних і різнорідних стадах книг без міри, без розбору, без гавані. Хворий турбує різних тварин, а здоровий одною їжею ситий. З'їж одне зі смаком, і вистачить. Немає більш шкідливого, як різне й безмірне. Піфагор*, розжувавши один трикутник, як наситився? Давид, розкусивши лиш тінь ковчега, як просвітився! Навіть стрибав, граючись. Розжуй одну преславну славу — і в численні помешкання Божого цього лабіринту відкриється тобі вхід і вихід. Преславна слава, слово Боже і думки його є одне і те ж. "Преславне говорилося в тобі, граде Божий". "По всій землі слава твоя".

Розкуси лиш одну, наприклад, оцю славу.

"Де труп, там зберуться орли".

Або оцю: "Хай птахи помножаться на землі".

Або оцю: "Злетіли птахи на тіла розсічені".

Або оцю: "Сім телиць в телицях людських".

Або оцю: "Очі твої як голубині".

Або оцю: "Не знаю орла, що летить до сонця".

Або оцю: "Чи не твоїм повелінням здіймається орел?"

Або: "Підняв вас, як на крилах орлиних".

Або: "Прикличе (Бог) зі сходу пташку".

Або: "Голос горлиці чути в землі нашій".

Або: "Хай стане сонце! і стало сонце".

Або: "Поки прийшов, став нагорі, де був хлопець".

Або: "Виніс Самсон на верх гори міські ворота".

Або: "Візьміть, князі, ваші ворота".

Або: "Ворота ці будуть зачинені".

Або: "Хай буде похвалений у воротах муж її".

Або: "Ці сходи утверджені на землі".

23

Або: "Залізо не зійде на мою голову".

Або: "Спливе залізо".

Або: "Що таке людина, як пам'ятаєш її?"

Або: "Візьметься із землі життя його".

Або: "Один я, поки перейду".

Або: "Перейдемо до Вифлеема".

Або: "Не зійдеш, Боже, в силах наших".

Або: "Премудрість при виходах співається".

Або: "Звеселися, неплідна, народжуючи".

Або: "Сотворяться пустелі твої вічні".

Або: "Дочки твої на плечах піднімуться".

Або: "Будуть царі годувальниками твоїми".

Або: "Підійдіть до мене ті, хто погубив серце".

Або: "Нижче хребти їх, і висота була в них".

Або: "Побачиш минуле моє".

Або: "Пам'ятай останнє твоє".

Або: "Полижуть землю, як змії".

Або: "Як ластівка, так заспіваю".

Або: "Був Єфрем, як голуб безумний, що не має серця". Або: "Хто перейде на той бік моря і знайде премудрість?" Або: "Зірки засіяли у сховищах своїх". Або: "Сни побачать". "На стіни зійдуть".

"Глибоке серце людини, і хто пізнає його".

"Вода глибока рада в серці мужа".

"Людино, посади виноград".

"Вам належить народитися з Вишнього".

"Дав би тобі воду живу".

"Ангел Господній скаламутив воду".

"Хто перший влазив... здоровий був".

"Пізнався ними в переломленні хліба".

"Змія візьмуть, заговорять новими мовами".

"Встань і ходи. І, скочивши, встав і ходив".

"Встань, сплячий, воскресни із мертвих".

"Жінці було дано два крила орла великого". Хто розв'яже хоч один зв'язок, Утому блищить ізраїльське око.

Хто премудрий, той і збереже це. Тобто запримітить, дотримається, осягне і розміркує. Коли чуєш оце: "Згадуйте жінку Лотову", то не досить згадати лиш те, що у Лота була жінка. Ця така пожива є голодна, нежирна, не ситна, худа, коротко кажучи, пустий колос і худа корова зі сну фараонового й світської суєти10.

24

Та треба обміркувати й пригадати те, куди веде розуми наші цей солоний бовван? Що ж навіює нам ця несмачна й буйна корова? Не звертайся серцем твоїм у Содом жадібної тліні й суєти, не спочивай тут у смертній тіні, а простягайся в майбутнє на гору з Лотом і так іди, щоб осягнути сіль, і нетлінну силу цієї тліні, і славу її воскресіння. Щоб те, що посіяне в тліні, встало у нетлінні, щоб ти заспівав: "Встань, славо моя!" "Один я, поки перейду". І будеш отим блаженним подорожнім та чужинцем, про якого питає прозорливий Варух: "Хто перейде на той бік моря і знайде її?"

Оце-то й означає згадувати: "Поминайте жінку Лотову". Тобто: розжуйте, розкусіть, розтовчіть, розбийте й зруйнуйте цього ідола, роздеріть лева, цього диявола, і знайдіть всередині сховану їжу й солодкий сік вічності, невідому й таємну премудрість Божу, про яку Ісая: "У сховищах спасіння наше". Із двох сутностей складається слово Боже: "Одне говорить Бог, та подвійне чути".

Дві країни має біблійне море. Одна країна наша, друга Божа. На нашому березі колоски порожні, а корови худі, на другому ж боці моря і колоски добрі, і телиці добірні. Наш берег і бідний, і голодний, заморський же є Доброї Надії гавань, лоно або затока Авраама, місце багате, де весь Ізраїль пасеться й спочиває, залишивши на голодному боці содомлян. "Хто перейде на той бік моря?" Аось хто: "І полечу, і спочину". "Я заснув, і спав, і встав". Ось і дівиця: "Під тінь його забажав і сів". Спочивай, душе моя, мудра діво! Не бійся. "Коли поспиш, то солодко поспиш".

0 раю мій, раю! Ми тебе шануємо, але не розуміємо. Ах, з толком слід смакувати слово Боже, зубами сина Якового жувати треба. "Юдо! Ліг, заснув ти, яклев". І недивно: він міг розжувати й знайти собі насолоду спокою. "Як рай насолоди, земля перед лицем його".

1 всі ті мають Юдині зуби, про яких написано: "Як ранок, розливаються по горах люди численні й міцні, подібних до них не було одвіку". "Праведник дерзає, як лев".

"Поминайте жінку Лотову!"

Всі створіння є тінь привиду, а Бог є дух видіння. Ось тобі два береги Хвалинського моря11: північний і південний. "Поминайте жінку Лотову!"

Чуєш похмурого привида? Згадай через цей морок світло видіння. Торкаєш невідчутного солоного кумира; чому через цю прикмету не спаде тобі на серце сіль нетління й смак вічності? Бачиш північний берег? Помянина ньому південний, невидимий. "Із півдня прийде Бог". Приго -туй паску. Бо ж тут не нажитися Не ногами перейдеш, ні кораблем,

25

ні крилами. Сім Господь полонить серце твоє і переставить від смерті до життя, від буйства до розуму й суду. "Бо шлях Господній є суд і милість'\Якщо дивишсяшідю жінку, то чому перелюбствуєшусерці твоєму? Навіщо думаєш спочити на її плоті й крові? Чому не розміркуєш, що плоть і кров не є Царство Небесне, не є спокій і насолода, а мертвий цей бовван, тінь і привид, однак ця прикмета веде тебе до твоєї мітки, до мужа свого, щоб не з нею, а з ним тобі спочити й відчути насолоду. 'Ти знищив всякого перелюбного від тебе".

Хіба ж є щось велике муж її Лот? О друже мій! Коли син Авраама є великий чоловік Христос, а його ж племінник Авраамів чи здається тобі чимось малим? Про весь цей рід сміливо скажемо: "Рід же його хто пізнає?"

Лот є ота людина, про котру написано: "У запах мирри твоєї йдемо".

За ним-то й течуть чисті діви із північного берега на гори Кавказькі, щоб упитися й спочити. "Вп'ються від жиру дому твого". Лоте одного роду з смирною, тобто жир або клей в ароматних дерев. Ось премудрість Божа! "Як смирна, випустив залах". "Смирна, й стакти, й касія від риз твоїх". Грецьке слово стакти, а по-єврейськи Лот. Чи стакти не благий дух? А дух благий чи не те ж саме, що й Бог? Шабаш! Тут спочинемо! "І полечу, і спочину". "Господь пасе мене". "На багатому місці посели мене".

"Поминайте жінку Лотову!"

О жінко, жінко! Ти йгоре, і насолода моя. Живиш і умертвлюєш... Якби ми любили тебе так, як твій найсолодший муж Лот, як і Христос церкву свою, то ніколи б ми не розлучали тих, кого Бог поєднав. Тайна ця велика... Анині, холодно й неосмислено люблячи, а безтолково й безпам'ятно поминаючи тебе, не згадаємо про мужа твого, розділяючи нероздільну двоїну й забувши пораду Божу: "Сину чоловічий, щоб не сотворив ти дітей за плоттю".

Й неможливо, щоб ця Єва не вкусила смертних плодів і не породила дітей на пагубу тоді, коли з нею почнуть амуритися підлі, плотоідні й хамські оті серця, які описані так: "Полижуть землю, як змії, що повзуть по землі".

"Пізнай, як попіл, серце їх, і спокушаються". "Вороги його землю полижуть". "Смерть врятує їх". "Отрута гаспидів під устами їх". "Гріб відкритий гортані їх". "Візьми мене, Господи, від чоловіка лукавого". "У серці і в серце говорили зле". Як так? А ось як! Принесли з собою злість у серці своєму, тому й не знайшли доброти і в серці жінки Лотової, крім слів

25

потопних і мови облесної, з якою прийшли. До доброти ж тієї, прихованої, не дісталися. "Вся слава дочки царевої всередині".

І це ті содомляни, що бродять по околицях міста. "Преславне говорилося в тобі, місто Боже". "Марія зберігала всі слова в серці своєму".

Та як же їм і знайти? Бо ж "глибоко серце", а ще більше отому чоловіку: "Зійде із землі життя його". А їх справа повзати й їсти землю всі дні свого життя. Смерть їм хліб, а мати ніч. "Зголодніють на вечір і обійдуть місто". "Проклятий ти більше, ніж вся скотина!" "Проклятий Ханаан-підліток!" "О нетямуща й тверда серцем!"

"Поминайте жінку Лотову!"

О прекрасна моя й благословенна серед жінок, неплідна! Не можу досхочу намріятися про тебетака солодка мені пам'ять твоя, пам'ять Л отова. Сім мужів і 7000 мала ти, і нині маєш, але всі перелюбні, крімТовітового сина, а Рафаїлового друга Товії. Цей накадив покій нареченої йложе твоє фіміамом і запашним чадом, що виходить із найсолодшої пам'яті про мужа твого, хай буде вічна пам'ять праведнику, переспав із чистою нареченою соромливо й цнотливо, поза бісовим ідоловим смородом, знайшовши, яку рибі печінку, всередині цієї царської дочки славу її, касію й стакти в ризах її; виростив дітей не на рабство, а на свободу, які не від похоті жіночої, не від похоті чоловічої, а від Бога народилися, як зробив отой пророк: "Віднині дітей сотворю, які сповістять правду твою, Господи, спасіння мого". "Я заснув..." Скажіть мені, хто у вас чоловік, який боїться Господа? Хто? Не Ханаан-підліток і хлопець, а муж отой справжній: "Господь з тобою, муже сильний".

Чи є хто із числа отих мужів? "Мужі, любіть своїх жінок". "Я ж говорю про Христа і про церкву".

Тож полюбіть зі мною неплодовиту оцю! "Звеселися, неплідна, ненароджуюча!"

Якщожця не подобається, то, крім неї, є численні царські дочки. Які? А ось вони: Юдіф, Руф, Рахіль, Ревекка, Сара, Анна, мати Самуїлова, люба Давидові Авигея, Даліла Самсонова, Фамар, Есфір. АЄвутизабув? І чи не читав ти, що ангели Божі амурилися з дочками людськими? Оці-то дівчатка зігрівали старість Давидову. З тими ж любився й син його, і хвалить усіх в одній з останніх притч. Всі ці жінки амуряться й народжують не на нижніх північних берегах і полях, а на крутих гірських черкеських верхах, у безпечних місцях райських; іпроцих-то олениць запитує БогЙова: "Чизрозумівти час народження кіз, що живуть на кам'яних горах?"

26

Отам-то й оновлюється орлина юність Давидові. Виростають нові роги і йому, і козам. Там і євангельські олениці: Єлизавета й Маріам, що гтщняласявгірне.ТудижщднятаПет^ тобто серна, сайгак

Туди відсилає ангел і мироносиць. Коротко сказати про всіх: хайне розтлиться їх дівочість. "Дано було жінці два крила орла великого". "Поминайте жінку Лотову!"

Що ж ти думаєш, о амурнику мій? "Не такі поради мої, як поради ваші".

Знай, друже мій, що Біблія є новий мир і люд Божий, земля живих, країна й царство любові, гірний Єрусалим; і, крім підлого азіатського, є вишній. Немає там ворожнечі й роздору. Немає у тій республіці ні старості, ні статі,, ні відмінності все там спільне. Суспільство в любові, любов у Бозі, Бог в суспільстві. Ось і кільце вічності! "Від людей це неможливо".

Кинь думати, що Єва стара або чужа жінка. Ці думи від берегів содомлянських. "Гроно їх гроно жовчі". Цей-то корінь вверх проростає, багатьох оскверняючи. І чи не осквернились численні, прочитавши про Лотове пияцтво? "Все ж бо чисте чистим". "Та осквернився їх розум і совість".

Плюнь на бабські й дитячі казки, [читані] невіруючими читцями, і на брехню, відригувану плотоїдними зміями, які розтлили Єву, які звертають своє лукаве око назад у Содом, на своє блювотиння. "Зголодніє, як пес".

А ти, мій друже, поспішаючи й не оглядаючись ні праворуч, ні ліворуч, старанно йди в гірне, куди кличе тебе не ошуканець змій, а прозорливий Захарія. "О! О! Біжіть із північної землі". І Ісая: "Відступіть! Відступіть і вийдіть звідси". "Прийди, і покажу тобі суд любодійців великих".' Як від вина люті любо діяння свого напоїв усіх поган". "О місто крові, все брехливе, повне неправди... Звук бичів, і звук гуркоту коліс іюннотника, що проїжджає, іколіснищіуркітливої... Відкрию минуле твоє перед лицемтвоїм іпокажу поганам соромтвій і царствам безчестя твоє... Покладу тебе в притчу... Напущу на тебе глухоту за нечистотами твоїми". "Впаде, впаде Содом".

"Поминайте жінку Лотову!"

Та, о друже ти мій! Спершу приодягнись і приготуйся для тієї Сінайськоїгори, що димить тим солодким димом нашого Лота. "Ми є запах Христа". Прошу, будь мудрою дівою, якщо хочеш бути в Кані Галілейській12 і насолодитися соком, засолодженимжезлом Мойсеевим і перетвореним із сечі огидних цих псів, що мочаться до міської стіни. Заплач, о Єреміє, як "зменшилосядобрих дів". Ативеселіше заспівай, оІсає!

26

"Святися, святися, гірне місто!" "Зведи навколо очі твої й дивися". "Цедочки тьої на гшечах піднімуться". "Яківони?""Вони, як хмари, летять і, якголуби, з пташенятами до мене". "Відчиняться ворота твої завжди. Прикладеться до тебе багатство світське..." "Радій, пустеля". "Хто дасть мені крила? І полечу..."

Та якже тобі до того весілля й до гірного подружжя добратися? Як приступити до неоглядного Кавказу й злетіти на кручі його? "Перетворютруднедля нього на легке". "Дамїмшлях новийі підуть". Який шлях? Ніколи ти його не пізнаєш. Якже? Скажу. Якщо хто не народжений породою з отої вишньої країни, то не може знайти отого шляху й зійти в гірне. Мовчи мені з дурним питанням Никодимовим. Плоть, тричі народжена, є лиш грязь і лиш той же земний бовван. Та нужда в тому, що глиняна твоя природа зачне, прийме і вмістить, як нива зерно, гірної породи й нових людей насіння. Слухай, насіння, що висівається за родом. Чуєш, за тим високим родом. "Рід його хто пізнає?" Ось тоді-то народжене від духа є друге, нове й інородне, крім того, що народжене від плоті, якщо сказати Мойсеевим стилем: "Людина — людина", тобто душевна разом ідуховна, не всім знайома: "Я, котрий говорить, є від вишніх, виж—від нижніх". Ось у чому, повторюю, нужда! Щоб із твоєї купи гною блиснув алмаз, а від піщаної твоєї гори відкотився отой наріжний камінь. Щоб болото й грязь твого трупа проростили стебла трави, які випускають насіння за родом божественним. Щоб польовій дібровні лілії й запашні кущі виникли із землі й поверх землі твоєї. Хай твої мертві кості проростуть, як трава, хай підніметься стіна тільця твого і пустеля твоя вічною в роди родів. Оце-то й є народитися вдруге, тобто з вишнього, і знайти в собі те, що ніколи не починало бути, а ти лиш глухо про це чув без всякого смаку, і на серце тобі воно не спадало, іти того не чекав, не думав про те, а якщо й думав, то дума твоя була подібна до беззубого немовляти, що обертає в устах своїх найблагородніший із Соломонових садів горіх, та не по своїх зубах.

Якщо ж комусь прийшов час і вдалося розкусити самого себе, то цей у своїй світлиці, коли й на думку не спадало, без надії, викопав золото. Яке? Оте. "Золото тієї землі добре, ітам рубін". "Радійте зі мною".

Тоді серце стає доброю нивою, падає йприймається вічності зерно, а плоть, як поле квітами і як суха в кущах палиця, процвітанням весняних гілок, наче горіх, наповнюється зерном отим: "Я хліб живильний". "Я квітка польова й лілія долин". "Підняла земля трав'яну рослинність". "Квіти з'явилися на землі".

27

У якийсь час з вишнього вдруге буваємо народжені чистою дівою, яка зачала й вмістила того, хто лиш один і один святий. "Це раба Господня". "Господи, у череві зачав, і поболів, і породив дух спасіння твого"." Слово плоттю було і вселилося в нас".

Розумій же мені і пам'ятай віднині про богословське створення отого чоловіка. "Створив Бог чоловіка".

У гірній республіці все нове: нові люди, нові створіння, нове творенняне так, як у нас під сонцем, усе мотлох мотлохом і суєта суєт. "Усі діла його у вірі". "У творіннях рукою твоєю повчався". "Хто творить ангелів своїми духами". "Сотворю, і хто відверне?"

Слухай же! Хай напишеться це пальцем Божим на серці! Створення людини це друге народження. Воно буває не тоді, коли содомська людина із плоті й крові і начебто із болота й грязі горщик здіймається, зліплюється, утворюється, виробляється, стоїть, ходить, сидить, махає; очі, вуха, ніздрі має, рухається й пишається, наче мавпа; жартує і багато говорить, як римська Цитерія13; відчуває, як кумир; мудрує, як ідол; намацує, як підземний кріт; обмацує, як безокий; гордиться, як безумний; міняється, як місяць; непокоїться, як сатана; павучиться, як павутиння; голодний, як пес; жадібний, як водяна хвороба; лукавий, як змій; ласкавий, як крокодил; постійний, якморе; вірний, як вітер; надійний, як лід; розсипчатий, як порох; зникає, як сон... Оця людина всяка фальшива: тінь, пітьма, пара, тлінь, сон.

Коли ж буває пряме створення людини? Тоді, коли друге народження. Недивуйся з цієї слави й цього слова: "Вам належить народитися з вишнього".

Тлінний кумир обмежений, закритий тіснотою. Духовна ж людина вільна. У висоту, в глибину, в ширину літає без меж. Не заважають їй ні гори, ні ріки, ні моря, ні пустелі. Провидить віддалене, прозирає приховане, заглядає у минуле, проникає в майбутнє, ходить по поверхні океану, входить зачиненими дверима. Очі її голубині, орлині крила, прудкість оленя, левова відвага, вірність горлиці, вдячність лелеки, незлобність ягняти, швидкість сокола, журавлина бадьорість. Тіло її — діамант, смарагд, сапфір, яшма, фарсис, кришталь і рубін. Над головою її літає седмиця Божих птахів: дух смаку, дух віри, дух надії, дух милосердя, дух поради, дух прозріння, дух чистоеердя. Голос її голос грому. Несподіваний, як блискавка і як шумний буремний дух. "Де хоче, дихає".

Господи! Чи це отой чоловік, якого ти пам'ятаєш, поставивши його над ділами руктвоїч? Мила тобі пам'ять цього праведника.

28

Мило згадувати його при жінці Лотовій. Хочеш покласти і на наше серце ім'я і пам'ять його. Заради цього звів ти його перед очі наші, одягненого в бовваніючу шкіру нашу, щоб прославити в нас і сина, і того ж брата твого, посланого на наше спасіння. Та ми не вгадали і замість нього самого розділили собі ризи його за модою Пентефрієвої жінки14. Амода ця звідти, що содомляни відчувають лиш відчутне, позбавлені Ісаакової догадливості, який вдихнув від риз свого сина пахощі Лота. Ми захоплені цією модою: ні Лота, ні жінки його не впізнали. Через це та безплідна була для нас просто неплодовитою, коли ми з Ісавом на содомському полі забавлялися полюванням, не на горах з Яковом, забувши пораду пророка Наума: "Не торкайся полювання". Слухай, о місто крові: не торкайся полювання. "Бачив, і це муж один". "Здійметься пишнота його вище небес". "Помисли серця його в рід і рід".

Ось тобі друге народження і пряме створення! "Дух Святий зійде на тебе...", тобто невідчутний, інший, новий, вічний, словом, скажи: "Останній Адам у дух животворний".

Якщо "всі діла його у вірі", тоді й чоловік, Богом створений, є невідчутним. Дух духа творить. "Народжене із духа є духом". Сліпота содомська своє, від плоті народжене, відчуває, не простягаючись вдалину, а Ісаакова віра, відчуваючи синову ризу, помічає невидиме, крім відчуваного, і при глухому боввані, який бовваніє в плотських очах, зводить голубине око на щось вище, і, приєднуючи до підлих і гнилих думок високі й прозорливі, які насичують серце, думки, що наче знялися високо-високо й на просторах гірних небес гуляють, приманюють до поваленого цього стерва орлиних пташенят, соколів, кречетів, воронів, щоб не пожерла, як у сні фараоновому, худа содомська стерва чистої й вибраної телиці і діви премудрості Божої; та замість того мертве живим і смердюча содомська їжа хай буде пожерта славою нетлінною, силою воскресіння й високими Вічного думками, наче орлами, які звисока налетіли. Ось! "Де труп, там зберуться орли" герб повірників. Ось що є! "Хай птахи помножаться на землі".

Чи розумієш нині оце: "Прикличе зі сходу птицю"? Або оце соломонівське: "Око, яке лає батька і докучає материній старості, хай виклюють ворони й орлині пташенята". "Як орел, покрив гніздо своє і палко забажав пташенят своїх".

Цей гірський орел перероджує нас, створюючи із плоті духів своїх, із не сущих — сущих, із скотини й звірів — людей, зародившись у боввані нашому, яку горісі й колосі зерно, а в ягоді виноградній мед солодкого соку. "Закон твій посеред черева мого".

28

"Посеред вас стоїть, його ж не знаєте". "Це діва в черево прийме".

Не зі сторони він приходить, і не із плотських вив'язується сітей вічний, цілісний, а у нашій же плоті, наче світлоносна іскра у кремінці втаюючись, в кінці свого часу, як лілія із ниви і як у безводній пустелі джерело, з'являється. Його справді перетворює оте райське джерело: "Джерело вийшло і напоїло всіх".

І в цю самісіньку ціль пускає Ісая таку стрілу: "Кості твої зажиріють і будуть, як виноградник напоєний і як джерело, в якому не висохне вода..." "Кості твої проростуть, як трава, і розгалузяться, і наслідять роди родів. І створяться пустелі твої вічними, і будуть основи твої вічні родом родів. І назвешся творцем огорож, і стежки твої посеред [них] заховаєш".

Здивувалась, почувши про цю воду, самаритянка. Просить її в учителя, побажавши її з оленем Давидом. "Хто напоїть мене водою?" Не сод омською, а із вертепу вифлеємського, із роси, красот і висот Йосифових, від гір Аермонських, що сходить на бороду Аарона і на всі покидьки плотські, хай збудеться на благо: "Ріки із черева його потечуть".

При цьому чоловікові зникає у нас сліпота й нежить, а ніс їй — нюх і догадливе оте Ісаакове почуття, що може нюхати Лотове кадило, стає високим, яксоломонівська піраміда, просто скажу, Біблія, котрій він як родичці своїй каже: "Увійди в сад мій, сестро моя, наречена"; "Хто він, який приховує від мене раду, а слова тримає у серці? Чи сподівається від мене втаїтися?"

Цей муж, зачатий від тебе, чистої діви, без мужа ж народжений, а не створений від Бога без матері — дух від духа, світло від світла, залишає вас, батьків своїх, і прилипає до жінки своєї, цей справжній Лот закричав від радості:" Це нині плоть від плоті моєї, і, наче вино в чашу наливається, хай будуть обоє в одному". "Відчини мені, сестро моя". "Ворота ці зачинені будуть і, крім нього, ні для кого, хто смертний, не відчиняться".

Ось хто відкриває нам шлях у гірне: "Знаю чоловіка, що пройшов небеса".

Він не лише на неприступні вершини гір Кавказьких, а й на небо, навіть до Сатурна і в саме сонце сходить і опускається. Не думай: "Як каже цей, який з небес зійшов?" "Не нарікайте між собою". "Я двері".

"Поминайте жінку Лотову/"

А коли прекрасне це дитя єврейське задушиться чи потопом зміїного блювотиння, чи злобою іродською, тоді не тільки Рахіль і Юдіф залишаються вдозами, а й усі дочки єрусалимські ридають,

29

позбавлені нареченого й весільних шатів. Не думай, що плач Єремії дивиться на нижнє місто, а не на вишнє, біблійне, на матір нашу. "Хай плачу день і ніч". "Як віднялася від дочки сіонської краса її". "Перелюбствують усі". Отоді-то прекрасна ця наречена сумує, кидається, бігає, шукає його: "Розшукав його та не знайшов його". Напалижна мене содомляни, які тінь відчувають, били мене, поранили мене: задоволені негідники ці недостойні тим одним, що здерли з мене одяг, розділили ризи мої між собою, та не вдихнули із риз моїх насолоди й бажання мого, лілії моєї, запашної мирри нареченого мого Лота!

Відступіть від мене у полум'я й жупел содомської насолоди вашої, о перелюбники! Тікайте від мене, змії, що пожирають землю, пси, що мочаться до міської стіни, плотожадні звірі, вепри дібровні. Жеріть терня й чортополох. Ось салат для ваших губ! Райський кущ не для ваших ніздрів. Зуби ваші Агарині, очі Ліїні15, вуха гаспидові, ніздрі й ніс свинячий і поганий, що не може почути духу Божого ні в райських квітах, ні в святая святих, ні у стовпі хмарному, ні у стовпі соляному, ні у піраміді ліванській... "Дивився праворуч і поглядом не показував, що знає мене". "Глянув, і тут не було чоловіка, і не бачив мужа, всі відхилилися в Содом, непотрібні були всі до одного".

Де ти, о чоловіче-чоловіче? Яви мені образ твій і дай почути мені голос твій, бо я поранена любов'ю чистою, нетлінною, цнотливою. Виведи із темниці содомської. Звільни твого племінника з полону, вірний чоловіче Аврааме, щоб ми пішли в гірне старанно і там, на гірному місці, за знали насолоди, нові люди, від нового вина, і спочинемо.

"Поминайте жінку Лотову!"

Умійте, друзі мої, поминати жінку Лотову. Коли в Божих книгах читаєш: пияцтво, наложництво, кровозмішання, амури й т. ін., то не барися на содомських цих вулицях, а проходь не замислюючись по них і на шляху грішних не стій. Бо ж Біблія не до цих вулиць, а лиш через ці вулиці веде тебе у гірні країни і чистий край, не у плотські мудрування й виходить до вічного. Біблії не потрібне черево, цей наш нижній Бог, ані шлюб, ані цар плотський. Вся вона у вишньому Богові. Невже ти й у цьому не відчуваєш смаку слова? "Премудрість у виходах співається" або: "Не впивайтеся, а бесідуйте в проходах, тобто в пасках". Ей! Ця Л отова байка здавна псує читців з невмитими їх руками й ногами, роздразнюючи в них догоджання плоті, і на неї пальцем показує Павло, щоб не впивалися вином, а під виглядом вина напивалися

30

б духа Божого і вина Нового Заповіту, не сод омського. Ось причина миття ніг перед Тайною вечерею! Так же й Мойсей гіідготовлює Ізраїль до з"ідення паски, щоб у подорожньому маскараді, підперезані, стоячи, і в капелюхах, і з жезлами паску їли. А що означає ця церемонія? Те, що Біблія є паска, прохід, перехід, вихід і вхід.

Що ж далі? Те, що Біблія є книга й слово, яке заповів Бог. Ба! Та це, скажеш мені, і бабця знає. Чи не так? Звичайно. Знає це будь-яка дурепа. То тепер із твоїх же уст суджу тебе. Чому ти не сидиш вдома, коли цей день не є твій робочий, а субота Господу й Богу твоєму? Навіщо ти із свого ганебного домика нікчемний мотлох носиш в суботи, в покої, в чертоги, у світлиці й житла Божі? Навіщо пхаєшся з твоєю бідністю й смородом у місто вишнього? Ти забув те, що й баби знають? Не спало на думку, що Біблія є храм вічної слави, а не плотського твого паскудства? Навіщо ти там знаходиш пияцтво, марнотратство йтвої амури? Чи це не є оскверняти суботу, преблагословенну цю суботу? Ей, оскверняєш, коли вводиш рабське ярмо й тяжку роботу в країну досконалого миру й свободи. Будь ласка, оцнотлився. Роззуй свої чоботи вдома, обмий руки й ноги, облиш все твоє тлінне і переходь до божественних. Паска! До цього переходу Біблія для тебе і міст, і сходи. Паска! Там тобі воздається замість тління все нетлінне. Паска! Спробуєш, чого око твоє не бачило і на серце тобі не приходило. Паска! Якщо вона б'є тебе в щоку, повернися другою, південною стороною до неї моря. Паска! Якщо благо віддаєш їй за благо, то не велика ще в тобі благодать. І заблуканий читець теж творить. Та якщо зло тобі представляє, а ти замість того знайшов їй благо, тоді-то ти син вишнього і оця-то є паска. Чи представляє тобі й вихваляє в Лоті пияцтво? Згадай, що наше пияцтво зле, а Боже добре.

Паска! Твоя мати Біблія нічого не хулить, крім твого, і нічого не хвалить, крім Божого. Паска! Чи хвалить змія? "Будете хитрі..." Пом'яни премудрість Христову. Він сам є змій. Паска! Чи радить усе продати, а купити ніж?

О немовля! Не згадуй про твій ніж. Це той кинджал, котрим через черево проколов внук Ааронів Фінеєс ізраїльтянина, що блудив з мадіанкою — одним ударом і його, і її.

О читці мої, читці! Хай дасть вам Господь мій цей кинджал, щоб відсікти отруту й шкоду Лотової оцеї жінки, яка кохається з багатьма. Хай проколе лоно цієї блудниці, навіть до кісток і мізків її, найтонший, гострої сили йдуха Божого! Паска! Чи величає вона

30

перед тобою сонце, місяць, зірки, райдугу, квіти, трави, дерева, птахів, риб, людину володаря всіх отих створінь, що творяться в світлій Господній седмиці? Будь ласка, онімій на якийсь час із підлим твоїм світом і з усіма смертними смертних письменників коперниканськими системами. Облиш весь цей фізичний гній і полову дурним і шмаркатим дівам. А сам їж з Єзекіїлем запашну проскурку й ситну манну священної паски Божої, переходячи від землі до небесного, вщ відчутного до невідчутного, від нижнього, тлінного у світ першородний. Паска! Звели так, як Навин Ісус, і скажи сонцю: "Залишися в твоєму світі! Теперти мені не потрібне. Я йду до сонця, кращого за тебе. Ти годуєш, освітлюєш і зігріваєш раба мого, плотську систему. А те невечірнє сонечко самого мене, мій центр, мої думки, мою сердечну безодню, нічим видимим і відчутним не задовільнювану, що хвилюється непогамовною люттю жорстокої спраги, ширшу від усіх Коперникових світів, насичує, насолоджує, втишує і повністю втішає".

Паска! Хай стане сонце на заході! Хай гляне серце твоє на нове світло, викликане із пітьми й мороку, із сонця вечірнього, що засіяло над ширшою від небес безоднею серця твого! Хай пам'ятає пам'ять твого серця, чого не бачить твоє тлінне око! Господи! Що таке твоє світло, про яке нам нагадує монумент західного сонця? Скажи мені, Господи, мій кінець і число днів моїх, яке є, хай зрозумію". Відкриймені: до якого кінця веде нас і куди цей день наш, це сонце наше? Покажи мені, яке є і що означає число днів наших, число седмиці, бідної цієї седмиці днів цих наших? "І був вечір, і був ранок..."

О нетямущі! Які ми зашкарублі й тупі в розумінні пророчих пісень! Та чи цей преподобний образ, щоб зобразити преподобного мужа? І щоб поставити всесвітнє оце око як монумент недремного ока? Цей є отоймуж: "Господи, що є чоловік, як пам'ятаєш його?"

Пророки уподібнили його до нашого сонця. 'Чоловік до суєти уподібнився". Чи не гірне царство Біблія? Чи не він цар блаженної країни живих? Чи не цьому [належить] влада на небесах і на землі? Чи не він суддя над ділами рук Божих? Чи не він начало й кінець всієї Біблії? Чи не він поклав на сонці поселення своє, одягаючись світлом його, як ризою? Чи не він п'яддю виміряв седмицю днів наших? Чи не він є премудрість, що створила собі цейдім семигар.тмідний? Чи не його оспівує сонце і ота пісня: "Хай буде із сонцем?". Його-то небеса проповідують, йому-то слава у вишніх цих фігурах, він-то є день, джерело вічності, ні у висоту, ні в глибину, ні в ширину не обмеженої, Що наповнила й носить всяке до останньоїжилки і волоска. Оцьому

31

то дню, дню великому й дивному, наш день відр игує слово, й слово благе. Цей день наш є ікона й картина, є образ для отого, море й кит, що Йону відригує.

"Це вам знамення". У цих сонячних ризах, у цій плащаниці й пеленах знайдете немовля, красивіше за всіх синів, сина отого: "Поки прийшов, став наверху, де було дитя".

"Це благовіщую вам радість велику! Благовіщую із старого дня новий, із плачу радість вічну. Затрубіть, небеса! Благовістіть і ви, друзі мої, благовістіть день за днем".

Зрадіймо й звеселімся у цей день! Не в погану сторону завело ти нас, о сонце наше! І ти, вогненний херувиме! Колісниця нашого нового чоловіка. Довезла ти нас, коліснице Божа, туди, куди довела волхвів зірка. Інші на цій колісниці не знайшли нічого, крім фізичного болота і своєї плоті. Самі сіли на ній і на конях її, наче на чомусь твердому. Тому й загрузли у вогняному цьому морі сонячному, у содомському цьому вогні й жупелі. Миж, прикликавши ім'я Боже й отого Ісаїного чоловіка: "Царя зі славою побачите, і очі ваші побачать землю здалека", — дісталися, з Ізраїлем до гавані, до твердої гавані південної сторони, облишивши колісниці гонителів з вершниками їх у потопі вод великих, співаючи Господу нашому переможну пісню. "Ці на колісницях, а ті на конях". "Погрузли, як олово У воді".

Залишайся ж ти, коліснице, собі! Тепер ти непотрібна, коли довезла до того, кому ім'я схід, й довела настуди, "де було дитя". Він тобі велить: "Хай стане сонце". І стало сонце.

Ось так-то належить їсти паску і на виходах насичуватися премудрістю. Розмовляти в проходах!

Паска! Таким чином зустрічайся й з місяцем, і з усім нанесених у седмицю створюваних істот мотлохом. Не зачіпай клятви єрихонські, січи з Навином всіляку безбожну мову, навіть без меж. Усе те язичництво, що клятва, все клятва, що плоть, все те плоть, що тінь, знамення, образ або межа... Чуєш! Січи, не щади нічого. Заколи з Петром всяке там дихання, покинь мертве, їж живе, оскверняй скверне, а святи святе. Один святий, один Господь. "Зранку бив усі грішні землі..."

Чинити беззаконня означає: духовне перетворювати на плотське, а Боже діло—на людські й фізичні плітки: псувати матір нашу сп ільну— Єву — Біблію, життя наше по-зміїному. Для себе ж все освятив Бог, навіщо до себе тягнеш, о змію? Навіщо руйнуєш, що створено, о вбивцю? Плоть ніщо, і все плотське є ідол і ніщо. Зроби духовним

32

ось істина! Ось діло! Ось створення! Сотвори ангелів духів, а не плоть. Все те ангел, що служить Богові, все те служить, що хвалить, все те хвалить, що для нього зібране, зроблене, посвячене. Слухай все і сотвори все, тоді ти мені муж мудрий, що заснував собі храмину на камені, не на піску. Ось твердість! Паска! Чуєш воскресіння? Не пхайся зі своїм! Чуєш народження? Забудь твоє! Чуєш про дочок Лотових? Не згадуй людей і дому батька твого. Проходь, о дочко моя, далі, прихили чуйне вухо твоє. Пророки тобі твоєю мовою говорять, та не про твоє, підлими й старими промовами, але нове й премудре. Проходь твоє. Виходь до доброго. Ось що означає: "Премудрість у виходах співається". "Мої виходи виходи життя".

Вознесися хоч до сонця, як орел, і сонце є тлінь і лахміття, а ти все летиш у повітрі. Цим орлом гребує Соломон: "Не знаю орла, що ширяє в повітрі". Не лише все під сонцем, а й саме сонце є лахміття й суєта. Всяка система світу є ідол Деїрського поля, а золота голова його то сонце. Поки ти у світі, доти ти в суєті, а не у виході Божому з гострозірним отим повірниковим орлом, про якого, як про коханого, запитує Бог Йова: "Чи не твоїм повелінням здіймається орел?"

Все підле і все низьке, крім Бога, і не можеш похвалитися з Павлом: "Недаремно йшов". Поки повзеш зі змієм, ненависним Соломонові, по каменю й по стихіях фізичних, а з орлом, що має око совине, літаєш по відчутному повітрю. "Всяка плоть — сіно".

Злети над стихіями, пролети всю повітряну безодню, вилети з усієї тліні в непорушну твердь вічності, ось тоді-то ти перебуваєш у виході Гзраїлевому, із рабства фізичного, бідного, зруйнованого. У той час заспівай з Авакумом оцю пісеньку: "Господь Бог мій, сила моя, і поведе ноги мої до завершення, і на високе зводить мене, яке мені перемогти [належить] у пісні, що оспівує його". Бачиш? Як високо підіймаються пророчі музи! Зауваж і розжуй оце: "Перемогти у пісні". Тобто піднятися туди, куди Божа муза веде. Так і римляни говорили: "Ascendere, superare montem"16. Це означає переставляти гори, щоб фізична тінь не заважала Л ото вій дочці, щоб не заступала вірі орлиним оком, наче втелескоп, бачити віддалене й високе, та всюди суще — світло, що світиться за пітьмою; поверх горбів, що виникають серед потопу; землю й гавань ізраїльську, обітовану, високу, нагірну, затоку, надра й лоно Авраамове, камінь і дім мужа мудрого; гніздо горлиці, улюблені поселення Господа Сил; суботу й шабаш дуже небезпечного плавання; кінець днів і сповнення ридання свого, той каже тобі,

32

схід і вихід, і паску, що була центром солодкої бесіди отої між отими трьома співрозмовниками: Христом, Мойсеєм та Іллею на Фаворі. "Прийдіть, зійдемо на гору Господню..."

Та, о Господи! Не зведеш нас довіку на твою гору нашою силою й мудруванням, хіба твоєю єдиною. "Не вийди, Боже, в силах наших". Лиш ти даси нам допомогу. Виходи твої високі виходять у живе, а всі ми із фізичної суміші, плоть і кров, дух, що бродить по мертвих стихіях, не звертається в гірне, хіба в Содом. Хто ж зійде? Адже хотіння готується від Господа. І орел його ж повелінням злітає. Де ж нам узяти другу волю, другу душу, серце й око? Ось де: "Вам належить народитися з вишнього". Тоді відчуємо смак у цьому. "Премудрість у виходах співається".

"Поминайте жінку Лотову!"

Якщо ти, мій друже, народжений з вишнього і ти особливий сутністю, то здрастуй ти, дочко Лотова! Радій, наречена ненаречена! Чуєш, дочко! Не забудь, що в країні, у царстві живих, немає віку, статі й різниці. Всі там у Бозі, а у всьому всяким є Бог. Коли ти дочка, то й наречена, і мати, й сестра, а Лот тобі і батько, і наречений, ісин, ібрат, і навпаки. Ісаято нареченою, то нареченим Божим виявляється. "Як на нареченого, поклав на мене вінок". "Якнаречену, прикрасив мене красою".

Христос друзів своїх називає разом і матір'ю, і братом, і сестрою. Хоч Біблія тобі, хоч ти їй дочка і батько, і брат братові, і друг другові, і сестрі сестра. Соломон і жінкою, і сестрою, і братом, що допомагає братові, називає премудрість Божу. Уцього-то друга-сусіда друг позичає хліб для гостей у Євангелії. І чи не те ж саме є, що Давидові люба Авигея приносить у подарунок кілька кошиків, наповнених смоквами, гронами й у чистоті спеченим хлібом? І чи не те ж саме робить Мелхіседек Авраамові, Авраам же такожгостям своїм? І чинетеж, що Давид, перемігши з Авраамом, за Авакумом, усю содомську нечисть у "Пісні над піснями" Божих і перевершивши всі стихії, всю смерть перемігши, зійшов у Сіон, за Павлом, до того на обід столу, від якого не мають влади вкусити всі чутливі содомляни, і не тільки сам наситився, а й неімущим бажаючим роздарував хоч по одному млинцю сковорідному? "Зійшов ти на висоту, полонив ти полон..."

Коротко кажучи, все, що вихваляється про дружбу, про родину, про гостинність, про хліб, про наїдки, про одяг, про дім і його прикраси, про дари, про виноград, про сади й плоди, наприклад: Йсюифдає пшеницю братам своїм, підкладаєїм золото у їх лахміття. Савська цариця відвідує Соломона й пригощається. Ла

33

маються хлібини в пустелі для 5000 голодних. Дари від волхвів приносяться. Приготовляється царська вечеря й інше. Знай, що все це дивиться на бенкетування дочок Лотових і все є того ж кореня пагін, як потік із джерела. "Вп'ються від жиру дому твого". "Блаженний, хто має плем'я в Сіоні". "Блаженний, хто з'їсть обід". "Премудрість створила тобідім". "Пилижівпилисязним". "Пийте із неї всі". "Пізнаний ними при ламанні хліба". "Покладіть мене в яблуках". "У тінь його забажав". Усім цим побрехенькам ось куди вихід: "Брат, якому брат допомагає, як твердиня". "Я братові моєму, і брат мені".

Смертний, не народжений з вишнього, не є родич Біблії. Не може смертне серце поєднатися з божественним серцем. Велика суперечність, тобто антипатія, як між небом і землею, між денним птахом і нічним, між зруйновним і вічним. Думка або серце є дух, володар тіла, господар дому. Ось справжня людина! А тіло? Це мушля устриці. Якщо зруйновано фізичні думки й серце, то людина є мертва стихія, порох і тінь і ніщо. "О Ісая! Пізнай, що попелом є серце їх".

О, як справедливо називає таких Біблія мертвими! Створиться ж і воскресне тоді, коли зародиться у зруйнованому серці серце вічне і над темною нічних думок безоднею засіяє оте сонце істини. "Хай буде світло". "Воно й засіяло в серцях наших".

Біблія є думки Божі, це є вічне серце, а серце вічне є й людина вічна."Помисли серця його в рід і рід".

Чи не до речі пророки, тобто видющі, живі й божественні серця, фізичне, що освітлює грязь, сонце створили портретом, що зображає богочоловіка, тобто .божественних думок і джерело вічних променів — серце, що сходить над темною пекельних сердець безоднею і освітлює невечірнім світлом. Ось які серця можуть насолоджуватися Біблією! Вона для них рідна родина. Вічний вічного любить. Дух духа знає. Дух усе випробовує і всі глибини Божі. Дух чистий написав Біблію, не інший, а той же дух і серце чисте розв'яже її й скаже: "Чи сподівається від мене втаїтися?" "Відчинив я братові моєму, братмійперейде". "Знайшов мужа до серця мого".

А як чисте й світле, як південна погода, серце є істинний Бог, так стихійне й з попелу є нечистий дух. Очевидно, він тонкий та повітряний, коли ж повітряний, тоді й стихійний, а тому й грубий, і темний. Цей повітряний дух панує у всіх смертних, лиш раз народжених, і, який сам, такі й піддані й домашні його вороги людини нашої. Цей є цар содомський, дух сліпий, стихійний,

34

плотський, фізичний. Тому-то содомляни бродять у пітьмі, б'ються об стіни, намацують двері й пруть з усієї сили на бенкет, хитаються й бісяться, стоять перед дверима, вигнані. Та Лот не має милосердя до їх голодного серця, яке всі дні життя свого їсть попіл і повітря, не хоче наситити душу марну й душу їх жадібну, а бенкетує й пригощає любу рідню своїх ангелів, гостей, народжених з вишнього, і Божих людей, що прийшли згори. Саме сюди дивився Давид, коли співав: "Чому хиталися погани?" "З'явилися царі земні". Шукають плоті й перелюбствують. Не поселиться дух Божий у серцях їх, і не спробують вечері Господньої"" "Блаженний, хто з'їсть обід у Царстві Божому". "Поминайте жінку Лотову!"

Порозмірковуймоще, одрузімої, над цим бовваном. Учитель наш не каже: "Відчувайте", але "Поминайте". Щоб мине перелюбствували. Відчувається плоть, а пам'ятається дух. Відчувається порох, а вічність віриться. Рука обмацує камінь, а серце наше пам'яттю вічноювідчуває смирну нетління. У сугубому слові Божому, сугубим відчуттям сугубої в нас сутності відчуваємо сугубе, наче дивлячись на райдугу, у ту ж хвилину за спиною бачить наша пам'ять сонце, відбите, як у дзеркалі, у дуже чистих водах небесних і, коли очі сонячну тінь, тоді жі серце, господар очей, бачить саме світу світило вселенське. О Лоте! Паско наша! О найсолодший Лоте наш! Веди нас, веди на гори твої! Ми дивимось на твою жінку, як на райдугу, а тебе пам'ятаємо, о світло невечірнє, що засіяло над безоднею сердець наших! Пам'ятаємо пам'яттю чистого й вірного серця, співаючи тобі з нашим Ісаєю: "Шлях Господній є суд". "Сподівався я на ім 'я твоє і пам'ять, її ж бажає душа наша". -

Ти сів поверх жінки твоєї, як орел над трупом, як суддя на райдузі, що судить правду, і мир на мир ближнім і дальнім благосповіщаючи, Христе Ісусе. Ти і плоть, і дух. Ти і райдуга, і сонце наше. Райдуга, як утворюваний сонцем нематеріальний образ постаті батька твого. Сонце ж як промені й сіяння слави його. "Царя зі славою побачите, і очі ваші побачать землю здалека".

Труп наш сидить і спочиває, а серце наше йде. Переходить від трупа до Бога, від безумного до премудрого. Злітає, як Ноєва голубка, вище потопних вод усіх стихій, хай спочине на пагорбах вічності. Паска Господня це суд, коли серце перелітає від пітьми до світла, із глупоти в розум і суд. "Не воскреснуть нечестиві на суд".

Скажіть мені, брати мої, до чого подібна паска наша? Подібна до корабля, що пливе у стародавню гавань острова Родоського17.

34

Ворота тієї гавані кумир. Ноги його є стовпи воріт, а звід воріт то його бедра. Через ці безглузді ворота між гомілками цього велетня ходили всі кораблі в гавань.

О друзі мої! Страшне й сороміцьке зустрічає вас. Це паскудний ідол жінка Лотова. Не лякайтеся цього Голіафа. Його ж кинджалом заколемо його. Любий пророче Науме! Прийди й покажи нам суть великої цієї перелюбниці. Ось пророк! "Відкрию минуле твоє до лиця твого".

Не бійтеся: ця смертельна отрута не зашкодить вашому чистому серцю. Цей дракон лицем вбиває гаспидів, цей лев і перед дверима шкідливий, а за спиною його мир і дружба. Там спочиває вовк з ягнятком без всякої небезпеки, і рись з козлятком, і лев з телятком, і ведмідь — товариш волу, а молодий хлопець — сусід печери гаспидської. Там сміливо на гаспида й дракона наступиш, на лева і змія, не для рани, а для забави. Дерзайте! Народилось там дитя: нестаріючий наш К>тіідон. Він веде нас за хребет. Хоч підемо сер ед тіні смертної, хоч між гомілок цього велетня деїрського — не бійтеся — з нами Бог. Підемо ж тепер у гавань. Перейдемо до Вифлеема. Там народжують не в бурях морських, не в лютих хвилях і ріках і не в струменях плинних стихій, а на гірних горах і плодовитих плодовиті й чисті кози й олениці. 'Там народила тебе мати твоя". "Перейдемо до Вифлеема".

Прощай, соляний стовпе! Прощай, паскудне й дурне лице! Прощай, перелюбнику, душі й тіла вбивце! Залишайся німим, кумире! Остерігайся подібних! Відчиніть нам ворота правди! Ворота чистої діви, ворота жінки доброї! Жінки хваленого і брата, і мужа її, у воротах її зачинених і запечатаних. Це новий наш Наум відкриває нам останнє божественної паски! Вводить нове серце наше у новий суд і розум, що стоїть ззаду за перелюбним лицем, за цією стіною. "Це цей стоїть за стіною нашою".

У наявній історії, крім бабських байок і крім смертоносних соків, відкриває нам друге, чисте, нетлінне, рятівне, наступне за отрутою, захребетне, останнє, вічне, Боже; щоб ми судили, дивлячись не на обличчя, а випробували закрите завісою і зачинене дверима, і щоб коли щось смертельне вип'є, не пошкодилося вірне серце наше. Де тепертвоє, смерте, жало? Де нині твоя перемога, о пекельний велете? Пройшли крізь вогонь і воду. "Відкрию минуле твоє до лиця твого і покажу поганам сором твій і царствам безчестя твоє... Покладу тебе у притчу, скину на тебе омерзіння за нечистотами твоїми".

35

Нецнотлива ця байка про Лота є притча і образ, що завиває у нечистій своїй ганчірці найчеснішу перлину Царства Божого і закриває, наче горіхова шкаралупа, зерно. Такими горіхами весь біблійний рай, як родоські сади плодами, наповнений і переповнений15. "У сад горіхів зійшов".

Як насолоджується в цьому саду народжений чоловік! Як у дзеркалі, видно в соломонівській "Пісні над піснями". О пречесний амуре! О вічносте] Найсолодший і ненаситний сік! Хто їсть тебе, ще захочуть; хто п'є тебе, ще спрагнуть. "Бог є любов". Хто віддає душу свою й розмірковує в законі вишнього, премудрості всіх стародавніх сягне й в пророцтвах повчатиметься. Дотримається розповідей знатних мужів і ввійде у загадки притч. Знайде таємниці притч і поживе у загадках притч.

Прикмета 6-та

ПРО ЧИТАННЯ НА КОРИСТЬ ДУШЕВНУ

Бачиш, друже мій, що численні добрі соки виточили одне слово, зі смислом розкушене. Біблія є справжня ліщина. Зірви із цієї ліщини один горіх, один лиш горіх. Розкуси його і розжуй. Тоді розжував ти всю Біблію. Всі цієї ліщини горіхи шкаралупою ж дуже відрізняються, а зерном, не кажу, подібні, а те ж саме.

Частини розбитого дзеркала однак усе обличчя зображають. А різноманітна премудрість Божа у різних у стовидних тисячолицих ризах у царських і в сільських, у давніх і нинішніх, у багатих, в жебрацьких і в найгіідліших та смішних одежах, як лілія в тернині, сама собою вся прикрашена, являється одна й та ж. Гей! Вона -то й є справжнісінький Морфей.

Як один змій, в'ється, розвивається у різні форми. Втім, не будемо непристойно й безмірно жерти слово Боже й пхатися з ним у солонку, якщо будемо чекати, поки воно само подасть нам своє божественне й невидиме під виглядом зовнішності тіло.

Учений дуже багато жере. Мудрий мало їсть зі смаком. Ученість, обжерливість те ж саме. Мудрість же й смак є одне й те ж. Справжній смак при здоров'ї, а пряма мудрість при користі. Немає нічого кращого, як справжня користь; і немає кращої користі, яккористь душевна. Душевна користь—це ліки, пожива й здоров'я серцю. Здоров'я ж веселість. І що ж дорожче за це? Все суєта, крім цього. Приживи мені хоч цілий світ, усе суєта без радості. Здоров'я від обжерливості, мудрість відрізняється від вченості. Зажерливість породжує хворобу, пожива ж в міру зміц

35

нює. Не читайбо помножуєш вади! Читайщоб заколоти вади! Якщо ж любиш неправду, то ненавидиш свою душу. Полюби сам свою душу і будь блаженним самолюбом, улюблений для Соломона, про якого так співає: "Розумний праведник собі другом буде".

А це тоді буває, коли без всяких інших намірів для того лиш читаємо, щоб очистити, просвітити й зміцнити душу нашу. Очистити від людських думок. Напитися божественних й укріпитися проти пристрастей душевних, проти заздрості, ненависті, гніву, скорботи, збентеження... А тим самим замість цих тиранів створити всобі Царство Боже, тобто духи рятівні, мирні, радісні. Оце-то й є той блаженний книжник і грамотій, якого Христос, вихваляючи, порівнює з господарем.

"Всякий же книжник, що навчився Царства Божого, виносить із скарбу свого нове й старе".

Марнотратник, баламут жене пустоту, а господар корисне. Симон-волхв тут шукає золота, а книжник Духа Святого. Дійсно, не буде пророчими тайнами ніколи обжиратися той, хто вірить Павлу, що всі-всі тайни ні копійки не варті, якщо їх не буде вести Божа любов. Вона основа йверх усього. Починається гірким хрестом, закінчується Христом, котрий є мир, любов і правда наша.

Прикмета 7-ма ПРО ВІРНОГО ПРОВОДИРЯ

Що на першому, те ж саме на останньому місці сказати треба, щоб не вибрати нам проводиря із числа тих, котрі є любителями не духа, а тіньово письмового мороку й вбивчих для нас неймовірних бабських історій. Отакі-то повісті називає Павло порожніми родословіями, юдейськими й бабськими байками, що не насичують душі. Ці вожді люблять зовнішню тінь і на ній досконало спочивають, не зводячи з Давидом очі в духовні гори до отої Царства Божого трапези, якою насолоджуються лиш високі уми, що піднялися вище плоті, такий був вождь Товії Рафаїл. Про цю трапезу сам Павло хвалиться так: "Маємо вівтар, із якого не повинні їсти всі, хто служить тіні".

Називаючи себе служителем не письмозвонства, а духа й знавцем Христа не з плотської історії, сам Христос називає їх рабами, що перебувають у тому ж домі, та про секрети панські не відають. "Від нас, говорить повірник, вийшли, але не були від нас".

36

Таких у главі 9-й проклинає Ісус Навин. "Прокляті ви, говорить, і не збідніє від вас раб".

Та й як їх не проклинати, коли вони заважають підліткам Ісааковим? Ці хлопці з паном своїм разом трудяться над тим, аби викопати джерело чистої води, що фонтаном б'є вгору. Риють, як у землі, у плотській історії, від кидаючи її набік, як Мойсей — камінь від криниці, щоб вгамувати спрагу бідних овець свого тестя. Та філістимляни всюди заважають, всюди землею закидають і кричать: "Це земля наша!" Це за плоттю треба розуміти, а інакше все це привиди. Мрія... Та діти Ісааковідух за істину, а всю плоть за суєту вважати не перестають, і старі колодязі від болота очищують, а нові на будь-якому місці копають, вигукуючи з паном своїм: "Плоть — ніщо".

Навіщо нам родовід історичний? Яка користь? Навіщо місцезнаходження тлінного раю? Яку душі нашій користь принесе форма й міра ковчегова? Навіщо плотське зцілення? Навіщо воскресіння тлінне, що знову в тлінь обертається? Щоб ми знову працювали для підлої плоті й пристрастей? Ей! Лиш дух для нас смачний і корисний, очищуючи, зцілюючи, проникаючи в найпотаємніші починання душі нашої і мир нам народжуючи.

Та, здається, святий Юда-апостол жорстоко їх оцінює. "Хмари безводніплоть, що духа позбавлена", та ін. Оці-то сіють розколи в усьому світі. Сперечаються про походження духа, про таїнства, про віру, про церемонії, про ангелів, про муки, про блаженства й ін. вороги Христового хреста і заповідей його животворних.

Кінець.

І Богу слава.

БОРОТЬБА АРХИСТРАТИГА МИХАЇЛА З САТАНОЮ ПРО ЦЕ: ЛЕГКО БУТИ ДОБРИМ

Прийми від мене й оцю книжечку тобі в подарунок, позначену іменем твого тезки-покровителя. Якщо ти прийняв ім'я Михайлове, то прийми і серце його, виспівуючи із царственої книги оцю пісню: "Серце моє є твоїм, а твоє моїм". Тоді, о Михаиле, ти справжній друг хоронителя твого Михаїла, вигукуючи єдиносердно: "Хто як Бог?"

Я цю книжечку розпочав у Бурлуках, закінчив у Бабаях. Не орю ж, не сію, не купую, не воюю, відкидаю ж всяку життєву печаль. Що ж роблю? Ось що: "Завжди благословляючи Господа, оспівую воскресіння його!"

Це моя діжа й надія! Що таке воскресіння? Воскресіння є вся земля Ізраїлева. Прямо кажучи, весь біблійний світик, нова й прапрадавня Єва. У цій землиці спав Яків у спокої. Як же не в спокої? Сам камінь був йому замість подушки. Сама твердість була для нього м'якістю там, де після нього Самсон знайшов стільники. Ей, кажу! Знайшов і я. Там і сам я заспокоююсь, насолоджуюсь, веселюся. Співаю з Мароном1: "Deus nobis haec otia fecit" — "Бог дарував нам це свято".

Ще краще співаю з моїм Давидом: "Я заснув, і спав, і встав". І з моїм Ісаєю: "Спокій дав нам Бог на горі оцій". Не знаю, що саме розуміє Плутарх під своєю Надією (названою у нього) Піндарською. Він її робить дояркою старцям. Це ж дійсно знаю, як оті старці Соломонові: "Вінець хвали, старість..." і ін. — годуються тим, що ссуть соски двох матерів від ненаречених наречених — праматері Єви й матері Маріам2, як написано: "Смоктали мед із каменя" і "там дам тобі соски мої". Скажеш, чому ж не всі у цій земельці насолоджуються, а голодують, нарікають і проклинають її?

Відповідь. Через те, що ця земличка має дві частини — нижню й гірну, тутешню й тамтешню, прокляту й благословенну, бісову й Господню, як два соски й два джерела. "Вийшов Яків із джерела клятвеного". Чити чув? "І пішов у Харрань". Чити чув? "І знайшов місце". Чи чув? "І спав там". Чи чув ти? Якби однакові [були] місця, то не шукав би іншого і не йшов би звідси.

Написана 1783-го року Улюблений друже Михаиле/

37

Не дарма й Ісая: "Не тільки, каже, — у землі цій, а на горі и". Там! Скажи, хто ж благу частину вибирає?

Відповідь. Заради цього книжка ця витягає на піднебесне видовище два серця: ангельське й сатанинське, що борються між собою. Ці два царства у кожній людині ведуть вічну боротьбу. Коли ж чисте серце перемогло злобну безодню, тоді ламаються ворота пекла. Звільняються полонені. Відкривається шлях на оту, воскрес лу із безодень гору: "Хто зійде на гору Господню?" Яка ж насолода і втіха на горі тій? Сповісти нам, о Ісає! "Спокій дасть Богна горі цій". 0, досить! Ще щось? "Вип'ють же вино. Вип'ють радість нагорі цій". О, занадто! "Помажуться ж миррою на горі цій". О, занадто, досить! Це де наш Яків спочивав! "І спав там". Спав у Харрані, у місті любові спав. 'Там дам тобі соски мої".

Чи бачиш, любий Михаиле, де це спочиває друг твій!

Старець Варсава Даииїп Мейнгард. Амінь!

Червня 19-го, 1788 року.

СУТЬ ТВОРУ

"Вб'є дракона, який є в морі" (Ісая). "Як спаде зірниця!"

"Нечестивий, проклинаючи сатану, сам кляне свою душу" (Сирах).

"Поки день освітить і зірниця засіяє в серцях ваших" (Петро).

БОРОТЬБА Й СУПЕРЕЧКА ПРО ТЕ: ДУЖЕ ВАЖКО БУТИ ЗЛИМ, ЛЕГКО БУТИ ДОБРИМ

Злетівши кажановими крилами з найглибших глибин у гірне, Сатана зупинився на границях атмосфери3. Побачивши ж нічним оком сонцеосяйний отой дім: "Премудрість створила тобі дім і утвердила пірамід6 сім", пекельним риком, як громом, заревів так: "Навіщо цей дім створений?"

3 Атмосфера — слово грецьке, означає повітряне оточення земної кулі, простерте доти, доки здіймається пара чи атоми, зрозуміліше кажучи, доки доходять хмари, місце Перунів і блискавок.

6 Слово грецьке, означає гірні кімнати н помешкання, споруджені на зразок цукрової голови3, або полум'я, взагалі гірне житло; по-грецьки — піргос, по-римськн — turris, по-турецькн — колончак, по-польськи — вежа, по-тутешньому — башта, терем; як при церкві дзвіниця, так вона при домах. По-слов'янськи стовп: "У стовпі хмарному говорив до них". "Хай буде мир у силі твоїй і достаток у стовпостінах твоїх".

38

На цей буремний шум срібловидними з золотим міжрам'ям крилами, як орел на лови, спускаючись, Михаїл закричав: "О ворог Божий! Навіщо ти тут? І що тобі тут? Колись ти виригнув переді мною хулу на Мойсееве тіло1. Нині вибльовуєш ту ж отруту на дім Божий. Хто як Бог? І що добре й таке прекрасне, як дім його? Хай заборонить тобі Господь мій, перед ним же нині стою!..

С а ? а н а. Не личить архистратигові6 небесних воїнств бути сварливим, а тихим, скромним і...

? и ? а ї л. О змію! Ти зм'якшив слова свої краще, ніж єлей, і вони є стріли. Не тобі належить розуміти, що своєчасний гнів то любов Божа, а що несвоєчасна милість це твоє серце.

Сатан а. Дивну пісню заспівав оце ти!

Михаїл. Дивне ж нове й преславне співають сили небесні у місті Божому. Це істина.

Сатана*. А сили підземні що співають?

? и ? а ї л. Сили твої співають підле, світське, мерзенне. Кажучи ж Петровим у Діях словом (commune, ??????, coenum) — то просто сказати болото торговиці і мотала, що обліпила оту Єзекіїлеву проскуркуг.

Сатан а. Ха-ха-ха! Дивне співають небесні сили...

? и ? а ї л. О ганителю! До чого цей твій псячий сміх? Не втаїться ж переді мною лукавство твоє. Називаючи дивною, таємно зводиш наклеп на небесну славу й догмати її, віддаючи їй уявлювану тобою неблаговидність і неправдоподобність, просто кажучи, нісенітниці.

Сатана. Нині ж, не сумніваючись, провіщав ти причину, чому підземне життя тисячу крат багатолюдніше, ніж ваше небесне?

? и ? а ї л. І брешеш, і затемнюєш мову. Відкрий, якщо можеш, більш відверто серця твого безодню.

3 Ця хула згадується у Посланні святого апостола Юди.

'Архистратиг — по-слов'янськи першовоєвода, тобто над вождями вождь.

"Сатан — слово єврейське, по-слов'янськи супостат.

г Глянь на історію про Корнилія-сотника у Діях. Там Петро каже: "Господи! Хай погане ніколи не ввійде в уста мої". У грецькому ж лежить ??????, по-римськи сошпшпе, по-слов'янськи спільне; бо все те погане, що спільне для світу, тобто для багатьох. Звідси й римляни називають болото соє тіш. Це слово є грецьке ??????, тобто спільне. Мирські думи — це болото, де топляться гергссинські вепри, їм же бог світу цього, тобто сатана, осліпив розум, як тлумачить Златоуст оці Павлові слова: "Бог світу- цього..." Мотила — це старослов'янське слово, по-римськн — excremenlum.

38

С а ? а н а. О Апокаліпта1 химерність у догматах, нерівність у дорозі, трудність у ділі, — це є трирідне джерело пустелі вашої небесної.

? и ? а ї л. Чи не можна хоч трохи ясніше?

Сатана. Надто тяжко бути жителем небесним. Чи ти зрозумів? Це причина, що спустошила ваші небеса.

? и ? а ї л. Звідки цей камінь, і хто його поклав у основу?

Сатана. Це я кажу! Дуже тяжко бути і було так.

? и ? а ї л. Чи ти творець цього догмату?

Сатана. Цей догмат є незламний діамант.

? и ? а ї л. "Слухай, небо, і слухай, земле!.." Послухайте й ті, що під землею! Яка є більша на Господа-Вседержителя хула, і наклеп, більший від цієї? Це вулиця, що всіх ловить! Це ключ, що всім відкриває ворота пекла. Це спокуса, що ображає всім шлях на небеса! О прикрашена гробниця царська, повна мертвих кісток і праху, світе блудословний! Спокушуєш старих, молодих і дітей. В'яжеш у чари, як пташок у сіті.

Весь світ дихає його духом. Він є серце світу. Серце нечисте, серце плотське. Це мерзенна трійця: сатана, плоть, світ. Хто дасть мені Божий меч, щоб я проколов цього мадіаніта6, який перелюбствує з блудницею й перелюбницею світу цього і викрив сором її?

І Михаїл, піднявши подібного до блискавки списа, вразив діамантовим вістрям Сатану в саме серце і кинув його у вечірню хмару. Він же, стрімголов падаючи, вигукував: "Ура! Ура! Переміг! Переміг!" Із середини ж хмари заревів: "О, о Апокаліпта! Візьми як свідків небо й землю, я ж тобі не підкорюся, навіть для цього я твердий у цьому моєму догматі".

? и ? а ї л. О кажане! Горе тобі, який твориш світло пітьмою, а пітьму світлом, що називаєш солодке гірким, а легке тягарем.

Сатан а. Чи не писано: "Потрібне є Царство Боже"?..

? и ? а ї л. Занімій, пес брехливий!

С а ? а н а. І чи не ті, хто докладає зусиль, досягають його?..

? и ? а ї л. Гавкай, гавкай нині, пес, здалеку на сонце... Господи Боже мій! Правда твоя як полудень. Хто як тиі Ти сам драконові цьому щелепи його, що всіх пожирають, загородив, а не лише день твій, який є, як тисяча літ. Амінь.

апокаліпта — грецьке ім'я, по-слов'янськи означає одкровитель. Цим словом таємно ганить Михаїла як одкровителя тайн Божих. Сатана ж любить затуманювати, щоб ніхто не бачив невідомої й таємної премудрості Божої.

6 Це слово відригує священну історію про Фінеєса, який ізраїльтянина, що перелюбствував з мадіаніткою, проколов обох наскрізь.

39

На цей шум і ревіння, як еродієві пташенята» злітають із гнізда до своєї матері, що потоптала змія, — він же під її ногами в'ється, розвивається,—так злетіли до Михаїла Гавриїл, Рафаїл, Уриїл і Варахиїл4. Михаїл же, як боголюбний Еродій, розтерзує й топче домашнього ворога, посилаючи благодать дому владики, що дозволив на семи баштах, які стережуть премудрий дім його, гніздитися птахам згідно Писання: "Які любі поселення твої!.." "Птах знайшов собі храмину". 'Там птахи загніздяться". "Еродієве житло попереду них". "Блаженні, хто живе у домі твоєму..."

Небесні архивоїни сіли на райдузі. Михаїл же таку повів мову: "Не наша боротьба проти крові й плоті, але..." Серце людини є необмежена безодня. Вона те ж саме, що й повітря, яке носить плаваючі планети. Ця безодня темна, і не збулося на ній: "Просвічуєш пітьму мою". "Бог, який повелів із пітьми світлу засіяти, яке й засіяло у серцях наших..."

Тоді вона буває пеклом, тобто темницею, і наповнюється, як нічними птахами, похмурими мріями й привидами. Нічний орел*, цар і батько всіх інших, є сатана. Ці порожні мрії — то злі духи, а злі духи — це злі думки; злі ж думки — це думки плотські, що володіють світом. І оце-то написано: "До світодержців пітьми віку цього, тобто битва наша проти злих духів, що мають владу над непросвіщенним світом і над всією сумішшю беззаконників". Що ж далі? Началом садових плодів є насіння. Насінням же злих справ є злі думки. Оце ж і написано: "До начал і до властей... до духів злоби піднебесних". Піднебесні духи злоби це мрії плотського, скотського й звірячого серця,

3 Слово грецьке ???? означає бажання, ???? означає Юпітер, або Дій; звідси ім'я Еродій, по-слов'янськи боголюбний. Інакше цей птах називається псларгос, по-римськи сісопіа, по-польськи — bocian, у нас — гайстер. Він гніздиться на церквах, на баштах, на дуже високих місцях, верхах і шпилях; друг людей, ворог зміїв і жаб; батьків годує і носить на старості; звідси у греків слово антипеларгсйн, тобто віддавати благо, означає благочестиву душу, що любить Бога й ближнього, означає й богослова, що високо загніздився, отого: "Знаю людину..."

6 Нічний орел, просто кажучи, пугач. У нього непримиренна ворожнеча з денним орлом. Можна обох спіймати під час боротьби, так затято борються.

БЕСІДА АНГЕЛЬСЬКА

Про диявольський наклеп і про підступи, що відводять від істинної втіхи

40

очі якому коле оцей гострий правди Божої меч: "Сатано, не думаєш, що Боже, а що людське".

Люба моя братіє! Ви бачите, як по всьому Всесвіту розсіяв сатана насіння своє! Від його роду насіння є й оці блудослівні сиренські1 й блудоголосі пісеньки:

Жорстокий та гіркий труд Бути жителем небес: Весела й гладенька путь Жити, як живе світ весь.

І знову:

Святиня страждає без утіх, А злість скрізь бачить свій успіх. Яка користь бути святим? Життя більш вдале всім злим.

Цих присолоджених своїх вод водоспади вибльовуючи, ангельське око ваше гостро провидить, як хитро погасив у всіх серцях божественний отой вогонь: "Хто дасть мені крила?.. І полечу, й спочину". "Міцна, як смерть, любов. Крила її крила вогню"... "Хто розлучить нас від любові Божої?" "Зігрілося серце моє, і в повчанні моєму розгориться вогонь".

Зміїною ж отрутою наповнений світ, глухий, як гаспид, і холодний, як лід, сотворився до матері нашої, до премудрості Божої, що зігріває нас у надрах своїх і втішає. "Сину! Якщо поспиш, солодко поспиш, якщо підеш, то не боятимешся, і радість буде на всіх шляхах твоїх". "Тому не дивно, що всі разом ухилилися. Не солодкий Бог і немає Бога те ж саме"6. Розтлились і змерзотніли в самих началах і насінні своєму, в самому корені серця свого.

Хто може підняти на шляху золото чи бісер, які видаються чимсь некорисним? Який тетерук не насмілиться вскочити у сіть, вважаючи [її] рогом достатку? Яке ягня не злякається матері, вважаючи її вовком, і не припаде до вовка, вважаючи його матір'ю? Не звинувачуйте світу. Не винен цей мрець. У цього

'Сирена — ????? слово грецьке, означає пута, окови. Так називається морське чудовисько з красивим діючим обличчям. Воно так вигадане пророками, як есмиголовнн змін: означає світські принади.

6 Весь світ так думає, що заповіді Божі важкі, і гіркі, й непотрібні. Це те ж саме, що сказати: не солодкий і поганші Бог. ? думати, що несолодкий і поганин Бог, є те ж саме, що "говорить безумний у серці своєму: немає Бога".

40

полоненого відібраний кураж, виколоте око, перегороджений шлях; зв'язала вічними путами туга серце його.

Яка туга? Коли що люблять і бажають думки, тоді й плотське серце всередині нас розширюється, роздувається, радіє1, під час же гидливості звужується, стискається, сумує, як хворий, відвертається від їжі й стискає уста. Сатана, погасивши вогонь божества у мирському серці, міцно зв'язав тугою, щоб воно вічно гордувало Царством Божим і повік би не наважилось на володіння ним; щоб не заспівало отої переможної пісні: "Сіть зруйнувалася..." "Шлях заповідей твоїх простерся, коли розширив ти серце моє". "Бажає й закінчується душа моя..." "Серце моє і плоть моя зраділи..."

І коли пишеться: "Хай звеселиться серце моє...", це означає: "хай куражиться". "Знехтувана втішиться душа моя..." означає, що не приймає куражу й бажання. Відібрати кураж, а навести жах це значить пригнітити, замкнути й зв'язати душу, щоб вона не веселилась, а сумувала у добрій справі. Це дуже страшна образа, полон і вбивство — розтлити людину в самих думках і серці її, наче у її насінні й корені, як написано: "Розтлились і змерзотніли в починаннях своїх", тобто у головному: подібні до біснуватого кормчого корабля чи колісниці. Не винен же мрець, винен людиновбивця. Світ є горіх, зіпсований черв'яком, сліпець без очей і вождя, ведмідь, якого тягнуть за ніздрі, раб сатани, полонений диявола, левова огорожа. Яка огорожа? Послухаймо притчу.

ЛЕВОВА ОГОРОЖА

Лев дрімучу діброву з хащами її загороджує, давши їй одні ворота, де й сам поблизу таємно живе. Загороджує ж не стіною й ровом, а своїм слідом. Як лиш голодний, так і заревів. Звірі, затремтівши, шукають порятунку і, примчавши на рятівну стежку, відскакують назад від левового сліду, що дихає у їх чуття нестерпним жахом і перегороджує шлях. А злякавшись там, де страху не було, шукають безпечного шляху доти, поки

1 Слово оце радість народилося звідти, що серце роздувається тоді, коли щось дістанеться за бажанням, у противному разі стнекається. Звідси народилось слово туга. Звідси Павло: "Розпростерлося серце моє до вас, коринтяни!.. не тісно вміщуєтесь". Оце-то справжній сміх: нон dentes nudare, поп ore ringi, sed corde ridere5, як сміється отой наш Ісаак: "Зрадів духом Ісус..."

41

наблизяться до воріт, де справді немає сліду і невідчутний справжній жах. Тут ловляться. Ось ворота пекла! Тут усього світу вихід і кінець. Сатана "ловить, як лев у своїй огорожі і як левеня, що живе в таємниці" всіх тих, про кого написано: "Злякалися страху, де страху не було".

У цьому страшному місці замовк Михаїл. Гірні ж воєначальники, сидячи на благокруглій дузі хмар, заглибилися в роздуми, споглядаючи круг земний і сумуючи, наче маючи перед собою руйнований Содом чи Вавилон. У саме цей задумливий час замість суму кураж, замість же страху радість отаким словом раптом так заблаговістив Гавриїл.

РЯТІВНИЙ ШЛЯХ

Він спершу заспівав пісню, а за ним усі архангели оцю:

Зійде архангел в Назарет до Діви, Приносить радість праматері Єві. Радуйся, Єво! Радуйся, Діво!

Обрадувана. Господь з тобою! Радість тобою Всім буде дана...

Потім відкрив квітучі уста у цей нетлінний запах, благовіщуючи день за днем спасіння Бога нашого: посланник я не лише до Діви Мпрії, айв усьому Всесвіті всіх тих:" Господи, у лоні нашому зачав", усіх, хто зачав в утробі своїй і вмістив у серці своєму дух заповідей Господніх, відвідую, задобрюю й цілую оцим цілуванням: "Радуйся, благодатна! Господь з тобою! Благословенна ти серед жінок!"

Оці є справжні Божі матері: не із крові, не із похоті плотської, не із похоті чоловічої, а від Бога народжують дітей своїх. Народжене із плоті є плоть, народжене ж від духа є дух, що освятив серця й утроби наші. Господи! Цей дух є закон твій, посеред черева нашого шлях, істина й життя. Мир тим, хто дуже любить його і не має для них спокуси. Мир на Ізраїля й на всіх, які живуть за цим правилом; мир на них і милість! Слухай, небо, і скажи... Життя безпечне; це солодкий шлях шлях Господній. Любі мої брати! Відверніть від содомлян ангельські очі ваші й дивіться на цього мандрівника на землі, що ступає перед вами. Він прямує з жезлом веселими ногами й місцями і спокійно співає: "Прибулець я на землі, не скрий від мене заповідей твоїх".

42

Співаючи, повертає очі то праворуч, то ліворуч, то на весь горизонт3; спочиває то на горбку, то при джерелі, то на траві зеленій; їсть поживу звичайну, та сам він їй, як майстерний співець простій пісні, додає смаку. Він солодко спить і тими ж Божими видіннями уві сні й поза сном насолоджується. Встає рано свіжий і сповнений надії, співаючи ісаївську пісню: "Спрагнуть наймолодші, і втомляться юнаки, і вибрані не будуть міцні; терплячі ж оновлять міць Господа, закрилатіють, як орли, підуть і не втомляться, попрямують і не зголодніють".

День його вік йому і є як тисяча років, і за тисячу літ нечестивих не продасть його. На думку світу, він найбідніший з усіх, а за Богом від усіх багатший. І що краще, як "веселість серця життя людині"? Жезл його є Господь пристрастей і жадань його, і радості його ніхто у нього не забере. Дістав він цей мир не так, як звичайно завойовують світ. Він полюбив шлях і славу Божу. Цей є справжній мир і життя вічне, а вість його — благовість. "Хай чує земля слова вуст моїх!"

Цей мандрівник бродить ногами по землі, серце ж його серед нас знаходиться на небесах і насолоджується. "Праведних душі в руці Божій". Серед безумних вважаються загиблими й заблудлими: "Вони ж є в мирі". Хочтілесні наявності, докучаючи, турбують, та цю шкоду з надлишком нагороджує сподівання їх, сповнене безсмертя, і Господь, що навіки у них запанував. "Чи не чуєте, що співає цей пішохід?" "Як не чути? — вигукнули архангели. — Він махає руками й співає оцю пісню: "На шляху одкровень твоїх я насолодився, як у всякому багатстві".

Він один є для нас видовище миліше, ніж усі содомляни. Ми ж його пізнали. Це друг наш Даниїл Варсава.

І всі засміялись. Потім же Гавриїл простер смарагдові крила і, прилетівши, сів при боці Рафаїловому, нюхаючи в руках своїх солодкопахучий кущ і польову лілію. Рафаїл, дивлячись на Варсаву й посміявшись, як Сара, згадав духовного свого сина, любого подорожнього Товію, сина Товітового. Він довгу повість зіткав: як доручив йому старий сина свого, які напасті й випадки зустрічались на шляху, як щасливо юнак увійшов до приміщення наречених і переспав з нареченою Божою. "Коли він боявся води чи риби, розповідав Рафаїл, тоді я його

3 ? о ? и з о и ? слово грецьке, означає разом небесне і земне місце, наскільки може бачити паш зір. Є ж межа зору для всіх до одного людей, які населяють землю: ????????????, тобто місце, яке обмежує зір очей, одним видно одне, іншим — інше.

42

навчав: "Сину мій Товіє! Сину мій, не бійся! Вода не втопить тебе. Але води блювотиння зміїного, але потопні промови порад світських, але хвилювання плотських прагнень оце є всесвітній отой стародавній потоп, що всіх пожирає! Гей, кажу тобі: цього бійся! І риба, сину, не проковтне тебе. Але черево, але сирище3 і бедра твої це є пекло й кит, що ковтає всіх, а бог їх черево й слава в соромі їх. Ей, кажу тобі: цього бійся. І утроба рибна, і дим нутрощів її не врятує тебе. А дим диму і дух духу, ей, кажу тобі, він врятує тебе". "Чуєш, Ізраїлю! Господь Бог твій посеред тебе, у нутрощах твоїх, у серці твоєму і в душі твоїй". Той є дим диму і дух духу: дим від утроб твоїх, від содомського підпалу жадань здіймається до небес; і дух, що не відокремлюється від тебе, але перевершує дебелість плоті і тонкість душі твоєї, той врятує тебе. Цей є смирна, і стакта, і касія від утроб твоїх. Цей хай зійде, хай з'явиться тобі, щоб ти зачав в утробі й помістив у серці, щоб ти пішов у пахощі мирри його, щоб не задушив душі твоєї бісівський сморід і смердючі світські жадання.

Спалити утроби за повелінням Мойсея і умертвити члени, що складені з пороху, є одне і те ж. Все це буває вірою, тобто ? о думки собі, мертвим же бути плоттю, а живим за Богом. Спалити й убити душу твою, розумій: відібрати від неї владу й силу. Тоді залишиться в тобі лиш фіміам Божий, рятівні пахощі, мирра мирри й дух Господній, що помазав тебе, і збудеться: "Спрямувати ноги наші на шлях миру".

ШЛЯХ МИРУ, НАЗВАНИЙ ПУСТИМ6

Цією благовістю розпалений,продовжував Рафаїл, пішов мійТовія праворуч, на шлях миру, яким нині простує наш Варсава. Це є шлях царський, шлях верховний, шлях гірний. Захоплені цим

1 С и ? и щ е — це слово старослов'янське, означає тілесні нутрощі, які переварюють всю сиру їжу, тобто шлунок. Це є причина всього зла все життя. Звідси битви, крадіжки, вбивства і всі біди. Він є цар всіх світських сердець. Це є той архимагир, тобто архиповар, згадуваний у Книгах Царств, що заколотив весь Єрусалим, цар поварів і царів. Дуже гарно моя мати Малоросія називає його богом, те саме, що й Павло: "Для них же бог черево..." Давно у Єгипті єреґі, ховаючи мерця, велів вирізати сирище і, піднявши перед народом, проповідникові велів вигукнути такс: "Опей в житті всіх зол причина!"

6 Глянь на 26-й вірш 8-ї глави у Діях: "Ангел же Господній" та інше. "Цей є пустий".

43

шляхом Ілля, Єнох, Авакум і Пилип, не знайшли себе у світі. Цим шляхом зійшов на гору Авраам принести в жертву Ісаака і прийняв від Бога печать віри. Цим шляхом зійшов на гору Фасга Мойсей і заспокоївся. Цим шляхом простує весь Ізраїль в обітовану землю. Цим шляхом увійшов у Сіон Давид, наситився священними хлібами, роздавши й суггутникам по сковорідному млинцю. Цим шляхом сходить у гірне Маріам, цілує Єлизавету й стає блаженною. Цим шляхом, йдучи в пустелю, Христос переміг сатану. Цим шляхом сходять на гору Галілейську апостоли і бачать світло воскресіння. Це є шлях суботній, розумій мирний. Цим шляхом простували Лука й Клеопа6. Зійшовся з ними третій блаженний отой співрозмовник, що переломив їм хліб небесний і відкрив їм очі бачити невидимі його пахощі.

Нарешті цим шляхом їхав у колісниці євнух цариці Кандакії і познайомився з Пилипом7. Пилип відкрив йому в людині людину, в єстві — єство, пахощі Христові й новим благовістом, як дивним фіміамом, накадив йому в серце, обмив його нетлінною, крім стихійної води, водою і відпустив його у дім свій. Він же відійшов на свій шлях, радіючи. Цей шлях радісний, але пустий, пустий, але радісний, і поза ним немає порятунку. Пустий же, бо відкритий лиш для людей вибраних. Світ уявляє його пустим, тобто суєтним. Це наклеп. Уявляє його гірним, тобто гірким. І це наклеп. Гора означає зверхність, а не труд і горе. Горе тим, що говорять: солодке гірке і навпаки. "Шлях Господній є суд, розсудити зло вибрати благо". Улюблений шлях! "Не зайде для тебе сонце, і місяць не зменшиться для тебе. Господь є для тебе твоє світло, і зникли дні ридання твого". Це проголосивши, Рафаїл замовк. Уриїл же закликав: "Простягніть вдалину погляд ваш і побачите кілька подорожніх, що випереджають Варсаву". Та Рафаїл почав силувати: "Любі мої браття! Гляньте хоч трохи на лівий шлях і на козлів, на нещасних його подорожніх..." "Ах! Відвертаєш нас, друже, закричали архангели, від прекрасного видовища до страшного". Коли поверталися, заспівали всі таку пісню:

О світе, світе прикрашений! __

Весь нещирий, гробе побілений!3

3 Гробницями стародавніх царів були високі світлиці, зовні архітектурнсг прикрашені. Та що там всередині? Прах, сморід, гній, кістки, пустеля. Чудово наш рабнн Христос цими фобами називає лицемірів, що шукають образ благочестя, відрікшись від ного сили. Цьому дорівнює н світське щастя — вудка, сіть і отруйний мед; зовні блиск, а всередині пітьма, тління...

44

Зваблюються старі, молоді і діти,

У чари в'яжеш, як пташенят у сіті.

Світ здається прикрашений,

Та він як гріб поваплений,

Нутро його виймаю, лиш мерзоту споглядаю.

ШЛЯХ ЛІВИЙ, НАЗВАНИЙ ВЕНТЕР

Цей шлях, сказав Рафаїл, називається вентер. А вентер це рибальська сіть, зроблена на зразок черева: широка на вході, тісна у виході. Цей шлях, відхиляючись від сходу, приховує кінець свій не у світлій південній країні, а у північному мороці.

Ось шлях, каже вождь Товії, ось і нещасний його подорожній іде перед вами! Судіть його! Небесні сили, дивлячись на подорожнього й змилосердившись над ним, закричали: "О нещасний страдальцю! Це сріблолюбець. Боже мій! Весь обтяжений мішками, сумами, кошиками, гаманцями, ледве рухається, наче нав'ючений верблюд. Кожен крок для нього мука. "Горе вам, багаті, бо ви віддалені від втіхи вашої".

— Та він цього, — вибачає Рафаїл, — не відчуває, а ще більше тішить себе і вважає свій шлях благословенним навіки. Він радіє, простує й співає.

Чи можливо? вигукнули духи.

Будь ласка, просив Рафаїл, слухайте його пісню.

БАГАЧ, ПОДОРОЖУЮЧИ, СПІВАЄ ПІСНЮ

Хай у світі я поганий Аби був багат". Нині совість не у моді, а золото йде в лад.

1 Ці вірші [взяті] із стародавнього трагедіографа Евріпіда8, ось один:

•? ?????? ??????? ????????? ???????. ? aurum, dexteritas optima mortalibus. О золото! Удача найкраща для смертних.

Початок їх отакий:

Sine те vocari pessimum, ut dives vocer. Nemo an bonus nurn dives omnes quaerimus.

44

Як нажив, не запитають, аби жирним був гріш.

Коли багатий, то всім брат, і чесний, і гарний3.

Що в нас у світі ганебне? Порожній гаманець.

Чи жебраком жити? Краще спущуся в смертельний гній.

І смерть солодка, поки гріш за грошем пливе'.

0 святе золото! Понад тебе немає в світі. Не так милий батько, не так рідна мати, Не так любі й діти веселять.

1 якщо така Венери краса,

Не дивно, що закохалась у неї твар уся.

Ангельські сили вжахнулись, побачивши, що сатана так хитро зумів розтлити цю біснувату душу, яка обожнює мертве й молиться до кумира. "О сатано! вигукнули вони, співчуваючи. Справжня Божа мавпо!" Він їм замість слів: "Горе вам, багаті...", "блаженні жебраки..." поклав на серці в основу оцей свій сморід: "Блаженні багаті, бо для них є царство всяких утіх". Така душа є гаспид, який аж ніяк не чує милості, котру закликають: "Прийдіть до мене, всі трудящі й обтяжені, і я заспокою вас..."

Боже мій! вигукнув Уриїл. Цей неспокійний шлях натовпами людей, як торгами, весь засмічений. Чуєш, Рафаїле! Який же оцей найближчий натовп?

— Шум колісниць, — відповів він, — удари бичів, кінський тупіт і свист засвідчує, що ця громада є полк честолюбців; а перед нею натовп — це торжество насолодолюбців. Це викривається писком та іржанням музичних інструментів, вигуками торжествуючих і козлоголоссям, кухонними запахами, гаром і курінням. Інше в отих подальших зволоках і стоках: там позови, боротьба, злодійство, грабежі, гіідлабузництво, купівля, продаж, хабарі...

Браття! Придивіться до правого боку ось вони! Кілька подорожніх, відірвавшись крадькома від лівого шляху, пробираються через нерівні місця до мирного шляху. "Як-Бог, спокусив я і знайшов їх, гідних себе..." 1 Ubique tanti quisque quantum liabuit fuit. Можна й так: І смерть солодка, поки золото пливе раз у раз. О святе золото! Моли бога про нас!

Latine sic:

О plute, summa dexteritas mortalibns.

45

— Ба, ба, ба! Яке дивне оце бачу видовище! — закричав, як блискавка, раптово Варахиїл. — П'ятеро чоловік бредуть в широких опанчах, які волочаться по шляху на п'ять ліктів. На головах капюшони. В руках не жезли, а коли. На шиї у кожного по дзвону з шнуром. Сумами, іконами, книгами обвішані. Ледве рухаються, як бики, що везуть парафіяльний дзвін9. Ось хіба справді трудящі й обтяжені! Горе їм, горе!..

— Це лицеміри, — сказав Рафаїл, — мавпи справжньої святості, вони довго моляться в костелах, безперервно в Псалтир бубнять, будують церкви й оснащують, бродять поклонниками по Єрусалимах, лицем святі, а серцем — від усіх беззаконніші. Сріблолюбні, честолюбні, насолодолюбні, облесники, звідники, немилосердні, непримиренні, що радіють з сусідського горя, за благочестя мають прибутки, цілують кожен день заповіді Господні і за алтин їх продають. Домашні звірі1 і внутрішні змії, лютіші від тигрів, крокодилів і драконів. Ці кажани між правим і лівим шляхом не є ні чоловічого, ні жіночого роду. Обом вороги, кульгаві на обидві ноги, ні теплі, ні холодні, ні звір, ні птах. Лівий шлях їх цурається як таких, що мають образ благочестя, а правий відкидає, бо відійшли від його суті. У сумах їхніх пісок йорданський з грішми. Обвішані ж книги — це Типики, Псалтирі, Прологи й ін. Вся їхня молитва в тому, щоб нарікати на Бога й просити тлінностей. Ось зупиняються молячись і починають співати. Послухаймо безбожні їхні пісні Божі.

ЛИЦЕМІРИ, МОЛЯЧИСЬ, СПІВАЮТЬ10:

Боже, встань, чого спиш? Чому про нас не рядиш? Це шлях беззаконних цвіте! І бідності немає ніде. Ми ж тобі свічищі ставим, Кожен день молебні правим! І забув ти всіх нас.

1 Якогось мудреця запитали: "Як можна прожити життя благоденно?" Відповів: "Так, якщо врятуєшся від диких і домашніх тигрів, тобто отих: "Юда — раб і облесник".

45

На тиждень постимо два рази. Хмільного не вживем ні разу. Ходим по святих містах, Молимось і вдома, й там. Хоч Псалтиря не слухаємо, Та напам'ять його знаємо. І забув ти всіх нас.

Почуй, Боже, крик і рев! Дай нам багатство всіх мов! Тоді-то тебе прославим, Свічки золоті поставим, І всі храми золочені Зашумлять твоїми піснями Тільки дай нам вік золотий!

— О смердючі гроби зі своєю молитвою! — вигукнув Варахиїл. — Ці блудопишні лаври під виглядом Божим обожнюють сатану. Злоба, одягнена в одяг преподобія, це сатана, що перетворився на світлого ангела. Немає злішого від нього в усьому пеклі: спустошення царствам, розхитування церкви, обранців Божих спокуса... Відвернімо очі наші від богомерзких цих, які ремствують, прохачів, облесників і лицемірів. Чи не чуєте, що шум, тріск, рев, вигуки, завивання, свист, дим, жупел і сморід содомський здіймаються над цим шляхом?

Архангели повернули світлі свої обличчя від півночі до ясного півдня і заспівали оцю пісню:

АНГЕЛЬСЬКА ПІСНЯ на тему цього: "Безодня безодню кличе"

Не можна безодню океана жменькою землі закидати. Не можна вогненну піч маленькою краплею охолодити. Чи зможе у темній печері гуляти орел Так, як на небесний край вилетів звідти він?

Так не буде ситий плотським дух. Дух безодня є в людині, ширша вод всіх і небес. Не наситиш тим довіку, чим полонить світ цей весь.

46

Звідси-то сум, всередині скрегіт, туга, печаль, Звідси неситість, щоб із краплі жар гірший став.

Знай: не буде ситий плотським дух. О роде плотський! Невігласи! Доки ти тяжкосердий? Зведи сердечні очі. Глянь вверх на небесну твердь. Чому не шукаєш знати, що то зветься Бог? Чому не прагнеш, щоб побачити його зміг?

Безодня безодню раптом задовільнить.

НАКЛЕП

По-грецьки діаволе, по-римськи traductio.

Заспівавши ж, спитали: що таке наклеп?1 Скажи нам, блискавко Божа, Варахиїле!.. Він же відповів так: "Наклеп означає робити солодке гірким і навпаки; він те ж саме, що й злодійство: злодійство краде речі, а наклеп — думки. Думка є керівник і шлях людини. Диявол, укравши в людини добру думку, перекидає, наче сіть і перепону, через добрий шлях і цим самим зводить і переводить її на злий шлях. Ось чому по-грецьки дияволос, тобто перекидник, по-римськи ж traductor, тобто звідник, або перевідник, дане ім'я наклепникові, по-слов'янськи робити наклеп означає те ж саме, що й колотити, змішувати гірке з солодким і навпаки. Це буває тоді, коли замість солодкого виставляється гірке, і навпаки. Це є одне джерело всіх пекельних мук"6.

ПІДСТУП

"Ти ж, о світе Божий, Уриїл! Поясни нам, що означає оте підступ?" Відповів Уриїл: "Підступ є образ наклепу, за яким він росте й розсівається. Він те ж саме, що й машина. Машина хитрить у речах, а диявольський підступ у думках. Птахолов

1 Дев'ята Божа заповідь гримить: "Не свідчи фальшиво". Це те ж саме, що й "не зводь наклепу". Страшний наклеп робити заповіді Господні важкими й гіркими. Це диявол написав на серці всім, хто ненавидить закон Божий. О, роздеріть оці ваші серця засліплені.

* Морок наклепницький є батьком брехливості, брехня ж і лестощі с мати гріхів. Гріхи ж є муки і пристрасті сердечні: "Бо чим хто грішить, тим і мучиться".

46

і рибалка ловлять сітями, а він підступами. Підступ є спритна машина, наприклад засідка, сильце, капкан, пастка, сіть, ятір, верша, по-грецьки строфа, тобто завертка, вертушка тощо. У архітекторів і нині якась машина називається по-латині сарег, тобто козел. Нині яскраво видно, що хитрість у злодійстві, а підступ у наклепі є те ж саме. О, яка гарненька вудочка! Нею, наче збісившись, людська воля жахається преподобія [преосвященства], кидається за дурницями, наче олень, поранений у сім'яники, не відчуваючи, як прямує до своєї загибелі. Оці-то душі насолоджуються оцими пісеньками:

Давній вік був святий, Нині вік не такий. Плюнь, брате, на Сіон, Заспівай на світський тон. Чи скоро святість жити діждеться? Наше ж життя тут наживеться. І знову:

У молоді літа не зажити світа? Що ж за користь світ молодому? І знову:

У віці старому немає спокою, Тільки хвороба з бідою. Тоді щастя хоч би й було, Та в старості не так миле...11

Яке ж то мені щастя, якщо воно зраджує мене під час старості, якщо воно не є отой вірний і вічний друг? "Друг вірний — дах міцний..." "Не залиш мене під час старості..." "Все минає, а любов ні!" "Бог любові є..." "Чуєш, Ізраїлю! Господь Бог твій посеред тебе".

Видно, зла це вудочка, яку пожирають біснуваті душі. А як вовк овець на пасовиську й при водопої краде і таємний облесник у самому чертозі й під час трапези, як черв'як горіхи, перебуваючи всередині їх, псує, так диявол, на самих багатих місцях, в Едемі священної Біблії, хитро вловлює, домішавши, як змій, у материне для дітей молоко отруту свою, так він смак і дух свій у запашні плоди Божого раю. "Потрібне Царство Боже, і ті, хто докладають зусиль, осягнуть його".

Цього оракула сатана ростив. В|ну ньому осквернив Христа

47

запах. Він, укравши дух Христа, вклав у нього свій вбиваючий душі смак. Він перекував потрібне на трудне1. Співають німці отаку притчу: "Бог будує церкву, а чорт там же каплицю". Співає Христос: "Потрібне Царство Боже". Диявол підспівує: "Трудне Царство Боже".

О капосна мавпа! Тим же мостом іде, а в різне місто; тим же дзвоном співає, та чомусь наче ні. Ангельський тон пекельна думка, голос Якова серце Ісава; цілує, як друг, продає, як Юда. І сміх, і плач нам є оця Божа мавпа... "Слухай, небо, і заговорю!" Це наклеп на Господа-Вседержителя! Потрібність з трудністю так несумісні, як світло з пітьмою. Потрібне сонце чи трудне? Потрібний вогонь а чи трудний? Потрібне повітря а чи трудне? Потрібна земля і вода і хто без неї? Бачите потрібність? Де ж при боці її трудність? Ах, зникла! Немає їй місця в чертогах непорочної й блаженної потрібності! Дім її є дім миру, дім любові й насолоди. Покажіть же мені, де знаходиться трудність? Чи не в пеклі? Вірую, Господи, що там саме живуть труд і хвороба, печаль і зітхання. Та чи там потрібність? Ах, не бувала вона там. її присутністю пекло миттю перетворюється на рай. У пеклі робиться все те, що непотрібне, що зайве, що не знадобиться, непристойне, противне, шкідливе, капосне, мерзенне, дурне, непридатне, погане, мучительне, нечестиве, богомерзке, прокляте, світське, плотське, тлінне, легковажне, дороге, рідкісне, модне, турботливе, руйнівне, погибельне, пекельне... і інший незасинаючий черв'як. Ця біснувата й буйна діва, трудність називається по-грецьки ????12, тобто пагуба, по-єврейськи ж Ада, жінка Ламеха, тобто красива блудниця й турботлива, протилежна жінці, названій Селла й Мирна. Як відрізняється чиста наша діва свята потрібність!' Вона не ???, а Літа й Літургісса; не Ада, а Селла; не Фурія, а Анна, не Харія, а Грація, розумій: кохана, милостива, обдарована14. Із небесних кіл і із гірних меж любої цієї цариці зникло всяке

1 Потреба ? потрібне не втому полягає, щоб ного трудно мати, а те потрібне, без чого ніяк не можна житн або з мукою без нього живеться. А чим же щось більш потрібне, тим легше дістати. Наприклад, повітря конче потрібне, а без взуття взимку можна жити з муками.

' Не втерплю, щоб не приписати тут пресолодких оцих Епікуровпх слів: ????? ?? ??????? ??'???, ??? ?? ???????? ???????? ????????, ?? ?? ?????????? ??? ????????, тобто: "Подяка богові, що потрібне сотворив легкодоступним, а те, що трудно досягається, непотрібним"13.

47

горе з трудом, а печаль з зітханням. Звідти сатана з усіма своїми пітьмами скинутий у пекло. Яка сила скинула? Та, що там життя не залежить від турботної суєти і суєтних турбот. Там живе лиш оте потрібне: "Одне потрібне". Воно і споріднене, й легке, й благовидне, й преподобне, й веселе, й корисне, без срібла й без горя досяжне, як написано: "Даром прийняли, даром віддасте". Переконай, земле! Почуй, роде людський! Напиши на нігті діамантовому, на вічних серця свого скрижалях Господню славу оцю: "Благословенний, хто робить потрібне нетрудним, а трудне непотрібним".

Як тільки Уриїл відригнув панівну цю славу Вишнього, піднявся із пекельних глибин ганебний шум, рев, рик, свист, стогін, який буває від дібровних звірів, від нічних птахів, від болотних жаб під час землетрусу. Закидався, звиваючись і розвиваючись у численні звивини, пекельний змій, пронизаний витонченою сильного стрілою і жаром палаючого вугілля обсипаний, згідно того: "Він устами вимовляє премудрість, а жезлом б'є мужа безсердечного". На крилах Уриїлових було видно дуже цінний сапфір, що перевершував голубий звід благовидного неба. Цей божественний розум, що випустив із уст своїх меч двосічний, вразив сатану в саме його черево і вбив блудодійство. Варахиїл же вистрелив праворучну блискавки стрілу, простромив дракона в саме око його і вбив похіть очей за Писанням: "Око, що лає батька й докучає матері своїй, хай виклюють його ворони із дебрів". Раніше від усіх умертвив списом Михаїл перелюбне серце його. Відтоді царство його й підступи зруйновані.

ПЕКЕЛЬНЕ ЦАРСТВО На чому засноване?

Простер же Рафаїл яшмовидні крила свої з Гавриїл ом і, перелетівши, сів біля Варахиїла. Потім, розсміявшись, весело мовив: "Зрадів дух мій, як Уриїл, як Фінеєс, у черево, ти ж, як Сисарі, в саме око його пробив йому голову його". Вид же Варахиїлових крил, як вид вугілля, розпаленого від отого вуглика: "Стріли сильного витончені з вугіллям, що поїдає". "Розпалене дуже слово твоє, і раб твій полюбив його..." "Слово було плоттю і вселилося в нас". /

48

Тоді цей пломеніючий орел, служитель у блискавці Вишньому, божественний Варак розпростер крила свої і, помахавши ними, проголосив: "Це перемога, що перемогла світ, плоть і диявола любов наша. Міцна, як смерть, любов. Жорстока, як пекло, ревність Божа. Крила її крила вогненні. Вугілля вогненне запалює її. О вугілля! О улюблений наш анфракс отой!"1

"Золото отої землі добре, а там рубін". Цей дуже дорогий рубін нас, серафимів, запалює, роблячи ангелів своїх духами і слуг своїх полум'ям вогняним. Голос його отой... "Голос брата мого..." Лиш цей втішає й зміцнює нас. "Звеселися, безплідна!" Це його голос. "Смиренна й хвильована! Ти не мала втіхи. Це я приготовляю тобі рубін камінь твій і на основу твою сапфір. І покладу забрала твої, яшму й ворота твої, камені кристалу й огорожу твою, камені вибрані — й правдою винагородишся... Всяку зброю, виготовлену на тебе, і всякий голос, який проти тебе встане на бій, я не прискорю. Переможеш їх усіх. Всі сини твої навчені Богом і у великому мирі діти твої. Це спадщина тим, хто служить Господу, і ви будете для мене праведні", говорить Господь. Нині наше бажання здійснилось. Нині почута ота з трьох частин молитва Сирахова:

Господи, Отче й Боже життя мого!

Хай не поглине мене безодня світу!

Звівши очі на красу його,

Хай не поглине мене прірва черева,

Що догоджаю, як Богові. І хай не зв'яже мене

Встидодійство, що шукає насолоди у мертвому болоті.

На цих трьох частинах стоїть усе пекельне царство. Нині мудрість перемогла злобу, і всі заспівали так:

О сину, народжений від Діви, В безпристрастя глибині! Тричастинну злобу душі Втопи, молюся. Та як же на бубні,

'Анфракс (рубін) — цс слово грецьке, означає палаюче вугілля; означає також дорогоцінний камінь, бо вигляд його як палаюче вугілля. Всі ж дорогоцінні камені, як сапфір, фарсис і інші, красою своєю й твердістю є образи Божої премудрості.

49

У мертвому тілі

Заспіваю переможну пісню.

О язику тригубий! вигукуючи, проголосив Варак, що зруйнував міста й перевернув доми вельмож. Блаженний, хто володіє тобою. Це є Царство Боже! Немає легшого від нього, як і немає потрібнішого, і немає потрібнішого, як немає природженішого. І що таке Бог, як не пломеніюча всередині нас, наче вугілля, що дихає іскрами, блаженна ота краса: "Без мене не можете нічого творити". Що ж є? Вона носить гори, і води, і весь труд наш. Вона тонкощільне небо й вогонь правицею своєю тисне й тримає. Хто ж всеблагу й пренепорочну оцю матір нашу осмілюється назвати трудною? Якщо сатана сатану виганяє? Так не трудністю труд лікується. Господи! Це труд воздають тобі! Ти ж веселість і радість, мир і заспокоєння. Правда твоя, як сонце. І це сатана затьмарює! Світ же свідчить про брехню. Господи! Якщо можна, хай пройде повз тебе гірка чаша оця. Якщо ж не може ця брехня пройти повз тебе, то хай буде воля твоя1.

БЕЗПЛІДНА, ЩО ПЛАЧЕ

У той час було чути жалібний голос на небесах. Вдова, бредучи по землі, одягнена в темний одяг, повинна народити сина, шукає місця, та не знаходить, гнана змієм, який хоче пожерти гоїід її черева й услід їй вибльовує потоп блювотиння. Через це поневіряється, ридаючи й вигукуючи оцю пісню6:

Хто дасть мені крила нині? Хто дасть посріблені? Хто дасть мені плечі нині? Хто дасть опірені?

Хай полечу через все до Бога,

Від земного краю навіть до раю, І спочину.

1 При Бозі, як при зерні н істині, нерозлучно тримається, як полова, брехня; та полову свині, а хліб дітн їдять.

6 Ця пісня взята із трагікомедії, названої "Гнана церква"15. Апокаліпсиа жінка, яку переслідує змій, там співає цю пісню або хор. Це миле творіння Варлаама Лащевського, який навчав у Києві і богослов'я з єврейською й грецькою мовами і був керівником при останньому виправленні Біблії. Помер архимандритом Донським. Вічна пам'ять!

49

Це єхидн лютий біжить! Це мене сягає! Це челюсті пекельні на мене люто відкриває! Проковтнути хоче, отрутою клекоче Василиск дивний, гаспид питливий. Ах, горе мені!

Вод гірких потоки холодні вибльовує чорний. Це морок! Це хмара вкрила мене нині вечірня!

Горе мені нині! Горе єдиній! Гонить усім пеклом мене з дитям. Нема мені миру.

Ох мені! Горе! Ох! Що робити? Кого на поміч смію, бідна, молити?

Горе мені нині! Горе єдиній!

Гонить усім пеклом мене з дитям. Нема мені миру.

Боже! Ти глянь на мене з висоти святої І прихилися, дивний, на ці мої сльози:

Дай міцність сили, щоб не здолали Твоєї рабині уста зміїні. Ах! О! Боже!

Хто дасть мені крила нині? Хто дасть голубині? Щоб вверх я знялася з цієї пекельної прірви...

Полюбили архангели цю прекрасну наречену Божу, що поневіряється по землі й не має де голови прихилити, змилосердившись над нею. А Михаїл, розпалений ревнощами, розпростер посріблені крила свої й кинувся, наче до нещасного свого пташеняти орел, схопив жінку й посадив її на райдугу. Відтоді ця цнотлива Сусанна1 не перебуває серед смертних на землі, щоб злоба не змінила розум її, щоб лестощі не спокусили душі її. Незвичайна мати сіла з сином своїм на благокруглій дузі хмар, і та райдуга сама стала такою, що припинила потоп.

"Глянь же на дугу й благослови того, хто сотворив її. Прекрасна сіянням своїм".

* С у с а її її а слово єврейське, по-грецьки ??????, по-римськи Шішп, по-слов'янськи крий, по-малоросійськії лілія.

50

Докучають же їй оці: "Хто знищує премудрість і кару, є проклятий, і марна надія їх, і труди даремні, і непотрібні діла їх. Жінки їх безумні, і лукаві їх діти, і прокляте народження їх, як блаженна безплідна неосквернена!"

Тоді із хмари загримів Михаїл до земних мешканців оцим голосом: "Сини людські! Навіщо любите фальш, поїдаючи землю в усі дні життя вашого? Чи так юродиві ви, сини Ізраїля?" Не випробувавши, не зрозумівши істини, засудили ви дочку Ізраїлеву. О постарілі злими днями вашими! Навіщо судите суди неправедні і не чуєте Бога, який говорить: "Невинних і праведних не вбивай!" "Хто має вуха слухати, хай чує!" Після цього грому була почута здалеку пісня оця, співана у гірному воїнстві ангельському:

ПІСНЯ

На закінчення цього: "Випустив змій за жінкою із уст своїх воду, як ріку, щоб ЇЇ у ріці втопити".

Слухай, небо і земля! І нині вжахнися. Море всіма глибинами згоджено рухнися. І ти, швидкоплинний, вернися, Йордане. Прийди скоро хрестити Христа, Йоане.

Пишнолисті ліси, стежки відкривайте, Предтечу Йоана до Христа пускайте. Земні ж погани, разом з нами всі ликуйте, Ангельські хори всі в небі торжествуйте.

Зійшов Спас у Йордан, став в його глибинах, Це зійшов і Дух Святий на нього в виді голубинім. "Це є син мій улюблений", батько з хмар віщає. Цей месія обновить єство ваше все є.

Освяти струмені й нам. Змію зітри главу.

Духа твого, Христе, росу дай і славу.

Хай не втопить нас змій. І всі ми від земного краю,

Щоб спочити, полетіли до твойого раю.

50

ОНОВЛЕННЯ СВІТУ

Сім голів у сатани як одна; голова ж як сонце, що заходить, спотворене імлою. Потім швидко лице землі вкрив вечірній морок. Незліченні ж кажани і нічні птахи, літаючи в мороці, непотрібну хулу й наклепи на славу Вишнього проголошували. Тоді з'явилось і численне ангельське воїнство, як зорі небесні, але розслаблено сяючі. Архангели, виконуючи написане: "У той час розумний замовкне" й захоплюючись найпрекраснішою з усіх земних дочок красою небесної Сусанни, терпіли й перебували, молячись так: "Господи Боже наш! Правда твоя у світлі твоєму. Світло ж у правді твоїй. Істина твоя в сонці живе, сонце ж стоїть на істині твоїй. Це оте знамення є твоє, від тебе і тобі у нас. Від тебе слово це твоє й про тебе. Ти сам і сотвориш його. Це сходи семиступеневі до тебе нам. І це сатана скинув їх! Він зробив з них ворота пекла, назвав потрібне трудним, а солодке гірким. І це ворота пекла перемагають людей твоїх. Встань, Господи! Встань, славо наша! Встань рано!.. Ти ліг, спочив у багатій горі твоїй, як лев, що спить багато років. Прокинься, як Самсон. Сотвори велич неплодній твоїй, торкнися гір твоїх — і задимлять, блисни блискавкою і розжени супостатів, щоб у твоєму світлі ми побачили нове світло. І оновиш лице землі. Ти і вчора, і нині, й навіки: колишній, сущий і майбутній. Амінь!"

Помолившись же, все радісним голосом закричали: "Хай буде нове світло/"

І було нове світло. Відразу настав радісний ранок. Засіяло сонечко, освітило небеса, що проповідують славу Божу, і оновило лице землі. І назвали ангели вчорашній день пітьмою, а нинішній день світлом. І було старе, й було нове світло, та день один і світ один. Давно сотворив Бог світ за сім днів для людей; за останні ж віки заради ангелів обновив його за один день, який є як тисяча років. Хай сповниться пророцтво верховного Петра: "Покайтеся! Бо хай прийдуть прохолодні часи від лиця Господнього". "Прийде ж день Господній, як злодій уночі, у той [день] небеса з шумом повз пройдуть..." "Нових же небес і нової землі хочемо: у них правда живе". І Іванове: "Діти! Настала остання година, і світ минає, і похіть його, а хто творить волю Божу, той перебуває вічно". "Не забажають того й не спрагнуть. Не повинно ж впасти на них сонце ні всяка спека; як ягня посеред престолу, попасе їх, і по

51

каже тваринні джерела вод, і зніме Бог всяку сльозу з очей їх..." А як тільки перейшов і минув старий світ, засіяли ж разом і Ноєві, і нові часи, і літо; тоді в одну мить в останній трубі всі нічні птахи, всі отруйні гади, всі люті звірі, всякий труд і хвороба, і всіх злих духів легіони, всі незліченні сувої, що вибльовують хулу на Вишнього, вихором виметені з лиця землі, зникли. І це! Заспівуючи, заспівали архангели і все ангельське воїнство у псалмах, і співах, і піснях духовних переможну16.

ПЕРЕМОЖНА ПІСНЯ1

Співай і оспівай, який добрий Бог твій!

Скорий рукою за тобою

У день боротьби твоєї стати

Ворогів твоїх, супостатів,

Проганяє, перемагає.

День і вечір співай. Ніч і ранок співай.

Як правиця, прославися!

Як месія, вознесися!

В перемозі дивних, на хребті противних!

АНТИФОН6

Я, Боже, тобі пісню нову,

Пісню Мойсееву, пісню Христову,

Заспіваю в духовній лірі,

В десятиструнному Псалтирі.

Всякий цар в бою цілий тобою,

Цілий Давид твій мечем не вбитий.

Ти зволив мене звільнити,

Злоплемінним не дав взяти.

Із уст їх меч смерті готовий мя зжерти,

І зла їх правиця правди не держиться.

У полісах же ангельських було це чути!

1 І ця пісня із того ж твору Лащевського. Хор співає: "Коли звільнилась жінка від змія". О полум'я, що проковтнуло Київську бібліотеку, також і численні манускрипти, яку погибель ти сотворило!17

6 Це я сам на ту ж мелодію звірив із Давидової пісні 143-ї, вірш 9: "Боже, пісню нову заспіваю тобі в десятиструнному Псалтирі, що дає порятунок Царям". Антифон означає спів у відповідь.

51

Заспіваймо Господу! О Боже всесильний!

Ще наш прийняв ти зойк і плач у мильний.

Ще нас не хочеш зовсім відкинуть.

Переміг! Впав супостат наш лютий.

І антихрист прийняв кару, домашній ворог дужий.

А до нас повернувшись, прийде мир веселий.

Він безбідне здоров'я веде за собою.

Нині й день кращою гарний добротою, І сонце дуже сильне проміння пускає, І обличчя дуже гарне цвіт пільний являє1.

Зима пройшла, сонце ясне* Світові відкрило лице красне. Із підземної кліті з'явилися квіти, Раніше морозом побиті.

Вже усі райські птиці Випущені із темниці. Усюди літають, солодко співають, Веселощів сповнені.

Зелені поля і трави

Шумлять, у лист діброви

Встають, одягаючись, дивлячись, усміхаючись.

Ах, як солодко там дивитись!'*

Віднині відкрились у спраглих полях і пустелях джерела живої води. З'явились міста й оті житла. "Які гарні доми твої, Якове!" Скелясті гори відкрили шляхи свої, одягаючись отими квітами: "Я квітка польова і лілія долин".

Дикий і неприступний Кавказ, який не приймає подорожніх, відкрив притулки свої мандрівникам. Море вказало дорогу всім кораблям, що пливуть. З'явилися плодоносні острови, береги, скелі, гавані і миси Доброї Надії. Відкрилися рятівні пристановища всім мореплавцям, що блукають навіть до ста

1 Пільний. Цс означає не те, що наповнений, а польовий, що в полі. Ці вірші взяті із переможної пісні Феофана Проконовича, ректора Київської академії, який трьома мовами оспівав царя Петра, що переміг під Полтавою-містом. Спочив президентом у Синоді. Вічна пам'ять!

* Ця пісня із стародавніх малоросійських і є гарний образок, який зображає весну. Вона велика.

52

родавнього Фарсиса* й до Одігітрії8, а також до хмарної гори, яка дихає вогнем, і Фарійської8 піраміди, що дивиться на Александрію.

Побачили славне царство і святу оту землю: "Там народила тебе мати твоя". "Царя зі славою побачите, і очі ваші побачать землю здалека". Упокоїлись на багатих місцях і на блаженних луках, згідно Писання: "їжте, ближні, і ггийте, й упийтеся, браття..." Віднині засіяли над головами святих чоловіків променисті вінки, що оточили в собі оцю діамантову славу: "Легко бути добрим". Тоді й на мою голову покладений нетлінний вінок. Архангели, проспівавши переможну пісню, злетіли у гірне і знову вселились у семи пірамідах, названих великими суботами, що дивляться й доглядають премудрості дім семисуботній, прославляючи Отця, й Сина, і Святого Духа вчора, сьогодні й навіки.

Це видіння я, старець Даниїл Варсава, воістину бачив. Написав же для просвіщення невігласів блаженних отих: "Дай премудрому причину..." І во славу людей святих Ізраїля.

Кінець

1 Фарсис19 є дорогоцінний камінь, і є ж і місто, що має гавань для кораблів.

6 Одігітрія20 слово грецьке, означає провідниця, наставниця. Звідси в акафисті: "Радуйся, стовп, наставляючи тих, хто плаває..." й ін. Такі приморські башти при затемненні зірок вказують берег мореплавцям вогнем, що палає на них. У Біблії називається стовп хмарний, тобто високий, який сягає хмар, наприклад: "У стовпі хмарному говорив до них". Зображається таким стовпом священна Біблія. Вона-то нас, гнаних бурею у морі світу цього, наставляє до тої гавані, де вбогий Лазар з Авраамом і вся церква спочивають. Ця гавань називається по-єврейськи кифа або кефа, по-грецьки петра, тобто кам'яна гора, лоно і місто. Що ж означають ця кифа і це апокаліпсне місто? Отой Лотів бенкет з дочками своїми, про який: "Блаженний, хто з'їсть обід у Царстві Небесному". "Радості вашої ніхто не забере від вас". "Веселість вічна над головою їх". Голова наша це серце наше. Якщо воно не болить і вічно радіє, то це єдине справжнє блаженство "мир, що перевершує всякий розум".

' Фарійська піраміда21 або вежа неподалік від гирла ріки Нілу, де місто Александрія.

53

СУПЕРЕЧКА БІСА З ВАРСАВОЮ

Колись при оновленні світу на мені збулося оце: Ь ???????? ??? ????? ??????? ???? ?????, — "Вінець премудрих — багатство їх" (Притчі).

Ясніше скажи: In corona sapientium divitiae eorum.

Тоді в пустелі з'явився мені біс із полчища отих: "Нечестивий, проклинаючи сатану, сам кляне свою душу". Ім'я його Д а й м о н\

Демон. Чуєш, Варсаво, дитячий розуме, серце паскудне, душе, наповнена павутинням! Не повчаюча, а павучача! Чи це ти, який творить дивні догми й нові слави?

В а ? с а в а. Ми-то Божою милістю раби Господні і насмілюємось благовістити Божу славу оцю:

Як злість важка й гірка, Благість же легка й солодка.

Демон. Що таке благість?

В а ? с а в а. Те ж саме, що й потрібність.

Демон. Що таке потрібність?

В а ? с а в а. Те, їцо не є злість.

Демон. Що таке злість?

В а ? с а в а. Те, що не є благістю.

Демон. Звідки народжується потрібність?

В а ? с а в а. Вона є гілкою благості й блаженства.

Демон. Звідки ж є благість і блаженство?

В а ? с а в а. Це гілка від дерева життя.

Д е м о н. Де ж є дерево життя?

В а ? с а в а. Посеред плоті нашої.

Демон. Що таке дерево життя?

В а ? с а в а. Це закон розуму.

Демон. Що таке закон розуму?

В а ? с а в а. Тихе світло святої слави безсмертного отця небесного... Образ постаті його, йому ж слава навіки. Амінь.

Біс, трохи збентежений, втупивши очі в землю, розмірковував, обурюючись дивними відповідями. Потім запитав: "Чи нині узаконюєш? І кладеш в основу оце фальшиве твердження, що потрібне не трудне?"

s Даймон, або демон, у греків означає того, хто знає, або відьма, знавець (??????), звідси ????????? — гостре, трудне, але непотрібне Й непридатне знання, відання. Євангелісти цим словом іменують бісів.

53

? ? ? с а в а. Амінь, кажу тобі: чим що потрібніше, тим зручніше.

Д е м о н. Чи не ти написав ЗО притч1 і подарував їх Опанасу Пайкову?

В а ? с а в а. Воістину так. Він є друг Варсави.

Демон. Чи пам'ятаєш одну з них, у якій розмовляє Буфон зі Змією, що обновила молодість?

В а ? с а в а. Пам'ятаю. Ту притчу я увінчав таким тлумаченням:

Чим краще добро, Тим глибшим трудом, Як ровом, воно обкопане2.

Демон. А-а, новий архітектор! Нині-то ти мені потрапив у сильце.

В а ? с а в а. Спокутую свій гріх.

Д е м о н. Чи бачиш, як твоя ж слава накликає на тебе лайку? В а ? с а в а. "Якщо кажемо, що не маємо гріха, то обдурюємо себе..."

Демон. Або заколи нову оту твою славу: "Потрібне не трудне".

В а ? с а в а. Нове чудо боговидне чи заколю?

Демон. Або якщо поборюєш за нею: викриваєш у собі злочинця, руйнуючи створену самим собою колись огорожу, що огородила працею дім (як чудово ти написав), всяке благо.

В а ? с а в а. Я не Бог, і грішу, я знову ж таки не біс, і каюсь.

Демон. Ох! Слова твої збісили мене. Йди за мною, сатано! Не про покаяння моє слово. Чи розумієш ти, що гріх по-грецьки називається ?????????, а перекладають: злочин, буйство, помилка, безумство...

В а ? с а в а. Дуже добре розумію. Гріх є душевна сліпота.

Демон. Навіщо ж, будучи сліпим, хочеш сліпих водити, узаконюючи дивну й нечувану славу?

В а ? с а в а. Навіщо? Та тому, що каюся.

Д е м о н. О вороне нічний! Кайся, розкаюйся, поклюйся... та не будь творцем нових догматів.

Ва рсава. Хто ж може каятисяй прийти на інше, не поклавши спершу в основу нової долі й нового фатума? На чому стане? Відомо, що дух покаяння стоїть на кам'яному острові, потоптавши колишню злобу і обцілувавши нову благодать. Ця благодать є

54

новий діамант, який кладеться в основу заново будованого святого міста. Вона є вічне зерно, звідки проростає дерево нетлінних плодів і нового віку. Тому даремно поділяєш неподільне. Каятись це побачити берег нової слави, почати нове життя новим серцем, новими плодами все це гілки одного дерева і є одне і те ж. Як ранок, світло, сонце, промінь, день є те ж саме. Як же ти мені сказав: "Кайся, та не будь творцем нових догматів"?

Демон. Перестань, кажу, високо буяти! Облиш суперечку й обцілуй одвіку відому в народі славу оцю:

??????? ?? ????, ?????? ?? ????. Gravissima bonitas, levissima malitia3.

В а ? с а в а. Додай, якщо хочеш, і оце:

Dulcissima mala, amarissima bona. Beatissima mala, misenima bona4.

Проте цього смороду ніяк не вміщує серце моє. Чи буде гортань моя гробом відкритим? Чи повернуться мені Ліїні очі? Нюх вепра? Вуста Юдині? Хіба тоді обцілую оту непотрібну славу.

Коли Ізраїль віддасть перевагу стерву перед перепелами,

Тоді й я поставлю вепра над Мінервою5.

Д е м о н. Чи так? На всі академії, на всі школи і на всі їхні книги хулу наводиш?

В а ? с а в а. Прости мені, друже й враже мій. Нужда змушує мене й проти тебе повстати. У хрещенні клятвою поклявся не слухати нікого, крім єдиної премудрості, що спочиває в Євангелії і в усіх освячених житлах біблійного Єрусалима. Відтоді я навіть обплював світ і диявола з усіма його порадами. Єрей облив тіло моє скотською водою на той випадок, щоб потім обмив я серце моє водою духа із євангельського Силоаму. Ця тайна є плотська вода, що таємно утворює воду премудрості, яку п'ють із Біблії для спасіння. Інакше ж, якщо хтось облитий чи занурений, але не наповнений тайною; а хто любить пити гнилу воду світських порад, є лицемір, чужий Царству Божому, бо лиш водою хрещений, а не водночас і духом. Мені ж необхідно повставати проти всіх, щоб я зберіг цареві моєму віру мою. Знову ж... Скільки разів прив'язувала мене до Бога тайна Євхаристії6? Крихта хліба й ложечка вина, що не насичує тіла?.. Чи не цей образ перетворюється в поживу премудрості

54

його, яка зміцнює й веселить серце? Чи не він, припавши до невидимого, перетворюється в таємне першообразне? Ця переміна сутності виду здійснюється тоді, коли тлінь та й тінь тлінними устами разом приймається, наче вудкою, таємно втягується серце у євангельські чертоги і їсть оту таємну вечерю. "Блаженний, хто з'їсть обід у Царстві Небесному". Інакше ж немає євхаристії, тобто вдячності, а лиш лицемірство, лиш зрада, лиш невдячність, що зраджує серце Христа за малоцінні світські поради. Чи це моє серце, пов'язане таким дивним союзом любові з серцем Божим, не повстане радісно проти всіх його супостатів?

Відкрий мені у священній Біблії хоч одне місце, яке благословить твою славу, і досить мені. Інакше ж не наш ти, а із наших супостатів.

Д е м о н. Чи ти глухий, не чуєш, що тісним є шлях, який веде у Царство Небесне? І яке мале стадо тих, що рятуються? Як багато захочуть увійти і не зможуть? Як встане владика дому й зачинить двері?.. "Тут буде плач і скрегіт зубів, коли побачите Авраама й Ісаака" тощо у Царстві Божому, вас же виганятимуть геть...

В а ? с а в а. О наклеп, що збентежив і змішав гірних з пекельними...

Демон. Слухай же й цього: "Остерігайтесь, шоб колись не загрубіли серця ваші..." "Встань, сплячий! Чому стоїте без діла?" "Розігніться й підійміть голови ваші..." "Трудящому робітникові спершу..." І безліч інших місць. Оце ж місце: "Зручніше верблюдові пройти крізь вушко голки..." "Будуть ті дні великою скорботою, якої не було". Показують непереборну трудність до блага.

В а ? с а в а. Поки ти мене лаяв, я, терплячи, терпів. Нині ж, о нечестивий і підступний, Бога мого благодать перетворюєш на скверну твою.

Демон. Чого, Варсаво, бісишся?

В а ? с а в а. Шлях Божих слів перетворюєш на лукаву стежку твою.

Д е м о н. Як це може бути?

В а ? с а в а. Як може труднощами лякати той, хто закликає, говорячи: "Прийдіть до мене всі, у кого труднощі, і я заспокою вас"? Не наговорюй же, що день Божий був скорботний, а твої й мої дні скорботні, і не до скорботи, а від скорботи цей відкликає обтяжених. Твої ж дні є мерзенність заггусгіння, вислов

55

лена Даниїлом. "І у твоїх днях горе для тих, хто народжує, і тих, що доять".

Тому говорить: "Моліться, щоб втеча ваша не була взимку". Твій-то день є зима, скрегіт, плач, буря, море... Звідти викликає на берег свій, у тиху пристань, у дім-захист. "Я заспокою вас". "Відступіть від мене всі, хто чинить неправду". "Мучтеся всі, хто зненавидів спокій мій".

Демон.Чияне сказав, що маєш біса? Слухай, о біснуватий! Я не кажу, що Царство Боже не є благо, а що воно обгороджене жорстоким трудом і що до нього шлях тісний і доступ прикрий.

В а ? с а в а. А чи не ти сказав, що місця ці благословляють славу твою? Примусивши мене говорити про них, сам нині мене біснуватим називаєш. Якщо біснуються, то ти причина цього, якщо ж я добро сказав, то чому лихословиш?

Демон. О лисе! О зміє! Кидаєшся, звиваючись, розвиваючись у різні завитки. Однак амінь, кажу тобі, що вузький шлях і тісні ворота у Царство Небесне.

В а ? с а в а. Тісні, справді, для верблюда, але для людини досить просторі.

Демон. Що таке верблюд?

В а ? с а в а. Душа, обтяжена світським тягарем.

Демон. Що таке тягар?

В а ? с а в а. Багатство, бенкети й насолоди цього світу, які є диявольські вудки. Несуть нечестиві на плечах своїх злий хрест і важке ярмо, що їх мучить, а свою втому, якої самі є винуватцями, скидають на Царство Боже.

Демон. Ба! Нині не гаючись розповів ти, який трудний шлях. Ура! Переміг! Тісний, вузький, трудний є те ж саме.

В а ? с а в а. Воістину незручний і трудний для злих мужів. Та вони самі за собою волочать труднощі. На Божому ж шляху не знайдуть, та й немає їх одвіку. Злоба доброту на шкоду, отруту, труд і хворобу сама собою собі ж перетворює.

Демон. Що таке злість?

В а ? с а в а. Навіщо мене спокушуєш, лицеміре? Я вже сказав тобі, що злість є те, що не є благом. Вона є згубний дух, що перетворює все на згубу всього.

Д е м о н. Як це може бути?

В а ? с а в а. Ти, Демоне, й цього не знаєш? Чи наше життя не є дорога?,Чи цей шлях не прокладений самим Богом? Чи Бог не є все хитрий, по-грецьки аристотехна7? Як же трудний

56

шлях нам сотворив? Занімій, о язику фальшивий! Не роби наклепів, злобо, на благо й премудрість. Ти сама сотворила шлях Божий трудним, зробивши його беззаконним. Що таке беззаконня, якщо не розтління? І що таке гріх, як не жало смерті, яке все руйнує?

Д е м о н. Як вони можуть бути?

В а ? с а в а. Не спокушай мене, допитлива злобо, не бентеж мого серця. Не на благо, а на злість, напевне, стараєшся.

Д е м о н. Не хочеш же ти розкрити, як злоба робить солодке гірким, а легке трудним.

В а ? с а в а. О роде розбещений! Доки спокушуєш? Амінь кажу тобі, бо наскільки щось є благо, настільки й творити й знати зручно.

Демон. Куди йде твоє слово, не знаю.

В а ? с а в а. Куди? Турбуєшся й говориш ти про цю істину, як злоба робить легке трудним, допитуєшся, як це буває? Ця ж істина сяє ясніше від сонця в полудень, як усе істинне, і легке, і ясне.

Демон. Яке ж ясне, якщо я не бачу?

В а ? с а в а. Немає легшого, як зручно бачити сонце. Та це труд і хвороба для кажана. Проте труд цей сам собою носить в очах своїх, що полюбили пітьму більше, ніж світло... Запропонуй хворому якнайздоровшу їжу, та він ледве жує. Виведи подорожнього на рівну дорогу, та вона для сліпих і кульгавих — спокуса й спотикання, а тим, хто йде розбещено й непрямо, — горе, труд і хвороба.

Демон. Хто розбещено ходить?

В а ? с а в а. Той, хто в нетрі, провалля, у бездоріжжя й підступні калюжі від шляху відхиляється. Демон. Хто ж непрямо ходить?

В а ? с а в а. Той, хто на руках, перевернувши ноги свої вверх, або не лицем, а хребтом у минуле йде. Таким чином увесь світ живе, як хтось із благочестивих співає:

Хто хоче в світі життя блаженно прожити, О, треба йому поради всі світські облишити. Світ перевернутий. Він іде руками, Впавши ниць на землю та вгору ногами. Сліпий сліпого услід ведучи з собою, Впадуть, ах! обидва в глибокий рів з бідою.

56

Чи бачиш, як злість сама собі створює труднощі? Не питай, як це може бути.

Демон. Однак тісні двері, й мало тих, що входять.

В а ? с а в а. Злі просять і не приймають. Не входять, як злі входять.

Д е м о н. Як же злі?

В а ? с а в а. З гуркотом колісниць, з шумом бичів, коней і кінноти, з тягарями Мамони*, з ситними трапезами, зі смородом плоті йкрові, у безшлюбному лахмітті, у бездоріжних чоботах, з непокритою головою й без жезла, не підперезані, з немитими руками й ногами. Це так злі.

Демон. Які колісниці? Які коні? Про яке лахміття мені говориш? Чи не всякий їздить на фараонових колісницях? Чудо!

В а ? с а в а. Ей, кажу тобі, всякий. Д е м о н. Не муч мене, говори, які? В а ? с а в а. Воля твоя.

Демон. Оце сьогодні я зрозумів, що маєш біса. Говориш нестямно.

В а ? с а в а. Ей! Знову й знову кажу тобі, що всякий, хто обожнив волю свою, є ворог волі Божої і не може ввійти в Царство Боже. Яке причастя життю в смерті? А пітьмі у світлі? Ви батька вашого диявола похоті любите творити, тому й важко вам, і неможливо.

Д е м о н. Як же колісницею називаєш волю?

В а ? с а в а. Що ж носить і бісить вас, як не непостійні колеса волі вашої і не буйні крила легковажної похоті вашої? Оцю ви, полюбивши і сівши на неї, як на колісницю, що везе у блаженство, шукаєте її, п'яні нею, у днях Царства Божого й волі його, та не знаходите, й кажете: ох! трудне Царство Боже. Хто може знайти пітьму у світлі? Не живе там фальшива насолода, честь і скарб. Ваша це воля, не його. Вона, ей, кажу! Вона для вас і пута, і замки, і лев, що проковтнув, і пекло, і вогонь, і черв'як, і плач, і скрегіт. І не вийдете звідти, поки не розірвете пута й не скинете ярмо волі вашої, як писано: "Роздеріть серця ваші". У той час з'явиться Самсонові після жорсткого солодке, після зими дуга і мир Ноя.

Демон. Хто ж причина? Чи не воля дається людині?

В а ? с а в а. О злобо, не роби наклепу на премудрість! Не одна, а дві волі дано тобі. Бо написано: "Запропонував тобі вогонь і воду". Дві волі це справжній природний шлях лівий

57

і правий. Та ви, полюбивши волю вашу більше від волі Божої, вічно схиляєтеся на шляхи грішних. Чи не сам ти причина?

Демон. Навіщо ж людині запропонована зла воля? Краще б її взагалі не було.

В а ? с а в а. Навіщо суддя пропонує беззаконникам каральні знаряддя? Заради того, що, мучені ними, звикнуть коритися правді. Інакше ж наскільки б віддалялися від цієї благодійниці, якщо так мучені ледве підкоряються?

Демон. Звідки ж мені це, якщо воля моя мені благовигідна й насолоджує мене краще від меду? Навпаки ж, Божа воля для мене є полин, і алое, і рани...

В а ? с а в а. О нещасна злобо! Нині сам ти виявив свою ока-янність. Не мене ж, а сам себе про це запитуй. Не я, а ти сторож і охоронець тебе. З жахом передбачаю руїну в душі твоїй, причину ж цього жахаюся розкрити.

Демон. Ха-ха-ха! Зваблюєш себе, Варсаво, мною, бо шукаю суду від тебе. Та розум твій перебуває в дитинстві. Писано ж: "Будьте дітьми у злобі, а не в розумі". "Не прийшов прийняти, а дати поради".

В а ? с а в а. Від усіх ваших тяжких порад, навіть від юності моєї, відмився я вже у Силоамі. Господь дасть мені око своє, і не осоромлюся.

Демон. Чудне твоє око, що бачить те, чого ніде немає. Де ж серце, подібне до твого? Полюбив ти дивину. Що ж? Навіть чи все спільне і все, що буває в світі, чи все те зло? Чи лиш дивина благо?

В а ? с а в а. Не відволікай мене по-злодійськи на криву стежку. Шлях мого слова є про трудність, що гніздиться в пеклі, а вигнана з Едема. Чи хочеш про дивину?

Демон. Вчинімо суперечку й про те: чи зі мною той, хто навчає руки мої противитися. Запропонуй же мені хоч одне, що буває на торговищах світу цього, що взагалі діється у всіх, всюди і завжди, чи воно не паскудне, нестерпне й мучительне? Досить...

В а ? с а в а. Пропоную тобі всіма, всюди, завжди діяне, і воно велике благо. Чи не всі насолоджуються їжею й питтям? Чи не завжди і всюди? І це є благо, як написано: "Немає блага для людини, хіба що їсти і пити..." І знову: "Прийди і їж у веселості хліб твій і пий у благах серця вино твоє..." "Молюся тобі, Господи, звільни мене від Голіафа цього, що вигострив, як меч, язик свій..."

57

Де ж більше богомерзоти, ворожнечі, хвороб, як не у світських спілкуваннях, бог яких черево? На всіх їх блудливих вечерях і трапезах, як названа Даниїлом рука на стіні пише, так гримить оцей грім Божий: "Не радіти нечестивим". Яке ж мале стадо порівняно з содомлянами дім Лотів'! Там бенкетують ангели в радості. Чи багато знайдеш у тисячі! Котрі їдять і п'ють не для страждань, а для здоров'я, за отим: "Якщо їсте, якщо п'єте..." тощо, все на славу Бога... Як же говорити, коли їдять хліб? Чи не краще землю зі змієм? Якже у радості? Чи не краще у поті чола й у трудах їдять неблагословенний хліб цей свій: "Солодкий людині хліб брехні". Пізніше ж перетворюється для неї на камінь. А справжній причасник з вдячністю їсть хліб за Соломоновим словом: "Краще крихта хліба з водою у мирі" і п'є вино своє у тих благах серця. "Любов не заздрить, не бешкетує, не радіє з неправедного багатства все любить, усе терпить" тощо.

Трапеза, що дихає підступністю, вбивством, грабунком, чи це не хліб брехні? Що є несмачніше й скупіше, ніж неправда? Ця постаріла Єва є спільна, звичайна й вічна наречена світу, який спалюється печаллю й похіттю очей. Світ є бенкет біснуватих, торговище хитких, море схвильованих, пекло тих, що мучаться. Чи так у веселості? Брешеш! Єзекіїль же істину благовістить: як розчиняються ті, що їдять не проскурку, а мотилуа у неправдах своїх. Це твій хліб. Від цього твого хліба відвертається Петро, кажучи: "Господи, ніколи я не їв поганого..."

Д е м о н. А! а! Та, проте ж, їв.

В а ? с а в а. їв, але вже посвячене. Якби воно не було приємне Богові, то не їв би. Не блудлива цінність, а освячуюча правда робить солодкою трапезу. "Прийди і їж у веселості хліб твій" тощо... Та лукавий твій підступ, показавши хвіст, утаїв ти причину веселості, яка є там же, освячує главу оцю: "Які ж приємні Богові творіння твої" (Екклезіаст). Знай же й це, що назване Петром погане лежить у римському commune, тобто спільне; по-грецьки ??????. А грецьке це означає у римлян болото (coenum). Який же мені пропонуєш хліб твій? Сам їж. Світська община мені мерзенна й тяжка. Солодка ж і добра діва є дивна дивина, дивна новина, нова дивина. Благочестиві,

1 Мотала є слов'янське ім'я, стародавнє. По-грецьки ??????, по-римськи — excrementum, merda.

58

полюбивши її, цураються світу, не світу а його поганого серця.

"Відійдіть і не торкайтеся до їх нечистоти, вийдіть з-поміж них", говорить Господь.

Демон. Будь здоров, як ти говорив! А віра у Христа, що зійшла благовістю на кінці Всесвіту, чи це не вселенське спілкування? І чи не благо?

В а ? с а в а. Ах, облиш, молю! Світ носить лиш суєтне лице віри, як листя проклятої смоківниці, що має образ благочестя, а від плодів її відцуралася, наготу свою прикриваючи, лицемір чи лицевір, марновір і побілений вапном гріб. Дух же віри й плоди його коли він має? Амінь. Ніколи. Чи думаєш, що син людський знайде на землі віру? Ні! Ні! Не тут! Встав. Чому шукаєте живого й запашного у смердючому содомському й мертвому його болоті! Там, там його побачите. Де ж там? Там, де немає смороду. Ах! У Сигорі. Там Лот! Там дух віри! Там наш запах не з постарілими Євами, а тими, що народили Бога, й чистими дівами. "Не бійся малого стада". Це там! О найсолодша Галілеє! Місто й бенкет маленьких-маленьких! Блаженний, хто з'їсть обід твій. Що таке плоть? Те, що й світ. Що таке світ? Пекло, отрута, тля! Ах, око й світло, віра і Бог є те ж саме. Мілке око світильник для тіла. Маленька церква світло світу. О прекрасна, та малолюдна наречена ненаречена! Тобі одній належить чути оце: "Очі твої, як голубині". "Вийди від них у Сигор, рятуйся". "Вийдіть, вірні, у неділю, і мало їх є..."

Демон. Дій, дій! Якщо все спільне погане, то як же спільне воскресіння, чеснейсвяте, підтверджене Лазаревимвоскресінням?

В а ? с а в а. Так, як спільне для вірних, а не для світу, що лежить у болоті. Інакше ж усе спільне для нього нечесне. Чи розумієш?

Демон. Дуже добре зрозумів, що ти мені сьогодні спійманий, як птах у сіть.

В а ? с а в а. Спійманий, та не втриманий. Демон. Не відчуваєш? І не боїшся? В а ? с а в а. "Праведник дерзає, як лев..."

59

РОЗДІЛ, ЩО ВСЕ У СВІТІ - ПОХІТЬ ОЧЕЙ, ТРУД І ГОРЕ

Демон. Приготуй лице твоє, Варсаво, на викриття.

В а ? с а в а. Якщо хочеш, то готую й на обпльовування.

Демон. Знаю, що викриття труд і горе для тебе.

В а ? с а в а. Викрий гріх мій у мені, молю, і будеш другом. Між ним і мною вічна ворожнеча.

Д е м о н. Чи не ти сказав, що світ є незліченне зборище беззаконних? І що, навпаки, малолюдненьке стадо благочестивих?

В а ? с а в а. Воістину, так є.

Демон. Бо чи не теж саме сказати і це легке беззаконня, а благочестя трудне й важке? Як же не трудне, якщо це мало-помалу, а всім досяжне? Суди дерево за плодами.

В а ? с а в а. Тьху! Putabam te comua habere1.

Демон. Що? "Почали говорити іншими мовами?"

В а ? с а в а. Скажи мені, Господи, істину твою. Настрой серце і язик мій за словом правди твоєї.

Демон. Ба! Шепочеш? Це тобі удар, Варсаво!

В а ? с а в а. Я очікував! Що поколеш рогами, а це удар немовляти. Дій! Додаймо єдиноборства! Якщо благо трудне, то Бог причина світу, що страждає. Нині ж не мають причини гріха свого, полюбивши горе своє більше, ніж насолоду його! Дій! Красти чи не красти? Що важче? Однак увесь світ повний злодіїв і розбійників... Дій! Чи потрібна дуже цінна одежа в дім? Що важче? Однак увесь світ блудними фарбами красується для суєтного любодіяння очей. Що зручніше, ніж хліб і вода! Однак увесь світ обтяжений черевонестямністю6. Черево є бог світові, пуп пекла, челюсті, джерело і жерло, що вибльовує із сердечної безодні всіляку погань, незасинаючих червів, і дріжджі, що клекочуть, і блювотиння отих вод: "Те, що виходить із серця, споганююче". Заздрість, грабіж, позови, злодійства, вбивства, хула, наклепи, лицемірство, лихоїмство, перелюбство, встидодіяння, марновірство... це всерідний потоп ноївський, що верх, волосся й голову світу пригнічує.

Проте світ радіє все це творити. З успіху беззаконня свого

а Давня притча про тих, хто спершу страшний, потім смішний. По-слов'янськи: "вважав, що маєш роги".

6 Черевонестямність це черевна мудрість, яка мудрує над тим, які найсолодші жертви для її бога черева. Так тлумачить святий Нил10 у книзі про сім бісів.

59

і мудрість, і славу, й благородство, і насолоду, й блаженство оцінює. Не праведно ж судив ти, проте правильно сказав, що трудність є причина гріха в нього. Це ж бо світ пекельну дочку, цю трудність і горе всім серцем своїм полюбивши, зненавидів Божу благодать, яка закликала його: "Прийдіть до мене! Я заспокою вас". "Скільки разів хотів зібрати дітей твоїх, і не захотіли". "Ходите у полум'ї вогню вашого, тому що ви самі його собі розпалили". "Покарає тебе відступ твій і злоба твоя". Дивуйся, нині й належить дивуватися, бо для гинучого світу не Бог, що відчинив двері й обійми батьківські, а сам він собі і його воля є причиною.

Воля! О несите пекло! Все тобі пожива. Всім ти отрута. День-ніч щелепами позіхаєш, Всіх без винятку ковтаєш. Якшо змія цього заколоти, То й про пекло можна забути.

Чашею цієї вав и л о нської блудниці споєний світ, перелюбствує з нею, знехтувавши чертогом дів мудрих і кімнатою наречених нашого Лота.

Занімій же й мовчи! Не зводь наклепу на Бога! І не гавкай на відчинені ворота блаженства! Відчинені ворота не є причиною малої кількості рятованих. Ах, проклята воля! Ей, ти єдина світові, наче лев із своєї огорожі, перегороджуєш йому отой шлях до блаженного виходу життя! "Вийдіть і підскочите, наче телята, звільнені від пут". Здійснилась же нам на користь стародавня притча. Turbus ipse sibi malum cacat — "Загибель дрозда з його середини вжодить"3.

Демон. Хто ж може пройти шлях до того блаженного виходу?

В а ? с а в а. Кожен, хто захоче: а хоч той, хто полюбив Бога. Ця нова любов змушує зникати стару. Стара ж, зникаючи, помалу перетворюється у нову волю і в нове серце взаємно: "Зникло серце моє і плоть моя". "Боже серця мого!" Тобто: серце моє в тебе, а ти взаємно у моє серце перетворився. Нині: "Що для мене на небесах? І від тебе чого захотів на землі? Мені досить тебе одного".

Демон. Як же? Там черево, а тут злу волю називаєш світським богом? Чи у світі два боги?

3 Дроздики, або по-польськи косики, що іржуть, як коні, ловцями ловляться, заплутавшись у своїй дроздівській мотилі.

60

В а ? с а в а. Ба! Гострий ти, доглядачу моїх промахів. Ніч, пітьма, морок, мрії, привиди, чудовиська — всі ці пекельні озера союзні зі своєю безоднею. Воля плоті, серце світу, дух пекла, бог черева й похіть його, серце нечисте є те ж саме. Це архисатана, нечиста сердечна безодня, що миттю народжує незліченні легіони духів і тьму думок і мрій на муку всім. "Для них повік зберігається темний морок". О світе, що полюбив труд і горе! Як скоро сходиш у пекло й не повертаєшся. Сатана осліпив око твоє. Ця сліпота є матір'ю життєвих похотей і плотських насолод. Вони для тебе черв'як незасинаючий і вогонь незгасний. Вони зміцнили тобі засуви воріт пекельних, зачинили ж райські двері тому, хто наслідує п'яту Божу, зберігає суєтне й фальшиве, всі дні життя свого їсть землю. Та горе мені! Це! Пливучи по морю світу цього, оце бачу здалека землю святу! О найсолодший, бажаний краю! Врятуй мене від капосника плоті і від моря світу цього!

КРАЙ РАЙСЬКИЙ

Благословенне царство блаженного отця, який поклав потрібне у зручності, а незручні справи в непотрібному.

Демон. Відригуєш некрасиву непотрібність. Воістину ти п'яний.

В а ? с а в а. Ей! Впився новим Лотовим вином. А ти старим, содомським.

Д е м о н. Та чи відчуваєш, п'яна голово, вихід? У яку ціль влучає стріла слів твоїх?

В а ? с а в а. Ей! Вона вражає в самий кін і в саму справжню суть праволучно вдаряє.

Д е м о н. О праволучний стрілець! Стріляєш у голову, а вдаряєш у п'яту.

В а ? с а в а. Істину ти сказав, не хотячи. Бо п'ята для вас є найголовніше у всіх домах ваших. Праотець ваш змій одвіку пильнує п'яту. І ви, люблячи, любите і, пильнуючи, пильнуєте п'яту. П'ята є голова й начало всіх, для них же ворота пекла подолали, що зберігають фальш мороку. Ми ж, стріляючи, стріляємо у цю вашу лжеголову. Хай воскресне істина наша, голова ота: "Той зітре твою голову..." Бо наша стрілянина не у плоть і кров, а у тих, що тримають світ і владик запамороченого віку цього, що пильнують п'яту злобних духів. Керує ж стрілами нашими той, хто навчає стріляти руки наші.

60

Демон. О дурний лобе, наповнений сітками павутини! Бачу нині, що в тебе п'ять ячмінних хлібів: вони чесніші від найдорогощннішого діаманта. Глянь на наслідок слів твоїх, без місця й потреби! Чи дуже зручні п'ять хлібів?

В а ? с а в а. Ей!

Д е м о н. Як же найчесніший?

В а ? с а в а. Чи так? Амінь кажу тобі, бо півхліба для нього найчесніше.

Демон. Чому?

В а ? с а в а. Чи не сказав я вже тобі, що всяка зручність чесна? А всяка чесність зручна? Та всяка трудність безчесна. І всяка безчесність трудна.

Демон. Які ти мені сітки сплітаєш, нечестивцю? Я про вартість, а ти говориш про трудність. Чому ти засміявся? Скажи мені, о скажений! Не муч мене...

Варсава. Ти сам мене розсмішив, відділивши чесність від зручності, а цінність від трудності.

Демон. Ей! Вугілля мені на голову насипаєш, називаючи мене невігласом. Демон я не дурень. Назви мене будь-ким, а цього не терплю... Говори ж мені, чому діамант безчесний?

В а ? с а в а. Тому, що незручний.

Демон. Звідки ж незручний?

Варсава. Звідти, що непотрібний.

Д е м о н. Як же непотрібний?

В а ? с а в а. Як некорисний.

Демон. Чому ж некорисний?

В а ? с а в а. Тому що дорогоцінний, трудний, незручний то все одно.

Демон. А-а! Навколо нечестиві ходять? Знову на перше? Lupus сігса puteum errat11, як є притча.

Варсава. Бо благокругла істина, як вічна дуга.

Д е м о н. Чи не прозрів ти, сліпий сліпець, що у греків слово оце ?????? означає і дорогий, і чесний, що є те ж саме?

В а ? с а в а. З уст твоїх суджу і твоїм мечем колю тебе. Якщо у греків дорогий і чесний одне і те ж, то й навпаки чесний і дорогий те ж саме.

Демон. Що це ти виблював? Ха-ха-ха! О дурило! Куди летить ця твоя криволучна стріла? Не бачу.

В а ? с а в а. О пане галате! На твою голову.

Демон. Ох, б'єш мене, називаючи галатом. Не обпалюй мене, молю, цим семирічним вогнем.

61

В а ? с а в а. Слухай же! Ти цінність увігнав у чесність. А я чесність твою виганяю у цінність.

Д е м о н. Це тобі в лице, що ціншсть і чесність є те ж саме.

В а ? с а в а. Це ж на голову твою, що чесність твоя і цінність є те ж саме...

Демон. Що ж звідси?

В а ? с а в а. Те, що чесність твоя змінила сутність і перетворилася в цінність.

Демон. Що ж далі?

В а ? с а в а. Що інше? Не осягаєш? Те, що чесність твоя і цінність, цінність і трудність є одне й те ж. Трудність же, злість і безчесність знову ж те саме, чи вловив ти?

Д е м о н. О, хай стане диявол праворуч від тебе. Так ти мені паморочиш розум.

Варсава. "Нечестивий, проклинаючи сатану, сам кляне свою душу".

Демон. Який же біс сотворив цінність чесністю? Варсава. Дух, що полюбив труд і хворобу. Демон. Який же цей дух?

Варсава. Дух моря світського, серце плотське, батько брехні, сатана — це ваша нероздільна трійця і один бог ваш, причина всіляких мук і джерело всякої злості.

Д е м о н. А ти як мудруєш?

В а ? с а в а. У нас користь з красою, краса ж з користю нероздільні. Ця благодвообразна, і мати, і діва, і дівочиться, й народжує єдину дочку. Вона називається по-єврейськи Анна, по-римськи Флора, по-слов'янськи ж честь, ціна, але безцінна, тобто благодатна, дарова, даремна. Баба ж її називається по-грецьки Ананка, прабаба ж Єва, тобто життя, живе й вічно плинне джерело12.

Це премудрість і промисел Божий, що напуває без ціни й срібла всі створіння всіма благами. Отець, Син і Святий Дух.

ВДЯЧНИЙ ЕРОДІЙ1

Григорій Варсава" Сковорода люб'язному другові Семенові Никифоровичу Дятлову бажає миру Божого

Проживаючи дні життя за тим Сираховим типиком;: "Блажен муж, коли в премудрості помре і коли в розумі своєму навчається святині, розмірковуючи про шляхи її в своєму серці, і збагне її сокровенності", сплів я у це 1787-е літо маленьку плетеницю чи корзинку, названу "Вдячний Еродій". Це тобі дар, друже! Прийми його, Еродія, по-еродієвому, прийми летючого і сам-бо летючий. Прийми серцем Еродієве серце, птиця птицю. "Душа наша, наче птиця"3. Хай буде ця плетінка дзеркалом тобі мого серця і пам'яткою нашої дружби в останні літа. Адже ти батько і сам своїх пташат виховуєш. Я ж бо є друг твій, який приніс оцю плетінку. В ній для молодого розуму твоїх пташат знайдеш прісний хліб від таких хлібів: "Хліб серце людини укріпить"4. Засій у них це зерно: коли живе серед вас щось дивне, чудне, дивовижне й преславне, що має з'явитися у свій йому час. Ви ж з пошаною ждіте, мов раби, що сподіваються Господа свого... Ніщо-бо є Бог, тільки серце Всесвіту; наше ж серце нам є Господь і дух. Це домашнє добро з часом пізнавши і полонившись чудовою його добротою, не стануть вони бридко й біснувато ганятися за мирськими марнотностями і в усіх невдачах зможуть себе втішити такою Давидовою пісенькою: "Вернися, о душе моя, до свого відпочинку, бо Господь робить добре тобі"5. З Ісаєю нічим-бо безодня ця, серце наше, не задовольнить6, тільки саме собою, і тільки тоді в ньому сяє вічна весна радості. Таке серце вклавши пташатам своїм, будеш їм подвійний, тобто істинний батько; чада ж твої будуть істинні, вдячні, доброчесні, самовдоволені еродії.

Із іншого треба сказати трохи про еродієву природу. Вони схожі на журавлів, але мають світліше пір'я, а ніс кораловий чи світло-червоний. Непримиренні вороги зміям та буфонам, тобто отруйним жабам. Ім'я це (???????) еллінське, значить бо-

s Вар, точніше Бар, це слово єврейське, значить син. Сава це слово сирійське, значить суботу, спокій, цебто мир. Отже, вар-Сава — Савин син, тобто син миру, так як вар-Йона син голубиці.

62

голюбний, інакше зветься пеларгос чи ерогас, по-римському киконія, по-польському боцян, по-малоросійському гайстер7. Ця птиця освятилась у богословські гадання завдяки своїй вдячності, прозірливості та людинолюбству. Згадує її Давид та Єремія*. Вони годують та носять батьків, особливо перестарілих. Гніздяться на домах, на кирхах та їхніх шпилях і на турнях, тобто горницях, пірамідах, теремах вільно-вільно. В Угорщині, бачив я, на камінах9. Гадання по-еллінському символон. Перший символ вона складає такий: сидить у гнізді, утвердженому на святому храмі. Під образом такий напис: "Господь утвердження моє". Другий символ: стоїть один Еродій. Підпис такий: "Немає сильнішого благочестя". Третій символ: Еродій терзає змію. Підпис: "Не повернуся, поки не згинуть". Ці три символи хай будуть знаменням, гербом і печаткою цієї книжиці. Вона написана у першу квадру першого осіннього місяця. Амінь!

"Там птахи кубляться". "Еродієве житло керує ними" (Псалом)10. "І відає бусел... час свій" (Єремія)11.

ГЛАВИЗНА І ТВЕРДЬ КНИЖЕЧКИ

"Ходіть, діти, послухайте мене, страху Господньому я вас навчу" (Давид)12.

"Коли не винуватить нас серце, то маємо відвагу до Бога" (Іван)13.

"Сину! Бережи серце твоє, люби душу свою" (Сирах). "Розумний праведник собі другом буде" (Соломон). "Людина в честі не в розумі..." (Давид). "Кожен дух, який не визнає Ісуса, той не від Бога" (Іван)14. "І відає бусел... умовлений час свій... а народ мій не знає" (Єремія)15.

"Невдячного сподіванка, як іній земний, розтане і зіллється, як вода непотрібна" (Соломон).

ПРИТЧА, НАЗВАНА ЕРОДІЙ

У ній розмовляють Мавпа з Еродієвим пташам про виховання.

Мавпа, що звалася за давнім своїм родовим прізвищем Пішек, сиділа на африканських горах на рясному і знесеному

63

вгору дереві з чотирнадцятьма своїми дітьми. В той час пролітав повз них молодий Еродій. Побачивши його, пані Пішек гукнула до нього:

Еродію! Еродію! Друже мій, Еродію, сину пеларговий! Радуйся! Мир тобі! ?????! Салам алі кюм!1

Еродій. А-а! Всемилостива добродійко! Бонжур! Калі імера!5 Добридень! Gehorsamer Diener!" Дай Боже радіти! Salve!r Спасайся в Бозі!..

Пішек. Ой, друже мій! Радуюся, коли починаєш розмовляти багатьма мовами. Видно, що навчав тебе вчений папуга. Куди тебе Бог несе?

Еродій. Лечу за харчем для батьків.

Пішек. Ото біда! Чи ти батьків, чи вони тебе годують?

? ? о д і й. Це зовсім не біда, але моя веселість та блаженство. Вони годували мене в молодості моїй від малолітства, а мені подобає годувати їх у старості їхній. Це зветься у нас ?????????????, тобто віддячувати, або навзаєм пелергувати, врешті, елліни весь рід наших пташок звуть пеларгос. Але ми їх не тільки годуємо, а й носимо, бо вони немічні й старі.

Пішек. Диво надприродне! Новина, рідкісність, раритет, незвичайність, каприз, дивна й дика дичина... Скільки вас дітей у батька й матері?

? ? о д і й. Я, менший за мене брат Грогас та сестра Киконія.

? і ш е к. А де ви навчалися гадлітками?

Еродій. Ніде. Мене й брата навчав батько, а мати сестру.

Пішек. Боже ти мій! Скрізь цвітуть славні училища, в яких навчають усемовні папуги. Чому ж він не повіддавав вас туди? Він же не бідак. Як воно бути без виховання?

Еродій. Через те батьки й виховали нас самі.

Пішек. Таж чи це його справа вчити й виховувати? Хіба мало у нас усюди вчителів?

Еродій. Він сам до того великий охітник, а мати в усьому слідує за ним. Твердить він, що є два головні батьківські обов'язки: "На добро народжувати й добра навчати". І коли хтось не зберіг жодної із цих двох заповідей: не на добро народив

1 ?????? — це привітання еллінське: радуйся! Салам турецьке, по-слов'янському: хай мир буде тобі.

5 Бонжур французьке добрий день! Калі імера те саме по-грецькому.

? Gehorsamer Diener — німецьке — покірний слуга.

г Salve (сальве) римське благоденствуй! Спасайся!

63

і не добра навчав, такий не є батько дитині, а винуватець його вічної погибелі. Коли ж народив на добро, а не вивчив, такий є наполовину батько, так само як наполовину матір'ю є та, що народила, але не годувала молоком, вона віддарувала половину материнства годувальниці і від того загубила половину свого дітолюбства. Бо як безчеститься місце сидіння володаря, коли сяде на нього раб, то хіба не поганиться батьківство, яке справляє раб чи найманець? Коли ж батько вимовляється нестачею часу це вибачається тільки тоді, коли віднайде справу кращу. Але немає нічого кращого за добре виховання: ні чин, ні багатство, ні рід, ні милість вельмож, хіба що добре народження. Воно над усе, воно сім'я щастя і зерно виховання.

Пішек. Добре народжувати маєш на думці, чи не так?

? ? о д і й. Не знаю, відаю лишень, що це знання він приписує Божим обранцям. Іноді, десь в убогій хатині, де мають страх Божий, доброродиться людина друг родові людському, і це не завжди буває в царських палацах. Бо розуміємо, що причиною доброго народження буває не краса цього світу, не будь-що живе, а тільки єдина Божа благодать, і доброродство не з літами до нас чіпляється, а зерно його народжується разом із нами. Знаю і ці слова, якими стрілив мій батько, розгніваний на якогось негідника:

О quaita luna seminate!

О malo utero gestate!

О mala mens et ingenium!

Іншими словами вражати не звик він нікого. Пішек. Витлумач мені ці уразки.

Еродій. Сили їхньої я не знаю, скажу тільки самий їхній дзвін:

О посіяний в четвертий місяць! О зле народжений матір'ю! О злий розуме і злая вродо!

Пішек. Напевно батько твій знає римську й еллінську мови?

Еродій. Стільки знає, скільки папуга по-французькому. Пішек. Що це? Чи не лаєш ти свого батька? Еродій. Боже борони!.. Не так я народжений і вихований. Я благочестиво сказав саму правду.

64

? і ш е к. Як же він, не навчений по-римському, говорить по-римському?

? ? о д і й. Є в нього приятель, що непогано знає по-римському і трохи по-еллінському. З ним він і навчився, часто бесідуючи, як сказати кілька слів та кілька сентенцій.

Пішек. Ох, Боже ти мій! Як же він міг виховати вас, невіглас отой?

? ? о д і й. О премудра пані! Ходить отака славна притча: "Не ходи в чужий монастир зі своїм уставом, а в чужу церкву зі своїм типиком". У нас не як у вас, а зовсім інший у моді спосіб виховання. У вас виховання вельми дороге, а у нас воно вельми дешеве. Ми безкоштовно виховуємо, ви ж за велику ціну.

Пішек. Дурниці! Сотенку рубликів із хвостиком загубити в рік на хлопця, а за п'ять років він, дивись, і розумник вам.

Еродій. Пані, гроші дістають і за морем. Але де їх узяти? А виховання й убогим потрібне. І блудлива1 кішка не знаходить собі пристаниська. А збавлять нас від блуду не гроші, але молитва без плати.

? і ш е к. Я кажу не про низьке, а про шляхетне виховання.

? ? о д і й. А я розмірковую не про багате, а про спасительне виховання.

? і ш е к. Та годі вже! Ти, бачу, дотримуєшся давніших і дивних думок. Однак скажи: як він вас виховував? Чого навчав? Арифметики чи геометрії? Чи якоїсь ученої та шляхетної мови?

? ? о д і й. Та мені й це невідомо, яка то вчена, а яка шляхетна мова?..

Пішек. Але ти ж привітався до мене різними мовами?

? ? о д і й. Та я, скільки ото сказав, стільки й знаю, не більше.

Пішек. Принаймні танцювати чи грати на лютні...

? ? о д і й. Та Бог з вами! Я й на балалайці, не тільки на цимбалах не вмію.

Пішек. Ха-ха-ха! Йому лютня й цимбали все одно! І таке йому незвісне. Але, друже мій! Музика славно лікує у скорботі, утішає в печалі і забавляє в нещасті. Чого ж він тебе навчав? Скажи, будь ласка!

3 Б л удл и вий,блудний—те сіїме, що нестримний і розкішний чи ласун. Тотожна назва цьому по-римському — discinctus (дісцінктус), тобто розперезаний. Слов'янський блуд — те саме, що розкидання, роздавання, небережливість, марнотратство, по-еллінському асотіа, тобто небережлнвість. "О блуде! Розорителю царств, домів, людей, мати ж його невдячність''.

65

Еродій. Нічого.

Пішек. Сміх, та й годі! Гай-гай! Зморив ти мене сміхом... То це у вас так виховують? Еродій. Так.

Пішек. Може, дістав тобі чинець? ? ? о д і й. Ні.

Пішек. Може, грошви зібрав вам багато чи маєток? ? ? о д і й. Ні.

? і ш е к. То що ж? Роги вам виростив золоті на голові, чи

як?

Еродій. Народив і виростив нам посріблені крила, ноги, що топчуть голови гадюк, носа, що розриває їх. Це наш і харч, і слава, й забава!

? і ш е к. Та у вас же крила чорні чи принаймні смагляві.

Еродій. Чорні на вигляд, зате літають шляхом посрібленим.

Пішек. Чого либонь навчав він, однак: не можна не так. Звісно, щось таке є, і витесано воно у вас на серці. Бо батьки Божа, а діти батьківська подоба, зображення, копія. Як від яблуні соки у гілля її, так батьківський дух і норов переходить у дітей, аж доки не відлучаться і наново не вкоріняться.

Еродій. Народженого до добра неважко навчити добру навчити, чи принатурити, чи призвичаїти. Навчений, принатурений, призвичаєний це одне і те ж. Від природи, яко від матері, легесенько сама від себе розвивається наука. Вона всерідна, справжня і єдина навчителька. Сокола досить швидко навчиш літати, але не черепаху. Орла за хвилину призвичаїш дивитися на сонце й мати від того задоволення, але не сову. Оленя легко скеруєш на Кавказькі гори, легко привчиш пити з найчистіших джерел, але не верблюда і не вепра.

Коли все будує премудра й блаженна природа, чи не єдина вона і вигоює, і навчає? Усяка справа має успіх, коли природа сприяє. Не заважай лише природі і, коли хочеш, знищуй перепони, ніби очищаючи їй шлях: воістину, все вона чисто й справно зробить. Клубок сам від себе покотиться з гори: забери лише камінь, що лежить на перепоні. Не вчи його котитися, а лише допомагай. Не вчи яблуню родити яблука: вже сама природа її навчила. Загороди її лише від свиней, зріж будяки, прочисть від гусені, стеж, аби на коріння не потрапляла сеча, і таке інше.

65

Учитель чи лікар не є вчитель та лікар, вони лише служники природи, єдиної справдешньої лікувальниці й навчительки. Буде так: хто захоче чогось навчитися, повинен до того зродитися. Не від людини, а від природи суть усього. А хто зважиться без природи навчати чи навчатися, хай затямить приказку: "Вовка в плуг, а він у луг". Доки кільце висить у свинячій ніздрі, доти вона не риє. Вийми споганить землю3.

Це не виховання й не навчання, а погамування за допомогою людини, що правує всіх беззаконників. Виховання ж іде від природи, що вливає в серце сім'я доброї волі, та помалу-малу, вирісши без перепон, самостійно й охоче робимо все те, що святе й бажане перед Богом та людиною. Яке ідолопоклонство записувати, заносити і надавати виховання людським наукам та людським мовам? Яка користь із ангельської мови, коли в неї немає доброї думки? Чи є плодом тонка наука, коли недобре серце? Хіба не знаряддя злості, меч скаженству, притчею кажучи: "Крила та роги свинячі".

Гляньмо, моя пані, на весь рід людський! Тут науки, як на торжиськах купля, киплять та бентежаться. Одначе вони хижіші за птиць, нестриманіші за худобу, злостивіші за звірів, лукавіші за гадів, неспокійніші за риб, невірніші за моря, небезпечніші за африканські пустелі... Чому так? Атому, що злими народжуються. Добра природа початок усьому, а без неї ніколи не бувало благості. Дякую невимовно Богу в образі святім його у батькові моїм, що від нього на добро я народився. Друга ікона Божа для нас — матір наша. Отже, основні Божі обдарування — від батьків моїх, усе інше людське: чин, багатства, науки і всі вітроносні їхні блонди й пуклі з кучерями6 вкладаю у хвіст, без якого голова живе й шанується, але не хвіст без голови.

Пішек. Отож, що є народжуватися на добро і що є добра природа?

Еродій. Добра природа і врода є добре серце. ? і ш е к. А що ж оте добре серце?

Еродій. Добре серце те саме, що невисякне джерело, яке завше точить чисті струмені, тобто думки.

3 Так гамуються свині в Англії і зараз. Цей звичай був і давніше, як видно з Соломонових притч: "Як кільце в ніздрях свині"16 тощо.

6 Блонди, пуклі, кучері — це значить зовнішня прикраса, якою світ цей, що У злі лежить, як блудниця, прикрашується, зневаживши Христову раду: "Лицеміре! Омий спершу середину склянки"1'.

66

? і ш е к. А що таке думки? Еродій. Сім'я добрих справ. ? і ш е к. А що ж таке добрі справи? Еродій. Добрі плоди, що приносяться Богові, батькам, добродійникам у честь, славу і у жертву.

Пішек. Чому ж твоє серце мені невидне? ? ? о д і й. А тому, що й кореня дерева не бачиш. Пішек. Але ж вся волога з кореня? ? ? о д і й. А від серця всі поради.

Пішек. Яка ж твоя природа чи врода? До чого ти народжений, що в тебе вроджене, скажи, прошу тебе?..

Еродій. Вдячність ось вам початок і кінець мого природження.

? і ш е к. Ех, Боже мій! І ти на отій хламині заснував своє щастя, чи не так?

Еродій. Агей! Пічка в три тисячі років неопалимо зберегла оцю притчу: "Багато хитрощів знає лис, а їжак одну велику"3.

Пішек. Але чи може від дощової негоди врятуватися, так би мовити, куца й дірява куртина?

Еродій. Задовольняє, як ковчег.

? і ш е к. Як на мене ця надія павутиняча одежа.

Еродій. І мені видно малий червончик, але таємно там сидить багато гривен.

? і ш е к. То чи ж тільки того навчає тебе твій батько?

Еродій. Тільки того. Він дав мені крила, а я сам навчився літати. Він дав мені добре серце, а я самохітно здобував навички і радість, тобто забавляюся вдячністю. Він тільки часто відсікає мені колюки, розумій, мої вчинки, супротивні вдячності, й орошує бесідою, що оживляє мене до вдячності. Всі ж його бесіди, як магнітна стрілка в північний бік, потрапляють правильно і влучно у цей кін: невдячна воля — ключ пекельних мук, вдячна ж воля — рай усіх солодощів. "Сину, часто взиває він до мене, сину мій! Гей, учися самої вдячності. Вчися, сидячи вдома, літаючи в дорозі, засинаючи і прокидаючись. Ти народжений на добро, і ця наука є дочкою природи твоєї. Хай буде вона тобі найсолодшим і вечірнім, і раннім, і обіднім шматком! Знай, що всі інші науки правдиві рабині цієї цариці. Не буди обуялості! Не хапайся за хвоста, по

3 Еллінська приказка є така: ?????? ??? ??'??? ? ?????? ??? ????????'?????, по-римському: Multa novit vulpes, sed echiiuis unum niagnum.

66

лишивши голову. Приймай і повертай усе на добро. Хай буде душа твоя шлунком пташок, які перетворюють через варіння свого міцного внутрішнього жару в поживні для себе соки пісок, черепашню та камінці. Невдячна і незадоволена душа те саме, що хворий шлунок, який не приймає ніякого харчу. Вдячність же — твердість і здоров'я серця, що приймає все на добро й уміцнює. Плоди блаженного життя — радість, веселість і задоволення, корінь же їхній і з добрим листям дерево — тиша сердечна, а зерном кореня є вдячність. Вона-бо дух чистий, тихий, добродушний, запашний, весна й добра погода світлого смислу. Не б'є там блискавка і грім. Навпаки, всі терни й будяки народжуються від неситої п'явки — заздрості, заздрість же — від незадоволення, незадоволення — від невдячної волі, що наповнила сердечні надра невсипущими червами, які безперестанно, денно і нощно, гризуть душу. Ех! Діти мої, діти! Ось вам надія і гавань! Євхаристія!"

? і ш е к. А що значить це останнє слово?

Еродій. Елліни іменують цим словом вдячність.

? і ш е к. То це в такий спосіб учить вас батько? Кому ж ви віддаватимете вдячність вашу?

Еродій. Богові, батькам і благодійникам. Бо це Богові жертва, батькам честь, а благодійникам віддяка. Володарі ж перші благодійники.

Пішек. Дивна форма виховання. У нас висміяли б вас із голови до ніг. Де бачено таку моду? Хіба що на місяці і в дикій Америці!

Еродій. Батько наш досить дивне має серце. З тисячі сердець заледве одне знайдете, щоб було, як у нього.

? і ш е к. То що з того?

? ? о д і й. Не дивуйтеся з чудної форми.

? і ш е к. Як це? Адже не годиться відставати від людей, а люди й мода одне.

? ? о д і й. О! О! Він від такої думки далі, ніж китайська столиця від португальської. Він нам часто-густо співає таку притчу:

На мості, мосточку з людьми не ходи, За розумом же їхнім себе не веди, За жуком повзеш у глину залізеш.

Він завжди благовістить нам: мода те саме, що світ, світ же це море потопельників, країна, бита моровим повітрям,

67

огорожа лютих левів, острог полонених, торжисько блудників, солодколюбна вудка, піч, що розпалює хіть, бенкет біснуватих, хор і хоровод п'яно здурілих, які не протвережуються, доки не виснажаться; коротко сказавши, сліпці, що за сліпими у прірву йдуть. Щасливий чоловік, що не йде на його дорогу. Адже спочатку ворота його красні і дорога простора, кінець же його непрохідна прірва, нетренна хаща, безодня глибока. Гей, кого він приймає до себе? Якими відпускає від себе юнаків? Коли б ваше око, діти мої, прозирало так, як моє, з'явилися б на очах ваших сльози. Але око ваше сліпе і злодій ваш хитрий ось що виточує в мене сльози. О юнаки! Коли думаю про вас, тих, що в світ кинулися, не може мені не впасти в голову притча про вовка, який, пожерши матір незлобивих овечок і натягши її шкуру на себе, наблизився до отари. Син же, побачивши фальшиву матір свою, щосили кинувся до неї, а за ним інші незчисленні. Також спадає мені на гадку наша братія птахи тетерваки, що ганяються за багатою їжею і яких ловлять. Але чайки, сосідки і дятли обережніші за них, наскільки олені й сайгаки обережніші овець та волів. Послухайте, діти, пісеньку батька вашого:

Вмій малим ти вдовольняться. За великим не женися,

Сіті кинуто на лови, їх ти вельми бережися. Я кажу вам, що не треба у розкошах жити,

На таких, кажу, повсюди розпинають сіті. Триста впало у неволю з пристрасті в цім часі,

Шістсот плачуть у хворобах дуже були ласі. Хто подячний бува Богу, з малим може жити,

Невдоволеного світом цілим не наситиш. Лиш подячна душа ще омине ті сіті,

Замість неї потраплять в сіті ці неситі.

Чи неправду я сказав, пані моя, що наш батько повчання завжди позначає подякою? Всяке добро, каже, так заховано у вдячність, як вогонь і світло ховаються в кремінці. Вірую і сповідую. Бо хто може підняти руки на чуже крім того, хто згубить раніше вдячність, яка задовольняється своїм власним, що посилається від Бога? Це з невдячності — сумота, туга і спрага, зі спраги—заздрість, із заздрості — улесливість, злодійство, крадіж, кровопролиття і вся безодня беззаконня. У прірві ж цій царює вічна печаль, замішання, відчай і вудка з невсипущим червом, що зав'яз у серці. Цим образом і живе ціла громада.

68

Пішек. Але, друже мій, доки громада впаде у рів відчаю, ви з вашою богинею вдячністю ще раніше загинете від голоду, не навчившись віднаходити місця для прохарчування.

? ? о д і й. Чи так? Чи в тому живе блаженство? Чи має їжу? Бачу ото нині, що за вашою іштунковою й черевною філософією блаженніша стає та свиня, що засаджена в тюрму, аніж вільна.

Пішек. Отож-бо! Чортзна-що співає! Хіба ж голод не є мука?

Еродій. Цю муку зціляє мука'. ? і ш е к. А де ж її взяти?

Еродій. Коли свиня має харч, то хіба не дістати його нам? Та й де то ви бачили, щоб свиня чи наш брат, тетервак, з голоду помирали? Хіба не з жеровитості помирають і страждають? Чи може бути безумніший розум та мерзотніша невдячність Богові, який думає про нас, коли боятися голоду? Адже потрібного ніхто не позбавлений. Нащо наклепи точите на володаря Всесвіту, чи губив би він своїх голодом? Насущний хліб подається від небесного Отця всьому живому. Будь тільки задоволений малим. Не бажай непотрібного і зайвого. Не за потрібним, а за зайвим за море пливуть. Від непотрібного й зайвого всіляка труднота, всіляка погибель. Адже все, що потрібне, дешеве, а що зайве дороге. Чому дорога важка? Тому, що непотрібна, й навпаки. Ми є гайстри. їмо зілля, куштуємо зерно, поїдаємо зміїв, часом їмо жаб, і харчу ніколи не позбавляємося, боїмося тільки жеровитості. О Боже! Яка чародійка засліпила очі наші бачити, що природні потреби задовольняються потрохи і мало-на-мало, і що незагнуздана похіть є те саме, що смоктява п'явка, яка народжує за один день тисячу дочок, які ніколи не кажуть: "Досить!'

Пішек. Згадав слово еллінське ???? ?? (мала еі) чи турецьке пек еї — вельми добре. Добре є! Але смоктява п'явка у різні способи із різних місць може насмоктати тобі чималого статку, а які плоди принесе, скажи мені, суха, немазана, за приказкою, і німа вдячність? Чи шинок дасть, чи ґрунтець, чи імперіалик, чи що? Скажи на милість.

Еродій. Вона не приносить нам численних плодів, але один великий.

Пішек. Адже в одному знайдеш небагато доброго.

Еродій. Батько наш славословить, що все в усьому, всяка всячина і всяка сплітка, яка сплітає багато чого, не є блаженним, блаженне тільки те одне, що лише єдине є. На тому єдиному,

68

а відтак і святому птиця знайде собі хоромину, а горлиця гніздо своє Еродієве житло маршалкує над ними. "Проклятий, каже, всілякий чоловік, і завше він сум'ятний, коли не знайде єдиного".

? і ш е к. То подай мені до рук оте твоє єдине!

Еродій. Премудра й цнотлива пані! Наше добро у вогні не горить, у воді не топиться, тля його не тлить, злодій не краде. Як вам показати його? Я маю однакове серце із батьком й у тому, що щастя й нещастя годі побачити. Обоє вони є дух, простіше кажучи, думка. Думки у серці, а серце з нами, наче зі своїми крильми. Але серце невидиме. Добра година в ньому чи весна, шлюб чи війна, блискавка чи грім не видно. Звідсіля і зваба, коли робимо нещасних щасливими й навпаки, а блаженних бідними.

Пішек. Однак я ні в що не вірю, доки не помацаю і не побачу. Така в мене мода з молодих літ.

? ? о д і й. Це мода сліпарська. Сліпий не повірить, доки не обмацає лобом стіни і не впаде у рів.

Пішек. Ну, хоч би найменуй оте твоє духовне єдине. Що воно таке?

? ? о д і й. Не хочеться казати. Певне, воно здасться вам остогидлою дурницею.

Пішек. Зроби милість, скажи. Не муч!

Еродій. По-еллінському зветься воно ???? чи ????????? (ефросина).

Пішек. Але витлумач, Христа ради, що значить ця твоя машкара?

? ? о д і й. Ви ж сміятиметеся.

? і ш е к. А тобі що? Сміх той дружній.

Еродій. Воно веселість чи радість.

Пішек. Ха-ха! Ха-ха!.. Христа ради, дай мені спочити... замориш сміхом... Вітаю тебе й радуйся, голий та веселий! Ти мені на три дні здоров'я призапастив.

Еродій. Адже для мене краще веселощі без багатства, ніж багатство без веселощів.

? і ш е к. О мати Божа, помилуй нас!.. Та звідкіля в тебе та радість та веселощі? Від того, що голий? Ось у яку пустелю приво -цить вас ваша вдячність. Добре веселитися тоді, коли є чим. Веселощі так само, як запашне яблучко. Воно не буває без яблуні. ? адія цього яблука яблуня. Хіба то неміцна радість чи вітряні ве -селощі? Порожня мрія марнотна пустеля, як сон пробудженого.

69

Еродій. Так воно і є. Кожен від того веселий, що обожнює, обожнює жте, на що сподівається. Пава сподівається на красу, сокіл на швидкість, орел на величність, а Еродій веселиться тим, що гніздо його твердо лежить на одному. Осуджуєте в мені те, що я голий та веселий. Але мене звеселяє саме те в мені, що моя надійна сподіванка не на багатстві. Той, що сподівається на багатство серед кипучих морських хвиль, шукає гавані. Радуюся і звеселяюся, що гніздо наше не в цукровому човні, не в золотому піску, не на буйному візку, а на прихмарному стовпі укоханого храму, що прикрашає всю кифу, кифу адамантову, кифу Петра святого18, її-бо пекельні ворота довіку не здолають. Однак у яку це суєту вводить нас наша вдячність? Не оббріхуйте її. Вона ніколи не заведе до воріт пекельних. Вона збавляє від воріт смертельних. Вдячність заходить у ворота Господні, невдячність — у пекельні, полюбила-бо марноту цього світу більше бісеру, що ним є заповіді Господні, а також полюбивши шлях нечестивих, як свині болото, давши їм перевагу перед шляхами, якими йдуть блаженні непорочники. Бо що є той Бог? "В них же Бог світу цього осліпив розуми"19? Бог цей є невдячність. Усі духом її надихнуті, як гергесенська отара20, топляться в озері марнот і в'язнуть у болоті своїх тлінностей; ївши всі дні життя свого, не наїдаються, спраглі, невдоволені і день від дня невдячні, оскільки не вкусили розумом Божої заповіді і зневажили вкусити цього ангельського хліба, що усолоджує й насичує серце. Відтак віддасть їх Вишній у свинячі мудрування, щоб шукали насичення й осолоди там, де її й не бувало, і боялися страху, де немає страху, коли з однієї неситості родиться триста, а з однієї невдячності шістсот дочок на знемогу й муку серцям та тілам їхнім і на здійснення Ісаїних слів: "Самі собі розпалите вогонь жадань ваших, ходіть так у полум'ї вогню вашого й опаляйтеся"21. Чи не гординя скинула сатану у підземну прірву? Вона вигнала з раю Адама. Отож, що таке рай? Чи не є то благовидна світлина небесної висоти, коли не заповіді Господні, що просвічує очі? Що ж таке гординя, коли не бісівська мудрість, що надає перевагу коштовним одежам, ласим трапезам, світлим палацам, позолоченим колісницям і які престол свій ставлять вище Божого скипетра й царства, вище його волі й заповідей? Та й не тільки, бо всі службові духи (розумій, мирські науки) підносяться і сідають вище своєї цариці — Божої премудрості. Хто є матір цих блудних і чваньку

69

ватих бісиків? Гординя. А хто мати гордині? Заздрість. А заздрості? Похіть. Хто ж мати похоті? Невдячність. А невдячності хто? Ніхто. Отут корінь і пекельне зло. Це пекельна душка, спрагла утроба, жадібна безодня, що зневажила заповіді Господні, ніколи нічим не за довольня ється, поки живе, опалюється полум'ям і хмизом похотей, а після смерті ще більше палиться вугіллям та жупелом22 своїх жадань. Що ж таке серце, коли не піч, що вічно горить і димить? Що ж таке смерть, коли не головний сон снів? Беззаконну-бо душу (адже не спить вона у внутрішньому судилищі) свіжа пам'ять ховано уражає дзеркалом, що таємно і живо відбиває беззаконня. А уві сні горить жахливим наводженням, страшними з'явами привидь і дикоподібними страховищами знічує і мучить та ж таки пам'ятна книга вічності, погрожуючи гідною помстою. Із невдячного серця, як із вавилонського горнила, розвіюється полум'яними крилами вогонь похоті, захоплює серце насиллям і, якщо ненавидить, так і творить і тим-таки мучиться. Бо немає більшої муки, як осуджувати себе самого й бути достойним помсти. Гріх же достойністю, як жалом, уражає душу, що покриває тьму і знаходить страх. Надлітає страх звідти, як помисли, не знаходячи допомоги, як гавані, не бачачи й малого просвітку надії; гадкуючи, жахається, міркуючи, не розуміє, як вийти зі злстворення... Відтак розкаюється без користі, боліє без відради, бажає без надії. Ось кінець невдячного серця.

Пішек. Овва! Батько твій наладнав тебе, як балалайку. Брязкаєш не так уже й нерозумно. Як на мене, мило, що серце те саме, що й піч.

Еродій. Будь-яке серце жертовник, вогнище чи коминок...

Пішек. Чого ж ти замовк?

Еродій. Бажання ось невгасимий вогонь, що горить денно й нощно. Дрова — все те, чого ми бажаємо. Це горнило і ця прірва — вугілля вогненне, що вічно викурює дим, який підіймається до небес, а внизу в прірві вигойдуються полум'яні хвилі, сама сутність морських глибин і ширина всіх небес. Тут годиться прикласти слова святого Ізидора23: "О чоловіче! Чому дивуєшся зірчатим висотам і морським глибинам? Увійди у прірву серця твого! Отут подивуй, коли маєш очі". О, глибоке серце в людини, і хто пізнає його?! Отут серце й воля, безмежне й безконечне пекло!

Пішек. Адже й твоє серце горить, і куриться, й димить, кипить, клекоче, піниться. Чи не так?

70

? ? о д і й. То Содома горить, куриться й таке інше, тобто невдячне серце. Це про всіх невдячних пишеться: "Горе їм, що пішли на Каїнову дорогу..." Але ж не всі мають Каїнові серця. Мають і запахущі Авелеві жертовники24, що звіюють, наче кадило дим, аби почути Господа-Вседержителя. Не знаєте, пані моя, що ми, якпеларгіянськийрід, народженідо вдячності? Відтак благочестиві і серед людей звуться нашим іменем (еродіос), ми ж бо є Божим пахтінням. Не віддаємо Богові безумства, дбанням не ледачі, духом горимо, на Бога працюємо, упованням радіючи, скорботи терплячи, в молитвах пробуваючи, за все дякуючи, завжди радіючи.

Пішек. Хіба ж у вас благочестя і вдячність одне й те ж?

? ? о д і й. А хіба це не одне: добро пошановувати і добрий дар шанувати за добре?25 Доброчестя пошановують тоді, коли вдячність пошановують за добро. Доброчестя є дочкою вдячності. Вдячність же є дочкою духа віри. Ось верх... Ось вам Араратська гора!26

Пішек. Признаюся, друже, що серце моє зневолює дивуватися серцю, невимовній, за твоїм висловом, безодні. Воно мені вряди-годи стає дивніше. Слово твоє діє в мені, начебто жало, запущене до серця бджолою.

Еродій. Через це й ублажаю вас.

? і ш е к. У чому?

? ? о д і й. У тому, що ваше бажання чи апетит почали гостритися до одного найсолодшого й найспасеннішого з усіх харчів харчу. Як денниця сонце, так і це знамення веде за собою здоров'я. Недужій утробі гидка найкраща їжа і є для неї отрутою. Здорове й відновлене, як орлина юність, перетворює через Господа серце, а отрута стає солодкокорисною їжею. Чи є спасенніша їжа, як бесіда про Бога? І всі гребують. Чи є що найгірше, як хвилюватися пароксизмами мирської суєти? І всі насолоджуються. Звідкіля те перекручення? Від того, що голова в них болить. Хворі, нарешті, мертві, і немає Єлисея27, щоб воскресити цих недужих розумом і хворих на серце підлітків. Бо що в людини голова, коли не серце? Корінь дереву, сонце світу, цар народу, а серце людині корінь, сонце, цар і голова. А мати цього хворого гцдлітка, коли не перломатір, плоть тіла нашого, що зберігає в нутрі своєму такий бісер: "Сину, дай мені серце твоє!" "Боже, створи мені чисте серце! О блаженний, що зберіг цілим ціну цього перла! О вдячносте, дочка Господа Саваофа, здоров'я життя і воскресіння серцю!"

71

Пішек. Будь ласка, скажи що-небудь іще про серце. Дуже мені подобається.

? ? о д і й. О люб'язна пані моя! Повірте, що заспокоїтеся до решти тоді, коли й думати, й балакати про серце не буде вам бридко й ситими не будете. Бо це є найшляхетніший глум. А його любителі названі "царське свячення".

Пішек. Чому?

Еродій. Тому, що всі інші справи хвіст, а це є голова й цар.

Пішек. Ба! А що значить "глум"? Не розумію зовсім. Мабуть, то якесь іноземне слово.

Еродій. Аж ніяк. Воно слов'янське і значить те саме, що забава, по-еллінському ???????? (діатріба), себто забавлювати час. Цей глум настільки великий, наскільки Бог навмисно збуджує до нього: "Засвяткуйте і зрозумійте", настільки славний, що Давид ним як царським хвалиться: "Поглумлюся в заповідях твоїх"28. У давнину один лише Ізраїль утішався своєю забавою і був названий святим народом, інші ж народи, що гонять його й бережуть марнотне й неправедне псами й свиньми. Цей царський театр (і дивне видовисько) завше був постійний і нерозлучний для всіх люб о мудр их, благочестивих та блаженних людей. Всяке видовище веде за собою нудьгу й огиду, крім цього, над те: чим більше бачиться, тим живіше буває дбання й бажання. Наскільки відчиняється внутрішнє, настільки відслонюються великі й солодкі чудеса. Чи не це найсолодший і неситий щільник вічності? Світ неситий, коли не задовольняє. Вічність несита, оскільки не завдає жалю. Відтак каже: "Сину, бережи серце своє!" Розжувавши це, скажете так: "Сину, відверни очі свої від марнот мирських, перестань помічати брехливців його, поверни сердечне око своє у власне серце. Отут спостерігай, отут стань на сторожі з Авакумом, отут тобі обсерваторіум, тут-бо уздриш те, чого ніколи не бачив, тут-бо надивишся, насолодишся і заспокоїшся".

? і ш е к. А чому, скажи мені, всі серце зневажають?

Еродій. Тому, що всі не добачають його ціни. Серце, як цар, що живе в убогій хатині і в ризі. Кожен його зневажає. А кому явилася велич його, той падає ниць, низько йому вклоняється і, скільки можна, забувши все, насолоджується з його лиця й бесіди. Такий сенс і сік утаює це слово: "Сину, бережи серце своє!" Сину, не дивися на те, що твоє тільце убога хатина і що плоть твоя простонародне мереживо й тка

71

нина, одежа погана, неміцна й нечиста. Не суди за обличчям нічого, нікого й себе. В хатині цій, під тією убогою одежиною знайдеш царя свого, дім свій, кифу, гавань, петру і спасіння своє. Хутко тільки бережи, доглядай і додивляйсь. А коли Давид каже: "Поглумлюся в заповідях твоїх", то чи не те саме то, коли сказати: "Насолоджуся лицем твоїм, словами твоїми, радами й поведінкою"? Бо тільки сама величність його невимовно дивує прозорливця. Адже не порожній це вигук: "І сповімся тобі, коли ти мене здивував страшно". В дані часи поміж любомудрих постало таке питання: "Що є найбільше?.." Про те всі довго розмірковували, влітку і взимку, вдень і вночі. Народилися про те книги. По всьому світові віддавалася від учених гір велика й різноголоса луна численних відповідей. Тоді-бо змішалися і злилися народи. Постав народ на народ, голова на голову, розум на розум, серце на серце... У тому стовпотворінні знайшовся муж не вчений, а який проглянув себе. Цей над сподіванку обезголовив Голіафа. Змішалася й закипіла вся музика, що співала пісні бездушному ідолові, тлінному цьому світові із золотою його головою — сонцем. Злоба із правдою зіштовхнулася, але в кифу вся розбилася. Піднялися, змагаючися, хвилі, але перемогла така слава: "Посеред вас, каже, живе те, що живе вище від усього". О Боже, яка неприємна музика без твого Святого Духа! О, яка сміхотворна премудрість, що не пізнала себе! Через те молю вас, люб'язна пані моя, не смійтеся і не ганьте батька мого за те, що нічому нас не навчив, окрім удячності. Я почну плакати, втечу й полечу від вас.

Пішек. Стій-но, стій, люб'язний мій Еродію! Тепер не лише не гуджу батька твого, але доброславлю і хвалю його. Зараз почало мені, як на ранок світати, відслонюватися, яке то велике діло вдячність* Зроби милість, побесідуй іще хоч трохи.

? ? о д і й. О добродійко моя! Пора мені летіти в моїй справі.

Пішек. Друже мій сердечний! Я знаю, що батько твій, милосердна й доброчесна душа, не розгнівається за це.

Еродій. Чого ж ви бажаєте?

Пішек. Побесідуймо про це ще хоч трохи.

Еродій. Станемо й ми ловити птицю тисячу літ.

Пішек. Про що це ти?

? ? о д і й. А ось про що! Один чернець тисячу років ловив найпрекраснішу з усіх пташок птицю. ? і ш е к. Чи знав він, що піймає її?

72

Еродій. Він знав, що ніколи її не зловить.

Пішек. Для чого ж тоді пусто себе трудив?

Еродій. Чому пусто, коли забавлявся? Люди забаву купують. Забава лікування й оживлення серця.

Пішек. Чудний твій глум і дивна діатриба!

Еродій. Воістину чудна, дивна й прегарна птиця — вічність.

? і ш е к. О, коли б вічність ловив, то недаремне трудився. Вірю, що вона солодша за мед. Отож, велике діло серце, коли воно є вічністю.

? ? о д і й. О люб'язна мати! Правду мовила ти! Не відчуваючи через тисячі дрібниць отакого добра та єдиного блага, сліпа невдячність щодня невдоволиться на промисел вічного і цим спалюється. Схаменися, окаянне серце, і глянь саме на себе ти оживотворишся раптом. Чому ти забула себе? Хто відкриє око твоє? Хто воскресить пам'ять твою, блаженна безодне? Як воля твоя скинула тебе у похмуру цю прірву, перетворивши світло твоє у тьму? Люб'язна мати, чи розумієте ви, звідкіля родиться веселка?

? і ш е к. А скажи, будь ласка, звідки? Я не знаю.

Еродій. Коли сонце дивиться на себе у дзеркало пречистих хмарних вод, то його лице, що являлось у хмарах, і є райдуга. Людське серце, дивлячись на саму свою іпостась, воістину кладе межу збурювань, що є радісною Ноєвою дугою:

Вже хмара пройшла, Райдуга в небі грає. Нудьга пропливла, Цілий світ любо сяє...29

Веселощі сердечні є чистий світ доброї погоди, коли минувся морок і шум морського вітру.

Дуга, прекрасна сяйвом своїм, як ти нині потьмарилася! Деснице пресвітла, як нині ти спала з небес! Агей! Скинула тебе гординя, дочка нечутливої невдячності, що дала перевагу хоботові замість голови, тінь минущу, більшу від мамврійського дуба. Бо коли хто обожнює щось, то себе в те перетворює. Дивно, як серце з вічного і світлого перетворюється в темне й занепаде, ствердившися на занепаді плоті тіла свого. Той, що до себе злий, до кого буде добрий? "Розсудливий праведник буде собі другом і стежки свої посеред себе заспокоїть". Це є правдешнє, блаженне самолюбство — мати вдома, всередині

73

себе, все своє невикрадне добро, не сподіватися на порожні руги}0 і на зовнішні околиці плоті своєї, що залежить від самого серця, як тінь від свого дуба, як гілки від коріння і як одежа від власника її. Отоді-то народжується нам від матері вдячності подібна дочка, що зветься по-еллінському ????????? (авгаркея), тобто самовдоволення, щоб бути задоволеним самим собою і в собі; її, як найсолодший плід справжнього блаженства, хвалять і зносять у Першому Павловому листі до Тимофія, в шостому вірші отак: "Великий же зиск — то благочестя з задоволенням"31. Ось вам двоє голубиних крил! Ось вам дві денниці! Дві дочки вдячності доброчесність і задоволення. "І полечу, і спочину". Хай позначиться ця бесіда отакою славою батька мого: голова виховання є: 1) На добро народжувати; 2) Зберегти пташеняті молоде здоров'я; 3) Навчити вдячності.

Пішек. Ба! Чому ти вже підняв крила?

Еродій. Прощавайте, матінко! Полечу від вас. Серце мені дорікає, що не лечу в справі.

? і ш е к. Та хоча б привітайся з моїми дочками.

Еродій. Зробіть милість, збавте мене від вашого типика.

Пішек. Мартуня моя пограє тобі на лютні. Вертуня заспіває чи потанцює. Вони справді шляхетно виховані і в моді у панів. А Куцю й Кузурку люблять за красу. Чи знаєш, що вони складають пісеньки? І чи віриш, що вони в моді у мароккського володаря? Синок мій там пажем. Нещодавно прилітала звідтіля до своєї рідні тутешня папуга і сказала, що государ ударував його золотою табакеркою.

? ? о д і й. А нащо йому табакерка?

Пішек. Ха-ха-ха! Нащо? Адже наша честь у тому, що ніхто так удатно не наслідує людей, як наш рід. Носи і володій, але не нюхай. Чи знаєш, як його на ім'я?

? ? о д і й. Не знаю.

Пішек. Ім'я йому Пішок. Доста люб'язне дитя.

Еродій. Бога ради, відпустіть мене.

Пішек. Такий утішний він стрибун! Всіма суглобами крутить, як живе срібло. Принц любить його, цілі години проводить із ним, бавлячись.

Еродій. Тут я його не вважаю блаженним і не заздрю. Прощайте!

Пішек. Чекай, друже мій, стривай! А про добре народження не сказав ти мені ні слова! Чи не так? О-о, полетів! Слухай-но, Вертуню, що це він, гадіймаючись, начебто казав?..

73

В е ? ? у н я. Він сказав, паньматко, ось що: про добре народження принесу вам картку. ? і ш е к. А коли?

Еродії не брешуть. Наступного місяця, в травні, він таки навідав цю пані. Приніс згортка про добре народження, але не міг її нічим утішити: така люта її терзала печаль. А печаль ніколи так жорстоко не лютує, як тоді, коли серце наше, поклавши свою надію на неправедному морі цього світу і на псевдокамінні його, побачить нарешті перекинуте своє гніздо і розорене місто гаданого блаженства. Пан Пішок, перестрибуючи з вікна на вікно, упав з високих палаців у двір, поламав ноги і відставлений від двору. Над те почали бешкетувати дочки і уприкрювати матір хамською поведінкою. Незабаром вона померла, і дім її спорожнів. Тоді, як залізо на воді, випливла нагору правда, що найсильніше з усього — страх Божий, а доброчесна і самодостатня вдячність перевищує небо і землю.

Еродій, відлітаю чи, повісив на квітучому фініку отакого листка:

ЗГОРТОК

про добре народження дітей від доброчесних, однопристрасних і здорових батьків

Цей у перший і другий місяць, тобто у квадру, Цей вийшов зі священних бенкетів та бесід. Не цей бачить мертвого і видовище страшне, Не цей у надмірностях. Надмірно п'яний не цей. Зачинає і носить у мислях та видовищах святих, І в бесідах святих, чужий до пристрасних бур. У тихому безстрасті він дивиться на святих.

Тоді збудеться: "І пройде дух холоду тонкого і там Бог (Книга Царств).

По тому чорногуз піднявся вгору і заспівав отаку малоросійську пісеньку:

Соловеєчку, сватку, сватку! Чи бував же ти в садку, садку? Чи видав же ти, як сіють мак?

74

Ось так, так! Сіють мак, А ти, шпачку, дурак...

Цю пісеньку хлопчики, склавши лик, тобто хор чи хоровод, співали як домашні півчі, щоб звеселити святого блаженного єпископа Йоасафа Горленка32.

Амінь.

УБОГИЙ ЖАЙВОРОНОК ПРИТЧА ПОСВЯТА

ЛЮБ'ЯЗНОМУ ДРУГОВІ ФЕОДОРОВІ ІВАНОВИЧУ ДИСЬКОМУ, БАЖАЮ СПРАВЖНЬОГО МИРУ

Життя наше адже це шлях безперервний. Світ цей велике море усім нам, пливучим. Він-бо є океан, який перепливається, о, вельми небагатьма щасливцями безбідно. На шляху цьому зустрічаються камінні скелі та скельки, на островах — сирени, в глибинах — кити, у повітрі — вітри, хвилювання повсюди; від каміння — перетинання, від сирен1 — зваблення, від китів — поглинення, від вітрів — супротив, од хвиль — занурення. Адже кам'яні принади — це невдачі, сирени — мстиві друзі, кити — запазушні пристрастей наших змії, вітри розумій як напасті, хвилювання, мода та суєта житейська. Неодмінно проковтнула б риба молодого Товіюг, коли б у дорозі його не був наставником Рафаїл1. Рафа по-єврейському значить медицина, їл або ел значить Бог. Того добровідця примислив йому батько його, а син знайшов у ньому Божу медицину, що лікує не тіло, але серце, а від серця й тіло, бо воно від серця залежить. Іван, батько твій, на сьомому десятку віку (в 62-му році) у місті Куп'янську4, вперше позирнувши на мене, полюбив мене. Він мене ніколи не бачив, а почувши моє ймення, вискочив і, догнавши на вулиці, мовчки дивився на мене й проникав, наче пізнаючи мене, таким милим зором, що й донині яскраво він мені бачиться у дзеркалі моєї пам'яті. Воістину прозрів дух його ще перед твоїм народженням, що я тобі, друже, буду корисний. Бачиш, як далеко тягнеться симпатія. Нині це його пророцтво збувається. Прийми, друже, від мене цю маленьку настанову. Дарую тобі Убогого свого Жайворонка. Він тобі заспіває і взимку: не в клітці, а в серці твоєму, і трохи допоможе врятуватися від ловця і хитруна, від лукавого світу цього. О Боже! Як багато цей вовк день і ніч жере незлобливих ягнят! Ах, стережися, друже, бо в небезпеці ходиш. Не спить ловець. Не спи й ти. Помилка є матір нещастя. Однак хай не звабить тебе, друже, те, що Тетервака названо Фридриком. Коли тобі неприємно, згадай, що ми всі такі. Адже всю Малоросію Вели

74

коросія називає тетерваками. Чого соромитися? Тетервак-бо гггиш дурна, але не злоблива. Не той дурний, хто не знає (ще такий, котрий усе знає, не народився), але той, що знати не хоче. Зненавидь глупоту: тоді хоч і дурний, але будеш у числі блаженних тих тетерваків. "Викривай премудрого, і полюблять тебе". Викривай, отож, його, коли ти нерозумний. Бо який він премудрий, коли не любить глупоти? Чому? Тому, що приймає і любить викриття від друзів своїх. О, хай збереже юність твою Христос від тих, що мастять єлеєм голову твою, од домашніх цих тигрів та сирен. Амінь!

1787 літа, в повний місяць останнього осіннього місяця.

ПРИТЧА, НАЗВАНА "УБОГИЙ ЖАЙВОРОНОК"

З ним розмовляє Тетервак про спокій

ОСНОВА ПРИТЧІ:

"Той збавить тебе від сіті ловчої..." (Псалом 90, ст. З)5. "Не спіть і моліться, щоб не потрапили в прірву"6. "Горе вам, багатолюбці, коли віддалені від утіхи вашої"7. "Блаженні убогі духом..."8 "Знайдете спокій вашим душам..."

Тетервак, налетівши на мисливську сітку, почав щосили жерти масну наживку. Нажершись по вуха, ходив надимаючись, вельми задоволений із себе, як задерикуватий, модно вдягнений юнак. Ім'я йому було Фридрик. Родове ж чи фамільне, чи, як у народі кажуть, прізвище — С а л а к о н\

Якось пролітав С а б а ш6 (жайворонкове ім'я) на прізвище Сколар9.

Куди поспішаєш, Сабаше? вигукнув надувшись Тетервак.

3 Салако її — це слово еллінське, значить жебрака на вигляд, але лицемірного хвалька багатством. Таких лицемірів повно у світі. Кожен без винятку із нас більше виказує зовнішньо, ніж має; навіть аж до того сатанинське багатство Христову убогість пересилило, що осквернили цим лицемір'ям і самі

75

С а б а ш. О коханий Фридрику! Мир тобі! Радій у Господі!

С а л а к о н. Фе! Тут тхне школою.

С а б а ш. А мені милий цей дух.

С а л а к о н. По губах салата, як співається в притчі.

С а б а ш. Радію, що нюх ваш вилікувався. Раніше ви скаржилися на нежить.

С а л а к о н. Потершись, брате, між людей, нині я вже все розумію. Не втече від нас ніщо.

С а б а ш. Тетерваковий розум гострий, а нюх ще гостріший.

С а л а к о н. Тихше, друже мій. Адже я тепер неабиякий чин.

С а б а ш. Перепрошую, ваша милосте! їй-бо, не знав. Тому-то і хвіст ваш, і чубик ваш нині роздуті новомодними буклями й кучерявими завертасами.

С а л а к о н. Звичайно. Шляхетний дух від моди не відстає. Прошу, голубчику, зі мною потрапезувати. Дав мені Бог статок. Чи не бачиш, що я ходжу по хлібі? Хіба це не Божа милість?

С а б а ш. Смачного вам! їжте на здоров'ячко, а мені ніколи.

С а л а к о н. Як ніколи? Чи ти не здурів?

С а б а ш. Мене послав у справах батько.

С а л а к о н. Облиш! Поїси, потім справиш.

С а б а ш. Заради черева хіба можу знехтувати батьківську волю, окрім того, стережуся споживати чуже добро. Батько мій змолоду проказує мені ці слова: "Що не поклав, не руш!"

С а л а к о н. О боягузе!

С а б а ш. Є приказка: "Мати боязкого сина не плаче".

С а л а к о н. Але це ж нині моє. У нас співають: "Гей, що Бог дав, тягни у свій кошіль".

С а б а ш. І у нас співають, але наша пісенька різниться від вашої, ось вона: "Все зайве відсікай от і не кашлятимеш". Окрім того, моя вбогість мені до вподоби.

С а л а к о н. Ха-ха-ха! Убогість свята... Ну її разом зі святістю! Бувай, брате! Тягни за собою на мотузі й укохану наречену свою. Дурневі добра зичиш, а він комизиться. Гордого жебрака ненавиджу гірше воріт пекельних.

С а б а ш. Прощавайте, ваша милосте! Відлітаю ось, а вам зичу всякого добра!

С а л а к о н. Чи бачиш полетів! Не надивуюся й досі розуму школярському: "Блаженні, мовляв, жебраки!.." Добре тобі блаженство, коли нічого кусати! Правда, й багато жерти, можливо, зле, але все-таки краще, ніж терпіти голод. У селі

76

Ровеньках3 прегарну чув я приказку: "Не ївши легше, поївши — краше!" — а що ж то є краще, коли не те, що спокійніше? "Не руш, мовляв, чужого..." Як не зачепити, коли саме на очі пливе? За приказкою: "На ловця і звір біжить". Я ж не дурень. Черепок знайшов обходжу, хліб трапився ніяк не обмину. Ось так спокійніше. Так мислю я. І не помиляюся. Не вчора я народжений та й між людей потерся, слава Богу! Мода і світ то найліпший учитель і найліпша школа зі всіх шкіл. Правда, був час, коли й жебраків, але добродійних, шанували. Нині ж світ не той. Нині коли злидар, тоді й бідняк, і дурень, хоч би то був справді ізраїльтянин, у нім пошанівку нема. Загубити ж у світі добру про себе гадку зле. На що тоді знадобишся? Будь ти який хочеш у нутрі, хоч десятка шибениць вартий, що з того? Таємницю цю Бог зна. Мав би добру славу у світі й був би шанований у числі славетних людей не бійся, дерзай, не помилишся зроду! Не той правий, хто правий по суті, а той, хто неправий за істиною, але здаватися правим уміє, хитро блудячи і йдучи стежкою такого судження: кінці у воду6. Ось теперішнього світу наймодніша рятівна премудрість! Коротко скажу: той лише щасливий, хто неправий за совістю, але правий за папірцем, як мудро мовлять наші юристи'. Скільки дурнів я бачив усі нерозумні. За багатством, мовляв, іде неспокій. Ха-ха-ха! А що таке неспокій, як не праця? Праця ж усякому добру батько. Але премудро руські люди голосять цю приказку:

Спокій воду п'є, А неспокій мед.

А що дасть тобі пити винуватець усього зла неробство? Хіба піднесе тобі на здоров'я воду, що не баламутить розуму?

3 Ровеньки — це те саме, що ровенники, тобто злодії, що живуть по ровах. "Хай не зведе в мені ровенник вуст своїх" (Псалом).

5 А як зваблюються нечестиві цією своєю беззаконною притчею: "Кінці у воду". "Немає таємниці, якої не викривають"10.

' Христос же навпаки говорить: "Слави од людини не хочу. Є отець мій, який мене прославить. На путі старань своїх насолодишся"". Ах, побійтеся, нечестиві, застережень Божих. Не бійтеся тих, що вбивають тіло. Скажіть із Давидом: "Ті прокленуть, а ти благословиш12. Паперина, о лицеміри, оправдає тебе поміж людей, а не в Бога. Це тобі колісниця без коліс, таке без Бога будь-яке діло".

76

Кому менше в житті треба, Той найближч стоїть до неба.

А хто це співає? Архідурень один стародавній, що зветься Сократ. І підспівує йому весь хор дурнів. О-о! Дуже вже різняться вони від нашого хору. Ось як ми співаємо:

Схоплюй, що перед очима, Щастя буде за плечима. Хто несмілий, той страждає, Хоч добув, хоч пропадає. Так премудрий Фридрик судить, А глузд його не заблудить.

Тим часом як Фридрик мудрував, прилетіло семеро тетерваків і три його брати. Ця компанійка вчинила багатий і галасливий бенкет. Було це неподалік од байрачка, де дятел вистукував собі дзьобиком харч, за давньою малоросійською притчею: "Всяка пташка своїм дзьобом живе".

Рухливий Сабашець пролітав чимало часу. Повернувся сюди за три години.

Його послали були до рідного дядечка запросити на дружню бесіду і на вбогий обід до батька. Повертаючись додому, бавився пісенькою, якої батько навчив його ще змальства:

Не той орел, що літає, А той, що легко сідає, Не той бідак, що без хати, А в кого схотінок багато. Ласощ ловить рибу, й звірі, І птахів, що вийшли з міри. Ліпший-бо сухар з водою, Аніж цукор із бідою.

Летів Сабаш повз байрак.

Помагайбі, дубе! сказав він на вітер. Але несподівано з дуба пролунало:

Де не чекаєш і не гадаєш, там тобі приятель буде...

Ба-ба-ба! О люб'язний Немесе! вигукнув вщ радості Сабаш, уздрівши дятла на назвисько Немес. Радуйся, і знову кажу: радуйся!

? е м е с. Мир тобі, друже мій, мир нам усім! Благословен Господь Бог Ізраїлевий, що зберіг тебе досі від силкування.

77

Сабаш. Що таке сильце, я розумію, а що значить силкуватися не знаю13.

Немес. Наш брат птах, коли потрапляє у сильце, тоді силкується, тобто рветься, кидається і б'ється, аби вирватися. Оце силкування.

Сабаш. Позбав, Боже, Ізраїля від такої печалі!

? е м е с. А я тільки-но з того крайнього дуба дивився на печальне ганьбисько. Поглянь! Чи бачиш напнуту сітку? Не минуло й години, коли в ній і навколо неї коїлося щось страшне, як облога Бендер14. Гуляла там дюжина тетерваків. Але коли найгучніш стрибали, горлали й танцювали, жеручи на повне горло, блискавкою впало на них сильце. Боже мій, який вереск, гергіт, хлепіт, стукотіння, шум, страх і борсання були! Тоді вибіг ловець і всім їм попереламував шиї.

С а б а ш. Чи ж врятувався хто з них?

Немес. Двійко, а решта загинула. Чи знаєш Фридрика?

С а б а ш. Знаю, він добрий птах.

Немес. Воістину, тетервак він добрий. Ото він і пролетів повз мене з бенкету, гублячи в повітрі пір'я. Ледве я впізнав його: зляканий, розтріпаний, зімнутий... як миша, якою погрався кіт, а за ним здалеку брат його.

Сабаш. Куди ж він полетів?

? е м е с. У глибину байраку оплакувати гріхи.

Сабаш. Мир тобі, любий мій Немесе! Час мені додому.

? е м е с. Де ти був?

Сабаш. Кликав дядька в гості.

? е м е с. Я вчора бачився з ним і довго балакав. Лети ж, друже мій, хай Господь на всіх твоїх шляхах оберігає вхід твій і вихід твій. Перекажи батькові й дядьку моє вітання.

Звістка ця невимовно налякала Сабаша. Саме тому він промовчав, що розмовляв з Фридриком перед тим, як сталося нещастя.

Ну, казав сам собі, вчися, Сабаше, з чужої біди. Для того й б'ють песика перед левом (є така приказка), щоб лев був покірний. О Боже! На очах моїх б'єш і раниш інших, достойніших за мене, щоб боявся я і тремтів перед беззаконним життям і розкошами світу цього! О розкоше! О пастка і сильце ти диявольське! Яка ж бо ти солодка, коли всі тобою полонені! Яка ж бо ти погибельна, коли мало є тих, що рятуються. Перше всі бачать, друге вибрані...

Таким чином жорстоко себе карала й сама себе ранила ця

77

благочестива» врода і, поглядаючи на чужу бідність, більше користувалася, аніж власними своїми ранами, які наносяться від Бога жорстокосердними беззаконниками, і живіше навчалася із чорної цієї, що мирські біди зібрала, книги — чорна-бо книга, що біди зібрала, є то сам світ, — аніжнечестива природа, що прочитала тисячу різномовних книг. Адже про таких це написано: "Знає Господь, щоб невинних збавляти від напасті... Праведник лову уникне, а замість нього потрапить нечестивий".

З цими благочестивими думками прилетів Сабаш додому, а за ним невзабарі з двома своїми синами приспішив і дядько. Закликані були й сусіди на цей убогий, але цнотливий і безпечний бенкет. У цім невеликім краї панувала простота і царювала дружба, що робить мале великим, дешеве дорогим, а просте приємним. Ця землиця була часткою тієї, де істина, що мандрує між людьми, тікаючи від зла навколишнього світу, довершувала останні дні свої на землі, дихала останнім подихом, щоби злетіти із земних у горішні країни.

Сабаш, переказавши батькові та дядьку привітання від Немеса, тут-таки, при гостях, оповістив про все, що скоїлося. Гостей було чималенько з дітьми своїми, підлітками та юнаками, з дружинами. Алауда1 так звався Сабашів батько був навчений світським наукам, а серце його було столицею доброго глузду. Будь-яку справу і слово вмів він непомильно розкусити, віднайти в них шкаралущу і зерно, отруту й солодку їстівність і повернути до спасіння.

Алауда в присутності багатьох мужів, юнаків ті підлітків навчав сина так:

— Сину мій єдинорідний, схили вухо своє, почуй голос батька твого — і врятуєшся від сітки, як сарна від мисливця. Сину, коли будеш мудрий, чужа біда навчить тебе, що нахабний і жорстокий син уцнотливлюється власною спокусою. І це біда. Сину, хай же болить тобі горе ближнього! Хто любить свою біду й не вболіває на чужу, той достойний її. Не забувай притчі, яку часто я переказував: "Пса б'ють, а лев боїться".

Яка користь у читанні багатьох книг, коли ти беззаконник? Єдину книгу читай, і доволі. Поглянь на цей світ, поглянь на рід людський. Він-бо є книга, чорна книга, що тримає в собі різноякі біди, як хвилі, що постійно здіймаються в морі. Читай

1 А л а у д а по-римському значить жайворонок, alauda хвалю, по-римському laudo, лаудо; лаудон той, котрий хвалить.

78

її завжди й навчайся, наче з високої гавані на буряний океан поглядай і тішся. Чи всі читають цю книгу? Всі. Всі читають, але безтямно. П'ятку його бережуть, як написано, на ноги дивляться, не на самий світ, тобто не голову й серце його бачать. Тому ніколи не можуть його пізнати. З підошви людини, з хвоста птаха (як і світу всього з ніг його) не пізнаєш, хіба що з голови його, тобто із серця його. Яка таємниця тут криється?

Сину, всю свою силу зберу, аби розв'язати тобі вузол цей. Ти ж затям міцно. Тетервак бачить сітку і в сітці їжу чи наживку. Що ж він бачить? Бачить хвіст, ноги і п'яту цієї речі, голови ж і серця не бачить. Де ж цієї речі голова? Чи вона є чимось? Серце ловця в тілі його, захованому за кущем. Отож тетервак, бачачи саму п'яту у цій речі, але не бачачи в ній голови її, бачачи не бачить, зрячий тілесно та сліпий серцем. Тіло тілом, а серце серцем. Адже це євангельська сліпота, матір усілякої злості! Отак усі нерозумні читають книгу світу цього. І не користуються ним, а в'язнуть у сітях його. Початок річок та морів це голова, прірва ж сердечна голова й початок усім справам і всьому світові. Світ є ніщо інше тільки зв'язок чи склад справ а чи живих істот. І ніщо інше віку цього Бог, як мирське серце, джерело й голова світу. Ти ж, сину мій, читаючи книгу видимого і злого світу цього, дивись сердечним своїм оком на саме серце його, джерело його, тоді, пізнавши початок і сім'я його, будеш правий і суддею станеш усілякій справі, бачачи голову справи і саму суть, істина-бо збавить тебе від всілякої напасті. Так само як є два роди всього живого і суті справ, так є два серця. А коли є два серця, є два духи добрий і злий, істинний та брехливий... Цими двома джерелами суди всіляку справу. Бо коли сім'я і корінь благі, тоді благі й гілки, й плоди. Нині, сину мій, будь суддею і суди вчинок тетерваків. А коли гаразд осудиш, тоді за цим образом будеш перший суддя всьому світові. Суди ж отак.

Допався тетервак до їжі. Бачиш ти це? Як не бачити? Це і свиня бачить. Але це є достеменна тінь, п'ята і хвіст. Тінь себе ані виправдає, ані осудить. Вона залежить од своєї голови та істини. Поглянь на джерело її на серце, що започаткувало і зродило її. Від надмірності серця, тобто від прірви його, говорять вуста, ходять ноги, дивляться очі, творять руки. Дивись! Коли тетервакове серце добре, звідки зродилося це його діло? Тоді й діло добре й благословенне. Та хіба не бачиш,

78

яка гадюча голова в нього? Це діло зродилося від невдячного серця, невдоволеного своєю долею, жадібного й такого, що пожинає чуже...

Це і є остаточна істина авраамська богослов'я побачити, який у кожному ділі гніздиться дух: чи благий, а чи злий. Не судити за обличчям, як облудники. Часто під недобрим лицем і під негарною маскою притаєне божественне сяєво і блаженне серце, а в обличчі ж світлім, ангельськім сатана. Відтак, бачачи неволю й полон тетерваковий, що гине він для чужої користі, не лінуйся працювати і для своєї власної вигоди й творити необхідне — будеш тоді вільний. А коли не станеш собі самому рабом, змушений будеш працювати на інших і, позбуваючися легкої, потрапиш у тяжку сторицею працю.

Чи бачиш якусь яскраву одежу, чи славний чин, чи гарний дім, але зсередини переточений червою, згадай Христові слова: "Горе вам, облудні! Горе вам, що смієтеся нині!"15 — і зрозумій як зовнішнє. Як побачиш жебрака, чи перестарілого, чи хворого, але повного надії, то заспівай Соломонову пісню: "Благіша лютість від сміху, коли в лихім обличчі вспокоюється серце"16. Чи бачиш паралітика? Обминай печальне, заздрісне і люте серце. Втечеш, коли не будеш заздрісний. Зітреш голову заздрісному змієві, коли будеш за мале вдячний. Бачачи не дорогу, не пишну, але здорову їжу, заспівай: "Благіша лютість від сміху, як у злобнім лиці добрим стає серце". Коли чуєш раду, засолоджену словесним медом, за яким криється трута, заспівай: "Благіша лютість од сміху. Єлей грішного хай не помаже твоєї голови". Бачачи убогий будиночок, але невинний, спокійний і безпечний, заспівай: "Благіша лютість од сміху..." Отак, сину, читай світську книгу і матимеш заразом і втіху, і спасіння.

Блаженний той, котрий розуміє вину кожної справи! Серце людське змінює лице її на добре чи зле. Любі мої гості! Набрид я вам своїм велемовством. Перепрошую! Ось і стіл готовий, сідайте, будь ласка, куди хто бачить. Ще раз перепрошую, що й трапеза моя убога, і прикликав вас на бідний бенкет мій у день несвятковий.

Гості заспівали притчу, в якій мовилося, що "у друга вода солодша ворожого меду".

Як це вдень несвятковий?спитав Алаудин брат Адоній3.

3 А д о її і й по-еллінському значить "співець", ода пісня.

79

Ах, добрій людині будь-який день свято, а беззаконникові ані Великдень. Коли всьому світові головою й джерелом є серце чи не корінь це і святу. Святові матір є не час, а чисте серце. Воно є паном і суботі. О чисте серце, ти воістину не боїшся ані блискавок, ані грому! Ти є Боже, а Бог є тобі твій. Ти йому, а він тобі друг. Воно тобі, Боже мій, жертвою, а ти йому. Ви обоє існуєте й існуєте єдино. О чисте серце! Ти новий вік, вічна весна, доброглядне небо, обітована земля, розумний рай, веселість, тиша, Божий спокій, субота і великий день Пасхи. Ти нас навідало з великих обителей світлого сходу, вийшло із сонця, як жених із палацу свойого. Слава тобі, котрий показав нам світло своє! Цей день Господній, порадіймо і возвеселімося, браття!

О, укоханий брате мій! вигукнув Алауда. Медом течуть вуста твої. Воістину ніщо не є добре, тільки чисте серце: зерно, що проростило небеса на землю; дзеркало, що вміщало в себе і обмалювало барвами все живе; твердь, що утвердила своєю мудрістю чудні небеса; рука, що тримає жменею земне коло і порох нашої плоті. Що-бо є дивніше пам'яті, яка вічно цілий світ творить, зберігає вічно в надрах своїх сім'я усього живого, бачить єдиним оком минулі й майбутні діла як теперішні? Скажіте мені, гості мої, що воно пам'ять? Мовчите? Я ж вам відповім. Але не я, а Божа в мені благодать. Пам'ять це недремне сердечне око, що прозирає все живе, незаходиме сонце, що просвічує Всесвіт. О пам'ять ранкова, як нетлінні крила! Тобою серце вилітає в висоту, у глибину, в ширину безконечно, сторицею швидше блискавки. "Візьму крила мої разом із Давидом..." Що таке пам'ять? Це незабуття. Забуття елліни назвали "ліфа", незабудь же аліфія, аліфія ж істина. Яка істина? Це така істина Господня: "Я є путь, істина та життя"17. Христос — Господь Бог наш, йому ж слава навіки, амінь!

Після всього Алауда вдячною молитвою благословив трапезу, і всі розсілися. При трапезі не було критика, що засуджував чуже життя і проникав у таємні закапелки людських беззаконь. Розмова йшла про дружбу, про чистоту та спокій сердечний, про істинне блаженство, про тверду надію, яка усолоджує всі житейські незлагоди. По середині трапези оголосив Адоній таке слово: "Блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне"18.

Не на лиця, сказав він, ївши із задоволенням боби, дивиться Бог. Людина дивиться на лице, а Бог зрить на серце...

80

Не той бідака, хто не має, але той, котрий по вуха в багатстві ходить, не прикладає до нього серця, тобто на нього не сподівається, а готовий завжди, коли Господові завгодно, позбавитися його з байдужістю. Ось що значить "убогі духом". Чисте серце й дух віри одне і те ж. Яка користь тобі із повних засіків, коли душа в тебе голодна і спрагла? Наповни бездну, насить спершу душу свою. Коли вона голодна, не є блаженний отой євангельський бідак, хоч і багатий між людей, але не в Бога, чи хоч убогий між людей, але не в Бога. Без Бога і убогість, і багатство є прокляті. Немає більшої біди, як убогість серед багатства, і немає блаженніше, як між убогості — багатство. Коли весь світ узяв і ще бажаєш, ти серед багатства відстраждуєш убогість у полум'ї своїх похотей! Коли нічого не маєш у цьому світі, крім потрібного тобі, і вдячний ти Господові своєму, покладаєшся на нього, а не на скарби свої, то заспівай із Авакумом: "Праведник од віри живий буде"19. О, воістину убогість твоя багатша від царської! Убогість, що знайшла потрібне, зневажила зайве, є істинне багатство і блаженне середовище, ніби міст між болотом та болотом, поміж нестатком та зайвинами.

Що ж бо є система світу цього, коли не храм Божий і дім його? У нім убогість живе і священствує, приносить милість світу, жертву хвалення, задовольняється, як дитя, тим, що подається йому від Отця Небесного, залежачи від промислу його і вселенської економії. І це значить: "Коли тих є Царство Небесне". Це є вони знають промисел Божий, і на нього сподіваються. Через це убогість називається убожеством, коли, як дитя, живе в домі у Бога чи так само, коли все своє має, але не в своїх руках, а в Божих. Не як нечестивий, не так, а, мов порох од вихору, так залежать од самих себе, обожнюють скарби свої, кладуть надію на зібрання свої, поки посоромляться ідолів своїх. Через це звуться "багаті", бо самі собі є неправдиві боги.

Улюблений друже і брате мій, сказав тоді Алауда, смачно ти їв у нас боби. Але не без смаку ти розжував нам й Христове слово. Насичуючи тіло, ще ліпше наситили ми серце. Коли ж воно голодне, марнотна є і найсолодша їжа. Прошу ще покуштувати ріпи після капусти та після бобів, завершить же трапезу нашу ячмінна з олією кутя.

У кінці трапези почав трапезний голова жартувати, а гості сміятися. Адоній, пособляючи братові, утішно оповідав, у який

80

спосіб у давнину Діва Божа істина вперше прийшла до них в Україну: так звалася країна їхня. Перший-бо зустрів її поблизу свого дому Маной20 і жона його Каска. Маной, уздрівши її, спитав із суворим лицем:

Яке ім'я твоє, о жоно?

Ім'я моє Астрая3, відказала Діва.

Хто ти, звідки? Пощо прийшла сюди?

Зненавидівши злобу мирську, прийшла до вас поселитися, почувши, що в країні вашій панує доброчестя й дружба.

Діва та була в убогій одежі, підпоясана, волосся у пучці, а в руках жезл.

А-а! Не матимеш тут місця для пробуття, вигукнув із гнівом старець. Ця-бо країна не є пристановище блудницям. Вигляд твій та одежа викриває, що ти блудниця.

Діва від того розсміялася, а старий запалав. Побачивши, що Каска винесла назустріч чистого хліба на дерев'яному тарелі в знак гостинного прийому, зовсім збісився.

Що ти чиниш, безумна в жонах?! Не відаючи, якого духа є ота мандрівниця, спішиш гостинно її прийняти. Глянь на її вигляд і на одежу її і прокинься.

Каска засміялася й мовчала. Діва сказала:

Не хвали людину за красу її, і не буде тобі бридка людина через зовнішність її6.

Після цих Божих слів старий трохи засумнівався. Коли ж раптом уздрів на голові її променистого вінка і очі, що засяяли світлом Божества, вельми здивувався. А ще більше жахнувся, коли дивний дух, що був ліпший фіміамів, кринів" і троянд, і що струмів із дівочих вуст, торкнувся його нюху і невимовно всолодив.

Тоді Маной відскочив назад, поклонився їй до землі і, лежачи ниць, мовив:

Пані! Коли пробуває благодать Божа перед тобою, не омини мене, раба твого.

Стариця, покинувши лежачого старця, повела Д іву в горницю,

3 Астр а я21 слово еллінське, значить зоряна, тобто горня, промениста.

6 Це слово із Сираха. Воно має той-таки смак, що й Христове: "Не на лице дивлячись, судіте". Із ним ще Самуїла-пророка, що прийшов помазати на царство з усіх братів своїх меншого Давида: "Людина дивиться на лице, а Бог зрить на серце".

?Крий— слово еллінське, по-римському лілія, крина; крини сільні, тобто дикі, польові.

81

омила їй за звичаєм ноги й олією голову помазала. Тоді вся горниця наповнилася божественним пахом. Маной, заскочивши до горниці, щлував їй руки. Хотів цілувати й ноги, але Діва не дозволила.

Єдину маю гуску, закричав старий, та й ту для тебе на обід заріжу.

Діва, дивлячись у вікно, всміхалася, бачачи, що старі, господар та господиня, новою формою ловлять гуску. Вони бігали, хилялися, падали й сварилися. Діві смішним здалося, що старий, спіткнувшись об стару, покотився.

Ти що? Розум виста рив, чи як?

А в тебе його й не бувало, сказав, встаючи, старий. Гостя, вискочивши з горниці, мовила, що вона піде геть,

коли не залишать гуски в спокої. Отак домовившись, пішли вони всі в горницю. Замість обіцяної гуски в саду, в простій альтанці прийняли й пошанували небесну гостю і божественну мандрівницю яєчнею, ячмінною з олією кутею. Відтоді аж досі ячмінна кутя є у нашій стороні у звичаї.

На цьому місці всі гості встали з-за столу. Алауда ж дякував Богові так:

Очі всіх на тебе уповають, і ти даєш їм їжу на добрий час. Багата десниця твоя для насичення і нас, убогих, наповнює твоїм доброволенням, Христе-Боже. Будь же благословенний із Отцем твоїм і Святим Духом навіки!..

Гості всі заіпуміли:

— Амінь!

Адоній продовжив повість, що Астрая в їхній країні жила усамітнено. Маноя і Каску більше за інших любила, навідувала й жартувала, доки не переселилась у небесні обителі.

Алауда побуджував пити та співати. Він наповнив скляницю міцним медом.

Хай живе Астрая! Хай процвітає дружба! Хай зів'яне ворожнеча!

Це проголосивши, спорожнив скляницю. Інші зробили так, як він. Вони пили міцний мед, хмільне пиво і пиття чи сикеру3, що зветься в Малоросії головичник, діти ж воду і квас. Із гостей більша частина добре могла співати. Адоній розділив спів-

3 С и к е ? а це слово еллінське, значить усяке пиття, що ним упиваються, п'янке і хмільне, крім одного виноградного вина; так зване хлібне вино також належить до тієї всенародної назви, тому й пишеться: "Вина й сикери не треба пити".

81

ців на два крила чи хори: на хор запитальний і відповідальний, додавши до обох по кілька свірильників. Пісня була така:

ПІСНЯ РІЗДВУ ХРИСТОВОМУ ПРО УБОГІСТЬ ЙОГО22

Із Соломонового зерна: "Добріша ярість від сміху, як у злобнім лиці добрим стає серце" (Екклезіаст).

Із Христового: "Горе вам, що смієтеся нині", тобто ззовні. Із Єремії: "Таємно заплаче душа ваша".

Питання. Пастирі милі, Де ви ходили? Де ви бували, Що ви видали?

Відповідь. Ідем нині з Вифлеема, Місто те було злиденне, Нині блаженне.

Питання. Яке ізвідти несете чудо? І нам скажіте, Благословіте!

Відповідь. Бачили ми там рождение Отроча святе, блаженне, Владику всім нам.

Питання. Які палати та й має теє, Ах, всеблаженне Дитя царськеє?

Відповідь. Вертеп збито під скалою І то простою рукою Це палац його!

Питання. М'яке гіідстілля В красному ложі, Де почиває Дивний син Божий?

82

Відповідь. В яслах мати кладе сіно Цю перину дає сину, Царське ложе це!

Питання. Які там слуги Від домочадців Має те миле Для себе чадце?

Відповідь. Вівці та мули з ослами, Коні, воли із козлами — Це домочадці.

Питання. Яку в тім домі їжу вживають, Хіба нужденну Тільки мають?

Відповідь. Вечеря, сніданок Зерно, молоко В тім домі чуднім І зілля також.

? и ? а н н я. Чи музика там Модна і ладна Ізвеселяє Царя принадно?

Відповідь. Пастирський тон на свирільках Хвалить його на согтілках, Препростим хором.

Питання. Якії ж ризи?

Мабуть, злототкані У цього сина Марії-Панни?

Відповідь. Бавовна, і льон, і вовна, Цим вбогість задоволена В наготі своїй.

82

Ліки23 співають разом:

О убогість! Блаженна, святая! Відчини нам двері твого раю.

Який біс серце вкрав наше,

Морок нас осліпив, Щоб цуратись тебе?

О убогість! О даре небесний!

Любить тебе муж святий, чесний. Хто з тобою роздружився, Той лише вночі родився, То не справжній муж.

Світ цей являє вид добровидний, Та в нім сховався черв'як всеїдний.

Ця печера убога

Хова блаженного Бога В блаженнім серці.

О блага ярість, що більша сміха, Коли в лиці злім тайна утіха.

Це-бо убогість святая,

Зовні зла, в нутрі святая У мирній душі.

Горе ти, світе! Сміх завше маєш, В нутрі душею тайно ридаєш,

Хоч ти красуєш кутками,

Але облився сльозами В нутрі день і ніч.

Заздрість, печаль, страх і ревність, туга, Спрага несита, бунт, позва, наруга,

День і ніч тебе опаляють,

Як Сіон-град, розбивають Душевний твій дім.

Возвеселімся, о, не смутімся Всі ненастанно ми, християни!

Тут, де Господь нам родився

І пеленами повився, Хвала день і ніч.

82

ДІАЛОГ.

НАЗВА ЙОГО - ПОТОП ЗМІЇНИЙ

Розмовляють Душа і Нетлінний Дух

1791 року, серпня 16

Любий друже Михаиле!'

Стародавній монарх Ерират усі свої потішні записи дарував другові й панові своєму, патріархові Софронію2, а я ггідношу тобі.

Ти для мене у другові пан, а в панові друг.

Цю книжечку я написав у Бур луці, потішаючи бездіяльність, її викрали. Та я, натрапивши на список, виправив, розширив і завершив.

Потоп зміїний, Ноїв, Божий і Біблія є те ж саме.

Якщо вона море, то як же не потоп? Гляньте на Назонову картину потопну5.

Nat lupus inter oves...4

Чи не в цьому морі поринає весь Всесвіт?

Ей, у цьому! Ей, весь! "Занурились, як олово у воді..." Лиш мій Ізраїль, цю безодню перелітаючи, переходить. Лиш він схоплює жалібну ревність Варуха.

"Хто перейде на той бік моря і знайде премудрість?"

Що таке Біблія, як не світ? Що таке світ, як не ідол деїрський? Що таке золота голова його, як не сонце? Що таке сонце, як не вогненне море?

Чи не воно заступило нам нашу гавань оту:

"Це цей стоїть за стіною нашою і говорить: "Лицеміре! Чому засумнівався ти?"

Чи не всі, хто не переплив, мучаться у вогненній безодні? Чи не всі бекають про пекло? І хто зрозумів пекло? Чи не смішно, що всі є у пеклі, а бояться, щоб не потрапити?

Ось справжній сфінкс, що мучить тих, хто не відгадав загадки. "Захвилюються і спочити не зможуть". "Ходите у полум'ї вогню вашого".

А Ной мій райдугу бачить, і потоп припиняється. Що таке прекрасна райдуга? Чи не радість є райдуга?5 Чи не сонце бачить свій образ у дзеркалі вод хмарних? Чи не сонце дивиться на сонце, на друге своє сонце? На образ відображений, на радість

83

і на світ твердий? Чи не туди дивиться цей вождь наш, чи не туди волхвів веде?

Залишся ж, сонце і місяцю! Прощай, вогненна безодне! (Прости, західне сонце!) Ми сотворимо краще світло. Створимо день веселіший. Хай буде світло і це було світло. Хай стане сонце і місяць! Хай стане і утвердиться! Хай світить навіки віків! І це стало сонце і місяць! Новий місяць і сонце. Від Бога божественне.

Заспівай же, о Ісає! Заспівай нам пісню переможну. Це Ізраїль перейшов море!

Не зайде ж для тебе сонце, І місяць не змаліє. Буде Господь тобі світлом, І закінчаться дні твої, Дні ридання твого.

Заспіваю й я з тобою, любий мій Ісає! "Дугу мою покладаю в хмарах". Це значить: мир утверджую всередині себе.

Сонце всіх оберігає,

Зір дутою утішає.

Безодня серце, о прокинься!

Будь друг собі і влюбися!

Тоді весь потоп заникне, Райдуга ж вічна заблисне. Враз відкинь твої всі сльози. Внутрішній заспокоїш стогін.

Само будь собі дугою

І розминешся з тугою.

Це всіх створінь не наситить!

Безодня безодні не вдоволить.

Пустельник Григорій Варсава Сковорода (Д. Мейнгард)

Іп superabili loco stat animus, qui extema deseruit. Nunquam major est, quam ubi aliena deposuit, et fecit sibi pacem, nil timendo... (Seneca, Epistolae, 79)6.

Це те ж саме: "Розумний праведник собі другом буде" (Притчі, гл. 12-та).

83

Глава 1-ша ПРИТЧА: СЛІПИЙ І ЗРЯЧИЙ7

Два пришельці ввійшли у храм Соломона: один сліпий, другий зрячий. Сліпий без користі зводив очі й водив ними по стінах храму. А зрячий, бачачи зображення, що змальовувало людину, звірів, птахів, гори, ріки, ліси, поля, квіти, сонце, зорі й коштовне каміння, й наводячи у всьому незмінну міру, яка художниками називається малюнок, тішився великою веселістю. А ще більш цікавою зіницею оглядав він семи-лампадний свічник і тінь херувимів. "Я не бачу веселості у цьому храмі", — сказав сліпий... "О нещасний! — закричав зрячий. — Піди додому й викопай зіниці свої, закопані у міху твоєму. Принеси їх сюди. Тоді обновиться тобі храм цей, і відчуєш блаженство, що тебе насолоджує".

Глава 2-га ДІАЛОГ, АБО РОЗМОВА Особи у розмові: Душа, Нетлінний Дух.

Душ а. Всякий несмак дає мені живильний сік. Якщо тільки зволиш, о Нетлінний Духу, то скажи мені, шо означає: два пришельці?

Дух. Кожен народжений у цьому світі є пришелець, сліпий або просвіщенний. Чи не прекрасний храм премудрого Бога є світ цей? Є ж три світи. Перший є всезагальний і світ населений, де живе все народжене. Цей, складений із незліченних світ-свїтів, і є великий світ. Інші два часткові й малі світи. Перший — мікрокосм, тобто світик, малий світ або людина. Другий світ символічний, тобто Біблія. У населеному будь-якому світі сонце є його око, і око це є сонце. А як сонце є голова світу, то не дивно, що людина названа мікрокосм, тобто маленький світ. А Біблія є символічний світ, тому що у ній зібрані небесних, земних і глибинних створінь фігури, щоб вони були монументами, які ведуть нашу думку у поняття вічної природи, прихованої у тлінній так, як малюнок у фарбах своїх.

84

Душа. Що значить викопати закопані у міху зіниці?

Дух. Початок вічного відчуття залежить від того, щоб спершу пізнати самого себе, прозріти заховану у тілі своєму вічність і наче іскру у попелі своєму викопати. Ця іскра — інші світи, і ця зіниця думки провидить у них вічність.

Душа. Хіба вічність і Бог є те ж саме?

Дух. Звичайно, вічність є твердь, що скрізь, завжди, у всьому твердо стоїть і всю тлінь, наче одяг, носить, позбавлена всякого поділу йвідчуття. Вона-то й істина, і нетління. Бачиш, що світло премудрості тоді входить у душу, коли людина два єства пізнає: тлінне і вічне. Апро нерозуміючих є приказка: "Двох порахувати не вміє".

Д у ш а. Та скажи мені, яка користь бачити у всьому два єства, а не одне? І яка в цьому втіха?

Д у х. Це зображу тобі подібністю. Дуже хитрий художник намалював на стіні оленя й павича як живих. Цими образами син його дитина надзвичайно веселився. І старший син дивився з подивом. Художник з часом стер фарби, тварини зникли. Хлопчик від цього невтішно ридав, а старший сміявся... Тепер скажи мені причину сміху і ридання?

Д у ш а. О, не можу сказати, а від тебе прагну почути.

Дух. Звичайно, хлопчик думає, що тварини загинули, і тому плаче.

Д у ш а. Як же не загинули, коли зникли?

Дух. Ах, не називай фарбу образом. Вона лиш тінь в образі, а сила й серце є малюнок, тобто нематеріальна думка і таємні начерки, до яких фарба то пристає, то відстає так, як тінь до своєї яблуні, і фарба є наче плоть, а малюнок — як кість у тілі. Через це той, хто не розуміє малюнка, не накладе фарбу. Це старший розуміє і сміється. Справжні образи ще перед своєю появою на стіні завжди були в розумі художника. Вони не народилися й не загинуть. А фарби, то приліпившись до них, показують їх у речовинному виді, то, відійшовши від них, прибирають із виду образ їх, але не відбирають вічного їхнього буття так, як зникаюча тінь від яблуні не руйнує яблуні. І тоді-то буває справжнє малювання, коли воно погоджене з вічною сущих образів мірою, а з властивістю їх погоджені фарби.

Душа. Вірую, що слово твоє не фальшиве, але для мене трохи темне.

Дух. Слухай же другу подібність! Намалюй циркуль, зроби із дерева чи виліпи його із глини. Потім знову його зітри, а інше зруйнуй... Тепер скажи мені: чи загинув циркуль...

85

Душа. Загинув мальований, дерев'яний і глиняний...

Дух. Правий твій суд! Загинув, очевидно, видимий, а нематеріальний і справжній нетлінний циркуль перебуває у скарбницях розуму. Цей як не створений, так і зруйнуватись не може. Матеріальні ж циркулі є, але, точніше кажучи, це фальшива тінь і одяг справжнього циркуля.

Душа. Куди ж веде твоя мова?

Д у х. До того, щоб зрозуміти у всьому два єства: Боже і речовинне.

Д у ш а. А це поняття куди виходить?

Дух. Туди, що не може ніщо загинути, а лиш тінь свою губить.

Душа. Що ж далі із цього виходить?

Дух. Нічого! Крім безстрашності, добродушності, надії, куражу, веселості й пристойної погоди, того сердечного миру, який у Павла називається таким, що перевершує всякий розум. Розмірковуй про тіло твоє те ж саме, що й про згадані образи й циркуль. Вважай все світське єство фарбою. Та вічна міра й всюдисущі руки Божі, наче кості прилиплу до них плоть, усю видимість підтримують, перебуваючи у всьому головою, і, крім непостійної своєї тіні, деревом вічного життя. Не на гадді, видно, кості й руки дивиться Біблія словом цим: "Кість не зламається від нього". "Не бійся, Якове, це на руках моїх написав я стіни твої!.." І здогадався стародавній Платон8, коли сказав: "?????????????— Бог землемірить". Не будь, душе моя, із тих, котрі речовину вважають істиною. Вони не визнають єства Божого. Віднімають силу й честь, буття й славу від нематеріального й благого духа, а замість нього дають мертвим і грубим стихіям. Оце-то означає: засудити й присудити на смерть начальника вічного життя й всезагального життєдавця всякого створіння. Бога, видно, вбити не можна. Та нечестиву думку їх правда Божа на діло ставить. Тоді відібрали від Бога життя й силу, як тільки присудили її до тління. І тоді ж віддали тлінності життя, як тільки відібрали його від Бога. Ось суд, що підняв раба замість пана, випросив собі розбійника Вараву*. Ці батьковбивці й сліпі, що обмацують стіни, називаються у Платона підлістю, яка сидить у темному рові й пеклі, бачить лиш темну ніч і ніщо не вважає справжньою істиною, хіба лиш те, що можуть помацати й схопити в кулак. Це джерело безбожництва й руїни сердечного міста. Ця повзуча й поїдаюча землю підлість, приліпившись до тягаря, стала й сама болотом

85

і порохом, який підняв вихор. Ті, що приліпили серце своє до Господа, є одного з ним духа і хваляться з Ісаєю: "Божий я". "Шлях благочестивий правий". "Не впадемо, а впадуть усі, хто живе на землі". Всі три світи складаються із двох сутностей, які одне становлять, названих матерія і дЬорма. Ці форми у Платона називаються ідеї, тобто видіння, види, образи. Вони суть першородні нерукотворні світи, таємні мотузки, які тримають минущу тінь, або матерію. У великому й у малому світі речовинний вид дає знати про сховані під ним форми чи вічні образи. Таке ж і в символічному, або біблійному, світі зібрання створінь становить матерію. Та Боже єство, до якого своїм знаменням веде створіння, є форма. Бо і в цьому світі є матерія і форма, тобто плоть і дух, видимість і істина, смерть і життя. Наприклад, сонячна фігура і матерія, або видимість. А оскільки вона означає того, хто розмістив у сонці поселення своє, тому друга думка є форма і дух, наче друге сонце у сонці. Як із двох квіток два запахи, так із двох сутностей дві думки і два серця: тлінне й нетлінне, чисте й нечисте, мертве й живе!..

0 душе моя! Чи можна нам цим похвалитися й заспівати: "Христові пахощі ми..."?

Душа. О духу мій! Блаженна та душа... В крайньому разі можемо про нас сказати: "У запах мирри твоєї течемо". Нарешті, навчи мене, що означає семилампадний світильник?

Дух. Означає седмицю буття, в яку створений весь символічний світ.

Душа. Що це чую? Ти наговорив мені дивне й невідоме.

Дух. Уже сказано, що сонячна фігура є матерія й видимість. Сім днів і сім сонць. У кожному ж сонці є зіниця: Друге прекрасне сонечко. Ці сонечка із своїх видимостей сяють світлом вічності, так, як палаючий єлей сяє із лампад своїх.

Д у ш а. 0 божественне, о любе, о найсолодше сонечко!.. Ще ж мені скажи: хто такі херувими?

Дух. Седмиця й херувими, тобто колісниця й престоли, те ж саме.

Душа. Про херувимів. Чому вони престоли?

Дух. Сонце є храм і чертог вічного, а у світлицях тут же стільці, де проводить суботу. Колісниця теж, вона є дім ходячий. Бо ж соние є вогняна куля, яка ніколи не стоїть, а куля складається з багатьох кіл, наче із коліс. Сонце ж не лише чертог

1 вічно блукаюча авраамська печера, а й колісниця, яка служить нетлінному нашому Іллі, що може возити вічне наше сонеч

86

ко. Ці сонячні суботи, тобто чертоги й покої вічного, називаються також седмицею корів і телиць і седмицею пшеничних колосків, а у Захарії — седмицею очей. Сліпі й загадкові ці очі сидячий на херувимах відкриває тоді, коли із їх нутра вічні зіниці, як із сонць сонечка, нетлінним воскресіння світлом сяяти починають.

Душа. Інше: херувимська тінь, вона що таке?

Дух. Тінь, затінок, фарба, абрис, одяг, маска, що таїть за собою форму свою. Ідею свою, малюнок свій, вічність свою, все те є херувим і тінь водночас, тобто мертва зовнішність.

Душа. Навіщо Єзекіїль приправив їм усім крила, щоб, крім орлів, бики й корови по піднебессю літали?

Дух. Для того, щоб злітали до єдиного начала, тобто до сонечка. Він не приправив, а провидів, що всі вони крилаті.

Душа. Що означають крила?

Дух. Інакші й вічні думки, які перелітають із смерті в життя, із матерії у форму. Ось тобі паска, тобто перехід. О душе моя! Чи можеш із мертвих створінь і із тіні херувимської перебратися до Господа твого й до форми твоєї, що робить тебе сутністю? "Міцна, як смерть, любов". "Крила її крила вогню".

Д у ш а. О батьку мій! Важко вирвати серце із клейкої стихійної грязюки... Ах, важко! Я бачила намальований образ крилатого юнака10. Він намагається летіти в гірне, а нога, прикована ланцюгом до земної кулі, заважає. Цей образ мій образ. Не можу, а лиш бажаю. "Хто дасть мені крила?.." Для полегшення, що підсолоджує моє горе, отче мій небесний, продовжуй бесіду. Відкрий мені: навіщо Давид бажає ці крила? Адже ти сказав, що лиш самі сонця є херувими.

Дух. Сонце є архетип3, тобто перша й головна фігура, а її копії й віце-фігури незліченні, наповнили всю Біблію. Така фігура називалась антитип (прообраз, віце-образ), тобто замість головної фігури поставлена інша. А всі вони, як до свого джерела, спікаються до сонця. Такі віце-фігури є, наприклад: темниця і Йосиф, коробочка і Мойсей, рів і Даниїл6, Даліла і Самсон, тобто сонечко, шкіра і Йов, плоть і Христос, печера і лев, кит і Йона, ясла і немовля, гріб і воскреслий, кайдани і Петро, кошик і Павло, жінка й насіння, Голіаф і Давид, Єва і Адам...11 Усе це є те ж саме, що сонце і сонечко, — змій і Бог.

3 Архетип — архіобраз.

6 Авраамоватінь і гості, ковчег і Ной, колода і Єремія, море ? Ізраїль, Даліла і Самсон.

87

Найкрасивіша серед усіх і мати інших є фігура сонячна. Вона перша благословляється й освячується на спокій Богові. "Благословив Бог день сьомий". З цієї причини інших створінь віце-фігури, що заміняють її, все своє буття приймають у днях світлої седмиці, бо у ній всі створіння народжуються; сама ж створюється раніше за всіх.

"Хай буде світло!" і було світло. Світло, ранок, день завжди біля променів, а промені при сонці. І так не дивно, що Давид, будучи херувимською копією, бажає крил, маючи ту ж силу й думки з седмицею. "Помислив же дні перші й літа вічні пом'янув і повчився".

Всім створінням дає толк і світло світла седмиця. "Сім цих очей Господні, що дивляться на всю землю". Коли вони сліпі, тоді вся Біблія є пітьма й Содом. Від неї й Давид учиться. Там сім сонць, а у Давида очі. Сонце на собі возить того, хто спочиває в сонці. І Давид також: "Терплячи ж, потерпів". "Піднімаючи, підняв". "Вознесу тебе, Господи, як підняв мене ти". Сонце це тінь, що заходить, та сила й буття його у своєму сонечку. І Давидові очі — це порох, що зникає, та тінь їх стікає туди, щоб, зникаючи, перетворитися у вічну зіницю, У другий розум і в животворне слово Боже: "Зникли очі мої у слово твоє".

Херувим є й Захарія. І цей поглядає на седмицю й те ж, що вона, мислить: "Літа вічні пом'янув..." "Бачив, волає Захарія, і це свічник весь золотий!" Куди хто дивиться, туди й іде. До літ вічних! Туди йому дорога! До світлої седмиці летить, орлиними крилами ширяє. Аде його крила? "Ось вони! Розмовляє зі мною ангел, що говорить у мені". У нутрощах крила його. Серце його пернате. "Міцна, як смерть, любов". "Крила її — крила вогню..."

Херувим є й предтеча. "Був свічник, що горів і світився". Був означає не те, що існував, а те, що зроблений і створений світильником. Зірки прекрасні й лжезірниці: горять, та не світять. Іван же є істинна зірниця.

Душа. Будь ласка, отче небесний, скажи, що є, що означає лжезірниця? Горю й палаю знати.

Дух. Лжезірниці те ж саме, що й лжехерувими.

Душа. Та де ж вони такі? Я їх взагалі не розумію. Відкрий!

Дух. Любий мій друже! Юда-апостол, той хай тобі відкриє. Ось тобі лжехерувими, ось і лжезірниці! "Ангели, що не вберегли свого начала"; "зірки прекрасні"; "тілесні, тобто душевні, або скотські, що не мають духа нетлінного". Коротко кажучи: ті, що заблукали від світлої седмиці, яка для всіх є гаванню.

87

І це означає: "Ті, що не вберегли начала". Бог, начало, вічність, світло є те ж саме. Це світло освятило своє поселення в седмиці; а седмиця це суть книжки. "У суті книги є писано про мене", говорить Христос. Начало й суть те ж саме. Сюди-то мій Юда влучає словом оцим: "Ангели, що не вберегли свого начала". "Зірки прекрасні: для них морок пітьми навіки зберігається". Ось люцифери, що впали з небесної седмиці! Зірниця по-римськи люцифер, тобто світлоносець, або той, що веде за собою день. Зірниця ж є сонця предтеча й провісник дня. Глянь! Це тобі прекрасна зірниця! "Вранці бачив Іван Ісуса, що йшов до нього, і сказав: "Це ягня Боже!" Де ж твій день там, люба наша зірнице? Дай нам! Ти ж не прекрасна, залюблена в морок зірка. Вже нам ніч мерзенна набридла.

"Це він! Після мене прийде муж, який був переді мною..." І так син Захарії є світильник або лампада, що горить і освітлює, вміщує єлей, і створений наче око, що містить всередині свою зіницю. У стародавніх свічкою, лампадою й оком Всесвіту називалося сонце. "Не було те світло, але хай свідчить про світло". Ось тобі істинний, дочко моя, херувим! І тому в храмах бачиш образ його крилатий.

Д у ш а. О найдорожчий мій херувиме Іване! Дякую тобі, отче небесний, за нього. А Лука й Клеопа чи не херувими? Я вчора в храмі слухала про їхню подорож і дуже насолоджувалась. Якщо ж херувими, то з чого пізнати, що херувими? Я б дуже рада...

Дух. Тому що йдуть шляхом суботнім. Видно ж, що цим подорожнім на умі світла субот седмиця. Субота для них, голод -них, дробить хліб їх, відкриває потьмарені очі, а правдивіше кажучи, той, хто суботує в сонці і виходить із чертога свого. 'Тим відкрилися очі". Цей наречений окрилив їх отими крилами: "Крила її крила вогню". Дав цим несмачним бовванам поживу й смак, та заснований на шляху й на розумі суботньому. А мої пішоходи, одягнувши крила й ставши із повзучих і землю поїдаючих зміїв пернатими орлами, за цим Ісаєвим словом — "терплячі Господа оновлять силу, окрилатіють, як орли" — всерадісно вигукнули: "Чи не серце палаюче наше було в нас, коли говорив нам на шляху?" — тобто чи не надихнув він нас летіти в гірне від смерті до життя, вдихнувши в нас смак і світло світлої седмиці?..

Душа. Нині я зрозуміла. Сонечко, що, наче із пресвітлого свого чертога, із гробу засіяло, окрилило їх і відкрило їм очі їх,

88

щоб тінь херувимська не спочивала на шляху грішних, а, оминаючи всю тлінь, піднімалася б до єдиної своєї (невидимої) форми. "Г той був їм невидимий".

Д у ?. О душе моя! Не самому Клеопі ця милість. Світла седмиця це гора Божа, де благоволив жити. Сюди йде старанно Маріам12, цілує й дружиться з Єлизаветою. Туди сходяться всі коліна й сім'ї ізраїльські. "Там зійшли..." Сюди біжать сліпі, криві, німі. Тут дружбу й компанію водять вовки з ягнятами, рисі з козлятами, леви з телятами, гаспиди з підлітками і творяться зрячими, крилатими кожен за своєю тінню херувимами, що злітають до начала, яке є лиш одне, і як царя — всіх підіймуть; хай буде Богом всяке у всіх... Важко лиш цим горам піднятись, скочити вверх, викопати насолоду, задимитися й породити, наче тлустим телицям, своє єдине теля. "Прийдіть, зійдемо на гору Господню..."

Д у ш а. Я колись читала, що олениці й гірські кози не можуть народжувати, хіба що на цих горах.

Дух. Це, душе моя, можливе лиш у міркуванні про Бога, а в природі тварин недостатнє. У символічному світі, яким є Біблія, де лиш про Бога слово, так водиться, але це в нашому великому світі небилиця. У Бозі й від Бога все можливе, а не від створінь ні у створіннях. Фігурні ці гори є сонця. Вони дають притулок таким оленям, як Давид, і про яких слово оце: "Тоді скочить кульгавий, як олень".

На цих горах відкидає Давид старі свої роги, а ростуть йому нові. "Там вирощу ріг Давидові..." Сюди стрибає зцілений Петром кульгавий і збуджена словом, що вийшло від нього, Тавифа, тобто гірська коза. По цих горбах скаче й перескакує молодий олень, брат і наречений соломонівської нареченої. Сюди ж прямує до брата і вона: "З'яви мені образ свій, де спочиваєш?" Відповідь: "У полудні, в сонці". Все ангельське воїнство також оспівує, що у цих вишніх і гірних горах вічні думки і лиш слава Божа живе. "Слава у вишніх Богу!" — і тоді всій обітованій біблійній землі мир, спокій і вічна дружба! Як пишеться у Книзі Навина: "Спочила земля від боротьби", "Сюди спішать і пастухи", "Перейдемо до Вифлеема!", "Там народила тебе мати твоя".

Сюди за зіркою мандрують і волхви. "Бачили (кричать з Захарією: бачив і це свічник...), бачили ж зірку його на сході". Сходу без сонця ніде немає. "Став угорі, де було дитя".

Не тільки для оленів, але й для зірок немає спочинку, крім

88

цієї гори. Всі створіння зітхають, бажаючи оточити себе небесним житлом і волаючи: "Це спокій мій!" Магдалина також, шукаючи радості й втіхи своєї, дуже рано приходить на гріб. Не можна, щоб гріб цей не був той камінь, де спочивав Яків і бачив драбину. Слухай і запам'ятовуй, дочко моя, що при Магдалині згадується світанок і глибокий ранок, а при Якові сонце. Чи відчуваєш, що цей камінь, наче ранок, що ледь-ледь бовваніє із мороку темнувато накреслює кам'яну гору Божу і пресвітлий чертог його — сонце? Глибоко помиляєшся, моя голубко, якщо не думаєш, що той гріб є не що інше як лиш печера, висічена в надрах кам'яноїгори, де спочила премудрість.

Нині ж навчися й віруй, що Господня земля і все на ній суще йдуть до гори Божої, яка у надрах своїх ховає солодкий рай і вічне життя доти: "Поки дихає день і рухаються (херувимські) тіні". Оте світло й день! "Дмухнувши, каже: прийміть Дух Святий..." Тоді все через цю Божу гору, наче по драбині, сходить до Бога. "Не це! Але дім Божий і ці ворота небесні".

Душа. Єнох не знайдений серед живих, Ілля схоплений вихором, піднятий за волосся ангелом пророк Авакум і апостол Пилип, людина Павла, до третього неба піднятий, все це здавалося мені жорстоким і голодним. Нині ж у цій жорстокості знайшла я з Самсоном ніжну й солодку поживу. Засолодила все це мені твоя херувимська мова і дивна гора. Чи не про цю чудотворну гору, не лише Іллю, але й биків, і гори, що скачуть, і про ту, що окрилює горби і дерева, чи не про цю нашу сіонську матір і чи не для неї оця пісенька Ісаїна: "Спокій дасть Бог на горі цій, вип'ють вино, вип'ють радість на горі цій, помастяться миррою на горі цій"?

Дух. Відгадала ти (з Самсоном) загадку його! Оце й є столиця Сіон, що є матір'ю для всіх нас, яка кричить до всіх нас: "Там дам тобі соски мої..." Подивися ж тепер, сестрице моя! Куди йдуть 12 учнів? Чи не на гору Галілею веде їх брат і друг, прекрасний Йосиф, що вийшов, як із світлих палат, із темниці? На горі з братією своєю веселиться, возноситься, благословляє й дарує надію Святого Духа, що хоче їх утішити. У цій залі — вечеря, що дихає таїнствами й пахощами, і запевнення Томи13. У цій світлиці знявся вітер і шум із крил Параклітових14. У цьому храмі вияв дивних мов й здійснення надії. "Діти Сіону, радійте, бо я дав вам поживу в правді..." А Стефан? Чи не херувим? Чи не на гори дивиться? "Оце бачу небеса відкриті!" А Павло? Чи не з Даниїлом зводить очі на

89

гори? "Звів очі мої на гори і бачив: і це муж!.. Тіло його як фар-сис..." А Павло, чи не те ж саме? "Знаю людину". "Про гірне мудруйте". "Як вознесеться пишнота його". Ось тобі мала кількість херувимів, що оточують Господа Слави. А чи не дихає у твої вуха, люба моя, вітер і шум орлиних крил, що несуть апокаліпсну жінку з прекрасним її сином? Посріблені крила її високо ширяють! І вона бажає в горах святих сховатися від змія, який жене її. "І полечу, і спочину". О цнотлива мати, наречена без нареченого, немає тобі на землі миру! Спіши, молю тебе, з любим дитям до гірних вічного субот! На тих семи горбах, напевно, знайдеш спокійне місце, як Ноєва голубка або як ластівка, що втікає від зимових холодів, перелітає із північних країн через Чорний Понт15 на південь, співаючи пісеньку оцю: "Немає тут мені спокою". "Хто перейде на той бік моря і знайде премудрість?" "Одна я, поки перейду".

Світла седмиця є день Господній, спокійний полудень, весна квітоносна, вічне літо, час добрий, всім воскресіння, просвітління й освячення. "Очі всіх на тебе сподіваються, і ти даєш їм поживу в добрий час". "Прийміть Дух Святий!"

Глава 3-тя

ВИПРОБОВУЄТЬСЯ БОЖА СИЛА У ДЕЯКИХ МІСЦЯХ БІБЛІЙНИХ

Душа. Світла седмиця й тінь херувимська із пам'яті моєї не виходять, о любий отче! Світло, тепло, прохолодну тінь, поживу, шо насичує вічності соком, жваву забаву, тверду надії втіху все це знаходжу для себе у світлих чертогах і на прекрасних горах її. Люблю Ізраїля, який ссе камінь цієї гори. А чи не є це навчатися святині?.. Та миле для мене й жалібне видовище оце: жінка з прекрасним своїм дитям, ширяючи в повітрі, втікає від змія, що її переслідує... О богомерзенний! На слід божественної нареченої блювотиння гірких вод вибльовує поганець... Скажи мені, отче мій, яка користь драконові з того, щоб втопити дитя?

Дух. Користь та, що, втопивши цю наречену з дитям, легко тоді може вкрити всю землю потопом, а Бог від вод очищує.

Душа. Звідки ж у нього ця злоба й впертість до Вишнього?

Дух. Навіщо про це питати? Плоть від природи ворожа духові.

90

Душа. Невже цей сатана відригує потоп, що був у дні Ноєві?

Дух. Без сумніву, той, що був за Ноя.

Д у ш а. Чому ця діва оточена сонцем?

Дух. Можна здогадатися, що вона стоїть на місці сонячної фігури і є її копія.

Душа. Звичайно, це той самий змій, який нашептав Єві, наче в смертного дерева добрий гілід.

Д у х. Це той самий. Тоді саме він задушив насіння у жінці і потопив спадкоємця отих обіцянок: "Дам тобі оту землю й сімені твоєму". Потім вже легко з вантажем своїм земля, підведена до клятви, вкрилась гіркими його водами, а простіше кажучи з Давидом, потопними його словами й облесної мови блювотинням. Тоді всюди настали злі часи, чужа пітьма, гниль і розтління плодів його смертних, лиш для нього смачних. Не видно було в хмарах ні прекрасно сяючої райдуги, ні веселої повітря благовидності, ні приємності вічного літа в добрий час, про яке говорить наречена без нареченого: "Зима минула, дощ відійшов, квіти з'явилися на землі, час обрізування грон настав..."

Душа. Хотіла б я знати, отче наш небесний, і прошу відкрити, не ухиляючись, що безпосередньо означає цей змій? Якщо в цьому фігурному біблійному світі всяке дихання і всі створіння зібрано для складання системи його фігур, то й він повинен бути фігурою, яка означає щось певне. Та й написано у цьому священному світі, що з іншими створіннями і гади Господа хвалять. Як може хвалити його німе створіння? Хіба лиш може бовваніти фігурою й загадковим мовчанням, як помахом, давати знати про Бога. Не інакше ж німі небеса розповідають про Божу славу як мовчки. Проте, як сурмою, проповідують його премилосердний промисел, що у світах його заховався. Навчи ж мене, владико святий, що означає цей змій? При тому мені незрозуміла й та нісенітниця, щоб вважати за одне обидва потопи: драконів і Божий... Не вміщує серце...

Дух. Ну, душе моя, дій! Почнемо вчити й одночасно тут же вчитися. Що солодше, як, за порадою Сираха, навчатися святині у розумі своєму? "Блажен-бо муж, який у премудрості помре і який у розумі своєму навчається святині..." Не поспішай лиш, моя люба. Не будь нахабною й не вважай недостатнім те, що тобі не зрозуміле. Пам'ятай, що цей світ фігур — це є сплетена із загадок і запечатана таємницями книга. Потішай у цьому ро

90

зумному раю думки свої. Та ніде поспіхом не суди... Чи ти коли чула, що найдавніші дослідники вічності створили змія її фігурою? Змій же був і хитрим зображенням науки про Бога.

Душа. Чула. Його малюють, ніби повзе і звився у коло, а хвіст свій у вустах тримає. А чому він зображений такою фігурою?

Дух. Тому що хитрий і в'ється кільцями так, що не видно, куди думає, якщо не примітити голови його. Так і вічність всюди є і ніде її немає, тому що невидима, закриваючи свій прояв. Подібна до неї й наука про неї. При цьому завитки й кільця її є зображення вічності й таємничих згортків божественної науки. Крім цього, має він прегострий зір, як видно із його імені. Грецьке оце слово дерко означає бачу, дракон означає побачу; дракон який може побачити вперед, тобто прозорливий. Немає важче, як прозріти вічність оком, засміченим гряззю. Якщо ти розжувала й смак відчула у цьому: "Слово було до Бога, і Бог був слово", тоді розумій, що Біблія, простягаючи все своє фігурне слово у видіння вічного, стала й сама Богом. "І Бог був слово" так, як вексель на золоту монету і сам став золотом... Тепер, уже не сумніваючись, скажу, що Біблія є і Бог, і змій.

Душа. Ах, отче!.. Дивне й неочікуване чую.

Дух. Голова його є седмиця. Ось тобі семиголовий дракон Даниїла!.. Перестань же дивуватися із згаданих потопів і не говори: не вміщує серце...

Д у ш а. Бо й сонце є змій?

Дух. Звичайно, голова зміїна, а лице Боже.

Д у ш а. І всі інші віце-фігури суть змії?

Дух. Без сумніву, вони є його тулуб і хвіст, а Божі ноги підошви. Престол же його небо й сонце.

Д у ш а. Як багато тепер я бачу зміїв!

Д у х. У Бога 1000 років, як день один, і 1000 віце-фігур у одноденній сонячній, а вона єдина стоїть замість їх 1000.1 як змій часто в'ється, звиваючись у різні завитки на тому ж місці, а з вигляду ніби міняється, так і Біблія показує різні повісті й розповіді, але все це на тій же точці, як колесо на своєму центрі, обертається. "Змій же був наймудрппий". Створена ж зміїна фігура мудрила за всі звірині як така, що більш виразно зображає книгу вічності й силу Божу. "Змій цей, його ж ти створив, щоб лаяти його".

Д у ш а. Як же так? Біблія є одночасно і Бог, і змій?

91

Д у ?. Як же так? Вона ж і плоть і дух, буйство й мудрість, море й гавань, потоп і ковчег... Не будь нетямуща й твердолоба! Міркуй меткіше!.. Ти ж уже чула, що всі світи складаються із двох сутностей: злої й доброї. Чому ж для тебе цей змій такий страшний? Він не завжди шкодить і юродствує, а буває і смачний, і корисний. Якщо нашептав Єві по-сатанинськи, то може й Марії возблаговістити по-архангельськи.

Душа. Чому ж цього змія у всіх віках і народах лають, обпльовують і ненавидять?

Д у х. Не дивно. Він їх потопом мучить. Він створений на наругу і того гідний.

Душа. Ах, він того гідний?

Дух. Тому що в багатьох місцях безсоромно й шкідливо, без всякої міри бреше. Також нашіптує нісенітні й сороміцькі побрехеньки та небилиці.

Д у ш а. Де ж він бреше? Покажи мені хоч одне місце.

Дух. Покажу. А щоб його брехню порахувати, для цього потрібно чи не півроку. Ось він тобі відразу, на самому порозі, бреше: "Спершу сотворив Бог небо і землю".

Душа. Боже мій, невже це брехня?

Дух. Найголовніша крітська й сіканська брехня16. Доки яблуня, доти з нею й тінь її. Тінь означає місце, заступлене яблунею від сонця. Та дерево вічності завжди зеленіє. І тінь же її ні часом, ні місцем не обмежена. Світ цей і всі світи, якщо вони незліченні, це тінь Божа. Вона зникає з виду частинами, не стоїть постійно і перетворюється у різні форми, проте ніколи не відлучаючись від свого живого дерева; і давно вже освічені сказали оцю річ: materia aeterna — "речовина вічна", тобто всі місця й часи наповнила. Лиш розум немовляти може сказати, начебто світу, великого цього ідола й Голіафа, колись не було або не буде. Цією дитячою брехнею у кінці десятого після Христа віку християнський Всесвіт так розхвилювався, що всі боялися кінця світу, як мореплавці в жахливу бурю загибелі корабля3.

Уяви собі, душе моя, тодішні муки душ християнських від цього змія! Вони ж не сім днів, як на морі, тривали, а... і кинули Христову філософію у найбільше презирство й наругу, коли нарешті відкрилося, що всі погани гідно й праведно християн

3 Ось слово, що приголомшило тоді Всесвіт: "Зв'язав сатану на тисячу літ". Боялися, щоб не розв'язався губитель.

92

ську цю бісовість висміювали й нині висміюють17.1 як у самих дверях і, за прислів'ям, на першому скоку бреше, так і в найперший день непостійний: "Хай буде світло!"

Звідки ж світло це, коли всі небесні світила з'явилися на четвертий день? І як день може бути без сонця? Блаженна природа постійна. Все, що нині є, те завжди не є постійне. Такими нісенітницями через усю седмицю відригує, наче був глядачем вселенського цього чудотворного театру і начебто потреба знати — чи спершу цвіт, чи народився гриб? Нарешті всю цю Божу фабрику дуже грубим юродством запечатав: "Спочив від усіх справ своїх"18.

Наче втомлений, більше нічого не міг сотворити. А якби це не завадило, то обов'язково у нас нині з'явилися б безхвості леви, крилаті черепахи й кобили, хвостаті зайці, однорогі воли, солодкоголосі перепели, пухо-соболині їжаки, чотириокі й чотиривухі судді, правдолюбні крутії й наклепники, премудрі (кажучи по-тевтонськи) шпіцбуби, по-малоросійськи — мудрі дурні та інші чудовиська й виродки, а за ними б услід, як Єлисеєве залізо, виплило б (кажучи по-римськи) perpetuum mobile і філософський, що все європейське болото перетворює на золото, камінь... Нині ж все це засіло у Божій безодні19. Послухай, душе моя! Від цього ж джерела, що потоп фальшивих вод вибльовує, утікав Яків, як пишеться: "Пішов Яків від джерела проклятого й увійшов у Харрань", — там, де сіла й судить вічна дружба й правда. А як у Бога відняв Божу невтомність, так сам собі чуже й неспоріднене засвоїв, тобто людську мову: "Говорить змій жінці".

Душа. Почала й я відчувати нісенітницю в цих словах: "Спочив", "Було світло". Це означає світлий і сонячний час. Потім, ніби безпам'ятний, розповідає про сонце, наче його не було, а створюється нове. Якщо ж першого дня сонячна погода й світлість створені без сонця, то навіщо створювати сонце? Не складно бреше.

Д у ?. О душе моя! Знай, що Біблію читати й брехню його рахувати це одне й те ж. "Насадив Господь Бог рай в Едемі на сході". От базікало! Сад насадив у саду. Єврейське слово Едем означає те ж саме, що й сад. Звідки ж на цей (так би мовити) садовий сад дивитися, щоб він здавався на сході? Та видно, що в нього як сонце, так не один і схід. "Пізнав Каїн жінку свою". О безсоромний буєслов! Забув, що, за його казкою, не було на світі, крім чотирьох чоловік. Де ж він взяв собі жінку, крім матері?

92

Душа. Мені й те нісенітницею здається: "Бога, що ходить у раю..." Як змінює місце всюдисущий?

Дух. Та цей наклепник нашепче тобі, голубко моя, що Бог плаче, злиться, спить, розкаюється. "Подумав Бог... і розміркував, як сотворити людину". Потім розкаже, що люди перетворюються на соляні стовпи, здіймаються до планет, їздять колясками по морському дну й у повітрі, сонце, наче карета, зупиняється й здає назад, залізо плаває, ріки повертаються, від звуку труб розвалюються мури міста, гори, наче барани, скачуть, ріки плещуть руками, діброви й поля радіють, вовки з вівцями дружать, воли з левами пасуться, граються хлопчики з гаспидами, встають мертві кості, падають з яблунь небесні світила, а з хмар — круп'яна каша з перепілками, із води робиться вино, а німі, напившись, розмовляють і чудово співають та ін., та ін.20 "Рись спочине з козлищем". "І віл, і ведмідь разом". Ах! "Не знаю змія, шо повзе по камені!" кричить Соломон. Бачиш, що змій по брехні повзе, брехню жере, брехнею ригає. Не знай і ти його, о душе моя! Яка твердість у його наступній мові? "Всякого жиру й всякої крові хай не їсть". Потім, забувши сказане, говорить: "Нагодував їх жиром". "Пийте із неї всі, це кров моя..." І чи багато смаку в таких словах: "Хай відбере жрець від жертви пам'ять її". "Хай покладе жрець пам'ять її на вівтар". "Всякий дар жертви вашої хай сіллю посолиться"? Яка ж приємність і в цих непосолених словах?

"Збивай молоко, і буде масло!" "Якщо ніздрі шкрябаєш, виступить кров". "Дасте їй плодів її уст, і хай буде похвалений у воротах муж її..." Що худіше, гірше й несмачніше, як оце: "З потоку на дорозі п'є: через це вознесе голову"? Що більш сороміцьке й шкідливе, як поведінка Лота в печері? А оце вже брехливіше від усякої брехні: "Все підкорив ти під ноги його". Крім звірів і гадів, скільки тисяч крихітних, літаючих і повзучих звірків ссуть кров людську і поїдають труди її крові й поту! Нарешті, глянь, душе моя! Змилуйся й постраждай за незліченних, позбавлених вінка мучеників, — за тих нещасних страдників, які, зваблені лестощами цього мучителя, викололи собі спокушаючі очі, вирізали для Царства Небесного свої сім'яники й оскопили себе самовільно або раптом самі себе спалили. Бог вірою, а він марновірством таємно ловить. Марновірство роздразнило премилосердного цісаря Тита: начебто Біблія не веліла коритися царям. І те ж саме зрівняло

93

з землею єрусалимські мури21. Глянь, будь ласка, на всю земну кулю й на весь бідний рід людський. Чи не бачиш, яким болісним і тяжким потопом єресей, чвар, марновірств, багатовір'я йрізновір'я хвилюється, збурюється, потопляється! А цей же весь потоп не зверху нам даний, а пекельна зміїна паща, відригуючи, виригнула, вибльовуючи, виблювала, бо ж пишеться: "Слова потопні, мова облесна". "Охорони мене, Господи, від чоловіка лукавого..." Скажи ж тепер, душечко моя, чи не гідний цей змій за такі блюваки, нісенітниці, рани, муки всесвітнього сміху, огиди й лайки? "...Сотворив ти лаяти його".

Глава 4-та ТРИВАЄ СУД НАД ЗМІЄМ

Душа. Якщо цей змій підвладний всесвітньому судові, то й ми можемо бути над ним суддями. Чи не він є той Даниїлів бовван, стертий філософським, краще скажу ізраїльським каменем!.. Недавно я сміялася з того, що він до Авраама привів трьох гостей, в Содом відправив лиш двох, а третій де? З воза, за приказкою, вбився?.. Звичайно, гості стояли на горі. "Три мужі стояли над ним". Проте ж не сказав: з'явився йому Бог не біля гори, а біля дуба. Смішно й оте: "Не минай мене, раба твого". Потім: "І обмиються ноги ваші". Отже, у Авраама троє, двоє і один гість є одне й те ж. Чи не це є по-німецьки шпіцбуб, по-грецьки химера, химара, а в нас те ж саме, що мара?..

Дух. Цис-сис-сис!.. Тихше, потихше, голубко моя! Оглядайся, як притча вчить, на задні колеса. Не спіши! Ах, щоб не пожер тебе дракон і потоп! Ридає мати, яка народила зухвалого сина. О, щоб не ридала й тобі! Отих невінчаних страдників хто погубив? Суд наглий. Вселенський, що всі роди бід вічно збурює, на всі роди і всі віки й людей наводить потоп хто? Суд наглий. Рятівну оту від потопу піраміду здійснити в стовпотворінні завадив хто? Мови злив і слова змішав, які породили всіх роздорів і різновір'я єресі, хто? Суд наглий. Хто найсолодший музичний для Бога орган, тобто Біблію, поганоголосою й непогодженою сотворив і розстроїв? Хто навчив цю Єву співати пісні не Богу Якова, а бездушному Деїрському ідолові, світові цьому? Суд наглий. Співають у кос

93

телах в день Святого Духа: "Погоджено зазвучала пищальна пісня" тощо.

Та краще було так співати: "Непогоджено зазвучала..." Через це вигнано з раю Адама з розстроєним своїм Псалтирем і з непогодженими сво'іми гуслами. Гей, душе моя! Уникай суду наглого, обережно суди суд Божий. Чи знаєш, що таке Біблія? Вона ж бо є отой стародавній ????? (сфінкс), лев-діва або лево-діва. Разом лев і діва. Це зустрічає тебе, обходячи Всесвіт, шукаючий, наче лев, щоб кого проковтнути, а хто ж зустрічає? Отой Давидів шибеник, мор і біс полудневий. Ось тобі сфінкс! А ти дрімаєш і граєшся! Чи не чуєш Соломона: "Хто любить біду, гідний її". Чи розумієш, як нині зустрічає й очікує тебе — або преблаженна перемога, або цілковита біда? Якщо розгадаєш собі загадку, якщо досягнеш оте гострогірне місто, місто Давир, місто премудрості й грамоти її премудрої, місто оте апокаліпсне, місто коштовнокамінне, єдине, улюблене Давидові оте місто, "хто заведе мене у місто утверджене?" Це мир тобі і милість на всі дні життя твого! І діва, і жінка твоя це, як лоза виноградна, в стінах дому твого тілесного народить тобі синів сіонських і дочок єрусалимських, не із крові, а від Бога народжуваних, як пишеться: "Блаженний, хто має своїх родичів у Сіоні й плем'я своє в Єрусалимі". Оцьому-то переможцеві вишнього міста муж Божий Халев дає в подружжя найкрасивішу з усіх плотських світу цього наречених, не наречену ще дочку свою Асхань оту: "Цю полюбив я від юності моєї й насмілився привести собі наречену, хай не зав'яне краса її". Якщо ж по - с амсонівськи лева цього, гострозорого сторожа й пестуна діви цієї, наче дракона, що стереже золоте руно, не роздереш, — о, тоді-то замість Асхані твоєї солодкого соку отого: "Гортань її — насолода" — зустрінуть тебе псячі мухи, "що згноюють солодкість єлею, і шершні, й горе інше". "Горе тим, хто називає гірке солодким". "Нагодую їх полином". "Пошлю на них звірів". "Зуби їх зуби лева, що вбивають душу".

Роздери лева, душе моя, щоб він не роздер тебе. Роздереш, якщо уникнеш наглого суду. Уникнеш, якщо буде Господь Бог твій з тобою. У злобному обличчі доброї людини ховається блаженне серце. "Слова мудрих, наче вбиті цвяхи". О, обережно ходи біля них, душе моя. Кожне біблійне слово прибите цвяхом отим: "Прибив цвяхом твоїм плоть мою". І всякий голос її є отой левиний рик: "Як лев, зареве Господь". Тоді роздереш, коли розбереш, а знайшовши сік істини, заспіваєш з Ісаєю: "У скарбах порятунок наш".

94

Знаю. Тебе ж спокусили Авраамові гості. Прошу їх не принижувати й не лаяти. Видно, що не дурниця це й не нісенітниця, коли кажуть, що єврейська Біблія тим же стилем починається: " Спершу сотворив Боги це небо і оцю землю". Розжуй! Сотворив? Це означає один. Боги? Це означає не один. Подібно пишеться й про отих мандрівників: "Зійшовши ж, мандрівник каже, побачу". Потім: "Ми губимо, каже той же мандрівник, місце оце". Я і ми? Бачиш, що тут означає те ж саме. Якщо хто з Піфагором зрозумів фігурний трикутник, що зображає істину, той бачить, що в ньому 3, 2 і 1 є одне й те ж22.

Трійця в одиниці та одиниця в трійці бути не може, хіба одиниця. Та хто ж єдиний, тільки один Бог. Всі створіння — це плоть, розумій: сплетена сітка, склеєний пісок, зліплений порох, що ділиться до своєї безконечності, відповідаючи своїм поділом і перетином протилежному Божому єству, що простерте своєю одиничністю у неподільну безконечність і в безконечну неподільність. Бо всяке створіння є пересіяна природа. Вона не причетна до всеблаженної отої одиниці: "Єдине є на потребу". І тим більше зі святою трійцею немає частини створіння. Ця Агар23 є велика бідність і бідна ота численність. "Марфо! Марфо! Турбуєшся й говориш багато що про..." Єдине начало, а початкова єдиність усі створіння випереджає: це кут! Та, що сотворила плоть і вселилася в неї: це кут! Від зниклої плоті залишилась: це кут! Ось тобі, горлице моя, єгипетський трикутник! Ось чому закохався в нього мудрець самоський!24 Хто не знає себе і Бога, той цим спокушається й лається. Світлі ж ангели осявають смисли, звеселяючись, бо з нами Бог. Трикутник, квадрат, коло, сонце, проскурка з вирізаним посередині й вийнятим євреєм квадратом чи трикутником, переламана, просто кажучи, розтлумачена Луці й Клеопі25, — все це утворює єдиність.

94

Душа. "Радій, ковчег, духом позолочений!" Нині чую! Нині бачу! Ти мати й дім... Це! Бачу духа Божого, що ширяє поверх потопних вод. Бачу одне, а це троє. Бачу троє, а це одне... Та як двоє і одне!.. Дивується розум... Покарай мене, Господи, і скараюсь. Викрий мене, і полюблю тебе.

Д у ?. О нетямуща й заскорузла! Від лику буйних дів діва! І чи цього не втямиш? Поклади в одне кінець і початок. Гей! Будь мені прозорливою, наче Ноєва голубка, щоб тебе не причислили до отого нещасного хору й не погубили потопом. "Зменшилось добрих дів". "Погрузли, наче олово у водах".

Будь же й ти суддею, та гляди; праведний суд суди. Не лише на лице дивись і не оцінюй світлицю за кутками, а за позолоченою шкаралупою горіх. Адже знаєш, що є змій, знай же, що він же є й Бог. Фальшивий, але й істинний. Юродивий, але й премудрий. Злий, та він же і добрий. "Який добрий Бог Ізраїлів до правих і мудрих дів!" Якщо в ньому будеш бачити лиш злість і плоть, то не перестане тебе ранити й живити нею, як пишеться: "Приложи їм зло, Господи, приложи". Кому? "Славним землі". Як може земля, плоть, гній славитися в домі Божому? Зовсім не радить Мойсееві дивитись на своє лице Бог. Це означає бачити в Біблії землю й пітьму, а їсти отруту. Содомляни всі юнаки й старці їх перед сном увечері бродять біля дому Божого, та завжди голодні, як пес.

Душа. Я дуже рада, щоб він не був дошкульним. Тоді я б не лаяла його і не боялася б його смертельного жала. Та що з ним робити?

Д у х. Вчинити праведний суд йому ось що! І точно пізнати силу діла його. Тоді мале дитя його поведе. Д у ш а. Як же це зробити?

Дух. Знести й підняти від землі вверх. Тоді з'явиться його рятівна сила, як він сам признається: "Коли ж вознесете сина людського, тоді зрозумієте, що я є". Правдиво кажучи: що я значу? І що я є? Нині ж сидите на місці моїх губителів і незлобну мою невинність вбиваєте. Аця ж, нарешті, є не хибна печать віри, щоб підняти змія цього чудного, як пишеться: "Знамення віруючим; мовами заговорять новими; змія візьмуть, вознесуть..."

Душа. Хто ж може його підняти?.. А піднявши, куди його дівати? Хіба на шию повісити?

Дух. Гори переносить і змія гіідіймає хто? Віра. Підніми спершу не зміїне, а твоє власне серце, куди? До вічного, а змій

95

по твоему сліду самовільно вознесеться вгору і повисне на дереві, а тобі на шиї.

Д у ш а. От біда! Загризе...

Д у ?. О дурепа! Не біда, а спасіння... Він лиш тоді шкідливий, коли по землі повзає.

Душа. Скажи, батьку, ясніше, як повисне на дереві? Ми дерево розуміємо те, що хрест, шибениця...

Дух. Скажи краще так: ми повзаємо по землі, наче немовлята, а за нами повзе і змій. І хто вас поставить [на ноги]? Хай не виходить із пам'яті тобі пресвітла (чуєш, дочко) седмиця Божих гір! Вони є сім райських яблунь, сім же, як одна, що народжують плід вічного життя. Тепер відчуй солодкий оцей голос нареченої: "Як яблуня серед дерев літніх, так брат мій серед синів". "Покладіть мене в яблуках; під яблунею збудив тебе"." Там народила тебе мати твоя". Чи бачиш: куди вгору здіймається і на якому дереві вішається? Так же й Ісая через райське дерево життя розуміє седмицю: "Як дні дерева життя, будуть дні людей моїх".

Повішений на цьому посадженому при джерелах вод дереві, із нечестивого мужа блаженним, із повзучого божественним, із отруйного робиться рятівним, із мертвого живим... Послухай, як Ісая про всіх Ноєвих або біблійних скотів, звірів і про самого змія благовістить: "Не пошкодять і не погублять". Та зверни увагу, де не пошкодять? "На горі-бо святій моїй". "Вовки й ягнята повинні пастися разом". "Лев, наче віл, з'їсть солому, а змія землю".

Якщо ж мені скажеш, що він без гори їв землю і за це проклятий Богом, то не через те він проклятий, що жер не на горі, без гори, не на горах святих. Не за те, що їв землю. Вся система світу цього є земля й порох, вода плинна й тінь псам, що минає. Належало йому їсти й пити з Клеопою, а де? На шляху суботньому, або з Петром на з небес спущеному килимі чи скатерті, або з Павлом біля столу семистовпного дому, або у світлиці з апостолами, що омивають ноги, тобто з Ізраїлем. Аде ж? Там, перед Богом. У той час він був би благополучний, як написано: "З потоку на шляху п'є: через це підніме голову", "Вознесу тебе, Господи, як підняв мене ти".

А піднявши свою голову, міг би тоді трохи підняти й все своє тіло, як сам признається: "Якщо я буду вознесений від землі, тоді все притягну до себе".

Душа. Чому світла седмиця є шлях і потік?

96

Дух. Тому що вона є драбина, що все зводить до Бога. Лиш він добрий і високий. А потік тому, що напуває всю біблійну землю, налаштовуючи до плодоношення всю неплідну фігуральних створінь пітьми пітьму. Тому пишеться: "Джерело виходило із землі і напоїло все лице землі". Лице є те ж саме, що й фігура, емблема, образ: "Хай моє лице не з'явиться тобі". "Просвіти лице твоє, і врятуємось".

Душа. Скажи ж мені: коли просвітлюється лице Боже? Бо ж сонце і день світлі самі собою.

Дух. Аж ніяк! Всяка стихія є пітьма. А просвітлюється лице Боже тоді, коли у серці сонячної фігури з'являється слава Божа. У той час світає в сонці невечірнє світло, а у дні його тьмяному зоріє денний ранок незахідного віку. І це означає: "У світлі твоєму побачимо світло".

Із седмиці днів сім проповідей виводить Давид Богові. Так мудрувати радить і іншим: "Благовістіть-бо день за днем". Йоіль же: "Затрубіть сурмою в Сіоні", "Проповідуйте у горі моїй святій". А що проповідувати? Ось що: "І приходить день Господній", "І близький день пітьми й бурі, день хмари й імли".

Тьху! Як же не близько? Він сховався у нашому похмурому й буремному дні. Він так нашим днем пожертий, як Йона китом. І наче закритий стіною: "Це цей стоїть за стіною нашою". Та стіни відсунуться геть, а злий день виблює добрий: "День дневі відригує слово", тобто мудрому із похмурого дня виходить розум вічного дня. У той час фігура, що таїть в утробі своїй того, хто одягається світлом, наче ризою, як троянда й лілія, видає приємні запахи: "Поки дихає день, і зрушаться сіни". "Смирна, й стакта, й касія від риз твоїх".

Д у ш а. А чи я не вгадаю? Наш темний день і сонце це гора горя. А День Божий це із гори мамврійський дуб. Напевне він високий, якщо авраамський бенкет під ним...

Дух. Ось тоді й просвітлюється лице Боже, тобто сонце, коли з нього проросло дерево премудрості. Отут-то бенкет: "Як у тіні його (тобто сонця) мудрість, так само печера посріблена й джерело розуму премудрості, що виходить із неї, оживляє". У той час оновлюється вся земля. "Дана їм всяка влада..." "Дмухнув і сказав їм: прийміть Дух Святий". "Поки дихає день..."

Душа. Боже мій! Як я насолодилась фігурою цією! Вона мені мила. О благовидний образ! Прекрасне лице вічного! Найсвітліше око, що оглядає й освітлює всю землю! Хто тобою

96

досхочу насолодиться? О позолочена вічністю печера й ковчег Божий, який рятує від потопу всесвітнього! Ти сонце, храм таємного сонця й поселення Бога Якового. Співай і заспівай коханому твоєму, о прекрасна серед жінок! День і вечір співай! Ніч і ранок співай! Всі створіння сплять. Ти ж і прекрасна сестра твоя місяць не дрімаєте, співаючи оцю пісню: "Брат мій мені, і я йому..." Любо мені дивитися, що до верховної цієї фігури всі інші сходяться. А ця цариць цариця веде до брата свого незліченне стадо дівиць. "Отроковиці полюбили тебе". "У пахощі мирри твоєї течемо". "Приведуть до царя дів слідом за нею".

Ці є цариці й чисті наложниці Царя Небесного: "Зрадіємо й звеселимося про тебе".

Дух. Хвалю твоє мудрування, люба моя голубко! Хто знемагає у вірі, хай їсть оте зілля й траву: "Всяка плоть то сіно". Та твого віку зубам соромно ссати молоко. Розкусуй і шукай у шкаралупах зерно вічності. Дім Божий не даремно названий ліщиною, розумій: горіховим садом. У ньому-то Авраам і Яків будують жертовник і під час тієї трапези розмовляють з Богом. Один у світлій седмиці під днем розуміє просто день. А інший жує кожен її день, щоб відчути смак животворної правди і дня Господнього, за отим: "Збережи нас у твоїй святині весь день навчатися правди твоєї". І оце-то є: "Один же розмірковує день за днем, інший же судить на всякий день". Хай же буде смак і премудрість у досконалих, яким є отой: "Господи, очі твої дивляться на віру". Якщо ж семисонячні очі седмиці дивляться на віру, а віра виявляє невидиме й нове створіння, тоді видно, що Єремія, який сказав це, не був серед цих: "Той розмірковує день за днем".

Д у ш а. А де мої дочки єрусалимські? Я скучила без них. Де гарніша від лілій цих дівиць наставниця? Куди вона поспішає? То бажає прохолоди. "Бо ж у тінь його побажала". То просить: "Введіть мене у дім вина". То хвалиться: "Піду собі до гори Смирнинської", "Утвердіть мене в мирі". Навіщо їй у шинок ходити? Захотілось вина і запашних помад?

Дух. Вона йде прямо у гірне до свого батька. Запалила її любов. Палким бажанням жадає з ним повеселитися й напитися прісного й свіжого, нововичавленого вина, яке по-римськи називається муст. Погуляти їй хочеться. Вона йде до Лота.

Д у ш а. Та куди ж подівся її коханий? Хіба вже їй з ним наскучило? Навіщо їй до Лота?

97

Дух. Хоче поспати з батечком. Так, як дівчатка з Давидом, а Давид з вічним спокоєм. ? полечу, і спочину". Спершу його турбували дівчатка. "Поспав-бо збентежений". Жаліється, наче роздратований. Потім радісно кричить: "Цей спокій мій!.." Вино і спокій приваблюють найстаршу дочку Лотову, а вона й молодших стадо сестер тягне сюди ж. Та не вважай же чисту оцю голубку блудницею. її батько, і брат, і наречений, і друг, і пан є те ж саме.

Душа. Що означає печера Л отова?

Дух. Вона є сонячний чертог того: "Я квітка польова і лілія долин". Лот, по-грецьки стакти, є жир і клей із ароматних дерев. Згадай дерево життя. "Пахощі мирри твоєї кращі за всі аромати". "Зрадіймо й возвеселімся про тебе". "Ви друзі мої". "Пили ж і впилися з ним". "Я не повинен пити із плода лози, поки п'ю нове..."

Відчувай, душе моя, що Ісус не п'є вина, а очікує якогось дня Навинового, якого не було ані не буде інший довіку. У той єдиний день бажає як паску їсти, так і пити муст, тобто не хмільне, а солодке й новогронне вино, подібне до прісного.

Д у ш а. Я згадала брехню зміїну, наче муст міг зробити п'яним Лота. Та де було взяти старого вина втікачам? А диких грон можна знайти досить.

Дух. Прошу, облиш старе й нове вино з прісним хлібом і паскою! Хай пропаде, наче дим, уся тлінь від блиску найсолодшої істини! Царство Боже не пожива й пиття. Все тлінь і фальш, крім лиш вічності. Вона є істина Божа. Все жуй, вари й перетворюй у центр і в кінець біблійний: розумій, у сік твого серця. Ось як! Печаль цього світу подібна до п'янкого вина. Сумний, наче п'яний, буває розслаблений, млосний і журливий. Ось вино розчулення! "Напоїв ти нас вином розчулення". А вічна істина це найсолодіпий муст і нектар, який додає не суму, а куражу й сили. Ось що значить: "Доки п'ю нове" та ін. П'яні й слабі є всі фігури без вічності. "Укріпіться, руки розслаблені". "Це Бог наш суд воздає". "Тоді скочить кульгавий, як олень..." Згадай семистовпний дім премудрості. Як ти розумієш фігуру дому цього?

Д у ш а. Я досі розуміла, ніби цей дім на стовпах опертий або на них утверджений.

Д у х. Не зваблюйся же і знай, що тут стовп означає не те, що у римлян columna, а те, що у них turris, а у греків ??????, тобто висока споруда на зразок круглого чи квадратного стов

98

па. У нас називається башта, бійниця (propugnaculum), або терем, як видно із малоросійської пісні:

Понад морем глибоким Стоїть терем високий26.

Такий був стовп давній, що називався ?????, при гирлі ріки Нілу, над морем. Голова його дихала полум'ям, яке вночі було видно з далекої віддалі і вказувало шлях мореплавцям до гавані. При цьому стовпі 70 тлумачів перетлумачили по-грецьки Біблію27. Тут щороку святкувалася пам'ять такої великої справи. Чудо із семи давніх чудес цей вищий за хмари стовп. Ось тобі тверді, що утверджують дім вічного, стовпи: сім днів, сім сонць, але одне, і сім очей, але одне, і сім вогнів, та один вогонь, і сім стовпів, та один стовп. "Стовп твердині від лиця ворожого". Ці сім теремів, що підносять свої голови вище хмар, є пресвітлі чертоги Вишнього, із незліченних світлиць вибрані світлиці, весь премудрого нашого Соломона храм, чудо Всесвіту, яке просвітлює й захищає. "Сім цих є очі Господні..."

Благословив Бог день сьомий. "У той спочив від усіх справ своїх". "О Ізраїлю! Який великий дім Божий! Великий і не має кінця". Чи не сонце є для нього нерукотворний храм? "Який дім мені збудуєте?" говорить Господь. У цьому стовпі, зійшовши, зробив змішування, а дмухнувши у цій же світлиці запашною своєю бурею, сотворив поділ мов на всій цій землі. У цьому шатрі вверх ішов росоносний вогонь і вогняний холод Духа Святого на апостолів. Отут-то й сп'яніли апостоли. "Пили ж і впилися з ним". Напилися вони не для того, щоб зів'янути, падати, повзати й спати на землі. Плоттю не були збуджені. Дух вічного зігрів серце їх. Звідси кураж, нові думки, дивна мова, чудесна сила, ясні слова їх... Ось рід ггияцтва або вид його. А як учитель їх не п'є вина, не дочекавши якогось дня, що є причиною отого нового пиття: "До дня того: коли" та ін. і не їсть паски без світлиці якогось чоловіка, так і учні його з'явилися п'яними перед народом ось коли: "Бо є третя година дня". Третя година, третій день це вічність воскресіння й царство.

Душа. Скажи мені, отче мій, навіщо там же, крім якогось дня великого і крім дому якогось, згадується й про Царство Боже? "Я не повинен їсти, поки не скінчаться у Царстві Божому".

Дух. Чому дрімаєш? Чи не чуєш, що третій день і царство є те ж саме? Не забувай, що світла седмиця є стовп, місто, дім

98

і престол митрополичий. Тут сидить, судить і є начальником над земними племенами той: "Ти хто? І каже їм Ісус: початок". Сонце є день, стовп світлиця. Тут Царство Боже, тобто правління, влада й начало. "Дасть йому Господь Бог престол Давида, батька його". "Це Бог наш суд віддає!"

Д у ш а. Я чула, начебто краще читати: "Говорив, що соком наповнені", ніж отак: "Що вином наповнені".

Д у х. Як хочеш, читай, але міркуй про Бога. Бо ж про вино можна сказати те ж саме, що й про воду: "Це ж говорить про духа".

Д у ш а. Чи це не той стовп хмарний і вогняний, що вдень і вночі веде Ізраїля? Дух. Це саме той.

Душа. Чому ж у римській Біблії читають: in columna nubis, тобто у стовпі хмарному, а не читають: in turri nubis?

Дух. Спіткнувся тлумач. Правда й пристойність кричить, хай стовп буде стовповидним житлом. Так само спотикаються художники, що зображають Симеона Стовпника28 на колоні, а не у виноградній світличці з балконцем, як видно із притчі: "Створив точило і стовп", тобто світличку в винограді. Чого ти посміхнулась?

Душа. Знаєш, Господи, і тайни мої. У кафедральному Софійському храмі головна ікона, що зображає дім премудрості, виставила сім колон, які підтримують стіну. Нині бачу їх обман. Крім того, сміх мій спричинили книжники безмінервні29. Вони Діогена30 загнали в бочку. Одне нерозжоване слово породжує смішні нісенітниці. Як можна жити в бочці або на колоні?

Д у х. Та не будь дуже цікава до ганчір'я та лахміття. Термін, або слово, є лахміття! Шлях ізраїльський не до них, а через них. Забудь стовпи твої. Спішидо отих нерукотворних: "Багатство у стовпостінах твоїх". Там бенкет, трапеза, хліб, вино, і кімната нареченої, і наречена. "Ведіть мене у дімвина". "ГЦду собі до гори Смирни нської". Там Єрусалим. Там мені мир. "Звеселився від тих, що сказали мені: у дім Господній підемо". 'Там сіли престоли на суд". З цієї гори Дебора винесла суд на Сисару. Із цього куреня Йаїль, вирвавши кіл, пробила йому через око наскрізь голову. Із цього міста Юдіф вийшла й відтяла голову Олоферну. Із цього стовпа жін ка відламком жорна розбила Авімелеху тім'я. Із цього дому принесла хліби і вино, м'ясо, і смокви, і муку чисту прекрасна Авигея Давидові коханому31. Бачиш, душе моя, у який дім бажає наречена?

99

"Ведіть мене у дім вина!"

Душа. Хотілося б мені знати жінку, що розбила тім'я Авімелеху. Ось героїня!

Дух. Вона ж наречена нашого Соломона. "Скине ж одна' жінка уламок жорна". А не чуєш Соломона? "Єдина моя гол убка". Дивись, куди ця голубка веде хор дочок єрусалимських? До воріт їх, куди й Давид хоче прилітштися. "У воротах дочки Сіону". Тут ігумен сидить і їсть хліб свій. Тут свято й торжество. Але де? Чуєш? У полудні, в сонці. "Той Бог наш. Той врятує нас навіки". "Увійди в сад мій, сестро моя". "їжте, ближні, і пийте, й упийтесь, браття!"

Глава 5-та ПРО ЗЛОБУ ЗМІЇНУ ПІСНЯ32

Хто дасть мені посріблені крила голубині? Хто дасть крила орла великого нині? Хай лечу довго, всюди до Бога З земного краю навіть до раю І спочину.

Це єхидн лютий біжить, це мене сягає! Це пащу пекельну на мене люто відкриває! Ковтнути хоче. Отрута клекоче. Зміїще дивний, гаспид питливий. Ах, мені горе!

Вод гірких потоки зимні вибльовує чорний. Це морок! Це туман вкрив мене нині вечірній! Горе мені нині! Горе єдиній! Жене всім пеклом мене із чадом. Нема мені миру...

Дух. Про що ти, душе моя, думаєш на самоті? Чому ти сумна?

Душа. Амурюся, співаю й плачу в пустелі з улюбленою дочкою ізраїльського князя Єффая единородною і з подругами її на горах святих. Плачу з Єремією над Єрусалимом. Страждаю

99

й вболіваю з зайнятою, огорнутою сонцем жінкою, що народжує сина...

Дух. Плач! Та розумій і розрізняй пору сліз і час сміху. Знай: є ж час, але є й, крім того, і час часів, тобто напівчас і отой добрий час: "Очі всіх на тебе сподіваються, і ти даєш їм поживу в добрий час". Плач у притворі й у дверях, щоб зрадіти всередині вівтаря. Княжа дочка по горах святих плаче тому, щоб була для Бога радісною жертва. Плач веде до сміху, а сміх у плачі ховається. Пристойний плач є те ж саме, що й сміх у добрий час. Ці дві половини становлять одне: як поживу — голод і ситість, зима й літо — плоди, тьма і світло — день, смерть і життя — всяке створіння, добро і зло — нужду й багатство, Господь сотворив і зліпив воєдино. Але яка мова викликала твої сльози?

Душа. Жаль мене точить про прекрасні дочки єрусалимські. Віддалення від нареченого, знищення свят, переміна на плач торжества і на попіл перетворення облич... Боюсь, щоб і мене з ними не пожерла водяна буря й потоп...

Д у х. Не бійся ж! Глянь вгору! Що це над тобою?

Д у ш а. Ах, Боже мій! Бачу дві птиці.

Д у х. Не бійся! Вони прямо над тобою. До тебе спускаються.

Д у ш а. І боюся, й радію.

Д у х. Не бійся! Це тобі небо посилає вісників із знаменнями, що потоп, який губить Всесвіт, не повинен тобі ПОІШ<ОДИТИ. Замість голубки з маслиновою гілкою це тобі денний ворон несе яблуко, а прозорливий лелека гроно виноградне.

Д у ш а. О мати Божа!

Д у х. Не торкайся їх ні в якому разі... А лиш прийми від них плоди. Якщо торкнешся — довіку їх не побачиш. Нині ж над головою твоєю, літаючи й звеселяючи, будуть до кінця віку. Амінь.

Inveni poitum. Satana, саго, mimde valete! Sat me jactastis. Nunc mihi certa quies.

Це мені гавань! Геть біжи, сатано, плоть, світе! Досить мені хвилюватися. Здрастуй, святий спокою!

100

Глава 6-та

ПРО ПЕРЕТВОРЕННЯ

Злий на мене, Боже, з небес росу, Щоб гарний плід тобі я приніс, як рожу.

Яблуко райське

Із саду преображенського.

"Прокинувшись, бачили славу його".

Весь світ спить... Та ще не так спить, як про праведника сказано: "Якщо впаде, не розіб'ється". Спить глибоко, простягнувшись, наче вбитий об землю. А наставники, що пасуть Ізраїля, не лише не будять, а ще й погладжують: "Спи, не бійся! Місце хороше. Чого лякатися?.." Кажучи: мир, а його й не бувало... О блаженний Петро з товаришами своїми! Сам Господь пробуджує їх: "Встаньте й не бійтеся!" "Петро ж і ті, що були з ним, були обтяжені сном". "Встаньте, каже їм, підніміться від землі! Тоді вже не бійтеся!" Б'є цих похованих і Павло. "Встань, сплячий! Встань же, о мрець! Воскресни із мертвих, і освітить тебе Христос. Доти землею будеш і не перетворишся у Христа, доки не побачиш світлого небесного чоловіка". І про нього-то мова йде: "Прокинувшись, бачили славу його".

Фамар, невістка Юди, сина Якового, видалася йому блудницею. Не впізнав її тому, що закрила своє обличчя. Але довідавшись, упізнав і сказав: "Виправдалася Фамар краще за мене". Так само сини Ізраїля не могли дивитися на сяюче славою лице Мойсея, чоловіка Божого. А на що ж таке вони дивилися? Лиш на покривало, яке затьмарювало світлість його очей. Який же ти, Ізраїлю? Худий воістину! Обрізаний ти плоттю, та не обрізаний ти серцем. Пітьма терпима для твоїх очей, а на істину дивитись не можеш. Лежиш на землі. Валяєшся з цією твоєю блудницею і задоволений нею. Відвертаєш око твоє від отця твого — око, що лає батька й докучає материній старості. А не видно орлиних пташенят, які б за бажанням Соломона виклювали тобі нещасне твоє око... Так нинішня підлість християнська і точнісінько таким оком дивиться на свого проводиря Христа! Де він народився? Від яких батьків? Скільки жив на світі? Як давно? Чи дві тисячі ро

100

ків уже не буде?.. О християнине! Охрещений ти плоттю, та не вмитий смислом. Навіщо ти зосередив свою цікавість на таких плітках? Чому вище не підіймаєшся? Тут думаєш і заснути? Тут курінь збудувати з Петром? Не знаючи, що говориш... Чи не чуєш, що таке і твій Мойсей говорить: "Укрив сором лице моє, ось чому не можуть мене брати мої бачити!" 'Чужий був синам матері моєї..." Чи ти до цього часу не знаєш, що це все плоть, і плітки, і тінь, що вкриває дуже високу премудрості гору? Бо ж ця завіса у свій час повинна вся роздертися. Чи це не лицемірство, яке розмірковує про лице небес? Ось рід лукавий і перелюбний, що шукає плотського знамення. Ось квас учення фарисейського!33

Та послухаймо! Чи так учить Христос наодинці любих своїх учнів? Як пізнавати? Що таке істинна людина? "За кого мене мають люди?" Слухай, Петре! Скажи мені: як гіідлість думає? Що таке людина? Знаю, що помиляються. А ти як думаєш? "Ти Христос, син Бога живого". Добре Петро втрапив. Видно, що він крізь порожню плотську завісу проникав голубиним оком якнайдалі. Через те ж до нього й істинний чоловічий син говорить: "Блаженний ти, Симоне, з твоїм оком! Воно не дивиться на плоть і кров як на підле поняття, а, оминаючи плоть і кров, знаходить інший рід, рід істинний, рід ізраїльський, рід отця мого, який не із крові, не від похоті плотської". Слухай, християнине! Слухай з твоїм язичницьким серцем! Чи довго тобі лежати на землі? Чи будеш ти колись людиною? Не будеш! Чому? Тому що на плотську завісу задивився. А на лице істинного чоловіка Божого дивитись ніяк твоєму окові не терпимо. Не перетворишся, друже мій, із земного в небесного доти, поки не побачиш Христа. Доки не пізнаєш, що таке істинна людина. Не продереш очей твоїх доти, поки плоть і кров триматимуть твоє серце. Та чи довго триматиметься? Поки признаєшся, що твоя плоть і кров це порох і нікчемність. Сюди завела тебе твоя власна думка. Чи не так? Точнісінько так: "Із слави своєї були скинуті".

Позбавлені Божої слави, навчились ми судити нашу братію за плоттю. Такі на самого Христа дивимось. Лиш саму марноту на ньому примічаємо. А на нього самого і на славу його не дивимось. Правда, що Павло каже: "Перетворить же тіло смирення нашого, щоб воно було подібне до тіла плоті його". Не сперечаюсь. Та чи так ти дивишся на Христа, як Павло? Він хвалиться: "Не знаю з плоті Христа. Знаю ж чоловіка, що пройшов небеса, створеного згідно Бога у правді й преподобі

101

істини". Цього ж то чоловіка він і ефесянам доручає й вихваляє: Істиною не була плоть ніколи. Плоть і фальш одне й те ж. А хто любить цього ідола, і сам такий же. А коли плоть є фальш і пустота, тоді вона не є людина. Чи чув ти книгу спорідненості істинного чоловіка, сина Давидового, сина Авраамового?

Яків народив Юду, Юда народив Фареса від Фамари й ін. Знай же, що ця книга є книга вічна, книга Божа, книга небесна •і не має в собі нікого, крім ізраїльського роду.

"Не зберу соборів їх із крові і не пом'яну імен їх". Цього ж роду є і наш Христос. Втім, що рід ізраїльський не вмирає, слухай Йоіля: "Наче ранок, розтечуться по горах люди міцні й численні. Подібних до них не було відвіку. І по них не додається до літ у рід і рід".

Якби можна до їх літ щось додати, тоді вони мали б кінець, а тепер вони самі є кінець усього. Не є кінцем те, після чого слідує ще щось, а цей рід сам є кінець усього. Залишок не є в язичниках і не є хребет у створіннях. Хребет Божий, а залишок Ізраїлів. Ілишзалишокврятовується. Все ж інше пою проходить. "Знищуються погани, наче вода, що повз тече". "Залишки нечестивих використаються".

А що Йоіль саме про рід ізраїльський це співає, то слухай Мойсея, чоловіка Божого, родича Христового і того, хто розмовляє з Христом на Фаворі про вихід його, тобто про залишок: "Блаженний ти, Ізраїлю". "Хто подібний до тебе, роде, рятований Господом?" "Захистить помічник твій. І меч хвала твоя". "І збрешуть тобі вороги твої", тобто помиляться і не дізнаються. "І ти на шию їх наступиш..."

Бачиш, що хто судить Ізраїля за плоттю, дивиться лиш на зовнішність смирення Христового, не розуміє, як у смиренні його суд його вознісся (піднявся високо-високо), є ворог Христа із тих, кого Павло називає ворогами хреста Христового, у Мойсеевих словах мечем названого."Меч — хвала твоя", який у Єремії всю плоть так, як хрест, січе, вбиває, умертвляє.

Продеремо ж, о мертва й безсутнісна тіне, очі наші й звикле до плотської пітьми око наше, зводячи потихеньку в гірне, навчимо дивитись на Ізраїля, тобто на істинного чоловіка, оминаючи покривало плоті. Ось нас, що сплять на землі, будить Павло: "Вишніх шукайте! Про гірне мудруйте! Навіщо про стихії турбуєтесь? Коли ж Христос з'явиться, життя ваше, істинний живий чоловік, тоді й ви з'явитесь у славі..." Будить і Єрем ія ось як: "Чому ми сидимо? Згуртуйтесь і ввійдемо в міста

102

твердині й падемо там перед Господом, що сотворив нас... Там, а не тут, у стихіях, очікував миру й не був добрим..." О істинний, нетлінний ізраїльський Боже! Блисни світлом твоїм на нас стільки, скільки може принаймні стерпіти наше око. Щоб, ідучи в світлі лиця твого й непомітно у нове перетворюючись, ми сягнули у всерадісне й найостаннішого нашого волоска воскресіння. Тобі слава, з твоїм чоловіком і з Святим твоїм Духом. Амінь!

"Прокинувшись, бачили славу його".

Ось так ворон, прокаркавши над головою, піднявся вгору, але не розлучився, виконуючи написане: "Де труп, там зберуться орли". "Птахи хай розмножаться на землі!"

Глава 7-ма ПРО ВОСКРЕСІННЯ

Злий на мене, Боже, з небес росу, Щоб гарне гроно тобі приніс, як рожу.

Гроно райське

Із саду воскресенського.

"Хай цілує мене поцілунками уст своїх!"

Любі учні, не бійтеся! Піднімайтесь сміливо до того, на лице якого ви із-за жаху не могли дивитись на Фаворі. Слухайте, що каже: "Дерзайте! Мир вам! Радійте!"

Тоді для вас нестерпним був сам погляд його, а нині й слів його пресолодких послухаєте, і поцілунком ствердить з вами вічну дружбу! Вмійте лиш наближатися до нього. Не забувайте ніколи слів просвіщенного ангела, що наставляє вас: "Немає тут! Встав". Ці слова прямісінько вас доведуть до славної істинної людини. Цей є воскресіння й Життя ваше.

"Хай цілує мене поцілунками уст своїх!"

Зістарівся Авраамів син. Захотілося йому померти. Та й не дивно. Вже очі його потемніли: зникли очі його, як Давидові, у слово Боже. Не міг нічого бачити тут, у світі нашому суєтному, готуючись до блаженної отої смерті: "Блаженні мертві, що вмирають нині в Господі". Забажав поживи. Задовільнив душу його другий син його. "Дякую, сину! Підійди

102

до мене, каже йому, і обцілуй мене". І, наблизившись цілував його.Щасливий Ісаак! Він під Ісавом знайшов Якова. А ми, навпаки, під пеленами ізраїльського немовляти, під плащаницею Христовою часто знаходимо недруга Ізраїлевого Ісава. Оией-то з нами вітається й цілується! Що за причина? Не знаємо, як шукати... Безтямно шукаємо... Багато хто шукає його в одноосібному правлінні цісаря Августа, в часи Тіберієві, у володіннях Пилатових34 і ін. Та всі ж шукають. Де? Тут! У цьому світі! Між мертвими... Будь ласка, пошукай вправніше. "Немає тут!" Багато хто волочиться по Єрусалимах, по Йорданах, по Вифлеємах, по горах Кармільських, по Фаворах, по горбах Синайських і Афінських; нюхають між Євфратами й Тиграми-ріками. Тут-то він, звичайно, думають: "Ось-ось! Тут Христос! Тут! Ось він!" Кричать і іншим: "Тут Христос!". "Знаю, — кричить ангел, — Ісуса розп'ятого шукаєте". "Немає тут! Немає!" Багато хто шукає його у високих світських почестях, у величних домах, за церемоніальними столами тощо. Багато хто шукає, розглядаючись по всьому голубому зореносному зводі, по сонцю, по місяцю, по всіх Коперникових світах... "Немає тут!" Шукають у довгих моліннях, у постах, у священних обрядах... Шукають у грошах, у столітньому здоров'ї, у плотському воскресінні, у плотському очей зціленні... "Немає тут!" Що за біда? Та де ж він? Звичайно, тут він, якщо займатися риторикою у проповідях, знати пророчі таємниці, переставляти гори, воскрешати мертвих, роздавати маєтки, мучити своє тіло холодом і... Та блискавкоподібний ангел одне їм кричить: "Немає тут!" Звичайно ж, його ніде нема, якщо й тут немає. Тьху! Звичайно, друже мій, немає його для тебе. Тому що його не знаєш і не бачиш його... Зніми ж чобіт твій з Мойсеєм. Кинь дурне твоє "тут". Гей! Іменем ангельським тобі кажу: миттю знайдеш. Що ж тепер залишилось робити?

Пасха! "Встань, Господи, хай розсипляться вороги твої і хай втікають усі, хто ненавидить тебе!.. Підіймися, любий Ізраїлю, і йди від сили до більшої сили!"

Після перемоги аморійської" піднялися сини Ізраїлеві проти заходу. Не сподобалось це цареві Валаку. "Ось, каже, якісь нові й дивні люди із Єгипту вийшли й, по горах розтікаючись, вище гір піднялися. Що за чудо?" Посилає послів до чарівника Валаама, щоб винищити рід Божий. Прийшли посли. Оголосили цареву волю. "Добре! сказав Валаам. — Відпочиньте ж тут ніч оцю".

103

Не даремно, друже мій, не велить тобі ангел шукати тут. Бачиш, що в цьому гнізді спочивають вороги роду Божого.

Пасха! Прийшли до Мойсея потомки Рувимові й Гадові. Просять, щоб він не переводив їх на той бік Йордану для поселення. Дуже ж бо по цей бік земля поживна для худоби, а у нас же худоба... Закричав на них Мойсей: "Брати ваші підуть на бій. І чи ви сядете тут? І навіщо розбещуєте серце синів Ізраїлевих, щоб не перейшли вони на землю, яку Господь їм дає?" За те, що вони хотіли тут залишитись, так розлютився Господь, що заклявся, що не ввійти їм у землю, обіцяну Ізраїлю, крім Халева та Ісуса Навина, називаючи тих, хто тут залишається, людьми, що знають добро і зло, яким, очевидно, був Адам, вигнаний із раю. Ось що наробило прокляте гніздо оце: "Тут".

Пасха! "Якщо введе тебе, — говорить Божий Мойсей, — Господь твій у землю, що знаходиться там, за Йорданом, за шляхом західним, яка цілком відрізняється від єгипетської, тому що вона нагірна й рівна, а що взагалі найкраще, очі Господа Бога твого на ній від початку літа й до кінця літа, то будь ласка! Прошу, пагубою згубите все поганське й тлінне, навіть до останнього волоска, крім початків і первістків від волів і овець ваших". "Та не сотворіть там все, каже, що ви творите тут нині, кожен вигідне перед собою. Бо не прийдете віднині до спокою..." То, прошу, друже, мій, послухай Мойсея: не шукай тут, тобто у пагубному поганському тлінні, улюбленого чоловіка, істинного мужа, брата і ближнього твого. Шукай його там, по той бік Йордану, за західним, за вечірнім шляхом: не тут,ш сьогодні, не нині... Там-то він! Там цей початок померлих і всього тління. А інакше поцілуєшся з якимсь поганином.

Пасха! Безтямний книжник Сомнас шукав чоловіка по цей бік Йордану. Що ж йому ангел Господній Ісая говорить? Ось що: "Що ти тут? І що тобі тут? І витесав ти тут гріб і сотворив собі на висоті гріб... Це нині Господь Саваоф скине, і зітре мужа, і відбере знаряддя твоє і вінець твій славний, і кине тебе у країну велику й безмірну, і там помреш..." Нещасний книжник! Читав пророків, шукав чоловіка, та потрапив на мерця й сам з ним пропав. Звичайно ж, він шукав між посланниками царя Валака, на сідалищі губителів і фізичних чародійників, що повертають усе на плоть і кров. Тому-то ось що про таких каже блаженний муж Йов: "Говорять Господу:

103

відступи від нас. Шляхів твоїх знати не хочемо... Будуть же як полова перед вітром або як порох... Хай побачать очі його своє вбивство... І той був віднесений у гріб і на гробах посторожив. Стало солодким для нього дрібне каміння потоку". Кричить на таких і другий ангел, Михей: "Встань і піди. Бо немає тобі тут спокою, через нечистоту. Зітлієте тлінням..." "Чи бачиш ти, — каже третьому ангелу, Єзекіїлю, Господь, — чи бачив ти, що ці витворяють? Великі беззаконня дім Ізраїлів творить тут, віддаляючись від святинь моїх..." О, беззаконне ти ту ті Що ти натворило? Відвело ти нас від живого чоловіка до мерців. Від святого мужа до тлінних бовванів і опудал. "Беззаконня, жалібно говорить він, п'яти моєї обійде мене". Ах! Подало ти нам п'яту його прокляту, а не прекрасну його голову, хай обцілує нас. Ми лиш п'яту бачимо, породження зміїне, що стереже п'яту.

"Поселяться, каже чоловік, і приховають..." Та скажи ж, хто тебе заховає, скарбе наш? Хіба ти, відповідає, не бачиш, скільки їх у домі Ізраїлевому? У Святому Письмі? І що вони творять? Самі тут, у гробах, сидять, і мене з собою туди ж волочать, а я мерцем ніколи не бував, крім п'яти моєї. Багато хто бореться зі мною з висоти". "Потоптали мене вороги мої". "Ті п'яту мою збережуть. Поселяться (тут) і приховають воскресіння моє".

Пасха! "Встань! Встань, Єрусалиме! Я є той, хто втішає тебе! Розумій, хто то є сущий".

"Ідіть воротами моїми, і шлях прокладіть людям моїм, і каміння, яке на шляху, розкидайте..." "І це було велике потрясіння! Бо ангел Господній, зійшовши з небес, приступив, відвалив камінь..."

"Чого ви тут? Шукаєте чоловіка?.. Немає тут\ Встав!" "Скажи ж, змилосердься, де він?" Відповідь: "Немає його у царстві цих мерців! Він завжди живий. Там його шукайте, у царстві живих! І нині чого ви тут?"

Пасха! "Встань! Встань! Воскресни, Єрусалиме!" "А було, коли Ісус був біля Єрихона, то, глянувши очима своїми, бачив чоловіка, що стояв перед ним..."

Ось бачиш! Недаремно ангел говорить: "Там його побачите!" Та де ж там? По той бік (чуєш) Йордану, на святому вже місці, не на тлінному. На землі нагірній, високій, обітованій... Туди-то він глянувши, побачив чоловіка. Пізнав і поклонився йому, володареві своєму.

104

Пасха! "Встань! Встань, Сіоне!" "Обтрусипорох..." Глянувши Авраам очима своїми, побачив місце здалеку і говорить дітям своїм: "Сидіть тут з ослятком. Я ж і дитина підемо туди..." Бачиш, що й Авраам, покинувши все тутешнє, знайшов істинного чоловіка на горі. Те ж саме, що й там: і, побачивши день його, зрадів. Не можна мати кращих очей, ніж Авраамові. Вони лиш бачать барана, затриманого рогами в саду Савек.

Пасха! Рогами прив'язаний до саду Савек. Що означає Савек? Савек означає хмиз. Та чи може хмиз стояти по обидва боки Йордану, перед лицем Господнім? Він лиш спалюється всеспаленням. Як ніщо, а чоловік Ісаак цілий, живий. Та й як йому не бути цілим, коли сам Бог захищає його? "...Щоб йому щось не поробили..."

Видно ж, що він не їсть хмизу, який залишився за плечима, про який Ісая: "Це всі, як хмиз, вогнем погорять".

А про протилежних до цих із хмизу людей той же ось що [говорить]: "Як, каже, небо нове і земля нова, які я творю, є переді мною, так стане сім'я ваше й ім'я ваше..."

Цього ж чоловіка, який стояв, не падав, а вічно перед лицем Господнім перебував, і Навин бачив. Пасха! "Встань, встань, Єрусалиме!" Дав Господь чудотворний жезл Мойсееві. Посилає його на звільнення братії своєї із Єгипту. Велить Аарону зустріти Мойсея. Де ж він зустрічає? Ось де: "Де й зустрів його у горі Божій". "І цілувались обидва".

Після звільнення з Єгипту братії ізраїльської бажає бачити Мойсея тесть його, Йофор. Взяв дочку свою, жінку Мойсееву, з двома синами, поїхав у пустелю. Приїхав. Доповіли Мойсееві.

О роде, благословенний Богом вишнім! Прямо подалися на гору Хорив.

"Вийшов же Мойсей назустріч тестеві своєму, і вклонився йому, і цілував його, і вітали один одного, і ввів їх Мойсей у шатро".

Пасхаї Забороняє якнайстрогіше Мойсей, щоб ми, йдучи від тут туди, нічого із хмизу не заносили, називаючи все таке прокляттям, ідолом і спотиканням на царському цьому шляху. "Вважай добре, кричить, щоб не їсти крові!.. Щоб ти не з'їв її! Хай благо тобі буде і синам твоїм по тобі навіки".

Проте ж нетямущий як давній, так і нинішній Ізраїль часто нарікає на Господа.

"І чув Господь, і розгнівався гнівом, розгорівся в ньому вогонь..." Почали жадати єгипетського м'яса. "Добре нам,

105

кажуть, було в Єгипті..." "Що це ви плутаєте? Хіба у Господа, крім поганського, не знайдеться м'яса?" І говорить Господь Мойсееві: "Якщо не досить буде руки Господньої? Нині зрозумієш, чи сягне тебе слово моє, чи ні".

Часто й наша нетямуща твердість у серці говорить і нарікає на Господа. Тьху! Чи можна, щоб був чоловік без плоті, крові й кісток? Тьху! Що це? Ось гордий і нечутливий хмиз!..

Встань, прокинься, Сіоне! Що ти плетеш? Хто рухає твою землю? Хай вона буде так, як є! Хай тільки Господь дасть тобі благословенне своє благословення, як Ісая говорить: "А земля твоя разом з новою населиться" (гл. 62)w.

Лиш тільки те знай, що ти брехня, і суєта, і пустота з самою твоєю землею, не взявши за основу землі Божої. Тому там же говориться оце: "Не до вас подібний, якщо виправиш і сотвориш, Єрусалиме, радість на землі". Ти лиш намагайся, щоб із твоєї брехливої землі блиснула правда Божа. Молися, щоб досягтебе блаженний отой третій пресвітлого воскресіння день, у який земля Богом здіймає рослинність трав'яну. Хіба думаєш, що твоя лиш земля одна, іншої ж у ній бути не може? Тож залишайся тут при твоїй! їж її із змієм проклятим, жери протягом усіх днів твого життя, без життя Божого, без життя вічного; якщо думаєш і говориш у серці твоєму, що у Господа немає своєї ні землі, ні плоті, ні крові, ні кості, нічого... Не почуєш же всеблаженного голосу цього: "Це нині кість від кісток моїх!"

"Встань! Встань, Єрусалиме!" Слухай вухом другим про другу плоть! Чи чуєш: "І процвіте плоть моя"? Чи чуєш про інші кості: "Зрадіють кості смиренні"? "Не втаїться кість моя від тебе, її сотворив ти таємно". Слухай Соломона: "Зцілення костям твоїм". У єврейській Біблії: "Прикладання, розумій, нових до старих". Слухай Ісаї! "Кості твої проростуть, наче трава, і розгалузяться, і наслідять роди родів..." Чи бачиш? Кості ці не ті суть, що розсипаються при пеклі. Вони суть перед лицем Божим. І оце-то є там.

"І був голос, кричить Єзекіїль, коли мені пророкувати. І це потрясіння! І поєднувались кості: кість до кості, кожна до суглоба свого. І бачив, і це були для них жили, і плоть розтягнули". Читай таке у главі 37-й". Ба! Що це за новий рід по горах твоїх? По старих кінцівках твоїх і членах? Поверх гіркої тлінності твоєї? Чи це не є прикладання? Чи не прикладання життя до мертвості твоєї? А до гробу твого воскре

105

сіння? Чи не нове оте сотворіння? "Сотворю, і хто перетворить?"

Чи не утвердження оте? "Це я готую тобі рубін, камінь твій, і на основу твою сапфір... і правдою нагородишся..."

Слухай же і розумій нині, що не нісенітниці тобі плете Йоіль, а благовістить тобі цей Орфей. Воскресіння, ось: "Наче ранок, розіллються по горах люди численні й міцні. Подібних до них не було одвіку..." "Наче рай насолоди, земля перед лицем його. А котра позаду, та поле пагуби..." "Як вигляд кінський, вигляд їх..." "Як звук колісниць, на верхи гір піднімуться...". "Наче борці, потечуть і, як мужі хоробрі, зійдуть на стіни... І кожен від брата свого не відступить". "Місто візьмуть, і на мури гііднімуться, і на храмини залізуть, і віконцями ввійдуть, як злодії..." "Засурміть сурмою! Проповідуйте ліки..." А ти боїшся ліків? То пусти ж їх на свою землю, цей Божий рід. Не будь Валаком! Прошу, не лякайся! Вони кожен у свого брата займуть квартиру половинну, без всякої образи. "Дух Господній на мені!" Дати тим, хто плаче, славу Сіону замість попелу. Що ж це за образа? Прийми, бідний, славу замість грязі!

"І збудують сини інородні стіни твої..." "І замість міді принесу тобі золото". "І замість заліза принесу тобі срібло". "І замість дерев принесу тобі мідь. І замість каменів залізо". "Відкрию гроби ваші і зведу вас..." "Так землю свою вдруге наслідять, і веселість вічна над головою їх".

"Світися, світися, Єрусалиме! Це пітьма накрила землю, і морок на поган! На тебе ж з'явився Господь, і славу його на тобі видно".

"Хай цілує мене поцілунками уст своїх!"

Лелека, благовістивши весну воскресіння, знявся, й, поєднавшись з вороном, не перестали співати оцю пісню: "Це я з вами у всі дні! До кінця віку!"

Пріч відійди, пріч! Печальна ніч! Сонце сходить, Світло вводить, Світло вводить, Радість родить. Пріч відійди, пріч! Потопна ніч!3*

Кінець.

106

ОДА

(єзуїта Сидронія Гозія)

ОСНОВА ОДИ / серед поголосу живе самотність.

Мій друже Георгію!3 Коли любиш жити у самотніх і спокійних думках, то не треба тобі забрідати у дрімучі ліси й ховатися від гостей у безлюдних і диких місцинах.

Не відгадав той, хто вірить, ніби печаль не знайде нас у горах і земних безоднях. Ах! Пустеля не може сама собою перекрити шлях у душу нашу неспокійним думкам.

Ось! Лиш той сам собі живе й сам з собою щиро дружить і користає, кого не мучить страх і примха, а душу його, яка зі старанням піднялася в гірне, ні підлий сум, ні рабська неситість застрелити не можуть.

Такий і серед міського шуму знайде німотну тишу, постійно сам собі володар. Він, завжди уникаючи всіх міських і домашніх заколотів, сам віддалився від свого здатного на витівки серця.

Хай він проживає серед бурхливих життєвих хвиль і серед лютих воєнних громів! Хай поблизу бродить лють і гнів з кровожерними мечами!

Та він байдуже дивиться на грізні обличчя солдат з їх брязкотом, і хоч бачить у своїх околицях збройні блискавки, та шум падіння держав чує безстрашно.

Не заздрить перемогам, що простягають владу від сходу до заходу, знаючи, що володар, ставши слугою для багатьох, буває рабом своїх сердечних підлостей.

1 Georgius iste fuit quispiam episcopus amicus Sidronio. Vixit uterque praeterito saeculo. Ferrum graece ??'?????. Audi jocum! Ergo sartagini cognatus... est1.

106

Земне царство означає тримати скіпетр, що пасе лютуючі народи, і сяяти на престолі в дорогоцінній короні перед поганами, що підкоряються.

А Царство Небесне означає зійти на Сіон і жити краще й вище від ітідлості й заколотних примх. Це Божа перемога, дивне торжество, справжній мир і самотність для всіх.

Лиш вишня премудрість володіє невгамовними звірами, устремліннями плотської волі. Вона дарує душі тишу, яку не можна дістати й всесвітніми лаврами.

Цього скарбу не шукай поза собою. Самотність — у твоїй середині, спокій у серці твоєму: відріж і вбий, потопчи волю свою буйну, бо інакше, хоч підкори весь Всесвіт, не знайдеш.

Цей справжній і блаженний спокій живе й у міських житлах. Він не залежить ні від випадку, ні від місця. Не міститься ні в мизах2, ні у веселих садах, не прив'язаний до чудових берегів веселих річок ні до райських приморських пагорбів.

Гірна мудрість у наших думках це те, що й сонце. Тілесне око наше затьмарюється нічним мороком і похмурими холодами. А це недремне Всесвіту око й незгасна лампада є завжди при своєму сіянні.

Скажи мені, чи страждає сонце тоді, коли море здіймається й лютує, коли чорніє хмарами й скаженіє бурями наше повітря, коли ревуть громи, а блискавки трясуть землею?

Нехай південь клекоче й вибльовує хмари! Нехай північ стріляє крижаним дробом! А прекрасне лице сонця піднесене туди, де чин чистих зірок сяє.

Не турбують світла його ні сніги, ні гради. Сміється над буремними вихорами й повітряним буйством, сяючи на вічносвітлому ефірі вище від усіх хмар і піднебесних духів.

Отак-то пустелею й насолоджується просвіщенний чоловік. Він завжди має нагоду жити лиш при собі й при Бозі у спокої.

107

А коли мовчить, тоді сам з собою розмовляє, піднявшись серцем над тлінню всією і своєю.

Кінець3.

АНТИСТРОФА4, ТОБТО СУПРОТИВНА ОСНОВА ОДИ:

Живе й серед самотності поголос

Яка користь утікати від міського поголосу у віддалені ліси за самотнім життям? Знай, що доки не знайдеш спокою в печерах свого серця, то не знайдеш його в лісах.

Знай, що всякі місця мають свої тривоги. Туди ж слідом за господарем поволочиться натовп їдких і сумних думок, черв'як болісних дум, чи він йтиме по суші, чи по морю.

Ці крилаті злі духи знайдуть тебе навіть у нетрях африканських і в азіатських пустелях, не сховаєшся від них з гірськими татарами на вершинах гір Кавказьких і Перських.

Не втечеш від метких кігтів ні англійськими бігунами, ні манежним лошаком, ні поштовою коляскою, ні багатокрилим пакетботом.

Славний учитель Єронім5 сховався від Риму у вифлеемській печері. Але оскільки сам боявся своєї совісті, то здавалося, що й тут шумлять у його вухах римські карнавали й дамські танці.

"Прощавай, Риме! Я втікаю геть від тебе, сідаючи на корабель, говорить, здрастуйте, святі гори Сірські!" Та немилосердний Рим за цим богословом з усіма пристрастями слідом побіг.

Нарешті привів його Бог до його глухої й німої печери. "Радуйся, вертепе вифлеємський! вигукнув богослов. Здрастуй, о пристановище, о справжня гавань плавання мого!"

107

"Прийми мене, мандрівного, хвильованого бурею й змученого дорогою, розкрий тихе й безмовне нутро твоє кораблю моєму, будь моєї буремності вінець і шабаш!

Тут я кинув надійний якір. Не вирве його жодна морська лють, і не зірве канатів безодня, що клекоче бурею, канатів, які тримають у цій гавані моє судно.

О вертепе! Солодке житло миру й спокою, місце цнотливості й страху Божого! Ці мої суггутниці, ці чесноти хіба не можуть мене зробити спокійним?

Будь ти, о печеро, моєї тиші столицею! У тобі я буду жити, сам собі пан і повелитель. У тобі я знайду те, чого не можна знайти у царських чертогах і позолочених палатах".

Такою надією нещасний марно себе тішив, обіцяючи спокій. Душа його пристрастю, наче рибка вудкою, назад до Риму потягнута і кинута в середину міської колотнечі.

Що робити? Упав ниць на жорстку й холодну гіідлогу в печері, обливаючись сльозами, що молитва його не дійшла до престолу Вишнього і що бажання його знищене.

Риданнями й вигуками жалісними весь вертеп наповнився, орошений сльозами молільника. Та римських мрій, наче зануреної в душу вудки, ні сльози, ні скарги не можуть вийняти.

Схопивши кам'яний уламок, б'є себе в оголені груди, намагаючись вигнати з них їдкий смуток; повісив, наче у вавилонській неволі, свою червону мантію на сучках.

Кров'ю червоніють, ах, поранені численними ударами груди! Та Рим, хоч віддалений, тисячу разів тягне серце його до своїх бенкетувань і жіночих танців.

Побіжні погляди, ніжні жіночі очі, жартівливі посмішки, вишукані черевички, рожеві панчохи часто мимоволі являються його сердечним очам у темній печері.

108

Скупою була його їжа: лісові плоди, дикі фрукти, сирі ягоди, терпкі овочі, що лиш могло йому траплятися у жорстких кущах, у тернині та в глибоких проваллях.

Запущене волосся, бліде обличчя, запалі очі — все це зображало висохлу й змучену мару, що мала лиш шкіру й кістки, словом, мумія або скелет3.

Та при всьому тому Рим його не залишив. Нахабно день і ніч плачучого турбує уявленнями. Врізаний у серце портрет Риму так само, як і місто, ранив його.

Кінець.

3 ???????? cadaver sine carne. Sic nobis piiigi mortis imago solet. Hanc odam non transtuli, sed sum interpretatus. Translator verbum verbo tanquam dentein pro dente, reponit, at interpres veluti gratiosa nutrix, cominansum cibum et elicitum sententiaesuccum inos iiiseritaluninosuo. Exemplum6: sese majoret orbe. "Знявся вище від усієї тліні своєї". Fugere se ipsuin "втекти від пристрастей", "потоптати волю свою". Exemplum tertium: parturiunt montes — "Славні бубни за горами, а зблизька козуб". Або: "Стукає, гримить, чи не кобиляча це мертва голова біжить". Або: "Високо летіла, та недалеко сіла". Або: "Пшик! Тобто почав кувати леміш, нарешті лиш загартувався: пшик! пшик!"

Latine ita habet;

Sic sua gaudet sapiens quiete, Seque tranquillus fruitur deoque Et silens dicit sibi multasese Major et orbe7.

Seque tranquillus... sic poterat verti melins.

"Він завжди мав нагоду насолоджуватись собою і Богом".

108

[ЦЩЕРОН. ПРО СТАРІСТЬ]

ЙОГО ВИСОКОРОДІЮ, МИЛОСТИВОМУ ПАНОВІ СТЕПАНУ ІВАНОВИЧУ, ПАНУ ПОЛКОВНИКУ ТЕВ'ЯШОВУ

Милостивий пане! Як лиш почну читати книжечку Ціцеронову1 "Про старість", відкривається мені раптом театр найдавніших римських часів, і на сцені з'являються, наприклад, Каміл, Корунканій, Курій2 та ін. Зізнаюся, що видовищем цих добротою сяючих сердець захоплюється моє душевне око, і доходжу до висновку, що немає нічого ні більш любого, ні більш привабливого, як добродушність. Не можу вдосталь надивуватися, як вони могли бути прості, але поважні; грубі, та приязні; запальні, але не злобиві; ласкаві, та не лукаві; сильні, але справедливі; переможні, але милосердні; владні, та некористолюбні; трохи вчені, але розсудливі; розумні, але не підступні; пишні, та щедрі; хвальки, але не брехуни; здирники, та не образливі суперечники; не правдоненависники; схильні до помилок, але не бажаючі їх; захисники гріха, але поки облуди його не пізнали; честолюбці й славолюбці, та не придурюються й не мавпи; багаті, та не любителі розкоші і не ніжні трудолюбці; не християни, але любителі безсмертя. Не можу себе переконати, щоб не стосувалося їх оте слово Христове: "Якщо немає на вас, то є після вас..." Змушений сказати з Павлом: "Чи лиш юдеїв Бог, а не й поган?" Гей, і поган. Скажу те ж саме, що про капітана Корнилія сказав Петро: "Дійсно розумію, що не на обличчя дивиться Бог, та всякому поганинові той, хто боїться його ітворить правду, є для нього приємний..." Оце-то ті вівці, що є не із двору цього Христового: "І мужі, що пророчили не при шатрі відання". Проте ж пишеться: "І перепочив на них дух, і ці були із вписаних, і пророкували". Не забороняє їм Мойсей, а про це просить його Навин і Христос говорить: "Не лайте". І хоч кожен народ і сім'я, наче пшениця, час від часу стає виродком від своїх предків, проте згадані апостоли, що багатьом народам благовістили слово істини й випробували якість їхніх сердець, своє тимчасове життя благоволили закінчити в Римі. Видно, що вони і в свої часи звичайно щось ше застали в серцях римських із давньої праводушності своїх предків.

109

Втім, коли втішаюся цими образами, не може не спасти мені на думку якийсь муж нашого віку, споріднений із згаданими вище не кров'ю й плоттю, а серцем. Я його не бачив за тілесною зовнішністю. Та серце його чи може сховатися від душевного глядачів ока, яке проникає у найдавніші часи? Внутрішньому, що дивиться на внутрішню безтілесність, поглядові ні час, ні гори, ні ріки заважати не можуть. Цей муж є покійний Вашого високородія батько. І оця-то причина заохотила мене піднести цю книжечку, витлумачену тутешньою мовою, у той час, коли я користувався спокійною самотністю в домі Вашому. А перекладені не слова її, а думки. Вона зроблена розмовою. Старий Катон5 веде розмову, будучи в ній головною особою. Він говорить просто, але твердо. Мова його дихає високими думками, хоч не прикрашена блудослів'ям. І не щелепами ані не губами3 рухає повітря, як афіняни, а серцем і грудьми говорить римлянин, вражаючи вістрям духа в саму душевну точку і залишаючи в ній гостре відчуття, наче бджола жало. Очевидно, така мова, яке життя, а життя таке, яке серце. Життя є плодоносне дерево, що народжується від доброго сердечного зерна. А мова є дзеркало серця. Жодне джерело не покаже в чистоті своїй тілесної фігури так живо, як виразно душевне лице відображається у відкритих водах мови. Серце ж людське є справжньою в людині людиною, будучи головою й сутністю її, як свідчить Біблія. І справжню людину бачить той, хто бачить її серце. Прийміть же, Ваше високородіє, промову Катонову як портрет, що зображає високі серця. Підношу її батькові в синові його. Незліченні відмінності має обтяжене тіло. Що ж серцем належить: "Ні юдей, ні грек... Всі-бо ви одне є во Христі".

Вашого високородія милостивого пана старанний слуга, студент Григорій Сковорода

1 Устами. Alluditur ad id, quod Athenis dictum est de Catone. Dictum autem est tale: atheiiienses faucibus, romanos pectore loqui idem, sed oravit graece ??????4.

109

ПЕРЕКЛАД ІЗ КНИГ РИМСЬКОГО СЕНАТОРА МАРКА ЦІЦЕРОНА "ПРО СТАРІСТЬ"

Він цю книжечку присвятив другові своєму кавалеру Аттику5, якому пише таку передмову:

Любий Тите!

Чим ти мені заплатиш, якщо вилікую твою печаль, що пече й бентежить серце твоє? Дозволь мені, любий друже, відізватися до тебе тими словами, якими втішає в засланні сенатора Тита Фламіана6 прадавній наш пророк Енній7, не багатством, а добродушністю славний. Хоч досконало знаю, що в тобі печаль не так сильно діє, як у згаданого сенатора. Твоє великодушне серце мені добре відоме. І розумію, що ти не саме лиш ім'я для свого роду виніс з собою із афінського народу, а й само їх людинолюбство й твердий розум. Однак же подумую, що спільна наша печаль сильніше іноді діє в твоєму, ніж у моєму серці. Та коли їй набагато трудніше допомогти, то облишмо її на інший час. А тепер я вирішив написати тобі щось про старість з тим наміром, щоб обом нам полегшити її тягар. Цей тягар у нас з тобою спільний, бо старість уже майже на нашій шиї сидить, принаймні недалеко за плечима. І хоч мені добре відомо, що ти як інші тягарі, так і цей розумно й скромно вмієш зносити, однак у той самий час, коли я мав намір щось написати про старість, ти спадав мені на думку, і тебе вона удостоїла разом зі мною користуватись цією моєю послугою. Повір мені, я з такою насолодою створив цю мою книжку, що вона все горе моєї старості стерла, зробивши її милою й приємною. Зізнаймося ж, що ніколи у нас не знайдеться доволі похвал для премудрості. Якщо хтось служить у цієї достопохвальної пані, то для такого все життя може зробитися стерпним. Багато я вже і говорив і ще говоритиму про іншу матерію. Та цей твір прошу прийняти з особливою старанністю. Я зробив це розмовою, однак дійовою особою вивів не когось із давніх легендарних старців, а природного нашого старика Катона, щоб цим самим мова моя мала більше ваги. З Катоном розмовляють ще дві особи, дивуючись, що він старість так достойно переносить. Втім, якщо тобі видасться, що Катон у моїй бесіді розмірковує більш витончено, ніж у своїх власних творах, то прошу віднести те на рахунок грецької

110

мови, до якої, всі знають, що був він на старості дуже охочий. Далі продовжувати не буду. Ось відразу всі мої думки про старість відкриються Катоновою мовою.

РОЗМОВА ПРО СТАРІСТЬ Розмовляють особи: Катон, Лелій*, Сціпіон

С ц і ? і о н. Ми обидва часто дивуємося з твоїх у всьому мудрих вчинків, батечку наш. Та найдивнішим для нас видається те, що твоя старість ніколи для тебе не була тяжкою, тоді як іншим старим здається гіркою й незносною горою.

Катон. Ви, діти, дивуєтеся з такої справи, яка, на мій погляд, не варта великого труду. А ось причина: якщо хто справжнього свого щастя всередині себе не шукає і не має, то такому й молодий вік тяжкий. А обдарований цим справжнім добром ніколи не нарікає на добропорядні й непереборні природні закони. Такий закон є, по-перше, старість. Кожен хоче її діждати, а діставши її, скаржиться. Така-то наша непостійна дурість. Ах! кажуть. Ми й не помітили, як постаріли! Спершу слід обміркувати те, хто їх змушує помилятися? Помилка їх у тому полягає, начебто старість за молодістю на набагато швидшому жеребці поспішає, ніж молодість за дитячими роками. Друге те, якби вони дожили не до 80, а до 800 років. Скажи, будь ласка, чим би їх старість була легшою? Слово за словом, і у той час минає довгодення, облишивши дурного старого без усякої втіхи. Отже, якщо вам моя мудрість дивна (дай Боже, щоб ви не помилилися, а я був би гідний називатися мудрим), то у цьому вона полягає: що я природним статутам, як самому Богові, підкоряюсь і не противлюсь. Та й не можу ніколи повірити, начебто природа мала нерозумний промисел про закінчення нашого життя, добре розпорядившись лиш молодістю і підлітковим віком. У цьому вона була б подібна до немайстерного творця комедій, який не докладає жодних зусиль до останньої дії, щоб через це його байка здавалася доброю. Та й не можна ж без цього, щоб не було якогось закінчення. Ми те ж саме бачимо на плодах лісових і польових, час і зрілість робить їх ветхими й слабими. І про це мудра людина не повинна сумувати, бо інакше буде вона із тих велетнів, які воюють проти Бога.

110

Л е л і й. Ти нас дуже зобов'яжеш, батечку, якщо заздалегідь нас настановиш, як нам діяти у ці тяжкі роки? Принаймні й ми сподіваємось колись бути старими.

Катон. Прошу. Скільки можу. Часто мені доводилось бути в компанії з моїми ровесниками; ви ж знаєте, що молодець з молодцем, а старий любить спілкуватися зі старими. Часто доводиться чути їх скарги на старість не лише від простих, а й сенаторського ордена стариків. Вони скаржаться, що старість позбавила їх молодецьких насолод, життя своє без яких вважають смертю. Позбавила їх пошани в середовищі тих, які їх раніше шанували. Та, мені здається, вони звинувачували невинне. Бо якби старість була причиною цього, то те ж саме сталося б і зі мною, і з іншими поважних літ людьми, у яких я не помітив нарікання на старість. Вони не сумують, звільнившись від пут насолоди, і не позбавлені пошани від своїх. Проте джерелом усіх цих скарг є наша вдача, а не роки. Стриманим, ласкавим і людинолюбним серцям непогано і в самій старості живеться, а образливість і немилосердя у всякому віці нестерпне.

Лелій. Істинна правда. Та може здатися, що твоя старість, подумає хтось, терпима для тебе через твоє багатство і ранг. А цього ж усім мати неможливо.

Катон. Правда, що й у цьому є трохи допомоги, але найголовніші причини не в цьому полягають. Я тут вам так почну відповідати, як афінський генерал Фемістокл9. Він сперечався з якимсь шахраєм, котрий хотів йому довести, що той генерал здобув собі славу не через свої достоїнства, а через те, що народився у славній вітчизні. "Перестань, будь ласка, сказав воєначальник. Не прославився б я ніколи, будучи тобою, та й твоє серце не принесло б тобі похвали, хоч би ти був моїм земляком". Так можна сказати й про старість. Правда, що вона не без досади для обдарованої мудрістю людини і в останній нужді, та для нероби нестерпна вона й серед великого достатку. Любі діти, без сумніву, найбільш надійний для старості захист успіх у чесності чи чесноті. В она, дотримувана протягом усього життя, нарешті, після тривалого часу приносить дивні плоди, які не можна відняти у найпізнішому віці. І одне це чого варте? А цей вже гоїід незрівнянно більший, коли людині совість показує, що вона провела життя добропорядно й у послугах для своїх ближніх. Отут-то вона насолоджується внутрішнім задоволенням. Ви знаєте Максима10, що водив

111

армію в часи Ганнібалового" нападу на Рим. Я, будучи юнаком, так любив цього старика, як свого родича. Він мав суворий погляд, але його суворість була розчинена ласкавістю. Не змінився він і під старість. Правда, що я познайомився з ним, коли він був ще не дуже старий, проте ж у глибоких літах. Я народився у рік після того, як він вперше обраний консулом, а коли він вже вчетверте став консулом, то я юнаком почав служити під його керівництвом в армії, звідки мені почав відкриватися шлях до кар'єри. Та, облишивши зайві обставини, цей старик вів війну, наче молодий чоловік, і Ганнібалову юнацьку лють, не бажаючи дати йому битву, розумно доводив до безсилля. Про що мій знайомий, пророк Енній, так писав: "Одна людина через закляклість врятувала вітчизну: не зважаючи, що його лають, робив те, що на користь, і ця-то справа ростить йому вічну славу". З якою ж бадьорістю й розумом відібрав він місто Тарент? Я сам чув, як комендант, втративши місто й втікаючи у замок, хвалькувато сказав: "Ти мені повинен дякувати за взяття міста". Що ж йому відповів наш Максим? "Істинна правда, сміючись сказав, я б ніяк не здобув, якби ти не втратив". Великий був воєначальник, та нічим не гірший був і керівник міста, захищаючи внутрішній добробут, скільки вистачало сил. А коли вже став начальником у пророчому колегіумі, без поради й передбачення котрого жодна значна в суспільстві справа не починалася, можна було говорити, що лиш та справа благословенна й відбувається з Божою допомогою, котра сприяє суспільному благу, і навпаки. Багато пречесних якостей запримітив я у цього мужа, та ніщо в ньому так не дивне, як те, наскільки великодушно переніс він смерть свого сина, людини знатної й літ уже таких, коли вибирають у консули. Є й тепер написана його надгробна промова, виголошена ним самим на похвалу померлого, як звичайно, котру якщо взяти читати, то не можна не плюнути на вчених. Та цей муж великий не лише при публіці, а у своєму домашньому куточку ще більше. Яка його мова?3 Яке значення у стародавньому світі? Яке поняття в правах пророчого колегіуму? І вчений був настільки, скільки римській шляхті належить. Усі військові походи, як іноземні, так і римські, знав напам'ять. Його мовою у ті часи я так глибоко насолоджувався, ніби знав, що після його смерті мені не буде у кого вчитися. Так і сталося. Навіщо ж я так багато наговорив J Яка настанова?

111

про Максима? Для того, що, як самі бачите, гріх сказати, начебто така старість була бідна. Та не всім же бути воєначальниками й управителями міст. Не всім втішатися урочистою згадкою перемог. Є ще тиха й така старість у тих людей, які спокійно, чисто й в особливому порядку прожили своє життя. Таким був (чути) Платон. Про нього пишуть, що на 81-му році свого життя, складаючи книги, помер. Те ж пишуть і про Сократа, що й він на 94-му році написав книгу, а жив після того ще 5 років. Учитель же його Леонтін12 прожив 107 років, безперервно вправляючись у своїй справі. А коли його запитали: "Чому тобі хочеться так довго жити?" "А чому ж не хотіти? Мене старість ні в чому не кривдить".

Преславна відповідь і гідна вченої людини. А безумні люди свою провину й свої власні вади складають на невинну старість. Не робив цього недавно згаданий мною Енній. Його мова така: "Кінь, що боровся публічно з виграшем, тепер у старості спочиває". Бачите, до кого уподібнює свою старість. Та, оминувши зайві про нього обставини, одне лиш скажу, що, маючи сімдесят років (стільки всього жив), так великодушно ніс два незручні, на людський розсуд, тягарі, а саме: нужду і старість, що ними, майже як іграшкою, забавлявся. А якщо подумати, то можна знайти чотири причини, через які старість людям здається бідною. 1-ша. Що відводить від справ. 2-га. Що тіло доводить до слабості. 3-тя. Що позбавляє майже всіх тілесних насолод. 4-та. Що недалеко від смерті. Ці чотири її провини чи сильні й справедливі? Якщо вам подобається, розглянемо кожну з них.

1. Відводить, кажуть, старість від справ! Добре. Від яких справ? Чи від тих, що молоді люди міцністю тіла вершать? Хіба ж для стариків не залишилось жодних справ, що готуються не міцністю тіла, а силою духа? Так тому Максим нічого не робив? Бездіяльним був і Павло, батько Сціпіона, тесть мого любого сина, й інші старики, як наприклад, Фабрицій, Курій, Корунканій, захищаючи спільне благо силою поради й розуму, нічого не робили? Клавдій13 наш був не лише старий, а й сліпий. Проте на сенатському засіданні, як лиш відчув, що думка членів [сенату] схильна до миру й союзу з королем Пірром14, сміливо сказав таке: "Куди почали впадати ваші уми? Вони, здається, не були такі слабі й підлі". Збереглася ціла його промова, котру виголосив у сенаті 17 року після другого свого консульства, яке слідувало за першим через 10 років, а

112

перед консульством був поліцмейстером. З цього видно, що він в часи війни з королем Пірром був дуже старий. Та точнісінько так свідчать наші предки. Бачите, що даремно звинувачують старість, начебто вона відводить од справ. Вони так помиляються, як той, хто думає про корабельного кормчого, що він марно сидить, а працюють лиш ті, що лазять по канатах, бігають по палубах, вичерпують на дні воду. Правда, що він, дивлячись на карту, не робить того, що матроси, але замість цього здійснює набагато важливіше. Найголовніші справи народжуються не із тілесної спритності, а порада, винахід, поняття ось їх мати! А цих обдарувань старість не лише не позбавлена, а з часом у ній зростають. Невже вам здається, що я, будучи солдатом, полковником, генералом і консулом у різних походах, тепер зупинився у справах? Аж ніяк. Я сенатові прописую, як діяти, і завчасно пропоную, як оголосити війну Карфагенській республіці і тим знищити всі її погані наміри. І доти про неї не перестану турбуватися, поки не побачу її розорення. Оту перемогу, о, коли б милосердний Бог, друже мій Сцдтіоне, для твого керівництва приберіг! Бажаю, чого не завершив твій дід, щоб ти закінчив. Ось уже 33 роки, як він помер, та пам'ять такого мужа не може вмерти у всіх потомків. За рік до мого поліітмейстерства помер, а дев'ять років після мого консульства, будучи вдруге консулом, а моїм у цьому чині товаришем. Та якби дожив і до ста років, як вам здається, чи міг би він ганити свою старість? Правда, що не міг би він у походи їздити, рушницею й шаблею володіти. Як же? Порадою, проектами, настановами ось чим би він користувався! І якби у цьому-то старики не були сильні, то предки наші ніколи б головної ради не назвали сенатом, тобто старшиною. Також і в Лакедемонській республіці ті, хто зайнятий найвищим правлінням, є дійсно стариками і тим же іменем називаються. Гляньте, якщо хочете, на іноземні народи. Із довідки дізнаєтесь, що найзнатніші республіки молодчиками до падіння доведені, а стариками повернуті до первісного добробуту. Згадайте те, що було виставлено в комедії. Одна особа запитує: "Скажи, прошу, як ви так скоро втратили суспільство, та ще й квітуче суспільство?" А друга особа, між іншим, так відповідає: "Проявили ж себе у нас новомодні правителі міста, легковажні молодчики". Бачите, що з квітучими роками споріднена нерозсудливість, як із сивиною прозорливість.

113

Правда, що у стариків пам'ять слабне. Але здебільшого у тих, котрі з природи тупі й про неї не турбуються. Фемістокл усе афінське шляхетство знав по імені, і не думаю, що він, постарівши, звав того Хомою, хто був Дмитром. Повірте, що я не лише всіх нинішніх дворян знаю, а й батьків і дідів їх. І хоча часто читаю на гробах написи, що, за загальною приказкою, начебто шкодить пам'яті, однакне боюся. Вони мені нагадують померлих. Я ще про жодного старика не чув, щоб він забув те місце, де закопав скарб. Усе пам'ятають, якщо про щось турбуються. Наприклад, за кого вони в суді поручилися, хто їх боржник, хто кредитор? А що вже казати про знатніших, або досвідчених у правах, або учених стариків? Як багато вони пам'ятають! Не відходить природна гострота від старості, якщо вона постійна у своїй схильності й працелюбності. Залишається ця гострота не лише у високочиновних, а й у тих стариків, які бездіяльно живуть і спокійно. Софокл15, наприклад, у глибокій старості створив трагедії. Здавалося, начебто він не дбає про господарство. Тому сини просили в суді, щоб він був позбавлений прав домовласника як навіжений. Старик, взявши з собою недавно написану річ і прийшовши в суд, прочитав її перед суддями. "Як вам здається, пани судді, запитав старий, чи ці мої слова пахнуть божевіллям?" І так звільнився від вироку. Скажіть же, чи могла старість перервати його схильність до навчання? Те ж бачимо у багатьох інших учених людях, як у Гомера316, в Діогена, котрого ви й самі бачили в Римі.

У всіх цих мужів любов до мудрості була така довга, скільки тривало їхнє життя. Та й, крім цієї божественної схильності, можу вам по імені назвати тих господарів римських, моїх сусідів і знайомих, без яких майже жодна важлива робота на полях Сабінських не відбувається. Без них не сіють, ні плодів не збирають, не звозять, хоч у цьому їм і дивуватись немає чого, бо немає такого старика, щоб він не сподівався рік прожити. Проте ж вони і в тих ділах трудяться, якими знають, що їм взагалі не користуватися. Наприклад, садять дерева для нащадків. І якщо його запитати: "Для кого, будучи старим, садиш?" відповідає: "Кому Бог дасть. З його святої волі я все це маю від предків, а сам залишу для нащадків".

Не дуже мені подобаються одного нашого автора комедій17 такі слова: "Ах, старість! Хоч би твій прихід у всьому іншому

1 Піфагор, Платон, Демокріт1*.

113

не був для нас бідним". Проте досить і того горя, що, довго живучи, часто змушені бачити те, на що дивитись не хочеться. Правда, часто ж може бути таке, чого хочеться. Начебто й молодість лиш те бачить, що їй подобається. Та він ще гірше говорить у наступному: "І те на старості вважаю найгіршим відчувати те, що старий всякому нестерпний". Ні! Краще сказати приємний, ніж нестерпний! Чесні старики люблять добросердих молодців, і віддаваною ними пошаною полегшується їх старість. Так само молоді люди раді слухати настанови старих, що ведуть їх до любові доброчесності. Я відчуваю, що не менше я для вас приємний, як і ви для мене.

Тепер розумієте, що старі без діла не живуть? Вони ніколи не гуляють, завжди трудяться в тому, до чого в минулі роки були схильні. А чого варте те, що й ще чогось навчаються? Солон-законодавець сам хвалиться, що його старість щодня розуміє шось нове. Я й сам навчився грецької мови старим, втамувавши свою охоту, як довгочасну спрагу, щоб я сам міг читати приклади тих великих мужів, за якими, бачите, я уклав своє життя. Чув я, що Сократ те ж саме зробив у музиці, навчившись гри на лютні. Хотілося б мені й у цьому наслідувати стародавніх, та щодо грецької мови, то я здійснив.

2. Повірте, що я і в нинішній час не потребую сили молодечої (поговоримо про її другу вину, начебто старість приводить тіло до слабості). Так, будучи юнаком, не бажав сили волової чи ведмежої. Скільки Бог влив сили людині, тим треба користуватися, а зверх можливості не дутися. Чи можна негідне слово виблювати, як борець Мілон сказав? Він був уже старий і, побачивши борців, що змагаються на видовищі, глянувши на свої руки, сказав заплакавши: "Ах, руки! Правда, що ви вже омертвіли". Скажи, дурню, що не стільки твої руки, як серце негідне. Прославився ти руками та грудьми твоїми, а не самим собою, тобто не душею твоєю.

Не такої думки були славні наші вищезгадані сенатори. Вони шляхетству прописували закони, а гострота розуму їх до останнього подиху простягалася. Мову вести до народу. Правда, що ледве чи не важка ця посада для старого, тому що вона стосується не лише думок, а й тілесного складу. Звичайно, дзвінкість у голосі, не знаю як, виразна у старих, і я до цього часу її не втратив, у таких, як бачите, літах. Проте ж старому належить тихо й без крику вести мову, вона часто сама знаходить своїх слухачів, якщо буде багата, чесна й скромна.

114

А коли сам її через старість не в силах проговорити, то можна звеліти таким молодим людям, як ви; і що ж приємніше, як бути стариком, оточеним старанними юнаками? Невже для них і такої сили не залишилось, щоб вони могли молодих людей навчати, настановляти й д о всіх чесних послуг приводити? А що ж чесніше за це? Зізнаюся, що я вважав щасливими обох твоїх предків Сціпіонів і обох дідів твоїх у той час, як вони, бувало, походжають, оточені юрбою чесних юнаків.

Не правильно ми міркуємо, коли думаємо, що вчитель будь-якої чесної науки тому став поганий, що старий і слабий. Та й самої цієї слабості причиною буває здебільшого безпутна молодість. Вона вручає старості тіло, виснаживши його венерою19 й розкішшю. Промова перського монарха Кира20, яку він перед смертю виголосив перед своїми синами, є у книзі Ксенофонтовій21. Він був дуже старий, проте, казав, ніколи не відчував, щоб старість його зробилася слабшою від молодості.

Я хлопчиком пам'ятаю одного сенатора. Він після другого буття свого консулом через 4 роки був поставлений першосвящеником і виконував ці обов'язки 22 роки, а був у глибоких літах такий міцний, як молодий. Про себе самого не личить мені говорити, хоча нашому вікові це дозволяється. У Гомерових книгах часто проповідує свої чесноти старик Нестор; це йому дозволяється тому, що він виживав уже третій людський вік. Він казав правду, і не можна було вважати його хвальком або базікалом. Не припускала думати про це його мова, яка, за свідченням Гомера, текла із його вуст солодша від меду. Ця солодкість народжується не із тілесних сил. І вождь грецьких військ Агамемнон не хоробрих Ахіллів, а слабих Несторів десять бажає в себе мати, і якби їх можна було мати, то, без сумніву, скоріше б настало зруйнування міста Трої.

Тепер говоритиму про себе. Мені від роду 84-й рік. Правда, що я не можу сказати про себе те, що сказав про себе згаданий вище Кир, проте самі бачите, що старість мене не цілком знівечила. Досить у мене сил для того, щоб вершити сенатські справи, публічно виголошувати промову до народу, служити моїм одного роду й іноземним друзям, захищати своїх фаворитів. І я не знаю, чому люди хвалять оцю старовинну приказку: мовляв, якщо довго бажаєш бути старим, то ставай завчасу. Для мене краще коротша старість, ніж рання, і ще досі ніколи мене ніхто не застав без діла. Правда, що я не такий сильний,

114

як хто-небудь із вас двох. Та й ви не такі могутні, як капітан де Понто. Невже тому він кращий від вас? Не велика справа бути могутнім, якщо хтось в міру своїх сил надимається. Кажуть, що згаданий борець Мілон у Греції цілого вола через усю площу у чверть версти на плечах переніс. Що ж для тебе краще? Міць цього богатиря чи сила внутрішнього поняття, яке було, наприклад, у серці Шфагоровому? Притому сила тілесна є добро минуще. Користуйся, поки є, якщо минуло, не сумуй. Невже юнаки повинні сумувати за підлітковим віком, а за молодістю ті, хто літній? Бог розмістив вік людський так, як шлях, і кожен вік має свій плин. Дитинство безсильне, юнацтво невгамовне, вік мужа повабний, а старість протягом усього свого часу природно, у певній зрілості, наче плоди, перебуває.

Я думаю, ти, Сціпіоне, чув, що робить тепер твій приятель, король Масінісса, старик літ 90. Він у дорозі, коли піший пішов, не потребує коня, а якщо на коня сів, то не злазить з нього; ніякий дощ, жоден холод не примусить його одягнути шапку. Дуже худий, проте всі королівські повинності сам виконує. З цього видно, що працелюбність і стриманість можуть трохи зберегти колишні сили і в самій старості. Старість нібито безсильна. Не сперечаюсь! Ніхто ж від старого сили й не вимагає. Так, самі закони звільняють старість від тих звань, які не можна нести без тілесної сили. І не лише до неможливого, а й до того ж можливого нас не змушують. Багато старих такі слабі, що не лише якоїсь загальнонародної посади, а й у господарстві і для свого харчування взагалі нічого не можуть робити. Правда! Та треба знати, що ця вада властива не лише старості, а всюди простягається до людської немочі. Ти знаєш, який слабий здоров'ям був син Сціпіонів, котрий прийняв тебе собі за сина, і якби йому це не завадило, то, звичайно, він був би другим римським світилом після батька, тому що, крім душевного благородства, був ученістю кращий від батька. Чого ж дивуватися цьому в старих, якщо й молоді люди не можуть цього уникнути? Потрібно, любі діти, боротися зі старістю, наче з хворобою, а її недоліки нагороджувати турботою. Доглядати здоров'я, мати помірне працелюбство, їсти й пити стільки, щоб поправити, а не обтяжити тільце.

Так само й про душу дбати треба ще більше. А якщо вона залишиться без належної собі поживи, то під старість і сама ослабне. Правда, що тільце наше стає важчим, коли його при

115

морити працею, та душа чим більше мислить, тим стає крилатішою. Втім, щодо тих старих, котрих комедійний театр виставляє як дурнів, то він викриває тих, котрі легковірні, безтямні й нерозсудливі. А ці вади народжуються від старості недбайливої й сумовитої, а не просто від старості. Як шал і бажання насолод у молодих людей буває частіше, ніж у стариків, проте ж не у всіх молодих, а лиш у поганих, так і навіжена старість живе не у всіх, а лиш у глупих стариках. І старий, і сліпий був згаданий Клавдій, та при всьому тому керував чотирма дорослими синами, п'ятьма дочками, таким великим домом, такою кількістю своїх фаворитів. І не дивно. Завжди у нього розум був бадьорий, а думки, як натягнутий лук, і не засумував у старості. Мав владу не лише в порадах, а й у повеліннях. Боялися його раби, остерігалися діти, всім був любий. Живий був у тому домі звичай і порядок батьківський, а в цьому-то й полягає поважна старість, що сама свою честь захищає, не упускаючи своєї влади й нікому не гіідкорена, навіть до останнього подиху панує над домашніми.

Хвалю того юнака, у серці якого є щось, властиве старикам, і старика, в якому є щось юнацьке. Така людина тілом під старість ослабне, та не душею. Тепер я книгу створюю, у ній записую все давнє, і промови, виголошені мною про найважливіші справи в сенаті, і силу різних законів збираю. Нерідко використовую, читаючи, грецьких письменників, а наслідуючи учнів Піфагора, щоб пам'ять моя не ослабла, згадую ввечері все те, що у той день мною чи сказане, чи почуте від когось іншого, чи зроблене. Ось широке поле! Отут-то може людський розум трудитися! Тут я, працюючи, не маю великої нужди в тілесних силах. Допомагаю друзям, часто приходжу в сенат, самовільно повідомляю, якщо мені щось добре після довгих роздумів спало на думку, і цю важливість доказово пояснюю, але силою духа, не тіла. А якби не був у силі щось зробити, принаймні спокійно сидячи, втішуся роздумами про те, чого доказати не можу. Та не так я прожив життя, щоб не могти. У таких трудах і не побачиш, як підійде старість і вік наш невідчутно й не раптом слабшає, а час за часом потихеньку, наче віск, тане.

3-тє. Тепер йде третя хула на старість, а саме за те, що вона позбавляє всіх тілесних насолод! О прекрасний дар, якщо вона відбирає у нас те, що для молодих людей є головна погибель! Вислухайте, любі діти, давню промову одного великого й пре

116

славного мужа, вона дісталася мені у той час, коли я був під кершництвом нашого Максима у поході під містом Тарентом. А ось вона. Найголовніший ворог людини живе у тілі нашому біс плотської насолоди. Він сліпо й розгнуздано жене й палить серце до скотських насолод. Звідси-то народжуються зради в державах і їх розорення, звідси таємні з ворогом листування і всі прихованих і явних мерзот страховиська, а розпутникам, перелюбникам та іншим угодникам плоті цей сатана є ріднесеньким батьком. Безцінний наш скарб внутрішня наша й таємна людина, влита нам від Бога. Оцьому скарбові найсмертельніша отрута — насолодолюбство, і якщо воно запанує в тілі, то із наших нещасливих границь у той час виганяється стриманість і вся її блаження сім'я. А якщо це здається тобі неймовірним, то уяви собі людину, у найвищій мірі розпалену насолодолюбством. Тоді чітко можеш зрозуміти, що її розум у самому вогні насолоди стає зовсім бездіяльним, не придатним ні до поняття, ні до роздумів. А якби це прокляте полум'я тривало довгий час, то цілком би у душі нашій погасило Божу істину.

Промову цю говорив філософ Архита, розмовляючи з батьком того самнитянина, котрий виграв баталію в наших консулів. При цій розмові був і Платон афінський. Є у мене приятель у Таренті. За його переказом, усе це він чув від своїх предків. Навіщо ж я розповів? А ось тому, що коли старик позбавлений розуму і мудрості для загнуздання насолодолюбства, то нехай завдячує старості. Вона йому зробила так, щоб не було любим те, що нам усім не личить. Насолодолюбство є отрута здоровому глузду, смерть розуму, сліпота душевних очей і не має жодної дотичності до світла.

Прехоробрий був муж Тит Фламиній22. Рідний брат його виведений мною із числа сенаторів через сім років після його консульської влади. Не хотілося мені цього, та благопристойність змусила викрити його перелюбне серце. Він був консулом у Франції і на прохання своєї наложниці наказав відрубати голову одному із засуджених. Цей колодник утік і з'явився в Римі в той час, коли брат Фламинія був моїм антецесором на посаді поліцмейстера. Я з товаришем, перебуваючи в консульській черзі, ніяк не могли виправдати такого беззаконного й необмеженого перелюбства. Воно, крім його часткового безчестя, містило в собі неславу всієї Римської імперії.

116

Коли я був молодий, часто доводилось чути від старших, а вони також хлопчиками чули від старших, що наш Фабрицій, будучи послом у короля Пірра, почув про якогось бувалого в Афінах чоловіка, який називав себе філософом, а вчив, що всіх наших намірів і всього життя кінцем і предметом повинна бути розкіш і насолодолюбство23. Фабрицій після свого повернення До Рима розповідав про це із здивуванням, при цій бесіді сенатори з охотою такий розум бажали мати своїм ворогам. Мовляв, у ті часи вони нам будуть не страшні.

Сенатор Курій жив у один час з Декієм. Декій, будучи вчетверте консулом, помер за вітчизну. Знав цього мужа Фабрицій, знав Корунканій. Вони, обмірковуючи як вчинок Декія, так і власного свого життя справи, приходили до такого висновку, що є в людині якась друга натура, котра не уявною своєю красою приваблює до себе розумні й чесні серця, що піднялися від плотської насолоди до її істинного задоволення.

Чому я так багато наговорив про насолодолюбство? Тому, що не лише жодної хули, а навпаки, превеликої похвали гідна старість за те, що вона не вимагає жодного догоджання плоті. Багаті столи, часті бокали все те для неї зайве й призводить лиш до об'їдання, до обпивання, до розладів, до безсоння. Платон премудрий насолодолюбство називає вудкою, яка ловить людей на погибель. Та оскільки людина не відразу може протистояти його принадам і повинна трохи уступити тому, що стосується столів, то можна веселитися з поміркованими й стриманими.

Адмірал Дуілій, перший переможець карфагенського флоту (я хлопчиком часто його бачив), як, бувало, повертається додому з бенкету, любив, щоб перед ним один йшов з факелом, а другий грав на флейті. Це він робив не для наслідування іншим, а цю вільність давала йому слава його перемоги. Я й сам любив у святкові дні бенкетувати з приятелями, але цілком помірно. І жар тодішніх моїх літ тепер час від часу вгамовується. Та й сам бенкет більше мене веселив зібранням та дружньою бесідою, ніж поживою й питтям тілесним. Це дружнє при їжі засідання предки наші назвали convivium, тобто спільне споживання їжі або, краще сказати, спільне життя. Повірте, що я й тепер люблю вчасні бенкети, щоб повеселитися розмовами не лише з моїми ровесниками, котрих уже залишилось дуже мало, а й з такими молодими, як ви. І дуже дякую старості за те, що вона зменшила в мені жадобу їжі й пиття, а бесіди помножила.

117

Якщо ж комусь і те подобається, то щоб я не здавався цілковитим ворогом усіх-усіх тілесних утіх, не сперечаюсь, а лиш кажу, що старість, наскільки я розумію, не позбавлена у цьому смаку. Мені ще й те приємно, коли мене за старим нашим звичаєм зроблять головою бенкету чи тамадою між гостями. Любо мені, коли я за своєю посадою першим серед усіх починаю розмову при маленьких келихах, чи під прохолодною тінню влітку, чи на сонці, чи взимку у теплій світлиці. Це мені трапляється й на полях Сабінських. Там щоденно бенкетую з сусідами, продовжуючи різні розмови майже до півночі. Проте ж старому не так приємно веселитися насолодами, як молодому. Вірю. Та вони цього й не бажають. Яка ж досада не мати того, чого не потребують? "Чи бажав би ти оженитися?" запитали Софокла. "Бережи мене Боже, відповів старий, я, мовляв, радий, що минулися ці скажені й нестерпні роки". Можливо, охочим жити без цього прикро, а старикам інша справа. Правда, що молода людина може більш приємно веселитися цими насолодами, та чи тим треба хвалитися? А то навіщо мати душу, звільнену від пут насолодолюбства, суперечок, ворожнечі й інших бажань, і, наче знайшовши самого себе, жити у внутрішньому мирі й союзі? Якщо ж ще при цьому, ніби в поживі, призапасеться дещо у навчанні, то така старість над усе приємніша. Із таких стариків один трудиться в математиці, інший забавляється написанням історії, третій у юриспруденції, інший у красномовстві і т. п. То чи можна з цими благородними забавами порівняти пишні столи, ігри, амури й інше? Такі нахили до наук у розумних і показних людей разом з роками ростуть. Яке гарне слово Солонове, про котре ми вже говорили: "Моя, мовляв, старість щоденно щось нове розуміє". Без сумніву, нічого у світі немає приємнішого за це.

Тепер почну говорити про землеробські втіхи, які мене, не можете повірити, дуже звеселяють. Старість їм не заважає, і з науками вони досить близькі сусіди. Цих солодких і дуже корисних утіх основою є мати-земля, з нею землероби мають свої розрахунки. Вона начебто у борг бере в них насіння, а повертає іноді з меншим, а здебільшого з більшим ростом. Щодо мене, то, крім плодів, сама її народжуюча сила веселить. Вона у м'яких своїх надрах закриває насіння і спершу утримує, потім, розпаривши у своїх обіймах, розширює його і виводить зсередини зеленіючу травинку, яка, спершись на корінцеві

118

жилочки, поволі вверх підіймається і, піднявшись вузлува-теньким стебельцем, наче вже приходячи у вік, закривається у пазухах, а коли із пазух виникнула, у той час плід у колосі рівненько розводить, а проти нападу маленьких пташок довкола вістюками, як рогатками, оточується.

А що вже сказати про те, як заводиться, сходить і росте виноград? Будьте добрі знати, що не можу задовольнитися цією насолодою. Ось для моєї старості вихід і задоволення! Оминаю все, що народжує земля, яка із малесенького, наприклад, смоківного зерна або із виноградного насіння, із найменших насінин або інших земних плодів і трав такі великі пні й гілля творить. Чи не викликає солодкого подиву виноградний сад, якщо зауважити, що замість старих, восени відрізаних, випускаються нові гілки, одні з яких відрізуються для нового розведення, другі як непотрібні, треті залишаються для плоду, іншим не дають вхопитися за дерево, переносять їх обійми до другого, інші від пня впускаються в ямочки й прибиваються ключкою для розведення нового коріння тощо. Гілка, залишена для плоду, з природи падає до землі, та, бажаючи піднятися, своїми жилочками, наче руками, хапається за будь-що. А щоб вона далеко, опускаючись чи підіймаючись, не бродила, вправний землероб притримує її, підрізаючи інструментом, не допускаючи зайво густіти й дичавіти.

Так, на початку весни на тих гілках, що для плоду, живе, ніби при їх колінцях, те, що у наших землеробів називається перлина, а з неї виходить ягода. Вона з часом і земними соками, й теплом сонячним збільшується, і спершу дуже кисла, потім, дозрівши, стає солодкою, а завісившись листям, має й помірну теплоту і захищається від зайвої спеки. І що може бути гарніше й корисніше за неї? Повірте, що не лише користь від неї, як я сказав раніше, а саме її народження й лиш праця коло неї можуть звеселяти. Наприклад, ставити у ряд тички, прив'язувати до них вершечки гілок, залишених для плоду, відв'язувати й опускати для нового коріння в ямки, обрізувати, як уже сказано, непридатні, а інші опускати, й таке інше, й таке інше.

Втім, про городні грядки, як їх копають, поливають, прополюють, чим земля робиться більш родюча, нічого вже й говорити. А про те, що дуже корисно удобрити ниви й грядки тваринним гноєм, згадав я у тій книзі, котру написав про землеробські справи. Писав про них же переді мною славний

118

Гесіод24, та про це ні словом не згадав. А премудрий Гомер, котрий був за кілька сот років перед ним, пише про батька Ахілового, що він у відсутність сина втішав тугу свою, орючи землю й удобрюючи її гноєм. Не самими лиш ріллями, сінокосами, виноградами, лісочками веселить землеробська праця, а й садами, худобою, бджолами і всілякими квітами, висіванням і щепленням, у чому землероби дуже майстерні.

Ще не всі перерахував я сільські утіхи, та й так уже занадто багато наговорив. Та ви не прогніваєтесь, знаючи мою надмірну до них охоту: і старість має ту природну ваду, що багатомовна. З цієї причини останні дні свого життя провів у селянському житті преславний переможець самнітського й сабінського народів і зверхник короля Пірра наш Курій. Хутір його неподалік від мого, дивлячись на нього, не можу досхочу надивуватись із стриманої простоти цього чоловіка і звичаїв тих часів. Сидів він коло камінка, а йому принесли кілька пудів золота посли самнітські, та він їх відігнав. "На мій погляд, мовляв, велич не в тому, щоб мати в себе золото, а володіти тими, хто його має".

Продовжуватиму мову про землеробів, тому що я й сам такий. Жили у ті часи на хуторах сенатори, тобто старики чи старшини. Лук'яна Чвинка зробили головою всієї Римської імперії, коли він орав. За його повелінням головний командир кавалерії на прізвисько Гала, заскочивши, убив Спурія, що було захотів царювати в Ресггубліці. З хуторів були зібрані в сенат як згаданий Курій, так і інші старики членами. Невже була бідна старість цих людей, що втішали себе землеробством? На мій погляд, не знаю, чи може бути блаженніше життя. Воно не лише корисне й необхідне для всякої статі, а приємне й багате всім тим, що стосується Божої й людської служби. Тепер я, за бажанням деяких людей, радий примиритися з розкошами і кажу, що у доброго й турботливого господаря пивниці й стодоли повні хліба й вина, а хутір поросям, козлятком, баранцем, куркою, молоком, сиром, медом багатий. А грядки городу самі землероби називають другою коморою.

Все це стає приємнішим, коли у святкові дні забавлятися ловами птахів і звірів. Зелені луги, розсаджені дерева, вид виноградів і садів це що таке? Одним словом скажу: немає нічого ні кориснішого, ні гарнішого, як земля, добре доглянута, а старість не лише не заважає цим звеселятися, а ще тягне до того й манить. Ніде вона не може краще зігрітися, як

119

сонячним чи домашнім теплом, так, навпаки, і здоровше прохолодитисяяк чистими водами й приємною тінню. Хай для молодих будуть військові мундири, коні, рушниці, списи, хай перепливають ріки, бігають наввипередки, а для нас, стариків, із багатьох своїх ігор залишають шахмати та карти, і то якщо захочуть, тому що старість і без цього може щасливо жити. Читайте, прошу, книги Ксенофонтові, вони вам у багатьох справах дадуть настанови. Я лиш заохочую, знаючи, що ви їх любите. Як добре він хвалить землеробство у своїй економічній книзі про догляд за господарством! А що жодна справа не здається йому такою благородною, як ця, можна здогадатися з того, що у тій книзі сам Сократ розмовляє зі своїм другом про те, що лакедемонський посол, людина пречесна іменем Лісандр, був від своєї Республіки з поклоном і подарунками у розумного й славного перського монарха Кира. Він ласкаво прийняв Лісандра і, між іншим, повів його в сад, що був під особливим доглядом. Лісандр, дивлячись на високі дерева і на їх розміщення, бачить між ними вичищену й скопану землю, відчуваючи пахощі квітів, які насолоджують його нюх, не міг не здивуватися. "Видно, сказав посол, цей сад піц особливим доглядом, і розміщення його дуже майстерне". "Все це моя вигадка, — говорить монарх, і моя забава, а дерева ці здебільшого моїми власними руками посаджені". Лісандр змушений глянути на його порфиру, пребагату золотом і камінням... "Великий царю! Не даремно ходить чутка про твоє блаженство, ти монарх доброчесний, а притому не позбавлений і утіх". Цими-то втіхами веселитися старикам до останньої хвилі життя.

Марк Корвин25 жив після міських справ на хуторі і дожив до ста років, 48-й рік поставили наші предки входом до старості, та він, крім незаконних своїх років, 48 літ йшов у почестях, і що іншим дано для цілого, крім старості, віку, те він мав для одного по різних почестях переходу. Останні літа цього чоловіка були тим кращі від середніх, чим менше було труду. А слова його й діла мали велику пошану. Ось у чому вершина старечного блага! Така поважність була, крім інших, і в того старика, на гробі котрого було вирізано таке. Всі народи одноголосно визнають, що в цілому римському народі був головний муж. Він називався Аттіла Калатин. Про своїх предків, Сціпіонів, про згаданого Максима і про інших, нічого й говорити. Не тільки в слові, айв самому їх кивку містилась влада.

119

Мають старики, і найбільше ті, хто був у почестях, таку дорогу для них повагу, що вона всі молодечі утіхи переважає. Та при тому всьому не забувайте, що я вихваляю старість, яка залежить від молодих літ. Бідний той старик, котрий сам добивається поваги: її раптом не можна отримати ні через сивину, ні через зморщене лице, а лиш молодість, якщо вона чесно прожита, насолоджується в останні дні солодкими плодами поваги. Повагу має в собі й така дрібниця, наприклад, коли хтось привітається, шукає побачення, уступає місце, якщо при вході в товариство встануть зі стільця, проведуть у гості та із гостей, просять поради й інше. Це щодо найпочесніших осіб, як у нас, так і в інших державах, чим вони порядніші, тим краще дотримується.

Недавно згадуваний Лісандр говорив, що ніде немає кращого життя старикам, як у Лакедемонській республіці: у жодній країні вони не мають кращої пошани. А в Афінах уже не так. Там трапилось якомусь старикові прийти в оперний дім, та жоден його земляк не уступив йому місця, А як лиш приступив він до лакедемонських послів, які сиділи на відведених для них місцях, негайно всі встали й старика біля себе посадили. Весь оперний дім, дивлячись на таку їх чемність, зааплодував. Потім старший посол сказав: "Панове афіняни! Ви добре розумієте, в чому полягає благопристойність, та не хочете її дотримуватись".

Багато доброго можна знайти і в наших римських звичаях, а найбільше те, що ми обговорюємо. Якщо член [сенату] нижчий почесністю, а старший літами, то такий висловлює свою думку перед вищим. То чи можна, знову скажемо, тілесні молодих людей насолоди зрівняти з плодами, котрими чесних стариків вінчає повага, що вселилася в них згідно розуму, життя, і честі, й літ? Якщо хтось цієї нагороди досягнув, то про такого можна сказати, що він, благополучно завершивши течію свого життя, не даремно народився й трудився, а, вдало представляючи в театрі свою особу, зіграв, наче майстерний актор.

Правда, що багато є стариків і норовистих, і клопітних, і сердитих, і неприступних, і якщо хочете, то й сріблолюбних. Та ці вади породжуються їх норовом, а не старістю. Проте ще можна як-небудь вибачити норовистість і інші згадані вади таких стариків. Вони думають про себе, що їх усі люди ненавидять, що вони зневажені й зганьблені, а притому в хво

120

робливому тілі всяка досада нестерпна. Однак усе це можна присолодити й поправити, якби старик був людинолюбний і вправний. Це можна зрозуміти як із життєвого досвіду, так і із театральних вистав. Наприклад, у Теренцієвій комедії один брат дуже суворий, а другий дуже ласкавий. Також треба знати, що не всяке вино від старості квасніє, так і не всякий норов на старості стає суворим. Похвальна у стариків задума, якщо вона помірна, а суворість дуже не похвальна. Щодо старечого сріблолюбства, то навіщо воно, я ніяк не можу зрозуміти. Чи може бути більша нісенітниця, як запасатися в дорогу тим більше, чим менше її залишається?

Залишилась четверта провина невинної старості, а саме: начебто старики сумують і журяться тим, що недалеко від смерті. І справді так, що вона від них недалеко. Ах! Глибоко нещасний старик, який стільки часу прожив, а не міг дійти до розуміння того, що смерть не має в собі жодної біди. Якщо вона цілком позбавляє людину буття, то не повинна ніяк нам здаватися страшною. Якщо ж вона відбирає лиш тлінну плоть, то гідна любові за те, що робить нас безсмертними. А більше в ній нічого не знайти. Чого ж мені її боятися, якщо вона, позбавивши мене буття, позбавить відчуття всіх мук або ще й зробить блаженним? Та й між самими молодими людьми де знайти такого дурня, котрий був би цілком впевнений, що він проживе до вечора? Та вони мають ще більше смертних випадків, ніж ми. Молода людина швидше може хворіти, і хвороба її завжди небезпечніша, і лікувати її важче. Тому і до старості дуже небагато хто доживає. Ці випадки добре показують, що їх життя не надто обережне. Та й не можна інакше. Тому що розум, сенс і рада не в молодих, а у старих серцях живе. І якби стариків не було, то не було б у світі ніякого ні суспільства, ні громадянства.

Та повернімось до близької смерті. Якщо в цьому нас старість страшно ображає, то бачите, що й сама молодість веде за собою смерть. Пізнав я це як у моєму любому сині, так і в братах твоїх Сціпіонах, на котрих чекали високі чини, що смерть спільна для кожного віку. Принаймні ж молода людина може, мовляв, сподіватися довгого життя. Так у тому-то й полягає недоладність: вважати за правду фальш," а сумніви за твердість. А старик, мовляв, не може ні на що сподіватися. Правда, та тим-то він і кращий за молодого. Той сподівається, а цей уже дістав. Той бажає довго жити, а цей уже довго жив.

121

А якщо по правді розсудити, то яка може бути довгота і в цілому нашому віці? Постав сюди найдовший вік, подивимось на короля Тартешського. Цей, як свідчить історія, 80 років царював, а жив 120 років. Та мені все те здається дуже недовгим, що має свій кінець і припиняється. Припинення знищує все-все минуле, а людині залишається лиш те, що вона набула добродушністю й добрими ділами. Минають, звичайно, і години, і дні, й місяці, і роки безповоротно, і що буде далі, невідомо.

Між тим кожен повинен бути задоволений довжиною свого життя. А якщо бажає стати добрим актором свого життя, то йому не треба програвати цілу комедію: аби ту особу, в якій на сцену виходить, вдало представив. Точнісінько так, щастя наше не в тому полягає, щоб пережити життя до самого шабашу. Найкоротшого життя досить для чесності. А якщо доведеться пройти у пізніші літа, то не треба сумувати, як розумний землемір не журиться, що після весняної приємності наступило літо й осінь. Молодість подібна до весни. Вона обіцяє майбутні плоди, а решту часу на їх збирання. Плід же старості є, як я вже сказав, вічний у совісті запис нашого минулого чесного життя.

Втім, усе те треба вважати корисним, що Бог необхідно встановив для людини. А що ж уже так необхідне, як смерть, що йде за старістю? Цей Божий закон смертю молодих людей ніби трохи порушується, і смерть їх схожа, мені здається, на те, коли велику пожежу заливають водою. А смерть на старості подібна до догорілої свічки, яка згасає сама собою. І як яблука зривають силою, коли вони недозрілі, а дозрілі самі відпадають, так і смерть чинить з людьми. Ах, смерть! Вона для мене така приємна, що чим ближче до неї підходжу, то, здається, поволі видніється берег, який відкриває свої надра для мого заспокоєння після довгого плавання. Старість, скільки їй жити, не має точної границі, а жити у ній добре доти, поки може робити свою справу, між тим дивитись спокійним оком на смерть. З цієї-то причини старик сміливіший від молодого і хоробріший. Афінський тиран запитав Солона: "З якою надією ти противишся моїй владі?" — "Надія моя, — відповів Солон, — старість". Та найкращий кінець життя тоді, коли те, що природа зв'язала, сама розв'язує людину ще при повному розумі й при цілих почуттях. І як корабель чи світлицю легко може зруйнувати той, хто будував, так і при розлуці з тілом не

121

легко можна розірвати те, що заново склеєне, а легко застаріле. Тому-то й старики не повинні дуже жадібно ганятися за залишком своїх днів та й не кидати ж без причини. Не велить Піфагор виходити із тілесного нашого замку без повеління воєначальника, розумій Бога. Напис на Солоновому гробі означає те, що йому приємно, коли його друзі оплакують його смерть: думаю, тому, що хоче залишитись у своїх в любові. Та чи не набагато краще говорить наш Енній: "Не бажаю, мовляв, я ні від кого тієї честі, щоб при моєму похороні плакати". На його думку, не сліз гідна смерть, що відкриває нам двері до безсмертя.

Втім, у ту саму хвилину, коли людина вмирає, хоч трохи й відчуває, та чуття це не надовго, тим більше у старика. Після смерті наступає особливо блаженне почуття, однак у цьому ми повинні з молодих років себе ламати, щоб смерті не боятися, а інакше ніяк не можна бути спокійним. Неодмінно смерть прийде, та не знаємо того, чи сьогодні, чи завтра. То чи потрібна гірша мука, ніж боятися її щоденного нападу? А зламати себе до того, щоб не боятися, не видається дуже великою трудністю. Не згадуючи великих нашого Риму таких багатьох світил, що начебто знаходились поза тілом і пожертвували своє життя за благо співгромадян з великою ревністю, лиш те скажу, що й самі наші легіони часто в таке місце без всякого примусу з великою бадьорістю наважилися піти, звідки жодним чином не сподівалися повернутися. То чи може бути страшним для вчених стариків те, чого молоді не лише невчені, а й ще цілком селяни не бояться?

На мій погляд, коли все на світі надокучило, то й саме життя може набриднути. Підлітковий вік має для себе свої забави, так само юнацький і чоловічий. Юнак не дивиться на дитячі забави, а муж на юнацькі, так і старість на чоловічі. У неї є особливі нахили, які мають так само свої межі, як і інші. У той час вже надокучить людині життя, і тоді-то саме час умирати. Звичайно, не бачу жодної перешкоди, щоб мені не висловити моїх думок про смерть і мою власну про неї думку. Любі діти, я твердо вірю, що ваші батьки, а мої дорогі друзі й тепер живі, та ще й у такому житті, яке лиш одне повинно вважатись життям. А поки ми ув'язнені в тілесній темниці, то це життя є не що інше як невільницька праця, для якої наша внутрішня людина заслана начебто на заслання у тлінні місця, які гірним небесним житлам цілком протилежні. Та вірю, що

122

Бог зробив це для того, щоб було кому володіти землею і щоб людина, одягнута плоттю, дивлячись на благо чинність Нетлінної Республіки, відображала б її постійно у своєму житті. А вірити цьому велить мені не лише мій власний сенс і розум, а й приклад найголовніших філософів.

Чув я про Піфагора і його учнів, які були майже наші земляки, тому названі італійськими мудрецями. Вони завжди вірили, що потайна серця нашого людина є однакового єства й природи з тим блаженнішим духом, який всесвітніми машинами вдало керує. Крім того, бачив я промови Сократові, в яких при смерті розповідав про безсмертя душ... Коротко кажучи, ось моя думка. Не може так статися, щоб дух, який перебуває всередині нас, був не безсмертний. Він кидається, наче блискавка, утримує минуле в пам'яті, як у дзеркалі, а здалеку заглядає в те, що ще не наблизилось. Він є джерелом усіх наук, мистецтв і всіх понять. Він перебуває у безперервному русі, а рухається сам собою. Із цього видно, що він не має початку, тобто ніколи не починав свого руху, тому що він є сам собі пружиною, а не від чогось іншого зовні себе запозичує. А безкінечний тому, що, будучи сам своєю пружиною, без кінця продовжуватиме рух свого життя, не може сам себе ніколи залишити в майбутньому і насамперед перебуває сам собою. Його природа проста, тобто однакова, і не сплетена із різних суперечних між собою матеріалів, як плоть. З цього видно, що дух не може розділитися, отже, й розірватися. Він перед своїм3 у тлінні члени одягненням має пребагаті знання. Це добре видно з того, що людина, будучи ще хлопчиком і навчаючись складним наукам, так швидко незліченні правила розуміє, що, очевидно, вона не вперше їх чує, а лиш відновлює те, що їй знайоме. Ця думка майже повністю Платонова. А в Ксенофонтовій книзі перський монарх Кир перед смертю говорить так: "Любі сини, не думайте, що мене вже зовсім не стане, коли я з вами розлучуся. Ви ж мого духа під час всього мого перебування з вами не бачили, а лиш здогадувались, що він, володіючи цим тілом, знаходиться в ньому; вірте, що він завжди, хоч із тіла вийде, непримітний".

Чи можливо, щоб чесних людей пам'ять була в пошані після їх смерті, якби їх дух був не дійсний? Щодо мене, то ніколи ніхто не міг мене переконати в тому, що дух наш живий доти,

а Тілесним народженням і раніше свого.

122

поки перебуває у тлінному тілі, а вийшовши з нього, помирає. Чи можливо, щоб він не мав жодної сили, розлучаючись з бездіяльною плоттю? Краще сказати те, що тоді він найбільше має свій смак і силу, коли, звільнившись від гнилого домішку, робиться чистим і сам собою повний. І звичайно, у той час, коли плотський склад смерть почне розв'язувати, то видно, що вода у воду, земля у своє повертається місце. Лише дух невидимий, як у своїй наявності, так і в розлуці. Ви ж знаєте, що смерть ні на що так не схожа, як на сон. Знайте ж і те, що як тільки плоть уві сні заспокоїться і трохи духові попустить свободи, у той час він недремним своїм оком проводить і провіщає, що повинно бути. А в цьому виразно виявляється його божественна природа, і можна здогадатися, яким він буде вже тоді, коли зовсім звільниться від тілесних пут.

Отже, якщо все це правда, то ви повинні, наче Бога, шанувати в мені духовну людину. Якщо ж (у що я ніколи не можу повірити) як плотська, так і невидима моя людина цілком помре, то ви Бога, що володіє прекрасною цією машиною світу, повинні шанувати зі страхом. А притому й мою пам'ять свято й непорушно берегти. Ось що Кир, помираючи, говорив.

Та ми подивимось на наших римлян, якщо хочете. Ніколи я нікому не можу повірити. Слухай, Сціпіоне! Щоб твій батько Павло, чи обидва твої діди, чи прадід, чи дядько й інші преславні у нашій республіці люди, ніколи не повірю, щоб вони насмілились таку працю піднімати лиш задля слави від своїх потомків, якби вони не передбачили духом, що їм після теперішнього життя буде ще потреба у майбутньому. Дозвольте мені, старому, трохи похвалитися самим собою. Чи не думаєте ви, що я взявся б за такі денні й нічні цивільні й військові труди, якби моя слава не могла простягнутись за межі мого тимчасового життя? Чи не краще б жити у спокої без всякого труду? Та не знаю, чому мій дух завжди зводив очі свої і заглядав у останні віки, наче сподіваючись отримати справжнє життя у той час, коли вийде з тіла. З цієї причини чим дух в людині благородніший, тим більш вперто прагне у вічність. А що вже те значить, що чим хто кращий і дійовіший смак має в розмірковуванні, тим охочіше з тілом розлучається? І навпаки. Чи ви тут не розумієте, що просвіщенна людина бачить свій перехід на краще, а перед затьмареним розумом це закрите?

123

Я, звичайно, горю бажанням бачитися в майбутньому житті з вашими батьками, котрих я поважав і любив, та й не лише з тими, яких я знавав у цьому житті, а й з тими, про яких лиш чув і читав у історіях і сам згадую у своїх власних книгах. На цьому шляху ніхто не в змозі повернути мою ходу, хоч би він ворожінням своїм обіцяв мені оновити мою тілесну молодість. А якби мені сам Бог своєю милістю благоволив дарувати те, щоб знову бути немовлям, сповитим пеленами, то я би дуже відмовлявся. Я вже закінчую бідне цього життя мореплавання, бачу береги з солодким пристановищем, а повертатися до західної гавані нізащо не бажаю.

Що за втіха у цьому житті? Яких вона тягарів не сповнена? Хай вона має й утіхи, та проте всяка тимчасовість може надокучити. Та й я не із числа тих, котрі ганьблять своє життя. Багато було таких, та ще й учених, та мені цього не хочеться. Я недаремно народився, а трудився не без користі, і так, як із мандрівки, виходжу із цього життя. Воно нам дане для мандрування до дуже бажаної вітчизни вічності, а не для поселення. Ах, коли і чи скоро засіяє той пресвітлий день, котрий здійснить мою мандрівку до гірних небесних жителів поселень? Чи скоро виведе мене із цієї долини плачу? Там я побачу не лише вищезгаданих мужів, а й любого мого сина Катона, що всіх перевершував добротою й сердечністю. Не дочекався він поховати батьківське тіло, навпаки ж, я поховав його тіло, а духом не розлучився зі мною. Він лиш став попереду і, оглядаючись назад, піднявся у ті, без сумніву, місця, куди проліг і мій шлях, що мене веде.

Іншим здавалося, ніби мене його смерть не стривожила, проте вона мене збентежила. Я лиш сам себе втішав, що наша розлука не далека і не довгочасна. Ось, любі діти, ліки, з яких ви дивувалися. Вони-то мою старість не лише полегшують, а й роблять приємною. Якщо ж я в цьому помиляюся, що повірив у безсмертя душі, то ця помилка веселить мене, я з нею й померти бажаю. А коли цілком перетворюся в небуття (як мудрують деякі філософчики), то нічого мені остерігатися їхнього глузування у майбутньому житті. Хай не бути нам безсмертними, однак людині у свій час померти немає перешкоди. Природа, як в усіх інших справах, так і в самому житті, поклала міру. Старість є закінченням життя, наче остання дія в комедії. Вона не повинна продовженням надокучити глядачам, тим більше, коли вже надивилися.

124

Ось що я хотів вам розповісти про старість. Дай вам, Боже, її діждати, щоб, пізнавши на ділі, могли похвалити те, що чуєте у моїх словах.

Кінець.

ПЛУТАРХОВА1 КНИЖЕЧКА ПРО СПОКІЙ ДУШІ

ВИСОКОМИЛОСТИВОМУ ПАНОВІ ЯКОВУ МИХАЙЛОВИЧУ ЙОГО ВИ С О КО Б Л АГО РОД ІЮ ДОНЦЮ-ЗАХАРЖЕВСЬКОМУ2

Вельмишановний пане!

Прийміть милостиво від чоловіка, обсипаного Вашими милостями й ласками, цей маленький, наче лепта, подаруночок, маленьке дзеркальце вдячності.

Відхилившись від Біблії до Плутарха, переклав я книжечку його "Про душевний спокій", витлумачивши не зовнішню дзвінкість слів, а саму силу й сутність, начебто грона вичавив у давильні, і в такий одяг цю дівчинку одягнув, щоб вона й всередині, й зовні не поганською, а Христовою була й являлась дівою. Не згадується тут ні Дій, ні Венера, ні Меркурій, а у нові міхи й вино нове влито. Плутарх належав до тих, котрі не ходили слідом Христовим, та іменем його виганяли бісів. Не лайте ж його! Хай вижене і нам! Премудрість не помирає. Він був і друг, і наставник доброму Трояну-імператору3. Хай же буде й нам. Премудрість не помирає. Троян був такого доброго серця, що римляни, вибравши імператора після нього, так прославляли: "Будь щасливий, як Август, а добрий, як Троян!" Він, зійшовши на вселенський престол, наче всесвітнє світило, всіх щедротами освітив. Воістину легко було Плутарху запалити до правди, до милосердя й до мужності таке благородне серце.

Все суєта. Все минає. Бог же світу з нами навіки: "Один його день, сказав Марк Аврелій4, кращий за всі світські скарби". Якщо ця книжечка хоча б кілька хвилин послужить Вам проти біса нудьги, то й тим я задоволений. Якщо ж напоїть хоча б маленькою чашечкою спасения миру Божого ось мені й труд, і плід, і нагорода! Хто як Бог? Що як світ? Вигукну з Григорієм Богословом: "О світе! Ти Божий, а Бог твій!" І в цьому бажанні буду довіку.

Високомилостивийпане, Вашого високоблагородія найнижчий слуга, любитель і син світу Григорій Варсава Сковорода.

1790 року, квітня 13.

124

ТЛУМАЧЕННЯ ІЗ ПЛУТАРХА ПРО ТИШУ СЕРЦЯ

Любий мій Іринею!

Пізно отримав я від тебе листа, в якому ти просиш мене написати кілька для тебе думок, які б змогли заспокоїти схвильоване серце. Саме у цей час випала нагальна потреба їхати до Рима нашому другові Купідону. Цим своїм поспіхом він перешкодив моєму намірові, проте мені не хотілося, щоб він від'їхав до тебе з порожніми від мене руками. Знаючи ж, що ти волієш бути любителем не блудами прикрашеної, а благом одухотвореної мови, я без порядку із моїх власних заміток набрехав багато речей, що дихають лікуванням і заспокоєнням серцю. Задобрюю тебе, друже, бо ти здобув і милість вельмож, і голосну, більшу від інших, славу в народі. Не так ходиш, як якийсь згадуваний у трагедіях гордий Нерон, надимаючись тим, що дурний народ усіма своїми трубами й дзвонами проголошує його блаженним. Це презирство до світського марнославства народилося у твоєму серці із того зерна, яке я часто насаджував у твоїй душі. Тобто: ні алмазні пряжки від подагри, ні дорогоцінний перстень від хирагри5, ні царська корона не може звільнити від непритомності. Як же може чи багатство, чи людська слава, чи скіпетр подати серцю безпристрасність і великодушність, якщо в ньому не буде духа премудрості й духа міцності, які однаково утверджують серце у всякому стані, щоб і життєва гордість не спокусила, і нужда не довела людину до відчаю? Що таке цей дух розуму і дух міцності, як не царство. Боже, що загнуздує й керує нашими тваринними примхами, щоб, підкоряючись духові і йдучи царським, тобто середнім, шляхом, не розтрачували столи свої на згубні крайнощі й хиби. Тому, живучи за порадою Ксенофонта у щасливому стані, пам'ятаймо про Бога і шануймо його, якщо хочемо, щоб і він нас у бідності не забув, як таких, що мають до нього любов і надію. Точнісінько так і муж сердечний, поки ще перебуває у мирному серці, як на тихому морі, турбується заздалегідь приготувати поради й думки, які зможуть врятувати його від бурі. Щоб вони чим завчасніші й більш знайомі, тим стали дійовішими проти його супостатів. Злого пса жодним словом не можна приласкати, крім того імені,

125

яким його називають. І сердечні хвилювання знайомими і постійними ліками легко втихомирюються1.

Втім, той, хто радить, щоб той, котрий бажає заспокоїти серце, не вдавався до багатьох ні публічних, ні хибних справ, помилився. Перша помилка в тому, що дорогою ціною випадає нам купити наш спокій. Тобто здобувати його бездіяльністю і наче всім нам співати оту із Евріпідової трагедії пісеньку: Лежи, окаянний, в спокої на ложі твоєму.

Які ж ліки у бездіяльності? Вони не можуть відігнати нежиті, не лише туги й нудьги від серця. Не велика й допомога від бездіяльності і нашим друзям, і вітчизні, і нашим близьким або домашнім.

Ось яким дорогим буде для нас сердечний спокій, якщо купувати його бездіяльністю. Крім того, впадає в оману той, хто думає, начебто люди, що уникли великої праці, живуть спокійно. Тому жінки, що сидять вдома у бездіяльності, набагато добродушніші від своїх чоловіків. Та не так воно є. Бо хоча ніжні діви й бездіяльні пані у своїх світлицях не охоплені північними холодами, та замість того серед спокійних хоромів стурбовані тугою, амурними смутками, зависними ревнощами, марновірними ворожбами, химерними й гордими мріями. І батько царя Одіссея через 20 років, проживаючи на своєму хуторі з єдиною старою, яка готувала йому їжу, хоч дім і царську посаду з її труднощами залишив, тугу й печаль завжди мав нерозлучну в своїй самотності. Деяких же сама собою бездіяльність довела до душевної слабості. Це пише Гомер про Ахілла6. Цей же, сидячи на морському березі, розпалював лють свого гніву, що кипіла жовчю. Не ходив у жодну компанію. Не

1 Цими словами коле філософа Сенеку. Та дарма, Сенека, пишучи про спокій серця, не тягне людину до неробства, проте не радить багато затівати. І цим відводить від бездіяльності, бо бути бездіяльним і починати суєту є різні крайнощі і однакове безумство. Серед цих розбійників Христос — Божа сила й царський отой шлях: "Я є шлях, істина й життя". До римлянина пишучи, цей грек не наважується хулити саме знатного римлянина, вчителя царського, хоч сам віце-герой і друг імператора Трояна.

6 Ахілл був найхоробрішим серед усіх грецьких воїнів, що зруйнували стародавню Трою. Він убив Гектора, найхоробрішого з усіх троянців. Від цього народу пішов рід римський і звідси ім'я царя Трояна — Предтеча. Гомер був першим пророком стародавніх греків: він головний творець троянської історії. У греків поетом називався той, хто у євреїв пророком. Пророчі писання називались у євреїв пісні й творіння, а у греків — музи, піїти, тобто пісиі, творіння, сотворіння. І сюди-то ведуть оті слова: "У творіннях рук твоїх повчався". А за Давидом Ісая: "Заспіваю улюбленому пісню".

125

виходив і на бій, а лише мучив серце, що горіло у битві, дивлячись на ненависний для себе воєнний театр. Та й сам себе, жорстоко засмучений, коле такими словами: "Лежу бездіяльний у негідній гавані й лиш берег обтяжую". Звідси навіть сам любитель бездіяльності Епікур радить честолюбцям, щоб слідували за своєю природою й бралися за громадські справи. Не дістануть, мовляв, спокою у бездіяльності, якщо не потраплять туди, куди народила їх мати-природа. Не плете ж нісенітниці, припрошуючи до чинів не тих, хто не гідний чину, а тих, хто не терпить бездіяльності1. Воістину ж і багатодіяння, і бездіяльність є суєта, та краса серця є країна й місто спокою; погана ж душа є море мук. І сказав я і ще сказати хочу, що й ухилитися від блага, й сотворити зло є однакова мука. Світська мода прив'язала спокій до якогось одного життя, наприклад сільського, неодруженого, царського, та ця фальш у Менандровому театрі6 викривається такими словами: "О друже, я думав, що багаті не зітхають і що безсоння не перевертає їх на м'якій постелі..." Потім, заглянувши у їх схвильоване серце, так мудрує: звідси видно, що у світі жити без біди Бог нікому не написав, хоч він багатий, хоч високий [знатний], хоч низький та нужденний. Тепер не можуть вибачити свого безумства ті, хто, облишивши шлях свого життя, подається на інший, щоб тим уникнути неспокою. Вони нагадують не звичних до мореплавства. Ці боягузи хоч із корабля спустилися в шлюпку, та однаково сумом і блюванням мучаться, занісши з собою й туди смертельний страх у серці й у своїй утробі жовч. Так і нерозумна душа, не навчена насолоджуватися своїм становищем, хоч із життя в життя переходить, проте всюди сумує й колотиться, бо носить всередині джерело прикрощів розтлінне серце. Таким чином багаті й жебраки, жонаті й неодружені та всі інші турбуються. Через це втікають із посад, та бездіяльність ще більше надокучає. Тому пориваються з'явитися при дворі, а потім ще більше невдоволені. Хво-

1 Ранить Епікура. Запаморочений ненавистю, не хотів розкусити насолоди, прихованої у цьому Епікуровому слові. Немає святішого над це слово: слідувати за природою, нести чин, знайти у бездіяльності насолоду означає те ж робити з Богом, робити справу з насолодою означає ту ж гідність у силі; сила в природі, природа в Бозі, як дуб у зерні, перебуває навіки. Хулить філософа за сердечну насолоду, потім і сам каже, що красота сердечна є місто спокою. Начебто не те ж саме с насолода, солодощі н краса в серці, якщо воно живе ось де: "Душа моя в руках твоїх завжди. Правиця твоя посприяє мені. Красота (тобто насолода) у правиці твоїй до кінця".

126

рому тілу, слабому розумові важко годити. Хворий і на дружину, і на лікаря жовчний. Прикрий йому приятель, що прийшов відвідати, а коли відійшов досадний. Найм'якше ліжко для нього тверде. Дивись же, як лиш заблисне сонце здоров'я, тоді він, що гидував найсмачнішою їжею, з насолодою їсть найпростішу... "Яка ж причина видушила вашій величності сльози?" запитують міністри Александра Македонського7. "Як же не плакати, братці? У цю хвилину чую від філософа, що у світі не один світ є, а їм ліку немає. Ах! А ми досі й один світ не повністю підкорили". Та любомудра душа, стародавній Кратет8, сумирними задумами лагідного духа легко й солодко проплив життя свого безодню. Як гірко страждав першовоєвода грецьких військ під Троєю! А Діоген, живучи в полоні, проживав дні у веселощах серця. Сократ у темниці спокійно розмовляє з іншими любителями премудрості. Гордий же Фаетон в небесних краях ридає, чому не дають йому сісти на царську колісницю його батька. Чобіт до ноги, а до серця життя уподібнюється. Якийсь мудрець сказав: звичай зробить життя солодким. А я кажу: чисте серце творить веселе життя1. Заради цього намагаймося очистити джерело серця, тоді все горе, що зовні нападає, зможемо перетворити у рятівні соки. Чи скорбота, чи тіснота, чи гоніння, чи голод і все інше? Життя наше, наче тавлена гра9, сповнена удач і невдач, та здорове серце все це перетравить на благо. Все йому посприяє на благо. Ті, що втратили серце, і в удачах цього світу бісяться від жиру свого, і у невдачах впадають у відчай; вони подібні до недужих, які не терплять ні холоду, ні спеки. Безбожник Феодор говорив: "Я, мовляв, правою ?укою подаю мої поради, а слухачі беруть їх лівою". Так безсердечні люди правий дар Божий приймають лівицею на зло. А мужі сердечні навіть від найгіршого свого

1 Вколов Піфагора, та не заколов. Піфагор більше правий. Він хвалить чисте серце, а Піфагор пальцем, як Предтеча Христа, показує, де воно. Буйний знає, що блаженство потрібне кожному, а мудрий бачить, де воно. Ось піфагорівський догмат, за хвостик якого він вхопився: Optima id cognatam vitae rationem elige. Hanc dulcem faciet consuetudo. Тобто: вибери найкраще, розумій, природне життя. Солодким його зробить звичай. Звичай без природи мертвий, а з природою все може, він є її син. Відчувай, що серце чисте живе лиш у спорідненому житті, а коли наше природне життя зустрічає нас не славно, а підло, тоді звичай, зробивши його солодким, зробить і славним. Ніщо ж не славне, і солодке, і чисте без природи, без якої і звичай, і все мертве; лиш її називає Епікур блаженною. Піфагор же, показавши, де живе чисте серце, вказав разом з тим, де живе Епікурова насолода, і тим більше й краще сказав у двох рядках, ніж Плутарх у цілій книжці.

127

горя, наче від тернини, вміють збирати корисні плоди, збираючи там, де не розсипали, і жнуть з Богом там, де не сіяли, подібні до бджіл, які із нечистоти й жорстких і колючих трав мед збирають. Отже, спершу слід навчитися того, щоб могти все гірке перетворити в солодке, щоб ми у всіх невдачах могли похвалитися так, як той хлопчик: "Ба, слава ж Богу. Не пропав мій замах. Я кинув камінь в собаку, а потрапив у мою мачуху". Наприклад, вигнали Діогена з його вітчизни, а він через те потрапив у філософію. Останнє судно з товаром потопила буря, а мудрий Зенон10: "Слава тобі, Господи! Переводиш-бо мене із багатства в нужду. Нині можу міркувати про душевне спасения, а не про тілесне багатство".

Чому ж і ти не наслідуєш мудрих? Ти позбавлений, наприклад, громадської посади? Чого ж сумуєш? Тепер почнеш жити, працюючи сам для себе. Чи ти позбавився милостей у вельможі? То звільнишся від небезпечних комісій1. Змучився вже, сповняючи їх? Зрадій нагороді. Якій? Добра, за прислів'ям, слава краща від м'якого пирога. Чи твої життєві інтереси розстроїла наклепницька заздрість? Вщкинь же життєву печаль, а почни турбуватись про Господа. Воістину велика втіха для серця дивитись на великих мужів, що постраждали однаково з нами, та проте байдуже. Чи прикро тобі, що твоя жінка безплідна? Глянь же на римських царів. Жоден з них не мав спадкоємцем сина. Чи прикра нужда? Кого ж краще наслідувати з римлян, як не Фабриція", любителя нужди? Чи голову всіх своїх земляків Епамінонда12? Чи невірна тобі твоя дружина? Будівничий Дельфійського храму, цар Акид13, також постраждав. І це не затьмарило світла його слави. Так само нецнотлива дочка філософа Стільпона14 чи завадила батьковому спокою? А своїм хулителям відповідав, що це зло батька не стосується. Хто, мовляв, око втратив, той же сам і сліпий. Чий гріх, того й нещастя, а не іншого. А інші не лише нещастям своїх милих, а й злобою своїх ворогів турбуються. Бо заздрість, ненависть, наклеп, злопам'ятність самі себе печуть і з'їдають. І на цих самогубців не сердиться, а співчуває розумний, а нерозумний мучиться. Не лише ж сусідні сварки, а й служницька невправність його турбує. Друже, всім і тобі велить мене звинуватити дружба. Ти подібний до лікарів, вони гірке гірким, а ти гріх гріхом лікуєш. Лютую через служницькі огріхи.

1 По-римськи commissio, доручення справи.

127

Це не погоджується з розумом. Ніде ви не побачите, щоб, крім добрих, не було й злих; а через усі їхні огріхи гарячитися і посаді вашій не личить, і спокоєві шкідливо. Виправляючи огріхи, уподібнися до медиків. Вони виривають хворому зуб без подальшої шкоди. Виправляйте їх з байдужістю. Тоді їх невиправність не обурить вашої душі. І собачий звичай на все гавкати не ввійде у твоє серне. Не залишаючи найдрібніших помилок без кари й гніву, доведеш своє серце до такого звичаю, що воно стане смердючою калюжею, яка приймає в себе всі стоки, всі досади.

Філософія радить і у власному, і в чужому нещасті не жалістю себе з'їдати, а лікувати. Як же не противно розумові біситися й мучитися тим, що не всі ті добрі й ввічливі, з ким вам довелося жити? Любий мій Іринею, добре запам'ятай! Чи не ревність і самолюбство гніздяться в серці нашому, затуманені біснуванням на чужі гріхи. Бо із самолюбства народжується гарячковість у справах, із гарячковості — норовистість і запальність, що лютує з найменшої несправності. Начебто через неї погане сталося чи щось добре не дісталося. Добросердна ж людина все байдуже сприймає, без прикрощів, і лагідно з усіма обходиться.

Отже, це треба гарненько розжувати. Ось як! Гарячці всяка їжа противна, а здоровому все приємне. Чи не бачиш, що не винне діло, лиш тіло? Так само й болюче серце тим обурюється, що для добродушного буває забавою. Втім, багато допомагає спокою, хто відвертає думку від того, що турбує, а повертає до того, що звеселяє, як повертає наш зір на зелені луки, якщо його турбує сонячне сіяння.

А хто занурює сердечне око у нещастя, що його спіткало, той подібний на відьму, яка все в чужому домі бачить, а в своєму сліпа. Подібний і до медичних банок, що витягують із тіла найгіршу кров. Подібний і до шинкаря, що, розпродавши добре вино, сам висмоктує дріжджі. "Скажи, що робить твій господар?" запитали раба його. А раб відповів: "Посеред добра за бідою біжить". Загальний звичай у людей: поминувши забаву, занурюються в печалі. Не таким був Аристіп15. Він, втративши грунти, втішав себе рештою земельки, а якомусь лицемірно співчуваючому сказав: "Якщо жалкуєш, то жалій про себе не про мене. Бо у тебе лиш один грунтик, а в мене ще три залишилось". Відібрати у хлопчика іграшку плаче, злиться й всі інші іграшки кидає. Так і серце нерозумне, споку

128

сившись в чомусь одному, всі інші утіхи відкидає. Та чим же нам у печалі й скорботах втішитись? Відповідаю: слава тобі, Господи, а чого ж у нас немає? Одному Бог дав чин, другому дім, третьому жінку, іншому дав доброго друга... Якийсь мудрець, помираючи, дякував Богові за всі у його житті благодіяння, не забув же й того малого, що він із Кілікійської країни16 щасливо приїхав морем до Афін. Як сприяє спокою вдячність! Необхідно ж з радістю відчувати й найпростіші оті Божі благодіяння, а саме: що ми живі, що здорові, що сонце нас освітлює, що мирний, а не воєнний час, що не чути ніде заколотів, що землероби спокійно орють, що купцям відкриті земний і морський шляхи, що, нарешті, маємо волю говорити, мовчати, вершити діла, вмирати...

Цим благоденством можемо насолоджуватися з вдячністю, якщо частіше почнемо дивитись на людей, цього позбавлених.

Наприклад, яке бажане здоров'я недужим? Який жаданий мир країнам, обтяженим війною? А глупота вже в той час пізнає ціну свого добра, коли втратить (дістаючи, страждає), маючи не насолоджується, а втративши мучиться. Начебто воно у той час стало коштовним, коли із їх рук випало. Та ми майже всі, задивившись на чуже щастя, наче на красуню, у власному нашому житті, обдарованому численними вигодами, разом сліпаємо, і своїм не насолоджуючись, і заздрістю з'їдаючись. Багато ж допомагаємо серцю нашому тоді, коли на вигоди нашого власного життя дивимось. Принаймні щоб ми не рівняли нас з тими, хто нас перевершив. Оцією-то вадою весь світ страждає. А ось ланцюг страждання: колодник заздрить випущеному із темниці; випущений — тому, хто не селянин; не селянин же — громадянину; громадянин — багачеві; багачі — вельможам; вельможі — царям; царі — володіючому Всесвітом Богові, майже блискавку й грім собі із його рук вирвати прагнуть17. Ось мудрий голос:

Хоч пастушка славу маю,

У вільних думках вік проживаю,

Так солодко життя проводжаю,

Краще в світі не бажаю.

Ні на скіпетр, ні золотий вінець

Не проміняю цих овець...

А безтямний галат, перебуваючи в пошані у своїх громадян, невсипущим з'їда ється черв'яком тому, що він не сенатор, а хоч

129

сенатор, та не із перших; хоча ж із перших, та не голова; хай і голова, та не так славний, як попередній. Чи не значить це навмисне розпалювати ремство на Бога? І самовільно пекельним полум'ям палити своє серце й мучити? Не робить цього здорова й мирна душа. Вона не заздрить вищим від себе, а хвалиться й дякує Богові за стан свого життя, у якому незліченна кількість людей раді б жити, якби дано їм вишнім. Не борися з сильнішим від тебе і не рівняйся з вищим від тебе. Борися з слабшими від тебе й оглянися, яка велика кількість нижче від тебе й ревнують твоєму щастю! Дивися ж тепер, як лиш заґавишся на вельможу, що сидить у кареті чи портшезі1. Тоді ж опусти трохи твій погляд і на тих, хто везе чи несе його, а коли гірний монарший престол ввижається тобі блаженним, тоді ж зверни око твоє й на незліченну кількість каторжних рабів і згадай, як би вони бажали мати від Бога хоч половину твого щастя. Куди! "Все дороге в Афінах!" сказав друг Сократів. А Сократ: "Дороге ж дійсно для тих, хто живе розкішно, а для стриманих усе дешеве. Хліб, маслини, простий одяг — усе це недороге". Так само й ми, якщо хтось докоряє нам нуждою й ницістю, у відповідь скажемо таке: "Слава тобі, Господи, достатньо ми багаті, якщо не бродимо по світі й хліб свій їмо не в каторжному поті". Втім, коли ми настільки розбестили наше серце, що не можемо не ревнувати й не заздрити чужому щастю, тому, дивлячись на вищих за тебе, не занурюй твоїх очей лиш у їх прикрашену маску й благовидну завісу, а проникай сердечним оком твоїм за завісу: побачиш, що ці їх побілені ширми закривають за собою і черв'яка, і міль, і численне горе. Афінський правитель Піттак мудрістю, правдою й хоробрістю — ей! царський муж, та був рабом своєї сварливої й упертої дружини. Незліченні досади й сум під позолоченими дахами й у красних кутках ховаються, а сліпий народ не бачить і тому заздрить. Яка бажана для нього царська блискуча одежа! Бо дивиться на лице, а не дивиться на серце. Ось такі-то роздуми вбивають зміїну заздрість і народжують світло знаходити задоволення у нашому власному житті.

Дорожчій від усього світу сердечній тиші немала шкода й від самолюбства. Воно замислює справи не під силу собі. А невдалий кінець це терновий вінець. Тоді звинувачуємо не

л Портшез є слово (думаю) французьке, по-римськи lectica це вид карети, яка возиться не кіньми, а носиться рабськими чи невольницькнми руками.

129

безумну волю, а долю. Біс самолюбної волі навіть до того біситься, щоб заграбастати всі дарування, і мучиться, якщо не лише садами, звіринцями, оранжереями, а й кіньми, і псами, і птахами, й рибами не перевершив своїх суперників. Таким був Діонисій, цар сиігилійський. Не досить йому було царського скіпетра. Розпалював себе перевершити Платона мудрістю, а Філоксена — віршами. Звідси народилися гіркі плоди: Філоксену — каторга, Платонові — кабала, а цареві — черв'як і міль. Не був таким Александр Македонський. Він чужим обдаруванням не заздрив, задовольняючись вінцем самодержця. Безумний же народ усі якості поривається зібрати в одне місце і вкрасти, щоб бути одночасно і правителем міста, й воєначальником, богословом і філософом, і світським, і монахом; художником і поваром, птахом і звіром; теплим і холодним... Але ж бо й самим святим не всі даються таланти. Одному дано лікувати зуби, а іншому очі. І як можна в одному місці поєднати вогонь і воду? Тобто: бути одночасно царським придворним і бути філософом? Бо філософія вимагає звільнення від усіх справ, а царедворець у справах чи забавах тоне. Цар ед в Орська їжа затьмарює любомудре око. Пошуки почесті й грунту забирають дорогоцінний час, що слугує роздумам. Звідси ясно видно, що всяка всячина, яка наповнює цей світ, одному потрібна, а другому без потреби. Що ж воно таке? І кому потрібно? Згадай приказку: "Всякий Єремія про себе розуміє".

Кожен повинен пізнати себе, тобто свою природу, чого вона шукає, куди веде, і за нею йти без всякого взагалі насильства, а й з найглибшою покорою. Чи ти кінь? Носи вершника. Ти віл? Носи ярмо. Чи ти хорт? Лови зайців. Чи дацький?14 Дави ведмедя. А якщо хтось спокушається й злиться на те, що не дав йому Бог одночасно бути й левом, і постільною собачкою, то він є нетямущий галат. Не кращий за нього й той, хто бажає одночасно й займатися філософією, й одружитися з багатою, й бенкетувати з панами, бути кавалером і бути багатим...

Будь всім тим, що Бог дав, радий, . Весь сум жартом розганяй. Досить черв'якам нас їсти! Є ж своє для всіх людей.

130

Хай кожен буде задоволений своєю долею! Цар владою, богослов баченням воскресіння, мудрець пошуками істини, благочестивий чесним життям, багатий багатством. Кожен має своє зло і добро, і кожному своє дано. А нині все-все пориваємось лиш для себе загребти, і, наче грона із тернини, поспішаємо збирати, зненавидівши через невдячність власне життя наше, як бідне й недостатнє. Чи не сіяє ця істина й у всесвітній економії? Глянь на безсловесні тварини. Одна годується зерном, інша — кров'ю, інша — корінням. За цим зразком одна їжа пастухові, інша — землеробу, інша — мореплавцю й птахолову.

Гончар гончареві у ремеслі заздрить, а в життєвих умовах ревнувати не належить. Бог кожний стан обмежив з достатнім задоволенням за його мірою. Соромно чути, що найблагород-ніші люди, заздрячи не лише вченим, багатим, юристам, а й придворним комедіантам і прикрашаючи їх життя, наповнюють своє серце сильним неспокоєм. Втім, різні людські пристрасті дають знати, що в серці нашому живуть два вічнотекучі джерела: із цього тече неспокій, а із другого спокій. Таємницю цю прадавні богослови затінили оцим ворожінням:

Там у Бога біля порога дві бочки стоять: Одна з добром, друга зі злом.

Таємниця ця розкривається у глибині серця. Дивися ж, чи не так воно є? Фома у гіршому житті веселий, а Кузьма у кращому змерзотнів. Чи не бачиш, що у цьому серці гіркі, а в тому живі струмені? Той і минулим веселиться, а цей, маючи в руках, сумує. Поховане й засмічене живе джерело у тому серці, в якому відкрився ключ мертвих вод і фонтан вдень і вночі вибльовує гіркі струмені. Такі люди й за минуле добро не вдячні Богові, і теперішнім незадоволені, і, задивившись на майбутнє, гинуть від спраги. їхнє життя, негідне й безглузде, розірване на частини, не має постійної й зв'язної згуртованості, наче мітла розв'язана. Воно подібне до мученика, що плете мотузку в ідолопоклонному пеклі. Скільки бідний сплів, то все те осел з'їв. Все, що минуло, наче з воза впало. Вони завжди постіль приготовляють, та завжди на ранок спати відкладають. Немала шкода спокоєві й тоді, коли хто, згадуючи минуле життя, бачить у дзеркалі своєї пам'яті лиш прикрі випадки. Цей подібний до мух, що не можуть сидіти на дзеркальній поверхні, а відпадають на шорсткі місця. Художник світлими

130

фарбами прикрашає темні. А ми, якщо якогось горя із пам'яті не можемо вишкребти, то розчинімо його уявою минулих і теперішніх приємностей. Музичні органи то надуваються, то опускаються. Так світ цей і життя наше то темніють, то світяться, і без домішку ніде й ні в чому не бувають. Музиканти із високих і низьких звуків складають прекрасну й солодку симфонію, а муж мудрий із вдалих і невдалих випадків тче свого життя матерію, і негарне поле на ній прикрашає узорами з квітів, щоб із гірких і солодких випадків красиво укласти собі життя, як складається день Господній з вечора й ранку, із пітьми й світла. Добрий і злий ангели приставляються при народженні до кожної людини. Від них-то й в серці суперечні між собою пристрасті або афекти: радість і печаль; безпека й страх; милість і злоба; правота й злочин; закон і беззаконня; задоволення й прикрість. І вони-то є оті протилежні тим двом суперечним джерелам сердечним, струмені яких вічно витікають і роблять наше життя не рівноплинним, а сповненим замішання. І воістину здорова й мирна душа добрі пристрасті любить, звичайно при цьому з природженої схильності й падає, але так свій кораблик веде, щоб не збитися з шляху в зайву крайність і не заїхати в безмірність, шкідливу й самим чеснотам. Ось слово Епікура: "Хто ж безтямно не закохався у це тлінне життя, той всерадісно зустрічаєтьсядз завтрашнім днем". Не будемо безтямно охочими й жадібними до багатства й честі, тоді воно буде для нас солодким і втрата його не стурбує нас. Бо палка жадоба породжує жорстокий страх, а страх, роздуваючи полум'я жадібності, щоб не втратити, заважає насолоджуватись. А той, хто утвердив серце своє духом премудрості й розуму, сміливо Богові скаже: "Боже мій, чи даруєш мені щось? Дякую. Чи відбираєш? Не ридаю". Лиш такий посланим від Бога даром солодко насолоджується. Мудрий Анаксагор19, втративши сина, сказав: "Він на те народився, щоб умерти". Не лише дивуйся, а й одночасно наслідуй. Відібрано чин? Скажи так: "Я на се брав, щоб повернути назад". Позбавлений багатства? Скажи: "Знаю, шо воно минуще". Або невірна жінка? Скажи: "Вона добра, проте й жінка". Чи зрадив друг? Скажи: "Людина, як трава: сьогодні цвіте, зранку сохне". Не говори: "Не чекав я цього, не думав, що трапиться". Від неочікуваності трапляються всі страшні удари.

131

Цар Персей не сподівався, що втратить Македонське царство, тому й сам з царством пропав. Чому пропав? Від печалі. Чому? Не очікував цього. А Павло Ємеліан, що переміг його, втративши чин, анітрохи не сумував. Він взяв [чин] на себе, знаючи, що його треба буде віддати. Неочікуваність найменшою дрібницею і мудрого Одіссея схвилює.

Буває ж і те, що сама собою річ не страшна, видається однак страшною, і це даремно хвилює. Не вважай же страшною і не уявляй комара левом, тоді тобі не зашкодить. Воно не шкодить ні душі, ні тілу. А якщо сталося щось дійсно тяжке, то втішай себе тим, що це турбує взагалі всіх. Наприклад, зима, смерть і інше. Цар Дмитрій, здобувши місто, запитав мудрого Стильпона: "Чи не втратив ти, мій друже, чогось свого при взятті вашого міста?" — "Нічого, ваша величність, я не бачив, щоб хтось взяв що-небудь моє". Боже мій! Наскільки люди не розуміють, що всередині нас таємно живе істинне добро, яке нітлянеїсть, ні злодій не підкопує! Чому ж ти, людино, боїшся долі? Чи не бачиш, що вона може відібрати в тебе лиш те, що пусте, а над істинним твоїм добром влади не має? Воно вічно при тобі, вічно у твоїй владі. Серце твоє, думки твої, дух твій і розум — вони є корінь і начало твоєї фортуни, що підкорена плоті, чи розумієш? Яка його ціна й велич? Ах, пізнай себе, людино! Тоді долі сміливо скажеш те ж саме, що й Сократ: "Наклепники мої можуть вбити тіло моє, а не серце".

"Тіло ти, о фортуно, озлобити й відняти можеш, а дух благочестя, дух премудрості й розуму, дух істини зі мною навіки". Корабельний кормчий не має влади над хвилями. Хитрістю з ними бореться, а коли не може перемогти, то ухиляється й зі страхом шукає безпеки. А царство й силу, що панують у серці мудрого, премудрість Божа легко від усіх бід звільняє. Та коли неминуча хвиля намагається потопити і пробоїна загрожує кораблю загибеллю, тоді дух мудрого вискакує ізтіла на берегі кефуа, наче із човнів, які затоплюються. Бо безумний тремтить перед смертю й тому боїться звільнитися від тіла. Не тому, що йому нібито сподобалося життя, яке його щоденно тиранськи мучить. Він подібний до того, хто тримає за вуха вовка. Тримати неймовірно тяжко й випустити небезпечно.

Чисте ж і, як весна, світлоносне серце не лише не мучиться

1 Кефа по-євреґіськи гавань, кифа.

132

смертю, що наближається, наче гавань, а вважає її небом, яке відкривається й приймає його, і матір'ю, яка розміщує його у своєму лоні. Таке серце утверджене духом премудрості. Скажи, прощу, чим можеш збунтуватися? Хтось так хвалиться: "Втік я від тебе, доле, і перегородив всі доступи до мене".

Звичайно, він обгородився не стінами, а мудрістю. Не треба й нам впадати у відчай, а, люблячи такі слова, й самим до цього привчатися й про це думати. Лисиця смертельно боялася лева, та, побачивши кілька разів, насмілилася з ним навіть говорити. Частіше треба думати про смерть і про інше горе. Тоді зрозуміємо, що ми випили із сліпого цього світу багато отруйних і фальшивих думок, котрі, якщо розжувати, то із гірких стануть солодкими. Не можеш переконливо сказати, що з тобою не трапиться те чи те, та цілком переконливо можеш про себе сказати оце: "Не піду шляхом беззаконних і не позаздрю лукавим". Це в нашій силі, і це єдині двері, що ведуть у храм спокійного серця. Всіма силами намагайся не роздразнити твого внутрішнього судді, совість твою: лиш від її гніву народжуються в душі черви й чиряки, що лютують день і ніч і позбавляють душу безцінного миру. Розкаяння є полум'я, що само себе обпалює. Внутрішній жар і холод породжують гіршу пристрасть, ніж зовнініній, так і зовнішня пристрасть, ніж та, що находить, так і зовнішня втрата викликає менше прикрощів, ніж внутрішня. Якщо ж хтось у сердечних таємницях вражається таємним громом і блискавкою совісті і бачить всередині, у дзеркалі вічної правди, що він сам є причиною внутрішнього розореного свого душевного міста, то такому серцю всі створіння, весь світ і всі його дари не можуть дати втіхи. Ні пишний дім, ні царський рід, ні найвищий чин, ні тисячі золота й срібла, ні вченість, ні англійська мова, а лиш єдина дружня й милосердна совість. Вона-то й є всередині нас джерелом усіх чистих і чесних наших справ, що породжує якусь святу впевненість в собі й безстрашність, відкриває сердечному оку вічне солодке дзеркало пам'яті, в якому бачимо нашу тверду надію, що нас зміцнює й живить під час старості. Розмаринові гілки, хоч давно відрізані від свого дерева й давно лежать мертві, дихають, однак, запашним духом. Те ж саме й у добрих ділах. Хоч вони давно здійснені й час їх минув, та здалеку миролюбною пам'яттю, наче найсолодшим фіміамом, насолоджують душу, що народила чесних дітей. Ось чим, процвітаючи, цвіте благочестивий муж!

132

Він насміхається з усіх, хто хулить це життя і оплакує, ніби сумну долю й вавилонський полон. Воістину премудра оця в Діогена думка! Він, будучи на квартирі, запитує господаря: "Куди ти так ретельно одягаєшся й малюєшся?" "Як куди? У нас же сьогодні свято". "О друже мій! сказав Діоген. Добрій людині кожен день свято". Гей, цнотливому свято, та ще й світле. Бо цей світ і голубий звід його чи не є Божий храм, святіший від усіх храмів? У цей храм із материного черева вводиться людина глядач не мертвих і рукотворних людським знаряддям образів, а тих, котрі само собою розумне божество, вічні свої подоби, утвердило на тверді небесній. Ось ікони невидимості його. Сонце, місяць, зорі, ріки, що безперервно воду видають, земля, що дає поживу рослинам. А коли він у храмі, то й у таємниці його входити початком і причиною є наше життя. Воістину достойно й праведно є, хай буде сповнене веселощів, радості й миру! Не наслідуйте сліпого народу. Він відкладає свою веселість на встановлені людиною свята, щоб не сьогодні, а у той час втішитися найнятим сміхом, ловлячи гав на дорогих видовищах1. Що за нісенітниця? На комедіях, на святах, встановлених людиною, й торжествах чисті, одягнені, тихі, спокійні, веселі; немає тоді плачу й смутку, а всезагальне наше свято Богом узаконене. Причину торжества, наше життя, ганебно оскверняємо в риданнях, у сльозах, у скаргах, у горі, наріканнях, майже все його виснажуємо. Чудо воістину! Люблять у музичних інструментах солодкоголосся. Своє ж власне життя без всякої насолоди, веселості й втіхи покидають виснажуване найгіршими пристрастями, турботами й печалями, що не мають кінця. І не лише не прагнуть самі себе вилікувати, а й премудрими словами своїх друзів спокушаються. Якби це не заважало, то й теперішнє життя було б без спокус, і минуле солодко б згадувалося, і в майбутньому утверджувалося б доброю надією.

Кінець.

1 Ось думка Івана Златоустого: свято ж не є час творення, а чистий помисел. Серце є необмежене море, а помисли хвилі. Якщо помисли тихі, то серце спокійне і не ранить його оце страшне Боже твердження: "Захвилюються нечестиві й спочити не зможуть... здіймаються [хвилі] до небес і спадають до безодень. Душа їх у злому таненні".

133

листи

ДО МИХАЙЛА КОВАЛИНСЬКОГО1

і

[Харків, місцевий] 26 (27?) травня 1762 р.

Здрастуй, найприємніший з усіх юначе, мій дорогоцінний Михаиле!

Як тільки ми розійшлися після зібрання, мою душу раптом охопив жаль за тобою і сильне бажання тебе бачити, і я став жалкувати, що не запросив тебе в мій музей, щоб ти був у товаристві інших, особливо тому, що ти, очевидно, був трохи засмучений як з інших причин, так і через прекрасного твого дядечка, що я пояснюю почуттям виняткової поваги, з якою ти ставишся до своїх родичів. Але я не здивуюсь, що ти, юначе, утримуєшся від відвідування мене іноді через страх, а завжди через соромливість. Що я, старий, іноді побоююсь, за це я себе зовсім не хвалю, називаючи і лаючи себе лінивим і слабим. Повір мені, душе моя, що і сьогодні я піддався дитячому страху, не насмілившись запросити тебе. О, якби ти міг заглянути в моє серце! Але коли мені вдасться переконати тебе, що я готовий знехтувати всім, усе перемогти і знести, тоді те, що іноді я виявляю слабість, постараюсь зрівноважити мужністю. Але ось тобі, мій дорогий, слова про день Св. Духа, які йому ж належать: "Всі одностайно перебуваємо в благочесті і молитвГ (Дії, гл. 2, 14).

Бувай здоров, моя душе!

Твій Григорій С[авич].

2

[Харків, місцевий] 9 липня 1762 р.

Найжаданіший друже Михаиле! Ти вже залишаєш нас. Що ж, рушай туди, куди кличе тебе благо

133

честя і користь, іди з Христом, з ним і повертайся. Хай пошле Ісус, щоб ти знайшов своїх найдорожчих батьків вдома здоровими і щасливими; бодай не знали вони жодних тривог і хай пробуде все в мирі!

Хай охороняє стопи твої і твого милого братика той високий страж Ізраїля, щоб в дорозі не сталося якого-небудь нещастя! Вдома ти відпочивай, але уникай і надмірного неробства, бо ??? ???? ?????? ???? — "У всьому найкраще дотримуватися міри".

Надмірність породжує пересиченість, пересиченість нудьгу, нудьга ж душевний смуток, а хто хворіє на це, того не можна назвати здоровим. Немає години, не придатної для занять корисними науками, і хто помірно, але постійно вивчає предмети, корисні як у цьому, так і в майбутньому житті, тому навчання не труд, а втіха. Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає учитись, хоча б зовні він і здавався бездіяльним. Хто по-справжньому що-небудь любить, той, доки улюблений предмет з ним, не відчуває, здається, від цього особливого задоволення, але як тільки цього предмета не стане, він вже переживає найжорстокіші любовні муки. Чому це? Тому що коли не любити всією душею корисних наук, то всякий труд буде марним. Зрештою, любов, навіть при бездіяльності, досліджує і розмірковує, і чим більше відходить від занять, тим сильніше прагне до них. Мені добре відомо, як любиш ти наукові заняття, і я зовсім не хочу сказати, що тебе потрібно заохочувати, оскільки ти більш ніж достатньо виявляєш завзяття на ниві науки. Особливо таке спонукання недоречне зараз, під час канікул. Я пишу про це тільки для того, щоб ти знав, що я відчуваю, а я така людина, яка ніколи не може насититися розмовою з друзями. Зваж і на те, що людям, які люблять благочестя, особливо приємні чисті душею юнаки і отроки, від природи нагороджені щасливими здібностями. Ісократ2 їх звичайно називає ?????? ???5?, тобто дітьми Божими. Тому я шлю подяку твоєму чудовому дядечкові, протоієрею, вельмишановному отцю Петрові5 за те, що він допоміг мені зав'язати з тобою дружбу, яку я вважаю для себе щастям. А щоб у розлуці зі мною ти не тужив, я вирішив написати для тебе кілька благочестивих грецьких сентецій ????????? ?, тобто пам'ятку. Як тільки з'явиться в тебе бажання поговорити зі мною, поглянь на ці вислови, і тобі здасться, ніби ти розмовляєш зі мною; згадуй при цьому, які розмови любить вести твій друг.

134

Отже, перша сентенція хай буде така:

1. ???????? ? ?????? ?1 ?? ?(? ??????6 ? ?????. — "Найкращий путівник в старості — це мудрість", або ???????, тобто наука, бо людину в старості залишає все, крім науки.

2. ?????? ???? ???????·. "Прекрасна і велична любов до чесноти". Бо не можна не поважати того, в кому вбачаєш оселю чесноти; адже де любов до чесноти, там повинна бути гідність.

3. ?????? ???? ?????? ????????? ?'????. — "Маючи друзів, вважай, що ти володієш скарбом". Ніщо, каже Сенека, так не радує, як вірна дружба.

4. ?????? ?? ????. "Прекрасне важке".

5. ????? ???? ??????? ?????. — "Короткий шлях до зла". Але прийми один вислів із Святого Письма. Павло в посланні до свого Тимофія (гл. 1, кінець) пише: "???? ?? ????????1 ????? ? ???????? ???? ??????????. "Великим надбанням є благочестя разом з помірністю. Благочестю властиво шанувати Бога і любити ближнього". ????????? латинською мовою називається спокоєм душевним, при якому людина задоволена своєю долею. Оце тобі на пам'ятку від мене: будь задоволений тим, що маєш.

Бувай здоров, мій найжаданіїний, мій Михаиле з твоїм прекрасним братиком Грицем4. Хай допомагає Христос вашим кращим успіхам в чесності.

- Твій новий друг Григ[орій] Ск[оворода].

Липня 9, 1762.

З

[Харків, місцевий; кінець серпня початок вересня 1762 р.]

Мій Михаиле, радій в Господі!

Якщо тобі не дозволено офіційно вивчати грецьку мову не

1 ???'???? ВІД <5??? — дорога. 6 ?? ?????, ??????? — старість.

* ?????? — поважний, важливий; ????, ?????? — бажання, любов. г ?????? — короткий, малий; ???????, ????????? — безчестя, зло. 1 ???????? — доход, прибуток.

134

стільки через те, щоб не переобтяжувати тебе, скільки внаслідок нерозумного втручання деяких осіб,то тобі зовсім не слід ще, як кажуть, складати зброю. Потроху ти приватним способом можеш вивчати її, і взагалі, якщо мене любиш, вивчишся їй. Май на увазі, що найкращим доказом твоєї любові до мене буде твоя любов до грецьких муз, і якщо тобі дорога наша любов, то знай, що вона буде тривати до тих пір, поки ти будеш шанувати доброчесність і еллінську літературу. Отже, наслідуй пальму: чим сильніше її стискає скеля, тим швидше і прекрасніше здіймається вона догори. Це те древо, яке дається в руки мученикам-переможцям, як це можна бачити на іконах. Знаходь годину і щоденно потроху, але обов'язково і саме щоденно, підкидай в душу, як у шлунок, слово або вислів і немов до вогню підкидай потроху поживи, шоб душа живилась і росла, а не пригнічувалась. Чим повільніше будеш вивчати, тим плодотворніше навчання. Повільна постійність нагромаджує кількість, більшу від сподіваної. Допомога керівника, якщо в ній буде потреба, забезпечена. Серед товаришів у тебе є такі, які підкажуть тобі, якщо в чому-небудь не впевнений. Якщо ж ти захочеш користуватися моєю допомогою, то для мене не буде нічого приємнішого. Якби до цього мене не зобов'язували послуги і добродійства твого дядечка, преподобного отця Петра, то сама наша дружба була б для того достатнім приводом.

Твій друг Григ[орій] Сковорода.

Якщо тобі треба буде позичити деяку суму грошей, як це трапляється, не шукай собі інших кредиторів, окрім мене, якщо ти не думаєш, що в цій справі хто-небудь інший буде щодо тебе делікатнішим, ніж я. Я знаю, що ти надзвичайно соромливий, і вважаю за краще, щоб ти грішив у цей бік, а не в протилежний, однак іноді слід відкинути соромливість, звичайно, тільки в чесних справах, особливо тепер, коли цього вимагає необхідність. І безглуздям було б терпіти те, чого можна уникнути. Невже ти боїшся, що я вважатиму тебе злидарем або таким, що походить з бідної родини, якщо ти прийдеш за позичкою? О, я не такий, я вже раніше восхваляв бідність.

Я роблю послуги іншим, чому ж не робити їх тобі і твоїм. Якщо ж ти сам соромишся, то пошли нашого Олексу5, ти швидко влаштуєш справу. Втім, якщо випадково буде листоноша (в Ольшанку), сповісти мене через цього ж Олексу. Я зовсім...

135

4

[Харків, місцевий; початок вересня 1762 р.]

Здрастуй, моя єдина радосте, Михаиле найдорожчий!

Не можу тобі сказати, як мені приємно те, що ти такою ангельською любов'ю любиш псалми Давидові. Такими великими властивостями твоєї душі ти щоденно запалюєш у мені стільки вогників любові до тебе, які, народжені з чесноти, будуть, я сподіваюсь, вічними. Нічого тепер не скажу про стиль твого листа. Повір мені здавалось, що я чую нашого Еразма6, настільки твій лист пройнятий латинським духом.

Бувай здоров, моя душе! Вірші, наскільки це можливо, прекрасні. Невдовзі я їх тобі поверну в дещо виправленому вигляді, щоб зробити їх більш придатними для декламування. Ти і надалі будь таким, який ти тепер.

Твій Григорій.

Сам я проводитиму з хлопцями навчання в супроводі органа, тим часом подбай про те, щоб трохи підготувати до співів по нотах нашого Максимка7. Напиши, коли я повинен до тебе прийти.

5

[Харків, місцевий; середина вересня 1762 р.|

Здрастуй, найдорожча мені істото, наймиліший Михаиле!

Коли я в звичайний час виходив зі школи і став думати про те, що мені треба робити, раптом перед моїми очима з'явилась людина, яку, я думаю, ти знаєш. Якії звуть? Звуть її Михайлом. Ти, кажу, став несподівано з'являтись в моїй душі. Коли я зустрічаюсь із своїми музами, то завжди бачу тебе в своїх думках, і мені здається, що ми разом втішаємося принадами муз і разом ходимо по Гелікону. Я впевнений, що ти втішаєшся тими ж самими речами, тими ж самими принадами Камен (муз). І дійсно, для повної та істинної дружби, яка єдина най

135

більше зм'якшує прикрощі життя і навіть оживляє людей, потрібна не лише прекрасна доброчесність і подібність не самих тільки душ, але й занять. І саме з цієї причини справжніми моїми друзями багато хто не може бути, бо вони не вивчали наук або ж якщо і вивчали, то такі науки, які чужі моїм розумовим нахилам, хоч у всьому іншому вони і подібні до мене. Признаюся тобі в моїй до тебе прихильності: я тебе любив би, навіть якби ти зовсім був неписьменним, любив би саме за ясність твоєї душі і за твоє прагнення до всього чесного, не говорячи уже про все інше, любив би тебе, хоча б ти був зовсім неосвіченим і простим. Тепер же, коли я бачу, що ти разом зі мною захоплюєшся літературою греків (в якій мірі я їх ціную, мені нема потреби говорити тобі) і тією гуманітарною літературою, яка, якщо залишити в стороні сицилійські жарти, як кажуть, надихає на все прекрасне і корисне, — то в моїй душі утверджується така любов до тебе, яка зростає з кожним днем, і для мене немає в житті нічого приємнішого, ніж розмовляти з тобою і тобі подібними. Але мене кличуть. Бувай здоров, Михаиле!

Склади для мене три або чотири віршики і перешли їх мені. Які? спитаєш ти. Які хочеш, бо все твоє мені подобається. Ти добре і благочестиво зробив, моя душе, що Максимка поставив сторожем до хворого братика. Однак не слухай необачно випадкових людей, що рекомендують ті або інші ліки. В жодній галузі в народі нема такої великої кількості знавців, як у медицині, і нема нічого такого, про шо б народ так мало знав, як про лікування хвороб. За винятком загальновживаних простих ліків, відкидай всі. Кровопускання й проносного [проноснія] уникай, як отруйної змії. І якщо хочеш, зайди до мене, і ми з тобою про це сього дні поговоримо.

Вельми люблячий тебе Григ[орій] Савич. 6

[Харків, місцевий; середина друга половина вересня 1762 р.]

Здрастуй, сило занять моїх, Михаиле найсолодший!

Посилаю тобі назад твої священні вірші, злегка виправлені — не щодо змісту, а щодо розміру. Мені все твоє так подобається, тож не дивно, що ці вірші я кілька разів поцілував.

136

Спаси, Господи нас, Боже, Преподобний як впаде, То брехню говорить кожен, Істина скрізь пропаде.

Злість у всіх живе серцях

І так само у вустах,

Тож побий вуста лестиві

І язик велеречивий. Хто ж бо думку собі має: "Возвеличим язик свій!" Він од нас! Тож розважає: "Хто Господь і Бог який?"

"Та для бідства бідних всіх

Й воздихання отаких

Я проснусь, рече Спаситель, —

Буду ваший захиститель". Слово Божеє правдиве, Чисте око осяйне, Чи як срібло не фальшиве Сім разів очищене.

В безконечні дні нас ти,

Боже, просим, захисти

Від усіх родів брехливих,

Од людей так нечестивих.

Прощай, непорочний послідовнику Христа, і більше всього втішайся священними гімнами на честь жениха свого!

Твій Григорій.

7

[Харків, місцевий; друга половина вересня початок жовтня 1762 р.]

Любий Михаиле!

Подібно до того, як купці вживають застережних заходів, щоб під виглядом хороших не купити поганих і зіпсованих товарів, так і нам треба найретельніше дбати про те, щоб, обираючи друзів, цю найліпшу окрасу життя, більше того неоціненний скарб, через недбальство не натрапити на щось підроблене і мниме, що називається підлесником, і не одержати

136

за прислів'ям, замість чистого золота ?????????, тобто підробку з міді, або замість скарбів — вугілля. Перша відмінна ознака підлесника мінливість і непостійність: він не може довго слідувати за одним і тим же і триматись одного й того ж правила, але, подібно до мавпи, наслідує інших доти, докисне одержить того, чого домагався. Але наведу слова самого Плутарха: "З самого початку слід мати на увазі постійність і послідовність справжнього друга: чи постійно він тому ж радіє,те ж схвалює, і чи скеровує він життя своє за одним зразком, як це властиво тому, хто любить дружбу і навики життя, які утворилися на основі подібності характерів, бо такий друг. Підлесник же, не маючи постійної підстави для своєї поведінки, не вибравши собі певного способу життя, який би йому подобався, а не іншому, наслідуючи іншого і до нього пристосовуючись, отже, не є простою людиною або людиною одного способу життя, але мінливого і різноманітного; з одного виду він раптом переходить в інший". Так говорить автор.

Мій Михаиле! Скажи мені щиро й одверто, гніваєшся ти на мене чи ні? Невже ти тому не прислав мені жодного листа, що я знайшов твої вірші дещо необробленими? Навпаки, тим частіше їх посилай. Бо хто ж народжується митцем? Вправи через помилки ведуть нас до витонченості письма. Твої вірші, якщо їх порівнювати з бездоганними віршами, дійсно можуть здатися такими (як я їх оцінив), але, якщо зважим на твій вік і твої успіхи в науках, вони в достатній мірі заслуговують похвали. Вір мені, моя душе, коли я був у твоєму віці, я не міг скласти і найпростішого вірша. Отже, ти на шляху до мети, достойної тебе, коли тебе це так хвилює. Розвій мій сумнів з самого початку. Якщо вірно те, що я підозріваю, то не бійся погрішити проти правил мови. Ах, ти не знаєш, наскільки ти перевершуєш інших в письмі! Відзнач також, чи подобаються тобі ці квіточки з Плутарха; якщо ні, то змінимо стиль листа і замість них будемо посилати тобі короткі, але мудрі вислови — грецькі чи латинські або і те, і друге. Крім того, я не знаю, як себе почуваєш, особливо як у тебе на душі. Коли що-небудь турбує твоє серце, повідай другові. Якщо не ділом, то порадою у всякому разі допоможемо тому, хто страждає. Про ці три речі повідом мене в найкоротших словах. Я знаю, що в тебе не вистачає вільного часу.

137

Бувай здоров, мій любителю муз! Тим часом з великим нетерпінням жду твого листа.

Твій Григорій Савич. Якщо ти потребуєш грошей, напиши мені.

8

[Харків, місцевий; друга половина вересня початок жовтня 1762 р.]

Мій найдорожчий Михаиле, здрастуй!

Посилаю тобі зразок розмови душі, яка мовчки веде бесіду сама з собою, ніби грою втішаючи себе, і, як орел, літає по високих і широких небесних просторах і ніби бореться. Важко уявити, наскільки це приємно, коли душа вільна і відречена від усього, подібно до дельфіна мчить у небезпечному, але не безумному русі. Це щось велике і властиве лише найвеличнішим мужам і мудрецям. У цьому причина того, що святі люди і пророки не лише зносили нудьгу повної самотності, а й безумовно втішалися самотою, зносити яку так важко, що Арістотель сказав: "Самотня людина або дикий звір, або бог". Це значить, що для звичайних людей самотність смерть, але насолода для тих, які або зовсім дурні, або видатні мудреці. Першим пустиня приємна своєю тишею, нерухомістю; божественний же розум останніх, знайшовши божественне, ним постійно займається і вельми втішається тим, що для звичайних умів недоступне; тому простий народ шанує таких і називає їх меланхоліками; а вони ніби перебувають на безперервному бенкеті, створюють, не порушуючи свого спокою, палаци, атрії, будинки ["коль возлюбленна"] та ін., навіть гори, ріки, ліси, поля, ніч, звірів, людей і все ін. ["И веселіє въчное над главою их"]. Якщо ти хочеш бути внуком цієї Авраамової сім'ї і спадкоємцем невидимих і невід'ємних благ, то їх шануй, їх наслідуй, іди за ними і показуй уже тепер у ніжному віці, що ти маєш вигляд дитини не свині, а лева, пташеняти голуба чи орла, а не сови, що ти не син Агарі, служниці і рабині, але Сари, яка народжує вільних, коротше кажучи, щоб ти не був ні мирською людиною, ні простаком, ні тим, звичайним, відомим усім підсліпуватим і цирульникам, ні вульгарним, але щоб тебе визнавали за людину видатну, рід

138

кісну, яка дбає і думає лише про нове і небесне. Слідуй не порожнім хитромудрощам софістів, не роздвоєним копитам свиней, але черпай від тих книг, в яких викладаються такі предмети або подібні до них: що є філософія? Відповідь: перебувати на самоті з собою, з собою вміти вести розмову. Далі, коли Кратес побачив людину, яка розмовляла сама з собою на самоті, то сказав: "Безсумнівно, не з поганою людиною ти розмовляєш" і т. ін. Саме на таких книгах душа готується до читання Святого Письма, яке є раєм благочестивих і ангельських умів, на яке завжди дивляться, але яким ніколи не можуть пересититися. Дивись на тих людей, чиї слова, діла, око, хода, рухи, їжа, напої, коротше кажучи, все життя скероване всередину, як ті сліди, про які говориться у Плутарха, звернені всередину, тобто вони не летять за тими, що літають за хмари, але зайняті лише своєю душею і слухають самих себе, поки не приготують себе як гідну обитель для Бога. І коли Бог вселиться в їхні душі, коли запанує в них, тоді те, що уявляється юрбі як щось нестерпне, страшне, пусте, для них стане божественним, сповненим нектару й амброзії, коротше кажучи ["веселіє вьчное"] та ін. Бувай здоров, найдорожчий друже!

Твій Григор[ій] Савич.

9

(Харків, місцевий; друга половина вересня початок жовтня 1762 р.] Здрастуй, Михаиле, друже еллінів і любителю муз!

Ти мене вчора питав, коли виходили з храму, чому я всміхнувся і ніби сміхом привітав тебе, хоч я лише злегка посміхнувся, що греки називають: ??????. Тобі здалося, що я сміявся більше, ніж це було насправді. Ти питав, а я не сказав тобі причини, та й тепер не скажу: скажу лише те, що сміятися можна було тоді, можна і тепер; всміхаючись, я писав цього листа, і ти, я думаю, його читаєш із усмішкою; і коли ти мене побачиш, я боюся, що ти не втримаєшся від усмішки. Але ти, о мудрець, питаєш про причину. Однак скажи мені: тобі подобається, тобі усміхається, так би мовити, один колір більше, ніж інший, одна рибка більше, ніж інша, один покрій одягу усміхається, інший — ні або усміхається в меншій мірі, ніж іншим. І я тобі поясню причину вчорашньої усмішки. Адже

138

сміх (ти не смійся в той момент, коли я кажу про сміх!) рідний брат радості, що часто заміняє її; такий, якщо не помиляюсь, відомий сміх Сари: ["Смъх мнъ сотвори Господь"]. Бо Ісаак по-єврейському означає "засміється", а це слово заміняє також і сміх. Тому, коли ти питаєш, чому я сміюся, ти ніби питаєш, чому я радію. Значить, і причину радості, в свою чергу, тобі треба сказати? О безсоромна вимога! Ну що ж! Візьмемося і за цю справу за допомогою муз. Якщо не вистачить часу для цього, відкладемо на завтра. Але ти, напевно, уперто домагаєшся причини, як пожадливий кредитор вимагає у боржника його борг. Отже, ти питаєш, чому я був веселий вчора? Слухай же: тому що я побачив твої радісні очі, я, радісний, вітав того, що радіє, радістю. Якщо тобі ця причина моєї радості видасться несправжньою, я вдамся до іншого засобу. Я тебе уражу твоїм же мечем, питаючи, чому третього дня в храмі ти перший мене привітав усмішкою? Чому ти мені посміхнувся? Скажи, мудрець, я від тебе не відстану, чи пам'ятаєш ти? До цього часу, о найдорожчий, ми вдавались до жартів, які не противні найчистішим музам. Адже плачемо ми чи сміємося, займаємося серйозними справами чи бавимося все робимо для нашого Господа, для якого ми вмираємо і живемо та ін. Його ж я молю, щоб зберіг він тебе в чистоті і тверезості! Через те що я вірю, що ці дари ти маєш, то я завжди радітиму і всміхатимусь, коли побачу тебе під час наших найдружніших зустрічей. Бо який дурень не погляне з радістю на щасливу людину і до того ж друга? Бувай здоровий!

Твій Гр[игорій] С[авич].

Саме коли кінчив писати про сміх, прибув наш тричі жаданий Гриць, якого я з охотою обійняв.

10

(Харків, місцевий; жовтень (?) 1762 р.] ПОХВАЛА БІДНОСТІ

О блаженна й свята уділ мій бідносте, Справжня мати серцям, рідна і лагідна!

139

Всім, хто в морі зазнав горя й пагуби, Супокійная гаване!

О щасливий, хто зміг думкою гострою Зрозуміти, які втіхи незмірені Ти приносиш усім, хто вшанував тебе Серцем щирим і радісним.

0 щасливий, хто зміг заприязнить тебе, Хто на ласку твою здався без огляду

1 кого на бенкет свій допустила ти,

Ввівши в хату низьку й тісну.

Всяка слабість тіка геть від твоїх осель... Немов диму бджола, так уникають їх Чорна неміч, гостець і камінний недуг, Жовчні болі й пропасниця.

Бо немилі тобі п'янство й зажерливість, З котрих сила хвороб плине й кипить у ключ; Бо немила тобі розкіш неправедна, Люта мати тривог лихих.

Ні турбота гризька, ні тії клопоти До пенатів твоїх не наближаються, Ні амбітність, ні шум слави порожньої, Ні погибельні пристрасті.

Не лякає тебе полум'я блискавки, Не страшить глибочінь моря бурхливого, Бо ж оселя твоя в тихому падолі, Човен твій на мілкім брідку.

В твій куток не зорить острах і хитрощі І пекельних богинь погляди заздрісні Не спроможні пойнять дім твій і Тартаром В тиху пристань повіяти.

Нестурбований мир, спокій нерушений, І здоров'я міцне, і призвичаєне

139

До побожних трудів серце незламнеє Славлять твій гостелюбний дах.

Зрівноважений дух, мудра розсудливість Та веселість ясна, що з верховин своїх На глупоту людську дивиться з осміхом От супутники бідності.

Але ті жебраки як я прославлю їх? Що на серці у них прагнення золота, Ті захланні старці, що до скарбів земних Так пожадливо горнуться.

Ні, покіль іще ти оком пожадливим, Мов злиденний той Ір8, рвешся до золота, То й без скринь золотих ти не наблизишся До правдивої бідності.

Був убогий Христос, — бо зневажав скарби, Павел був нуждарем, бо не жадав утіх, Не в старчачих торбах, бідносте, ти живеш В серці чистім і праведнім.

U

[Харків, місцевий; жовтень (?) 1762 р.]

Ти питаєш: якщо щастя життя в кожному з нас,

То чому досягає його так мало людей? О, це тому, що їм важко керувати душею,

І тому, що не навчилися приборкувати пориви. Звивистими стежками, горбами і через глибокі рови

Мчить недосвідчений вершник, якщо він погано

править конем. Морем і сушею, крізь стріли і вогонь мчить той,

Хто нерозумну душу не скеровує розумом. Отже, що ж залишається? Читати блаженні книги,

Які очищають душу і навчають керувати почуттями. Не досить ховати це в собі, необхідно відобразити його.

Тепер ти новобранець: вправляючись вчинками,

з часом станеш воїном.

140

З цих воїнів виходить той дивний цар, Яким був Христос і його учні.

Найдорожчий Михаиле! Чи добре я використав час, почавши сьогодні бесіду з тобою такими словами? Думаю, непогано.

Твій Григор[ій] Сав[ич].

Дізнайся, що називаю щасливим життям.

Все облиш і зверни туди своє серце. Всім серцем дотримуйся такого правила: слідкуй

за Божими словами:

О сину мій! Віддай мені своє серце! Віддай мені все серце; якщо ж віддаси

Частину серця світові, я не візьму твого серця. Щасливий, кому вдалося знайти щасливе життя;

Але щасливіший, хто вміє користуватися ним. Не досить знайти здорову їжу й напій,

Якщо смак у тебе зіпсований хворобою; Не досить сяяти світлові денного сонця,

Якщо світло голови затьмарене. Діяльна бездіяльність збільшує наші сили;

На кораблях і колісницях ми прагнемо до доброго життя, Але те, чого прагнеш, з тобою:

Воно, друже, всередині тебе. Якщо ти задоволений долею, будеш спокійний.

Не той щасливий, хто бажає кращого, А той, хто задоволений тим, чим володіє.

Якщо тобі...9

12

[Харків, місцевий; жовтень 1762 р.]

Найжаданіший мій Михаиле!

Я загубив, було, твої вірші, нерозсудливо вийнявши їх з гаманця, але скоро, засвітивши свічку, знайшов їх на підлозі. Хоч вони мало оброблені, все ж, оскільки вони твої, вони дуже мені подобаються: в них, як у найчистішому джерельці, я дуже

140

виразно бачу твою дорогу мені душу, схильну до чесноти, добрих наук і, нарешті, до мене, твого друга. Ти просиш мене повідомити, якщо, риючись у книгах хороших авторів, я знайду яке-небудь золото. Що може бути для мене приємнішим і солодшим від твого прохання. Прекрасно ти назвав золотом мудрість, яка і в Святому Письмі іменується то дружиною, то перлиною, то золотом.

Добре, що я тепер один, без колег, які живуть разом зі мною, і можна досхочу з тобою побалакати. Але я вирішив послати тобі деякі найпрекрасніші і особливо витончені афоризми з нашого Плутарха, особливо ті, що стосуються відміни підлесника від справжнього друга — це ніби квіточки, зібрані від різних часів. Я не хочу, щоб тобі залишалися невідомими ці вишукані вислови, які мені дають величезну насолоду, а я знаю, що ти, як це і властиво дружбі, поділяєш мої смаки, і тому приймеш у дар ту або іншу ароматну квітку і зможеш з неї, як бджілка, взяти частину меду і відкласти в душі цей найкорисніший для здоров'я сік, щоб, роблячи це часто, ти виріс з часом в досконалого мужа, в міру достойностей Христа, як говорить Павло, щоб живити не лише нашого земного Адама, тобто тіло, а й тим більше Адама невидимого. Але звідки в мене ця балакучість?

Уже давно повинен говорити з тобою не я, а Плутарх. Настав вуха! Але я не осел, скажеш ти. Однак не лише осли мають довгі вуха, а й олені. О, який я балакун! Мій Михаиле! Повір мені, я досить над цим сміявся на самоті. Але укладемо мир!

Я думаю, не було необхідності звинувачувати в лестощах Мелантія10, нахлібника Александра Ференського11, який на питання, як загинув Александр, відповів: "Перенесений в моє черево. Хто крутиться біля багатого столу, того від нього не відверне ні вогонь, ні мідь, ні залізо". Трохи далі: "Отже, кого ж слід остерігатися? Того, кого не можна пізнати, що він підлесник, і хто сам не признається, що він лестить; того, хто не зустрічається тобі коло кухні, який не міряє тінь сонця, щоб дізнатись про час обіду, але частіше тверезий, виявляє зацікавленість і хоче бути союзником у справах і учасником таємниць..." Подібно до того, як, на думку Платона, вища несправедливість полягає в тому, щоб здаватись справедливим і не бути ним, так і в даному випадку слід визнати небезпечними ті лестощі, які обдурюють, а не ті, які діють відкрито, і ті, які

141

діють серйозно, а не ті, які обертаються на жарт. Але зупинись, мій Плутарху. Ах, мій Михаиле, чи помічаєш ти, що Плутарх розрізняє підлесника і підлесника? А саме: один неприкритий, а другий відкритий. Один вештається біля столу багатіїв, верзе нісенітницю, жартує, лестить, сміється. А інший, прикрившись машкарою серйозного мужа і мудреця, видає себе за надійного і мудрого порадника, гідного всякої шани. Перший прагне до того, щоб по-жебрацькому випросити їжі і наситити черево чужими обідами, другий, подібно до змії, вкрадаючись у довір'я, вивідуючи таємниці, прагне до того, щоб заподіяти шкоду простій і необачній людині і навіть зовсім згубити її. О, справді пекельна змія! Це посланці сатани, прикриті людським образом. Я сам зазнав на собі укусів шести або семи таких отруйних гадюк. Який злий геній скеровує їх на прості серця? Що в них спільного з людьми щирими, які не знають і не мають ніяких хитрощів? Що спільного, питаю я, у рака зі змією? Діаметрально, як кажуть, протилежні вони такого роду натурам і нападають на них, як вовки, безсумнівно, заради вигоди. З таких людей робляться брехливі друзі, фальшиві апостоли, єретичні вчені, тирани, тобто погані царі, які, пробравшись у надра держави, в лоно церкви, шляхами хитрощів проникаючи, нарешті, в самі небеса, змішують небо з землею, часто весь світ потрясають смутами. Але хто в достатній мірі яскраво зобразить цих демонів? Я заради бесіди такий багатослівний. Але я не жалкую витрачених слів у такій необхідній справі і заради такого друга, як ти.

Бувай здоров, вельми дорога мені голово, поєднуй зміїну мудрість з голубиною простотою!

Твій Григорій Савич.

В неділю, близько півночі.

13

(Харків, місцевий; жовтень 1762 р.)

Здрастуй, найдорожчий друже, мій Михаиле!

Вчораіігній мій грубий жарт про свиней і ослів, боюся, здав

141

ся тобі образливим (в цьому віці ми всі марнолюбні); він був занадто міцно приправлений оцтом, а в тебе, серйозно заглибленого тепер в ці чудові дрібнички, нема ні часу, ні бажання слухати жартів. Мої побоювання виникають з любові. Причиною мого грубого жарту вважай ту огиду, яку я звичайно у великій мірі відчуваю до цих людей, до цих, так би мовити, кіпрійських биків, прочитай собі це прислів'я. Подібно до того, як батьки, коли бачать, як дитина, повзаючи по землі і бавлячись, необережно потрапила в нечистоти і в них борсається і порпається, то вони звичайно зі сміхом застерігають її від цього і, щоб легше вказати їй на нечистоти і вивести з них, говорять їй, на кого вона тепер схожа з руками, ногами і ротом, вимащений цими жовтими нечистотами, а дитина, чуючи насмішки і вважаючи негідним вчинком, що ті, для кого вона повинна бути найдорожчою, роблять з неї посміховище, плаче доти, доки мати, не витримавши плачу, швидко підійде і винесе її з бруду і, обтерши тіло, не осушить її сльози. Так і душа друга, бачачи, що душа твоя перебуває серед смердючої купи гною, яка личить свиням, і знаючи, що ти нашим спільним Отцем Небесним створений для чистого і небесного, сміється і жартує не з тебе, а з місця, де ти перебуваєш, тебе ж самого любить більше, ніж рідного брата.

Ти мені пришли три слова, якщо для чотирьох немає часу. Бо я уві сні бачив, що отримав від тебе прислані мені вірші, двостопні чи анакреонтичні не пам'ятаю: все, що пришлеш, буде для мене нектаром.

Бувай здоров, мій дорогий!

Твій Савич.

Будь вдома о першій годині дня.

142

14

[Харків, місцевий; жовтень 1762 р.]

Найдорожчий з найдорожчих,

Турбото і втіхо моя,

Юначе, відданий музам!

Здрастуй, товаришу,

Дорожчий мені з усіх найдорожчих,

Михаиле, друже з Аттіки!12

Ти дійсно марнотратний: замість трьох слів, дав мені вдесятеро більше; я просив три, а одержав тридцять. Ти наслідуєш Юпітера. "То дощу не посилає Зевс, то ллє як b відра"11. Бо часто за один день він проливає стільки дощу, скільки б вистачило для зрошення землі протягом цілого місяця, роблячи землю смертних то занадто сухою, то занадто вологою, дуже схожою на губку, що ввібрала в себе воду. Я знаю шевця, який протягом двох чи трьох місяців свято додержував правила не пити сивухи, але після закінчення посту за один день стільки набирався нектару [артемовскаго], скільки могли б випити три превеликі мули чи три аркадські осли, змучені спрагою. Ти говориш, що моя сила в критиці. Вірно! Бо якщо... Але я, згідно з прислів'ям, залишаю тебе, як ворону, з розкритим ротом і йду до грецької школи.

Бувай здоров, мій найдорожчий!

Твій Григ[орій] Савич.

Надвечір чекай нас дома і сиди, як слимачок, нікуди не вилазячи... Бо, здається мені, я не врахував особливостей твого віку.

142

15

[Харків, місцевий; кінець жовтня початок листопада 1762 р.]

Наймиліший друже Михаиле!

Я не можу не послати тобі хоч невеличкої частини того, чим мене невдовзі після твого відходу не мучив, як це звичайно роблять схоластичні колючки, а надзвичайно порадував наш Плутарх.

Безсмертний Боже! Як він описує дружбу! Так яскраво змальовує ворону, прикрашену чужим пір'ям, якнайлукавішого гіідлесника в личині друга, що його греки називають о ????? (гіідлесник). Але наведу тобі слова нашого Плутарха: "Як монету, так і друга слід випробувати раніше, ніж він буде потрібний, щоб пізнати його не після того, як ми постраждали. Треба мати досвід у пізнаванні підлесника, щоб не'зазнати неприємностей. В противному разі ми опинимося у становищі тих, хто, покуштувавши, нарешті, отруту, відчув, що вона смертельна...

Бо ми не схвалюємо як цих, так і тих, які вважають, що самими вчинками викривають себе ті підлесники, які поводяться ласкаво і приємно. Бо друг не повинен бути неприємним чи грубим, серйозність і суворість дружби не полягає в різкості поведінки, але сама її краса і серйозність повинні бути приємними і бажаними... Не тільки тому, хто нещасний.

Приємно бачити обличчя доброзичливої людини...

Але дружба, супроводжуючи життя, не тільки додає втіхи і чарівності його світлим сторонам, а й зменшує страждання. І Бог, додавши до життя дружбу, зробив так, щоб все було радісним, приємним і милим, коли друг поруч і разом з вами втішається. І як би підлесник не кував лихо, використовуючи насолоди і приємності, треба знати, що він нічого радісного не вносить в дружбу".

Вже досить, мій Михаиле! Через те, що дружба така божественна, така приємна річ, що здається, ніби вона сонце життя, то слід найбільше дбати, щоб не вважати нам вовка вівцею, скорпіона раком, змію ящіркою. Нема нічого небезпечнішого, ніж підступний ворог, але немає нічого отруйнішого від удаваного друга.

Хіба я тобі не говорив раніше, що таких найбільше слід остерігатися. Жоден диявол ніколи не приносить лиха більше,

143

ніж такі удавані друзі. Безперечно, я говорив тобі про них, щоб навчити тебе своїм досвідом. Я, найдорожчий, від багатьох таких постраждав! У зеленій траві я знаходив змію. О, якби у мене тоді був порадник! О книги, найкращі порадники! Найвірніші друзі! І надалі, мій Михаиле, чекай від мене таких самих застережень, як друг від друга.

Бувай здоров і до мене, якщо можеш, зайди!

Твій Григорій Савич.

16

[Харків, місцевий] 8 листопада 1762 р.

Радій, тричі дорогий!

Це день верховного полководця Михайла;

Він вождь вождів і над ангелами ангел.

Якщо, о Михаиле, споріднений з ним за ім'ям,

То по-ангельському відсвяткуй цей день.

Ангел Божий той, хто нехтує земним;

Хто злітає до небес, той ангел Божий;

Ангел Божий є той, хто розриває кайдани плоті;

Хто чистий від пороків, той ангел Божий.

О, якби я побачив той час, коли б ти сказав так:

"Що мені до землі? В ній нема нічого доброго".

Твій справжній друг Григорій Савич.

8 листопада 1762.

17

[Харків, місцевий; 13 листопада 1762 р.]

Григорій Савич

Бажає своєму Михайлові радуватися в Господі! О, солодкий шлях життя, коли совість чиста!

Тоді аттічний мед кращий за нектар і амброзію! Тому веселе обличчя, і жива надія прикрашає чоло.

Тому в благочестивих завжди стільки радощів!

143

Надія їх не залишає ні під час хвороби, ні навіть у смерті.

Навіть по смерті їхнє лице радісне. О Михаиле, Михаиле! В юності будь безгрішним,

Якщо хочеш бути милим Богові. О, не шукай поза собою найвищих благ.

Христос учить, що Царство Боже в нас.

Нагоду до написання цього вірша дав сьогоднішній день во святих отця нашого Івана Злотоуста; надсилаю тобі в подарунок такий його золотий вислів: ????? ????? ????? ?????????? ??????, ?? ?? ???????? ??????? ??? ?'?????? ??????'. — "Ніщо звичайно не приносить нам такої радості, як чиста совістьідобрі сподівання".

Прощай, найдорожчий!

18

[Харків, місцевий) 15 листопада [1762 р.]

Михаиле! Найжаданіший брате в Христі!

Якщо ти здоровий, радію; якщо ти до того ще й веселий, радію ще більше, бо веселість це здоров'я гармонійної душі. Душа, вражена яким-небудь пороком, не може бути веселою. Знаю, який спокусливий шлях юності, знаю і те, як надмірно веселився вчора простий християнський люд. Дуже боюся, чи не приєднався ти вчора до якої-небудь компанії і не потрапив в непристойне товариство. Якщо не сталося нічого, що викликало б докори совісті, то я дуже радий, іти найщасливіша людина. Якщо ж це сталось, то не мучся даремно; досить вже, якщо ти ненавидиш свій порок. Христос уже вибачив, як тільки в нас з'явилося рішення не грішити надалі. Я почуваю, що тобі тяжко слухати такі слова. Мені відома вдача юнаків; але не все те отрута, що неприємне на смак. Одне лиш скажу: якщо ці мої побоювання ти не витлумачиш як вияв моєї вищої любові до тебе, ти будеш глибоко несправедливим щодо мене. Хай збереже найкраще Христос твій вік у безпеці від всяких пороків і хай скерує тебе до всього найкращого!

Вельми люблячий тебе Григ[орій] Савич.

144

На світанку, листопада 15.

Те, про що ти просиш у своему останньому листі, все здійсниться, аби Христові це було бажано і ти сам був твердий в початій справі. Пиши мені коротше, бо я знаю, що тобі не вистачає часу, і здоров'я бережи, як око.

19

[Харків, місцевий] 23 листопада [1762 р.] Здрастуй, друже!

Прохаєш дати тобі поради щодо майбутнього життя твого і становища, особливо про те, з якими друзями підтримувати тобі зв'язок. Ти чиниш розсудливо, що заздалегідь піклуєшся про своє майбутнє. Але про твоє місце в житті поговоримо іншим разом, коли підкаже Христос: тепер же побалакаємо про друзів. З ким тобі підтримувати відносини? питаєш ти. Пхе! З хорошими, відповідаю я коротко. А з хороших лише з тими, до кого в тайниках серця ти по натурі схильний. Бо це краща норма дружби. їжа добра, але що з того, якщо вона не подобається твоєму шлункові... Не дивно, що вона шкодить. Однак якби-то у нас, мій Михаиле, було так багато хороших людей, як хороших страв! Але цього можна лише бажати, мати ж це інша справа. Істинно добра людина, тобто християнин, трапляється рідше від білої ворони. Щоб знайти таку людину, тобі потрібно буде багато ліхтарів Діогена14. Що ж робити? Слід підтримувати зв'язок з тими, які кращі, ніж інші, які звичайно вважаються просто добрими. Обирати слід щирих, постійних і простих. Про щиру душу кажуть, що вона не заздрісна, не злобна, не підла. Прості не дурні, але відкриті, не брехливі, не облудні і пусті, бо таких людей ненавиджу більше Тартара15. О, якби у нас було таких поменше! Але що робити, якщо цей світ, тобто більшість людей, складається з таких?

"Світ це загорожа для дурнів і балаган пороків", як співає наш Палінгеній16.

Тому найправильнішим я вважаю здобувати друзів мертвих, тобто священні книги. Серед живих є такі хитрі, спритні й безчесні пройдисвіти, що юнака у вічі обдурюють, вливаючи свою отруту невинній простоті і особливо нападаючи на про

144

стих — коло них у цих змій є надія на здобич. Бо і собака не їсть собачого м'яса. О, бережись таких! Скільки моральної шкоди завдали мені посланці диявола, обманувши мене. Як хитро вони вкрадаються в довір'я, так що тільки через п'ять років ти це відчуєш. Ах! Скористайся хоч моїм досвідом! Я той моряк, що, викинутий на берег під час аварії корабля, інших своїх братів, яких чекає те ж саме, непевним голосом попереджає, яких сирен і страховищ їм треба стерегтися і куди прямувати. Бо інші потонули і вщійшли у вічність. Але, скажеш ти, я можу і сам стати розсудливим під ударами долі. О мій найдорожчий друже! Хіба ти не знаєш, що багато людей зазнає аварії корабля, рятується ж небагато хто — троє із ста. Чи можеш ти ручитися, що ти врятуєшся? Якщо у тебе є ліки, невже ти з власної волі повинен прийняти отруту? Досить біди, якщо ти через свою необережність її покуштуєш.

Але дзвін кличе мене до грецького класу. Тому, якщо тобі бажано буде поговорити в інший час про те ж саме, ти мені невдовзі напиши. Так ми будемо вести бесіду про святі справи, а тим часом і стиль буде вироблятися.

Бувай здоров!

Твій найбільший друг Григ[орій] Савич. 23 листопада, з музею.

20

(Харків, місцевий; 29 листопада 1762 p.J

Найдорожчий з найдорожчих, найсолодший Михаиле!

Чому не був ти на вечірні? Читалась чудова стихира про святого Аккакія17, з якої я взяв таке: ["Дух не смущен, и ум чист"]. О щасливіший, ніж саме щастя, той, хто забезпечив собі це! Що є приємнішим від душі, яку не тривожать нечистоти і низькі пристрасті? Що є блаженнішим від розуму, очищеного від земних помислів, який бачить самого Бога? Твого жартівливого Палінгенія я дістав для тебе без великих зусиль. Читай його, товчи, черпай з нього, повертай, витискуй і насичуйся, годуй божественною і найприємнішою їжею твого

145.

малого Яшка, щоб і він коли-небудь здобув скипетр. Радій в Бозі, співай під музику, гуляй, як я роблю ["Житейское море..."], та ін. Я тілом відсутній, серцем же завжди з тобою.

Бувай здоровий і веселий! Твій найбільший друг Григ[орій] Сав[ич].

Листи твої мені дуже неприємні, тому не пиши, тобто... 21

[Харків, місцевий; жовтень листопад 1762 р.]

Здрастуй, найдорожча мені душе, мій Михаиле!

Вчора ти скаржився на одного з неприхильних до тебе. Що ж робити? Така людська чернь: честолюбна, дратівлива, самолюбна, і, що найгірше, брехлива йзаздрісна. Тине можеш знайти жодного друга, не знайшовши разом з ним двох-трьох ворогів. Як дуже вірно сказано, що той, хто не має ворогів, не має також і друга. Торгівля звичайними речами, якщо вона вдала, викликає заздрощі, тим більше придбання друга. Але безмірно нерозумний людський рід бажає купувати друзів і не турбується про те, щоб мати для цього гроші. Що це за гроші, за допомогою яких здобуваються друзі, ти знаєш з Плутарха: "Задатки чеснот та інші найпрекрасніші властивості, що закликають до любові, це божий дар; їх ніхто не може здобути, вони ласка Божа. Коли люди їх позбавлені, їм лишається тільки заздрити, додаючи до природного нещастя нове, створене самою людиною, тобто порочність душі, яка створюється під впливом звички. Таким чином, люди не гідні любові не стільки з несправедливості природи, скільки тому, що одержані ними від Бога скромні здібності вони псують і, незадоволені своєю долею, заздрять, ремствують". Такі ті, які на тебе гніваються і тебе ненавидять, вони вічно скаржаться, заздрять, хваляться, щоб не показати свого убозтва, яке вони в глибині душі усвідомлюють і яким мучаться. їх ти уникай, не товаришуй з ними. Вітай їх, говори ввічливо і, якщо потрібно, допомагай їм, але як звичайним знайомим, а не як вірним друзям.

Тому що ти мене питаєш про декого, то, мені здається, я

145

переконався, що Яків Правиць[кий], юнак хороший, не заздрісний, простий, дуже жадібний до істинної науки, задоволений своїми здібностями, від природи по-справжньому порядний, м'який, людяний. Це ті якості, що спонукали мене полюбити його. Такого ж складу, як мені здається, і Василь Білозер. Поки я їх вважаю такими, до того часу їх любитиму. Прощавай, найдорожчий, і постарайся любити мене взаємно!

Вельми люблячий тебе Григорій Сав[ич]. 22

[Харків, місцевий; 1 грудня 1762 р.]

Блаженні ваші очі, що бачать, і вуха, що чують. (Матвій, гл. ІЗ)18.

Всякий народжений, який усім серцем шукав, безсумнівно, знайде і побачить те, що побачити можуть очі не всяких людей, а лише блаженних. Це значить: божественну істину найважче знайти, але зате тим, хто побачить її, вона найприємніша. Пізнання істини завершення всього ["развъ бо сего (Духа Святаго) ни дьяніе, ни слово"], як сьогодні говориться про це в антифонах, не починається, не закінчується. Так шукав Авраам, залишивши свою землю; цим шляхом пішов Ісаак, якому землю вказав Господь. Яков і його сини зробили те ж. Мати в собі Святий Дух є не що інше, як бачити істину Божу, яка є єдиною істиною. Якщо її бачили Арістотель і його послідовники, то вони блаженні, якщо ні, вони безумні ф'тософи. Якщо ми потомки Авраама, якщо ми одного з ним духу, ми це підтвердимо подібними ж ділами; бо звідки, як не з плодів наших, відомо, що в нас є дух предків? Що інші роблять, чого прагнуть, вони й самі побачать; я ж твердо знаю, що я всього себе присвятив шуканню однієї лише божественної істини. Я не буду мати успіху в цьому? А все ж врешті-решт успіх буде. Сьогодні я чув з Євангелія: ["Очи бо ею держастеся, да его не познают"]. І вони його все ж пізнали, хоч очі їх і погано їм служили. Бо чого не переможе чесна праця? Хіба не приємно працювати, коли ми народжені для цього, коли ми просякнуті духом Ав раама? Бо природний рух з часом стає все швидшим. Тому хочеться сказати з Павлом:"Буду прагнути, можливо, досягну"® (До филип'ян, гл. 3). "Гоню же, аще и постигну, то єсть особливо

146

постигну", "Брати" та ін. Якщо в мені нічого немає, крім жару серця, або, говорячи словами євангеліста, нашого палаючого серця, то я задоволений цим, бо палке бажання походить від Святого Духа, який як почав, так, напевно, і закінчить, щоб ми могли сказати: ["Мы же откровенним лицем взираєм на славу Божію"]. Цим я живу, над цим з охотою працюю вдень і вночі, в цьому я вирішив, мій найдорогоїщініший Михаиле, померти, хоч я вже раніше помер для світу, щоб коли-небудь підвестися во славу з Христом. Тебе ж я вважаю Авраамовим нащадком і прагну і бажаю, щоб ти був моїм союзником і супутником у житті, якого всі так уникають. Якщо у тебе палаюче серце, а воно, безсумнівно, повинно палати, якщо ти той, ким я тебе вважаю, вижени з грудей всяку смертну турботу, вимий бруд із серця. Бруд це те, що земне, а що видиме, те земне. Якщо вогонь у твоїх грудях справжній і щирий, то згорить все, що в них єсть земного, щоб ти коли-небудь став чистий серцем і побачив Бога, Бога й істину, яка робить блаженними ті очі, які її бачать. Хто добре загорівся, той добре почав, а добре почати це наполовину завершити. Привчи себе до того, щоб щоденно через очі або вуха потрапляло в твою душу що-небудь не лише із Святого Письма, а й те, що побачиш і почуєш з випадкових подій, пережовуй, розмелюй і, наскільки можеш, перетворюй у споживний і рятівний сік, як тварина, що повинна бути принесена в жертву Богові. У тих, хто душею низький, найкраще з написаного і сказаного переходить у найгірше і сам Христос є чимсь неприємним. Але для тих, що сповнені Авраамовим духом, Бог навіть з безплодних скель творить божественну і найпрекраснішу поросль. Якщо повз тебе, наприклад, проходить п'яний, ти так думай: Бог дав тобі видовище, щоб ти на чужому прикладі усвідомив, яке велике зло пияцтво — біжи від нього. Ідеш повз жебрака, що лежить, у якого ноги згнили або ніс і подібне до трупного обличчя викликає жах, ти так міркуй: цей або ця, безсумнівно, вели розпутне життя, це плоди розпусти. О, щасливі ті, хто може бути вільним від цього зла; о, яке велике значення має здоров'я і непорочність! Яка висока доброчесність! Як небагато тих, кому вона властива! Якщо ти стоїш у храмі, чуєш, як віддають почесті поясу найблаженнішої Діви, чуєш, що цьому поясові приписується божественна сила, що називають найблаженнішим місто, в якому знаходиться цей пояс, і вважають це місто безпечним від усіх нещасть, то так про це

147

думай: туг повинно бути якесь таїнство, бо якщо плоть не приносить ніякої користі, то яким чином допомагає пояс, який служить плоті? Манна? Що це таке? Юрба сприймає це, як осел звуки ліри. Але ти, якщо хочеш по-авраамівському слухати і сприймати, копай тут з отроками Ісаака і, можливо, відкинувши землю, знайдеш якусь живу воду. Або так: народила, а все-таки діва. Повинне бути і тут якесь таїнство. Отже, народжують і діви. Пхе! Ще й як! В людських справах це, правда, неможливо. Але відкинь, кажу я, землю. Бо й дух має своє народження, і де так панує дух, як не там, де йому протистоїть плоть, обвита поясом дівочої чистоти. ["Возвеселися, неплоди нераждающая"] та ін. Бувай здоров, нащадку Ісаака!

Твій Гр[игорій] С[авич].

23

[Харків, місцевий; жовтень грудень (?) 1762 р.]

ODA HORATIANA1 (LIBRI II, XVI) "DE ANIMI TRANQUILLITATE"

[Ода Горація (Книга II, XVI) "Про Спокій Душі"]

Купець спокою мило Бога просить, Коли по морі його вихор носить, Як місяць хмари і зорі преясні

Ховають жасні. Просить-бо миру в війні турок битий І гарним луком китаєць одітий, Але, мій друже, вдягни хоч порфиру,

Не матимеш миру. Ні влада-бо царська, ні злото в барилі Не усмиряють душі бідні хвилі, Не утишають зітхання многі

Гарні пороги. Солодка вбогість є мирові мати, Щоб зайвих вдома речей не тримати, Тут не турбує страхом снів милих

Зла похіть в тілі.

147

Чому багато, черво, замишляєш, Чому в країни чужі поспішаєш, І що за користь кидати країну

Це ліпше кинуть. Печаль дурна і на судна виходить І проникає у дальні походи, Оленів легких вона найбистріша,

Вітру скоріша. Маєш будь ситий, про завтра не думай, Утішуй мудро свою сміхом стуму. Знай, що ніщо не буває блаженне,

А зло в усім певне. Знай, що преславні пішли в прах герої І, сто літ живши, лягли в смертельнім гної, А може, твоє те, що в славі буяло,

Мені перепало. Волів чудових у тебе заводи І чужоземних коней є породи, А на одежу тобі для убора —

Сукна з-за моря; Мені ж судьбина дала грунт убогий, Муз чистих грецьких потроху для того Духа напитись і щоб зневажати

Світ цей проклятий.

Найдорогоцінніший друже! Здрастуй, мій Михаиле!

Це я переклав майже експромтом, дуже швидко, слідкуючи тільки за тим, щоб, наскільки це було для мене можливим, передати дух автора, не дбаючи про красу стилю. Ти можеш, якщо тобі до вподоби, змінити і почати з інших слів. Що ж до перекладу виразу "quod ultra est, oderit curare" словами ["не печися на утро"], то стережися судити його занадто поспішно, хоча я й знаю, що ти далекий від забобонів. Бо хто черпав із святих отців, за прислів'ям, як собака з Нілу, той зрозуміє, що "завтрашнє" треба розуміти як наступне життя. Бо якщо наше життя всюди у Святому Письмі порівнюється з днем, перша ж частина доби є ніч, а друга світло, то дуже вірно ранній вік, тобто юність, називати нерозумним, сучасним життям, ще не освітленим сонцем істини. Друга ж частина життя, що порівню

148

ється з світлом і називається життям... коли відкидаються справи тьми. Отже, коли автор говорить: "не турбуйся про завтрашній день", він хоче сказати: не слід турбуватися про те, що ти будеш їсти або в що одягнешся в старості. Шукай в теперішньому житті тільки Царства Божого, гііклуйся і дбай тільки про доброчесність і мудрість. Бо якщо ти добре посієш в теперішньому, то добре пожнеш у майбутньому, і ніхто з тих, хто придбав святі звичаї, не буде позбавлений у старості своїх заощаджень. Сюди належить і одне висловлювання Платона, на яке я нещодавно натрапив і яке я радо тобі повідомляю. Це така сентенція: "Для мене немає нічого важливішого, ніж бути чи стати кращим". Дивись, про що дбали найкращі мужі не про багатство і т. п. Не дивно тому, що вони добре завершили життя. Бо як хто посіє в юності, так пожне в старості. Хочеш бути легким і здоровим старцем? Дотримуйся в юності тверезості і непорочності. Подумай про це!

Бувай здоров, мій найкращий любителю муз\

Твій Григор[ій] Сав[ич].

24

[Харків, місцевий; вересень грудень (?) 1762 р.] ПЛОТЬ ЗАМИШЛЯЄ ПРОТИ ДУХА

Ти вже слабнеш, Ізраїлю, вже вражає тебе натиск ворога, Ти зі страху ніяковієш, відступаєш зі священними

знаменами.

Ворог же, немов Борей20, шалено знищує веселі посіви,

Розпорошує твої стрункі лави і жене їх. Здійми, о Христе, руки до неба, здійми!

Скоро торжествуючий Амалех21 ганебно втече.

25

[Харків, місцевий; 20 — 23 грудня 1762 р.]

О нещасні, о тричі, чотири рази нещасні ті,

Чиє потомство народилося під зіркою фараона! А якщо почуваєш в собі будь-які вавилонські плоди,

148

Гей, розбивай їх у всякий час об каміння! Люцифер — це сатана; якщо виблискує не вір!

Нічна рослина в'яне зі сходом сонця. Під нещасливою зорею хай ніщо не народжується,

Ось день Господній вже недалеко, ось він вже близько.

Найдорожчий Михаиле!

Воістину моя самотність відкрила мені небо. Задавши учням вправу, я пішов до музею, і ти бачиш, до яких думок я прийшов у зв'язку з поясненням слова астролог. Від думок про видиме небо я перейшов до питань духовних. Перше небо прекрасне, але більш гідне божественного споглядання друге. Тепер ти подумай, чи є на небі ті, хто (хоча тілом вони і на землі) ухиляються від справ мертвої черні для справ небесних. Хіба не чудово, як каже Ієронім22, гуляти думками по раю? Але мені ніколи не буває нудно розмовляти з тобою. Одне тільки мені близьке, вигукну я: о школо, о книгиі

Бувай здоров, найдорожча душе, і намагайся підноситися в ці небеса!

Твій союзник Григорій.

["Аще око твоє лукаво"] та ін.

Під нещасливою зорею, якщо часи місяця погані,

Як кажуть астрологи, народжується не все добре. Бо зорі паруються з землею:

Земля жінка, небо чоловік. Знехтуй земним, дивись на нематеріальне,

З видимого пізнавай невидиме. І в небі нашого розуму

Є свої зірки, зірниці, а також сонце і місяць. Якщо світить погана зірка, то вір, що і народжується

все погане.

0 нещасний рід, що народився під таким сузір'ям! Чуєш, Михаиле, чого вчать священні книги?

1 чи розумієш, що у лоні може бути двоє нащадків? О чудове небо, на якому палає слава Христа,

149

І зоря, що вказувала шлях святим волхвам! Бо тоді народжуються діти оце священне плем'я,

Що хвилює Ірода і фараона. О нещасні!

26

[Харків, місцевий; початок січня 1763 р.]

Здрастуй, найдорожчий юначе і найлк>біший мені з усіх Михаиле!

Ось почався Новий рік, тому пишу тобі грецькою мовою і вважаю це доброю прикметою. Христос сказав у Євангелії таке: "Дух Господній на мені" та ін. Хай благословить тебе вінець року цього і хай береже тебе в доброму здоров'ї і благополуччі разом з найдорожчими для тебе!

Про це молиться твій відданий друг Григ[орій] С[авич].

1763 р.

27

[Харків, місцевий; 23 — 26 січня 1763 р.]

Найдорожчий Михаиле!

Деякі, як говорить Сократ, живуть, щоб їсти і пити, я ж навпаки. Далі, більшість зовсім не знає, що значить жити, і хоч вони й бажають їсти, щоб жити, однак не можуть по-справжньому жити, бо навчитися найвеличнішому мистецтву життя — справа дуже важка, і один тільки Христос може це дати і навчити. Доки я знатиму, що ти жадібно читаєш мої листи, доти я не перестану писати тобі і говорити таке: "Мовчи, мовчи: тонкий слід".

Зійди тепер на високу вежу і допоможи своїй душі побачити те, що хвилює юрбу. Ти побачиш, що один мучиться коростою, другий пропасницею, третій подагрою, четвертий епілепсією, п'ятий водянкою; у одного гниють зуби, у другого нутрощі; деякі до того жалюгідні, що здається, ніби вони носять не тіло, а живий труп. Я вже не буду говорити про

149

легкі хвороби: кашель, виснаження, зловонне дихання та ін. З таких-от, тобто з нездорових членів, і складається цей світ, який би він не був за розміром. Бо якщо ти й бачиш серед них людей із здоровим тілом, то це такі люди, які недавно потрапили в тенета хвороб і ще не дійшли до зазначеного вище стану; однак вони не йдуть, а біжать до нього, їх підганяють фурії до таких преславних нагород. Ми ж, правда, уникаємо цих хворих і вірно робимо, щоб вони і нас не заразили. Проте ми охоче підтримуємо зносини з людьми, які до цього часу здорові, але розум яких пошкоджений і насичений отруйними вченнями. Але ж мй не захворіли б тілом, якби раніше не захворіли душею. Яка користь віддалятися від нечистого і зловонного блудника, якщо знаєшся з тими, хто відзначений духом блудодіянняі Від першого стає погано тілу, від другого заражається душа. Ти уникаєш того, який від пияцтва стає божевільним, і не стережешся чревоугодника, який своїм прикладом закликає тебе до несвоєчасного і надмірного вживання м'яса, вина. Чому ж ти уникаєш ріки, а наближаєшся до джерела? Боїшся пожежі, а шукаєш вогню? Проклинаєш вугілля, а ходиш по іскрах і гарячому попелу? Боїшся дотику до рани, а ходиш серед мечів і скорпіонів? Уникаєш водянки, подагри, галльської хвороби і не віддаляєшся від непомірності — матері всіх цих лих? Але Сократ серед чуми залишився здоровим, бо звик до найсвятішого життя, до простої і помірної їжі. Послухай Плутарха, який вважає причиною всіх хвороб надлишок вологи в тілі: "Під впливом зовнішніх причин і умов надлишок вологи в тілі ніби заміщає субстанцію і тіло". Без згаданого надлишку вологи ці причини не викликають нічого поганого і слабнуть. Але там, де є надлишок вологи, там ніби виникає якесь брудне болото... Вогонь горить найкраще там, де є нафта; так, хвороба, всяка зараза і запалення не можуть прищепитися, коли тіло холодне, позбавлене слизу і легке, як корок. Більшість людей до нестями об'їдається м'ясом і обпивається всякими хмільними напоями. Що ж дивного в тому, коли за причиною іде дія? Саме від цієї найприроднішої матері виникли всі раніше згадані зарази. "Мовчи, мовчи: тонкий слід". Уникай мирського людиновбивчого духу, уникай цих скорпіонів, не шкодь і не руйнуй свого тіла (щоб не погрішити в чому-небудь), але зроби його тоншим, скорочуючи надмірну їжу й уникаючи вогню, породженого вином, звідки всі пороки душі,

150

а з останніх, у свою чергу, всі хвороби тіла. Не той вбиває коня, хто годує його простим кормом, а той, хто дає багато вівса і не додержує міри в їзді. Обтяжені їжею й вином, ми довго зупиняємося на якому-небудь тривожному роздумі. Звідси передчасне старіння, якщо не що-небудь інше. Це трапляється досить часто, бо я знаю дуже багато людей, навіть авторитетних, які намагаються спокусою прикладів та принадою слів і красномовства псувати юнаків і спонукають їх до ненажерливості, використовуючи при цьому навіть місця із Святого Письма. Якщо ти бажаєш трохи послухати нас, то доки ти будеш додержуватися тверезості, доти будеш впевнений в тому, що у тебе зберігаються і здоров'я, і соромливість, і репутація — найцінніші скарби. Тебе спонукають до непомірності? Але ти побори в собі той порочний сором, що не насмілюється відповісти відмовою, тепер уже привчи себе до цієї святої стійкості і скажи: мені це некорисно, хоча ви й говорите, що для чистих усе чисте. І коли Павло каже, що йому не дозволено їсти м'ясо через любов до інших, то хіба я не можу через любов до самого себе додержуватися посту або обирати їжу? Так усувай ти жовч і отруту їхніх слів, підсолоджених медом. Нудьга тягне тебе до розкошів? Візьми святу книгу, співай священні гімни, молись; якщо цього буде не досить, поклич порядного товариша, заведи веселу і хорошу розмову, прийди до нас або нас запроси до себе. Чого тобі соромитися? Якщо ти вважаєш, що це погано, не роби цього; якщо ж ні, то переможи в собі поганий сором і страх, які тебе відвертають від порядних справ... О, якби ми в ганебних справах були такими ж соромливими, боязкими, як часто ми буваємо боязкими і хибно соромливими в порядних вчинках! Христос нехай збереже такий великий твій дар не заплямованим мирською заразою і нехай приготує тебе для своєї обителі. Бувай здоров, найдорожчий!

До тебе вельми прихильний Григ[орій] Сав[ич].

150

28

[Харків, місцевий] 27 січня [1763 р.]

Плутарх говорить:

"Як підроблені під золото речі наслідують блиск і красу золота, так і підлесник, наслідуючи приємність і принади друга, завжди здається веселим і блискучим, ніколи не чинячи опору, ніколи ні в чому не відмовляючи. Все ж таки ми повинні не відразу запідозрювати в лестощах тих, хто хвалить: своєчасна похвала личить другові не менше, ніж осуд. Тим більше похмурість і схильність все ганити є чимсь чужим дружбі і товариським відносинам. Хто ж, доброзичливо до нас ставлячись, вільно і рішуче не відгукнеться з похвалою на те, що гідне похвали? Від цієї людини ми легко зносимо і приймаємо й осуд, вважаючи, що той, хто вільно висловлює похвалу, висловлює осуд лише під тягарем необхідності".

Найдорожчий мій Михаиле!

Оскільки тепер мені нічого тобі сказати, то через моє посередництво з тобою буде розмовляти наш Плутарх — муж, сповнений віри і чесності, найвидатніший з тих, хто присвятив себе благородним Музам, цим чарівним Каменам (музам) і небесному Гелікону23. Але невже тобі не здається дивним, навіть надзвичайно дивним те, що в мене, друга, не вистачає слів, особливо для тебе? Щодо мене, то таку людину я вважаю пустішою, ніж сама філософська пустота. Але, зрозуміло, коли я беруся писати тобі, то завжди мушу дбати про поміркованість у моїх почуттях до тебе, а не про їх багатство. Я належу до тих, хто настільки цінує друга, що ставить його над усе і вважає друзів, як говорить твій Лелій, найліпшою прикрасою життя.

Кожного вабить до себе своя пристрасть.

Я зневажаю Крезів, не заздрю Юліям, байдужий до Демос фенів, жалію багатих: хай володіють собі, чим хочуть. Я ж, якщо я маю друзів, відчуваю себе не лише щасливим, але й найщасливішим. Тому що ж дивного в тому, що для мене нема нічого приємнішого, ніж вести розмови з другом? Тільки б Бог зміцнив мене в своїй чесноті, тільки б він зробив мене людиною, гідною і дорогою для себе, бо добрі люди — це друзі Божі, і лише

151

серед них зберігається найвищий дар, тобто справжня чиста дружба. До всього іншого у мене немає ніякого діла, як говорить прислів'я.

Бувай здоров, найдорожчий, і люби разом з добрими науками чесноту, джерело всякої втіхи, і відплачуй нам любов'ю за нашу любов!

Твій Григ[орій] Савич.

В свято Івана Злотоуста, січня 27.

29

[Харків, місцевий] ЗО січня 1763 р. ЕПІГРАМА

Музам колись дев'ятьом на шляху з'явилась Венера;

З нею її Купідон; слово зухвале в устах: "Музи, шануйте мене, я найперша з усіх олімпійців,

Всі перед берлом моїм хиляться люди і боги". Мовила. Музи на те: "А над нами, богине, не владна.

Наша святиня не ти, наша любов Гелікон".

Найдорожчий мій Михаиле! Радій у Господі!

Вставши за дві години до утрені і сам з собою розмовляючи, між іншими благочестивими міркуваннями склав я епіграму. Пам'ятаю, серед грецьких епіграм я читав таку, коли перебував у монастирі св. Сергія. Будучи неспроможним пригадати її, я своїми словами передав той же зміст. Мені здається, вона прекрасно і велично говорить про святилище муз і достойна бути проспіваною сьогодні, коли ми шануємо пам'ять трьох великих вчителів Всесвіту. О, якби і нам, мій Михаиле, вдалося досягнути такої ж вершини доброчесносте

Цього бажає тобі твій Григорій.

Січня ЗО.

Якщо в грецьких словах, як вони тут написані, я допустився помилки, то виправ і повідом мене. Немає нічого дорожчого за це, і знай правило: рука руку миє.

J763.

151

зо

[Харків, місцевий] 7 лютого [1763 р.]

Із збірки висловлювань Еразма24. Арістотель, Велика етика, кн. 2

4???? ???????? ?????? ????? ?????? ??? ????? ???? ? ??? ??? ? ??????. "Коли ми хочемо когось назвати справжнім другом, говоримо, що наша душа і його душа одне". Те ж сказано і в іншому місці тієї книги:'???? -/??, ?? ?????, ? ?'???? ?????? ???. — "Друг, як кажуть, — це наше друге я".

Але послухай і з Плутарха: "Розповідають, що мавпи, намагаючись наслідувати людей, переймають їх рухи і відтворюють їх танці. Підлесник же, наслідуючи інших, обдурює їх, спокушає, але не всіх однаково. З одними він танцює і співає, до інших приєднується, як партнер по палестрі25 і по •фізичних вправах. Якщо він має справу з юнаком, відданим літературним і науковим заняттям, увесь час сидить за книгами, відпускає бороду (філософську) до самих п'ят, носить плащ, залишає розваги, на вустах у нього числа та прямокутники і трикутники Платона"26.

Найжаданіший Михаиле!

Тому, що з усіх втрат втрата часу найтяжча, навіть одна мить цих ангельських днів така цінна, що перевищує все, що ми маємо, навіть себе самого настільки, наскільки час перевищує все, чим ми володіємо. Бо наша внутрішня людина тепер не обтяжена плоттю, ніби, звільнившись від пут або знайшовши нові крила, піднімається високо, неначе орел, ширяє, носиться і літає в безмежних небесних просторах, як по рівнині безкраїх полів, прагнучи досягти божественної краси, проникнути туди, де ангели безперервно дивляться на лик отця, радіючи людській долі. О приємні, як нектар, нинішні дні, яких цінність більша за всі речі й інші дні! О прикрі й важкі перші дні посту, куди ви нас ведете? Так всяка чеснота і всяке благо спочатку уявляються гіркими, а під кінець стають солодшими. О мій найдорожчий Михаиле! Стережися ці днини витрачати на пусте! Пам'ятай, що вони скарб, зрозумій, що твоя доля наба

152

гато краща долі перських царів. Чого нам боятися, якщо ми тут спочиваємо? За допомогою часу можна купити небо, навіть самого Бога. Я ніколи не перестану переконувати тебе, щоб ти присвятив себе не вульгарним музам, а прекрасним ділам, які зневажає юрба, тим книгам, яких, як каже Муре27, "рідко хто бере в руки". А для заохоти не можу не скористатися такими словами нашого Еразма: "Пам'ятай, що ніщо не минає так швидко, як юність". Хай також завжди живе в твоїй душі і такий вислів Плінія2*: "Втрачений той час, який ти не використав на навчання".

Якби я мусив спонукати тебе, то я б швидше вмер, ніж перестав би це робити в нинішні дорожчі за золото години, незалежно від того, слушно це чи ні. Прийде час, коли, обтяжені їжею і напоями, ми схилимось до землі, не маючи сили підвести найпрекрасніші очі нашої душі. Тепер же, коли цей, як говорить Марон29, вогонь простого дихання вільний і дійовий, чому ж перестанемо ми злітати в небо? Навпаки, нам треба вправляти наші крила, щоб коли-небудь досягти тієї межі й мети, які вгамовують всяку спрагу і про які наша найдорожча родительська церква співає: ["Желаній краю, върних утвержденіе"] та ін.

Не хочеться кінчати, все ж кінчаю. Бувай здоров, моя душе!

Твій Григ[орій] Савич.

7 лютого.

31

(Харків, місцевий; січень лютий 1763 р.] ["Да не будет бъгство ваше в зимъ..."]

Поки лютує зима шалена, моряк не відв'язує човнів,

А чекає лагідної погоди, тихої весни. Чекайте і ви дня Божого, коли Святий Дух

Своїм вогнем усе розтопить. Якщо поквапно довіришся мирському морю,

То які хвилі, питаю, тобі доведеться винести? Отже, дивись, щоб не плавати в тумані,

Щоб не обрав ти ненадійного становища в житті.

152

Але тримайся пристані, поки Христос тебе навчить.

Дорога вночі небезпечна, як і море взимку. О! Христос небагатьох рятує від хвиль відкритого моря.

О! Скільки їх поглинає морська хвиля! Не пересвідчившись, наскільки небезпечне море,

Навчись на нещасті інших. Сатана затягує в хвилі навіть обережних людей.

Що ж буває з тими, кому бракує обережності? А ти, залишаючись у гавані, спокійно шануй святих муз.

О, щасливий ти, якщо маєш свої блага!

Найдорожчий Михаиле! Радій у Господі!

Якщо залишити осторонь книги, то для мене немає нічого приємнішого, ніж розмовляти з своїми друзями, серед яких ти найперший. Боюся тільки, що невчасно тобі надокучаю, коли тебе, можливо, займають важливіші справи. Бо здогадуюся, що ти обдумуєш шкільні завдання. Коротко мені про це напиши.

Бувай здоровий, найдорожчий!

Твій Григор[ій].

32

[Харків, місцевий] 15 лютого 11763 р.]

Здрастуй, найблагородніший Михаиле!

Отже, ти линеш до Господа. О, тоді ці твої листи для мене солодші, ніж нектар! А ще більше твоя душа найблагородніша й істинно божественна. Лише тепер я пізнаю, що ти не з породи шулік, але від крові благородних орлів, які линуть до вищого і, зневажаючи кажанів з їх любов'ю до темноти, злітають до сонця. О, якби цей голос я частіше від тебе чув! Я не хотів би амброзії. Напевно, ти вже маєш те, до чого прагнеш: ти так просиш, так молиш. О юначе, найгідніший Христа, ти майже викликав у мене сльози, бо надзвичайна, ви

153

няткова радість звичайно супроводжується сльозами. Господь не помиляється. Хто всім серцем просить, той уже має. Ти так жадаєш Господа? Але рано ще, зупинись трохи, моя душе, трохи зупинись! Адже коли здобудеш, то скажеш, що найкоротший час був занадто тривалим. Позаду тебе стоїть Христос і горить від бажання обдарувати тебе, але ще не...

Тримайся і терпи. Цей труд коли-небудь тобі принесе користь, у всякому разі протягом восьми років.

Бувай здоровий, моя радосте.

Тобі єдиному найбільший друг Григор[ій]. 33

[Харків, місцевий; початок другої половини лютого 1763 р.]

Здрастуй, найдорожчий любителю муз, Михаиле!

Я знаю, що й тобі, Михаиле, не буде неприємним,

Якщо це маля принесе тобі мого листа, Написаного тим, хто любить тебе більше очей своїх,

Хто палає вогнем благочестивим, полум'яніє любов'ю, Любить, горить, палко кохає тебе всім серцем, товаришу.

Тобою втішається, любить, зачарований тобою. Для мене не такі солодкі пахощі квітки і аттічний мед,

Як солодка душа твоя, сповнена взаємної любові. Пиши мені, якщо є щось приємне і дружнє,

І, поки живеш, плати мені любов'ю за любов. Мене ж від любові до тебе не відтягне жодна старість,

Хоча б досяг я віку Тітона або Нестора...30

Що є огиднішим за любов вульгарну, удавану, і, навпаки, що є більш божественним, ніж любов християнська, тобто істинна? Що таке християнська релігія, як не істинна і досконала дружба? Хіба Христос не встановив, що відзнакою його учнів є взаємна любов? Хіба не любов усе поєднує, будує, творить, подібно до того, як ворожість руйнує? Хіба не називає Бога любов'ю його найулюбленіший учень Іван? Хіба не мертвою є душа, позбавлена істинної любові, тобто Бога? Хіба всі дарунки, навіть ангельська мова, не є ніщо без любові? Що дає основу? Любов. Що творить? Любов. Що зберігає? Любов, любов. Що дає насолоду? Любов, любов, початок,

154

середина і кінець, альфа і омега. Завершу коротко: від тебе початок, у тобі ж і кінець.

Але кличе вже мене дзвінок на лекцію грецької мови.

Бувай здоров, найдорожчий Михаиле! Твій грек прийнятий мною дуже люб'язно.

Твій Григор[ій] Сав[ич].

34

(Харків, місцевий; друга половина лютого 1763 р.]

["И съд, учаще при брезъ... та ін. с корабля"].

Плаває в гавані той, чиє життя далеке від марноти,

Хто далекий від турбот та честолюбства, Хто обережно віддається хвилям цього світу,

Той плаває в гавані, і човен його в безпеці добрій. Але той, хто повертає вітрила в глибоке море...

Який страх тамує його подих! Які хвилі штовхають його! Чотири рази щасливий, хто не виходив у море,

Якщо любиш розумний спокій, мирну музу.

0 божественний спокій! О непізнані Божі .

Дари. Твою цінність розумом пізнають. О, тримайся пристані, нехтуй дарами юрби!

Довірившись морю, перестанеш належати собі. Що тобі до турбот? Турботи тверді терни.

Вони заглушають слова Божі.

1 не сіє їх Христос, і не проповідує у морі.

Він плаває в гавані: тут він учить своїх.

Найдорожчий Михаиле!

Я довго розмірковував, які вірші тобі надіслати. Однак останні здалися дещо кращими тільки тому, що легше вилилися. Але що ж мені сказати про твій лист, солодший за всяку амброзію. Хай би мене так любив Бог... Але боюся хвалити тебе в очі.

Бувай здоров, найдорожча душе, і шануй доброчесність!

Твій Григорій.

154

35

[Харків, місцевий; кінець лютого початок березня 1763 р.) Мир тобі, мій брате!

Я написав це вчора в стані смутку і неуважності і при цьому дуже швидко. Не дивно, що написане тебе не задовольнило, особливо якщо взяти до уваги значну складність твого питання. Я визнаю твої таланти і твою старанність у науках, а також доброчесність і дуже радію з цього. Ну ж спробуємо, чи зможемо ми вирішити це питання, якщо Христос дарує нам натхнення.

Однак у великій справі достатньо і бажати. Невже, питаєш ти, і в чесності слід зберігати міру. Якщо це не так, то в ретельності теж не треба зберігати міри. Бо чому один переважає іншого в чесності? Такі твої думки. А насамперед слід знати, що існує два класи поборників чесноти: один клас досконалих, другий новачків, або, як їх називає Павло, учнів.

Звідси можна зробити висновок, що існує два види чеснот: один вид охоплює те, що називається чеснотами у повному розумінні, до яких, як до мети, прагнуть всі інші чесноти. Ці останні і становлять другий вид. Але досконалі, або мужі — viri — звідси чеснота отримує свою назву — virtus, займають уже сам палац, або твердиню чесноти, де немає ніякої міри, оскільки немає і насичення; звідси виходить, що один має перевагу перед іншими, бо і в палаці існують ступені підйому, і чим більшу хтось має перевагу над іншим, тим більше користі приносить він людському родові і стає подібнішим до Бога, ласка якого не має меж, не знає ні міри, ні числа.

Звідси у Павла, якщо не помиляюсь, нараховується п'ять класів обраних, тобто таких, що заслуговують на пошану. Адже чим більше чужий хто земному, тим ближче він до небесного і до самого джерела світла. Це стосується того Давидового вірша, який я часто співаю: ["Яко по высотъ небесной от земли, утвердих"] та ін.

Чесноти у повному розумінні діє ті, господарем яких є сам сущий, або Бог. Такі: віра, надія і найвеличніша з усіх і безкінечна любов. Бо сам Бог називається любов'ю. Всі вони без кінця творять. Властивість віри помічати або розуміти, а чим більше хто помічає, тим більше плекає надії, а чим більше пле

155

кає надії, тим полум'яніше любить, з радістю творить добро, безмежно і безмірно, наскільки це можливо. О, якби ти, мій друже, міг коли-небудь досягнути до цієї твердині! О, як небагато тих, кому вдається наблизитись до цього Корінфа! Чи хочеш досягти? Для цього потрібні підстави, які ви називаєте засобами. Які ж засоби? Вони такі: знання грецької і римської літератури, яке дається нічними заняттями (я називаю тобі уже засіб засобу), втеча від юрби і мирських справ, зневага до багатства, піст і помірність, коротше — зневажання плоті, щоб здобути дух. Такі ж, нарешті, і звичайні чесноти, притаманні навіть непорядним людям. В них слід зберігати міру, щоб досягнути тих чеснот, в яких не визнається ніякої міри. Інакше, якщо ти в одну ніч зіпсуєш очі або легені, як ти після цього зможеш читати і розмовляти із святими? Яким чином ти від них дізнаєшся про Бога? Віра бачить Бога і сама божественна; щоб її досягти, додержуй міри в пильнуваннях і трудах і, набуваючи духовне, бережись, як би не згубити плотське, коли це плотське може тебе привести до кращого. Хіба розумно робить той, хто, починаючи довгий шлях, в ході не додержує міри? Безперечно, цей не дійде до Єрусалима, хвороба або навіть смерть перерве його подорож. Тому дивись, щоб твоє завзяття, яке не знає міри, не довело тебе до біди. Ах! не хочеться провіщати лихого. Ти, мій Михаиле, заслуговуєш найсприятливішої долі. Ти уникаєш юрби? Дотримуйся міри і в цьому. Хіба не дурень той, хто уникає людей так, що зовсім ні з ким ніколи не говорить? Божевільна така людина, а не свята. Дивись, з ким ти говориш, з ким маєш справу. Ти постиш? Хіба не здасться тобі не сповна розуму той, хто зовсім нічого не дає тілу або подає йому лише щось отруйне? Зменшуй зайву їжу, щоб осел, тобто плоть, не розпалювався, з іншого боку, не мори його голодом, щоб він міг нести вершника. Це ті прекрасні речі, які, вживані надміру, стають дуже поганими. У твоєму віці бувають такі, що надмірно віддаються вину чи надмірно захоплюються кіньми і собаками або розкішним способом життя. Бувають, навпаки, такі, які ведуть занадто суворе життя. Звідси це найпрекрасніше і божественне правило: нічого надміру.

Напиши в листі-відповіді, яка твоя думка, щоб я знав, чи подобається це тобі. О, якби Христос, який обіцяв бути присутнім

155

всюди, де зберуться двоє або троє в ім'я його, удостоїв нас взяти участь в нашій бесіді, інакше без нього все марне. Бувай здоров, мій Михаиле!

Весь твій в Господі Григ[орій] Савич.

36

[Харків, місцевий; кінець лютого початок березня 1763 р.] Здрастуй, мій найсолодший любителю муз, Михаиле!

Радість проганяй, Проганяй страх, Жени надію; І хай не буде суму. Розум буває затуманений І зв'язаний путами там, Де вони панують.

Це, якщо я не помиляюся, вірші Боеція31, одного римського філософа. Афект — це хвороба душі, грецькою мовою — ?? ?????. Хвороба, як я думаю, виникає тоді, коли в тілі постав розлад погано узгоджених між собою елементів, а саме: коли вогонь або земля переважає, або те й інше. Звідси виникає загострення, грецькою мовою — чо ??????????. Бо коли симетрія елементів правильна, тоді все спокійно і мирно рухається, як у тому справному, майстерно злагодженому годиннику, який греки називають ?????????. Бо водяні і сонячні годинники, які ми бачимо в залі нашого колегіуму, не називаються автоматом. Від цієї фізики перейдемо до метафізики, тобто невидимого, або духовного, інакше божественного. Так само афект діє на нашу душу і зворушує її. Звідси у латинян страх, бажання та інші афекти часто називаються зворушеннями. Щасливий, хто вільний від цих афектів. Бо в такої людини панує мир і спокій душевний, що його дарує Господь своїм найдорожчим учням: мир свій дарую вам. Найближче до них стоїть той, хто наполегливо бореться з афектами і стримує їх вуздою розуму, немов диких коней. Радієш, що ти багатий? Ти хворий. Радієш, що ти благородний? Ти нездоровий. Боїшся смерті? Поганої слави через добрі вчинки? Ти не зовсім здоровийдушею. Сподіваєшся краще жити завтра? Ти нездужаєш. Бо де надія, там і страх, хво

156

роба та ін. Отже, скажеш ти, я вимагаю разом з стоїками, щоб мудрець був зовсім безпристрасним. Навпаки, в цьому випадку він був би стовпом, а не людиною. Залишається, отже, що блаженство там, де приборкання пристрастей, а не їх відсутність. Хіба Павло не має своєї колючки, що шкодить йому? І Бог проходить перед Іллею як легкий подув вітерця. Згідно з цим, турботи, страх і подібні афекти від Господа. Вони навіть роблять людину блаженною.

Бувай здоров, найдорожчий, і схвали цю розмову!

Твій весь у Господі Григор[ій] Сав[ич]. 37

[Харків, місцевий; кінець лютого початок березня 1763 р.]

Здрастуй, мій Михаиле, багатший за царів усього світу, вільніший, ніж сатрапи, найбезпечніший у [своєму] спокої!

Ти сьогодні не прийшов до школи, і я страшенно скучав за тобою. О, хоча б не справдилось те, що я підозріваю! Боюся, чи не захворів ти в цей нездоровий час, чого хай не буде по милості Христа. Тому ти найближчим часом повідом нас, що з тобою.

Наш Яшко12 вже сміється і бавиться, ніби ластівка, провіщаючи весну. Але в школу він не піде, доки не справлять йому добре взуття. Бо його лихоманка, між іншим, викликана і тим, що він до цього часу ходив у поганому взутті. Ми з великим задоволенням потурбуємось про це заради тих, кого ми любимо і повинні любити. Якщо ти здоровий, ощаслив мене, о мій найдорожчий!

Твій Григорій С[авич]

Здоровий хлібороб щасливіший від хворого царя. Ні, він навіть кращий і від здорового царя.

156

38

[Харків, місцевий; перша половина березня 1763 р.]

Здрастуй, наихоробріший новобранцю Христового воїнства! Найулюбленіший Михаиле!

Прочитавши з великим задоволенням і не без сміху твою листівку, я багато сам собі роздумував, вірніше розмовляв мовчки з тобою, а потім, приготувавшись до сну, багато про те ж думав. І раптом мені здалося, що чую такий внутрішній голос: життя наше військова служба... Отже, диявол після того, як не міг спокусити тебе ні скупістю, ні втіхами і тим заподіяти шкоду твоїй душі, можливо, вирішив шкодити твоєму здоров'ю. Це, безсумнівно, так. І справді мудро сказано: з двох зол вибирати менше. Знає цей старий пройдисвіт, що деякі найкращі уми дуже схильні до честолюбства, особливо в такому віці, як твій, і цим часто збавляв віку або невиліковно вражав яку-небудь благородну частину їхнього тіла, наприклад, очі чи легені. Отже, не добившись успіху першим способом, він намагається діяти іншим шляхом. Ти ж ці безглузді і пусті, але в той же час дуже тяжкі труди виконуй так, щоб не забувати свого найдорогоціннішого здоров'я. Краще пожертвувати своїм честолюбством. Це здійснимо, якщо будеш працювати і напружуватися в такій мірі, в якій це достатньо для посереднього учня і для твоєї дисциплінованості без властивого тобі гарячого запалу. Але я звернусь до нашого друга, високоповажного пана префекта. Ти ж, найдорожчий, перебувай під крилами твого вождя Христа.

Бувай здоровий в ньому!

Твій Григор[ій] Сав[ич].

39

[Харків, місцевий; перша половина березня 1763 р.) Мир тобі, найдорожчий Михаиле!

От вона, молодість року! Природи лице оновилось; Радо підняв хлібороб звичної праці тягар.

157

Передбачаючи зиму прийдешню, в турботі хазяйській,

Саду пильнує свого, ниви свої засіва. Скажеш: щасливий оратай. Але щасливіший од нього,

Хто залюбки обробив ниву душевну свою. І нерозумний не раз утішається благом тілесним,

Старість немудра, проте щастя не може дознать. Ти ж наглядай за душею, яке в ній зело проростає,

І не барися полоть, як де недобре зійшло. Все повиполюй мерщій, де ожина і терен пробились.

Знай, що багатство глушить слова Господнього ряст. Де проростають свиріпа й часник, висмикуй з корінням,

Бога не узрить вовік, хто засмітив почуття. Де височіє кедрина, сокирою там поорудуй,

Знай: відкидає Господь горді від себе серця. Ше ж уважай: і на доброму древі, бува, наростає

Пагоння вовче, лихе геть пообрубуй його! Бо хто багато священних книжок прочитає, у того

В серці несита пиха і славолюбство росте. Все непутяще поли, а добрі рослини викохуй

І щонайперше плекай квітку святу чистоти. Як він горить, променіє, той цвіт незаймано чистий!

Відай: найбільше Христа тішить його аромат.

Щоб не гаяти часу даремно, я вирішив краще розмовляти з тобою хоча б поганими віршами, ніж займатися пустими дрібницями. Бо переважно цими ліками я звичайно лікую нудьгу. Але не завжди є потрібний для цього настрій.

Бувай здоров, найдорожчий!

Гр[игорій] С[авич].

157

40

157

(Харків, місцевий; перша половина березня 1763 р.]

Кріпись, мій Михаиле! Народ християнський споживає тіло і кров Христа, але завжди хворіє на шлунок.

Народ, що шанує Христа, споживає тіло боголюдини, Упивається його кров'ю, але погано перетравлює,

нерозумний...

Решту я відкладаю на пізніше.

Григорій Савич.

4J

[Харків, місцевий; перша половина березня 1763 р.]

Здрастуй, християнська любов, найулюбленіший Михаиле!

Даремно вкушає плоть той, хто втілений у плоть

І не думає йти далі, до духа. Нечестива чернь може торкнутися тіла Христового,

Але збагнути смислу Божого дурна чернь не може. Бо є тіло тлінне, але є й тіло духовне:

Перше не дає користі, друге приносить порятунок. Перше не допомагає, якщо ти ним обмежуєшся.

Якщо ж не обмежуєшся, допомагає дійти до розуму. Навіщо ж садити оливу, якщо вона не дасть плодів?

Навіщо садити в землю, коли не з'явиться новий паросток? Навіщо вкутати Христове тіло, залишаючись самим собою?

Навіщо приймати сім'я, коли в тебе не буде плоду? Бо кинуте в землю сім'я, хоча й згниє від тепла,

Новий дух породить, від нього нові плоди. Якщо тлінне тіло не візьме у тебе смерть,

То ти не матимеш духовного і нового. Облиш стару людину з її дурним вченням,

Прийми нові погляди і нові діла Божі. Навіщо ж приймати тіло, від кидаючи його душу?

Невже душа не краща й не важливіша від нього? Тілом своїм ти торкаєшся тіла,

Але серцем ти уникаєш серця. Скажи мені, будь ласка, що це за дружба?

Цілуєш в уста, залишаючись ворогом його вчення. Хто ж може поєднати протилежні природні вдачі?

Христос — простота, ти ж розкошуєш в одязі, житлі і їжі. Чим же допоможе мені святе тіло?

Христос — непорочність, я ж дивлюсь в лице блудниці. Чим же допоможе мені святе тіло?

Прийми, найдорожчий, разом з тілом дух Христа І тоді ти з Господом будеш одним духом.

Будь здоров, найулюбленіший!

Твій у Господі Пригорій] С[авич].

42

[Харків, місцевий; останній тиждень березня 1763 р.)

Здрастуй, втіхо в турботах моїх, Михаиле найсолодший!

Я хочу, щоб в ці весняні дні ти менше спав і вживав холоднішу їжу. Враховуй жар твоєї юності, тепло весни, сидяче життя і твою надзвичайну старанність. Нещодавно [вчора] випадково прочитав я у Муре, що Гален", другий після Гіппократа батько лікарів, міркуючи про здоров'я, висловив думку, що хлопчикам і юнакам слід вживати холоднішу, а старим — теплішу їжу. Без сумніву, гідний довір'я такий автор. Бо з гарячої їжі розвивається зайва вологість, а звідси катар, який всі лікарі вважають причиною всіх хвороб. Катар — це нежить [нежид], а нежить — не що інше, як гній, що згустився з надмірного жару і надмірної гарячої їжі, або це вологість, згущена жаром. Тому-то греки називають жар у тілі, або гній, флегмою. Лікування ж — у тому, щоб бути веселим і бадьорим. Але матір'ю цього є тверезість, яка означає не тільки помірне і холодне життя, але й таку саму їжу. Не буде тверезим той, хто перевантажує себе їжею, хоча б він і не пив вина. О, який я був дурний, що завдав таку шкоду своєму здоров'ю, піддавшися в молодому віці впливові дуже розбещених товаришів, ти ж

х 273

повинен ненавидіти і уникати їх більш, ніж отруйної змії і скаженої собаки. Але що ж це я? Ніби я не знаю твоєї розсудливої і цнотливої натури.

Прощай, найдорожчий!

Твій Григор[ій] Ск[оворода].

43

[Харків, місцевий; останній тиждень березня початок квітня 1763 р.]

Найдорожчий мій Михаиле, молюся про ласку для тебе в Господа нашого!

Дні і ночі, залишивши все, будемо прагнути, скеровувати всяку думку, найдорожчий, до того миру, що перевищує всякий розум і який є "мир, всяк ум преимущій", що перекладене з грецьких слів: ??? ?????? ? ?????????? ? ???? ????. Чим більше холоне жар низьких пристрастей, тим ближче наближаємось ми до цього божественного оплоту. Зверни увагу на море серця твого, твоїх помислів і зваж, який вітер піднімає хвилювання, що наражає на небезпеку човник душі твоєї. Чи не вітер честолюбства?.. Старайся вимолити, щоб поспішив тобі на допомогу той: "его же вътры послушают".

Що це таке, чий злий дух нас вабить до підфарбованих красот цього світу? Блиск палаців чи порфириї Ах, ти не бачиш, скільки зла криється всередині, під красивою зовнішністю: змія таїться в траві. Пурпурна тога жерця ховає надуту шию. Прекрасно ти це розумієш, душе моя, а щоб досконало зрозумів і пізнав, це здійснить Христос, якщо ти будеш стійким в любові до нього і вірно використаєш даний тобі талант.

Далі, поки ми вільні, подбай, найдорожчий, щоб ми частіше вели бесіду віч-на-віч в залі, а листовну бесіду відкладемо на той час, коли буде неможливо і не буде часу безпосередньо зустрічатися, а цей час вже скоро настане. А щодня посилай до мене ранком нашого Максимка, щоб і йому я міг сказати що-небудь добре і тобі що-небудь дати моє, що не входить в коло звичайного.

Бувай здоров, о дорогий, і відплачуй мені за любов любов ю\

Твій Гр[ригорій] С[авич].

159

44

[Харків, місцевий] квітень [1763 р.] Найжаданіший товаришу, мій Михаиле!

Сьогодні я встав раненько на цілу годину і треть раніше сходу сонця. Безсмертний Боже, яка весела, бадьора, вільна, жвавіша за блискавку і швидша за Еврам та наша частина, яка називається божественною і яку Марон називає вогнем чистого повітря. Отже, за прислів'ям: "де у кого болить, там він і руку держить", скупий безперервно думає про гроші, купець про товари, орач про волів, воїн про зброю, коротше, що в кого болить чи радує, те є в кожного в голові і на язиці. Моє ж серце, як тільки я прокинувся, полинуло до свого скарбу, і я почав міркувати сам собі так: ми, дурні і нещасливі, обурюємось, якщо хто-небудь з нас, за звичайними уявленнями, живе в злиднях або скромно, не маючи ніякого чину, тоді як одна доброчесність робить щасливим і зберігає щастя. Що ж, чи досягнув ти, нарешті, доброчесності? Чи ти вже прийшов до такого стану, що і до тебе можуть стосуватися слова: "Вам дано розуміти таїнства Царства Небесного"? Якщо ні, то де ціна витраченого часу? Звертаючись до самого себе з такими словами, я почав підводити підсумок часу: коли, для скількох, на які дурниці я витрачав річ, дорожчу за все. Я ще й тепер не вмію користуватися часом, і навіть той час, який тепер у моєму розпорядженні, витрачається на дрібниці або, що ще гірше, на смуток, або, що найгірше, на гріхи. На майбутнє ми надіємося, сучасним нехтуємо: ми прагнемо до того, чого немає, нехтуємо тим, що є, так ніби те, що минає, може вернутись назад або напевно мусить здійснитися сподіване.

Коли я про це роздумував, згадав грецький двовірш, який я переклав на латинську мову і заучив, коли був (в лаврі святого Сергія35). Оскільки цей двовірш досить витончений, ми перекладемо його тут:

??? ???? ???'????, ???'?????? ????? ???????: ???? ????? ?? ?????? ????? ? ????? ????? ?, Лови час, бо все швидко старіє:

Одне літо молоде козля перетворює в кошлатого цапа. О, якби, мій Михаиле, ми так використовували час, щоб

160

у збентеженні потім не молили даремно про те, про що дурні звичайно голосять: О, якби Юпітер повернув мені минулі роки!

Правильно використав час той, хто пізнав, чого треба уникати і чого домагатися. Бо не може (ми читали сьогодні з одним приятелем в підручнику), як каже Платон у своїй "Державі", "постійно дотримуватися доброчесності той, у кого нема твердих переконань у тому, до чого слід прагнути і чого уникати, бо хто корисне вважає марним і навпаки, той біле вважає чорним". І горе таким! вигукує пророк.

Напиши коротко, втрьох словах, як твоє здоров'я, особливо душевне. Прищ, який вискочив на обличчі, благаю, не чіпай і не колупай. Вчора я вжахнувся, випадково почувши, що для багатьох такі прищі, які здавалися незначними, були смертельними саме тому, що їх роздирали.

Бувай здоров, найдорожчий, з Грицем та іншими малятами!

Ваш найбільший друг Григор[ій] Сав[ич].

Квітень.

45

[Харків, місцевий; 11 травня 1763 р.] ЗА ПИСАННЯМ

<Як співає Давид: в тобі

Все наше життя. Щодня смерть загрожує нам.

І ми, як та невинна овечка, Яку жорстокий м'ясник

Готується зарізати, Пролити її темну кров,

Сама сприяє цьому, Підставляючи горло під ніж,

Хоч її до цього ніхто не змушує. Але все це перемагає милосердя

Силою єдиного того, Хто обіймає нас вічною любов'ю,

Бо існує певне твердження...>36

160

НА ДЕНЬ П'ЯТИДЕСЯТНИЦІ

О, якби нам в серце вливався той дух,

Який вчитель вклав у своїх учнів! Той новий дух, що оновлює серця своїм вогнем;

Той, що створює нові мови і нові діяння. Цей новий дух ніжніший за віяння зефірів,

Лиш тільки він повіє зразу новою стає земля, Оновлюються часи, рух небес і життя.

Давній час тікає, оновлений час настає. Люди уже роблять нові справи, вимовляють нові слова.

У них з'являється новий зір, нові серця й ноги. Так дерево, мертве взимку, оживає,

Як тільки з висоти зігріє його весняне сонце. Подивись тепер, яка мова, руки й ноги дурної черні.

Чого вона хоче? Що робить і про що говорить? Слова її бундючні, повні жадоби.

Думаєш це нові слова? Це стара мова. Всюди панують злочин, розкіш і брудна хтивість.

Думаєш це нові справи? Ні, це старі справи. Люди дбають, щоб догодити шлункові і тлінній плоті.

Думаєш це нові серця? Це старі серця. О, зжалься, ласкавий заступнику! Прийди!

Дай мені нове серце, нові слова і нову руку! Визволи з печери, де живе нещасна чернь!

Прилучи мене до небожителів, яким сяє нова

земля!

Найдорожчий Михаиле!

Ці вірші здалися мені не позбавленими приємності. Коли я в цей найсвященніший день, який є метою і вісником усіх свят, міркував про священні речі, ці вірші чи то через самолюбство, чи то благочестивими думками захопили мене і спонукали душу до благочестя. Тому я вирішив повідомити про них і тебе, мого друга і ревнителя науки, а ще більше ревнителя благочестя, яке одне робить людину щасливою. Якщо моряк охоче обмінюється своїми морськими розмовами з моряком, купець з купцем, солдат з солдатом, то невже прихильник благочестя й корисних наук буде німим з тим, хто

161

займається тим самим і є його другом? О, так не може бути! Але ж ти зверни увагу не на вишуканість слів, майже незначну, а на те, чи мислимо ми благочестиво, на силу висловлених думок, і визначай смак не по игкаралупі, а по ядру. Хай найсвятіший заступник зробить у свій час так, щоб ти, відкинувши давнє і грубе і залишивши лише молоко благочестя, бажав нової їжі, достойної християнського мужа, щоб до тебе можна було застосувати пророцтво про Юду: зуби його біліші від молока.

Вельми прихильний до тебе Григор[ій] Сав[ич]. 46

[Харків, місцевий; друга половина травня початок червня 1763 p.J Найлюбіший з усіх друже Михаиле!

Після вечірньої молитви я дуже хотів би відновити вчорашню прогулянку. Після виходу з храму ти зайди до мене або прямуй вчорашньою мальовничою долиною по тих низинних місцях, по яких ми вчора поверталися, але йди повільно, щоб я міг тебе наздогнати. Я приведу з собою і велику частину хору, тобто моїх співаюв-хлоггців. Візьму і того автора, здібності якого приносять мені найбільшу втіху. Дійсно, він такий мудрий і, крім того, так дотепно зриває машкару з цієї найпрекраснішої і найогиднішої блудниці, тобто цього світу. Але припустимо, що він [автор] такий, яким його звичайно вважають. Проте мудрець повинен і з гною вибирати золото. Хіба Христос для грішних [падіння], а не воскресіння? Хіба для чистих не все чисте? Але навіщо ж я тобі його хвалю? Не будемо схожими на того пихатого і набитого дурною філософією схоласта, який сміявся над епіграмою, відомим написом... Я скажу тільки ось що: ніхто дотепніше, повніше і корисніше не показував прихований від очей бруд світу. Таких, як ти, сов він наділяє зором ["Дажд премудрому вину..."] та ін. Такі слова Теренція37, певно, вказують на це: добувай з досвіду інших те, що тобі буде корисним. З неохотою кінчаю. Про ці речі слід міркувати вночі і вдень. Написав вірші і для Миколи38: в них я показую зрадливі прикраси світу.

Бувай здоров, найдорожчий!

Твій Григор[ій] Сав[ич].

161

47

[Харків, місцевий; травень червень 1763 р.] Здрастуй, найдоброзичливіша істото, мій Михаиле!

Я знайшов гавань, прощайте, надія і щастя! Досить ви бавились мною, бавтеся тепер іншими.

Цей виключно витончений двовірш запозичений у того невідомого автора, який, хто б він не був, досить красномовно і детально описав гомерівським віршем [Жилблазові] блукання42, я не сумніваюся, що він і тобі сподобається. Задля вправи ми передали його ямбічними віршами так:

Я вже доходжу пристані, прощай, надіє і щастя; Ви досить бавились мною, бавтеся тепер іншими.

Спробуємо тепер передати це також віршами подвійного розміру, якщо це буде до вподоби музам:

Пристань прийняла мене в своє лоно, Надіє і щастя, прощайте! Перестаньте грати мною; Тепер вже грайте іншими!

Але спробуємо також дати це віршами, що чергуються: ти, мій любителю муз, поклич їх; можливо, вони допоможуть тобі:

Мене вже зігріває в своєму лоні спокійна пристань;

О надіє і щастя, прощайте! Не хочу бути більше вашою іграшкою, досить.

Тепер вже грайте іншими.

Я боюсь, що наробив помилок. Але найкраща помилка та, яку допускають при навчанні. Часто зло є добром. Чому? Чи думаєш ти, що я достатньо спокутував провину? Яку провину? запитаєш ти. А ту, що я вчора не був, як обіцяв, хоча й з умовою, ніби я наперед знав, коли давав обіцянку. Бо я був у священика Григорія [Д оментієвського] f людини до мене вельми прихильної, характер якої я дуже люблю, не кажучи вже про його здібності і вченість. Отже, те, про що ми вчора мали намір

162

говорити віч-на-віч, доведеться замінити іншими темами. Щоб якимось чином компенсувати нашу розмову, яка не відбулася, я написав тобі дуже швидко і з охотою оце все, беручи до уваги дані обставини. Далі щодо того, щоб поговорити окремо з нашим Миколою про вашу сварку, то почекай трохи. Обіцяю вас помирити. Бо що солодше від любові і згоди? Я знаю твою дуже просту і лагідну вдачу, проте помилки друзів ми повинні уміти виправляти або зносити, якщо вони не серйозні.

Твій Григ[орій] Савич.

48

[Харків, місцевий; травень червень 1763 р.]

Здрастуй, вихованцю божественних муз, Михаиле найдорожчий!

Щасливий, хто уникає справ,

Як давнє плем'я християн, Хто серце удосконалює чеснотами

І очищає читанням священних книг! Гірка турбота не охоплює такого серця,

І ніякий страх не тривожить його. Твердими зубами не гризе його чорна заздрість'

І не пожирає6 препогана хтивість. В спокої проводить він приємно час,

В мирі з небесними... Але досить!

Повернувшись із школи, я твердо вирішив докладно поговорити з тобою про пороки черні і зразу ж написав ці вірші, взявши за зразок Флакка43. Що поробиш? Така я людина: для мене немає нічого більш приємного, ніж ці дрібниці. І якщо я зустрічаюся з людиною, яка захоплюється такими ж дрібницями, я ледве не торкаюся головою зірок. Чи

1 Livor [синій] замість invidia [заздрість], бо livida означає [синяя]. Адже заздрісні люди переважно бліді, а блідий колір є сумішшю білого й голубого.

6 Est [є] замість edit [їсть]. Так і Горацій: коли що-небудь гризе душу, ти відкладаєш час турбот та ін.

162

розумієш ти, куди спрямовані ці манірні вірші, як каже той же поет? Скажу тобі: я натякаю на тебе, бо люблю тебе, а ти, як і я, дуже охочий до цих дрібниць. Бо моряк, як кажуть, хороший для моряка, осел для осла, а свиня для свині. Бувай здоровий, мій найдорожчий любителю муз!

Твій, як і ти, вихованець муз Григ[орій] Савич.

Вчора я зустрів нашого Миколу, і ми зайшли до мого музею, якщо я не помиляюся, о першій годині ночі. Я просто без натяків кажу йому: "Чому ти сердитий на нашого Михайла? Або чому ти не повідомив мене, якщо він зробив щось таке, що дає тобі справедливу підставу для невдоволення?" Він сказав, що не гнівається на тебе, хоч і має для цього справедливу підставу, що він був сердитий, але перестав гніватися. Питаю, що ж таке зробив Михайло? Спочатку він сказав, що ти декілька разів відповів зарозуміло і зухвало на його листи, відкидаючи його дружбу і заявляючи, що ти не бажаєш мати таких друзів і нехай він шукає собі друзів серед подібних до себе, бо ти боїшся, що такі друзі втягнуть тебе в небезпечну компанію. Потім розказав, що ти уникаєш розмов із ним, хочвін і бажав би побалакати з тобою. Одним словом, він не дуже домагається твоєї дружби, якщо ти відмовляєшся від неї. Він сказав про тебе майже все те, що ти сказав про нього позавчора. Я йому на це кажу: "Як би там не було, ти, товаришу, перестань гніватися". Він заприсягнувся, що ніякої образи на тебе не має. Так ми і розійшлися. Я висловив здогад, Михаиле, що він запідозрив тебе в тому, що ти в розмовах зі мною погано про нього відгукуєшся. Він це визнав. Комічна помилка! Мій Михаиле, залиш все це! Що ж до мене, то я визнаю тебе ні в чому не винним; однак ми часто нерозсудливо грішимо щодо інших. Все це дрібниці.

Бувай здоров!

163

49

[Харків, місцевий; друга половина червня 1763 р.] Теза:

Мудрець скромний.

Якщо хто-небудь, доггущений до святинь красних муз, не досить від них почерпнув, лише, як кажуть, краями вуст вкусив від цієї дійсної мудрості, така людина принаймні не може бути скромною.

І це не дивно. Як глупота є мати всіх пороків, зокрема й пихи, якій властиво брати на себе тягар непосильний і почесті не по заслузі, — так мудрість є справжня мати як інших чеснот, так і скромності, яка, міряючи себе, як кажуть, своєю власною мірою, швидше спускається вниз, ніж підноситься догори.

Прекрасно у Плутарха в його творах на моральні теми39, поряд з дечим іншим, написане таке: "Землероби, говорить він, з задоволенням бачать колосся, похилене до землі, те ж колосся, яке через свою легкість піднімається догори, вважають пустим і вимолоченим. Бо подібно до того, як пшеничні колоски без зерен легко піднімаються серед інших, повні ж і тяжкі, ховаючись, спускаються додолу, так і серед людей, хто найпорожніший і позбавлений серйозності, той і найлегше пнеться до почестей, нахабний, його обличчя і хода сповнені пихи і презирства, які не визнають нікого".

Тому-то я ніяк не можу допустити, ніби розсудливий той, кому бракує скромності, або що не володіє добрим і здоровим розумом той, чиєю супутницею є ця люб'язна і приємна доброчесність.

Найщасливіший філолог! Михаиле, здрастуй!

Отже, цдлих три дні ми мовчали. Але надолужимо мовчання. Іспитуючи юнаків, я змушений був сам стати молодим і писати за правилами те, що називають ??? ????? ? користю. Посилаю її тобі як лідійський камінь. Якщо не сподобається, то зваж, що я ніколи не займався правилами риторів (ораторів), якщо ж сподобається, то припиши це старим книгам, які, як ти знаєш, я наполегливо вивчаю. Щодо твого прислів'я ("аби ся

163

курило"), то воно мене замучило: майже всі три дні я ним займаюся. Але, насамперед, візьми до уваги таке: не обов'язково у греків і латинян увійшло в прислів'я те, що ввійшло у нас. Тому не прислів'ям, я думаю, ти досить задовільно можеш сказати латинською мовою так: mihi umbra sufficit, sive titulis, sive imago — мені досить тіні, назви або образу. Греки в прислів'ях кажуть ніби знаком. Наше прислів'я в даному разі твердить, що досить диму, хоч би до вогню справа не дійшла. Таким чином і тут тінь замість тіла, знак замість речі. Але ось тобі прислів'я dicis gratia, як кажуть — для виду, ти б сказав: dicationis gratia — для показу, — коли що-небудь робиться нашвидкуруч, — спосіб висловлення у нещирих виконавців релігійних обрядів, які часто в храмі жертвують Богові не те, що гідне його, а тільки щоб мати знак, що вони принесли жертву. Перекладай так: (аби то для слави) та ін. Латинською мовою можна сказати crasso Шо грубою ниткою. Безсумнівно, є прислів'я tenui Шо — тонкою ниткою. Бувай здоров, мій найдорожчий!

Твій Григ[орій] Сав[ич].

50

[Харків, місцевий; кінець червня 1763 р.] Найдорогоцінніший друже мій Михаиле!

Хто такий був цей Демонакс40, для мене ще не ясно. Припускаю лише, що він був лаконцем, а цей тип людей славився не стільки красномовством, скільки дотепністю і відданістю чесності. Але що він був за людина, я бачу вже з його вислову, який мені дуже подобається. ??????:?????????{??? ???????????? ??????? ???????, ??? ?????? ??? ????? ??? — "Учись на прикладах інших, не будеш знати горя". Цей вислів задля вивчення дослівно перекладаємо так: "Вчися на чужих прикладах і будеш вільний від нещасть, тобто не зазнаєш лиха". Я вважаю, що ти знаєш його перший вислів, в якому він засуджує тих, хто дуже турбується про порядок Всесвіту, а про непорядок у власних справах і не думає. Щодо першого вислову (про другий ми говоритимемо в іншому місці), то дивно, як ми всі в цьому грішні. Бо, якби ми, як твердить Теренцій, вчились на досвіді інших, виносячи з нього корисне нам, і якби

164

ми вдивлялись в життя інших, як у дзеркало, то значно менше стосувалися б нас слова: досвід наставник дурнів. Така поведінка, крім того, що вона дуже корисна, також надзвичайно приємне видовище. Мудрі люди багато думають про це. Вони, як кажуть, плаваючи на кораблі, вивчають з користю для себе нещастя інших і дивляться на них згори, як гомерівські боги з небес, які радіють не тому, що з іншими щось сталося, а тому, що бачать себе непричетними до цих нещасть і почувають себе в безпеці. Для чого ж вам розглядати ці розкішні видовища поган? Хіба світ і натовп — не краще видовище, до того ж безплатне, подібне до відомого Піфагорівського торжища?41 Ти бачиш, як один стогне під тягарем боргів, другий мучиться честолюбством, третій — скупістю, четвертий — нездоровим бажанням вивчити безглузді речі. І хто їх всіх перерахує? Розбери душевні почуття і ти впевнишся. Я тим з більшою охотою сказав про це, що наближаються, настають канікули, і підстерігає нудьга. Якщо ти не озброїшся проти неї, то бережись, щоб ця тварюка не зштовхнула тебе не з мосту, як кажуть, а з чесноти в моральне зло.

Бувай здоров, найдорожчий4. Тепер нам дуже легко буде бачитись і поговоримо перед від'їздом.

5J

(Харків, місцевий] 7 липня 1763 р. Найдорожчий друже Михаиле!

Чим зайнятий тепер твій меткий розум?

Де він у тебе тепер блукає? Чого він бажає, чого прагне, чого уникає?

Чи діє він впевнено, чи вагається? Якщо він діє впевнено і свято, ти блаженний. Якщо непевний, то і ти вагаєшся.

Де серце сповнене вагань, Там панують огида і нудьга. Моряк не співає, а непокоїться й боїться,

Коли лютують морські хвилі, Коли шалений Аустер44 розбурхує Адріатику

І моряк губить кермо корабля. Наш розум ніколи не залишається пасивним;

164

Він завжди любить чим-небудь займатися, Якщо не матиме хорошого заняття,

Він звернеться до поганого. Займи його тим, над чим міг би добре попрацювати,

Але гарним і не надмірним. Так ти уникнеш найлютішої нудьги

І зможеш досягти щасливого життя.

Кінчаю писати віршами, бо мені здається, ніби я з каменя видавлюю воду. Краще прозою що-небудь.

Ти ж нам пиши, якщо сам не прийдеш. Перш ніж я вирушу, маю намір знайти час для бесіди з тобою. Ти вільний, я теж. Ти займаєшся наукою, і я не менше. Ти з задоволенням мене слухаєш, я охоче говорю.

В чому ж справа? Якщо ти не надаєш значення місцю, де ми могли б, за нашим звичаєм, зручно поговорити, передай через хлопчика, якщо він вільний, де ми зустрінемося. Бо не завжди буде літо.

Бувай здоровий, найдорожчий!

Твій Григорій Савич.

Чернь пиячить, а ми не поговоримо про достойні речі? Як же це так?

52

[До Харкова] 12 липня [1763 р.]

Здрастуй, мій жаданий! Турбото і втіхо душі моєї, найдорогоцінніший Михаиле!

Подібно до того, як музичний інструмент, якщо ми його слухаємо здалеку, здається для нашого слуху приємнішим, так бесіда з відсутнім другом звичайно буває набагато приємнішою, ніж з присутнім. Особливо з тобою у мене виходить так, що я тоді більше люблю тебе і прагну твоєї найприємнішої бесіди, коли ти вщсутній і коли без участі тіла душа з душею безмовно і безтілесно розмовляє і проводить разом час. Тоді ніяка відстань і ніяке пересичення не зменшує приємності, а навпаки, її збіль

165

шує, насолода все більше зростає, бо зовсім інше положення і стан невидимого, ніж тілесного і тлінного. Ці міркування не останнє місце посідають серед тих, якими я звичайно пом'якшую прикрощі життя. Бо що може бути більш приємне, солодке і животворне, ніж любов? Хіба мені не уявляються позбавленими сонця і навіть мертвими ті, що позбавлені любові, і я анітрохи не дивуюсь, що сам Бог називається любов'ю. Далі, хороша любов та, яка є істинною, міцною і вічною. Любов ніяким чином не може бути вічною і міцною, якщо породжується тлінними речами, тобто багатством і т. ін. Міцна і вічна любов виникає із спорідненості вічних душ, які змінюються доброчесністю тих, хто її гартує, а не тих, хто її руйнує. Бо як гниле дерево не склеюється з іншим гнилим деревом, так і між негідними людьми не виникає дружби. Тому, якщо тобі моя любов дорога, то не бійся, що вона промине. Бо поки ти шануєш чесноту, доти і любов зростає, подібно до того, як дерево непомітно з роками росте і само стає сильнішим, ніж смерть. Постійно ти перед очима душі моєї, і про що б хороше я не думав і що б я не робив, мені здається, тебе я бачу лицем в лице. Ти мені являєшся, коли я лишаюсь на самоті, ти мій супутник і товариш, коли я на людях. Коли я сумую, ти відразу ж береш на себе частину скорботи, якщо я чомусь радію, ти також стаєш учасником радості, так що я не можу умерти без того, щоб образ твоєї душі я не взяв з собою, як тінь забирає тінь, якщо тільки цей розподіл може заподіяти смерть, яка руйнує тіло, душу ж робить більш вільною. Так, вільний від тіла, я буду з тобою в пам'яті, в думці, в мовчазній бесіді: до такої міри любов сильніша самої смерті. Ця моя любов до тебе, що постійно піклується про твоє благо, і тепер хай скаже тобі щось таке, що послужило б на користь твоєї душі і твого тіла. Але що ж мені сказати тобі?

Розповідають, що коли знаменитий мудрець Катон зрозумів, що тимчасово приборканий Карфаген45 знову помишляє про війну проти Риму, він радив римлянам почати нову війну проти карфагенян; коли ж римляни не слухалися його поради, він все ж не переставав радити. І коли в сенаті йому треба було висловити якусь думку, він говорив: "Я думаю так: (і додавав) все ж таки необхідно почати війну проти Карфагену". І він робив так до того часу, доки не переконав римлян, і Карфаген був зрівняний з землею, і Рим таким чином був звільнений від страху.

165

О найдорожчий! Уникай товариства поганих людей! Уникай їх! Тікай від них далеко! Пам'ятай це! Позбав мене страху! Ах, як я боюся! Віджени від мене, якщо мене любиш, страх і турботу, які мучать, печуть і переслідують мене тепер, угніздившись в моєму серці. Я не заспокоюсь, доки не почую, що ти злих людей уникаєш більше, ніж отруйних змій. Пам'ятай, що ти храм Божий. Збережи тіло в чистоті! А перш за все збережи душу! Збережи не для світу, а для Христа, кращого Господа твого і мого. Ти збережеш, якщо будеш пильнувати. Будеш пильнувати, якщо будеш тверезий. Будеш тверезий, якщо будеш молитися, лити сльози і уникати бездіяльності. Хай не хвилюють тебе палаци, замки і храми рукотворні, але, преклонивши коліна, піднось невтомно молитви до єдиного, що тіло й душу зберігає, нерукотворного Соломонового храму. ["Да будут очы твои отверсты на храм сей... день и нощ"] та ін.

О, якби можна було писати так само багато, як і мислити! Хай Христос просвітить своїм світлом ці кращії твої нахили і руками чистоти, непереборними для диявола і його слуг, хай збереже твоє тіло в доброму здоров'ї. Амінь!

Вельми тобі відданий Григ[орій] Сав[ич]. 12 липня, з Білгорода.

Найжаданіших твоїх листів чекаю. Напиши, що ти хочеш, щоб я для тебе зробив. Все виконаю, тільки щоб було тобі на користь і в моїх силах. Але і ти бажаєш лише найкращого, та і я, здається, така людина, що готовий на все святе. Про цей лист, крім твого хазяїна, вельмишановного о. Бориса46, нікого не повідомляй. Бо ти знаєш, як безмежно заздрісна і брехлива людська чернь.

Прощай! Будь здоров!

Дорогому приятелеві Михайлу Івановичу пану Ковалин-ському в Харкові; писано з Білгорода.

166

53

[До Харкова] 18 липня [1763 р.]

Найжвданіший Михаиле, радуйся в Господі!

Уже три дні, як готова обіцяна мною ода. Щодо мене, то я не проводив би жодного дня без бесіди з тобою. Ніколи не спить цей лев диявол. Тому нам завжди слід пильнувати. Як раптовим ударом вражає тіло ворог, так і цей духовний ворог ніколи не припиняє кидати в нашу душу вогняні стріли пристрастей і уражати ними. Ти згасиш їх, якщо подумаєш про те, що в тебе є все, завдяки чому ти можеш стати великим, тобто святим мужем. Що ж тебе гризе? Чи не те, що ти не береш участі в ггияцтві з ненажерами? Що в палацах князів не граєш у кості? Що ти не танцюєш? Що не перебуваєш у війську? Якщо ці жалюгідні речі захоплюють тебе, то ти ще не мудрий, а один з юрби. Ти ще не блаженний, якщо поза собою шукаєш якихось благ. Збери свої думки і в собі самому шукай справжніх благ. Копай всередині себе колодязь тієї води, яка зросить і твій дім і сусідські. Всередині тебе є та основа, яку Плутарх називає джерелом спокою: намагайся це джерело очистити, черпаючи не з свинячих калюж, а з священних книг святих людей. Хай не захоплює тебе юрба, що по морях і суші женеться за скороминущим, але, перебуваючи в своєму домі, дивись, шо робиться поганого і доброго. Чим тобі допоможе скіпетр, або палац, або золото, якщо ти загубиш і вб'єш найціннішу душу свою, тобто самого себе? Хіба не з хвороб душі народжуються і тілесні хвороби? Як тільки гріховна пристрасть охопить полум'ям твою душу, знай, що вона вражена і навіть мертва. Чому не дбаєш про те, щоб вигнати пристрасть — смерть найдорогоціннішої твоєї чесноти? Навіщо блудиш розумом? Навіщо пориваєшся бажанням, коли знаєш, що в собі маєш усі блага, якщо ти розсудливий? Навіщо прагнеш бенкетів і юрби, зборів недостойних? Що бачиш там доброго? Заглуши і приборкай пристрасті твоєї душі і вже тепер звикай панувати над ними. О, якби у мене був духовний мечі Я б знищив у тобі скупість, убив би розкіш і дух нетверезості, вразив би честолюбство, розтрощив би марнолюбство, вигнав би страх перед смертю і бідністю. О найсвятіша тверезість! О добра бідність! О спокій душевний!

166

Як мало людей знає вас! Якщо ти ще не бачиш, що гріх таїть у собі всі види зла, ти ще не мудрий, не володієш богословською вірою. Проте вір, хоч не бачиш. Якщо ти ще не бачиш, що весь рай — це тверде збереження і додержання заповідей Божих, ти ще не маєш Божої благодаті; вір, проте, і проголошуй разом з Давидом: ["Открій очы мои, и ураз[умъю] та ін., поки, зрозумівши невимовну, закладену в них користь, ти не скажеш: ["Наслъдовах свидьнія твоя вък за воздаянія"]. Цього шукай, цього... кличе Вергілій. Якщо ти цього будеш усім серцем шукати, знайдеш... Подбаєш? Яка це неправда? Не обманюй себе. Христос Господь нехай збереже душу твою і тіло твоє від отруйних товаришів, від всякого бруду, від вогняних стріл!

Бувай здоров, найдорожчий, і пиши мені! Хочу знати, як ти живеш.

Твій християнський друг Григор[ій] Сав[ич]. Іюль 18, з Білгорода.

54

[Харків, місцевий; 29 серпня 1763 р.]

"Серед пророків, народжених жінками, немає визначнішого від Івана Хрестителя" (Лука, 7)47.

Сьогодні ми святкуємо кончину того, хто, як каже Христос, був найбільш великим серед усіх народжених жінками. Подивимося очима розуму і поміркуємо трохи, яким він був, що творив, поки був серед живих, і за що він визнаний Богом таким великим. Він був пророком Божим, оспівував божественне, виправляв і^ішників, навертаючи їх на вірний шлях, усім говорив, хто такий Христос, що скоро повинне настати пришестя Христа: хай вони прикрасять себе, щоб він, як жених, знайшов їх готовими; крім того, він говорив, що сокира справна й готова до дії. Отже, це велика річ бути євангельським учителем. Так, мій найдорожчий Михаиле, це не тільки велика річ, але й найвеличніша. Найнечестивішою людиною був Ірод, до краю зіпсований своїми звичаями і вихованням, він звик до розкошів настільки ж, наскільки, як

167

ми бачимо, звикли до них сучасні магнати, — алей він ["в сладость послушаше его"]. Настільки ж вірне те, що сказав Платон: "немає нічого приємнішого, ніж слухати істину". Я не високо шаную і не поважаю не тільки таких царів, яким був Ірод, але навіть і хороших царів; проте я шаную небесного учителя, пророка, священика. Якщо велика справа панувати над тілами, то ще більша керувати душами. Важливо дарувати золото, що царі звичайно роблять, але хіба не важливо привести до золота мудрості? Яку індійську перлину можна порівняти з таким найдорогощннішим камінням, як похвальна непорочність? Якщо важливо лікувати тіло, то чи не найважливіше разом з тілом зберігати і душу людини цілою, здоровою, незіпсованою? Але це буває тоді, коли кому-небудь пропонується і прищеплюється помірність мати незайманості. Ці дві чесноти призводять до того, що очі людини стають надзвичайно гострими і майже орлиними, ноги — дуже легкими, як у оленя, пам'ять — міцною і ангельською, судження — божественним, а не людським, усе тіло, нарешті, — чистим і вільним, достойним прийняття божественної мудрості, яка уникає порочного тіла, як бджола диму. А що мені сказати про невидимі блага душі? Це знає тільки той, хто має досвіц. Інакше це не ввійде в серце. Такі й подібні речі дарував Іван послідовникам вчення Христа. Хіба не справедливо Христос називає його найбільш великим серед народжених жінками? Але зверни увагу на те, якими шляхами він досяг цього, якими приготуваннями. Він не шукав палаців, не тікав юнаком у багатолюдні і розкішні міста, не віддавався черевоугодництву, але пішов у пустиню, шукаючи лише Царства Божого, не дбаючи ні про одяг, ні про їжу, знаючи, що Бог не позбавить цього слуг Божих і що розкіш — головний ворог незайманості, яку єдину любить Христос і без якої ніхто не може бути допущеним до таїнств Царства Божого. Тому він був обвитий поясом шкіряним, суворо тамуючи розбещеність плоті. Зміцнений так, він був таким великим учителем у такому великому чертозі Божому. О найдорожчий, будемо наслідувати таких мужів! Прагнемо вершини, щоб принаймні оволодіти серединою. Прочитай проповідь нашого Гедеона, яку він проголосив у день його [Івана] кончини. При кінці остання або передостання сторінка так починається: "Глас слова...", який не знаю. Прощай, найдорожчий!

Твій Григорій С[авич].

167

55

[Харків, місцевий; вересень жовтень 1763 р.] Здрастуй, моя радосте, найдорожчий Михаиле!

Коли я читав книгу Євагрія48 про чернецтво, мені найбільше сподобались такі місця, про які повідомляю і тебе, найщасливішого кандидата християнської філософії. Адже ти знаєш, найдорожчий, що я часто вихваляв відпочинок і спокій, проведення часу в Христовій мудрості і називав самого Христа главою схоластів. Але послухай пораду нашого Євагрія: "Отже, вибирай і люби самотнє життя, яке дає можливість користуватися плодами спокою; залиш там мирські клопоти, тобто стань безплотним, безпристрасним, щоб, зробившись чужим усім нещастям, що походять від мирських турбот, ти міг добре скористатися спокоєм". І трохи далі: "Не живи з людьми плотськими, або живи один, або з братами безплотними і однодумцями твоїми". Але ти мені скажеш: я не думаю стати ченцем, і тому для чого це мені? Хай так, але чому не послухати ангельських слів? Тим більше, що простий християнський люд неправильно розуміє ченців. До того ж існує древній афоризм: "Бери вершину і матимеш середину". Щодо мене, то я вважаю ченця найвищим учнем Христа, у всьому повністю подібним до свого наставника. Ти скажеш: апостол вищий за ченця. Згоден, але сам апостол стає ним лише з ченця; поки він керує самим собою, він чернець, коли ж починає керувати й іншими стає апостолом. Христос, поки він був у пустині, був ченцем, тобто майже безплотним, або, як говорять греки, ????? ["невеществен"]. Цим пояснюється, чому ченців називають ангелами; не тому, що вони не мають тіла, а тому, що вони у всьому прощаються з тілом, навіть нирки випалюють, як велить Мойсей, тому що їх долею (о ???~???) є лише Господь ["его же лице вину зрят"]. Однак це відбувається лише після смерті, тобто тоді, коли хто-небудь, повністю залишивши все земне, помирає, так що про нього можна сказати: ["Енох же не обрътеся в живых"] та ін.

Але бувай здоровий, наймиліший, ["и ревнуй духовом вишпіим"]!

Твій товариш по навчанню Григ[орій] С[авич].

168

56

[Харків, місцевий; вересень жовтень 1763 р.] Здрастуй, скарбе софістичних перлин!

Духовна зброя сильніша за тілесну, і ти, чудово з голови до ніг озброєний філософією, цим всеозброєнням не в міру лякаєш і примушуєш тікати інших. Я ж, твій друг, ніколи навіть і краплі, як кажуть, не пролив у море, тобто ніколи нічим не сприяв твоєму озброєнню; в той час як інші допомагають тобі, сам я не корисний тобі. Тому я вирішив спробувати, чи не можу я, дарма що розбираюся в цьому, як осел в лірі, хоч трохи прислужитися тобі. Тому прийми від мене одну схему судження, яку софісти називають ?????????, тобто зростаючою. Ось вона: якщо хто-небудь взяв гроші в позику, то інший не повинен за нього їх повертати. Я взяв у тебе гроші ще безбородим, а тепер, через п'ять років, я став іншим, а саме з бородою. Отже... Якщо ти, можливо, скажеш, борода не міняє суті справи, то візьми судження в такому вигляді: будучи іудеєм, я взяв золото у позику, отже, ставши християнином, я не повинен його повертати.

Будую такий силогізм: із зміною суті одне стає іншим за своїм буттям; але оскільки суть є невидимою і тому духовною, за духом же християнин зовсім змінюється і стає іншим, — отже, той, хто взяв гроші у позику, будучи іудеєм, не повинен платити, ставши християнином. Але мені здається, ти виступаєш проти мене з сотнею сотень твоїх парнокопитних; тому, наслідуючи Теренцієвого Тразона49, я буду обережним і не під кінець, як він, а з самого початку, подібно до боягузливого Полонія50, заберуся в куток і здалека пущу в тебе свою стрілу.

Бувай здоров, альфо софістів/

Осел серед софістів Григор[ій].

168

57

(Харків, місцевий; вересень жовтень 1763 р.] Мій Михаиле, хвала тобі!

Трьох ворогів бачить воїн Христа,

З ними йому завжди доводиться воювати.

Перший ворог його ти, нарум'янена мавпо, ти, світе,

Який наш вождь називає прикрашеною труною.

Другий ворог знадливе тіло жінки,

Яке завжди спокушає мужчину до зла.

Третій і останній ворог, ще небезпечніший, злий демон,

Батько глупоти, від якої походить всяке зло.

Ну, молодий воїне Христа! Куй собі меч!

Пам'ятай, що наше життя це безперервна боротьба.

Твій старий військовий товариш Григ[орій] Савич. 58

[Харків, місцевий; вересень жовтень 1763 р.]

Здоров, любима моя цикадо і найдорожча мурашко/ Михаиле, любителю муз/

Кажуть, що цикади живляться росою. Тому дуже доречно людину, віддану музам, назвати цикадою, оскільки святилищем муз називається то гора росоносна, то найчистіше джерело. Більше того, і в наших священних книгах часто згадується роса, наприклад [роса аермонска] та ін., і дуже часто говориться про дощ і джерело, як наприклад: ["Снійде, яко дождь на руно..."] і ["Ополчишася синове Ісраилстипри 12 источниках"]. Це та роса й вода, що напуває і відновлює спраглі душі. Коли найулюбленіший учень Христа Іван згадує про ці води в Євангелії, він додає таке: ["Сіє же глаголаше о дусъ..."] та ін. Подібно до того, як роса, — по-грецьки ??????, — яка падає згори, зовсім не містить у собі пилу, а є ніби найчистіша, без домішок сльоза погідного повітря, — так і учення І. Христа зовсім непричетне до землі, а все наскрізь духовне, дух же цілком безтілесний, нематеріальний і тому таємно ховається в

169

недоступних сферах, як вода в жилах землі, невидима для звичайних очей, поки не вирветься у вигляді джерела або живого струмочка з розколини скелі. Та ба! Як мало цикад, хоч всюди повно ослів, що люблять каламутну воду і не п'ють, як говорить твій Арістотель, поки не скаламутять води. А скільки стад свиней, які за природою своєю ненавидять джерела, шукають нечистоти і бруд, люблять низькі і болотисті місцевості, тоді як олені біжать до джерел.

Для того, хто вчиться справжньої мудрості, надзвичайно підходить і назва — мурашка, чи то коли мати на увазі наших мурашок, що тягають пшеничні .зерна, або відомих золотоносних мурашок Північної Індії, названих так тому, що вони тягли золото з гірських печер. Маючи їх на увазі, божественний Василій у нашого Еразма51 так говорить своїм нащадкам: "Робити те, що не викликається необхідністю, чи буде це лідійська брила або справа золотоносних мурашок, тим більше не слід, чим менше це потрібно". Ти знаєш із Святого Письма, як Ісус переламує то ячмінні, то пшеничні хліби один раз для народу, другий раз для учнів. Ти чуєш, як мудрість називається то перлиною, то золотом. Вона, як пшеничне зерно з колоса, вимолочується волами, такими, як Лука52. Знову, як золото, ховає її Бог в найглибших тайниках землі, щоб не зневажали її свині, своїм же велить шукати. Таку і настільки велику твою здібність хай возведе Христос на вищий ступінь до своєї слави, недоступної свинським душам.

Бувай здоров, найдорожчий товаришу!

Твій Григор[ій] Савич.

59

[Харків, місцевий; вересень жовтень (?) 1763 р.]

Здрастуй, мій найдорожчий христолюбцю, Михаиле найсолодший!

Коли твій дух діє по-Божому, то це дійсно гідне тебе.

Краще він не може діяти, Бо не займається дрібницями, а споглядає,

Як легковажна юрба дбає про жалюгідне черево. Частіше чини так, бо що є святішим за це видовище!

170

Так живуть Боги, так робить кожен мудрець, Частіше ітідіймайся на цю вежу, звідки можна бачити,

Що роблять у світі людські покидьки. О, який я задоволений, коли бачу, що в юності ти здатний

так діяти;

Які радощі чекають мене, коли досягнеш зрілості!

Прийми слова, якими завжди закінчується лист: бажаю тобі здоров'я, якого не позбавлений і той, хто тобі посилає цього листа.

Бувай здоров!

Твій Григор[ій] Сав[ич].

60

[Харків, місцевий; 28 (29?) жовтня 1763 р.] Найдорожчий Михаиле!

Ледве закінчилася вечірня молитва, як мене викликали, і я став свідком видовища і видовища сумного, хоча й смішного та ганебного. Звідки, скажеш, у тебе вийшло смішне, коли був загальний плач? Хіба це не дивно? Замовкни, мій найдорожчий, і трохи мене послухай. Я ж не лютіший за циклопа. Навпаки, я визнаю, що мені властива деяка особлива гуманність і людяність, але, повір, мені було соромно бачити, як деякі майже по-жіночому голосили. Якби, Господи прости, при самій загибелі Трої я побачив, що люди настільки віддаються жіночому плачу, я, без сумніву, подумав би, що у них немає анітрохи мужності. Тому я втік з храму, бо не міг знести такої ганьби, бачачи, що голосно плачуть ті, яким слід було б інших утримувати від плачу. Де благочестя? Де стара мудрість? Хіба слід такими слізьми оплакувати тілесну смерть, якої зовсім не треба уникати і яку кожний, у кого є хоч трохи здорового глузду, повинен визнати єдиним і найнадійнішим виходом з усіх небезпек і нещасть? Звідки у них така думка? Ти скажеш із Святого Письма. Але в якому місці? Що смерть духовна нещастя, про це можна дізнатися більш ніж достатньо з Святого Письма, але що тілесну смерть слід оплакувати, я не пам'ятаю, щоб коли-небудь про це читав у Святому Письмі, а також і в книгах філософів. Якби ти сам

170

був там, то, звичайно, не утримався б від сліз. Але це ти зробив би під впливом прикладу інших, а не з огляду на суть справи. Так юнацтво завжди у нас псується прикладами винятково нерозумних мужів і старих людей. О часи! О звичаї! Ігумен помер, народ метушиться, плачучи; я сміюся і разомз тим плачу в душі. Сміюся з людської глупоти, її ж оплакую.

Бувай здоров, мій найдорожчий, і, наскільки можеш, намагайся віддалятися від страшенно розбещеної черні!

Твій товариш по навчанню. Григор[ій] Сав[ич].

61

[Харків, місцевий]

Найдорожчий мій юначе Михаиле, будь щасливий/

Начальник варти найближчий до царя І найкраще бачить його обличчя. Так і твій верховний вождь Михайло найближчий

до того,

Хто бог Іакова.

Він стоїть поруч нього й споглядає його лице.

Але хто ж ще бачить божественний лик? Слухай, що каже улюблений учень Христа:

Хто грішить, той ніколи не бачить І не знає його...

Чим більше ти, уникаючи земного, позбудешся

гріхів,

Тим ближче споглядатимеш лице божества.

Облиш земні турботи/ Будь справді святим. Вітаю тебе з новою чеснотою! Так досягнеш вічної

слави.

Що тобі до землі? На ній нема нічого доброго. Відкинувши турботи, якими живе легковажна чернь,

Ти станеш справжнім суперником ангелів, Адже ти, Михаиле, прагнеш найкращів дарів Божих?

171

Щоб ти міг нехтувати звичаями черні, Вислухай, що скажу тобі від щирого серця.

Тільки сприйми це не поверхово. Ангел у тілі, але він є дух,

У тілі ховається Христос, але він є Бог. Зневажай насолоди і будеш для мене великим

Аполлоном, Навіть більше того великим полководцем. Та повір, хоч ти цього не зрозумієш: або назовет мене Брехуном, або я стану для тебе великим

Аполлоном. Прощай, найдорожчий, і день ангела проведи

по-ангельськи!

Твій товариш по навчанню Григорій Савич. 8 листопада 1763.

Перший вірш я написав вчора, другий сьогодні вранці. 62

[Харків, місцевий] Найдорожчому Михайлові мир у Господі!

Колись у цю ніч мати народила мене на світ.

В цю ніч з'явилися перші ознаки мого життя. Другої ночі, Христе, Боже мій,

В мені народився твій, Святий Дух, Бо даремно народила б мене мати,

Якби ти не народив мене, о світе мій, життя моє!

Повернувшися до свого музею і згадавши про день свого народження, про який нагадав мені один друг і власна пам'ять, я почав думати про те, як сповнене злигоднями життя смертних. Мені здався зовсім не безглуздим чийсь здогад, ніби щойно народжена дитина зразу ж починає плакати тому, що вже тоді вона ніби передчуває, на які лиха доведеться їй колись наражатися.

Міркуючи про це на самоті, я вирішив, що непристойно мудрецю ту ніч, коли він, народившись, почав плакати, відзначати келихами чи якимось іншим безглуздям; навпаки,

171

я і тепер мало не заплакав, думаючи про те, яке це нещасне створіння людина, котрій у цьому кіммерійському мороку мирської глупоти не блиснула іскра світла Христового. Думаючипро це, я склав ці вірші і вирішив послати їх тобі, моєму чудовому другові, почасти тому, що ми вже давно не вели між собою бесіди так, як у нас заведено, і стали майже мовчазними, хоча душею я тебе щоденно споглядаю; почасти тому, що я мав на увазі найдружнішим способом нагадати тобі про те, що ми повинні, залишивши всі звичайні і низькі дрібниці, тим палкіше линути до того, в кого є всі скарби мудрості і який один лише, ставши нашим другом, може усолоджувати всі прикрості цього життя, говорячи: я з вами, і ніхто проти вас. Бувай здоровий, найдорожчий з усіх!

Твій товариш по навчанню Григ[орій] С[авич]. Листопада 22, 1763, вночі.

63

[Харків, місцевий; кінець листопада 1763 р.] Здрастуй, моя радосте, найсолодший Михаиле!

Як кажуть люди, рай настільки прекрасний,

Що в ньому приємно жити людині на самоті.

Хтось з мудреців на питання про справжню мудрість Відповів: бути собі союзником і собі рівним.

Так, для мудреця раєм стане будь-який берег,

Будь-яке місто, будь-яка земля і будь-який дім.

Це, мій дорогий, я написав за сніданком, страждаючи не від чого іншого, як від нудьги самотності. Цього не сталося б, якби я пішов на той відомий бенкет мудреців53. Щиросердно тобі признаюся, що для благородної людини ніщо не є таким важким, як пишний бенкет, особливо коли на ньому перші місця займають пустомудрі. Тепер я щасливий і, посміявшися врешті-решт з цього, написав тобі, кого я ніби бачу перед собою і з ким ніби говорю.

Бувай здоров, моя душе!

Твій товариш по навчанню Іригор[іи] С[авич].

172

64

[Харків, місцевий; кінець листопада 1763 р.]

Здрастуй, юначе, безмежно дорогий моїй душі, Михаиле найблагородніший!

Почуваю, якщо не обманює мене моя душа, що знову піднімається проти мене заздрість як з приводу моєї до тебе рідкісної дружби, так і з приводу моїх деяких слів, які звичайно говорю на уроках грецької мови. Очевидно, такий уже світ, що коли сам чого-небудь зробити не може, іншим заздрить. Але буде доцільно сказати: краще коритися Богові, ніж людям. Ми не шукаємо від них слави, а дбаємо про діла Божі, і для мене Христос — життя або смерть. Я переміг і буду перемагати страх за допомогою Отця і його Сина. Невже я не знесу ненависті, якщо наші Авраамові предки говорили колись таке: ми не можемо не говорити про те, про що дізнались і почули. Хто не радіє тому, щоб бути приниженим в ім'я Христа, той не гідний його царства. Хай терпить, хто хоче, в ім'я скупості або честолюбства; я ж, якщо заради благочестивого життя не знесу цієї дрібниці, то буду безсилим і дурним. І яким чином ми здобудемо ту найціннішу річ, якою є дружба, якщо будемо уникати того, з чого вона народжується? Хіба коли-небудь була дружба поміж скупими? Або між честолюбними? Де ти знайдеш жар, якщо весь вогонь чеснот згас? Хіба буває хороший запах мертвеччини? Хто бажає вдихати аромат, повинен бути живим, життя наше Бог, який зігріває нас для чеснот, привабливіше і величніше яких нічого нема. Треба терпіти, треба молитися, і ніколи зло не матиме більше сили, ніж мудрість. Чим більше ми терпимо заради Христа, тим ближче він стоїть до нас, щоб зробити чудовою в нас свою чесноту. Тоді і до нас найближче стосуються ті слова пророка, з якими Бог звертався до борця, тобто свого Іакова, з яких я запам'ятав лише таке: ["Всы ненавидящіи тебе погибнут..."]. Тому хай вони прирікають себе, якщо хочуть, на вічну смерть, а нас на вічне життя. Що ж до мене, то я бачу особливу і найбільшу до мене ласку любов Божу в тому, що мене, який не спить, не раз кидали в ці бурі. Після пережитих випробувань невдовзі я зовсім розтрощу диявола з його слугами не залі

172

зом, але зброєю мудрості, невинності, чистоти і терпіння.

Бог миру хай буде з тобою, вінець мій!

Твій Гр[игорій] С[авич].

65

[Харків, місцевий; кінець листопада 1763 р.] Здрастуй, Михаиле, мій найдорожчий друже!

І мені вже скорпіон готує жало і замишляє мене вжалити. Але чого я не знесу з радістю, тільки б бути корисним тобі і подібним до тебе, заохочуючи вас присвятити себе красним музам? І природа прекрасного така, що чим більше на шляху до нього зустрічається перешкод, тим більше до нього тягне, на зразок того найблагороднішого і найтвердішого металу, який, чим більше треться об землю, тим прекрасніше виблискує. Неправда гнобить і протидіє, але тим сильніше моє бажання боротися з нею. Далі, чи знаєш ти, якими ліками користуються ужалені скорпіоном? Тим же скорпіоном натирають рану і дуже надійно і швидко виліковуються. Тому в Індії, де у житлах повно скорпіонів, як у нас блощиць, кажуть, на столі постійно стоїть напоготові посудина, в якій скорпіони плавають в олії і служать для лікування на випадок укусів. Про це я чув ще 10 років тому. Проте я відверто скажу, в яку частину він збирається ужалити мене, бо ми не всюди доступні жалу, тому що захищені найміцнішою бронею невинності і нею прикриваємося. В яку ж частину він мене жалить? В ту ж, що й собака, який кусає палицю, не маючи сили завдати шкоди подорожньому. Ти будеш сміятися, коли я тобі розкажу про те, що я чув вдома після всеношної. Отже, мені все моє життя доведеться боротися з цими потворами? Це так, мій дорогий. Наше християнське життя це військова служба. Але якщо я сам не Геркулес, то Христос є для нас зразком багатьох героїв. Під його знаменами ми боремося.

Бувай здоров, найдорожчий, і люби грецькі музи разом з доброчесністю!

Твій справжній друг Іриг[орій] Сав[ич].

173

Вислухай, мій милий, про що я вчора дізнався від нашого преподобного і найученішого префекта54, коли йшлося про підступність неправедних. Ось такий двовірш:

:4іе плести інтриг, не плямити кров'ю рук, Не говорити брехні і висловлювати всю правду.

Віршами ми це перекладаємо так:

Не умишляй зле, не плямуй правиці кров'ю, Уникай говорити брехню, говори тільки істину.

66

[Харків, місцевий; кінець листопада початок грудня 1763 р.[ Найдорожчий Михаиле, будь мужнім!

Твого делоського плавця я ледве зрозумів за допомогою словника. Таким чином ти на рівне відповів рівним, тобто за загадку ти побив мене загадкою. Але що має означати твій рак? Можливо, поета так само легко зрозуміти, як мавпу, коли вона розповідає. Зрештою, дещо, що стосується тебе і мене, я зрозумів. Сказав преподобному отцю префектові. Він немало сміявся. Ну, а як ти? Не занепав духом? Я ж принаймні дуже задоволений тим, що не подобаюсь таким мерзотникам.

Повір мені: похвально не подобатися поганим. Чи лихословлять вони, чи обурюються, ти вперто продовжуй іти шляхом добра, а іншому не надавай ніякого значення і зневажай їх, як болотних жаб. Якщо вони самих себе ненавидять і щоденно вбивають, то як же ти станеш вимагати від них, щоб вони іншим робили добро? Нема нічого жалюгіднішого, ніж вони, і ти щасливий, що їх злобу Бог обертає на твою користь. Можливо, і ми не з такою приємністю відчували б близькість один до одного, якби не зустрічали протидії з боку таких людей. Чим більше ти гальмуєш природу, тим більше її збуджуєш.

Бувай здоров / будь хороброю людиною!

Твій Григорій Савич.

Коли прийдеш, загадку відгадаю при тобі. Гей, послухай! Бережи здоров'я, навіщо від столу зразу біжиш до...

173

67

[Харків, місцевий; кінець листопада початок грудня 1763 р.] Найдорожчий Михаиле, здрастуй!

Наш зв'язок і близькість поклали на тебе тягар нестерпних заздрощів, який ти несеш з такою мужністю, якій багато хто дивується. Отже, я бачу твою щиру любов до мене, коли ти вважаєш за краще терпіти заздрощі і ненависть черні, ніж припинити наші зв'язки і наші бесіди. Тому, хоч я і знаю, що найлютіший звір звичайно завжди слідує за благородними вчинками, як дим слідує за вогнем, мені, однак, жаль тебе, бо ти заслужив того, щоб тобі відповідали потрійною любов'ю. А втім, в дальшому прийдеться утриматись від писання тобі листів. Я вирішив поступитися перед юрбою, щоб як-небудь через необережність не зашкодити тому, до чого можна віднести слова: вірний друг пізнається у нещасті.

Ти також припини посилати мені твої чарівні листи, поки не заспокоїться це збентеження і не затихне полум'я ненависті. Це тяжко, але чого не може перенести любов? Я волію, щоб мені було гірше, аби тобі було краще. Будемо, отже, мовчки вести розмову, як відсутній з відсутнім. Ти ж тим часом перечитай ті мої листи, які були адресовані тобі протягом року, — якщо ти цього хочеш і якщо що-небудь сказане там хоч трохи здатне сприяти корисним знанням і доброчесності, пам'ятаючи при цьому, що Зевс не завжди посилає дощ.

Треба бути мужнім, любий Батте*5, можливо, завтра стане краще.

Бажаю тобі здоров'я, найдорожчий!

Твоєї душі співбесідник Григорій Сав[ич].

68

[Харків, місцевий; кінець січня початок лютого 1764 р.]

Здрастуй, найдорожчий для мене з найдорожчих, найдорогоцінніший Михаиле/

Посилаю тобі новорічний подарунок, хапай шапку; ого

174

лоигую тебе вільним, взявши за руку. Що за новорічний подарунок, скажеш ти, коли Нового року немає? І хіба без шапки був досі Михайло? Так, Новий рік пройшов, вислухай мене. "Після ряду днів настав один ясний день".

Для мене і для тебе Новий рік, бо новим є і Сатурнів час56, бо сьогодні ми живемо життям Кроноса51, то хіба не личить послати подарунок? І хіба немає в тебе шапки? Закликаю тебе до шапки, тобто до свободи. Але ти не тільки одягни шапку, пов'яжи поясом чресла свої. І візьми пажу, або жезл, або скіпетр, як це зробив Ізраїль, виходячи з Єгипта, і споживай не агнця, а цей сир [який я тобі посилаю], залишивши прокляту Барбаянську землю, і будь вільним у новій землі. Радій, найдорожчий, і мені якнайшвидше відгіиши. Прагну листів твоїх більше, ніж тих найсолодших листів, яких я досі був позбавлений. Ти разом з Захарією поруш мовчанку.

Дуже прагну до тебе. Григ[орій] Савич.

Подарунок я загорнув у грамоту Александра Великого58, яку, наскільки цьому можна вірити, було дано, щоб забезпечити свободу слов'янському народові, що я вважаю доброю ознакою. Прощай! Бувай здоров!

69

[Харків, місцевий; лютий травень 1764 р.[ Здрастуй, мій скарбе, найдорогоідшніїїшй Михаиле!

Розповім тобі про дещо, якщо і не про корисне, то і не про ганебне. Хай залишить нас все ганебне. Вчора після святої літургії мене по дорозі запросив до себе один чернець не з тих, які в розпусті переверіїгують мирян, а людина похмура, любитель самотності і тверезості, книголюб. Він з радістю мене прийняв і став скаржитися на хворобу, якої він і сам не знав, оскільки вона внутрішня і з'явилася недавно. Пояснюючи, що це за хвороба, він розповідає, що в нього колись була дружина і діти, потім, на превелике своє горе, все втратив. З того часу він завжди шукає самотності, юрба стала для нього нестерпна. Після їх смерті він не пам'ятає, щоб коли-небудь відчував радість. Коротше кажучи, я зрозумів, що його страшенно му

174

чить демон печалі, який звичайно називають бісом меланхолії. "Я тим смутнішим стаю, каже він, чим більше думаю, що і мене чекає та ж доля". "Яким чином?" питаю я. "Біс у присутності моїй і моєї тещі повалив на землю мою жінку і позбавив її життя". І далі вказав причину, чому напав біс. "Обоє ми, сказав він, дуже перелякалися, коли горіла наша хата. Звідси в неї і вселився демон страху, по-народному переполох".

Даючи поради цій людині, я сам ледве не пропав. Я почав його заспокоювати, запросив до себе, дав йому вина, але він відмовився. Шукаючи теми для розмови, я став скаржитись, що миші не дають мені спокою, вони прогризли підлогу і залізли до моєї кімнати. "О, це дуже погана прикмета/" сказав він. Одним словом, своєю розмовою він передав мені більшу частину свого демона. Бо як той, хто має дух блудливості, своїми нечистими і хтивими розмовами легко передає цей дух своєму ближньому, так і він мені передав цей дух. Дуже важливе значення має, з ким щоденно спілкуєшся і кого слухаєш. Поки ми їх слухаємо, ми цей дух в себе вбираємо. Таким чином, демон печалі став надзвичайно мене мучити то страхом смерті, то страхом нещасть, які мають статися. Я прямо став міркувати таким чином: переяславські миші були причиною того, що мене викинули з великими неприємностями із семінарії, значить... і т. ін. Так було в домі такого і такого (він навів безліч прикладів), і незабаром той і той помер. Таким чином, найдорожчий Михаиле, весь день цей софіст-демон мучив мене, і я на це натякав тобі вчора, сказавши: [" Нъчто мнъ печално было"]. Ти спитав: "Как?" — "Было, — відповів я, — нъчто". Коли я ліг спати, після того, якви вчора розійшлися, уві сні мене стало переслідувати бісеня. Я втікаю, воно нападає на тебе, поки я допомагаю тобі, воно на мене нападає, я вислизаю і ледве врятувався. Снився мені й інший сон, безперечно, заспокійливіший, як я думаю, здоровий, який свідчить про те, що розум повертається в звичайний стан. Мені снилося, що я з надзвичайно цінним, мистецьки оздобленим срібним списом впевнено іду до якогось розкішного палацу, причому на варті всюди стоять охоронці, які стежать за тим, щоб мені ніхто не насмілився переііжодити. Коли я дійшов до прекрасних дверей палацу, мене якісь люди почали просити перекласти і прокоментувати декілька віршів поета (не пам'ятаю якого), які служать для того, щоб розганяти нудьгу. Я почав і пролив багато сліз, вигукуючи: ["Кого мнъ даст море слез?"]. Яке, говорю я, безумство вимагати цього від

175

поетів, минаючи Бога! Якщо Бог всюди, якщо він присутній і в цьому черепку (при цьому я підняв черепок з землі), якщо він існує всюди ["аще в нем живем и..."] та ін., то для чого ти шукаєш розради в інших місцях, а не в самому собі? Адже ти є кращим з усіх створінь. Тут, прокинувшись, я відразу заспівав: ["Водна звъра во утробъ"] та ін. Після цього мені стало дуже весело. Чи не здається тобі, що я був у череві морського звіра, якщо апокаліптичний звір єсть диявол. А дияволом я між іншими станами духу вважаю печаль. Я сподіваюсь, що з цими духами я чудово і з завзяттям борюся.

Бувай здоров, найдорожчий, і будь моїм товаришем у боротьбі!

Твій Григ[орій] С[авич]. Напиши три слова, коли я побачу тебе?

70

[Харків, місцевий; друга половина червня 1764 р.] Найдорожчий Михаиле!

Обдумай, чи не згодишся ти під час канікул стежити за заняттями сина судді та інших. Якщо ні, можеш кинути жеребок і зажити двірцевим життям. Прийнявши цю пропозицію, матимеш багато вигод. Насамперед, приємніше буде жити в майбутньому році, навчаючись у різних школах, бо звичайно стає нудно, якщо лишатись довго на одному і тому ж місці. Крім того, подбаєш про гроші. Нарешті, додай до. цього, що вдовольниш ці уперті серця. Однак це за тієї умови, якщо матимеш можливість своєчасно повернутись, щоб зайнятися богослів'ям і грецькою літературою. В іншому разі, яке безумство тілесному золоту надавати перевагу перед золотом наук і Христової мудрості? Якщо вони приймуть цю умову, то я не буду заперечувати проти твоїх вигод, яким всюди я надаю перевагу перед моїми, інакше я не був би твоїм істинним другом. За цей час у нас буде можливість хоч зрідка вести бесіду листами. Отже, їдь і озброюйся не стільки проти нудьги, скільки проти світу, пильнуй чистоту своєї душі. Адже ти потрапиш з диму у вогонь. До цього часу ти лише чув про світ,

176

тепер ти його побачиш. Якщо ти будеш в Бурлуках59, то я зможу легко навідатись до тебе і з тобою, вельми дорогим мені, віч-на-віч вести приємнішу бесіду. Побільше думай і тоді вирішуй. Спіши повільно. Навчись бути сильним. О, якби я міг дати тобі рятівну пораду! Однак у деяких випадках мудрому належить зважати на необхідність. Бувай здоров, мій дорогий!

Вельми відданий тобі Григ[орій] Сав[ич].

Якщо ти бажаєш, щоб я що-небудь зробив для тебе чи сказав преподобн[ому] отцю префектові... напиши якомога швидше!

71

[Харків, місцевий]

"Радій вельми, дочко Сіону, Проповідуй слово Боже, дочко Єрусалима!" та ін.

Адже Господь твій, хоч і старий днями, в той же час новий, оскільки він живе мало в кому і рідко в кому. Це зовсім неабиякі душі, якими керує цей твій цар. Вони теж нові, не пов'язані з нечистими і рабськими пристрастями, як ті душі, якими править не той твій, що називається сущий, а інший, не новий, а звичний Христос, не для всіх спільний, хоч він і править майже всім світом і всіма покидьками людства. Але хай мовчать ті, хто родом з Едома і Ідумеї60, бо з поганого скарбу вони одержують погане і пахнуть мертвеччиною. Але ту дочку, яку народила мати Сіону (я відкидаю народжених з озера зол і бруду), найкрасивішу, сповнену новими пахощами, — її я жадаю почути і побачити, її, яка вся пахне фіміамом, бо вона свіжа і новим жаром дихає від того духа, який завжди живий, хоч давній днями. Тебе любить усяка подібна до тебе душа і слідує твоїм стопам, бо вона і сама дочка тієї ж матері Єрусалима. А дочка Едома, хоч і гнівається, однак робить це мовчки, тобто по-рабському, добре відчуваючи, що ти пані, і тим самим показуючи себе рабою. Бо вона бачить, як з незвичайного походять незвичайні і дивні дари, бачить нову і незвичайну славу, тому що і сам цар гідний

176

подиву, бо він справедливий і лагідний. Щодо мене, то хоч я багато що сказав неясно, однак я завжди з тобою в думках розмовляю і завжди бачу тебе перед собою. Якщо здавалось, що ми трохи були один одним незадоволені, то тепер ще більше палаємо любов'ю. Але я вирішив сьогодні вітати тебе з днем народження. О найлюб'язніша душе моя, тричі жаданий Михаиле, радій!

Твій Гр[игорій) С[авич].

1764, листопада 8.

72

[Харків, місцевий; листопад 1764 р.] Найдорожчий Михаиле!

Посилаю тобі дві, ні, я помилився, три так звані поетичні строфи, підібрані до мелодії, якої ми навчилися від відомого тобі недостойного ченця Калістрата61. Я їх склав, щоб мати можливість співати з ким-небудь із хлопчиків, а не лише виконувати цю мелодію на флейті. Потім, намагаючись, щоб слова не були зовсім беззмістовними, я надав їм деякого релігійного змісту у стилі, як кажуть, простонародної мудрості, яка нас учить оглядатись завжди і раз у раз на наслідки. Останнє прийшло мені насамперед на думку, коли я підшукав потрібні слова. І, по-моєму, не можна вважати обережним, розсудливим того, хто не діє так само. Це практикували і давні мудреці, і, якщо не помиляюсь, з цієї причини Аполлона62 зображали і малювали з чотирма вухами, а римського Януса — дволиким. А якщо ти не гребуєш язичеським богослов'ям, то зверни увагу, чи не звідси також відомі дзеркала Авакума63 або висота і довжина Павла.

Але бувай здоров, найдорожчий, і прийми прихильно в Господі, як це ти звичайно робиш, наші дрібнички! Коли і в який час накажеш прийти до тебе, прийду, повідом через хлопчика.

Твій Григорій С[авич].

177

73

[Харків, місцевий; липень 1766 р.]

З книжки Плутарха "Про спокій душі"

"Я вважав, Фанію, що багачі не стогнуть вночі і солодко сплять". Потім:

"Отже, з життям нерозривно пов'язана прикрість.

Вона існує і в розпещеному житті, існує і в славному житті,

Але втрачає свою силу в житті бідняка..." (Менандр)64.

Але подібно до того, як люди боязкі, захворівши під час плавання на морську хворобу, вважають, що вони будуть почувати себе краще, якщо з великого судна пересядуть до невеликого човна, а звідти знову перебираються в тривесельник, нічого цим не досягаючи, оскільки разом із собою переносять жовч і страх, так і життєві переміни не усувають з душі того, що приносить прикрості і турбує. Таке ж значення має недосвідченість у справах, слабість і безпорадність судження, а також невміння правильно використовувати дійсне становище. Без сумніву, від цього страждають багаті і бідні, неодружені і жонаті, і з цієї ж причини люди уникають публічних місць, з цієї ж причини обтяжлива бездіяльність, з цієї ж причини хочуть здобути доступ в палаци, а здобувши, відразу ж розчаровуються. "Через нерозсудливість сердиті ті, кому погано". Для хворих і жінка є тягарем, і лікаря вони обвинувачують, і постіль їм не подобається, а щодо друзів, то неприємний їм той, хто приходить, і викликає незадоволення той, хто відходить.

Коли ж хвороба минула, стан змінився, той, хто вчора відмовлявся від крохмалю, яєць, хліба з просіяного борошна, сьогодні з апетитом і втіхою їсть простий хліб з кмином. Таким же чином здоровий розум робить легким будь-який спосіб життя, будь-яку зміну. Приклади: Александр прагнув здобути інші країни, а Кратес65, маючи тільки торбу і плані, провадив життя як якесь свято, серед дотепів і сміху.

Таким чином, як черевик і ступня не обернені в різні сторони, так і нахил душі створює відповідне собі життя. Бо не звичка, як хтось сказав, робить життя приємним, а розсудливість створює найкращий спосіб життя. Тому будемо очищати і берег

177

ти закладене в нас джерело спокою душі: для того, щоб стороннє сприймалось без невдоволення, як щось властиве нам.

Не слід з роздратуванням ставитися до обставин,

Бо воно не допоможе; добре буде тому,

Хто правильно використовує існуючий стан речей.

Отже, це правило слід добре засвоїти в першій вправі, щоб, подібно до того, хто, кинувши камінь в собаку, влучив у мачуху і сказав при цьому: "Однак камінь влучив не так вже й погано", — і ми вміли інакше витлумачити те, що, всупереч нашій волі, нам послала доля.

Непогано, що Діоген був приречений на заслання: там він почав займатися філософією.

Зенон з Кітіона66, почувши, що єдиний корабель, який лишився в нього, був перекинутий хвилями разом з товарами і затонув, сказав: "Хвалю твій вчинок, о доле, ти, що скеровуєш нас до плаща і портика"67.

Шо заважає тобі наслідувати це? Ти зазнав невдачі, добиваючись посади? Зате згодом будеш жити в селі, займаючись своїми справами. Тобі не вдалось добитись прихильності начальства? Будеш жити вільним від небезпек і справ. Через наклеп або заздрощі виникає якась неприємність або невдача? Можна при попутному вітрі приплисти до муз і в академію, що й зробив Платон після краху його дружби з Діонісієм68. І, безсумнівно, здобуттю душевного спокою багато сприяє знайомство з життям знаменитих мужів, які спокійно переносили однакову з нами долю. Вороги тривожать дурнів: не роби таких помилок, як вони, і найдеш втіху у твоєму душевному настрої. Безумцеві властиво жалкувати за втраченим і не радіти тому, що лишилось. Що в нас є? Життя, здоров'я, сонце, дозвілля, можливість розмовляти, мовчати та ін.

Про засоби, які служать нам проти душевних тривог, слід подумати раніше, ніж ми зазнали турбот, щоб, завчасно приготовані, ці засоби мали більше сили.

Щодо тих, які вважають, що існує один який-небудь спосіб життя, вільний від неприємностей, то Менандр у поданих віршах переконує в тому, що вони помиляються.

178

74

[Харків, місцевий; липень серпень 1765 р.] Здрастуй, мій скарбе! Найдорогощнніший Михаиле!

Можливо, й з тобою, найдорожчий, ці кілька днів я був грубий і обтяжливий; тоді я і сам собою був незадоволений. Бо коли я нудьгую, коли я смутний і роздратований, тоді не можу бачитись і розмовляти з тобою, як це ми звичайно робимо, тому й не дивно, коли ти міг подумати щось недобре про мене. Але як не вболівати, мій друже, коли від мене відірвали того, хто був однією з найбільших моїх відрад і втіх. Ніхто більше за мене не радіє дружбі: це моя єдина втіха і мій скарб; що ж дивного в тому, що, віддаючись печалі, я не дотримався міри. Ми вибачаємо тому, хто плаче, втративши дорогого коня, або віддається печалі після пожежі. Треба вибачити і мені, бо я не бачу того, хто для мене найдорожчий, і боюся за нього. Тим більше, що людська душа і друг, безсумнівно, цочншіі за все інше. Коли б він був у безпечнішому місці, я менше непокоївся б, але ж він перебуває в панському дворі — кублі обманів і злочинів. Людина в твоєму юному віці недосвідчена, легко гііддається обманові і впливові аморальності; я сам маю досвід і тим більше непокоюся — непокоюся і маю право непокоїтися. Бо що мені робити в житті, чим заповнити свій дух, про що піклуватися? Ні про що не турбуватися, ні за що не переживати значить не жити, а бути мертвим, адже турбота рух душі, а життя це рух. Одні піклуються про одне, інші про інше; я ж турбуюся про прихильні до мене, дружні мені душі отроків і юнаків. Але де труд, там і спочинок. Де турбота, там і радощі. Скупий турбується про золото, страждає через золото, але іноді і тішиться золотом і, щоб тішитись, віддається турботам і радіє втомлений турботами. Так і я люблю тривожитися душею за благополуччя друзів, щоб коли-небудь зазнати також і втіхи, хоч я її зазнаю уже й тепер. Бо що може бути солодшим, як коли тебе любить і прагне до тебе добра душа? Що може бути приємнішим, ніж любов друга? Я не люблю ніякого дару, якщо він не пов'язаний з любов'ю і доброзичливістю. Для мене нема нічого дорожчого чи солодшого, ніж душа, яка мене любить, хоч би бракувало всього іншого. А моя турбота, і радощі, і слава, і, я сказав би,

178

життя, при тому вічне життя що це таке? Дружня душа, душа, що любить мене, душа, що пам'ятає про мене. Ь' я ціную більше, ніж піраміди, мавзолеї та інші царські пам'ятники. А що є розсудливішим від благородної душі і що більш вічне? Я непокоюся тому за мого найдорожчого Яшка і турбуюся, щоб і він мене коли-небудь також полюбив, хоч він і тепер уже любить. Адже любов викликається любов'ю і, бажаючи бути любимим, я сам перший люблю. А хто не любив би душі цього хлопчика? Уяви собі, наскільки сильніше я непокоївся б, якби з тобою, хоч ти і не хлопчик, а дорослий, сталося щось погане. Адже заради тебе, одверто кажучи, заради тебе одного, я залишив мій такий приємний спокій, пустився на життєві хвилі, протягом двох років зазнав стільки ворожнечі, зіткнувся з такими наклепами, з такою ненавистю. Інакше ніякий архімандрит або ігумен монастиря не відірвав би мене від найсолодшого спокою на шкоду моїй репутації і здоров'ю, коли б значно раніше їх наполягань і вимог я не побачив тебе, коли б з першого погляду ти не полюбився б так моїй душі. Я думаю, ти пам'ятаєш, як я був обурений, коли тебе відвертали від занять грецькою мовою і особливо коли тебе запрошували до панського двору, коли ти мало не зробився викладачем німецької мови, як тоді, повторюю, я обурювався? Так буває, коли в левиці відбирають її малят або у чадолюбивої жінки віднімають її дитину. І я зазнав цих почуттів, тому що бачив, як недалеко ти був би від загибелі, ставши учителем у панському дворі або звичайним учителем мови. Всі дивувались, підозрівали, а мої вороги з мене сміялись в чому справа, чому я піклуюсь про тебе більше, ніж про рідного брата. Тому, якщо мене турбує доля мого Якова69, полюбити якого ти сам дав мені нагоду і привід, і якщо я був корисним іншим, то всі вони зобов'язані цим тобі, тобі, котрий один лише витягнув мене з тихої пристані, або, вірніше, любов моя до тебе витягла мене; тобі, кого я так полюбив, що якби ти навіть став моїм ворогом, я не міг би ненавидіти тебе і відмовити тобі в чому-небудь, корисному для тебе... Я знаю, така вже моя натура, що, будучи в стані великого гніву, я відразу стаю лагіднішим навіть до найлютіших ворогів своїх, як тільки помічаю хоча б незначний вияв прихильності до мене. Як тільки ж помічаю, що хтось мене любить, я готовий віддати йому половину днів життя мого, якби це було можливим і дозволеним, зрештою, хто добровільно заради друга наражається на небезпеку, той пев

179

ним чином ніби витрачає своє життя для нього. Іноді могло здатися, шо я гнівався на найдорожчих мені людей; ах, це не гнів, а надмірна моя гарячковість, викликана любов'ю, і прозорливість, тому що я краще від вас бачу, чого треба уникати і до чого прагнути. Отже, поки я усвідомлюю самого себе, поки душа керує тілом, я буду дбати лише про те, щоб всіма засобами здобути любов благородних душ. Це мій скарб, і радість, і життя, і слава. Любов же викликається любов'ю, яку породжує ласка і прихильність у поєднанні з чеснотою. Але ти мені з усіх найдорожчий, і я не пожалкую за моєю самотністю, хоч здоров'я моє і стало підупадати, якщо ти залишишся моїм другом.

Бувай здоровий, найдорожчий мій друже!

Твій Григ[орій] С[коворода].

75

"З Куп'янських степів"70 [до Харкова, перша половина 1767 року]

Мій любий друже! Михайло Іванович! Веселись у Господі!

Мовчання має винагородити. Посилаю Вам нову мою пісню. Ось вона:

ПРІРВА ПРІРВУ ЗАКЛИКАЄ71

1

Годі прірви океану

Жменею землі забить,

Годі огненного стану*

Краплею води залить. Не зможе у темній яскині6 орел розгорнути крил, У край піднебесний таки полетів звідсіль. Не буде плоттю ситий дух.

6 Нос potest dici ????? locus subterraneus obscums, angustus73.

179

2

Прірва дух у чоловіку,

Ширша всіх небес і вод.

Не наситишся довіку,

Чим звабляється народ. Від цього-бо скука і скрежет, нудьга, печаль, Від цього неситість, із краплі більший встав жаль. Не буде плоттю ситий дух.

З

Роде плотський! Невігласе,

Доки будеш тяжкосерд?

Серце обмуруй тимчасом,

Глянь-но на небесну твердь. Чому ти не хочеш знати, де таїться Біг? Чому ти не дбаєш, щоб побачить його зміг? Прірва прірву вдоволить враз.

Ця пісня не великий камінь, а дуже маленький камінець, проте небезкорисний для виховання благочестя. Всередині він, без сумніву, має іскорку і не позбавлений леза, щоб вирізати плотські пристрасті; він трохи схожий на ті кремені, за допомогою яких у юдеїв колись робилося обрізання. Ми прив'язані до світу, ми захопилися плоттю, заплутались у софізмах диявола. Проте якщо ми частіше робитимемо спроби, то є надія, що ми коли-небудь з них виплутаємося і піднімемось увись для насичення [...]74

76

[До Харкова] Вселюб'язний друже, Михаиле Івановичу!

Щодо справжньої Вашої любові до мене не сумніваюся, що вона бажає знати, де я нині перебуваю. Моя тепер rusticatio75 в Курежі. В самотності не один, в бездіяльності за роботою, у відсутності ітрисутній, при аварії неушкоджений, у смутку задоволений.

Ви все розумієте, хіба in jactura sint; id est76 розгубився; повірте, такий несподіваний вихор вихопив мене з Куп'янських

180

степів, що, окрім ютки77 та бурки кирейної, нічого не взяв. Про цю бурю пізніше поговоримо. ? negotiositas78 моє все є... та Ви ж про це знаєте... в боротьбі з нудьгою. Коли б хто сторонній це прочитав, без сумніву сказав би: чорт тобі винуватий, коли самохітно всіх справ уникаєш.

Смішні мені, душе моя, ці розуменята! Вони не міркують, що біс нудьги подібний, та і є він [такий], до внутрішнього вихору, який тим бурхливіше пориває, чим легше перо чи очеретину схопить, і чим більше через легкість свою подається йому, тим неспокійніший стане, в той час коли імпет по імпеті79 стрімкіше народжується, розсікаючи, як прах, і крутить без кінця, як листя, пожадання душі, яка хвилюється і неутверджена. Що ж це за ліки? Та й, крім того, вони тільки доти розуміють нудьгу, поки вона нас принуджує [змінювати землі на ті, які гріє інше сонце]80, і, бажаючи вилікувати, радить, [як каже твій Горацій81, багато досягти за коротке життя. Але це ж саме й означає терзатися цим демоном]82.1 що є нудьга, хіба не незадоволення? Як же вона скрізь по всьому розлилася! [Не задовольняє тебе твоє вчення? І в тобі сидить твій демон. Мені не подобається, що я не досить музикальний? Що мене мало хвалять? Що зношу удари і ганьбу? Що я вже старий? Не задоволений тим, що мені щось не до вподоби? Роздратований через безчесну поведінку ворогів і ганьбителів? Не вони, а той же біс завдає мені неспокою: а що як прийде смерть, бідність, хвороба? Нас непокоїть, що всі підіймають нас на сміх, що слабне надія на майбутнє? Хіба душа не страждає від усього цього найжалюїііщіїїгим способом, ніби її підіймає порив вітру і жене вихор]83. Ось, душе моя, як я розумію скуку, а не те тільки, що розмовами вселюб'язних моїх не насолоджуюсь. І що є блаженніше, як у тому досягти душевного миру, щоб уподобитися кулі, якій байдуже, куди не покоти. Я тобі, друже мій, кажу, що нема божественніше й премудріше цього розмислу, і вигукую з твоїм тезкою84, котрий цю кулю тримає: "Хто як Бог?"

Ваш доброприхильний Гр[игорій] Сковорода. 25 червня 1767.

Люб'язному Миколі поклін. Михайлу Івановичу Ковалинському.

180

77

[Із села Гусинки до Петербурга, 1787 року початок серпня 1788 року]

Люб'язна душе моя!

Радуйся, веселися, дерзай, мир тобі хай буде вовіки!

Дякую доброму серцю за вогаенадихнутого листа твого, а без нього весь мені Всесвіт, що приноситься в дар, не тільки твоя юфта85 немила. Чи вник ти в це Павлове слово: "Не шукаю-бо вашого я, тільки вас"86. Хвалить тебе добрий у мені дух мій, що, постійний ти в любові до убогого мого странництва, викрив, що ти... тобто наріжного каменя бачу, що і сам ти не шукав у мені ні моїх плоті й крові, але того єдиного, про якого написано: "Почуй, Ізраїлю, Господь Бог твій посеред тебе". Тримайся-бо цього наріжного каменя, що царює в нас, і кифи, цей серед нас камінь є пристанищем для всіх, хай шукає світ інде собі допомоги та утіхи, хай хвилюється в усьому мирному потоці — це-бо є все живе, є лід і вода непсютійна, але вона є основою і надією безсердечним людям, як це пишеться: "Ріка, що тече, — основа їхня". Ти ж, о чоловіче Божий, тікай від таких, а тримайся любові. Все минає, любов же ніколи, все тебе залишить, окрім люб'язного, сущого всередині тебе. Це: той стоїть за стіною нашою, в тюрмі нашій він світло. Коли захвилюється море, коли заграє плоть і кров, коли знімуться хвилі смертного страху, не біжи шукати допомоги по вулицях і по чужих домах. Ввійди всередину себе, мимо йди, кров і плоть свою пройди, всю тлінь і нікчемство ось тобі спасительна паска. Залиш свою погибель, навіть коли дійдеш туди, доки прийдеш, стань зверху, де іде отроча, і буде в світі місце його; він отроча тим, що не старіє, адже після сили став ветхий деньми Самсон. Кричи, горлай, стукай, буди, він честолюбний, хоче, щоб ми його просили, і начебто спить; хай навчить нас наша біда, горе, де шукати його. Цей-бо прожене твоїх філістимлян, поклавши заборону мору і вітрам. Докажемо, сподіваючись на цю гавань, що ти справдешній син... я ж є...87 чи Варсава, тобто син світу, що знайшов у смерті своїй істину, яка навіки пробуває, і на ній із Ноєвою голубкою заспокоюся безпечно. Хай сповниться слово Ісаїне: "Назвешся творцем загорож і стежки свої всередині заспокоїш".

Друг твій Варсава.

181

78

[До Петербурга! Із Ольшанської Іванівки, 1790 року, верес[ня] 26-го.

Улюблена більше всіх людино, Михаиле! Мир тобі, муже божественних бажань!

Мати моя, Малоросія, і тітка моя, Україна84, посилають тобі в дар малорослу дочку Авігею "Ікону Алківіадську". Прийми її і, наче Давид, насолоджуйся нею. Вона не лицем, але серцем красуня, і вся слава її всередині її. З нею бесідуючи, бесідуєш зі мною. Серце моє в ній, а її в мені. Вона народить тобі одного лише сина, тобто справжнє начало.

Рід цей лицемірний і солодкоокий, лаючись, називає біснуватою і буйною. Я ж тебе, раніше юнака, тепер же знайшов мужа за серцем моїм. Вся моя дума твоя є, а твоя моя. Ось єдність! Любов! Дружба!..

Листа скорочу. Не утримую від бесіди з дівою Свою. Тільки пропишу співану мною в Харкові пісеньку Харкову в серпні:

ОРАДІЯ ДО БОГА ЗА МІСТО ХАРКІВ З такого зерна Захарії-пророка: "Сім очей Господа..."89

[Захары прорікає, що в тебе сім очей.

Сьоме око місто Захарія.

Цим семи очам ти єдиний, Христе, зіниця.

Сліпі очі, коли закрита зіниця.

О, розкрий свої очі, зглянься на нього!

Так місто Захарія буде справжнім сонцем]90.

Ці очі розкриє Авігея у Захарієвому свічнику. Ти versus facies slavonicos91.

Яків мій92 до цієї моєї "Дочки" простудився. Замастив у ній і моє, і ім'я [того], кому піднесена. Звідкіля це? не знаю. Через це пересилаю до тебе, друга, цей для нього списаний список. Уживай ліпше його собі, цю твого ліценціата93 душу. Коли Бог допоможе, вслід "Авігеї" ще мої два синочки виправляють крильця і думають до вас летіти. "Стародавній світ"94, (пишу "ы" ut differat ab Шо95: "мір", і "Михаїл, що боре

182

сатану"96. Вони народжені для тебе і посвячені від самих пелен твоєму духові. Покаже пролог. Будь же їм батьком і покровом навіки! Але потерпимо. Знімаються копії. Чи оригінал переслати? Побачу. До "Дочки" випадково прив'язалася "Ода" Сидронія-єзуїта97. Добро ж! На ловця звір, за приказкою. Після річної хвороби переклав я її в Харкові, відлітаючи до матері своєї пустині. Люблю цю дівчинку. Гей! Достойна вона бути серед тих, що зігрівають блаженну Давидову та Лотову старість, тих "приведуться царю діви". Прикладаю тут-таки, як хвостика, і застарілого мого листа гусинківського. Нині усамітнююся у мого Андрія Іван[овича] Ковалевського98. Маю моєму чернецтву повне заспокоєння, ліпше Бурлука. Земелька його є нагірна. Лісами, садами, горбами, джерелами розкреслена. На такому місці я народився біля Лубен. Але нічого мені не потрібно, тільки спокійна келія та й насолоджуватися моєю жінкою такою: "Цю полюбив від юності моєї..." О найсолодший органе! Єдина голубиця моя, Бібліє! О, коли б збулося на мені те: "Давид мелодійно виграває, дивно. На всі струни ударяє. Бога вихваляє". Для цього я народився. Для цього їм і п'ю та з нею поживу і умру з нею, амінь! Твій друг і брат, слуга і раб

Григорій Варсава Сковорода Даниїл Мейнгард.

Число моїх творінь99

Ліпше визначають зірочки

1. Наркіс. Пізнай себе***. Першородний плід.

2. Симфонія біблійних слів до цього: "Сказав: збережу путі свої".

3. Симфонія "Коли не пізнаєш самого себе..."100 та інше***.

4. Неграмотний Марко101. У Як[ова] Правицького.

5. Алфавіт миру (про природу)***.

6. Розмова "Кільце"*.

7. Стародавній світ.

8. Жона Лотова*.

9. Боротьба Михайлова із Сатаною**.

10. Ікона Алківіадська***.

11. Бесіда 1-ша: названа "Сіон".

182

12. Бесіда 2-га: "Сіон".

13. Бесіда 3-тя: названа "Двоє"**.

14. Діалог: "Душа і Нетлінний Дух". У Правицького.

15. Притча, названа "Убогий Жайворонок". У Диського.

Переклади Із Ціцерона

1. Про старість. Піднесена Степ[анові] Ів[ановичу] Тев'яшову, полк[овнику].

Із Плутарха

2. Про смерть.

3. Про Боже правосуддя*.

4. Про убереження від боргів. Дарована Олек[сієві] Юр[ійо-вичу] Сошальському.

5. Про спокій душевний. Підн[есена] Яков[у] Мих[айло-вичу] Захаржевському.

6. Про бажання багатства. Завезена до Криму без списку.

7. Єзуїти Сидронія "Ода про усамітнення" et cetera102.

У друга нашого бабайського ієрея Як[ова] Правицького всі мої творіння зберігаються. Про мене, хай би вони всі давно пропали. Я здивувався, побачивши у нього мого "Наркіса" і "Симфон[ію]: "Коли не пізнаєш..." Я її, ожовчившись, спалив в Острогорську, а про "Наркіса" навіки був забув. Просіть у нього. А я не тільки апографи101, а й автографи роздав, роздарував, розкидав.

Не приносить користі врожай, якщо немає доброго піклування.

Джерело щедро розливає воду, а посуд її зберігає104. Post scripsi. При "Авігеї" прийміть і "Алфавіта — сина". Так дух велів.

183

183

[Із с. Іванівки до Петербурга. 2 квітня 1794 р.]

Найжаданіший Михаиле! Мир тобі і твоїм!

Старість моя страждає, але страждає тлінне тіло, а не душа. ["Жену Лотову", уже совершенную, пришлю, аще бог восхощет, через Андрея Ивановича105. Пришлю и "Потоп Зміин"], і ти побачиш і, можливо, будеш здивований. Адже ж обидві книги присвячені твоєму імені. Обидві починаються прологом. Я зробив пролог і до "Наркіса", тобто до книги "Пізнай себе самого", але цей пролог прийде в свій час. Однак що ж це таке? Коли я побачу домівку твого тіла, домівку, в якій мій Михайло живе? Від чекання я знемігся. Зрештою я завжди з тобою. Бо ми не ті... ["Плоть ничто же..."]

Бувай здоров, найдорожчий!

Твій і слуга і друг Григ[орій] Даниїл Мейнгард.

ДО ЯКОВА ПРАВИЦЬКОГО

80

Із Гусинського лісу 1782-го року, жовт[ня], 3-го дня.

[Шановний у Христі мій отче! Мир тобі в нашому Бозі!

Перебуваю в тліні, праведно несу кістки, Бог для мене розум, скеля, надія та любов]1.

Він мене не залишає в часи старості, коли бідніти [випадає] немочам моїм; він мене захищає од відчаю, укріплює до цноти, огороджує необорною стіною супроти всіх диявольських прилягань; я нікому не заздрю, нікого не ненавиджу — всім друг, і для мого серця немає ворога в усім Всесвіті. Чи не це є той Ісаїн мир та веселощі? "На горі цій вип'ють радість, вип'ють вино..."2 Всяка плоть є пристанище, і плач, і лож... Що ж є тверде? "Посеред вас стоїть..." Стоїть, тобто непорушна гавань. Такий є один лише святий. Такий є твердь, кифа, петра, адамантова гавань, материкова земля, твердь і град апокаліпсичний. Чи ж бо не це є та земля, створена Божим словом посеред води? Чи не це є новий світ, рай? Чи не тут почиває Ізраїль, перейшовши море? Гей, туди зійдуть усі покоління. Чи ж бо не на цій петрі чи скелі сідає Ноєва голубка? "Полечу і спочину..." "Очі твої, мов голубині..." Чи не на цій кифі утверджується вся церква, що зневажила із голубицею плоть свою та кров і яка побачила ту гавань? "Царя зі славою узріть, і очі ваші побачать землю здаля". Чи не ця земля і цар говорять: "Маловірний, чого усумнився?"3 Блажен ти є, Симоне, сину голубиці Ноєвої... Чи не те є кров, плоть, вода, непостійність, лжа, і вогонь, і погибель? Чи не те є пекло і смерть? Чи не царство посеред нашої непостійності стоїть. Чи не це є істина і кифа? Чи не кифа є та гора, на якій із Ізраїлем співає таку радість: "Радості вашої ніхто не забере від вас". А вино таке: "Доки п'ю я нове вино в Царстві Небесному?" А хто п'є? Твій син, Григорій Сковорода упивається від жиру дому Божого, знайшовши всередині себе із Соломоном щільник вічності, і усолоджується із отцем своїм, отим Лотом: "Народ мій дасть пахощ свій". "Серце моє є серце твоє". "Та й тії в нас

183

єдино будуть". Усолоджується і Вас згадує, пробуваючи Вашим найнижчим навіки слугою

Григорій Сковорода.

81

Із Маначинівки 1785 року, жовт[ня], 3-го дня.

Улюблений у Христі, брате Якове!

[Хай буде з тобою той мир, що вищий усякого розуму!

Пробач мені, коли чим скривдив тебе, перебуваючи серед Вас. Ти знаєш, що я дратівливий, але ти знаєш також, що від природи я схильний до людяності і незлобивості, які стверджують людину. Добра, тобто справжня людина завжди виносить добре із доброго скарбу серця. І все ж більшість з моїх друзів такі, що ладні, зі свого боку, дратувати мене, коли я намагаюсь попередити будь-які їхні нерозумні вчинки, при цьому вони не зважають на те, що я керувався доброзичливістю, коли це робив. Бо справді, людське серце і розум аж ніяк не можуть бажати зла людям. І я так само, коли роздратований або маю поганий настрій, роблю це, не бажаючи зла. Але ті, хто вважають, що мені не властива лагідність душі, помиляються або виступають проти істини. Бо як ліки не завжди приємні, так і істина часто буває сувора. І немає таких, які б завжди корисне поєднували з приємним. Але забудьмо взаємні образи і повернімось до всепрощення]4. Один одного тяготи носячи...

Листоподавця цього прийміте доброприємно, незважаючи, що він митарем є, але як друга і людину. Коли що маєте передати мені, можете через нього довірно. Що? Не пише нічого до мене Михайло5? Чи немає окулярів, чи листа до мене, чи чогось?.. Про лексик6 не тужіть. Лист мій до Василя Павловича при поклоні моєму отцю Сильвестру дає знати, що лексик у мене наявний7. [Я тебе звільнив від зобов'язання, яке ти мені дав щодо лексикону, аби не примножувати твоїх турбот].

Отцю Василю, отцю Євстафію,отцю Гуслисті від мене щире цілування. О Наємане, Наємане! І тобі, друже мій, тут-таки духом істини віддаю поцілунок. Хай утішить усіх нас Господь Бог

184

наш миром і любов'ю, хай пробудете Ви мені, а я Вам навіки щирим пошанувачем та другом8.

Григ[орій] Сковорода

[Все минає, але любов після всього зостається.

Все минає, але не Бог і не любов.

Все є вода навіщо на води сподіватися, друзі?

Все є вода, але буде дружня пристань.

На цьому камені заснована вся церква Христа.

Це нам і кефа, петра і скеля.

Гр[игорій] Сковорода

Написане після.

Цей лист затримався. Листоноша обдурив. Тепер, я вважаю, він справно дійде до тебе через нашого Олексія. Якщо ти вже описав мої нові книги, то надішли мені оригінали. Надішли і той мій діалог, що ти його перед усіма звичайно вихваляєш: надішли його разом з оригіналами. Після того, як він буде переписаний, я поверну його тобі, якщо Богові буде догідно. Нехай буде названий цей діалог "МаркоПрепрости й". Чому ж замовк наш Михайло? Він не пише, не надсилає окулярів або скрипочку9. Очевидно, він тепер захлинається величезними двірськими хвилями, страждаючи від спеки. О світе, найнещасливіше море! Щасливий той, хто рятується від хвиль, подібно до Петра. Будемо тікати від світу, перебуваючи в гавані і зневажаючи оману світу. Світ це скупість, честолюбство, плотська насолода. "Це вкидає у всегубительств о". Я бажаю і молюсь, хай звільнить нас усіх від цього десниця Божа.

Ваш спільний брат у Христі].

Панові моєму

отцю Якову Правицькому, в Бабаях.

184

82

[У село Бабаї 6 березня 1786 року].

Дух велить трохи з тобою порозмовляти, подавши до цього випадок і час. Обіцявся-бо ти мене відвідати, але й письмово не відізвався ти до мене і не роздразнив до відгуку. Скажи мені, друже, чи ж бо здоровий ти? Не запитую про тіло. Чи ж бо не загубив ти досі сам себе? Тобто думок своїх і серця свого. Думки і серце зі мною тепер, відповідаєш мені, вірю. Це ж бо і біда є. Не можу розлучитися із тим, що завжди мучить і палить і чи в цьому гірке і завжди текуче вічних мук джерело? Чи не це є справжня загибель? Згубити себе самого, втекти, згубивши себе. Це також не уникнути бід; ніби бідство, як вудка, що всередині серця ув'язла, серце ж бо завжди з людиною, і воно є людина — це є одне правдешнє нещастя, люта смерть і пекло; не гадайте, що нещастя зовні. У вас і в нас те, що входить ззовні, не сквернить людину. Чому ж так само супротивно не сказати те, що приходить ззовні, не онещасливить? Де ж і звідки? Те, що відходить од серця. Ось суть, котра сквернить. Бачиш, що в нутрі нашому щастя й нещастя; яка ж бо є познака спокійного і блаженного серця? Те саме, що здоров'я тілесного. Приймаєш їжу, їси солодко, спиш і обертаєшся скрізь весело. Ось Павло визначає здоров'я серця: "Завжди радійте! Безперестанку моліться! Подяку складайте!"10 Коли таке серце є, тоді ти не старий є чоловік і не гроб поваплений, але цілий, нетлінний і новий; радуйся, цього в Новий рік бажає тобі твій друг

Григорій Сковорода.

Маначинівка, березня, 6 дня.

185

83

[У село Бабаї]

Із Маначинівки, 1786-го, березня 20-го дня.

Друже Якове, радуйся у Господі!

Чував, що дещо мені прислано від нашого Михайла. Коли так є і воно в твоїй руці, то передай, друже, через цього листоношу до мене. Коли Господові моєму догідно, гадаю відвідати Вас весною. Пришли, друже, також "Розмову, названу Марко Препростий". Вона повернеться знову до тебе. Все інше, коли тобі догідно, або тепер, або тоді візьмуться, коли до Вас приїду. Наєману Петровичу мир і благословення і всім співбратам нашим ієреям. Цілуйте також духовну матір мою ігуменю Марфу. Писати до неї поледачкував. Бог миру хай буде з усіма нами! Амінь!

Тобі і всім вам правдешній і небагатослівний друг Григ[орій] Сковорода.

Пришли, друже, цитринчиків пару: хай прохолодиться хвороба моя, чи соку чорносмородинного, чи журавлино-ягідного, чи будь-якого для чаю. Рештки гарячки мучать мене. Два місяці вогневиця шаленіла в мені. Початок і кінець її чад проклятих московських печей11. [Що таке цей чад? Іноді ми жартуємо: чад цей північна чума. Константинопольська чума вбиває за три дні, а ця за три години. Що хвилює народ? Не що інше як чума і [...]12.

Панові моєму

ієрею Якову Правицькому в Бабаях.

185

Із пустині Маначинівської 1786-го року, квіт[ня], 25-го

Христос воскрес!

Люб'язний друже і брате у Христі Якове!

Хай буде мир Божий в серці твоєму і тілі! Цей є центр наш, і твердь, і кефа, і край, і кінець, і решта малятам, тобто дурникам євангельським. Земля і пристанище серед водного тління нашого, силою і десницею вічного основане нею. "Розтягнув я сам небо та землю втвердив", говорить Господь-Вседержитель у Ісаї13.

А хто Христа знає, то не важливо, що він не знає інше, А хто Христа не знає, то не важливо, що він знає інше14. Про це нам чи нерозумно похвалитися? Гей, не безумно15. Більшість у самих собі бачить смерть. А ми воскресіння16.

Бо ми воістину воскресли і живі є. Амінь. Обрадував душу мою люб'язний лист твій, що дихає любов'ю і миром Христовим. Це є союз досконалості.

Від старості своєї поледачкував навідати Вас. Пізніше прийду, коли Господь доброзволить. Не печись про "Розмову Марка". Вона завжди є ваша і повернеться до твоєї книгозбірні.

Хочеться закінчити "Лотову жону". Однак принесу з собою, щоб написане виписали. Що мені найлюб'язніше на небі і на землі: саме повчитися святині, у ній єдиній живу й умираю! Помалу-малу відходимо від плотської тліні, коли є блаженна і вседенна смерть, та наближаємося до Господа, що є святиня, кефа і воскресіння наше. Що ж бо є блаженніше життя нашого? На ньому збувається таке: "Покладу лукавість їхню на рівне..." "Окрилатіють, мов орли, потечуть і не утрудяться..." Поглянь на забаву мою, друже! ???????? по-еллінському називається те, чим хто головно життя своє забавляє. Ось забава Давидова: "Про накази твої розмовлятиму я"17. Ось Павлове: "Чи ж бо мені жити: Христос..." Ось Луки та Клеопи: "Як кажуть, що він є живий?.." О воскресіння! О інше воскресіння, що світу не вірить! Як усолоджуєш серце моє! Блаженний той, що побачив з товаришем красу твою! Той, що

186

їсть тебе, ще захоче... Це кажу тому, що, кінчаючи "Жону Лотову", насолоджуватися маю новим вином із новим моїм Лотом — Христом Ісусом, узявши заручини з ним у вірі Божій.

Христос воскрес! Друже Наємане! Вкуси й ти щільника воскресіння і всіх ангелів його! Всіх! Жихорайський з Бабаєвським і з Воскресенським18 зі всім клиром своїм. Бажаю, люб'язний друже Якове!

Тобі і всім твоїм брат і друг Григ[орій] Сковорода. Панові моєму

ієрею Якову Правицькому в Бабаях.

85

[У село Бабаї]

Із Гусинки, 1787-го року, січень, 18 дня.

Вселюб'язний отче, друже й брате у Христі Якове! Радуйся, дерзай і будь здоровий у Господі нашому!

Ані стареча лінь, ні морок, ні холод земний, ні несправне перо із чорнилом не могло мене зупинити, щоб подати: gratulor, saluto, graece (по-грецьки ???????? — поздоровляю) тебе в Новий цей рік! Радуйся в Новий рік! Хай радується і весь дім твій, і вся яка є суть твоя! Хай радується і Євстафій, і Іван з Наєманом! Хай звеселяться Бабаї зі всіма своїми галуззями, селами! Хай возрадуються і гори Ваші, і ріки хай заішещуть руками! Хай обновиться і все живе, що довкола Вас! Молюся, коли ж це буде! Тоді, коли посприяє Господь благословенням своїм Сіону. Як? Тоді, коли в людях буде благословення і серед нас. А що ж бо є добра воля? Ось що: "Дух правдивий обновить у утробі моїй". Коли хто не має нового серця, тому весь світ є стара ганчірка. Коли чия душа тужить, тому весь світ плаче. Коли чиє серце мучиться і страждає, тому весь рік без свята. Коли чий дух відчаєм окрижанів, тому весь рік без весни. Коли чий смисл мертвий, тому весь вік без життя. О люб'язний друже мій Якове! Виблюймо старий квас мирський. Знайдімо нове серце. Одягнімося в одежу нових нетлінних надій, в нутро братолюб'я. Тоді нам все живе просвітлиться, весь мир заграє

186

і заскаче. Буде нам щодня Великдень, не зайде сонце нам, і місяць не умалиться нам. Ми ж наречемося народом святим, людьми оновлення. Добре серце, любов, Бог, сонце правди, що весноновотворить усе живе, є те саме. Ваш щирий любитель, пошанувач, брат

і найнижчий слуга Григорій Сковорода.

Вибач, люб'язний, що не прислав я Вам "Жону Лотову". Весною хочу Вас навідати, коли Богові вгодно, і привезу. Якщо ж [ні], дайте знати, відразу ж перешлю. При зимніх трасовинах може вона загубитися, тому не даю через Григорія Юрійовича19. Не смутіться. Вона завжди у вас. Інше те, що в пустині можна подумати, щоб завершити її, а зима безгодна. Я і це з бідою пишу. Михайло мій досі мовчить. Нітрохи не дивуюся. Блаженні ми, Ізраїлю, коли Бог дав по вуха миру й часу.

Бог нам створив спокій. Тоді нарешті пізнається цінність часу, коли він утрачений20.

Пришли, друже, барильце пива бабайського, але як не важко. Я всім задоволений, слава Богу!

Панові і отцю моєму

ієрею Якову Правицькому в Бабаях.

86

[У село Бабаї]

Із Гусинки, 1787 року, березня, 6-го дня.

Люб'язний у Христі отче, і брате, і друже Якове! Веселися у Господі!

Пришліть мені "Симфонію. Коли не взнаєш самого себе..."21. Переписавши, знову відішлю до Вас. Посилаю до Вас "Жону Лотову". Побесідуйте у Христі з нею. Вона чиста чистим, і цей кумир є плодоносний вірним Божим. На ній-бо можна від каменя підняти дітей Аврааму... Вона не доведена до кінця. Але хто дочекається кінця у завжди текучому джерелі? А що я сказав, обіцяючи закінчення, це стосується книжечки, по

187

чатої мною: не до "Жони". Ця книжечка навчає, чи так належить читати Священне Письмо? Коли одне Боже слово стане зрозуміле, тоді увесь Соломонів храм стає світлий. Для прикладу в цьому взяв я таке: "Поминайте жону Лотову". І, тлумачачи це слово, скаламутив усю купель Священного Писання. Хай зрозуміють ті, що сплять, сказати б, на Біблії і з Павлом: ті, що живуть у законі, не багаточитання робить нас мудрими, та довгожування змусило сказати таке: "Чи ж знання цієї книги не учився?" І хай пізнають, що один день у тисячі і навпаки — 1000 слів Божих в одному слові заховуються. Нині ж з жоною кровоточною багато жеруть для самої дизентерії; і немає людини, що може дати їм смак плювання, жування і переломлення такого: "Зуби його білі од молока". "Пізнається ними в переломленні..." Все дає смак свій: і зірки в сховищах своїх блиснуть, коли є вони з числа таких: "Ізраїль, що товче манну в ступах".

У блаженне число таких людей хай упише Христос усіх нас!

Бажаю, Ваш всещирий брат і найнижчий слуга

Григ[орш] Сковорода.

Postea scripsi. Хай же назветься ця книжечка "Жоною Лотовою"! Передмовою ж хай буде цей мій до тебе лист, о улюблений друже! Тобі цю наречену, безжіночну і чисту голубицю, в дар подаю першому і тобі вручаю іменем Господа нашого Ісуса Христа.

Інше, при переписці звели дотримуватися орфографії. Знову-таки, всі її листки берегти від нечистоти. Цілуй люб'язного Наємана Петровича і всю нашу братію. Мир у днях наших! Амінь!

Панові моєму

ієрею Якову Правицькому в Бабаях.

187

87

[Із села Гусинки у село Бабаї 21 березня 1787 року]

Березень, 21-го.

Отче, і брате, і друже!

Отак на ньому світі живий будь, веселий будь, а про себе Богові молись, ще й справді, коли якось треба сказати: хм! хм!

Молюся. Помилуй мене, Господи! Подай мені в серце братолюб'я! Та не бути мені, як яр тур, та бути мені, як вівця безборонна.

Молитва й терпіння, терпіння та молитва, — це є мені межа, і щит, і сила, і надія, і втіха, і мир. Мені? Ні. Не тільки мені, а всім.

Не пишу більше: серце болить. Іван Максимович докаже Вам, чого не пишу.

Ваш син, і брат, і друг Гр[игорій] Сковорода.

88

[У село Бабаї]

Із Гусинки, 7-го жовт[ня], 1787.

Люб'язний отче, і друже, і брате Якове! Радуйся з усією нашою братією!

Всепокірно прошу за кров китичну22. Ми з братом Василієм спожили і, бажаючи Вам і всьому Вашому дому з люб'язною Христиною здоров'я, потягли у власне своє здоров'я гарно-гарно. Ще надчікую із Харкова... Дивно мені! Ви, сниться мені, переписали "Михайлову боротьбу" і знову вимагаєте? Одначе посилаю. Хай дістанете, чого Ваш перепис не має. Не гайтеся ж вельми. Проте через невірні руки ні! ні! ні!..23

Я вважаю за краще, щоб вона згинула у Вас, ніж має ходити по руках нечестивих.

Тепер я готовий породити на світ щось хоч і невелике, але благочестиве, позначене для якогось друга. Тому я пишу в небагатьох словах, поспішаю явити на світ, поки є для того час.

188

Бо близька, навіть стоїть біля дверей, ворожа музам зима. Тоді вже треба буде не писати, а гріти руки. Далі, відносно того, що я готовий створити на світ і що близьке до народження, про це ти уже знаєш. Бувай здоров!

Твій слуга і брат.

Сир нашого Михайла десь застряв у дорозі. Окуляри мені не підходять, я подарував їх Йосипу. Він обіцяв в обох листах велику пряму флейту. Коли буде, мені невідомо. О, якби, крім усього іншого, він сам повернувся до нас. Легка дорога до Аверна24... О нещасна людина! Втратив єдиного семирічного сина. Він помер у велику п'ятницю. От як світ спочатку тішить, а потім, нарешті, мучить і терзає, як тигр. Мирський шлях... бачиться чоловікові як добрий. Остання ж його суть пекло. О блаженні люди, їм же Господь Бог їхній. Ці наживуться у батька. Амінь!25

89

[У село Бабаї]

Із Гусинської Скринницької пустині 1788-го року, серп[ня] 4-го.

Улюблений в Дусі Святім друже Якове! Дерзай у Господі!

Коли вже встала з постелі люб'язна наша Христина, радуюся заради всіх нас. Коли ж возкрилилася у світ першорідний, звідтіля-бо прийде в нижчий, радуюся заради неї; а щодо нас обурююся, що залишає нас у цьому печальному пристаниську.

Життя це є нам темниця, Вірний же друг є нам денниця.

Дякую Вам і Христині за китичну кров. Питний і їстівний монумент є живіше наочної пам'ятки. Юлія Цесаря так само один раз у липні26 поминаємо, а нашого істинного кесаря Христа щоденно хліб та вино мов дзеркало нам, але й самого духа сердечного, його вигляд і тінь спожито істиною та життям

188

буває, і є, і буде. Однак ось Вам, за бажанням Вашим, херувимської пісні paraphrasis27:

Тайновидним херувимам відповідні І животворящій Тройці пісню зносим, Видимий цей весь світ викинем з серця.

А вмістім невидимий і його царя, Що оточений і стережеться тьмами Списоносних херувим-серафимів, Аллілуя, аллЦлуя]! Аллі[луя]!

?????????28 є списоносним лейб-гвардером. ??????????????29, тобто оточений списоносною гвардією чи шиком. Дариносима є півгрецьке, а півслов'янське.

Ангельське Ваше бовтання читав я ангельським-таки серцем. Бовтає сатана з ангелами лютими своїми. Бовтає і Бог Яковий зі своїми, як це є написано: "Ангел Господній збурює воду".

Каламутив і збурював воду, щоб випливло таке залізо. "Ти є Петро (по-єврейському kupha — камінна гавань і кораблям авраамським лоно), і на цьому камені..." тощо. Сатана ж бовтає: хай потопить у виблюваних водах оту жону з дитиною авраамською. Бовтає: хай покриє і змішає з водою гавань, хай ніхто не уздрить вічності, хіба тління, що є матір атеїстів. І це-бо є злиття, що проклинається у Єзекіїля, за що жахливо погрожує Вишній. Але наш Бог це! Що велить ангелу своєму Єремії? "Коли відведеш чесне від негідного, устами моїми будеш". "Збурюй-бо молоко, і буде масло". Збурюй воду, і залишиться масло30. Про ангелів наклепникових це, що говорить: "Зробися сиром, як молоко, серце їхнє". Забовтали і сколотили із сиром тління і із сирною водою те масло. "Спливе залізо". Тлінним своїм днем і сонцем, ніби землею, загребли той нам день і сонце. "В сонці поклади поселення своє". "Благовістіть день від дня: новий від старого, вічний від тлінного. Ніщо-бо не є добром, тільки Бог, і ніщо не є світлом, хіба він. І саме сонце є то тьма і ніч, це так!" "Пом'янув уночі ім'я твоє..." "Полюбили люди тьму" тощо. Бажав Христос збовтати воду гергесинцям31, але вони відпросилися. Агарине чадо32 є те саме, що верблюд: любить мутне пити, мішає і збовтує та чистоту згубить. Сир більше масла любить. Що-бо таким допомагає доїти Яковові та Йовлеві вівці та кози? Ці-бо мотилеїдці у Єзекіїля, зненавидівши оприснок вічності, з гер

189

гесенськими свиньми їдять людську мотилу, збовтавши чисте з нечистим, але не відбовтавши нездорового від здорового. Ми ж, о друже, є дітьми Сариними", дітьми премудрості Божої, що вранці б'ють і виганяють із храму все, що безчестить дім Божий, як ото Христос мотузкою тією. "Мотузка черлена вуста твої..." "Це муж, а в руці його вже землемір". Ця мотузка нєііікідливих зберегла вивідувачів Навинових у Єрихоні34. Що ж бо є ця мотузка? "Дасть мені Господь язика..." "Дух животворить..." Почуй, сине людський, дерзай і очищай храм Господній. "Одне просив від Господа..." Мир тобі! Землемірити, розсудити (у Павла говориться: дух розділення — spiritus discretionis), звести чесне від недостойного і скаламутити воду, бовтаючи Духа Святого такою бурею: "Був шум..."

Це є повинність ангелів Божих, намальованих не на землі, а на небесах.

У тому числі і нам бути бажаю.

Амінь!

Люб'язний друже!

Твій друг [Григорій Сковорода]

Люб'язному другу Наєману Петровичу найнижчий мій поклін і мир Божий. Так само отцю Василю, другу й братові у Господі.

Я тілом далекий від вас, але серцем близький.

Серце в нас щира голубка Ноя. Ніщо так не дивне, як безодня святого серця.

Тоді святе, коли тільки возвеличує. Все трава і лушпиння, все прах і тінь.

Все минає; серцем людина вічна. Чисте серце перебуває в любові, але любов залишається

в ньому ж.

Але ця любов є Бог, отже вічна людина. О люди! Навіщо ви дивуєтесь океану, навіщо дивуєтесь

зорям?

Ідіть, поверніться додому! Пізнайте себе! Цього буде

досить.

Амінь.

190

БОЖЕСТВЕННА ГОЛУБИЦЯ СПІВАЄ

Все походить з безодні глибокого серця,

Після смерті все починається знов. Так зерно знов дає ростки, так воно ховається вглиб.

Що ж ти боїшся смерті? Ось тобі подоба35.

Так само все, що пусте в твоєму житті, відносить божественний вихор. Ангел... збурює порожній хаос... Так... коли пройде важке хвилювання, то... ось священний ковчег!

І тут Ноєва голубиця:

Я знайшла скелю. Сатано, плоть, світ прощайте! Досить ви мене хвилювали. Тепер у мене святий спокій. Амінь.

"Агх" (замок) означає те ж саме, що й "агса" (ковчег). Ковчег, скеля над потопом, кефа, гавань є те ж саме, що і святий цей початок.

"Той, що входить спочатку [в] origa36, здоровий має ????36.

Панові моєму

ієрею Якову Правиць[кому] в селі Бабаях.

90

[У село Бабаї, 31 грудня]

Із Бурл[ука] 1788-го року в останній день.

[Улюблений у Господі брате Якове! Мир і радість тобі від Господа Бога!]

Зимую в Бурлуці. Коли Господь захоче і не візьме [...]37 його від мене, мене ж від тіла, гадаю відвідати Вас [...] Де і коли померти? Не боїться той, про нього ж [каже] Авакум: "А праведний житиме вірою своєю"38. "Помічай-бо незлоб'я і побач правоту..." А я найсолодший [...] мій останок у мені (посеред Вас стоїть...) давно вже бачу. А що? Коли дістали Ви від мене листа і в ньому херувимську від мене paraphrasin?39 Не знаю. З листом до Василя Павловича послав я до Вас його учня

190

із Бурлука. Може, не дістали? Гніваюся, але тропіки. Багато там доброго. Це пишу у сум'ятті. Не чекайте-бо бесіди, хіба [...] притчі, сухі, немазані. Цілуйте від мене всіх [...] Наума Петр[овича] і отця Василя із Євстафієм і весь клір [...]

91

Із Гусинки, травня 10, [1791 року].

Христос воскрес! Улюблений друже Якове! Радуйся у Господі!

Вас не вітаю зі святом, а вітаю люб'язну нашу Христину з дітьми, як малят у Христі. Досконалі ж мудрствують із Золотоустим: "Святу не час творець, але чисте сумління". У Ісаї це правдешнє свято зветься: "Радість вічна над головою їхньою"40. Головою людині є серце її, що панує над тілесним світиком. І коли ця голова не болить, як у сина Єлисеєвої вдовиці41, оживленого Єлисеєм, тоді здійснюється на нас висока притча така: "Святій людині кожен день свято". І в цю-бо мітку влучає Ісаїна така стрілочка: "Радість вічна", тобто безперервна, яка щодня творить пасхи Великдень. Такий же є і Сираховий празник: "Веселощі серцю життя чоловіку". Ось істинне свято Давидове! "Мир багатолюбним закон твій". Що за користь, коли на повітрі не в серці погідно і весна? В серці ж таке: "Схвилюються нечестиві..." А я щоденно таку пісеньку співаю: "Христос — моя сила..." Від чуття чистого у Господі празникують. О чуття чисте! Як небагатьом ти є другом! Про нього ж приказка така: "Чисте небо не боїться блискавки і грому". О Боже мій! Як світ це зневажає! Яке ж знову воно велике! А чи важко це доказати чи викрити? Це пантекостіа42 через три дні! Це подання, обіцянка! Це надії звершення і вінець святові Пасхи! А чи щось здійснилося? Ось що: "Серце чисте створи, в[еликий] Боже..." О чуття (знову кажу) чисте! О серце! Як небагатьом ти другом є! Завершу із Соломоном: "Хто скаже: "Очистив я серце своє..."?43

Ось яким святом, друже мій, тебе вітаю чи кажу по-еллінському ????????, ублажаю. Це свято від твоїх вулиць не віднялося, як пригрожує Ісая. Ти йому, а він тобі є друг.

191

Співрадій же зі мною. Адже і я, милістю Вишнього, сподобився цього небесного торжества і шуму тих, що празникують, бути співучасником. Це єдиний є мій жеребок, і спадок, і премудрість, кінець, цвіт і плід життя та трудів моїх заспокоєння; і все добре мені — серце чисте. О! Тоді б те здійснилося на нас: "Клявся у гніві моєму". "Коли ввійдуть у спокій мій?" Тобто бідами і трудами побив я їх. Чи ж не доберуться тепер до мого свята? Прости, люб'язний! Від надлишку сердечного набалакав багато.

Ваш співторжественник Григ[орій] Вар[сава] Сковорода.

Через дітей Захаржевських44 маю листа від Михайла45. Боже мій! Як прагне до нас. Хай вистраждає (залишийого) прокляття гніву Божого, коли якось сягне у мир нашого свята. Ті, що люблять Бога, йому єдиному грішать на те, щоб справдився перед ними у словах своїх, і тим ліпше перехилить таких на свій бік.

Дістав на Світлій седмиці46. Коли вже святкує, перешліть "Михайло-сатано-махію"47. Але це передаю на волю Вашу. Люб'язному Наєману Бар-Петру48 радість і мир Божий від мене з усім його гніздом і з пташам Іллею. Також отцю Василю, і отцю Євстафію, і бідненькому моєму Любачину, сліпенькому, і всьому вашому кліру добросердний мій поклін. Амінь!

Це пишу через Олексія Юрійовича49. Він при мені жалівся, ех musca elephantem faciens50, що не міг у вас (у друга!) випросити дурнички — кілька трояндових кущів. Про це він вельми трагічно розповідав. Чому Ви такі скупі та горді? Навіть їдучи мимо, не обіцяв до Вас заїхати. Відвідайте його й мир сотворіте!

Панові моєму

отцю Якову Правицькому в селі Бабаях.

191

92

[У село Бабаї]

1792-го року, січня 5-го, із Гусинки.

Улюблений друже і брате у Христі Якове! Радуйся з люб'язною Христиною і з дітьми в Новий цей рік! О Боже! Гей! Мені давно нудно, що з Вами не бесідую. Коли в цю зиму чи весну не стягну свого тілесного тлінного линовища (exuvium), подбаю побачити Вас і насолодитися бесідою у Христі, що мене знає і я його... Тепер же голубиними крильми любові відвідую Вас. Прости, люб'язний, що на твого й твого чада листа не відповідав. Серце справді бажає, але старість і лінь є холоднокровна. Пишу адже вам, хоч і хворий. Благословен Бог мій! Коли є немічний, тоді й сильний є із Павлом. Хвороба моя це старість, тік кровний і вогневиця не так через неповстримність, як від неналежного харчу. Ліва частина примучує мене, а частина добра в боках дому мого. Сара моя погладжує мене... О discors concordia rerum!51

Хай здивується розум твій від мене. Пришли, друже, Злотоустого, справа в тому, що людина є всієї Біблії кінець, і центр, і гавань. Вона жертва, олтар, фіміам і все інше...

Нині Вас доручаю з улюбленою Христиною і з дітьми Богові Авраамовому і пробуваю,

люб'язний друже, До Вас вседбалий старчик Григ[орій] Сковорода. Люб'язному у Христі отцю, його преподобію панові Якову Правицькому в селі Бабаях.

ДО   РІЗНИХ  ОСІБ

93

[До Йоіля]1

[Із села Коврай до міста Переяслава, початок січня 1758 або 1759 року] БОЇТЬСЯ НАРОД...2

Блажен, о блажен,

Хто з перших пелен

Себе присвятив Христові,

День-ніч в його мислить слові,

Взяв іго благе є,

Ярмо взяв легкеє,

До того звик,

До цього навик.

Це жереб святий.

Солодке це взнаєш, впасти

Не зможеш в мирське й пропасти, ні!

В горі й біді не скучить,

Ні меч, ні вогонь не розлучить,

Все сладість розводить,

На серце не сходить,

Хіба тому,

Знати кому,

Скус далось дорогий.

Життя ти — Христе, За мене вмер теж. Мав початки дати швидко Літ моїх, а дав наслідки. Зітри серця твердість, Вогню пали щедрість На смерть марноті І злому в житті, Живу тобі, мій світ!

192

Коли ж від гріхів воскресну, Вдягну плоть я небесну, Ти в мене, в тобі вселюся І солодкого нап'юся. З тобою в бесіді, З тобою в совіті, Сонце зайде, Сонце зійде — Це вік злотих літ!

[Настав Новий рік, радуйся по-новому, шановний добродію!

(хай буде гарним для тебе Новий рік!)

З новим здоров'ям, друже, з новим щастям!

Про це, дорогий Іоїле, молиться Григорій,

Молодий любитель еллінів, а твій старий друг]1.

94

До Гервасія [Якубовича]

[Із села Коврай до міста Переяслава]

Найпревелебнішому у Христі отцю Гервасію4 Григ[орій] Сковорода бажає доброго здоров'я!

Ти уже готовий до від'їзду. Нам здається, що ти вже линеш на крилах. Тому на ознаку нашої синівської любові й пошани до тебе прийми від нас пісню відхідну, яка називається по-грецьки апобатеріон. Апобатеріон походить від грецького слова ??????????, що означає відходити, від'їжджати. В пісні тих, що від'їжджають, проводжають побажаннями добра і різних благ. Правда, наша пісня майже зовсім селянська і проста, написана простонародною мовою5, але я сміливо заявляю, що при своїй простонародності і простоті вона щира, чиста і безпосередня. Царів і тиранів ми часто всупереч нашій волі вихваляємо, але з друзями справа зовсім інша. Те, що тут сказано, викликане не силою, не страхом, але прихильністю. Від лестощів моє серце не менш далеке, ніж Китай від Португалії. Але чого я виправдовуюсь? Хіба хто мене звинувачує? Ніби я не знаю твого серця або твого ставлення до мене? Я знаю,

192

що ти її із задоволенням приймеш не тому, що це пісня; не тому, що вона звернена до тебе, а тому, що належить мені, якого ти не ненавидиш, щоб не сказати — любиш. Ми зараз, сумуючи за тобою, втішаємо себе цією пісенькою, співаючи її під звуки кіфари або ліри6. І в подальшому, коли цей сум збільшився від розлуки з тобою, будемо пом'якшувати й його тим же способом, поки...

Якщо боги дадуть можливість побачитись із тобою. Якщо ж вишнім бажане буде інше, ми, однак, вірно будемо берегти пам'ять про тебе.

Прийми слово, яким завжди закінчується лист: бувай здоров, чого часто не позбавлений і той, хто тобі посилає листа!

1758 року, серпня 22, з села Ковраї.

REVERENDISSIMO S[ACRO] S[ANCTO]

IN CHRISTO P[ATRI] GERVASIO CAPMEN APOBATERION7

Чи пісня на відхід8

їдеш, нас покинуть хочеш, їдь здоровий, цілий, отче! Будуть хай вітри погодні, Тихі, жаркі, нехолодні,

У щасливу путь

Хай шляхи ведуть!

Мандрівні хай щезнуть страхи, Спіте, подорожні прахи, А слухняні, добрі коні Хай несуть як по долоні

У щасливий слід,

Мов гладенький лід.

Оболоки, геть невірні! Хлющі, не ідіть надмірні, Не печи, пал полуденний, Місяцем твій озаренний

Доброщасний путь

У ніч всюди будь!

193

Той твої направить ноги, Хто дав землю і дороги І оте, котре високо, Хай твій шлях хоронить око.

Щасний хай відхід

Доброславить вхід!

Краю, порадій щасливий Муж приходить добротливий. Кинь заздроснії звичаї! Щасний, хто його пізнає.

На ясний вінець

Добрий хай кінець!

95

До Кирила [Ляшевецького]9

[У м. Воронеж] [1761 р.]

Щирий друже, найдорожчий Кириле!

Чи повіриш, що мені бракує слів написати до тебе? Бракує. Однак я вирішив трохи побалакати з Кирилом. Я послав тобі один за одним три листи, в яких не було, як кажуть, нічого святого, крім звичайних дрібниць, крім справді пустих справ. А чого б ти чекав від людини, яка всю себе навіки присвятила музам, як не того, що стосується виключно вдосконалення душі? Ти говориш, що я обіцяю величні речі. Так воно і є, мій друже, якщо зважити на мою душу і бажання, хоч не завжди бажане здійснюється. Про мене, хай інші дбають про золото, про почесті, про Сарданапалові бенкети, про низькі насолоди, хай шукають вони народної прихильності, слави, ласки вельмож; хай одержать вони ці, як вони думають, скарби я їм не заздрю, аби я мав духовні багатства, і той хліб духовний, і той одяг, без якого не можна ввійти у вельми прикрашені чертоги небесного жениха. Всі свої сили, всю свою волю я сюди скеровую: хай зникне все тілесне! Павло проголошує: "Я все втратив і вважаю це дрібницями, аби лиш знайти Христа". Я також кричу: переслідую і, можливо, наздожену.

Адже у великому достатньо і бажати.

194

Але ти хочеш, щоб я ясніше показав свою душу. Прошу: я все лишаю і залишив, щоб протягом всього свого життя досягти тільки одного: зрозуміти, що таке смерть Христа і що означає його воскресіння. Бо ніхто не може воскреснути з Христом, якщо спочатку не помре з ним. Ти скажеш: дійсно, чи ти не тупий, якщо до цього часу не знаєш, що таке воскресіння і смерть Господа, тоді як це відомо жінкам, дітям, всім і кожному. Звичайно, це так, мій Кириле, я тугодумний і тупий разом з Павлом, який співає: "Я все витерпів, щоб пізнати його: і силу його воскресіння, і його страждання".

Яке це має значення? Зваж, про що він каже. Що значить пізнати його і силу його воскресіння, як не пізнати Христа і силу воскресіння його? О жалюгідна тупість наша! Ми уявляємо себе у фортеці Святого Письма і, можливо, не знаємо, що таке бути хрещеним, що означає вкушати від священної трапези. Я к що це за своїм буквальним смислом, як звичайно думають, зрозуміле, то для чого було говорити про таїнства? Хіба розумно називати незрозумілим ітаємнимте, що всім ясно, навіть недосвідченому? Давні фарисеї й книжники з пихою думали про себе, що вони розуміють закон Мойсея, і однак Христос назвав їх сліпими. "Бо хто пізнав розум Господній?" Це дійсно говорить Павло про Святе Письмо, в якому розум Божий ховається, замкнутий, недоступний і запечатаний. І хто ж зірве печатку?

Тепер ти розумієш, мій найдорожчий Кириле, що має на увазі, до чого прагне і чого жадає моя душа, щоб не питати про те, чим я займаюся. Але послухай, що мене особливо вразило у Сенеки, слухай уважно. Ти робиш найкращу і для тебе рятівну справу, якщо, як ти пишеш, твердо ідеш по шляху здорового розуму! Як нерозумно випрошувати те, чого можеш сам досягти. Не треба здіймати до неба рук, не слід умовляти сторожа храму доггустити нас до вуха статуї, щоб нас могли краще чути. Бог біля тебе, з тобою, в тобі. "Я так кажу, Луцілію: всередині нас священний дух, який стежить за нашими добрими і злими ділами й береже нас; як ми з ним поводимося, так і він поводиться з нами. Добрий муж без Бога ніхто".

О Кириле! Чи не здається це тобі громом з третього неба? Чи не з того це числа, якого людям, тобто відданим плоті і світові, не можна сповіщати? Ось моя розмова.

Бувай здоров і воздай мені любов'ю за мою любов!

Липня 19, [в Стариці].

194

96

До Федора Панасовича Жебокрицького10

[1764 р.]

Любезному пріателевь Федору Афанасьевичу Жебокрицкому в Дмитровку

Найдорожчий юначе, мій Федоре!

Даремно ти чекаєш від мене сьогодні чого-небудь іншого, крім дрібничок. По-перше, я зайнятий, і потім — немає відповідного настрою. До того ж, коли я це пишу, один балакун меле мені на вухо всякі нісенітниці, незважаючи на моє обурення і мою зайнятість, і нема Аполлона, який би мене від нього захистив, як він захистив Горація. Пізно ввечері Гриша сповістив, що є листоноша, який від'їжджає завтра вдосвіта. Всупереч моєму щоденному звичаю, я при світлі лампи приготував два листи. Бо і ніч тепер коротка, і очі в мене болять, і, крім того, маю звичай вставати рано. Чому ти досі мовчиш? Щодо мене, то я раніше писав тобі, якщо випад... Якщо ти хворієш тілом, люди тебе назовуть нещасним, але не я. Якщо ти твердо ідеш шляхом, яким почав іти, то, на мою думку, ти щасливий. Іди, слідуй, дивись навкруги, дивись вперед, шукай, стукай, настоюй, але уперто і наполегливо: Царство Небесне, як і дівоча незайманість, любить, щоб його брали силою. Хтось слабшає? Ти зміцнюйся. Хтось ображається? Ти знось образу. Хтось вдається у розпач? Твердо стань на якір. О, щасливий той, хто вступив на шлях Господа/ Але тричі, чотири рази блаженний той, хто несхибно йде по ньому. Лише стійкість одержить у нагороду вінок. Лише вона одна, але, на жаль, майже ніхто по-справжньому і серйозно не слідує за цією направляючою ниткою. Жоден філософ, жоден художник не такий самотній, не покинутий так на самого себе, як той, хто вчить про вічне життя. Появу такого будівника світ висміює, мудреці називають його дурнем, ченці під машкарою благочестя переслідують, єретики, хитро перетлумачуючи, спростовують, юнаки уникають, старці гребують, царі пригнічують, бідні зневажають; і чи не здається він тобі якимось царем блазнів? Але він знає своїх і знає, для кого він воскресає. Яка безчес

195

на людина не бачить його живим? Але хто, крім обраних, бачить його воскреслим? ["О глубина" та ін.] та ін. Але бувай здоров, мій найдорожчий!

Твій в Господі Григ[орій] Сковорода. 22 квіт[ня], [з Харкова].

97

До Василя Максимовича11

Харків, місцевий [лист], друга половина 1764 року

Люб'язний друже, Василю Максимовичу!

Слава для людини неоціненний скарб. Справедливо ми чинимо, що чесно зібране багатство зберігаємо, а вкрадене відшуковуємо. Та ж справедливість вимагає від нас, щоб ми чесними справами наживали і зберігали собі славу, а вкрадені наклепницькими пазурами дбали знову собі повернути. Ви, друже мій, гадаю, повірите, яких злобних я маю наговорювальників. Коли б вони мені приписували звичайні беззаконства, терпів би. Але ці немилосердники таким необмеженим дихають на мене наклеішицтвом, що, окрім мови про надзвичайну зіпсованість мого норову, як вони проповідують, чинять мене душепогубником чи єретиком і через це забороняють підлеглим своїм слухати мої розмови. Цього я не терплю і зробив коротке очищення, яке Вам, другові моєму, і посилаю. Воно хоч не може стулити їхніх гавкітливих щелеп, але трохи прищемлить їх, щоб незлобнії правдиві серця менше терпіли од цих зваб.

Друг ваш Григорій Сковорода.

По-перше, ходить думка, начебто я деяким юнакам доказував, що ця чи інша якась стать людського життя шкідлива та нещаслива і навпаки, деяким статям приписував істотне блаженство. Але чи міг я мати таку безумну і шкідливу думку? Ті, що пізнали мене внутрішньо, ті досить запевнені, що я

195

щодо цього маю спільну думку із Максимом святим12. Він каже, що ніде немає злості, ніколи ні в чому. Як же так, коли бачимо, що майже скрізь сама злість? Він навчає, що злість є нічим іншим, тільки тими-таки створеними Богом речами добрими, але які приведені кимось у нелад. Ось, наприклад, наклав хтось на голову чобота, а на ноги шапку. Нелад лихий цілковито, але щоб шапка чи чоботи не були корисні людському життю, хто скаже? А скільки я бачив, що такий нелад переважно залежить від розгляду часу, місця, міри й особи. Наприклад, у гарячий літній полудень немає резону шубу тягати; або коли хто заснув не в час, і без міри, і не на місці це достойна догани непорядність, але не сон чи гнів все-бо на благо. І хіба я не розумію, що мудрі люди життя людське уподобили комедіальним ігриськам? Можна сказати, що ти цього образу за природою в театрі не можеш вдало з'явити. Але чи можна сказати, що та чи інша особа комедії шкідлива, коли її з'явив добророзумний творець? І великі персони, і прості маски премудрий творець визначив у важливій цій життя нашого комедії. Розмірковуючи про якість чиєїсь природи, можу я сказати, що ти, наприклад, гидливий, жалісливий, несміливий лікарем чи кухарем бути тобі не варто. Але коли я комусь казав, що лікувальна наука і кухарське мистецтво шкідливе? Часто я мовляв, що тобі чи іншому бути священиком чи ченцем не за природою, але щоб сказав, що священство чи чернецтво стать шкідлива ніколи такого не було. Хто за натурою своєю копіткий і старатливий, такому можна сказати, щоб не намагався стати градоначальником, де постійні є оказії до гніву та незгода. Але чи можу я подумати, щоб людському свавільству непотрібні були командири? Даруйте мені! Не такого простого досяг я поняття, щоб зійти до таких дурниць. Багато хто називає мене розумною людиною, але такі думки можуть прийти хіба в скажену голову.

Коли ж я зможу завірити правдолюбні і незлобиві серця в тому, що мені ніколи в розум не приходило називати істотно шкідливою будь-яку стать життя і що я учив завжди оглядатися на свою природу, коротко сказавши пізнати самого себе, до чого він народжений, адже нікого Бог не обійшов ласкою. Тепер же я тим-таки до істини схильним розумам залишаю, на розсуд за це огуди чи хвали я достойний? Тільки покірно прошу взяти до розгляду таке: звідки поміж народу такі непорядки, розрух та неспокої? Чи не від того, що численні,

196

за приказкою, не народилися до священства, а повлізали в ризи, тобто, не будучи грибами, повлізали до кошика? Через те й чиниться, що одних священство добрими зробило, а багатьох проклятими. Звідси чиниться, що найпростіша стать буває причиною людині щастя, як вона природна їй. Коли правдиво і гарно кожен свою персону з'являє, звідки така сутолока в театрі? А від того, без сумніву, що невдало з'являє, а невдало, безперечно, від того, що його природі незгідно, йому шкідливо й суспільству недобре. Багато є таких, що добрі були б купці чи орачі, якби взялися за невластиву їхній природі стать. Інші були б управні стряпчі, коли б у чернецтво не влізли, в якому той один, котрий повстав супроти природи, більше наробить спокус, аніж п'ятеро чесних можуть це залагодити, як звичайно буває в комедіях. Ось моя думка й намір, через що я завжди радив молодим людям погоджуватися зі своєю природою, щоб вони в театрі життя нашого могли зберігати добропристойність, що буває в майстерних акторів. А коли хто випадково натяг машкару, не зовсім його натурі відповідну, щоб, скільки можна, вдало в ній чинив без спокус і щоб хоч трохи від того жалоби поміж народом і нарікань перед Богом зменшилось у стані своєму. Я б сам сьогодні кинув би свій стан і вступив би в інший, коли б не відчував, що копітка моя й меланхолійна природа відповідає найпростішій приватній і самітній машкарі, в якій, коли не можу ні в чому любій вітчизні служити, то в крайньому разі всією силою дбатиму не бути нікому ні в чому шкідливим.

Є ще один наклеп, важливіший інших намов, а саме: кажуть, ніби я засуджую вживання м'яса та вина. І це є увіч маніхейська єресь13, давно вже проклята святими соборами. Інші мені приписують й те, начебто називаю самі по собі шкідливими та негодящими золото, срібло, дорогу одежу та інше цьому подібне. Те чуючи, сміються ті, котрі моє серце знають. Правда, що був час і тепер буває, що я через внутрішню свою економію утримуюся іноді і в дозволені дні від м'ясоїдства та вина. Але чи лікар осуджує, наприклад, часник, коли вживати його не велить, як комусь увійшов до очей шкідливий жар? Адже це відомо, що всі добростворенівсещедрим творцем речі не всім і не завжди бувають корисні через певні обставини. Правда, що деяким я радив, щоб вони обережно ставилися до вина чи м'яса, а іноді й зовсім їх від того відводив із огляду на їхню гарячу молодість, але коли батько малому синку вириває

196

із рук ніж і не дає йому користуватися збройовим порохом, а сам ним користується, чи не виказує це ясно, що він ще не доріс до того, щоб користуватися цими речами і повертати їх на свою користь, до якої ті речі винайдені? Ось звідки мене почали вважати за Маніхеєвого учня.

Достеменно, будь-яка їжа чи пиття корисні й добрі є, але треба зважати на час, місце, міру й персону. І чи не біда була б змішана зі сміхом, коли б хто дитині в колисці налив смоктати гострого оцту, восьмирічному хлопчику дав чарку міцної горілки, а мисливцеві, що повернувся з полювання чи змерзлому від довголіття старому ітідніс солодкого молока? І як неправильно пошанували мене за Маніхея, так й не по заслузі моїй вважають за багатствоненависника і людиноненависника, тобто за такого, що тікає від людської спільноти. Коли Бог визначив мені в простій масці грати в театрі, то треба зберігати добропристойність і в уборі, і в спілкуванні з достойними людьми і завжди пам'ятати про свою перед ними мізерність. Це я, сам дбаючи виконувати, радив так чинити й іншим і через це потрапив у наклепи, від яких коли буду звільнений за допомогою добророзумних та милосердних сердець хоч трохи, то невинність моя, ставши безпечнішою від цих немилосердних докірників, допоможе мені легше виконати Господню заповідь: "Любіть ворогів ваших" і таке інше...

98

До Йова [Базилевича]14

У листі Ваш[ого] високопр[еподобія] до отця Йосипа приписаний і мені поклін знищив мій сумнів про Ваше до мене серце. І я не вважаю Вас із числа тих, котрі вустами своїми благословляють, [а серцем клянуть].

І достеменно шляхетній душі властиво хоч ненавидіти когось, та явно, а не ховати добросхильним лицем свого недоброволення, це природно рабським серцям, що народилися на лицемір'я та лжу.

Вітаю Вас із не зовсім ще проминулим святом, а більше з бажаною відсутністю його високопреподобія достохвального нового святогорського ігумена отця Кордета15.

197

Гадаю, кожен чесний учень поболить серцем, що позбувся такого і великого члена тіла. Але що діяти? Цього вимагали того мужа великі заслуги.

...Безперервно в школах, храмах проповідував, наставляв непр освічену і світськими гадками осліплену юність студентську словом і життям і, бувши рідненьким учнем любові насадника Христа, скрізь і завжди, ніби грім, гримів про згоду і конкордію16, найбільше в компаніях.

Що ж до мене, то я цього чистосердечного мужа уподобив би святому пророку Йоні, який, скинутий у демонородні хвилі, цілому училищному кораблеві добротишшя, а його керманичу зродив полегшу. Адже він, окрім того, є вельми 6 ??????????? ????17, при тому тямить арифметику ??? ?? ??????????18, коротко сказати, ??? ???? ??????? ??? ??? ?????????????????????19, до війни і миру, до Бога і світу.

Розсіюючи навсібіч користь, як сонце проміння, був він і мені о ???????20 до розпізнання деяких людей, яких би я ніколи не взнав, які вони, коли б не його з ними друж[ба]: ?????? ???? ?????? ? ????21.

Про його філософські тонкощі, що навіть до четвертого неба проникали, нічого вже й говорити.

Але хтось іще дерзне до достойного привести закінчення пана Барбая? Має такий неодмінно бути ????????????????22.

Отже, залишається вам молитися, щоби Аполліс, що зачав образ Венерин, сам і домалював.

Однак що належить до персони, у якої я розпостер веселу мову свою, тобто до Вас, завжди був і є пошанувач, а добра бажальник і всіляким іншим особам.

Вашого високопреподобія пошанувач і слуга, студент Григорій Сковорода.

Квітня 18, 1765, ізДовжка.

Його високопреподобію

панові отцю архімандриту

і ректоровіІову

у Харкові всепошанівно.

197

99

[До Василя Степановича Томари]

(Із Харкова у Грузію 20 серпня 1772 року]

Не поїду до Вас тому, що мене любите: місяць здаля світліший, музика приємніша, а приятель миліш. Все те, що поблизу не таке миле, миліша юність, коли минула, а старість, що наближається, менше бажана. А коли є в нас самих простацька частина, омежена тіснотою місця і часу, яка розділяється ріками та віками, то, супроти того, є тут-таки і стихія, нам не підпорядкована, але яка володіє нами. Катон у "Ціцероновій старості" говорить, що тіло від праці стає менш рухливе і ледачіше, а дух іішидкопарніший, все більш і далі рухливий; чому ж не можна по цій формі вилити те, що затлінним тільцем чим віддаленіше від друга, тим ближче серцем. Серце його бачу і з'єднуюся тісніше; а Єремія навчає, що справжньою в людині людиною є серце, а не тіло стихійне [гл. 17, вірш 9]. І цілком людину бачить той, хто бачить і серце її, і любить, хто любить думки її; любити, і разом бути, і в єдності жити все це одне. Це є правдешнє зібрання і товариськість, а не те щоб в одних стінах зібратися за тілесними опудалами, серцями ж розбрестися, бажаннями і радами вразитися, як небо від землі; єдність ані в тілесній подібності, ані в тій-таки статі, ані в спільному дасі, ні в кількості літ чи в ровесництві, ні в земляцтві, ні в одноземстві, ні в небесах, ні на землі, але у зв'язаних союзом Христової філософії серцях. "Є в них одна душа..." (Дії). Я з-за гір та рік вас бачу, люблю й шаную, але бачу душею і люблю нею-таки. Коли любите Євангеліє, а звісно ж, любите, коли любите духа Божого, серед найзахованіших та ємностей серця вашого живого, цьому Вас і Вам подібних доручаючи, пробуваю.

198

100

[До Якова Івановича Долганського]23

[Із Харкова (?) у місто Острогозськ, 1772 року]

Скажіть мені, що значить оце Ваше: "Сильно ви мене [примусили]", також і те, дуже для мене ці звістки неприємні... Хіба ви противитеся, щоб Вас [примусити]? Я не диспутант, а ви не супостати24. Чи ж хіба Павло те має говорити, що нашим застарілим гадкам любо, а не те, що Божій правді догідно. Мені здається, що ви промовили ці слова не як цікаві, а як раби, що не слухаються біблійної правди. Хіба за подоланням? Коли так, покиньте це з нутра рабство, а полюбіть її, як син. Догадуюся дещо, ледве не внутрішньою таємницею нашептувач і тут приєднався — той, про якого написано: "Постали ангели...", і за співом пташину пізнати можна; справтесь із таємницями сердечними, чи не вкрався цей змій до тих думок, котрі, шукаючи істини Господньої, біля вишнього столу присутні. Я з Августином мовлю, що він скрізь сітки поставив, навіть при самому небесному столі, всередині самого палацу, де бенкетують ті, що прагнуть правди; він-бо причиною цьому плачливому випадку. Друже, як вийшов ти? Чи ж можна веселим бути при тому столі без шлюбної одежі? Чи можна охоче їсти? Хто говорить це, дуже мені неприємно. Хіба примусите їсти? У мене поклику немає. Пізнавайте самі, що це за дух, душець, душа, день, сьогодні обдивіться гаразденно вдома. "Вороги людині домашні його". Я його у вас жахливо не люблю через те, що вас люблю. Він хоче від вас бажання викликати до цієї їжі, викрасти і, здається, так шепоче: навіщо тобі такі високості? Та ти ж їх і збагнути не в силі, а можливо, й не народився; тим тобі шкідливіше. Будь задоволений тим, що вмієш, а це все утверджує священними словами, щоб від священних книг відволікти, подібний змію25, який зібраний із тих-таки квітів, з яких бджоли найсолодші щільники збирають. Божі соки за природною трутою в отруту перетворює, він нас усіх спокушає, в Спасите лі нашому, що перебуває в нас, а нас у ньому; нікому цей змій заважати не посоромиться; кажи, говорить, хай каменем хліби будуть; навіщо, мовляв, за духом сумувати, досить за плоттю самою. Ось іще: "Але Христос наш говорить,

198

що одного хліба для насичення не достатньо; два народження, дві і людини, і два життя". Скільки лихий змій силився, щоб кинути додолу Спаса нашого, але цей благий чоловік усе вгору до Господа, до Духа, до Бога і так залишив його, не зміг від небес до землі прихилити. Дух Божий до Духа Божого підіймається, а лихий додолу тягнеться. Я тепер кажу і давно казав, що Священне Писання треба читати зі страхом Божим, залишивши всі свої простацькі світські, плотські повір'я долу, так як Авраам осла з рабами, виходячи з Ісааком на гору Божу. Тоді не говоритимеш: це мені неприємно, те моїй думці супротивно, інше мене прасує і, здається, не так треба, та не можу переконати. Чи ж бо не спокушав Бог Авраама, тобто чи не мучив словом істини своєї святої? Як можна, щоб благий дух Божий вимагав смерті единородного сина його? Але, Боже мій! Яке віддане серце в незлобивій тій душі було тоді! "Це я, будь ласка, ах, не суперечитиму, ніби не знаю, що ти там ще мудріший, де здаєшся непристойним". Я цього не розумію; мій розумець малий, але чи можна, щоб я зле про тебе й про слово твоє подумав? Зволь, один по мені спадкоємець і того для тебе заріжу; легше мені всього на світі позбутися, аніж твоєї дружби; вона-бо є в погодженні дружби, а ти мені вождь. Скажи, прошу, як такому серцю не відкриє Бог? О, бідні ми з нашими рабами та ослами! Туди ж, на гору ітіднімімся, тобто силуємся, але там майновитим не дають... Покинь гадки, омий болото і випери одежу, залиш усю свою простоту, а тоді підіймайся; доки своє несеш, поти своє хвалиш, а хвалячи своє, огудиш Боже. Хай будуть же ризи твої білі. Що за риза? Послухай Ісаї: "Одежею веселощів одягнуті"26. Що за веселощі? Послухай Сираха: "Страх Господній звеселить серце". Це є жезл, що розділяє море, хай не потонемо, як олово, це є ключ, який відчиняє, відчинить, а хто зачинить, той і відкриє. "Страх Господній дар від Господа; люблення Господа преславна мудрість". "Премудрість і покара. Страх Господній..." "їм же являється (не всі його знають), розділяє себе і бачення його" (Сирах, гл. 1).

199

101

До Якова Івановича Долганського

Люб'язний приятелю, Якове Івановичу!

Дістав я листа Вашого. В ньому просите, щоб побесідувати з Вами зрозуміліше, аніж тоді, коли приятель приятелеві живо розумному позиру бачиться, ніби той, що тайно бесідує.

Таки правда! Друг, що є вщсутній, хоч часто перебуває у внутрішніх наших очах, але коли не пише й не говорить, тоді він подібний присутньому другові, однак німому.

Розмова — це звідомлення думок і ніби взаємне сердець цілування; сіль і світло компаній — союз досконалості. Але як не можна про плодоносний сад звідомити другові без зерен та гілок, так годі думки занести в приятельську душу, перевести і розмножити, хіба через зерно або проказаного, або на папері накресленого слова. І як зерно за своєю зовнішністю мале й нікчемне, але 1000 садів у ньому заховується із потаєнним джерелом плодоносного Божого духа, такі слово за коливанням повітря і за накресленням своїм є мізерне, але за силою притаєного всередині духа сіється на серці й плодоприносить нову живність і нові діла і є важливе. Лихе зерно лукавого світу приносить терня, що змучує душу. "Тлять бесіди добрі, а звичаї злі...", і хто сіє в смерть, пожне зітління душі. Але, навпаки, зерно доброго слова проросте у серці: "Любов, радість, мир, довготерпіння".

Немає іншого й гіркішого нещастя, як коли душа болить. Вона ж болить тоді, коли болять думки. А думки болять, коли родиться в серці таке: "Щоб не був серед вас корінь, який вирощує їдь та полин" (Повторення закону, гл[ава] 29, вірш 1727).

Не такі розмови слухав Ісая, що каже: "Господи, в череві прийняв, і поболів, і народив дух спасіння твого..."2*. Не впадімо, але впадуть усі, хто живе на землі.

Живуть на землі такі, що ні про що не гадають, окрім збагатитися, наїстися, напитися, одягтись. Втікайте від розмов з такими, котрі збагатитися хочуть. У серці їхньому погане сім'я, яке плодоприносить жовч і зміїну труту, що душу вбиває.

А коли впало (і не можна без того, кожен бесідник є сіяч), дивіться, щоб проклятий цей ідолопоклонства корінь вгору не

199

піднявся. Рада є початок діла, сім'я і голова. Молітеся тому, про кого написано: "Той зітре твою голову". Добре сім'я є Священне Писання. "Прийде сівач сіяти". Лихе сім'я є манір [...J29 зміїним сім'ям, і між сіменем жони покладу ворожнечу між тобою... А що це за жона євангельська премудрість і вся Біблія. Послухай Сираха: "Виростить його, як мати, і, як жона, дівство прийме, і ухлібить його хлібом розуму, і водою премудрості напоїть його" (гл. 15). Прочитайте й 14-ту главу. Звичайно, це та жона: "Прийдіте, і їжте мій хліб, і пийте..." Гей, добре будьмо, хай будемо синами тієї, "що я мати всім нам".

А я як був, так і тепер є супутник, співробітник і покірний слуга.

Гр[игорій] Сковорода.

1773, лют[ого] 15, із Бабаїв.

Милостивому государю

Якову Івановичу, живописцю, панові Долганському, в Острогозьку.

102

До Володимира Степановича Тев'яшова

[У місто Острогозьк] Милостивий пане!

Лист цей такий, як той, що пробігає поштою мимо приятеля і разом кричить: "Доброго дня!" і "Вибачай!.."

Я більше не в Бабаях, а живу у Липцях, у Олексія Івановича Авксентієва. Одне слово, сказати: "Господь пасе мене..." Тут пишу начисто "Розмову"30. Будь ласка, потерпіть до нового року, і все Вам воздам. Сам себе зобов'язав і сам себе розрішу від самообіцяної обітниці.

Високомилостивому панові дорогому Вашому батеньку принесіть найнижче від мене пошанування. Також милост[ивому] пан[ові] Івану Петровичу.

І Мирон Семенович хай возвеселиться у днях своїх, як у день жнив.

200

Насамкінець, бажаючи принести лицеглядне моє всім вітання, пребуду, милостивий пане.

Вашого благородія

найнижчий слуга Григ[орій] Сковорода. Із Липець, 28 листопада] 1774.

103

[До Дмитра Автономовича Норова]31

[Харків, місцевий; друга половина липня перша половина серпня 1775 року]

Вибачайте мені ту сміливість, з якою зважуюся я утруднювати Вас трохи важливою справою, яка викличе тільки омерзіння до мене у Вашому серці. Але коли б дозволено було б мені від Вас з'ясувати ясніше весь той предмет, який побудив мене постати тепер перед Ваш лицегляд, то, я гадаю, велике утруднення було б дати мені на нього милосердне рішення. А над те побачили б, що трохи важливі справи іноді бувають не без корисної приємності. А при тому воістину признаюся я, що не осмілився б я більше податися під Ваше покровительство через те, що мене вперше зводили перед собою бачити, тому що Ваш звичайно покірливий дух, мудрість і правосуддя породжують у мені деякий острах в ті ж таки хвилини, коли подумаю перед Вами постати, і не відаю, чи це від радості відбувається, що Ви мені милостиве рішення ударуєте, чи від того, що позбудуся навіки моєї надії приносити моїй вітчизні користь, над міру вищу.

104

До Івана Григоровича [Диського]

щ Від 20 листопада 1778 року,

Ізюмської провінції, із Бурлука.

Милостивий пане, Іване Григоровичу!

Згадавши Ваше людинолюбне серце і давню Вашу любов до мене, надумав поклонитися і кланяюся Вам і всьому Вашому

201

дому. Коли Ви досі серед живих — доброволю тих, що живуть з Вами, коли ж Ви померли, тоді Вас ублажаю. Смерть мужеві спокій. Я досі мандрую, обносячи тлінне тіло; обточна броня моя є доброморальна невинність, а ця втіха моя є любов'ю до Бога і до його премудрості. Живу як такий, що нічого не має, а все утримує, малим цим бути навчився. І, ніби мореходець, пливу, виглядаючи, чи не видно солодшого всіх бід пристанища смерті... Надія моя Господь мій всередині мене є; його крильми я притіняюся, і Вас, і весь дім Ваш йому ж доручаючи, про буваю.

Милостивий пане, Вашим вірним слугою Григорій Сковорода.

105

До Артема Дорофійовича [Карпова]32

Із Гусинської пустині Полтавської губернії Прилуцького повіту, 1779, лютого 19.

Люб'язний пане, Артеме Дорофійовичу! Радуйтеся та веселіться!

Ангел мій, мій охоронець, нині зі мною звеселюється пустелею. Я до неї народжений. Старість, бідність, смиренність ось мої з нею співжильці. Я їх люблю, а вони мене. А що я роблю в пустелі? Не питайте. Нещодавно один про мене запитував: "Скажіть мені, що він там робить?" Коли б я у пустелі від тілесних хвороб лікувався, чи стеріг пасіку, чи кравцював, чи ловив звіра, тоді б Сковорода, на їхню думку, займався б справжнім ділом. А без цього гадають, що я нероба, і не без причини дивуються.

Достеменне, що неробство важче гір Кавказьких. Але хіба тільки й того людині, щоб продавати, купувати, одружуватись, посягати, воювати, позиватися, кравцювати, будуватися, ловити звіра?.. Чи лише тут наше серце завжди невиступне?.. Ось тут відразу постає причина нашої убогості: ми, втомившись серцем у нажиток світу і в море тілесних потреб, не маємо часу ввійти всередину себе, очистити і полікувати пані тіла нашого нашу душу. Забули ми самих себе за несхитним рабом нашим не

201

вірним тілом, день і ніч піклуючись про нього. Схожі ми на дженджика, що турбується про чоботи, а не про ноги, про гарні кутки, а не пироги, про золоті гаманці, а не гроші... Яка нам від цього марнота і трата? Хіба не всім ми забезпечені? І справді, всяким добром тілесним. Зовсім тобі віз, як у приказці, та без коліс. Однієї душі своєї не маємо. Є, правда, у нас і душа, але така, які у шкарбутика або подагрика ноги чи матроський, не вартий алтина, козирок. Вона в нас розслаблена, сумна, вередлива, боязка, заздрісна, жадібна, нічим не задоволена, гнівається сама на себе, худа, бліда, саме така, як пацієнт з лікарні. Така душа, коли б в оксамит одяглась, чи не гроб то був би їй оксамитний? Коли в світлих залах бенкетує чи не пекло це для неї? Коли весь світ славить її портретами та в піснях, тобто звеличує одами, чи ж не жалібні для неї ці пророчі сонати: "Буде плакати таємно душа моя" (Єремія, XIII— 17), "Схвилюються... і почити не зможуть" (Ісая)".

Коли сама таємниця, тобто центр душі, гниє й болить, то хто чи що звеселить його? Гей, пане мій і люб'язний приятелю! Пливіть через море і зводьте очі до гавані. Не забудьте себе серед багатства вашого. Одного хліба вже досить маєте, а чи багато іншого? Раб ваш ситий, а чи задоволена Ревекка34? Ось воно: "Не хлібом єдиним жива людина..."35 Про цей останній, ангельський хліб денно й нощно печеться Сковорода. Він любить такий хліб понад усе. Дав би по хлібині (млинцю) і всьому Ізраїлю, коли б був Давидом, як пишеться у Книзі Царств36, але й собі замало.

Ось що він робить, перебуваючи у пустелі.

Люб'язний добродію!

Вам завжди слугою покірним...

І люб'язному нашому Степанові Микитовичу панові Курдюмову37.

Отцю Борису та його синові кланяюсь, коли можна, й Іванові Акимовичу.

Милостивому добродієві

пану Артему Дорофійовичу

в Харків.

202

106

До Василя Михайловича Земборського38

Із Гусинської пустині, лютого, 21 дня, 1779 року.

Милостивий пане!

Польська приказка: не раптом збудований Краків. Малу-помалу оправляйтеся від хвороби. Нехай болить тіло. Лід на те народився, аби танути. Але спасайте Вас самих, тобто душу. Ясніше сказати, думки і серце Ваше, що володіє тілом Вашим так, як тіло ношеною одежею.

Немає бідніше і в самому пеклі як хворіти в самих нутрощах, а найтемніші нутрощі то безодня дум наших, вод усіх ширша і небес. А найвнутрішніше в середині нашої мисельної бурі і самий центр, і гавань, і мир наш є те, о найсолодше ім'я Христос, — Бог наш.

"Почуй себе!" Не тому він у самій внутрішній нашій точці почиває, ніби упрів від роботи і через те суботствує. Залиште цю думку для малят та марновірів, і не тому, ніби він малий, як макове зерно, і такий вузький, щоб не міг розпоширитися по наших руках, ногах, волоссі, побігти по горничних стінах, по дворових тинах, по лісах, полях, по небесах і по всіх системах коперниківських світів. Залиште і це для шалених і тих, що страждають гарячкою. Але ось чому внутрішній і малий, та ж невидимий є і неприступний; посилає ж тому, що жодна погибель і зіпсуття його не дістане і не потурбує, але завжди і бадьорий, і живий, і літа його не висякають. Не має ані висоти, ані глибини, ані широти, скрізь він сущий і завжди. А зерном і сіменем образотвориться тому, що як зерно 1000 садів, так і він все живе від себе виводить назовні і знову в собі ховає.

"Почуй себе!" Тепер ми знайшли на бідачному життя нашого морі спасительну гавань; радуйся зі мною, друже мій! Чи бачиш і чи віруєш, що ми знайшли в попелі тілесного дімця нашого найсхованішийскарб... Його знайдемо; чого ти плачеш, а плачеш у та'їнах серця свого: чи не це вогонь, і черв'як, і скреготіння? Нехай сучки рук і ніг наших старіють і зникають! Не бійся: воно сховається у сімені своєму, звідкіля вийшло. Адже бачиш, що ми знайшли авраамське

202

сім'я, о надіє та утіхо наша! І всіх віруючих у тебе і в тобі, найсолодший.

Бачиш, правду сказано Аврааму, що сім'я його вічне. Чи хочеш бути від роду Авраамового віруй у сім'я його, не його, а Боже. Авраам же і ми — прах є. Це-бо Авраам уздрів і порадів, і ми віруємо, і радуємося, і хвалимося: "Знаю людину". "Повернись у дім свій". "Почуй себе".

Тут плач і проси дільби. Всередині тебе Божа людина, не за морем. Близько Господа людина; не проси від раба від плоті твоєї, тобто у тіла. Плоть ніщо є, вона є порох, і смерть, і тьма, одежа і гниль... Коли ж в обточні зовнішності відхилишся, там-бо найкроміїїініша тьма, чим далі від палацу царя нашого, там зовнішнє зло... Ось тобі самарянин, і трактир, і рай, і гавань! Сюди із бурі маловірного Петра притягнув він. Тут ковчег блаженного Ноя заспокоївся.

"Туди, дуже високо зійдуть усі з Давидом". "І полечу, і спочину".

Не бійся! Недалеко! Одягни лишень думки твої в крила віри і любові Божої. А я приношу його уже давно з Марією, задоволений надмір доброю для мене часткою, про буваючи,

люб'язний друже, Вам покірним слугою

Григорій Сковорода.

Василю Михайловичу Зембровському

в Харкові.

107

До Василя Михайловича [Земборського]

[У місто Харків]

Із Густинської пустині, від 10 травня 1779 року.

Люб'язний добродійнику Василю Михайловичу! Христос воскрес!

Давай трохи побесідуємо!.. Болиш, Лазаре!.. Боли, друже мій, будь ласка, боли і поболи... Але боли тільки тілом, а душі хай не торкнеться рука ворожа! Душа наша в руці Божій хай

203

буде! Тіло на те народилося, щоб боліти і зникати, як місяць. А душа є чаша, що наповнюється вічною радістю. Дивись, хай не наповниться ця чаша дріжджами грішними. Чи можна таке вчинити? Таки можна. Подивіться на безліч розбійників, котрі сидять у темниці! Вони сильніші звірів і скотів тілом, а серце їхнє не сильніше горобця, гниліше міллю з'їденої штанини. Погляньте знову-таки на гноїще Йовлеве! Тіло його, як горіхова шкарлупа, від струпу зігнило, але душа чи думки в ньому, як запахуще зерно коріандрове, ніби смирна видає пахощі блаженної такої веселості: "Радості вашої ніхто не візьме від вас". "Не дасть Йов безум'я Богові". "Про Господа похвалиться душа моя". Коли шкарлупа може бути здорова із гнилим зерном, то і голова може радіти при огнилому своєму хвості. Не обіцяв нам Бог непорушного тілесного здоров'я у спасіння ніде, і як не може цього зробити, так і невимовна сила його в тому притаїлася, щоб йому не могли зробити нічого з живого твердим, окрім самого себе, аби ми, минувши його, не схопили для основи щастя нашого якогось ідола чи щось живе. Зневаж, будь ласка, міх твій тілесний. Ось тобі здоров'я, їж на здоров'я. "Веселощі серця життя людині, а радість мужа довгоденство" (Сирах).

Веселим Бог серце наше зробити може, а стерво твоє нетлінним зробити не може, також безхворобним. Чому? Він-бо вбиває стерво і всіляку молі підвереджену гниль нашу. Чому? Начебто пастир, убиваючи жезлом скотину, від болота відводить. Навіщо? Не може ніхто сказати: ні ангел, ані людина. Чому? А ось чому: Бог є вища всіх вин вина і резон. Йому всі віддають причину, а він нікому. Коли б він здавав звіт, був би залежний, відтак мав би над себе начало і згубив би божество. Не може він згубити божества. Чи не так? Таки так! Не може і стерво наше дістати божества, коли він не може згубити. Немає важче як дурний і ненадібний резон давати. Через те не може його ні людина, ні ангел виповісти. Коли б потрібно було, тоді б можна. А як питати, чому Бог стерва не може зробити нетлінним, це все одно, що спитати, чому Бог не може божества згубити. Нетлінним бути і Богом бути це те саме. Уже є Бог, як же можна бажати, щоб і плоть була Богом? Два коти в міху швидше помістяться, ніж два начала в світі. Коли бажати цього є дурниця, навіщо небеззмістну небилицю про те запитувати і давати резон?

203

О Боже мій! Яке важке все те, що ненадібне і дурне! Яке легке і солодке все, що істинне й потрібне. Нащо ж нам бажати, щоб плоть вічна була? Є без неї вічний. Хай щезне, як дим, всяка плоть, постійний цей ворог Божий і наш! А ми обожити ще її хочемо. Уже червінець є (Бог драхма), нащо ж бажати, щоб гаманець був червонним? Досить одного. Але незнання наше не бачить у міху нашому драхми. "Он стоїть він у нас за стіною" (Пісня над піснями39).

О, розплющ, Господи, очі наші! Хай воскресне і блисне нам внутрішня наша людина! Хай узримо її живою! Хай не обожуватимемо диявола! Хай почуємо від небесного: "Мир вам!" Чого ви боїтеся? Хай дрантя зникає! Людина є серце. Мир серцю!

Григорій, син Сави, Сковорода. 108

До Осипа Юрійовича [Сошальського]

[Із села Гусинки у село Маначинівку чи навпаки, 1781 року]

Люб'язний пане, Осипе Юрійовичу!

Теперішня поїздка Олексієва привела мені на серце такі Павлові слова: корінь усім злим є сріблолюбство40, звідсіля виросли позви, війни, отруєння, вбивства, злодійські монети41, затівки, ворожнеча, невдачі, печалі, відчаї, пристрасні пияцтва, саморучні вбивства... а сам цей поганий корінь (ось що значить вгору пророслий, як кажуть про тютюн), що багатьох осквернив, народився через відступлення від віри, тобто від безбожності, котре знищує промисел від нас Отця нашого, що сидить у виші, і від знищення прекоштовного Маргарита, тобто третє із десятислів'я заповіді: "Не прийми імені Господа Бога нашого марно", як Бог через нас ту ж таки заповідь у нашому законовченні, чи катехиматі, витлумачив, яке й тепер перед вашими лежить очима.

Від цих думок вилетіло серце моє в подальші думи, що такі, зневаживши непорушний камінь щастя цей: "Хай буде воля твоя...", уповають на себе, на свою волю і на свої хит

204

рощі і вплутуються нарешті в обов'язкові погибельні лабіринти.

Тоді гублять вони всього світу найдорожчий скарб такий: "Мир мій даю вам". "Веселощі серця життя людині" (Сирах). "Сину, бережи серце твоє!" (Приповісті).

Принаймні, може бути, спокійно шукали погибелі своєї. Ось як спокійно: "Ходили в дороги непрохідні..." Ось як спокійно: "Як олень, пострілений в ядра..."

Розсудіть, чи не це ті біснуваті, що бродять по гробовищах, по болотах, по околицях, як є в Євангелії.

Цим скаженим здається жарт і небилиця це слово: "Хто уб'є душу свою, той спасе її".

Христос усім біснуватим і скаженим говорить майже одне це: "Повернемось у дім твій" це те саме, що: сину, бережи серце своє. Простіше сказати: Олексію, дбай не про карнавку42, але про спокій серця. Убий душу, відріж прихоті своїкарнавські. Що це за будяки, які обрізати, і що це за душа, яку вбити потрібно й препотрібно. А ось вона: чи не розумієте, що це ну[...]43 годяще в людині не може осквернити її. А ось воно: перелюбство, любодійства, убивства, злодійство, лихварство (ось і сріблолюбство).

Це-бо є шляхетне вбивство та істинне обрізання, йому ж похвала не від людини, а від Бога. Ці-бо зміїні сім'я називає Павло началами, владами і духами злоби. "Не наша боротьба" тощо.

Коли хто прямий Христовий вояк і повоював ті духи, тоді сповниться на ньому: у веселого серцем квітне обличчя. Ось що значить убити душу! Це значить і хрещення. "Змиємося... відніміть лук від душ ваших".

Це ж є і єлеєсвячення — помазання, веселощі тим, що плачуть. Коли ж хто не повернеться додому, не загляне в серце своє і не вб'є прокляті ті душі, правдивіше сказати, полку бісівського, тоді серце віддається цим буйним вітрам, як човник, і здійснюється: "Схвилюються і спочити не зможуть..." "Таємно заплаче душа ваша". "О горе їм, коли на шлях Каїнів підуть". І не дивно, що, не вбивши злих, убили невинну душу, за приказкою: Daemon in daemona поп suadet, lupus lupinam non est44.

204

109

204

[До Степана Микитовича Курдюмова]

[Із міста Таганрога у місто Харків, осінь початок зими 1781 року].

[Любов]...45 є джерело всьому життю... до діла все живе, і не даремно писано: "Бог любові є". "Богнаш є вогонь", і паракліт* значить того, хто заохочує і веселить. Це-бо є втішати, а нудьга завжди в лінивстві є. Цей паракліт то є дух-утішитель, і мене запалив претер [...].

...Будь ласка, пришліть з милості своєї одні коти*1, що з червоними зав'язками, добряче діло для снігу. Григ[орій] Іванов на початку зими має їхати у Петербург] через Харків із Катеринослава.

Артему Дорофейовичу найнижчий поклін.

Винуватий, що не писав. О лінь! О паракліте!

110

До Степана Микитовича [Курдюмова]

Ізюм, 1784 р[оку], січ[ня] 5 дня.

Люб'язний добродійнику Стефане Микитовичу! Радуйтеся в Новий рік!

Cum tota tua domo et familia, in domino Jesu Christo!48 Тепер в усамітненні в Ізюмі. Скоро сподіваюся повернутися в мої постійні степи, коли ще Господь доброзволить. Уже минула половина зими, а кожушок Ваш затримується. Коли догідно Богові і Вам, пришліть через Трох[има] Михайловича, коли ж ні, Господня воля хай буде! Принаймні пришліть маленький внутрішній замочок, які бувають у гуслях. Артемію Дорофейовичу найнижчий поклін. Поклонітеся і Якову Борисовичу. Mittat mihi primam et ultimam chordam in violam, ut vocant, saltem ultimam49. А синові Вашому ось що:

В бігу змагається багато, перемога дістається небагатьом, Вчаться багато, муза ж ласкава не до багатьох,

Плаває нещасливо той, хто не вміє досягати гавані, Плаває щасливо той, кому гадпора Бог50.

Кефа чи кифа, єврейське ім'я апостолу Петру дано. За звуком значить кам'яну гору й гавань. За силою ж своєю значить правдешньої мудрості ключі і вхід такий: "Виходи мої виходи життя..." "І ввійде, і вийде, і пажить знайде". "На камінь підніс ти мене". Кефа ж по-грецькому звучить петра, по-польському скали. В силю цю [говорить] Павло: "Це гоніть, щоб осягнути". Тут спочила Ноєва голубка оця: "Хто дасть мені крила..." Це-бо є нова земля не мертвих, але живих людей. Я, догоджаючи вам Новим роком, бажаю батьку з сином досягнути цієї блаженної країни із такими посельцями: "Блаженні покірливі, бо такі наслідять землю". Я здаля, дивлячись на цю землю, гавань, гарець чи герець51, очима віри, як підзорною трубою, що на обсерваторіях астрономських, всі мої хвилювання і гіркоти цим видовищем усолоджую, заспівуючи Авакумову пісню: "Нехай я стою на сторожі своїй і вийду на камінь"52. "І підемо ми на Сіон до Господа нашого Бога" (Єремія53). І пребуду Вашим, люб'язного мого добродійника, слугою

Гр[игорій] Сковорода.

Стефану Микитовичу Курдюмову в Харкові.

111

До Івана Васильовича [Земборського]54

[У місто Харків]

Із Гусинки 1787 року, січня 23 дня.

Люб'язний друже, Іване Васильовичу! Дерзай і будь спроможний!

Що ти, друже? Зайшов у тісні безвиході. Але хто возвістив тобі, що голий ти? Звісно, вкусив ти від мирської мудрості? Вимагаєш від нас утіхи? Правильно твориш. Світ може тільки нас ранити, зціляти не може. Чи це тебе мучить, що так гірко

205

поранитися допустив тебе Бог заодно з єрихонським страннім? Але знай, що людина впертіша всієї скотини та звірів і що, не наклавши на неї важких ран, не може інакше відвернути до себе від світу Бог і не загримівши оцим таємним громом: "Сауле! Сауле! Чому мене гониш? Адаме! Адаме! Де ти? Куди тебе чорт заніс?.."

Такі-ото, друже, ми всі є. "Гниють мої рани з глупоти моєї"55. Ось таке буває начало спасіння нашого! Після ран милість блудному сину і примирення. А без того вічно б він за мирською марнотою з Езоповим псом ганявся, залишивши [...]*

Ублажаю правду і вітаю тебе з Новим роком! Знай, що після цих ран народиться в тобі нове серце, а колишнє твоє нікуди не годиться: буйне, старе, попільне, а замість цього дасться тобі і вже починається, серце чисте, правдешнє, нове. Ось друге наше народження! А коли правду сказати, то ми раніше другого народження ніякого серця не маємо; і безумні називаються у Соломона безсердими. Дивно, що найпотрібніше в людині тугіше і пізніше створюється, а серце є істотою людською, без нього вона опудалом і пнем є. Але чого дивуватися? Чи не спершу корабель, потім кормило і компас, що є серцем кораблеві? Куди покладеш нове серце, не створивши раніше тілесного міха? На цю силу Павло [говорить] : "Primum carnale, deinde spiritale"57.

Поглянь на горіх! Спершу шкаралупа з молочком, що її наповнює, потім зерно, яке, поширюючись, так знищує молочну порожнечу, як Даниловий камінь, насічений від гори, відвалений, всю світу цього марноту сам-один сповнив. Без зерна горіх є ніщо, а людина без серця. Коли чуєш таке: "Бог створив людину", розумій так: чисте серце створив ти в мені, Боже... а без нього був я досі мертва і безсутня тварина. Коли чуєш: "Лазаре, чи довго тобі страждати у земностях мирських?", розумій таке: "Подувши, прийміть Дух Святий!" "Устань той, що спить". Розумій так: чи довго тобі валятися в болоті мирських скверностей; прийми Дух Святий, тобто нове серце. Хай буде світло! Тобто світлозірне і світле серце.

Бачиш, що прийшле щастя завжди було упереджене важкими бідами, і як не буває весни раніше, ніж перейдуть холоди, так і день спасіння не являється людині, поки не перейде гнів Бога нашого. Отож'вистраждай зло і потерпи. Це збавлення твоє при дверях! Проси у Бога не плотського життя, але світлозір

206

ного серця. Тоді буде Самсон. Як? Так: лев, тобто смерть, увесь рід людський мучить і роздирає, а ти цього гаспида однією рукою поведеш. А роздерши, не мучительний у ньому страх віднайдеш, але мед. Отож збагни, яка хоробра й сильна премудрість Божа і яка дитяча є слабкість мирської вибуялої премудрості, і яка правдешня є істина оця: "Змія візьмуть". Вам істинний друг і найнижчий слуга

Григорій Сковорода.

112

До Якова Михайловича [Донця-Захаржевського]

[У село Бурлук, 7 грудня] 1787 року. Liberalissime here!58

Уся "Катехеса"59 моя складається із 12 чверток, окрім передмови. Сама ж її есенція, сог60, тобто тлумачення десятислів'я, займає тільки дві чвертки. Посилаю, отже, Вам дочку мою [не] по плоті, а по духу Божому, катехезу, але з таким нароком, щоб від Вас аж ніяк нікуди набік не пішла і не закаляла зовнішньої своєї одежі, розумійте паперу й оправи. Вона є не копія-, а саме джерело та оригінал, накреслений рукою батьковою. Блукала вона навіть до Кавказьких гір, і Бог її зберіг, хай же збережеться і у Вас! Загалом, хворий, не їду до Вас і спішу завершити маленький збиток чи книжечку, хай не виявлюся неправдивий щодо обіцянки друзям моїм.

Пишіть до Михайла і від мене цілуйте його і її. Я все від нього послане дістав. Одного його (по-людському мовлю) досі не дістаю. Всіх дарунків дружніх миліше сам друг тому, що взаємний є він друг. Дістав я і від Вас 4 дари. Rependat tibi deus, qui est ornnium pauperum nutritor. Amen!

Tuus seivus Gr[egorius] Saitago.

Decembr[i], Die Ambrosij sancti61. 1787 із Гусинки.

206

113

До Степана Івановича [Тев'яшова]

місто Острогозьк (?) 10 червня 1788 року] Милостивий пане!

Пишу до Вас щодо одного ближнього. Цей старозавітних Аверкій шукає хліба, а чутка доброї Вашої слави до Вас його направила. Коли правда благословить і сила буде достатня, допоможіть йому заради його. Коли ж не достойний, допоможіть йому заради Вас самих. Адже ви народилися на те, щоб дощити на лихих і добрих.

Вашого імені і всього доброславного Вашого роду учитель,

старець Григорій Сковорода.

1788 року, із села Гусинки, червня 10.

114

До Григорія Івановича Ковалинського62

[Из Великого Бурлука, 1788-го года, сентября, 23-го дня].

Найжаданіший для мене Григорію! Радість і мир тобі від Господа Бога!

Олексій пише, що ти хворий. Якщо ти хворієш тілом, то це нічого. Якщо одночасно і духом, і з твоєї власної причини, то я теж вболіваю. Бо це найгірша хвороба хворіти духом. Хай Христос вилікує твою хворобу і особливо дух. Привчайся помалу відходити від світу. Таким чином ти зменшиш турботи, а далі болі духу і тіла. Хіба ти не знаєш, що є дві частини або природи в людині: пан і слуга, дух і плоть, серце й тіло. Для чого я це говорю? Щоб ти зрозумів, що тілу треба уступати настільки, наскільки цього вимагає необхідність, а не настільки, наскільки цього бажає слуга плоті — хотіння. Коли ж ти замість того, щоб уступати тільки необхідності плоті, будеш догоджати її примхам, то ти ніколи не будеш жити весело. Чому? Бо коли ти що-небудь зайве уступаєш плоті, то ти принижуєш її пана. Тоді гнівається на тебе твій брат, пан плоті. Хто він такий? Дух.

207

Далі, ніколи не жив приємно той, хто розірвав цю братню згоду. Бо користуватись цим братнім миром або згодою це бути задоволеним самим собою, тобто мати оту найблаженнішу самодостатність, яку так дуже рекомендує Тимофієві апостол Павло (глава 6, стих 6). Очевидно, це є оте: ["Аще сердце наше не осуждает нас, дерзновеніе имамы у бога" (І Івана, гл. 3)]. По-грецьки: ?? ???? ????????? [не засуджуючи].

Бажаю тобі, найдорожчий, цього єдиного й найблаженнішого миру. Доручаю тебе і всю твою сім'ю Христові: ["Иже єсть мир наш, аминь!"].

Один з тих, хто бажає тобі добра.

Старець Григорій Сковорода.

[Приклони мало ухо твоє ивонми прощенію моему. Призри письмодавицю сію оком благоутробным, объщающим хотя малую помощ житейским ея немощам. Въм тя, рожденнаго дождить на злыя и благія.

Милостивому государю

Григорію Ивановичу Ковальнскому62,

в Таганрог*].

115

До Олексія [Базилевича]63

Із с. Бурлука [у м. Таганрог] 23 вересня (1788 р.]

Любий мій Олексію! Мир тобі!

Пишу до тебе коротко, бо чекаю тебе. Ти закидав мене своїми листами, а я тебе [осыпаю благодареніем]. Але [коли] ти прибудеш? На грецькі календи?64 Але ж у греків немає календ. [Бурлуки от Гусинки] приблизно... верст. Тут я тепер перебуваю. Ти не дивуйся, що я ??????? [мандрую]. Що означає ???????, спитай у Григорія. Він же грек, що собі співає під ніс: Всяк, хто не еллін, той варвар...

Будьте здорові, найдорожчі мені в господі особи, і радійте!

Даниїл Мейнгард.

207

116

До Єгора Єгоровича [Урюпіна]65

[У місто Харків]

Із Великого Бурлука, 1790 року, червня 10 дня.

Улюблений друже Георгію Георгійовичу! Мир серцеві твойому і дому!

Дякую Богові й тобі, друже, за твоє мені прийняття. Тиждень у тебе спочив старець Сковорода, як у матірнім домі. Хай воздасть тобі той, що на свій рахунок прийме все дане убогим! Я Вашим вином не лише в дорозі, але і вдома користувався!

Прошу покірно віддати низького поклона панові Петру Федоровичу, аптекареві, і показати на звороті Вашого листа мої латинські рядки! Артему Дорофейовичу і Рощину з товаришем сердечне моє пошанування! Так само і Стефану Микитовичу Курдюмову і всьому його дому, а я пребуду, улюблений друже, Вам правдешнім другом і покірним слугою

старець Григорій Варсава Сковорода. 117

До Петра [Федоровича Пискунівського]66

[Із с. Великого Бурлука у м. Харків. 10 червня 1790 р.]

Найдорожчий друже Петре!

Коли б я не знав щирості й простоти твого духа, я ніколи б не звернувся до тебе і не непокоїв тебе! Тепер разом із Сократом висловлю оту стару приказку: "Я знаю Симона і Симон мене".

Пришли мені, будь ласка, хоч один пучок центурії або благородного осету. Настоїмо його на вині або сикері. Коли

208

пришлеш, зробиш нам дуже велику послугу. Прощай! Вдячний за твою дружбу і другорядний серед твоїх друзів.

Старець Григорій Варсава Сковорода. 118

До Єгора Єгоровича [Урюпіна]

[У місто Харків]

Із Великого Бурлука, 1790 року, липня, 2 дня.

Люб'язний друже Георгію Георгійовичу! Хай буде мир тобі і дому твоєму!

Не забувай, друже, що тепер тече перша чверть небесного місяця серпня. Розумій, що кажу: "Даси премудрому привід, і премудрий буде". Слухай таку римську приказку: "Боязливого сина мати не ридає!" Не дрімай. Життя наше є море. Стережіться, як небезпечно ходите! Господь хай хоронить правдиві течії твої! Так пливи, щоб досягти в гавань доброумащеної старості тієї! Вінець хвали старість!.. А яка то є олія, що змащує щасливу старість!.. Який вінець! Послухай! Помазав нас Бог духом... Єлеєм радості помазав ти його. Веселість вічна над головами святих! Ах, що краще може всолодити старість, як Божа ця олія? Ось тобі олія! Добра слава (приказка) ліпше м'якого пирога!

Не думай же, друже, ніби добрі слова є те саме, що пустодзвін мирських газет, який гримить по вулицях про тілесну твою премудрість, про силу й багатство. Хай не хвалиться премудрий премудрістю своєю!.. Від цього єлею тікає Давид! Єлей же грішного хай не намастить голови моєї. Цим єлеєм мастяться нечестиві! Вони прикрашають стіни й тіла, а не серця свої. А он вона є! О лицеміре! Омий спершу нутро своєї скляниці. На, ось же тобі іправдешнійєлей, що прикрашає і живить серце. Означилося, відбилося на серці нашім світло лиця твого. Дав ти веселощі в серці моєму. Від плоду, пшона, вина і єлея тощо. Тобто розбагатіли, мовляв, ми в багатстві, що прикрашає і живить серце. Умій же розрізняти неправдиву славу від правдешньої, як і злодійську монету, і будеш блаженний такий, Христом хвалений купець.

208

Він над увесь свій маєток дав перевагу такому собі Маргариту, хоч тратою всього, аби лише дістати його. А який той такий дивний і чудний Маргарит?

Ось він! Заповідь Господня світла... Страх Господній чистий!.. Ось він! На шляху звісток своїх насолодишся, як у кожному багатстві! Ось він! Розплющ очі мої, і зрозумію ціну його! Ось він. Прибулець я є на землі. Ось він! Добра слава вкриває товщемкості... Ось він! Слава велика слідувати Богові... Прильне серце до тебе... Вовіки не забуду виправдань твоїх. Гей! Ліпше голий та правдивий, аніж багатий беззаконник. Не лякайся тих, що оголюють тіло, але які не можуть не оголити душі.

Люб'язний друже! Ваш правдешнього добра пожадальник і всепокірний слуга, старець Григорій Варсава Сковорода.

Пришліть мені ножика з печаткою. Великою печаткою не до речі, та й не люблю своїх листів печаткувати. Люблю печаткувати оленем. Вкрадено мого оленя тоді, коли я у Вас у Харкові бенкетував і буянив.

Достойно! Бочечки обидві відсилаються: Ваша і Дубравіна. І цій двійці віддайте від мене низенького поклона — і панові Прокопу Семеновичу.

119

До Івана Івановича Єрмолова67

{Із Гусинської пустині у місто Харків, друга половина вересня 1791 року]

Милостивий пане Іване Івановичу!

Бога ради, подбайте про ярославську шубку. Зима йде, а старість давно вже прийшла. Треба для неї тепліше і легше, та й ця купівля і за жебрацьким моїм капіталом. Щодо грошей не бійтеся. Хай буде Вам свідком ця записка. Коли ж помру, тоді приятелі не допустять лаяти мене, мертвого, заплативши за мене боржець, який один лишень і є. Чи не можна Вам до Покрови в Харків?

Боже мій! Який я дурень, турбуюся про шубеня, ніби живе в ньому із вошами блаженство! Досить було нагадати! Такі-бо

209

ми, люб'язний приятелю, малодушні, в тілесних потребах дбалі і меткі. Але чи не щасливіша примирена з Господом совість у поганенькій для зими шубі, аніж беззаконне серце, хоча б його тіло вдягалося соболями? Немає мучительніше, як хворіти думками, каратись серцем, мерзнути душею від холодного скреготу і безвідрадного відчаю. 0, коли б ми цього морозу хоч наполовину боялися! Внутрішня втіха, народжена від мирної совісті, настільки сильніша, що серед тяжких докук тілесних, не пригасаючи, доказує істину цього слова: "Не бійтеся тих, що вбивають тіло..." Все те вбиває, що шкодить і досаджає. Я гадаю, що коли хто веселий, той і в хворобі здоровий. Не кожен, [хто] тілом здоровий, весело живе. Так видно, що інша річ здоров'я, а інша річ веселощі душі. Коли ж здоровий часом живе без веселощів, то чому годі жити духовним веселощам без міцності тіла?

Ах, не зливаймо самих себе в одну тотожність! Одне в нас тіло, а душа інша справа. Хай тлінне тіло, як народилося на те, так і болить, але душа хай радіє, що за тим [тілом] ми тліємо, але за душею оновлюємося. Тілом ми ніщо, але душею щось-щось не та ще й велике. Воно навіки з нами, і ми з нею і в ній.

Бачиш [...] про що поки пустельник... і люби його...6*

Милостивому панові

Іванові Івановичу Єрмолову.

120

[До Наємана Петровича]

І Із села Гусинки 6 грудня 1792 року]

Люб'язний ізраїльтянине! Мир тобі!

Дерзай! Не бійся! Не умре, але живий буде. Інші є мерці. Але він, наш Господь же Бог Авраамовий, є не Бог мертвих, але Бог живих. А яке є життя наше, така і дружба наша. Вона не заснована на такій приказці: "Коли є пиріжок, тоді є і дружок".

І похвалюся з Павлом: "Васшукаю, інемає вас"69, ізраїльтянине любий..." Не це є істина, тобто вічна дружба та істинне життя, а правдива дружба не вмирає. Вона в Бозі і Бога знає назавжди.

209

О нещасні, хто, минаючи це джерело, сподівається знайти собі якесь добро.

Все, окрім цього Отця святого, мертве є життя, також багатство. А як сам він невидимий є, так наше добро є невидиме. За такою приказкою: "Наше добро ані у вогні не горить, ані на воді не тоне".

Мало пишу, сподіваючись звідсіля часто до Вас писати. Хай розрішиться мовчання наше звідси... Амінь.

Цілуйте від мене всіх наших друзів. Усіх Вас передаю Господові.

Старець, учитель закону Божого

Григорій Варсава Сковорода.

Що значить Варсава? Вар по-єврейському "син"; Сава по-сирійському мир. Отже, Вар-Йона син голубиці; Вар-Сава син миру, тобто син Сави.

[Із] Гусинки, 1792 року, грудня 6-го дня, Миколи-чудотворця.

ДО НЕВІДОМИХ ОСІБ

[Адресат, звідки, куди невідомо] 121

Захотілося мені з Вами із відсутності поговорити. Чи примітили Ви, що відсутня дружня персона схожа на музичний інструмент: він віддаля звучить приємніше. Дай, Боже, щоб ми могли взаємним бреньканням веселити наші внутрішні вуха погідністю такої симфонії: "Хваліте Господа, бо добрий Господь!"1 І що є краще, як частіше бренькати про таке: "Господь, що будує Єрусалим", зцілювач побитих серцем і зобов'язувач побиття їхнього. Посилаю Вам один і другий гостинець: один слон, інший сонце2; коли їх скласти, то зроблять символ, тобто складку, і міститимуть чудову силу. Слон із задоволенням на сонце, світлом облившись, позирає, піднявши хобота, ніби для обіймів руку свою. Дивіться на цей символ частіше, він Вам не менше буде корисний, як ізраїльтянам змій повішений. Не забувайте того: в чому мир Ваш, що зціляє побиття сердечне. Коли ж бажаєте, гадггишіть унизу таке: "Чисте сумління Богові догідне". Як гарно цим вузлом знаменуються сини дня, супротивні тим, про яких Давид: "І в ложах своїх ляжуть". Плініус3 пише, що слони разом збираються щодня, аби привітати сонце, що сходить. Видно, що вони його люблять. Випадало і в Біблії читати, що весь Ізраїль рано перед Господом постає. Але про супротивних ось що співає Давид: "Не пробудуть беззаконні перед очима твоїми"4. Але сам про себе: "Завтра, каже, постану перед тобою", а коли говорить: "Слова мої всели", чи не здається Вам Давид слоном, що сонце вітає; вельми схоже видовище. Щасливі, котрі рано в перший час дня з веселощами поглядають на внутрішнє своє правди світило. Такі-бо справді прочитують правило першої години. Наступний, весело освітлений день є плодом учорашнього в страсі Божому проведеного дня, оскільки добра старість є нагорода доброї молодості.

122

Гаразд, понесем разом і поставимо, ніби картину біля картини, страх Божий і віру в Христа, щоб побачити, чи велика між ними різниця- Страх Божий боїться Бога, віра у Христа

210

вірує в нього-таки. Страх боячись Бога, любить його, віра віруючи, сподівається і любить.

Страх боїться скрізь сущого, віра вірить у творця, що все наповнює. Страх боїться невидимого, віра, не бачачи, бачить те ж таки. Страх Божий уповає на Христа. Страх Божий дар від Господа (Сирах, гл. 2, вірш 18). Віра є дар Божий (До ефесян, гл[ава] 2, вірш 8). Страх Божий у Бозі, як на камені, віра у Христа є каменем також (До коринтян, І, гл. 10, вірш 4). Страх Божий є верх і цвіт щастя: віра спасає щастя і спасіння (там-таки, гл.П, вірш 6). Страх Божий є вінець мудрості, віра є символ, лозунг, печатка християн. Страх Божий веде в землю обіцяну, вірою перейшовши Чорне море (До євреїв, гл. 11, вірш 29). "Страх Господній примножує днів..." (Приповісті, гл. 10, вірш 29). "Віра вовіки стоятиме..." (Сирах, гл. 40, вірш 12). "Страх Господній криниця життя" (Приповісті, гл. 14, вірш 26). "Праведний житиме вірою..." (Авакум, гл. 2, вірш 4). "Страх Господній відганяє гріхи" (Сирах, гл. 1, вірш 21). "Віра сповняє заповіді" (1-ше Івана, гл. З, вірш 23). "Страх Господній, боячись Господа, вірує в нього; віра, віруючи Господу, боїться його". "Страх Господній розквітчує мир" (Сирах, гл. 1). "Вірою оправдивіііись, мир маємо до Бога".

Як можеш вірувати Богу, не боячись його? Як можеш боятися, не віруючи? Бог і Христос є одне, воля Божа і заповідь Христова є одне.

Видно ж, що віра і страх Божий є те саме. Страх Божий є то дух Божий в людині. "Його уподобання в страху Господньому" (Ісая, гл. 11, вірш 3). "Віра Христова є той-таки в середину дух Господній". "Мавши того ж духа віри" ([II] до коринтян, гл. 4, вірш 13). Богом боїмося Бога і духом духа бачимо. Батько нас вабить до сина, син до батька, але батько в сині і син у батькові, страх Божий у вірі, а віра у страсі. Страх Божий є внутрішнє свідчення про сина його. Віра Христова є зовнішній перед людиною доказ про батька його, що лежить, як камінь (монумент) звідання. Коли хто вірує, камінь звідання, звичайно, має страх Божий всередині, а хто знищив внутрішнє свідчення, вважає сина Божого неправдивим. "Хто вірує в Божого сина, той свідчення має в собі, а хто не вірує Богові, той учинив його неправдомовцем" ([І Івана], гл. 5, вірш 10).

Коли б хто мене спитав, яким чином наслідувати страх Божий, я б йому відповів із Сираховим сином: "Забажавши пре

211

мудрості, збережи заповіді, і Господь подасть тобі". Премудрість і страх Божий одне. А коли знову спитаєш, яким шляхом досягти віри, що бачить невидиму величність Божу, чи (як Павло каже) викривальної, тобто яка перед лицем ставить, скажу тобі з Іваном: "Кожен, хто согрішив, не бачить його, не пізнає його"5. Спитай тепер мене, у який спосіб дістати насліддя найдорожчих заповідей. Відповідаю з Давидом: "Блажен муж, що боїться Господа, що заповіді його любить!"6 Бачиш, що до згаданих двох приєднується, а ці три єдино є страх Божий, віра Христова і животворні заповіді. Страх Божий і віра побуджує до заповідей, а дух заповідей вершить двійцю. Страх Божий глава й начало, віра Христова нива й зерно, а найсолодші заповіді є животворящим плодом райського дерева, що плід свій дає у свій час.

Ми при свідченні каменя Біблії страх Божий і віру Христову в одно поставили, а Давид страх Божий разом із заповідями ставить. Страх Господній чистий, долі Господні правдешні. Хто осмілиться від божественної двійці нероздільної відділити скарб безсмертного божества — заповіді Божі? Вони плід, звершення і закінчення усьому, що кінця не має, а кінець і начало це одне. Бог усьому начало, Бог засіб, Бог і кінець усьому; ніщо не може народитись ліпше від Бога, як він сам, тим-то він і Бог, що він над усе найкращий. Що ж ти мені відшукаєш ліпше заповідей? Де, на небесах чи на землі? Коли, в цей вік чи в майбутній? Справді, я і сам їх би залишив, коли б що краще від них відшукав би, але не можу тому, шо не хочу, а не хочу тому, що не можу. Це є Бог мій, рай і життя вічне. "На шляху звідувань твоїх насолодишся, як у кожнім багатстві". "Успадкував звідування твої навіки, що є радістю серця мого". "Печалі й потреби знайшли мене, однак заповіді твої — повчання моє є". "Ті, що бояться, уздрять мене і звеселяться, як на слова: "Мир великий тим, що люблять, закон твій". "Навіки не забуду виправдань твоїх, що врозумили мене, і навчуся".

Є іншого штабу страх Божий. Він не веселить, але мучить, не ублажає, але губить, не життя душі, але смерть люта. Він називається безбожничий і рабський, а живе в двох сортах людей. Про перший жеребок говорить Давид: "Рече безумний у серці своєму". Про другий син його Христос: "Кожен, хто грішить, раб є гріха". Перший сорт, не признаючи за пана, війну веде супроти Божого стану; другий признає, але боїться

211

як мучителя, а не як батька. Спротивлюючись волі його, а живучи за сліпотою своєю ось їхній страх. "Бігає нечестивий, хоч ніхто не гонить". Приповісті: "Неправедні схвилюються і спочити не зможуть". 'Так, злякавшись страху, йде все життя нечестивого у дбанні...". "Страх же його в лівицях його..." (Приміть: то його, не Божий страх), жало ж смерті гріх. Один боїться, щоб не потліла тлінь, другий печеться гріхом, обидва мучаться. Цей страх можна назвати пекельним, не Божим, а як страх є погибельний, так і віра є марнотна, лицемірна, бісівська, рабська. Вона, звичайно, вірує, що є Бог, але ділами, як учить Павло, відкинеться і тими плодами, які є свідченням про сокровенну у Христі віру, як зерно в серці. Каже вустами: "Господи, Господи!" і не творить волі його. "Покажи мені віру твою від справ твоїх!" кричить апостол Яків7. Інша справа вірити в те, що Бог є, а інше вірить у Бога, любити, покластися на нього і жити по Бозі. Біси також вірують, що Бог є справді, і тремтять. Бачиш у бісах віру, бачиш у них і страх, але не вірують у Бога, не ідуть за ним, як шляхом щастя. Вірують розбійники, що є суд цивільний, і бояться його, але не живуть за законами його, а цим самим не ввіряються йому, вибравши власний свій шлях до гаданого свого щастя. Не той є багатий, хто вірує, що золото перебуває в надрах земних, але хто погнався за ним, залюбившись у нього, і, зібравши, збагатився ним і укріпив дім свій, звіряючись на нього. Так вірний християнин не той, хто вірує, що перебуває у світі Бог, але хто наслідує йому, залюблюючись у нього, і заснував дім щастя на любові Божій, утвердивши її дотриманням волі його блаженної, звіряючись як на найтвердіший діамант, що дім його не зрухнеться вовіки, збагачений цим скарбом: "Добрий мені закон вуст твоїх". Ось у чому є наречения віри з Господом, за словом Осії: "І заручуся з тобою навіки, і заручуся з тобою справедливістю і правосуддям, і милістю та любов'ю. І заручуся з тобою вірністю, і ти пізнаєш Господа" (гл[ава] 2, вірш 21 — 22)8. Бачиш, віра не розділяється від правди, суду, любові і щедрот. Що є правда? Слухай Давида: "Правда твоя правда навік, і закон твій істина"9. Що є суд? "Сотворив суд і правду... Від доль твоїх застрашився". Що є любов? "За любов'ю твоєю, за долею твоєю живи мене". Що є щедроти? "Щедроти твої численні, Господи, за долею твоєю живи мене". "Той, що в мене вірує, має життя вічне". Що ж є життя? Слухай батька: "Навіки не забуду, як у них оживив мене ти". Ось тобі життя,

212-

ось чим оживлюються мертві жалом гріховним. Але чи довго нам не вірити життю цьому, чи довго тяжкий нам буде світ і мир велінь його? О осліплені серця і нечисті розуми! Заповідь його є печатка дружби. "Ви друзі мої є, коли творите, як я заповів вам".

123

Так, ви цього не розумієте: "Ті, що відділяють себе від єдиності віри", куди ви, недомисельні, уже хіба витекло те, що там-таки сказано: "По своїх похотях ходить і безчестях", це все мова про тих-таки людей. Ці нещасливці, що заснували блаженство своє на зовнішніх церемоніях, ведуть життя своє за своїми похотями. Що то за похоті, слухай Павла: "Вчинки тіла явні"10, тобто перелюбства, блуд, нечистота, розпуста, ідолослужіння, чародійство, ворожнечі, поривання завиді, ярості, розпалення, розсвари, спокуси, єресі, заздрості, убивства, пияцтво, безчинство, кличі і подібне цьому... Будь-яка церемонія називається плоттю, що веде до чогось таємного, ніби буквар до читання, а читання до розуміння сили. Але ці сиві голубчики, залишивши саму силу і кінець церемонії та душі їхні, поставили дім свій на корені, як на льоді, уповаючи на цю свою піщану основу, не на камінь твердий і догідний, про який Давид [каже]: "Спочатку пізнав од звідань твоїх, які навіки я заснував". Про таких і Павло є: "Вони мають вигляд благочестя, але сили його відреклися"11. А Іуда говорить: "Це ті, що відлучуються від єдності віри"12. Те ж таки й Павло, і пророки називають каменем чи твердістю, а богослов любов'ю чи єдністю (любов і єдність — те саме). Те ж таки наш Іуда називає єдністю — це значить камінь заповідей Господніх: "На камені мене віри утвердивши", — і з цієї причини кличе тілесними, плотськими і піщаними, тобто такими, які зовсім не мають твердості і про які Бог [сказав] Ісаї: "Пізнай, — каже, — що попіл серце їхнє, тож спокушаються". Згадайте того, що будує хоромину на піску. Пісок є не щось одне, а з різностей змішане, але камінь є щось одне і через це тверде. Уповання таких людей на обряди можна назвати вірою через те, що на них поклались, але не твердою і не плотською. А тому-ото тут же цілком наш Іуда говорить: "А ви, улюблені, будуйте себе найсвятішою вашою вірою"13, тобто не піщаною, самі себе в любові Божій бережіть; істинна віра веде до кінця. Що ж є

213

кінець? Послухай Павла: "Кінець — заповіт є". Що таке любов від чистого серця і совісті благої та віри нелицемірної? (До римлян, гл. 13), — говорить (До филип'ян, гл. 15): "Нікому нічого не бувайте винні, тільки що любити один одного треба, люблячи-бо друга, закон виконується".

124

Оскільки від справ закону... тощо. Звичайно, під справами закону розуміються дійства, церемонії. Вони завжди бувають Божої істини чи Духа Святого німим накресленням і слабким обрисом, ясніше сказати — церемоніальні дійства є компліменти і манірні зовнішності, що обіцяють дбалість до Бога і дружбу, яка визначається виконанням священного закону його, до якого вони є певною кладкою чи містком і ніби з алфавітом букваря. Законом воно назване через те, що було узаконено; кожному не минути тих дійств, що можуть з часом вбити в нескусне серце поняття і просвічення найвищої користі й щастя правдешній людині. Наприклад: 1) їдження паски є то зовнішня дія; 2) обрізання; 3) невживання свинячого м'яса; 4) омиття зовнішніх членів стихійною водою та інші дурниці. Названо воно ще й тому законом, що, закриваючи і назнаменовуючи таємно Божий закон, є його шкіркою, і лузгою, і ніби половою, що закриває зерно Царства Божого, і ті, що сподіваються на цю корону, звуться лузганами, тобто марновірцями. Уся ця лузга законна веде серце наше до Святого Духа. Він є осяяння блаженних і найчистіших думок і зветься дух віри, дух премудрості, дух страху Божого. Дух Божий і начало всього того плоду, про який Павло [каже]: "Плід духа"14 тощо. Коли до цього кінця хтось приспів, так, виправданий духом віри і виконавши церемонії через закінчення, може сказати з Павлом: "Тож чи знищимо ми закон вірою?"15 Аж ніяк! Але закон стверджую, а коли хто і без церемонії добрим зробився, нехай же з Павлом вигукне: "Бо сили не має в Христі Ісусі ані обрізання, ані необрізання, але віра, що чинна любов'ю"16. "Бо сили не має ані обрізання, ані необрізання, а створіння нове" (До галатів, гл. 6, вірш 15).

125

Нема чому дивуватися. Ви ще в цьому виді баталії не вельми практик, а ворог давній, всезагальний, отже, й великий скуси-

213

тель. Коли б Давид та й не навчався до битви! Звісно, як іншим, так само страіігний був Голіаф, але він уже з вовком та левом діло мав, пасучи вівці. Чого не може Бог? Він народжує бажання, а бажання мати праці, праця ж усе перемагає; помалу на гору йдучи, з часом таки вийдеш. "Підуть від сили в силу". Продираймо очі, щоб пізнати, яке блаженне діло жити в мирі й дружбі з Богом, а іншого шляху до щастя аж ніяк не знайти і самим ангельським силам. У той час з міцною впертістю захищати станемо місто миру нашого, тоді ми цю цитадель губимо, коли простацької про неї думки, і, гадаючи, що не досить цього одного для щастя нашого, як тільки відсторонилися до Єрихона, відразу потрапляємо в біду, а Єрусалим в облогу; потрібно завжди говорити з Авакумом: "Я стою на сторожі своїй"17.

ДОДАТКИ

[СОН]

Опівночі, листопада 24, 1758 року у Ковраї

Здавалося, що розглядаю різні зваби людського життя у різних місцях. В одному місці був, де палати царські, убори, танці, музиканти, де закохані то підспівували, то в дзеркала дивилися, забігши із зали в кімнату і, знявши маску, лягали на пишні постелі тощо.

Звідти сила повела мене до того народу, де творились такі ж справи, лиш в інших уборах і церемоніях. І я побачив: бо вони йшли вулицею з пляшками в руках гучно, весело, хитаючись, як звичайно буває у простої черні; також і амурні справи спорідненим чином як поставивши в один ряд жіночу, а в другий чоловічу стать; хто гарний, хто до кого подібний і хто кому гідний бути мужем чи жінкою, з насолодою вершили.

Звідси пішов у заїжджі доми, де коні, хомут, сіно, розплати, суперечки та ін. чув.

Наприкінці сила ввела у храм, дуже великий і гарний, який буває у багатих міщан, парафіян, де начебто у день зелений Святого Духа відправляв я з дияконом літургію і добре пам'ятаю це, що говорив: "Ти святий, Боже наш, навіки віків", і обидва хори співали гучно "Святий Боже". Сам же я з дияконом, перед престолом кланяючись до землі, відчував всередині насолоду, якої не можу передати. Проте й там людськими вадами осквернено. Сріблолюбство з корванкою1 бродить і, не минаючи самого єрея, майже видирає частку.

Від м'ясних обідів, які святкувались у майже суміжних з храмом кімнатах і до яких з вівтаря було багато дверей, до самої святої трапези дух ширився під час літургії. Там я бачив таку жахливу картину. Деяким не вистачало пташиного і звіриного м'яса для їжі, то вони чоловіка, одягненого в чорну до колін свиту, з голими гомілками й в убогих сандалях, уже вбитого, тримаючи біля вогню, коліна й гомілки смажили і м'ясо із жиром, що стікав, відрізаючи чи відгризаючи, пожирали.

Такого смороду й мерзенної люті я не стерпів і, з жахом відвертаючи очі, вийшов. І це робили начебто деякі служителі.

Цей дивний сон не менше мене налякав, ніж звеселив. А прокинувшись, відразу з полегшенням у самій справі проспівав: "Святий Боже..."

214

?. І. Ковалинський ЖИТТЯ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ

Написане 1794 року на давній смак

Non omnis moriar. (Horatius)1

У всьому існуючому є щось головне й всезагальне: у безчленних викопних земля; у рослинних вода; у тваринах вогонь; в людині розум і т. п.

Кожне буття становить особливе коло або свій світ, з відмінностями, поділами, подрібненнями до незбагненності.

Кожне головне, або всезагальне цих кіл має над собою і в собі найголовніше, всесвітнє, верховне, єдине начало: всі тим були.

Це, поширюючись, розрізняючись у здатності, силі, властивостях, поступовості, здійснює невидимі буття різноманітно і, згущуючись у своєму сходженні, становить у людині мислення, у тваринах - відчуття, у рослинах — рух, у безчленних викопних — існування.

Людина, тобто втілена мисляча здатність, у цьому началі живе, рухається, існує.

Ця найголовніша, всесвітня, невидима сила єдина — розум, життя, рух, існування, — виливаючись із невідчутності в явище, із вічності — у всеохопленість часу, із одиничності виняткового - до безмежної численності, утворюючи коло людства, наділяє йому від свого головного благородну перевагу — вільну волю.

На цьому головному, корені, першооснові базується влада урядів, держава владик, сила царів, любов батьків, честь мудрих, слава добродійних, пам'ять праведних.

Численність вносить відмінність, а це передбачає нерівність і недосконалість; вільна воля передбачає вибір; цей же — моральну здатність, що може пізнати добро, істину, досконалість, любити її й краще шукати. Звідси походить подвиг пошуку, і подвижник істини називається мудрий, а його справа чеснота.

215

Парфянин і мідяний, юдей і грек, раб і вільний однаково причетні до цієї переваги всесвітнього, верховного, єдиного начала.

Подвиг, тобто правильне вживання вільної волі, робить поділ; і цей подвиг у виборі істинного, доброго, досконалого є правда, що всякому віддає своє: повне повним і марне марним. Тому мудрий і праведний є одне і те ж.

Поставлений між вічністю й часом, світлом і пітьмою, істиною й брехнею, добром і злом, маючи переважне право вибирати істинне, добре, досконале і здійснюючи це на ділі, у всякому місці, бутті, стані, званні, ступені, є мудрий, є праведний.

Таким є муж, про котрого тут буде мова.

Григорій, син Сави, Сковорода народився у Малій Росії, Київського намісництва, Лубенського округу, в селі Чорнухах, у 1722 році2. Батьки його були із простого люду: батько козак, мати такого ж роду. Вони мали міщанський стан, посередньо достатній, та чесністю, правдивістю, гостинністю, побожністю, миролюбним сусідством виділялись у своєму колі.

Цей їх син, Григорій, на сьомому році від народження відзначався схильністю до побожності, талантом до музики, охотою до наук і твердістю духа. У церкві він добровільно ходив на клирос і співав чудово, приємно. Улюблений же і майже завжди ним повторюваний спів його був оцей Івана Дамаскина5 вірш: "Образові золотому, що на Деїрському полі поставлений, три твої отроки не дотримали безбожного повеління" та ін.

За його бажанням батько віддав його у Київське училище, що тоді славилось науками4. Григорій швидко перевершив ровесників успіхами й похвалами. Митрополит Київський Самуїл Миславський, людина відмінної гостроти розуму й рідкісних здібностей до наук, будучи тоді його співучнем, відставав у всьому від нього при величезному своєму намаганні.

Тоді царювала імператриця Єлизавета, любителька музики і Малоросії. Обдарування Сковороди до музики і надзвичайно приємний голос були причиною вибору його до двору у співочу капелу, куди й був він посланий при вступі на престол імператриці5.

215

Він недовго там перебував. Імператриця незабаром здійснила подорож до Києва і з нею весь двір. Сковорода, прибувши туди, при поверненні двора в Санкт-Петербург отримав звільнення з чином придворного уставника, залишився в Києві і знову почав учитися.

Коло наук, що викладалися в Києві, видалося йому недостатнім. Він захотів побачити чужі краї. Скоро для цього трапилася нагода, і він скористався нею дуже охоче.

Від двору був відправлений в Угорщину до Токайських садів генерал-майор Вишневський, який для тамтешньої греко-руської церкви хотів мати церковників, здатних до служби і співу. Сковорода, відомий знанням музики, голосом, бажанням бути в чужих краях, знанням деяких мов, був схвально представлений Вишневському і взятий ним під покровительство6.

Подорожуючи з цим генералом, мав він нагоду з його дозволу та з його допомогою поїхати із Угоріцини до Відня, Офена, Пресбурга й інших навколишніх міст, де, цікавлячись з своєї охоти, намагався знайомитися найбільше з людьми, що були тоді дуже славні вченістю й знаннями. Він розмовляв досить добре і з особливою чистотою латинською й німецькою мовами, достатньо розумів грецьку, що й допомогло йому здобути знайомство й приязнь учених, а з ними й нові знання, котрих не мав та й не міг мати у своїй батьківщині.

Повернувшись із чужих країв, сповнений вченістю, відомостями, знаннями, але з порожніми кишенями, у крайній нужді всього потрібного, проживав він у своїх колишніх приятелів і знайомих. Оскільки ж і вони не були вельми заможні, то шукали нагоди, як би використати його знання з користю для нього й суспільства. Скоро звільнилось місце вчителя поезії у Переяславі, куди він і відбув на запрошення тамтешнього єпископа.

Сковорода, маючи більш ґрунтовні й широкі знання в науках, ніж вони тоді були в провінційних училищах, написав роздуми про поезію і керівництво до її мистецтва так по-новому, що вони видалися єпископові дивними й невідповідними до минулого старовинного звичаю. Єпископ наказав змінити й викладати за тодішнім звичайним зразком навчання. Сковорода, впевнений у своєму знанні й точності цієї справи, не погодився змінити й відкласти написані ним правила для поезії, котрі були простіші й зрозуміліші для учнів,

216

та й цілком нове й точне поняття давали про неї. Єпископ вимагав від нього письмової відповіді на суді через консисторію, проте цього повеління він не виконав. Сковорода відповів, що він покладається на суд усіх знавців у тому, що його роздуми про поезію і ним написані правила є відповідні і засновані на природі цього мистецтва. При тім у поясненні додав латинське прислів'я: Alia res sceptrum, alia plectrum, тобто: одна справа пастирський жезл, а інша пастуша сопілка.

Єпископ, обернувши своє незнання у його непослух і зарозумілість про свою вченість у гордість і високомірність його, дав таке власноручне розпорядження при доповіді в консисторії: "Хай не живе в моєму домі той, хто творить гординю". Тому Сковорода був вигнаний із Переяславського училища не з честю7. Це було перше випробування твердості його духа.

Нестатки його утруднювалися до крайнощів, та його невибагливість підтримувала в ньому його веселість.

Він перейшов із училища жити до свого приятеля, котрий знав ціну його достоїнств, та не знав розмірів його нужди. Сковорода не смів просити про допомогу, а приятель не здогадався запитати його про потреби. І так терпів він нужду скромно, мовчазно, терпеливо, покірно, не маючи тоді нічого, лиш дві старі сорочки, один камлотний кафтан, одні черевики, одні чорні гарусні панчохи. Нужда обробляла в ньому серце дуже корисно і насіяла в ньому таке насіння терплячості, прикрасившись плодами якого, життя його зробило його мудрим і щасливим.

Неподалік жив знаменитий малоросійський дворянин Степан Томара, який шукав учителя для свого сина. Сковорода був йому схвально запропонований знайомими і запрошений ним у село Ковра і, де йому було доручено сина для догляду й науки8.

Старий Томара від природи мав великий розум і, спілкуючись по службі з іноземцями, здобув значні знання, проте дотримувався багато в чому застарілих переконань, що властиві людям грубого виховання, котрі з презирством дивляться на все те, що не одягнене гербами й не розписане родословними.

Сковорода почав більше плекати серце молодого свого вихованця і, розглядаючи природні його нахили, допомагати лиш природі у вирощуванні спрямуванням легким, ніжним, невідчутним, а не дочасно обтяжувати його розум науками, — і вихованець прив'язався до нього внутрішньою любов'ю.

216

Цілий рік тривало його спілкування з сином, а батько ніколи не удостоював учителя жодним словом, хоч кожен день за столом він з вихованцем у нього бував. Відчутним і болючим було таке приниження людині, що мала у низькій простоті благородне серце. Та Сковорода терпів це все і, незважаючи на презирство, на зневажання його, виконував свої обов'язки добросовісно й сумлінно. Договір було укладено на рік, і він хотів дотримати свого слова.

Одного разу, розмовляючи з своїм вихованцем і спостерігаючи його любов до себе, а тому й поводячись з ним відверто й просто, запитав його, як він думає про те, що говорили. Вихованець у тому випадку відповів неналежно. Сковорода заперечив йому, що він мислить про це, як свиняча голова. Слуги негайно донесли пані, що вчитель називає їхнього шляхетського сина свинячою головою. Мати розсердилась, наскаржилась чоловікові, вимагала помсти за таку зухвалість. Старий Томара, знаючи внутрішньо ціну вчителеві, та поступаючись настирливості жінки, відмовив йому від дому й посади і, відпускаючи його, вперше з ним заговоривши, сказав йому: "Вибач, мій пане! Мені тебе шкода!"

Вже тоді доля починала готувати серце його до людських несправедливостей, котрі він мав випробувати протягом життя. Сковорода залишився без місця, без поживи, без одягу, та не без надії.

Вбогий, мізерний, нужденний приїхав він до свого приятеля, одного переяславського сотника, людини добродушної й гостинної. Тут неждано трапилася йому нагода їхати в Москву з Каліграфом, що відправлявся в Московську академію проповідником, з котрим він, як його приятель, і поїхав, а звідти у Троїце-Сергієву лавру, де став тоді намісником багатовчений Кирило, що потім був єпископом Чернігівським. Цей, побачивши Сковороду, котрого знав уже з чуток, і знайшовши в ньому людину незвичайного обдарування й вченості, намагався вмовити його залишитися в лаврі на користь училища, та любов його до отчого краю кликала в Малоросію. Він знову повернувся у Переяслав, залишивши по собі в лаврі ім'я вченого і дружбу Кирила9.

Дух його віддаляв його від усяких прихильностей і, роблячи його пришельцем, переселенцем, мандрівником, виробляв у ньому серце громадянина Всесвіту, який, не маючи родини, маєтків, кутка, де голову прихилити, сторицею більше смакує

217

задоволення природне, насолод простих, невинних, безтурботних, які черпаються чистим розумом і безтурботним духом у скарбах вічності.

Не встиг приїхати він до Переяслава, як розумний Томара доручив своїм знайомим вмовити його, щоб він знову найнявся до сина вчителем. Сковорода не погоджувався, знаючи його забобони, а ще більше його домашніх, та приятель його, упроханий Томарою, обманом привіз його, сплячого, до нього вночі в село.

Старий Томара вже був не той гербовий вельможа, а ласкавий дворянин, котрий хотів цінувати людей за їх внутрішню гідність. Він дружньо його приголубив, просив бути другом його сина й спрямовувати його в науках. Любов і щира привітність більш за все завжди впливали на Сковороду. Він залишився у Томари з сердечним бажанням бути корисним, без договору, без умов10.

Самотність спрямовує до роздумів. Сковорода, поселившись у селі, віддавши турботу про необхідні потреби піклуванню улюбленого пана, який полюбив і його, забезпечивши собі його щирість, поринув у роздуми, тобто пошуки істини.

Часто у вільні від своєї посади години віддалявся в поля, гаї, сади для роздумів. Рано-вранці зоря бувала його супутницею в його прогулянках, а діброви співбесідниками його глумлінь. Літа, душевні обдарування, природні схильності, життєві потреби поперемінно кликали його до прийняття якогось становища в житті. Суєта й турботливість світу уявлялись йому морем, безперервно збурюваним життєвими хвилями, яке ніколи не дає душевного спокою. У чернецтві, що віддалилося від свого першопочатку, бачив він похмуре гніздо спертих пристрастей, які, не маючи виходу, смертельно й боляче душать буття. Одруження, як не одобрюване природою, все ж не було приємним для його безжурного характеру.

Не вибравши собі жодного стану, він твердо поклав на своєму серці, що посвятить своє життя стриманості, задоволенню малим, цнотливості, смиренню, працелюбності, терпінню, добродушності, простоті манер, щирості, облишить усі суєтні намагання, всі турботи надбання майна, всі труднощі надмірностей. Таке самозречення дуже успішно зближувало його з любов'ю до мудрості.

Душа людська, кидаючись у становище нижчих від себе ступенів, занурюючись у звірині пристрасті, віддаючись хтивості,

218

властивій скотині, приймає на себе їх властивості й якості: злобу, лють, неситість, заздрість, хитрість, гордість тощо; вивищуючись же подвигом доброї волі над звіриними потягами, тваринними інстинктами і безсловесними устремліннями, сходить на висоту чистоти умів, стихія яких є світло, розум, мир, гармонія, любов, блаженство, і від них запозичує якусь силу величі, світлості, розуміння вищого, більш просторого, далекого, яснішого і найвищої святості у відчутті, якими внутрішньо3 наповнюючись, проявляє6 в уяві" стан людського буття іноді схвально, іноді осуджуючи, вмовляючи, попереджуючи й вказуючи.

Сковорода бачив такий досвід і сили природи в собі самому і так описує це в своїх записках, що залишились після нього:

"Опівночі, листопада 24 числа, 1758 року у селі Ковраях здавалося вві сні, начебто я розглядаю різні зваби людського життя по різних місцях. В одному місці я був, де царські палати, убори, музики, танці; де закохані то співали, то розглядали себе у дзеркалах, то бігали із кімнати в кімнату, знімали маски, сідали на багаті постелі тощо. Звідти повела мене сила до простого народу, де такі ж дії, лиш особливим чином і порядком, вершилися. Люди йшли по вулиці з пляшками в руках, гучно, весело, хитаючись, як звичайно буває у чорному народі; також і любовні справи подібним чином у них відбувалися. Тут, поставивши в один ряд чоловічу, а в другий жіночу стать, розглядали, хто гарний, хто на кого подібний і тому гідний бути парою. Звідти ввійшов я в заїжджі доми, де коні, збруя, сіно, розплати, суперечки й ін. чув. Нарешті, сила ввела мене у храм якийсь великий і прекрасний: тут начебто у день сходження Святого Духа служив я літургію

Премудрості Соломона, гл. 18, ст. 17 і 19.

(Таціт, філософ, політик, учений, письменник, описуючи обставини Цінни

' Сократові часто снився один сон; він його бачив у різних видах, та завжди сон наказував одне: "Сократе, горнися до музики і вправляйся в ній!" Оскільки ж найдосконалішою музикою є філософія, то Сократ, слідуючи сновидінню,

218

з дияконом і добре пам'ятаю, що голосно проголошував оце: "Бо святий ти, Боже наш" і ін. до кінця. При цьому на обох хорах протяжно співали: "Святий Боже..." Сам же я, з дияконом перед престолом кланяючись до землі, внутрішньо відчував найсолодше задоволення, яке не можу передати. Проте і тут людськими вадами осквернено. Сріблолюбство з гаманцем волочиться і, не минаючи самого священика, силою видирає частку. Від м'ясних обідів, які подавалися майже у суміжних з храмом кімнатах, куди із вівтаря було багато дверей, під час літургії запах ширився до самої святої трапези. Тут бачив я отаке жахливе видовище. Коли комусь не вистачало для їжі пташиного чи звіриного м'яса, то вони чоловіка, одягненого у чорну ризу, що мав голі коліна й убогі сандалії, вбитого, тримаючи при вогні, коліна й ікри смажили і м'ясо, зі стікаючим жиром відрізаючи й відгризаючи, жерли; і це робили начебто деякі служителі. Я, не стерпівши смороду й цієї жорстокості, відвернув очі й вийшов. Сон цей не менше насолодив мене, як і налякав".

Я описую життя цього чоловіка у християнському віці, країні, народі й віровизнанні. Хай прочитають книгу християнства Святе Письмо і побачать, що наскільки людина здатна бути прозорливцем, ангелом во плоті, богочоловіком, настільки ж і звіром, нетямущий хай не розуміє!

Сковорода почав відчувати смак у свободі від суєти й життєвих пристрастей в убогому, але безпечальному стані, в самотності, але без дисгармонії з самим собою. Лжемудруюче самолюбство, ця прикрашена дочка зовнішнього розуму, не могло звабити його серця. Величну властивість мислячого буття — волю він заглибив з усіма її міркуваннями і бажаннями у свою нікчемність і кинув себе на волю творця, повністю піддавшись життю й любові Божій, щоб промисел його (Бога) розпоряджався ним як своїм знаряддям, куди хоче і як хоче.

Коли людина виходить із кола зарозумілості, самовільності, самолюбства свого, вважаючи все те пустою землею, непрохідною й безводною, тоді чистий Дух Святий обіймає всі її відчуття й відновлює царські істини, тобто запалює в ній здатності внутрішнього відчуття вогнем своєї любові. Тоді високе пізнання й розуміння в міру розміщення внутрішнього й зовнішнього виникають із зосередження всіх речей, наче дуже тонкий і проникаючий вогонь, з незрозумілим задоволенням поглинаючись безоднею світла. У такому стані

219

відчуття людини поглядає на дух Вседержителя з радістю й поклонінням, і таким-то чином смиренне людське самозречення може споглядати те, що є у вічності і в часі, бо все є біля нього, все навколо нього, все в ньому.

Григорій, наповнюючись живим відчуттям істини, зображав це пером у творах простих, але сильних. Між іншими, написав він вірші3: "Облиш, о дух мій, незабаром!.." Старий Томара, прочитавши їх і дізнавшись від нього, що то була лиш забава його, сказав йому: "Мій друже! Бог благословив тебе обдаруванням духа і слова".

Весь час перебування його у Томари минав у навчанні сина його гуманітарних наук та мови, а себе благочестя й самовдоволення.

Нарешті молодому його вихованцеві належало вступити в інше коло вправ, гідних його становища в світі й роду, Сковороді ж доля приготувала поклик здалека.

У Білгород прибув на єпископський престол Йоасаф Миткевич муж, сповнений добросердечності, чеснот і вченості. Цьому архієреєві був відомий із законодавства та із давньої дружби ігумен Гервасій Якубович, що тоді перебував у Переяславі. Йоасаф запросив Гервасія розділити з ним єпархіальну працю й дружнє життя. Гервасій приїхав у Білгород і, побачивши ревність Йоасафа до наук, дуже схвально розповів йому про Сковороду. Єпископ викликав його до себе через Гервасія. Сковорода відразу прибув і з волі Йоасафа зайняв посаду вчителя поезії у Харківському училищі в 1759 році.

Відмінний спосіб його думок, вчення, життя незабаром привернули до нього увагу всього тамтешнього товариства. Одягався він пристойно, але просто; їжу мав, що складалася із трав, плодів і молочних приправ, споживав її ввечері, після заходу сонця; м'яса та риби не їв не через марновірство, а із своєї внутрішньої потреби; для сну виділяв свого часу не більше чотирьох годин на добу; вставав до зорі і, коли дозволяла погода, завжди ходив пішки за місто прогулюватися на чисте повітря і в сади; завжди веселий, бадьорий, легкий, рухливий, стриманий, цнотливий, всім задоволений, добродушний, принижений перед усіма, охочий до слова, де не змушений говорити, із всього виводив мораль, шанобливий до всякого стану людей, відвідував хворих, втішав печальних,

* Ці вірші і багато інших зберігаються у його друга.

219

ділив останнє з неімущими, вибирав і любив друзів за їхнє серце, мав побожність без марновірства, вченість без зазнайства, поводження без лестощів.

Рік минув, і він, закінчивши час строку, приїхав до Йоасафа для проведення звичайного в училищах часу відпочинку. Єпископ, бажаючи втримати його довше при училищі, доручив Гервасію, як його приятелеві, умовляти його, щоб прийняв чернечий сан, обіцяючи довести його скоро до сану високого духовенства. Гервасій почав радити Сковороді, пропонуючи побажання архієрея, блага й користь його, очікуючу його на цьому полі честь, славу, достаток усього, повагу й, на його думку, щасливе життя.

Не такими повинні були бути запропоновані стимули для серця Сковороди. Він, вислухавши це, щиро обурився і сказав Гервасієві: "Хіба ви хочете, щоб і я помножив число фарисеїв? їжте жирно, пийте солодко, одягайтесь м'яко й будьте ченцями! А Сковорода вважає чернецтвом життя не загарбницьке, задоволення малим, стриманість, позбавлення всього непотрібного, щоб набути найпотрібніше, нехтування всіма примхами, щоб самого себе зберегти в цілісності, загнуздання самолюбства, щоб повніше виконати заповідь любові до ближнього, пошук слави Божої, а не слави людської". Гервасій переконував його милістю архієрея, дружбою своєю, користю церкви, та Сковорода, твердий духом і правилами, заперечив йому у відповідь: "Дякую за милість, за дружбу, за похвалу; я не заслуговую всього цього за мій непослух до вас у цьому випадку". Гервасій, знаючи його нестатки і думаючи, що він, потребуючи утримання й знайомства у чужій стороні, буде змушений погодитися на його пропозицію, поставився до нього холодно. Григорій, запримітивши це, скоро зважився. На третій же день, дочекавшись у передпокої його виходу, підійшов сказати йому якнайсмиренніше: "Прошу ваше преосвященство благословити мене в дорогу". Гервасій, не дивлячись на нього, благословив його з досадою, а Сковорода, відійшовши з миром, відразу вирушив до нового свого приятеля в село Старицю, в околицях Білгорода.

Стариця було місце, багате лісами, ріками, долинами, що добре сприяли глибокій самотності. Сковорода, поселившись там, більш за все намагався пізнати себе і вправлявся у творах, що цього стосувалися. У своїх нестатках, закликаючи на допомогу віру, не покладав її в самих зовнішніх обрядах, а в

220

придушенні сваволі духу, тобто потягів, що походять від самолюбства; у передачі всіх бажань своїх волі всеблагого й всемогутнього творця всіх задумів, намірів і справ. Він вчився лиш керувати своїм відчуттям і навчати серце своє не прагнути панувати над порядком Божого промислу, а піддаватися йому з усією смиренністю. Отець Гервасій доніс єпископові про відповідь Сковороди на його пропозицію і про його відхід. Добродушний Йоасаф не розсердився, а лиш пошкодував про нього. Між тим Григорій продовжував самотнє життя в Стариці.

Ніде людина так не пізнає себе, як у самотності, і не даремно сказано стародавнім мудрецем3: самотній повинен бути або царем, або звіром. Перебороти нудьгу, прокляте породження невдоволення, зайняти розум і серце достатніми вправами, зробити їх добрими — це справа не інакше як мудрого, що володіє собою, самотнього царя, Божого священика, який розуміє всюдисущість і всенаповненість духа Господнього і поклоняється йому духом.

Сковорода, проводячи там свої дні в бадьорості духа, веселості, без печалі, в добрій надії, часто говорив при тих, хто його відвідував: "? ???????! ? ???????! " "О свобода! О наука!"

Чутка про його незвичайне життя й настановчі бесіди привабила численних шукачів знайомства з ним. Він, відвідуючи деяких по селах, надумав побувати у Харкові. Один із тих, хто з ним заприятелював, просив, щоб, будучи в Харкові, він познайомився з його племінником, молодим чоловіком, котрий перебував там для наук, і не обминув його добрим словом.

Сковорода приїхав у Харків, жив у своїх знайомих уже кілька тижнів. Одного разу, прийшовши відвідати училище і побачивши там кількох йому не знайомих, запитав, чи немає тут такого-то, племінника NN. Той молодий чоловік випадково там був, і знайомі сказали Сковороді, що він саме той. Сковорода, глянувши на нього, уподобав його і полюбив до самої смерті. Потім той молодий чоловік зрозумів, що такий випадок був влаштований йому заздалегідь Божим перстом.

* Треба мати велику основу розуму або бути цілком його позбавленим, щоб тривалий час тримати себе у самотньому житті. Витримати себе, вжитися самому з собою, дивитися на себе спокійними очима, бути задоволеним своїм серцем, не шукати себе поза собою це ключ істинного блаженства.

221

Добрий пастир Йоасаф, не втрачаючи з виду Сковороди, всіляко намагався знову повернути його у Харківське училище і мати користь із його обдарувань, усю цінність яких він відчував. Знаючи, що він не любить примусу, дружньо запросив його і запропонував йому посаду вчителя, яку хоче. Щоб переконати Сковороду, було досить дати йому можливість вибору справи тієї чи іншої. Він, маючи на меті користь, спрямовану на молодого нового свого друга, якого в серці вже таким вважав, як пізніше сам у цьому зізнавався, був радий пропозиції єпископа і прийняв її дуже охоче з тим, щоб він викладав у класі нижче попереднього, синтаксичному. Крім того, взявся викладати грецьку мову.

Прибувши із Білгорода в Харків і зайнявши посаду, знайшов він улюбленого свого молодого чоловіка, який, однак, не знав і не смів думати, щоб міг бути гідним його дружби, хоч любив і дивувався з його філософського життя й внутрішньо його шанував11.

Григорій почав часто його навідувати і„ за схильністю молодого чоловіка, займати його музикою і читанням книг, що були приводом для розмов і повчання. Відкривши у молодому чоловікові серце, якого він бажав, і природні здібності, які він любив, звернув свою увагу на покращання його розуму й духа.

Молодий чоловік цей, виховуваний до того напівученими шкільними вчителями, частково ченцями, в руках яких тоді перебували святилища наук, котрі й вклали йому в голову дивні уявлення про речі, чуючи від Сковороди протилежне до того і не спроможний погодити у своєму понятті нових правил зі старими, споглядаючи ж насправді його чесне, цнотливе, зразкове життя, сумнівався сам у собі і душевно жалкував, що такий чесний муж мав незгідні з ученими думки й правила, особливо ж стосовно моралі й духовних знань, а тому й помилявся.

Всі книжники-наставники його, та й увесь світ, словом і ділом переконували, що щастя людське полягає в тому, щоб мати всього багато: багато чого їсти, багато чого пити, багато у що вдягатися і в потіхах бездіяльно веселитися.

Сковорода, однак, почав говорити йому: щоб бути дійсно щасливим, то все те непотрібне; що обмеження бажань, відкидання зайвого, загнуздання примхливої волі, працелюбство, виконання обов'язків, до яких промисел Божий

221

кого приставив, не за страх, а на совість це шляхи до щастя. Сковорода говорив це і жив так.

Велемудрі вчили його, що громадянська чеснота є ніщо перед верховною істотою, що Марк Аврелій, Тит, Сократ, Платон і інші славні в давнину великими ділами й серцем люди повинні бути нещасливі, тому що не мали історичного знання про речі, які відбувалися після них. Сковорода стверджував, що у всіх тих мужів діяв вишній дух, тому вони заслуговують не осуду, а пошани й наслідування в любові до істини. І якщо Бог є істина, то вони були вірні його слуги.

Філософи, які вчили молодого чоловіка, тлумачили йому, що, наприклад, до такого стану життя більше й особливо прив'язане Боже благословення, а до іншого менше, або ж прокляття, що знання таїнств і виконання таємничих обрядів є досконалість і вищість людини. Сковорода вчив, що всі стани добрі, і Бог, розділяючи членів суспільства, нікого не образив; прокляття він накладає лиш на синів спротиву, які, не пізнавши себе й не послухавши поклику природи, вступають у стани за пристрастю, за обманливим виглядом, за примхою. І оскільки вони не випробували в собі вродженої схильності, то й відрікся від них верховний розподільник обдарувань і дав їм некмітливий розум, хай творять неподібне і будуть прокляті, тобто нещасливі. Сковорода вчив, що досконалість людини полягає у творенні справжньої користі ближньому і що таїнства й таємничі обряди належать до слова, а Царство Боже є в силі або в ділі.

Молодий чоловік, змолоду наповнений упередженнями, слухаючи Сковороду, відчув у собі збуджену боротьбу думок і не знав, як її закінчити. Інші учителі його нав'язували йому відразу до Сковороди, забороняли знайомство з ним, слухати його розмов, навіть бачити його. Він любив серце його, та цурався його розуму; поважав життя, та не сприймав міркувань його; поважав чесноти, та уникав думок його; бачив чистоту поведінки, та не пізнавав істини розуму його; бажав би бути другом, та не учнем його.

Важко загладити перші враження.

Сковорода продовжував викладати синтаксис і грецьку мову публічно, а улюбленого свого молодого чоловіка навчав окремо грецької мови та читанню стародавніх книг, з яких найулюбленішими були такі письменники: Плутарх, Філон Юдейський,   Ціцерон,   Горацій,   Лукіан,   Климент

222

Александрійський, Оріген, Нил, Діонісій Ареопагіт, Максим Сповідник, а із нових відповідні до цих; голова ж усім — Біблія. Сила, зміст і кінець їх навчальної вправи було серце, тобто основа блаженного життя.

Намагаючись перевиховати його і бажаючи більше й більше дати йому вражень істини, писав він йому листи майже щоденно, щоб, побудивши його до відповіді хоч коротко на них, привчити його думати, розмірковувати, висловлюватися справедливо, точно, пристойно.

Забобони, збуджувані відмінністю думок, не дозволяли юнакові викоренити сумніви. Жахлива пригода знищила їх повністю, і це так описано у щоденнику цього молодого чоловіка:

"1763 року, коли я був зайнятий роздумами про правила, які мені навіював Сковорода, і в своєму розумі вважав їх невідповідними до способу думання інших, я сердечно бажав, * щоб хтось просвітив мене в істині. Будучи в такому стані й очистивши по можливості своє серце, бачив я такий сон1.

Здавалося, що на небі від одного краю до другого, по всьому його просторі, були написані золотими великими буквами слова. Все небо було голубого кольору, і ті золоті слова здавалися не стільки зовні блискучими, а більше зсередини сіяли прозоро світлом і не разом написані по лицю небесного простору, а по складах і виражали таке й саме таким чином: пам'ять свя-тих му-че-ни-ків А-на-ні-я А-за-рі-я -Ми-са-ї-ла. Із цих золотих слів сипалися вогненні іскри, як у кузні з вугілля, що сильно роздувається міхами, і стрімко падали на Григорія С. Сковороду. Він стояв на землі, піднявши вверх праву руку і ліву ногу прямо, у вигляді проповідуючого Івана Хрестителя, якого деякі художники на картинах зображають у такому розміщенні тіла і яким Сковорода тут же мені уявився. Я стояв біля нього, і деякі іскри із падаючих на нього, відскакуючи, падали на мене й породжували в мені якусь полегкість, розкованість, свободу, бадьорість, охоту, веселість, ясність, зігрівання й невимовну насолоду духа. Я прокинувся, сповнений найсолодшого відчуття.

222

Зранку, вставши раненько, переказав я це дивне видіння шановному й доброчесному старому троїцькому священикові Борису12, у якого я квартирував. Старий, подумавши, сказав мені з розчуленням: "Ах, молодий чоловіче! Слухайте ви цього мужа: він посланий вам від Бога бути ангелом-керівником і наставником"». Відтоді цей молодий чоловік усією душею віддався дружбі Григорія, і з цього часу я впродовж цього писання буду називати його другом за перевагою.

Представлені у пишному вигляді написані на небесах імена трьох отроків були ті самі, історія яких зображена у тому любленому Сковородою вірші Дамаскина, який він співав при всякій нагоді у молодості якось механічно, як про це згадано тут напочатку. Ні Сковорода про цей улюблений вірш, ні друг його про бачене ніколи один одному не розказували і не знали. Після тридцяти одного року, за два місяці до своєї смерті, Сковорода, будучи в селі у цього друга і переказуючи йому все своє життя, згадав про той вірш Дамаскина, який він майже завжди мав на устах своїх і, сам не знаючи чому, любив його більше, ніж інші співи. Друг, почувши це тоді й пригадавши бачене ним уві сні тридцять один рік тому, мовчки дивувався з чудової гармонії, яка у різні роки, в різних місцях вкладала одному в уста те, що іншому потім в уяву, щоб побудити серця їх до виконання й прояву розуму й сили тієї історії в дійсності, у їхньому житті. Втім, друг його ніколи йому про це бачене не говорив і пізніше.

Якщо за духовним розумінням історії золотий образ, покладений на Деїровому полі, є цей світ, поле Деїрове — час, вогненна піч — наша плоть, розпалювана бажаннями, похотями, лжепристрастями, полум'ям, що спалює дух наш; якщо троє отроків, що не послужили створінням і не гидували поклонитися золотому ідолові, є три головні людські здатності: розум, воля й діяння, що не підкоряються духові цього світу, який лежить у злі, і не пошкоджені вогнем перелюбної плоті, а, прохолоджуючись звисока Святим Духом, словами пісні зображають Діву Богоматір, цнотливе серце, непорочність людської душі, то вогонь, що падає сильними струменями на Григорія Сковороду із золочених імен, написаних на небесах,

* Де душа наша не знаходить жодної підстави для істинності, там вона повинна вдаватися до думок, що заспокоюють і возвишають її буття, бо ці думки ведуть нас ясним небом по хвилях цього життя.

223

трьох отроків ізраїльських, є таємничим свідченням Духа Божого, що спочиває на ньому.

Друг його почав давати місце в розумі і в серці своєму його думкам і правилам і непомітно побачив себе на шляху світлому, чистого розуму й незбентеженого духа.

Сковорода, прагнучи збудити мислячу силу свого друга вчитися не лише в книгах, а більше в собі самому, звідки народжуються всі книги, часто в розмовах з ним розділяв людину надвоє: на внутрішню й зовнішню, називаючи одну вічною, а другу тимчасовою; ту небесною, цю земною; ту духовною, цю душевною; ту творчою, цю створеною. За цим поділом в одній і тій же людині бачив він два розуми, дві волі, два закони, два життя. Першу за божественним родом називав він царем, Господом, началом; другу ж за земним буттям її рабом, знаряддям, підніжжям, істотою. І як першій за її перевагою належало керувати, управляти, панувати, другій же належало коритися, служити, слідувати волі тієї, то для належного дотримання цього порядку святої природи привчав він себе у всіх життєвих справах дотримуватися таємного голосу внутрішнього, невидимого й невиразного помаху духа, який є голосом Божої волі й таємно відчуваючи який і слідуючи за його рухом, люди стають благими, а не підкоряючись цьому побудителю й не пам'ятаючи його, проклинаються.Він, випробувавши насправді святість цього таємного керівництва, будив увагу свого друга й інших до цієї святині внутрішньої сили Божої і часто запрошував прислуховуватися до виявів цього пророцтва нетлінного духа, голос якого чути в серцях непорочних, як друга, у розбещених, як судді, у непокірних, як месника. Він називав його тим первісним законом людей, про який говорить Святе Письмо: "Нетлінний дух твій є у всіх; тим же помалу викриваєш тих, що помиляються, і в них же грішать, згадуючи, навчаєш, щоб, відвернувшись від злоби, повірили в тебе, Господа!" Він стверджував, що був той самий геній3, наслідуючи якого у

' Стародавні під назвою генія розуміли те, що ми розуміємо під іменем ангела-хоронителя. Сократ називав цього генія демоном, бо демон по-грецьки означає розуміючий, тобто розумна внутрішня сила людини, а не означає злого духа. Деякі під генієм розуміють витончене відчуття добра й зла, інші — сильне моральне чуття. Дивись про Сократового генія окремий твір Плутарха.

224

всьому добродушний Сократ, наче свого наставника, досяг ступеня мудрого, тобто щасливого.

Він говорив з сильним переконанням істини: "Подивись на людину і пізнай її! На кого подібна істинна людина, що панує в плоті? Подібна на добрий і повний пшеничний колос. Розсуди ж: не стебло з листками є колос, не солома його, не полова, не зовнішня шкірка, що одягає зерно, і не тіло зерна, а колос є сама сила, яка створює стебло, солому, тіло зерна й ін., у тій силі все оте невидимо знаходиться. Вона виявляє все те весною, коли вся зовнішність на зерні зігнила, щоб утворення плоду не було приписане мертвій землі, тобто гниючій зовнішності, а щоб вся слава була віддана невидимому Богу, який всюди діє своєю таємною правицею, щоб лиш він був у всьому голова, а вся інша зовнішність — п'ята. Від колоска поступи до людини. У колосі ти бачив солому, полову, шкірку, та не там Бог. Де ж? У невидимій рослинній силі Бог виростив нам колос невидимою силою. Глянь же на тілесність людини: не там сила Божа! Вона у її невидимості заховалася. Підніми ж від земної плоті думки твої і зрозумій в собі людину, народжену від Бога, а не сотворену в останній час життя! Рослинна сила зерна є голова всього тіла, таємна дійсність невидимого Бога: пізнай у собі силу розумну, слово Боже, слово вічне, правицю Божу, закон, владу, царство, невидимість, образ Отця Небесного! Розкрий серце твоє для прийняття віри і для обіймів того чоловіка, котрий Отцю своєму Небесному є замість сили його і замість правиці його навіки віків. Це насіння твоє, зерно твоє просторіше від небес і земних кіл, це видиме небо і ця земля в ньому ховаються, і чи не зможе зберегти тебе це насіння? Ах! Будь впевнений, що найнечутливіший волосок твоєї голови, втративши свою зовнішність, у ньому [насінні] без всякої шкоди заховається, збережеться, стане благим! О насіння благословенне, людино істинна, Божа! Вся видимість є її підніжжя. Сама вона в собі носить царство, онебеснюючи всякого ним просвіщенного і наповнюючи своїм всенаповненням, сівши праворуч Отця Небесного навіки".

Керуючись цим небагатьом відомим правилом, він займав посади, планував свої заняття й забави, раптово змінював місцеперебування, заводив знайомства, вступав у дружбу, приймав у свою приязнь і не раніше наважувався робити щось залежне лиш від вибору його волі, ніж порадившись з внутрішнім духом,

224

який він іноді називав Мінервою. Бо як Мінерва, за легендою, народжена з мозку Юпітера, так дух наш походить від Бога.

Оскільки Бог дає дар духа не одною міркою, а різною, за відмінністю галузей всецілого, то людей, що вступають у життєве становище не за вродженою здатністю, Сковорода називав людьми без Мінерви. Так часто, зустрівши несмілого воєначальника, грабіжника, суддю, гордого богослова й ін., з досадою говорив: "Ось люди без Мінерви!" Глянувши на зображення царюючої у його вік Катерини II, що знаходилось у друга його у вітальні, сказав він зворушено: "Ось голова з Мінервою!"13

Він вважав, що щастя людини полягає в тому, щоб, пізнавши власну у собі здатність, згідно неї знайти застосування в житті. Так, численні богослови були б, можливо, кращими довіреними у справах, численні вчені кур'єрами, численні судді орачами, воєначальники пастухами, ченці продавцями й ін.

Звідси, вирішував він, буває, що один і той же життєвий стан одного прикрашає, а іншого проклинає; одного воєнний сан прославляє, а іншого соромить; одного царський вінець прикрашає благословенням, славою, безсмертям, а іншого скидає у суцільну пітьму з прокляттям імені його; одного богослов'я робить світильником світу, володарем сердець, славним без слави, почесним без почестей, а іншого дурисвітом, лицеміром, високомудруючим брехуном; одного навчання вивищило до небес, а іншого звело у пекло; одному суддівство дало ім'я добродія, а іншому розбійника; одному посада начальника на похвалу і честь, а іншому на хулу й ганьбу; одного чернецтво освітило, а іншого очорнило й згубило навіки...

Таке правдиве, але для багатьох колюче вияснення незабаром накликало на нього хулу. Брехня й порок озброїли на нього свої знаряддя в багатьох особах. Та рука Господня була з ним, і він перемагав нею всі наклепи дурних і злих людей.

Багато займаючись своїм другом, підносячи його розум вище звичайних знань, намагався він викоренити в ньому упередження, набуті від невігласів і бабських байок. Зауваживши, що страх смерті й ляк мертвих нестерпно володіли його уявою, пропонував він йому важливі читання, які руйнували цю жахливу думку; часто говорив про початок і

225

розпад кожного створіння на свої основи, кажучи, що воно подібне до вінка: початок і кінець знаходяться в одній точці. Із зерна колос у зерно повертається, із насіння в насіння яблуня ховається1, земля на шлях землі йде і дух до духа. "Яка,

— так міркував він, — є первісна основа створінь?" Ніщо. Вічна воля, бажаючи представити свої досконалості як явища видимості, з нічого витворила все те, що існує мислено й тілесно. Ці бажання вічної волі одягнулись у поняття і поняття

у види, види у речовинні образи6. Визначено поле чи коло кожній істоті на зразок вічного проявити сили свої, тобто вияв невидимого у тимчасовій видимості, і знову вступити в своє начало або у своє ніщо. Край перший і край останній є одне, і це одне є Бог. Всі створіння, вся природа є вмістилище, риза, знаряддя; все це струхлявіє, зів'ється, зміниться; лиш дух Божий, що наповнює Всесвіт, існує вічно. Богочоловік наш, говорив він, є наш вінок: не вмираємо, лиш змінюємось із смерті в життя, із тління у нетління. Вмирають і вмерлі вже, бо Бог їх їх черево, і слава їх у їхньому соромі. Прийде час і нині є, коли мертві почують голос сина Божого, а почувши, оживуть. Якщо ж і нині є час, то навіщо на ранок, на тисячу років, на кілька віків і кругообігів планет відкладаємо життя, смерть, воскресіння, суд, голос сина Божого. Носячи вже в собі незгасний вогонь сповнених муки бажань і почувань і невсипущого черв'яка докорів совісті, чи можемо сказати, що ми ще не засуджені, що голос сина Божого ще в нас не чутний, що труба Божа ще не привела до нас суддю страшного, праведного, який судить і чує він серце наше?

Не вдовольняючись бесідою про це, запрошував він свого друга у літній час прогулюватися пізно ввечері за місто і непомітно доводив його до міського цвинтаря. Тут, походжаючи опівночі між могилами і помітними на піщаному місці розвіяними вітром гробами, говорив про безтямну людську лякливість, яка збуджується в уяві від померлих тіл. Іноді

святий безсмертний" стверджує цю істину. Перший пункт святий Боже знаменує начало, що випереджує все створене; другий святий кріпкий знаменує начало, що сотворило всю плоть і вселилося в ній; третій святий безсмертний знаменує начало, що перебуває, коли зникла плоть; дивись про це у творі його "Потоп зміїний", гл. 4.

225

співав там щось пристойне для добродушності; іноді ж, віддаляючись у недалекий гай, грав на флейті, залишивши молодого друга самого серед гробів, начебто для того, щоб здалека йому було приємніше слухати музику. Цей, непомітно звільняючись від пустих вражень, навіяних страхів, у сердечному спокої внутрішньо висилав подяку Божому промислу за послання йому мудрого друга й наставника.

У1764 році друг його з цікавості мав намір поїхати до Києва. Сковорода вирішив його супроводжувати, і вони відбули туди в серпні місяці.

При огляді тамтешніх пам'яток Сковорода був для нього тлумачем історії місця, поведінки й стародавніх звичаїв і побудителем до наслідування духовного благочестя померлих святих, які там спочивають, але не життя живого чернецтва.

Багато хто із його колишніх учнів, із знайомих, із родичів, будучи тоді ченцями у Печерській лаврі, напали на нього невідступно, повторюючи:

Годі бродити по світу! Час пристати у гавань, нам відомі твої таланти, свята лавра прийме тебе, як мати своє дитя, ти будеш стовпом церкви й окрасою обителі.

Ах, преподобні! заперечив він палко. Я стовпотворіння помножувати собою не хочу, досить і вас, стовпів неотесаних, у храмі Божому.

За цим привітанням старці замовкли, а Сковорода, дивлячись на них, продовжував: "Ризо, ризо! Як небагатьох ти опреподобила! Як багатьох зробила нечестивими, зчарувала. Світ ловить людей різними сітями, прикриваючи їх багатствами, почестями, славою, друзями, знайомствами, протекціями, вигодами, втіхами і святинею, та найбільш нещасна остання. Блаженний, хто святість серця, тобто щастя своє, закрив не ризою, а волею Господньою!"

Монахи-старці мінялися в лиці, слухаючи це; та дзвін покликав їх на молитву. Один з них просив Сковороду з другом його назавтра прогулятися за обитель. Погодившись, пішли всі троє й сіли на горі над Дніпром. Отець Калістрат (так він звався), обнявши тут Сковороду, сказав: "О мудрий муже! Я й сам так думаю, як ти вчора говорив перед нашою братією, та ніколи не смів наслідувати свої думки. Я відчуваю, що я не народжений для цього чорного одягу, і введений у нього лиш виглядом благочестя, і мучу своє життя. Чи можу я?.." Сковорода відповів: "Від людини неможливо, від Бога ж усе можливе".

226

Через кілька днів друг його повинен був повертатися. Сковорода ж, упроханий своїм родичем, соборним печерським друкарем Юстином14, залишився у Києві.

Не минуло й двох місяців, як він приїхав із Києва знову в Харків. Україні він віддавав перевагу перед Малоросією за її повітря і води. Ріки майже всі цвітуть у Малоросії, від чого й повітря гниле. Він звичайно називав Малоросіїо матір'ю, тому що там народився, а Україїту тіткою за життя його у ній і з любові до неї.

У Харкові був губернатором Євдоким Олексійович Щерби-нін людина, що не мала учбового виховання, та обдарована природним здоровим розумом, любитель наук, талантів, музики, в якій і сам був досить вправний і знаючий. Наслухавшись про Сковороду, запросив він його до себе і, поговоривши з ним, сказав йому:

Чесний чоловіче! Чому ти не візьмеш для себе якогось відомого стану?

Милостивий пане! відповів Сковорода. Світ нагадує театр: щоб зобразити в театрі гру з успіхом і похвалою, то беруть ролі за здібностями. Дійова особа в театрі не за знатність ролі, а за вдалу гру взагалі хвалиться. Я довго міркував про це і після довгого випробування себе побачив, що не можу представити у театрі світу вдало жодної особи, крім низької, простої, безпечної, усамітненої: я цю роль вибрав, узяв і задоволений.

Губернатор, глянувши на нього з задоволенням, полюбив його і сказав присутнім:

Ось розумна людина! Він прямо щасливий; менше було б на світі дурості й незадоволення, якби люди так думали.

— Але, друже мій! — продовжував Щербинін, виводячи його із кола. — Можливо, ти маєш здібності до інших станів, корисних у співжитті, та звичка, думка, передсуд...

— Якби я сьогодні відчув, — перервав мову Сковорода, — що можу без остраху рубати турків, то з цього ж дня прив'язав би я гусарську шаблю і, одягнувши ківер, пішов би служити у військо. Праця при вродженій схильності є задоволення. Пес стереже стадо день і ніч з вродженої любові і розтерзує вовка з природженої схильності, незважаючи на те, що й сам піддається небезпеці бути розтерзаним хижаками. Ні кінь, ні свиня не зроблять цього, тому що не мають до цього природи. Схильність, бажання, задоволення, природа, сила Божа, Бог є

227

одне й те ж. Є схильності, є природи злі, і вони є явища гніву Божого. Людина є знаряддя, яке легко й вільно підкорює себе волі Божій, дії або любові Божій, тобто життю, або гніву Божому, тобто суду добра чи зла, світла чи пітьми. Це відчутно зображено у кругообігу дня і ночі, літа й зими, життя і смерті, вічності й часу. Бог є Бог життя або любові, і Бог суду або гніву*. Всі створіння є грубі службові органи цих властивостей верховного єства; лиш людина є найблагородніше його знаряддя, що має перевагу свободи й повну волю вибору, а тому й ціну і звіт за вживання цього права містить у собі. Звідси, природно, походить поняття про правосуддя, милосердя й благість у творця. А якщо у творця, то і в створіннях, найбільше ж наближених до нього даром розуму. Звідси влада, уряди, держави, сімейства, товариства, становища, звідси батьки, царі, начальники, воїни, судді, пани, раби; та лиш Бог у всіх і всі в ньому.

Щербинін з насолодою послухав його і переконував його частіше до нього приходити.

Сковорода, дотримуючись пристойності тієї особи, яку він вибрав представляти в театрі життя, завжди віддалявся від знатних осіб, великих товариств і чиновних знайомств; любив бути у малому колі невимушеного сгіілкування з людьми відвертими; віддавав перевагу чистосердечній привітності перед всякими облесними прийомами, у зібраннях займав завжди останнє місце, нижче за всіх, і неохоче вступав у бесіду з незнайомими, крім простолюдинів.

Улюбленим, але не головним його заняттям була музика, якою він займався для забави й проведення вільного часу. Він створив духовні концерти, поклав на музику деякі псалми, а також вірші, співані під час літургії, музика яких наповнена гармонією простою, але важливою, проникаючою, захоплюючою, зворушливою. Він мав особливу схильність і смак до ахроматичного роду музики15. Крім церковної, він склав багато пісень у віршах і сам грав на скрипці, флейтравері, бандурі й гуслях приємно й зі смаком.

У 1766 році за велінням щасливо царюючої Катерини II до харківських училищ з подання Щербиніна додані деякі науки

227

під назвою додаткових класів. Між іншими було призначено викладати благородному юнацтву правила доброчесності. Начальство визнало дуже придатним для цього Сковороду й запросило його. Він якнайохочіше прийняв цю пропозицію і не захотів брати призначеної за цей клас платні, вважаючи, що задоволення, яке він має, будучи в цьому випадку корисним за своєю схильністю, замінює йому всяку нагороду. З цього приводу написав він у свій час твір, відомий під такою назвою: "Вхідні двері до християнської доброчесності для молодого шляхетства Харківської губернії"16.

Твір цей містив у собі прості істини, короткі корінні пізнання посад, що належать до співжиття. Всі освічені люди вбачали в ньому чисті поняття, справедливі думки, ґрунтовні роздуми, відчутні стимули, благородні правила, які рухають серце до належного йому високого кінця.

Та оскільки все те базувалося на пізнанні Бога й його гідному шануванні, то єпископ білгородський, який був тоді єпархіальним, вважаючи такі роздуми в устах світської людини крадіжкою влади і своїх переваг, розсердився на нього з гонінням; вимагав книжку на розгляд; знайшов деякі для нього неясності і сумніви в словах і спосіб навчання, що не відповідає звичним правилам, тому й доручив своїм запитати Сковороду, чому він викладав настанови християнської моралі відмінним від звичного способом. Сковорода відповів: "Дворянство відрізняється одягом від народної черні і монахів. То чому ж йому не мати й відмінних понять про те, що треба йому знати в житті? Чи так, продовжував він у відповідь, розуміє й шанує царя пастух і землероб, як міністр його, воєначальник, правитель міста? Подібно й дворянству, чи личить йому мати про верховну істоту такі ж думки, які є у монастирських статутах чи у шкільних уроках?" Після такої відповіді все замовкло.

Сковорода, побуджений духом, відійшов у глибоку самотність. Біля Харкова є місце, що називається Гужвинське, і належало воно поміщикам Земборським, яких він любив за їх добродушність. Воно вкрите похмурим лісом, серед якого була пасіка з одною хаткою. Тут поселився Григорій, заховавшись від поговору житейського і злослів'я духовенства.

Віддавшись на свободі роздумам і оточивши спокій духа безмовністю, безпристрасністю й безсуєтністю, написав він

228

тут перший свій твір у вигляді книги, названий ним "Наркіс, або про те: пізнай себе". Попередні його, досі написані твори були лиш уривкові, у Віршах і прозі.

Продовжуючи там же своє життя пустельника, написав він інший твір, під назвою: "Книга Асхань, про пізнання самого себе", який присвятив своєму другові.

Лжемудра зарозумілість, не в змозі шкодити йому злослів'ям, вибрала інше знаряддя наклеп. Вона скрізь розголошувала, що Сковорода ганить вживання м'яса й вина і сам їх цурається. Оскільки ж відомо, що таке вчення є маніхейська єресь, осуджена святими соборами, то законослови й дали йому прикладне ім'я маніхейського учня. Крім того, доводили, що він називає шкідливими самі собою золото, срібло, коштовні речі, одяг тощо. Через те, що Бог нічого шкідливого не сотворив, а всі ті речі ним створені, то й зробили висновок, що він богохульник.

Притім, оскільки Сковорода віддаляється від людей, відчужується від товариства й уникає становища в суспільстві, ховається у ліси, то й виводили природним шляхом, що він не має любові до ближнього, а тому й назвали його мізантропом, тобто людиноненависником.

Сковорода, дізнавшись про це і не бажаючи, щоб добрі й простодушні серця спокусились цими про нього розголошуваними наклепами, прибув до міста й, знайшовши в одному зібранні придатну нагоду до пояснення своїх правил, говорив так3:

— Був час і тепер буває, що для внутрішньої моєї економії утримуюсь я від м'яса і вина. Та чи тому лікар засуджує, наприклад, часник, коли велить стриматися від його вживання тому, у кого шкідливий жар вступив в очі? Все благостворене щедрим творцем, та не всім завжди буває корисне. Правда, що я радив деяким, щоб вони обережно користувались вином і м'ясом, а іноді й зовсім від нього відводив їх, дивлячись на їх гарячу молодість. Та коли батько малолітньому синові вириває із рук ніж і не дає йому рушничного пороху, сам, проте, ними користуючись, то чи не ясно видно, що син ще не може правильно володіти тими речами і повертати їх на користь, заради якої вони винайдені? Ось чому прийняли мене за маніхейського учня. Не хибне те, що всякий вид поживи й

* Це саме пояснення він описує у листі до якогось свого друга.

228

пиття корисний і добрий; та належить брати до уваги час, місце, міру, особу. Чи не біда була б, якби немовляті, яке ссе груди, дати міцної горілки? І чи не смішно працюючому в поті чола весь день на холоді дроворубу подати склянку молока для підкріплення його сил? Як же несправедливо вважають мене за маніхея, так і незаслужено за людиноненависника й хулителя дарів Божих.

Якщо Бог визначив мені бути низькою особою в театрі цього світу, то вже мені потрібно і в одязі, і в строях, і у вчинках, і в поводженні з чиновними, сановними, знаменитими й шанованими людьми дотримуватися благопристойності, поваги й завжди пам'ятати про мою ницість перед ними. Це сам я намагаюся зберегти й іншим радив робити так само, через що й потрапив я у наклеп. Ті, що наговорюють на мене, якби приписували мені звичайні слабості чи вади, то для мене було б ще терпимо; та ці злоязикі, зображаючи мене таким, що псує мораль, роблять мене ще й душогубом, тобто єретиком, і під цим видом відговорюють, забороняють, відраджують вступати зі мною в знайомство, у розмову, в сгіілкування. Я радив молодим людям прислухатися до своєї природи, щоб вони на видовищі життя змогли зберегти благопристойність, гідну майстерних діючих осіб; а якщо хто взяв роль, йому не цілком споріднену, то хай намагається її якомога вдаліше зіграти і жити без спокус, щоб хоч трохи зменшилися скарги між людьми і нарікання перед Богом на своє становище17.

Слухачі тут поглядали одне на одного, і ніхто ні слова не сказав йому на це. Сковорода, поклонившись усім, відійшов тоді ж у самотність.

В Ізюмському окрузі Харківської губернії жили дворяни Сошальські, з яких менший брат просив тут же Сковороду пожити в нього, пропонуючи йому спокійне перебування у його селі, де він міг знайти все на свій смак і бажання, як і самого господаря, що шукав його любові. Сковорода поїхав з ним у його село Гусинку, полюбив місце й господарів і поселився неподалік від села, на їхній пасіці. Тиша, безтурботність, свобода розбудили в ньому всі відчуття тих дорогоцінних насолод, які з досвіду відомі лиш мудрим і цнотливим: "Багато хто питає (як писав він до свого друга), що робить у житті Сковорода? Чим забавляється? Я ж у Господі зрадію, звеселюся про Бога, спаса мого! Радість є цвіт людського життя, — продовжував він, — вона є головна точка всіх подвигів; всі справи кожного життя сюди прямують. Є деякі, що

229

живуть наче без головної точки, без мети, пливуть без гавані. Та про розбещених я не кажу: всякому мила своя радість. Я ж поглумлюся, позабавлюся у заповідях вічного. Все виходить на нудьгу й омерзінн я, крім цієї забави, і шляхи її — шляхи вічні"15.

Між тим коло життя його друга доходило до тієї точки, на якій визначається розпуття3 Геркулесове. Він вирішив їхати в столицю для служби: у 1769 році відбув туди і прибув у листопаді19.

Світ представ перед ним у всій величі своїх пишнот. Потоп думок покрив його розум, і безодня бажань відкрилась перед його серцем. Та, привчившись від свого наставника Сковороди співвідноситись в усіх своїх намірах з порухом внутрішнього духа, його силою прокинувся від чарівного здивування і, три роки проживши у столиці, завжди прислухаючись до його волі, зберіг душевний спокій. Блаженний, якби неухильно у всі роки слідував за цим великої поради ангелом!

У1770 році Сковорода, погодившись, поїхав із Сошальським у Київ. Його родич, Юстин, був начальником Китаївської пустині, що біля Києва. Сковорода поселився у нього в монастирі і три місяці провів тут з задоволенням. Та раптом помітив у собі незрозумілий внутрішній порух духа6, що побуджував їхати з Києва: слідуючи цьому за своїм звичаєм, просить він Юстин а, щоб відпустив його в Харків. Цей вмовляє його залишитися. Григорій неухильно наполягає, щоб його відправити. Юстин закликає його всією святинею не залишати його. Цей, побачивши небажання Юстина відпустити його, пішов у Київ до своїх приятелів попросити, щоб відправили його в Україну. Ті стримують його, він відмовляється, що йому дух настирливо велить відбути з Києва. Між тим пішов він на Поділ, нижнє місто у Києві. Прийшовши на гору, звідки сходять на Поділ, раптом, зупинившись, відчув він такий сильний запах трупів, що не міг знести, і відразу повернувся

* Геркулесові з'явились Мінерва та розкіш і кликали його кожна на свій шлях: це називається Геркулесовим роздоріжжям.

229

додому3. Дух переконливіше погнав його із міста, і він з незадоволенням отця Юстин а, але з благоволениям духа вибрався в дорогу другого ж дня.

Приїхавши через два тижні у місто Охтирку, зупинився він у монастирі свого приятеля архімандрита Бенедикта. Чудове місцезнаходження й приязнь цього добродушного монаха заспокоїли його. Тут раптом отримали вістку, що у Києві виявилась морова чума, про яку в час його перебування не було й чути, і що місто вже закрите20.

Серце його досі поважало Бога, як раб; від того часу полюбило його, як друг. І про це він розповів своєму другові так: "Коли мої думки й почуття душі моєї були розпалені благоговінням й вдячністю до Бога, я, вставши рано, пішов у сад прогулятися. Перше відчуття, яке я охопив своїм серцем, була якась розв'язаність, свобода, бадьорість, надія на сповнення. Ввівши в цей стан духа всю волю і всі мої бажання, відчував я всередині себе надзвичайний рух, який наповнював мене незрозумілою силою. Раптово якийсь солодкий вплив охопив мою душу, від чого все нутро моє загорілося вогнем, і здавалося, що в моїх жилах відбувався полум'яний кругообіг. Я почав не ходити, а бігати, начебто несений якимсь охопленням, не відчуваючи в собі ні рук, ні ніг, а начебто я весь складався з вогненної суміші, яка витала в просторі кругобуття. Весь світ щез переді мною; лиш почуття любові, благонадійності, спокою, вічності оживляло моє існування. Сльози полилися струмками з очей моїх і розлили якусь розчулену гармонію у всьому моєму тілі. Я проник у себе, відчув наче синове запевнення любові і відтоді присвятив себе на синівський послух духу Божому".

Після двадцяти чотирьох літ переповідав він це своєму другові з особливим відчуттям, даючи знати, наскільки близько від нас Бог, як думає про нас, оберігає нас, наче квочка своїх курчат, зібравши під свої крила, якщо ми лиш не віддаляємось від нього у похмурі бажання нашої розтлінної волі.

230

Трохи поживши у отця Бенедикта, відбув він знову в Гусинку до Сошальських, де й почав писати твори.

У 1772 році, в лютому місяці, друг його поїхав у чужі краї і, будучи у Франції в різних містах, прибув у 1773 році в Швейцарію, у місто Лозанну.

Між багатьма розумними й ученими людьми, яких він зустрів у Лозанні, був там якийсь Даниїл Мейнгард, людина відмінного природного розуму, що мала дар слова, рідкісну вченість, глибокі знання, філософське мислення. Він настільки був подібний рисами обличчя, поводженням, способом мислення, даром слова на Сковороду, що можна було вважати його найближчим його родичем. Друг Сковороди познайомився з ним, і вони один одного так полюбили, що Мейнгард, маючи в себе біля Лозанни прекрасний заміський дім, сад і величезну бібліотеку, просив його володіти всім цим, як йому заманеться, і цей користувався завжди, як і багатьма даними від нього.

Повернувшись із чужих країв і побачившись зі Сковородою в 1775 році, розповів йому друг його про ту дивну зустріч, під час якої він знайшов у Лозанні подібного на нього чоловіка рисами обличчя, нахилами, способом мислення і дружбою до нього. Сковорода полюбив його заочно і відтоді почав підписувати на листах і творах своїх ім'я своє так: Григорій вар (євр. син) Сава Сковорода, Даниїл Мейнгард21.

І добра, й погана слава поширилась про нього по всій Україні, Малоросії й далі. Численні хулили його, деякі хвалили, всі хотіли його бачити, можливо, лиш за дивацтво й незвичний спосіб його життя, небагато ж знали його таким, яким він дійсно був внутрішньо.

З різних обставин жив він у багатьох: іноді йому до смаку було місце, іноді ж люди за його Мінервою приваблювали його проживати деякий час; постійного ж житла не мав він ніде, вважаючи себе пришельцем на землі у повному розумінні цього слова.

Полюбивши Тев'яшова22, воронезького поміщика, жив у нього в селі і написав у нього твір "Ікона Алківіадська", який і приписав йому на пам'ять вдячності своєї до цього дому. Потім перебував у Бурлуках у Захаржевського, заради приємного природного розміщення жив у Щербиніна в Бабаях, у Іванівці в Ковалевського, у свого друга в Хотєтові, у монастирях Старо-Харківському, Харківському училищному, Охтирському, Сумському, Святогорському, Сіннянському й ін. якийсь час.

231

Іноді жив у когось із цих чи інших, взагалі не люблячи їх вад, а лише для того, щоб, спілкуючись з ними, розмовляючи, розмірковуючи, непомітно повернути їх до пізнання себе, до любові істини, до відвернення від зла й прикладом життя змусити любити чесноту. Втім, у всіх місцях, де він жив, вибирав завжди самотній куток, жив Просто, сам, без слуг.

Харків він любив і часто його відвідував. Новий тамтешній начальник, почувши про нього, побажав його бачити23. Сковорода прийшов до нього на його запрошення. Губернатор, побачивши його вперше і глянувши на нього пильно, спитав його:

Пане Сковорода! Про що вчить Біблія?

— Про людське серце, — відповів він. — Поварські ваші книги вчать, як задовольнити шлунок; собачі — як звірів душити; модні — як чепуритися; Біблія вчить, як облагородити людське серце.

Хтось із учених запитав його тут же, що таке філософія.

Головна мета людського життя, відповів Сковорода. Голова людських справ є дух людини, думки, серце. Кожен має мету в житті, та не кожен має головну мету, тобто не кожен займається головою життя. Один займається черевом життя, тобто спрямовує всі свої справи, щоб дати життя череву; інший — очам, інший — волоссю, інший — ногам і іншим членам тіла; інший же — одягові й іншим бездушним речам; філософія, або любов мудрості, спрямовує все коло справ своїх на той кінець, щоб дати життя нашому духові, благородство серцю, світлість думкам, як голові всього. Коли дух у людині веселий, думки спокійні, серце мирне, то все світле, щасливе, блаженне. Оце є філософія.

З Харкова знову відбув він у Гусинку, улюблену свою самотність.

Любов до мудрості, поселившись у серці Сковороди, давала йому блаженний стан, можливий для народженого на землі. Вільний від пут всякого примусу, суєтності, пошуків, піклувань, знаходив він всі свої бажання виконаними3 у їх мізерності. Займаючись скороченням природних потреб, а не їх розширенням, смакував він насолоди, незрівнянні ні з якими щасливцями. Коли сонце, запаливши незліченні свічки на смарагдово-тканій плащаниці, пропонувало щедрою рукою

231

його відчуттям трапезу, тоді він, приймаючи чашу забав, не розчинених жодними життєвими печалями, жодними пристрасними зітханнями, жодними суєтними розсіяностями, і смакуючи задоволення високим розумом, в повному спокої добродушності любив говорити: "Подяка блаженному Богу, що потрібне зробив і^етрудним, а трудне — непотрібним!"

Коли втома в роздумах змушувала його змінити свої вправи, тоді він приходив до старого пасічника, що жив неподалік на пасіці, брав з собою до компанії свого улюбленого пса, і троє, склавши товариство, ділили між собою вечерю.

Ніч була для нього місцем заспокоєння від розумового напруження, що непомітно виснажує тілесні сили, а легкий і тихий сон для його уяви був видовищем видовищ, які представляла гармонія природи.

Північний час мав він звичку завжди присвячувати молитві, яка в тиші глибокого мовчання почуттів і природи супроводжувалась богомисленням\ Тоді він, зібравши всі почуття й помисли в один круг всередині себе і оглянувши оком суду темне житло своєї земної людини, так кликав їх до Божого начала: "Встаньте, ліниві й завжди донизу схилені розуму мого помисли! Підніміться й вознесіться на гору вічності!" Тут раптом починалася боротьба, і серце його ставало полем бою: самолюбство, озброївшись з світським розумом—світодержцем віку — власними людської тліні слабостями й усіма створіннями, дуже настирливо нападало на його волю, щоб полонити її, сісти на престолі її свободи й бути подібним до Вишнього. Богомислення, навпаки, запрошувало його до вічного, єдиного, істинного блага його, всюдисущого, всенаповнюючого, і змушувало його взяти всю Божу зброю, щоб міг стати проти підступів лжемудрості. Яка боротьба! Скільки подвигів! Зашуміли й знітилися: належало бути бадьорими, стояти, кріпитися. Небо й пекло борються в серці мудрого, і чи може він бути бездіяльний, без справ, без подвигу, без користі людству? Так за північ він години проводив у стані боротьби проти сил темного світу.

Променистий ранок огортав його світлом перемоги, і в торжестві духа виходив він у поле розділити6 своє славослів'я з усією природою.

* Найдостойніше принесення молитви Богові є пошук істини чистим серцем: у цьому полягає богомислення.

5 Веселість обов'язкова для мудрого мужа: безбожно ж богобоязливому печалитись (Юнг. Ніч, IV).

232

Це був спосіб його життя. "Не орю ж, не сію, не купую, не воюю, так писав він своєму другові із пустині, відкидаю ж усяку життєву печаль. Що ж роблю? Те, що, завжди благословляючи Господа, оспівуємо воскресіння його. Вчуся, мій друже, вдячності: це моє діло! Вчуся бути задоволеним усім тим, що в житті мені дано помислом Бо^тм. Невдячна воля є ключем пекельних мук; вдячне ж серце є рай насолоди. Ах, друже мій! Навчайся вдячності, сидячи в домі, йдучи шляхом, засинаючи й прокидаючись; приймай і повертай все на благо, задоволений сущим; за все, що з тобою трапляється, не віддавай Богові безумства; завжди радіючи, за все дякуючи, молися".

Можна було життя Сковороди назвати життям. Не таким був тоді стан друга його.

Перебування у великому світі, віддаливши його поступово від нього самого, завівши у привабливі зовнішності, приспавши в ньому довір'я до внутрішнього голосу духа, остудивши жар істинної любові до мудрості, запалило в ньому світський розум і розбудило почуття, властиві цьому колу буття.

Світ обсипав його своїми дарами, приспавши його, дав йому жінку, друзів, приятелів, благодійників, відданих знайомих, свояків, життєві зв'язки й вигоди. Та ці дари були напоєні соком їх кореня й властивостями їх начала. Він побачив у щасті зворотний бік, у друзях зраду, у надіях обман, в утіхах порожнечу, в союзах лиш видимість, у ближніх прохолоду, у своїх лицемірство.

Такими були наслідки світського кола, у яке він потрапив, покинувши сам себе.

Пригнічений, змучений, виснажений хвилюваннями світу, звернувся він до себе самого, зібрав розсіяні по світу думки у мале коло бажань і, помістивши їх у свою природну добродушність, прибув він із столиці в село, сподіваючись там знайти берег і гавань для своїх життєвих буревіїв.

Світ і там усе спаплюжив. У глибокій самотності залишився він сам, без сім'ї, без друзів, без знайомих, у печалі, у хворобі, у неспокої, без всякого співчуття, поради, допомоги, турботи. Тоді він, звівши свої очі на видовище світу, на своє становище, на свої помилки, жертвою яких він став, і побачивши, що не на камені був заснований храм його життєвого щастя, з сердечним почуттям жалю, підбадьорившись своєю добродушністю, заспівав оту сповнену істини пісню:

232

"О Єрихон проклятий, як ти мене обдурив!" і ін.

Промисел Божий зглянувся над ним у руїнах буття його, зрушив дух мудрого, серце друга, і Сковорода, сімдесятитрьохлітній, після дев'ятнадцяти років небачення, змучений хворобами старості, незважаючи на далеку дорогу, на надзвичайно несприятливу погоду і на постійну відразу до цього краю, приїхав у село до свого друга, в село Хотєтово, двадцять п'ять верст від Орла, розділити з ним його нікчемність25.

Бадьорість духа, веселий характер, мудра бесіда, серце, вільне від усякого рабства світу, суєти, пристрастей, торжество благодушності, утверджене на сімдесятилітніх стовпах життя й увінчане на схилі віку спокоєм вічності, розбудили у його друга приспані сили розуму, окрилили його відчуття, піднесли бажання, настроїли волю на волю Вседержителя.

Сковорода привіз йому свої твори, багато з яких присвятив йому; читав їх сам з ним щоденно і між читанням займав його розмірковуваннями, правилами, поняттями, яких можна чекати від людини, що протягом усього життя шукала істини не мудруванням, а ділом, і полюбила чесноту заради її власної краси.

Мова заходила тут про різні секти. Всяка секта, говорив він, пахне власністю, а де власномудрість, тут немає головної мети або головної мудрості. Я не знаю мартиністів, продовжував він, ані розуму, ні вчення їх; якщо вони відокремлюються в правилах і обрядах, щоб здаватися мудрими1, то я не хочу їх знати; якщо ж вони мудрують у простоті серця, щоб бути корисними громадянами суспільства, то я їх поважаю; та заради цього їм не треба відокремлюватися. Любов до ближнього не має ніякої секти: на ній весь закон і вади висять. Закон природи, як самодостатній для людського блага, є всезагальний і відбитий на серці кожного, даний всякій істоті, навіть останній піщинці. Подяка всеблаженному Богу, що трудне зробив непотрібним, а потрібне нетрудним!

Пошуки філософського каменя або перетворення всіх речей у золото і створення сплаву з нього, щоб продовжити людське життя до кількох тисяч років, є залишок єгипетського плотолюбства, яке, не в змозі продовжити життя тілесне, при всіх своїх мудруваннях знайшло спосіб продовжувати існування

233

людських трупів, відомих у нас під назвою мумій. Ця секта, говорив він, міряючи життя аршином років, а не справ, не відповідає тому правилу мудрого, про яке пишеться: "Мало поживши, сповнив довгі літа". Крім того, вона спокусливо облещує людську суєту, догоджання похоті, гордість, заздрість, любов до нагромадження; дає в думках перевагу тлінності, а в серці привід до саддукійства26.

Друг його підводив бесіду до історії Святого Письма1. "Багато, сказав Сковорода, не розуміючи мене або не бажаючи розуміти, роблять наклеп, начебто я відкидаю історію Старого й Нового Заповіту, тому що визнаю й сповідую в ній духовний розум, відчуваю Богом писаний закон і добачаю сутнє через буквальний смисл. Я доповнюю цим історію, а не руйную, бо як тіло без духа мертве, так і Святе Письмо без віри; віра ж є звістка невидимих. Коли я хвалю доблесть воїна, безстрашність, мужність, хоробрість його, то цим не знищую його одягу ані його зброї. Форма, оснащення, зброя воїна є історія, а розум і слава цієї історії — це дух воїна, діло його. Коли я дивлюся на прекрасний храм, вихваляю симетрію, пропорцію, пишноту, то, відносячи це до мистецтва творця, до краси цілого, чи відкидаю, виключаю цеглу, вапно, залізо, пісок, воду, каменярів, скульпторів і ін., начебто нічого цього не було? Я дивуюся розумові храму, але тим не відкидаю його зовнішності.

Читаючи Святе Письмо з наміром навчитися в ньому пошани Бога, страху перед Богом, любові ближнього, покори начальству, послуху всім, хто має владу, вдосконалення серця у всіх його відношеннях, коли я знайду, наприклад, історію, що Аарон-першосвященик золотого тільця юдейського, зробленого ними у його відсутність і предмет їх поклоніння, кинув у вогонь і розплавив, то я не зупиняюсь тут на хімічній роботі, завжди пам'ятаючи, що Біблія не є наука хімії, а книга священна, яка вчить святості поведінки людину, здатну прислухатися до її повчань. Я навчаюся із цієї історії, що людське серце не може бути без вправи і що коли від нього віддаляється священна думка, поняття істини, дух розуму, то воно відразу впадає у підлі заняття, не гідні його високого роду, й шанує, величає, обожнює мерзенне, нікчемне, суєтне.

234

Цей розум історії наставляє мене набагато більше і сприяє моєму внутрішньому вдосконаленню, ніж коли б я, дізнавшись, як раптово все перетворювати в золото і із всього його робити, зайнявся хотінням або вправами розбагатіти або хімічити.

Я вірю й знаю, що все те, що існує у великому світі, існує і в малому, і що можливе в малому світі, те можливе й у великому, згідно їх відповідності й через єдність всенаповнюючого духа. Та для цього не намагаюсь я дізнатись, як і коли Мойсей розділив море жезлом, у великому цьому світі, в історії, а повчаюся, як би мені у моєму малому світі, у серці, розділити сумлн схильностей, природи непорочної й розтлінної, й провести волю мою, не потопляючи, по життєвому шляху, щоб здобути собі у свій час свободу мислити, тобто веселість духа або так зване щастя в житті.

Чи не туди закликають нас слова, що часто звучать у наших храмах: "Премудрість простоти"? Бо що ж є просте, як не дух? Що складне, що суміш, складне, зіткане, якщо не плоть, історія, обряд, зовнішність? Цими високими словами побуджуємось до вивищення наших думок, вище видимого обряду служіння, вище буквального смислу, вище історичного вшанування Бога. Поширюючи розуміння цих слів по всьому колу Всесвіту, по всьому лиці твого буття, ти побачиш невидиме, силу Божу, дух Господній, воскресшня. Бо що ж таке воскресіння, як не простота, очищена від тлінного складника, від численності, від подільностей?

Та ці історичні християни, обрядні мудреці, буквальні богослови, люди, що не мають духа, хулять те, чого не розуміють".

Іноді розмова його з другом стосувалася смерті. Страх смерті, говорив вш, нападає на людину найбільше в старості її. Треба завчасно приготувати себе озброєнням проти цього ворога, не роздумами, вони не дійсні, а мирним настроениям своєї волі на волю творця. Такий душевний мир приготовляється заздалегідь, тихо у тайні серця росте й підсилюється відчуттям зробленого добра за здатностями й відношеннями нашого буття до кола, нами зайнятого. Це відчуття є вінок життя й двері безсмертя. Втім, минає образ цього світу і, наче сон того, хто прокинувся, зникає.

Чи мав ти колись, продовжував він, приємні або страшні сновидіння? Чи відчуття тих мрійливих задоволень або страху не тривало лише до твого пробудження? Зі сном все закінчилося.

234

Пробудження знищило всі радості й страхи сну. Так кожна людина після смерті. Тимчасове життя є* сон мислячої нашої сили. На продовження цього сну радості й печалі, надії й страхи торкаються у мріях нашого відчуття. Прийде час, сон закінчиться, мисляча сила прокинеться, і всі тимчасові радості, насолоди, печалі й страхи цієї тимчасовості зникнуть. В інше коло буття вступить дух наш, і все тимчасове, наче сон того, хто прокинувся, знищиться. Жінка тоді народжує, немовля вступає в новий порядок речей, нове поле буття, новий зв'язок істот замість того, в якому воно перебувало під час свого знаходження в череві матері. І яка ж тут різниця?6 Черево матері і великий світ цей! Після вступу немовляти із того у цей [світ] все минуле, тіснота, морок, нечистоти відпадають від його буття й знищуються.

Знаю, що розум багатьох шукає рівноваги в нагородах і покараннях, покладаючи на свою вагу міру й кількість справ людських і суд Божий. Друже мій! Величезне покарання за зло є робити зло, як найбільша нагорода за добро є робити добро. Любов чесноти подібна на світло вогню. Запали вогонь — одразу світло осіяє твої очі; полюби, відчуй охоту до чесноти — відразу серце твоє освітиться веселістю. Сповни, зроби справою чесноти любов, то корінь серця твого напоїш жиром блаженства. І яких благословенних плодів можеш чекати від цього! Любов до вад подібна на вогонь, що погас; погаси вогонь, одразу пітьма вкрила очі твої: не знаєш, куди йдеш, немає для тебе різниці в речах; світ не існує для тебе кращою й більшою частиною; ця кара вже досягла тебе з самою дією. Хай не спокушають тебе удавані насолоди розбещених! Заглянь всередину їх"; тут вогонь мук не згасає і черв'як гризоти не засинає. Якщо Бог всюди, то чи може беззаконник бути без нього? Ні! Ах, ні! Бог є в ньому, судця його, месник, терня

* Тому святий Павло будить, говорячи: "Встань, сплячий, і воскресни із мертвих, і, прокинувшись, бачили славу Його".

* Якби немовля могло мислити в утробі своєї матері, то чи можна його запевнити, що воно, відділившись від свого кореня, на вільному повітрі буде насолоджуватись приємним світлом сонця? Чи не могло б воно тоді думати навпаки і із теперішніх його обставин доказати неможливість такого стану? Настільки й здається неможливим життя після смерті тим, хто замкнений у житті цього часу.

235

його, вогонь і жупел, дух буремний, частина чаші їх. Дух і вічність є те саме. Тому розумій життя вічне і муку вічну.

Іноді говорили про мінливості світу. Вони є те, чим повинні бути, сказав він тут: тут весна, літо, осінь, зима є властивості, невіддільні від кола світу, подібно як ранок і вечір від денного кола. Все вміщене у часі повинно бути коловоротне, звичайно, перемінно; не розумний, не щасливий той, хто шукає, хто вимагає постійності й вічності в ньому! Коли ж у ньому немає постійності, то й любов до нього повинна мати кінець; звідси печалі, зітхання, сльози відчаю. Не кажи мені про високі чутливі душі! Сльози їх є виливи природи, а не пристрасті1, і є якась втіха плакати у свій час.

Вічність, ах, вічність єдина, є відсутність печалі, постійність, надія. Покладемо серця наші в силу її і вділимо собі від її скарбів у цій тяжкій тимчасовості тілесного буття6. Вічність і час є один складник, та не єдине: одне світло, друге пітьма; одне добро, друге зло; одне голова, друге хвіст.

Почувши про прибуття Сковороди до свого друга, багато хто хотів його бачити, і для цього деякі приїхали туди, в село Хотєтово.

Із начальства орловського правління молодий чоловік, підійшовши до нього, привітно сказав:

— Г. С! Прошу мене полюбити.

Чи можу полюбити вас, відповів Сковорода, я ще не знаю.

Інший із таких же, бажаючи завести з ним знайомство, говорив йому:

Я давно знаю вас із ваших творів; прошу приділити мені й ваше особисте знайомство.

Сковорода запитав його:

Як звуть вас?

Я називаюся так, іменем і прізвищем ??, відповів той. Сковорода, зупинившись і подумавши, сказав йому:

Ім'я ваше не скоро лягає на моєму серці.

Простота життя, висота знань, великий і довголітній подвиг

* Ці дві половини становлять одне: голод і ситість — їжу; зима й літо — плоди; пітьма й світло — день; смерть і життя — всяке створіння ("Потоп зміїний", гл. 5).

235

Сковороди у любові до мудрості на ділі роздирали ризу лицемірства високомудруючих і відкривали їхню порожнечу. Вони, прикриваючи свою заздрість і наготу серця листям співчуття, говорили іншим: "Жаль, що Сковорода ходить біля істини й не знаходить її!" У той час, коли цей вже був увінчуваний знаменами істини, вони, обвішані знаменнями спокус, гордо й безсоромно являлись у масці істини.

Старість, осіння пора, безперервна мокра погода помножили розлад у здоров'ї його, посилили кашель і ослаблення. Він, проживши у друга свого біля трьох тижнів, просив відпустити його в улюблену ним Україну, де він перед тим жив і бажав померти, що й збулося. Друг умовляв залишитися в нього, провести зиму й вік свій з часом закінчити у нього в домі. Та він сказав, що дух його велить йому їхати, і друг відправив його не гаючись.

Виряджаючи його з усім необхідним, давши йому повну свободу до вподоби вибирати, як він хоче, куди, з ким, у чому йому їхати, приготував йому на дорогу на випадок необхідності потрібний запас, говорячи:

Візьміть оце; можливо, в дорозі посилиться хвороба й змусить десь зупинитися, то треба буде заплатити...

Ах, друже мій! сказав він. Невже я ще не набув довір'я до Бога, що промисел його добре гаклується про нас і дає все потрібне своєчасно?

Друг його замовк зі своїм дарунком.

1794 року, серпня 26 числа, відбув він у дорогу з села Хотєтова в Україну. При розлуці, обнімаючи друга, сказав: "Можливо, більше я вже тебе не побачу. Прости! Пам'ятай завжди у всіх випадках твоїх в житті те, що ми часто говорили: світло і тьма, голова і хвіст, добро і зло, вічність і час. Дух мій визнав тебе найздібнішим прийняти істину і любити її".

Приїхавши в Курськ, пристав він до тамтешнього архімандрита Амвросія, благочестивого мужа. Проживши тут трохи через безперервні дощі й діждавшись погоди, відбув він далі, та не туди, куди мав намір. Наприкінці шляху відчув він побудження їхати у те ж місце, звідки поїхав до друга, хоч був цілком не готовий. Слобода Іванівка поміщика Ковалевського було те місце, де певний час жив він раніше і куди прибув закінчити свій шлях.

Хвороби старістю, погодою, втомою з дороги наблизили його до його кінця. Проживши тут більше місяця, завжди ще майже на ногах, часто він добродушно говорив: "Дух бадьорий, та тіло

236

немічне". Поміщик, побачивши його крайню неміч, запропонував йому деякі обряди для підготовки до смерті. Він, як Павло-апостол1, вважаючи обряди обрізання непотрібними для істинно віруючих, відповів, подібно як і Павло юдеям, що дотримувались обрядів. Та, уявивши собі совість слабих, неміч віруючих і любов християнську, виконав все згідно статуту обрядного28 і помер 29 числа жовтня (місяця) зранку, вдосвіта, 1794 року. Перед смертю заповів поховати його на підвищеному місці біля гаю і току і такий, зроблений ним собі напис, написати: Світ ловив мене, та не спіймав6.

Є багато його творів, кращі з яких, написані власною рукою, привіз він своєму другові і про всі додав власноручний список до листа своєму другові такого змісту:

Число творінь моїх

1. Наркіс, пізнай себе.

2. Симфонія: сказав: збережу шляхи мої.

3. Симфонія: якщо не дізнаєшся.

4. Неграмотний Марко.

5. Алфавіт світу: про природу.

6. Розмова "Кільце".

7. Стародавній світ.

8. Жінка Л отова.

9. Боротьба архангела Михаїла з Сатаною.

10. Ікона Алківіадська.

11. Бесіда І. Сіон.

1 До римлян, гл. 3. ст. 28.

236

12. Бесіда II. Сіон.

13. Бесіда III. Двоє.

14. Діалог: Душа і Нетлінний Дух.

15. Вдячний Еродій.

15а. Убогий Жайворонок.

16. Про християнську доброчесність, або катехизис.

17. Асхань, про пізнання себе.

Переклади:

1. Про старість [Ціцерона].

2. Про боже правосуддя.    \

3. Про смерть. І

4. Про охорону від боргів.  ; Плутархові твори.

5. Про душевний спокій.

6. Про жадобу багатств.     /

7. Про самотність... [Сидронія]29.

Крім творів і цих перекладів, є багато листів його слов'янською, латинською, грецькою мовою, дуже повчальних, писаних до друга і інших; багато віршів і інших творів, зібрання яких частково зберігається у його друга.

Як писав він для своєї сторони, то й вживав іноді малоросійські говірки й правопис, вживаний у малоросійській вимові: він завжди любив природну мову свою і рідко змушував себе спілкуватися іноземною мовою; грецькій надавав перевагу перед всіма іншими.

Друг його написав це на пам'ять його чеснот, на подяку серцю його, на честь вітчизни, во славу Бога.

1795 року, лютого 9, в селі Хотєтові.

Надгробний напис:

Григорію Савичу Сковороді, що спочив у Бозі

1794 року, жовтня 29-го дня.

Ревнитель істини, духовний богочтець, І словом, й розумом, і житієм мудрець; Любитель простоти і від суєт свободи, Не підлий, прямо друг, вдоволений завжди, Досяг на верх наук, пізнавши дух природи,

М. К.

237

ПРИМІТКИ

ТРАКТАТИ, ДІАЛОГИ, ПРИТЧІ

КНИЖЕЧКА, ЩО НАЗИВАЄТЬСЯ SILENUS ALCIBIADIS, ТОБТО ІКОНА АЛКІВІАДСЬКА (ІЗРАЇЛЬСЬКИЙ ЗМІЙ)

Трактат відомий у двох редакціях, що мають різні назви. Перша редакція 1776 р. гтід назвою «Ікона Алківіадська...» зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НА України (ф. 86, N 7). У ній є сліди пізніших виправлень і доповнень, а також примітки, зроблені значно пізніше. У 1780 р. Сковорода переписав і заново відредагував свій трактат. Другий автограф також зберігся у Харкові, в філіалі Центрального архіву колишнього Міністерства внутрішніх справ. Крім двох автографів, відомо сім рукописних копій цього твору кінця XVIII початку XX ст.

Вперше уривки трактату були опубліковані Д. І. Багалієм у 1894 р. під назвою «Ізраїльський змій» за другим автографом. Повністю трактат вперше був опублікований 1912 р. В. Д. Бонч-Бруєвичем за тим же автографом. У виданнях АН України 1961 і 1973 рр. основою публікації є перший автограф із пізнішими виправленнями й доповненнями самого Сковороди, які він зробив 1785 р., тобто вже після другої редакції твору.

1 Назва трактату походить від так званих алківіадських силенів. Алківіад (бл. 450 — 404 до н. е.) афінський державний діяч і полководець, учень і друг Сократа, особистість добре знана й описана в античності. Він є одним із персонажів діалогу «Бенкет» Платона, де порівнює Сократа з силеном, всередині якого заховані зображення богів. Взагалі ж силенами називали негарні скульптурні фігурки, порожні всередині, де зберігалися прекрасні статуї. Образ силенів був дуже популярний у середні віки і в епоху Відродження. Так, Еразм Ротгердамський у XXIX гл. свого твору «Похвала глупоті» пише про те, що кожна річ має два лиця, подібно до Алківіадових силенів, і ці обличчя не подібні одне до одного. У подібному значенні вживає цей образ і Сковорода, щоб підкреслити різницю внутрішнього (невидимого) і зовнішнього образу речей.

238

Даний твір посідає визначне місце у філософській еволюції Сковороди. У ньому філософ чітко формулює свою концепцію двох натур (видимої і невидимої, тлінної і вічної) і трьох світів (макрокосму — природи, мікрокосму — людини і світу символів — Біблії). Цим він підводить філософську основу під своє вчення про спорідненість праці й людське щастя. Стверджуючи тезу про вічність створеної Богом матерії і її збереження при взаємопереході речей із одного стану в інший, він утверджує важливість внутрішньої, духовної природи, відкидаючи все зовнішнє, яке є лиш марновірство, забобони й джерело марних суперечок, породжує війни й розбрат. Це стосується також релігійних обрядів, які для багатьох людей замінюють справжню віру.

Шодо форми цей твір характеризується переходом від діалогу до трактату, де думки викладені вже безпосередньо від самого автора.

2 Назва другої редакції твору «Ізраїльський змій» має своїм джерелом біблійний образ, який, як і образ силенів, часто зустрічається у різних творах Сковороди, звичайно майже в одному й тому ж смислі. При цьому важливо, що мислитель використовує цей образ у збірному значенні, узагальнюючи різні біблійні легенди і виділяючи два аспекти його алегоричного тлумачення: 1) плазун, що спокушає Єву, переслідує жінку, яка повинна народити дитину тощо, апокаліптичний змій (дракон) символізує низькі пристрасті, сваволю плоті; 2) друге тлумачення образу змія у протилежному смислі має джерелом біблійну легенду про покарання євреїв за непослух Богові. Спершу вони зазнали нападу смертоносних зміїв, а потім перед ними для вилікування від страху й для нагадування про Бога Мойсей встановив відлитого ним мідного змія. Символом вічності вважається змій, звинутий у кільце.

J До цих слів, що приписувалися Сократові, Сковорода звертався неодноразово, тим самим підкреслюючи близькість власного життєвого принципу до практичної етики Сократа, до його розуміння закликів до самопізнання, поміркованості й самовдосконалення.

4 Ці думки Епікура викладені у відомому листі до Менекея. Слова Епікура «все природне здобувається легко, а пусте (зайве) трудно дістається» Сковорода творчо розвинув, пов'язавши їх з ідеєю «спорідненої праці», у якій він вбачав головне джерело людської насолоди й шастя.

238

5 Такий заклик дуже характерний для римського поета Горація, послідовника епікурейської етики, автора заклику «Лови день». Високо оцінюючи Горація як поета і мислителя, Сковорода називав його пророком.

6 Луцій Анней Сенека (між 6-3 р. до н. е. — 65) — римський письменник, філософ-стоїк. Ідеї Сенеки використовувались ідеологами раннього християнства. Він закликав до стриманості, чесноти, морального вдосконалення, хоч у житті прагнув багатства й слави. Сенека н е був прихильником вчення Епікура. Факт, що Сковорода згадує Сенеку поряд з Епікуромі Горацієм, свідчить лише про однакові симпатії мислителя до епікуреїзму і стоїцизму.

7 «Надто пізно жити завтра» {лат.).

? Мова йде про перекручення вчення Епікура, який начебто закликав до нестриманості в насолодах, аморальності й розпусти. Особливо такі нападки характерні для середньовічної філософії, коли проповідувався аскетизм і стриманість у почуттях. Сковорода відкидає перекручене розуміння етики Епікура. Він полемізує з Плутархом щодо епікурівського розуміння насолоди й щасливого життя.

9 «Свиня із стада Епікура» {лат.) так жартівливо називав себе Горацій у деяких своїх творах (див. «Послання», 1, 4, 16).

10 Називаючи Платона «боговидцем», Сковорода хоче підкреслити, що грецький філософ не зупинявся на пізнанні видимої, зовнішньої сторони явищ, а проникав у сутність речей.

11 Про розуміння Сковородою цієї ідеї Піфагора див. примітку 11 до «Бесіди 2-ї...».

12 Катон Старший —лш. примітку 35 до «Байокхарківських». Ціцероновим названий тому, що Ціцерон присвятив йому свій твір «Про старість», із якого Сковорода й запозичив наведені думки.

13 Божественний Платон {лат.).

14 Тут Сковорода, виступаючи проти марновірства й забобонів, породжених буквальним розумінням Біблії, її текстів та легенд, показує, до яких згубних наслідків це призводило, зокрема, до зруйнування Єрусалима римським імператором Титом Флавієм Веспазіаном під час повстання в Юдеї 66 — 73 рр. Як встановив Л. Махновець, одним із джерел подібної оцінки дій Тита є уявлення про особу імператора, почерпнуті Сковородою з опери «Милосердя Титове». Філософ говорить

239

також про розорення Царгороца (Константинополя) у 1453 р. турками і про різню в Парижі 24 серпня 1572 р. між католиками й гугенотами, яка ввійшла в історію під назвою «Варфоломіївська ніч».

15 «Бог дарував нам цей спокій» (лат.) ці слова взято з Першої еклоги книги «Буколіки» римського поета Вергілія Публія Марона (70 — 19 р. до н. е.). У «Буколіках» Верііяій зобразив спокійне й розмірене життя землеробів і пастухів, таке близьке самому Сковороді.

16 Це оповідання є своєрідним опрацюванням апокрифічної легенди, яка зустрічається, наприклад, у відомому перекладному збірнику «Велике дзеркало», складеному 1605 р. на основі середньовічних збірок. Воно відоме з Сокальського рукопису XVIII ст., з рукописної збірки І. Франка у бібліотеці НТШ у Львові (див. Хрестоматія давньої української літератури. К., 1967. — С. 748 — 749). Сковорода переказує цей сюжет, переосмислюючи його в дусі власного розуміння «начала» й «вічності».

17 Тут Сковорода, нехтуючи відмінністю між названими категоріями людей, підкреслює властиве їм усім прагнення до пізнання «невидимого начала». Маги спершу перські й халдейські жерці (тому їх називали ще й халдеями); волхви за Біблією, пророки, що сповістили про народження Христа; гімнософісти давньоіндійські мудреці.

18 Верховні жерці у Стародавній Греції.

19 Сковорода вказує на зв'язок своєї концепції двох натур і розуміння вічності матерії з ученням Платона про ідеї духовні сутності, які відображають «істинне буття» речей.

20 «Матерія вічна» (лат.).

21 Заратустра див. примітку 29 до діалогу «Кільце». Сонце у вченні Заратустри символізує мудрість божества, його недремне око. Стародавні перси поклонялися сонцю і день відпочинку називали днем сонця.

22 Виходячи з того, що Біблія є світ таємних, символічних образів, Сковорода критикує ідею створення світу, описану у Книзі Буття, оскільки вважає населений світ вічним у часі й безкінечним у просторі. У зв'язку з цим він вказує на суперечності у редакціях відповідних місць у єврейському та християнському текстах Біблії.

23 Півень.

240

24 «Що таке поетичне мистецтво? Робити з поганого (злого) добре (гарне). Хто добрий? Плоть ніщо...» (Лат.).

25 «Містечко коштовного камінчика або очко перстенця» (пат.).

26 За біблійними переказами, херувими небесні духи покровителі пророків і праведників.

27 Йдеться про епізод з життя біблійного Иосифа. Йосиф витлумачив сни фараона, які пророчили сім років достатку, а потім сім років голоду (Буття, XLI — 18 - 27).

28 Див. примітку 9 до «Бесіди 1-ї...».

29 «Додамо... Я тінь і фігура, більш нічого. Сонце — пасха, а я сонце сонця, тінь тіні або антипасха, тобто заміна тіні, заміна фігури, заміна образу» (лат.).

30 Показово, що Сковорода до апостолів, які розгадують таємниці фігур Біблії, осягають смисл буття, відносить і себе під псевдонімом Даниїл Мейнгард.

31 Йдеться про давньогрецький міф про дочку крітського царя Міноса Аріадну, яка допомогла герою Тесею вибратися із лабіринту за допомогою клубка ниток. Сковорода поєднує цей міф з біблійною легендою про Рааву, яка врятувала в Єрихоні вивідувачів Ісуса Навина і тим зберегла життя своє і своєї сім'ї (Книга Ісуса Навина, II — 1 - 24).

32 Катавасія поєднання різних голосів у спільний хор при богослужінні. Тут резюме, висновок.

33 Розглядаючи Біблію як творіння, тобто штучно створений світ образів, вигадку, що має на меті втілити невидиме за допомогою видимого й відчутного, Сковорода відповідно ставиться й до авторів біблійних книг як до письменників, твори котрих вимагають «випробування», тобто критичного їх прочитання і осмислення.

КНИЖЕЧКА ПРО ЧИТАННЯ СВЯТОГО ПИСЬМА, НАЗВАНА ЖІНКА ЛОТОВА

Як свідчить листування Сковороди, цей трактат писався ним з перервами протягом кількох років. Харківське намісництво, про відкриття якого згадує Сковорода у супровідному листі, відкрите 29 жовтня 1780 р. Та є різні підстави вважати, що й у той час твір не був закінчений. Зокрема, листи до Я. Правицького дозволяють датувати трактат

240

1780 — 1788 рр. Зберігся автограф і п'ять списків твору. Вперше надруковано у виданні В. Бонч-Бруєвича 1912 р.

Трактат присвячений проблемі алегоричного тлумачення Біблії. її образи й фігури, на думку автора, утворюють особливий символічний світ. З їх допомогою, вважає Сковорода, можна знайти й пізнати вічне начало у макрокосмі. У цьому й полягає важливе моральне, повчальне значення алегорично витлумачених образів Біблії, наприклад соляного стовпа, в який перетворилася жінка Лота, врятованого царя Содому й Гомори. В образі содомської людини Сковорода критикує моральні вади своїх сучасників, охоплених жадобою збагачення й користолюбством. Автор протиставляє їм образ духовної людини, що досягнула повної свободи й досконалості. У трактаті розкриваються згубні наслідки буквального розуміння Біблії.

1 Жінка Л отова див. примітку 3 до діалогу «Асхань». Заклик «Поминайте жінку Лотову», що звучить як рефрен у цьому трактаті, має своїм джерелом слова євангеліста Луки (Євангеліє від Луки, XVII — 32).

2 Лист адресований ?. І. Ковалинському і написаний, очевидно, в кінці 80-х на початку 90-х років.

3 Про розуміння й витлумачення Нарциса як символу духовного пізнання див. прим. 1 до діалогу «Наркіс».

4 Сигор згідно з Біблією, моавітське місто, куди втік із Содома Лот (Буття, XIX — 22).

5 Сковорода називає тут видатних представників патристики, відомих письменників і риторів, твори яких він добре знав.

6 Слово, розум (грецьк.). Ототожнення Бога з логосом, трактування його як духовного начала всього сущого пов'язане з ученням Платона.

7 Августин Аврелій (Блаженний) (354 — 430) — видатний представник патристики.

8 Голіаф згідно з біблійними переказами, велетень, переможений Давидом у двобої.

9 Піфагор і його учні вважали число одним з найважливіших принципів пояснення світу, розуміючи пропорцію, симетрію, коефіцієнт, саме число як вияв Божого начала. Звідси зв'язок числа з релігійними уявленнями. Сковорода вважає трикутник символом потрійного виразу вічного начала.

241

10 Мова йде про легенду про віщий сон фараона, витлумачений сином Якова Иосифом, що сидів у темниці (див. примітку 27 до «Ікони Алківіадської»).

11 Хвалинськеморе давньоруська назва Каспійського моря.

12 Кана Галілейська місто, де Ісус здійснив одне із своїх чудес: перетворив воду на вино (Євангеліє від Івана, II — 1 -11).

13 Цитерія, Киферея культові імена Афродіти богині краси й кохання.

14 Йдеться про розповідь Біблії, як жінка царедворця Потифара Пентефрія намагалася спокусити Иосифа й, відібравши в нього одяг, звела наклеп на нього перед своїм чоловіком (Буття, XXXIX - 7 - 19).

15 Агар рабиня Сари, єгиптянка, втілення всього ницого і підлого; Дія дочка Лавана — див. примітку 13 до «Бесіди 1-ї»).

16 Сходити, підійматися на гору (лат.).

17 Мова йде про одне із семи чудес світу колос Родоський, 37-метрову статую бога сонця Геліоса, яка стояла біля входу в родоський порт. Зруйнована у 224 р. до н. е. під час землетрусу.

18 Острів Родос в Егейському морі славився розкішними садами.

БОРОТЬБА АРХИСТРАТИГА МИХАЇЛА З САТАНОЮ ПРО ЦЕ: ЛЕГКО БУТИ ДОБРИМ

Твір цей Г. Сковорода датує 1783 р. Зберігся автограф у рукописному зібранні М. Ковалинського, який знаходиться у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НА України (ф. 86, N 6). У тексті видно сліди пізшших виправлень автора, зокрема його примітки до тексту зроблені за правописом, яким Г. Сковорода користувався після 1785 р. У 1788 р. він написав супровідного листа до М. Ковалинського, дав твору назву «Боротьба архистратига Михаїла з сатаною» (автограф 1783 р. називається «Боротьба й суперечка про те: дуже трудно бути злим, легко бути добрим»), додавши ще й «Суть твору». Вперше твір надрукований 1839 р. у Москві добродійним комітетом «Человеколюбивого общества» з деякими цензурними виправленнями й скороченнями.

У цьому творі Сковорода вже не порушує хвилюючих його питань, а захищає і з'ясовує правильність відповідей, які він

241

обгрунтував у своїх попередніх творах. Автор пояснює, що саме, на його думку, є джерелом зла на землі і чому люди частіше нещасні, ніж щасливі. Відповідь на це питання філософ дає, виходячи із власного вчення про дві натури, або два начала, у кожній людині, які постійно борються між собою. Перемога злої волі веде людину на шлях зла й нещастя, і, навпаки, добра воля відкриває шлях до чесноти й щастя. У творі критикується показне благочестя ченців і духовенства. Сковорода зло висміює такі вади, як честолюбство й прагнення будь-якою ціною збагатитися, особливо за рахунок приниження й пригноблення простих людей. Крім філософського змісту, твір відзначається високими літературними якостями, виклад думок сповнений драматичного пафосу. Ще одна характерна риса твору поетичні вставки. Сковорода перемежовує прозовий текст віршами, як своїми власними, так і запозиченими з фольклору, з творів своїх попередників у Києво-Могилянській академії.

Згідно з Біблією, архангел Михаїл вважається главою ангелів (архистратигом), як і сатана поводирем диявольських сил. Тема боротьби небесних сил з силами пекла є одною з найпопулярніших тем стародавнього письменства, зокрема житійної літератури. Сковорода, як виразник концеггції двох натур, використовує цю традиційну форму для захисту своїх переконань.

1 Марон Вергілій Публій Марон (70 — 19 до н. е.) римський поет, автор поем «Георгіки», «Енеїда» і пастуших елегій «Буколіки», де прославляє працю селянина.

2 Мати Божа.

} Цукрова голова у часи Сковороди цукор виготовляли у вигляді конусів досить великими шматками. Перед вживанням їх подрібнювали спеціальними щипцями.

4 Гавриїл, Рафаїл, Уриїл, Варахиїл біблійно-міфологічні образи ангелів, що постійно супроводжували архангела Михаїла.

5 Тут «...не зубоскалити, не сміятися ротом, а радіти серцем» (лат.).

6 Лука й Клеопа біблійні персонажі, прихильники християнських апостолів. Лука один із послідовників апостола Павла (Послання апостола Павла). Клеопа згадується у Євангеліях Луки й Івана (Євангеліє від Луки, XXIV — 6, Євангеліє від Івана, XIX — 25).

242

7 Це оповідання, яке наводиться й в інших творах (див. «Діалог, або Розмова про давній світ»), запозичене із Біблії (Дії святих апостолів, VIII — 29 - 40).

8 Евріпід (бл. 485 — 406 до н. е.) один з найвидатніших давньогрецьких драматургів. Ці рядки взято з його драми «Прохачки», ще йдосі не перекладеної повністю ні російською, ні українською мовами. Показово, що уривок, наведений Г. Сковородою, пізніше переклав І. Франко на основі німецьких видань грецького трагіка (див. Іван Франко. Літературна спадщина. К., 1961. — Т. 2. — С. 190).

9 Сковорода змальовує картину, як волами везли новий дзвін до дзвіниці парафіяльної церкви.

10 Ця пісня написана автором на зразок розповсюджених в Україні XVII XVIII ст. пародій на молитви, які складалися студентами.

11 Ця пісня також пародійний твір.

12 Тут Сковорода алегорично перетлумачує біблійні образи й міфологічні уявлення. Ата (Ате) у грецькій міфології є втіленням раптового безумства, богиня, яка затьмарювала розум людей і богів, була скинута з Олімпу. Автор зіставляє її з біблійною Адою однією з багатьох жінок Ламеха, батька Ноя.

13 Наведені слова Епікура взяті з уже згадуваного його листа до Менекея.

14 Літа, Літургісса слова, утворені від давньогрецьких, що означають відданість Богові й служіння йому; Селла означає по-грецьки крісло, кафедру, тут зображає того, хто спокійно й тихо сидить; Фурія (буквально скажена) у давньогрецькій міфології демонічне божество помсти й мук совісті; Анна (від євр. Ханна) означає «дана богом», у Біблії мати пророка Самуїла, почута Богом; Харія радість і любов (грецьк.); Грація ласка і вдячність (лат.).

15 Мова йде про втрачену трагікомедію викладача Києво-Могилянської академії Варлаама Лащевського. Збереглася його «Трагедокомедіа о награжденіи в сем свътъ приіскних дъл, мздьі в будущей жизни въчной».

16 «Переможна пісня, або Епінікіон» Ф. Прокоповича написана на честь перемоги над шведами під Полтавою 1709 р. Сковорода, цитуючи рядки Ф. Прокоповича, робить невеликі редакційні зміни.

243

17 Очевидно, мова йде про пожежу 1780 р., під час якої згоріла бібліотека Києво-Могилянської академії, де зберігався й рукопис згадуваної трагікомедії В. Лащевського.

18 Запис пісні знайдено у рукописному збірнику середини XVIII ст., опис якого зробив у свій час В. Перетц.

19 Фарсис порт і місто, часто згадуване у Біблії; очевидно, це Фасис порт колхів, залишки якого знайдені археологами біля м. Поті.

20 Одігітрія провідниця. Одна із чудотворних ікон на горі Афон.

21 Мова йде про маяк на острові Фарос.

СУПЕРЕЧКА БІСА З ВАРСАВОЮ

Твір датується 1783 р. Був відомий у копії, однак у 60-х роках XX ст. знайдено автограф серед неописаних масонських паперів у Державній бібліотеці в Москві. Вперше повністю опублікований В. Д. Бонч-Бруєвичем у 1912 р. за копією. За автографом надруковано вперше у виданні 1973 р.

Основне питання, про яке сперечаються дійові особи діалогу, полягає в тому, чи трудне те, що для людини найнеобхідніїпе. Сковорода, погляди якого в творі висловлює Варсава, глибоко переконаний, що людині найнеобхідшші чеснота й щастя, досягнення яких доступне всім. Це легко для всіх, бо природа обдарувала людину можливістю вибору власного шляху. Трудне й недоступне щастя лиш для тих, хто прагне до задоволення надмірних, неприродних потреб. Прагнення природного блага веде до щастя й душевного миру.

1 Мова йде про збірку «Байки харківські», подаровану П. Ф. Пайкову.

2 Йдеться про 15-ту байку збірника «Байки харкшські» «Змія і Буфон». Нею закінчується перша половина збірки, створена до 1770 р.

3 «Дуже трудна доброта, дуже легке зло» (грецьк., лат.).

4 Приємніше за все зло, неприємніше за все добро, Блаженніше за все зло, нещасніше за все добро (лат.).

5 Мінерва у римській міфології богиня покровителька ремесел, наук і мистецтв. Ототожнювалась з Афіною з давньогрецької міфології.

243

6 Одне з найголовніших таїнств християнської релігії сповідь і причастя.

7 У перекладі з давньогрецької найбільший майстер, найдосвщченіший спеціаліст.

8 Мамона у сирійській міфології бог багатства й наживи, символ поклоніння речам і матеріальній користі.

9 Дім Лотів тут алегоричний образ тих, хто не зійшов із праведного шляху.

10 Нил Синайський один із святих отців, який приблизно в 390 р. пішов у Синайську пустелю. Він вважається автором багатьох морально-повчальних і релігійних книг.

11 «Вовк бродить довкола криниці» (пат.).

12 Анака, Анаке у давньогрецькій міфології богиня неминучості долі; в народних уявленнях божество смерті. Єва життя (давньоєвр.).

ВДЯЧНИЙ ЕРОДІЙ

Жанрово твір визначається як притча. Г. Сковорода написав його 1787 р. Збереглися автограф і один список твору, що належить до першої половини XIX ст. В основі притчі лежить ідея про схильність людини до істинного добра, а удосконалювати це природне начало мають виховання й освіта, проте заперечується виховання позірне, отже, йдеться про виховання духовної людини відповідно до її здібностей. Вдячність же є однією з умов досягнення щастя. Твір уперше надруковано Д. Багалієм у виданні 1894 р.

1 Символічно Еродій (чорногуз) у середньовічній емблематиці означав шляхетність, вдячність.

2 Типик устав. Йдеться про науку, викладену в біблійній книзі Ісуса, сина Сираха.

} Псалтир, СХХШ — 7. В українському перекладі Біблії: «Душа наша, як птах».

4 Псалтир, СІП — 15.

5 Псалтир, CXIV - 7.

6 Очевидно, маються на увазі слова пророка Ісаї: «Звело його серце обманене, і він не врятує своєї душі» (Книга пророка Ісаї, XLIV — 20).

7 Є й українська назва цього птаха: боцюн. Взагалі в українській мові чорногуз має багато синонімічних назв: бузько, буцько, чорногуз, бусел, боцюн, лелека, гайстер тощо.

244

? Далі Г. Сковорода цитує їх.

9 Очевидно, на коминах.

10 Псалтир, СШ — 17.

11 Книга пророка Єремії, VIII — 7.

12 Псалтир, XXXIII - 12.

13 Перше послання апостола Івана, III — 21.

14 Перше послання апостола Івана, IV — 3. У Сковороди: «Ісуса Христа, що у плоті прийшов».

15 Книга пророка Єремії, VIII — 7.

16 Слова з «Приповістей Соломонових», XI — 22.

17 В українському перекладі Біблії: «Лицеміре, вийми перше колоду з власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата свого» (Євангеліє від Матвія, VII — 5).

18 Розмисел Г. Сковороди про кифу (петру) дивись у авторській примітці до 15-ї пісні «Саду божественних пісень».

19 В українському перекладі Біблії: «Для невіруючих, яким Бог цього віку засліпив розум» (Друге послання апостола Павла до коринтян, IV — 4).

20 Гергесенська отара тобто отара з Гергесенських полів багатої області в Палестині біля міста Гергеса. Там, за біблійною легендою, відбулося зцілення біснуватих. Вигнані демони ввійшли в отару свиней, які кинулись у море й потопилися.

21 В українському перекладі Біблії: «І під його славою полум'я буде палати, немовби пожар, і світло Ізраїля стане огнем, святий його полум'ям, і запалить воно, пожере...» (Книга пророка Ісаї, X — 16-17).

22 Жупел сірка, що горить.

23 Мається на увазі учень Івана Злотоуста Ізидор Полусіотський, визначений церквою святим, автор численних послань.

24 Каїнова дорога шлях нечестивий, братовбивчий; Лвелеві жертовники шлях доброчесний, Божий.

25 Тут гра слів: благо чествовать і благий дар благочестіє і благодарность.

26 Араратська гора гора у Вірменії (тепер на території Туреччини), до якої пристав, за біблійною легендою, Ноїв корабель: «А сьомого місяця, на сімнадцятий день місяця ковчег спинився на горах Араратських» (Буття, VIII — 4).

244

27 Єлисей біблійний пророк, його діяння описано в Першій та Другій книзі Царів. Єлисей воскресив сина жінки-філістимлянки (Друга книга Царів, VIII — 5).

28 В українському перекладі Біблії: «І буду я розкошувати твоїми заповідями» (Псалтир, CVIII — 47).

29 Цитуються слова 16-ї пісні «Саду божественних пісень».

30 Руга льняна одежа.

31 Перше послання апостола Павла до Тимофія, VI — 6.

32 Горленко Йоасаф (1705 — 1754) — український церковний діяч та письменник, автор декламації «Брань семи добродійств з сімома гріхами в людині-мандрівцю» (1737), автобіографічних записок, проповідницьких творів, був під кінець життя єпископом білгородським та о боннським.

УБОГИЙ ЖАЙВОРОНОК

«Убогий Жайворонок» один із останніх творів Г. Сковороди, написано його близько 1787 р. Вперше вийшов окремою брошурою із передмовою М. Макарова та І. Решетникова у Москві 1837 р. Сама притча співзвучна із «Вдячним Еродієм», тут також ідеться про виховання людини, про два погляди на багатство, поміркованість у житті, природжену працю, ШР приносить людині щастя.

1 Про сирен автор подав свою примітку до Пісні 14-ї «Саду божественних пісень».

2 Товія біблійний герой, раб-аммонитянин, про нього розповідається в Книзі Неємії.

3 Рафаїл один із архангелів у біблійній міфології.

4 Куп 'янськ місто на р. Осколі, Харківщина.

5 В українському перекладі Біблії цей текст звучить: «Бо він тебе вирве з тенет птахолова» (Псалтир, ХСІ — 3).

6 В українському перекладі Біблії: «Чого ви спите? Уставайте й моліться, щоб не впали в спокусу» (Євангеліє від Луки, XXII - 46).

7 В українському перекладі Біблії: «Горе вам, багатіям, бо втіху свою ви вже маєте» (Євангеліє від Луки, VI — 24).

8 В українському перекладі Біблії: «Блаженні убогі» (Євангеліє від Луки, VI — 20).

9 Сколар школяр, той, що вчиться.

245

10 В українському перекладі Біблії: «Немає нічого захованого, що воно не відкриється, ані потаємного, що не виявиться» (Євангеліє від Матвія, X — 26).

11 Тут маємо вільний переказ слів Євангелія від Івана (VIII

— 50): «Не шукаю я ж власної слави, є такий, хто шукає та судить».

12 В українському перекладі Біблії: «Нехай проклинають вони, ти ж благослови» (Псалтир, CVIII — 28).

13 Тут гра слів: сильце силкуватися. У Г. Сковороди — съть

еьтованія, сътует.

14 Йдеться про облогу російським військом міста Бендер (Молдавія) у вересні 1770 р. під час російсько-турецької війни 1768-1774 рр.

15 В українському перекладі Біблії: «Горе вам, тепер ситим, бо зазнаєте голоду» (Євангеліє від Луки, VI — 25).

16 Це слова не Соломонові, а з книги Екклезіастової (VII — 3): «Кращий смуток від сміху, бо при обличчі смутнім добре серце». Г. Сковорода цей вислів переповів по-своєму.

17 В українському перекладі Біблії: «Я дорога, і правда, і життя» (Євангеліє від Івана, XIV — 6).

18 Євангеліє від Матвія, V — 3.

19 В українському перекладі Біблії: «А праведний житиме вірою своєю» (Книга пророка Авакума, II — 4).

20 Цю притчу Г. Сковорода написав на основі оповідання, яке побутувало ще з античних часів. Маной згадується і в Біблії (Книга Суддів, XIII).

21 Астрая (Астрея) богиня добра і справедливості в давніх греків, міф про неї пов'язаний із міфом про золотий вік людства. Астрея остання з богів, що покинули грішну землю, про це звістив Овідій у «Метаморфозах»; Вергілій у «Буколіках» (перша частина, четверта еклога) пише про повернення богині на землю.

22 Цю пісню Г. Сковорода написав на основі різдвяного вірша.

23 Ліки хори.

ДІАЛОГ. НАЗВА ЙОГО - ПОТОП ЗМІЇНИЙ

Це останній оригінальний твір Г. Сковороди. Час його написання встановити важко. В авторському списку творів, складеному 1790 р., твір називається «Діалог. Душа і Нетлінний

246

Дух», рукопис його зберігався у Я. Правицького. У дарчому листі до М. Ковалинського від 16 серпня 1791 р. Сковорода повідомляє, що відновив твір за списком. Цей відновлений список і зберігається в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НА України (ф. 86, N 9). Дослідники схиляються до думки, що твір написаний у кінці 80-х років. Вперше опублікований В. Бонч-Бруєвичем у виданні 1912 р.

У діалозі «Потоп зміїний» Сковорода своєрідно резюмує свої філософські ідеї. Тут чітко окреслено розвинуту у попередніх творах концепцію двох натур і трьох світів, вказано на ті філософські традиції, на які він спирався як філософ. Алегорично витлумачуючи Біблію, Сковорода критикує біблійні легенди, заперечує їх достовірність і розкриває їх невідповідність вічним законам природи. У зв'язку з цим тут важливе місце відведено критиці марновірства й лицемірства.

Два останні розділи діалогу тривалий час вважалися вступом до лекційного курсу, складеного Сковородою, коли він викладав у додаткових класах Харківського колегіуму в 60-х роках.

Назва твору запозичена із біблійного оповідання про змія-диявола, що міститься в Апокаліпсисі (Об'явлення св. Івана Богослова, XII). Згідно з цим сюжетом, змій-диявол, який переслідує жінку, що народила дитину, випустив із своєї пащі воду, щоб втопити її. Сковорода не раз звертається до образу «апокалііттичного змія», доповнюючи його іншими біблійними і міфологічними уявленнями, алегорично витлумачуючи цей образ як прояв грубих, примітивних прагнень людини.

1 Лист адресований ?. І. Ковалинському.

2 Софроній (591 — 644) — єрусалимський патріарх, богослов, автор численних релігійних і літературних творів.

3 Мова йде про картину всесвітнього потопу, змальовану у п'ятому вірші «Потоп. Девкаліон і Пірра» першої книги «Метаморфоз» римського поета Публія Овщія Назона (43 до н. е. — 17).

4 «Плаває вовк серед овець» (лат.) це 300-й рядок із названого вірша Овідія.

5 За Біблією, кінець всесвітнього потопу знаменувала поява райдуги на небесах. Сковорода, алегорично витлумачуючи цей сюжет, пов'язує його з символом оновлення світу й тим, що люди знайшли радість.

6 «На недоступному місці стоїть дух, позбавлений всього зовнішнього. Відкинувши все чорне й уклавши мир сам з

246

собою, дух тепер тим більше не повинен нічого боятися» (Сенека. Листи, 79) (лат.). Цитату взято з «Листів до Луцілія» Луція Аннея Сенеки. У листах Сенеки, які є філософськими творами, висловлено ідеї, співзвучні з ідеями раннього християнства.

7 Притча є своєрідною обробкою біблійних мотивів з певною ідейно-композидійною метою.

8 Тут і далі Сковорода при тлумаченні проблеми двох натур спирається на вчення Платона.

9 Мова йде про те, що при покаранні засуджених Пилатом Понтієм, серед яких був Христос і розбійник Варава, народ, підбурений першосвящениками і старшинами, вимагав помилувати розбійника (Євангеліє від Івана, XVIII — 37 — 40).

10 Мова йде про Ікара, який разом зі своїм батьком Дедалом насмілився піднятися в небо на крилах, зроблених батьком, та сонце розтопило віск, що скріпляв пір'я, й Ікар впав у море. У цьому образі Сковорода бачить символ обмеження здатностей людини, бажання якої набагато перевершують її можливості. Тут, напевне, мова йде про образок — емблему, подібну до тих, які Сковорода відтворив у діалозі «Алфавіт, або Буквар миру».

11 Маються на увазі різні біблійні оповіді, які, на думку Сковороди, є вигадками, і смисл їх можна осягнути лише через алегорію.

12 Діва Марія.

13 За Біблією, апостол Тома (Хома) не повірив у воскресіння Ісуса, поки не доторкнувся до його ран.

14 Паракліт дух-утішитель.

15 Чорне море.

16 Крітська й сіканська брехня... Очевидно, «крітська брехня» має в своїй основі вислів апостола Павла «Крітяни завжди брехуни...» (Послання апостола Павла до Тита, 1 — 12). Щодо «сіканської брехні», то, можливо, йдеться про давніх сицилійців.

17 Тут Сковорода застерігає, до яких наслідків може призвести буквальне розуміння біблійних пророцтв, наприклад, про запроторення сатани в безодню на 1000 років, як твердить 10-та гл. Апокаліпсиса. Один із відомих істориків раннього Середньовіччя Беда Шановний, наприклад, вважав, що кінець світу настане у 1000 р. Цю дату пророчили численні проповідники у X ст., «очікування близького кінця почало

247

набирати характеру соціального психозу» (див. Гуревич А. Я. Категории средневековой культуры. — ?., 1972. — С. 110).

18 Тут і далі Сковорода розкриває суперечності біблійної легенди про створення світу, її невідповідність законам природи.

19 До суперечливих законам природи явищ Сковорода відносить не лише легенду про залізо, яке плавало за наказом пророка Єлисея, а й прагнення середньовічних алхіміків знайти вічний двигун або філософський камінь.

20 Мова йде про різні біблійні чудеса, які, на думку Сковороди, є джерелом марновірств.

21 Йдеться про зруйнування Єрусалима в часи юдейського повстання 66 — 73 рр. Сковорода вважає, що головною причиною його жорстокого придушення було живлене біблійними уявленнями релігійне марновірство.

22 Тут Сковорода зобразив трикутник із «всевидящим оком» всередині. Він витлумачує його символічний смисл, частково виходячи з уявлень шфагорійців.

23 А^ар див. примітку 15 до твору «Жінка Лотова».

24 Піфагор, який народився на острові Самое.

25 Див. примітку 6 до твору «Боротьба архистратига Михаїла...»

26 Серед старовинних українських пісень зустрічаються кілька варіантів з подібним початком. Очевидно, рядки взяті з пісні про біду, популярної серед кобзарів і лірників, відомої у записах середини XVIII ст.

27 Мова йде про відому Александрійську бібліотеку, один із центрів наукової думки стародавнього світу. Тут вперше було здійснено переклад Біблії грецькою мовою, який ліг в основу пізнішого канонічного зводу Біблії.

28 Симеон Стовпник (356 — 459) — християнський аскет, що прожив біля 40 рокш на захищеній від вітру й сонця колонг! Іконописці, як правило, зображали його сидячим на вершині стовпа. Сковорода ж вважає, що мова тут про світлицю з балконом.

29 Псевдопророки, лжевчені, позбавлені істинної мудрості.

30 Діоген (бл. 404 — 323 до н. е.) грецький філософ-юнік, який, нехтуючи вигодами життя, за легендою, жив у бочці. Сковороду приваблював етичний ідеал Діогена, його зневага до матеріально-плотських потреб.

31 Йдеться про різні біблійні персонажі. Дебора — пророчиця, що закликала ізраїльтян воювати проти Сисари (Книга

248

Суддів, IV — 6-8), який був убитий Йоілем під час сну; Юдіф жінка, що вбила вавилонського полководця Олоферна (Книга Юдіф, XIII — 8-9); Авімелех сихемський цар, убитий уламком жорна, кинутого жінкою з оточеної ворогами башти (Книга Суддів, IX — 53); Авигея — дружина Навала, що піднесла подарунки Давидові (Перша книга Царств, XXV, XXX та ін.).

32 Цей вірш є варіантом уже згадуваної пісні із трагікомедії Варлаама Лащевського (див. примітку 15 до «Боротьби архистратига Михаїла...»).

33 Вчення релігійно-політичної партії у стародавній Юдеї, яка захищала інтереси заможних верств; фарисейство відзначалося фанатизмом і лицемірним виконанням обрядів.

34 Римський імператор Август (63 до н. е. — 44), часи правління якого вважаються найвищим розквітом добробуту Стародавнього Риму; володіння Пилатові Пилат Понтій був римським намісником Юдеї у період, до якого Біблія відносить життя і смерть Ісуса Христа.

35 Мова йде про перемогу ізраїльтян на чолі з Аароном над аморійським царем Сигоном (Книга Чисел, XXI - 23:30).

36 Книга пророка Ісаї, XLII — 5.

37 Книга пророка Єзекіїля, XXXVII — 7-8.

м Цю заключну строфу взято з вірша Феофана Прокоповича, присвяченого імператриці Анні Йоанівні.

ПЕРЕКЛАДИ ОДА

/Єзуїта Сидронія Гозія/ Автограф цього перекладу дійшов до нас в одному з рукописних зошитів із зібрання М. Ковалинського і нині зберіїається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НА України (ф. 86, N 7, арк. 32(52) — 35(55) разом з автографом трактату «Ікона Алківіадська». Сковорода, очевидно, зробив переклад у середині 80-х років XVIII ст. Вперше із значними перекрученнями надрукований Д. І. Бага-лієм у виданні 1894 р. Сидроній Гозій більше відомий як де Гошій новолатинський фламандський письменник XVI XVII ст.

248

1 Георгій був єпископом і другом Сидронія. Жили обидва у минулому віці. Залізо по-грецьки ???????. Зрозумій жарт! Отже, він споріднений із Сковородою (шт.).

2 Миза хутір.

3 В оригіналі це слово Сковорода написав по-грецьки.

4 Цей заголовок Сковорода написав по-латинськи.

5 Єронім Блаженний (330 — 419) — один із отців церкви. Покинувши Рим, він рятувався від спокус світу у Халкідській пустелі, намагаючись аскетичним життям позбутися видінь.

6 Скелет труп без плоті. Так у нас прийнято зображати смерть. Цю оду я не переклав, а витлумачив. Перекладач ставить слово замість слова, як зуб замість зуба, а тлумач, як ніжна годувальниця, кладе у рот своєму годованцеві розжований хліб і сік мудрості. Наприклад: (лат.).

7 По-латинськи так:

Так мудрий насолоджується своїм спокоєм, Задовольняється спокійний собою й Богом І, мовчазний, говорить собі багато, Піднявшись вище себе і світу.

[ЦІЦЕРОН. ПРО СТАРІСТЬ]

Час написання цього твору не встановлений. Сковорода присвятив свій переклад С. І. Тев'яшову. Він зберігся у списку кінця XVIII ст. Вперше надруковано у виданні 1961 р.

1 Цщерон Марк Туллійвідомий римський оратор і письменник. З його спадщини збереглося 58 промов, ряд трактатів з риторики та філософії і близько 800 листів, які справили величезний вплив на європейську культуру. Спираючись на кращі традиції античності, Цщерон у своїх творах і листах обстоює думку про великі можливості природи, про цінність гармонійного розвитку особистості, ставить і вирішує чимало питань практичної етики. Його філософські погляди багато в чому співзвучні з християнською філософією. Переклад твору Ціцерона Г. Сковородою не є буквальним, а подає оригінальне, цілком самостійне трактування твору античного автора.

2 Камілл Марк Фурій римський громадський діяч, його життєпис є серед «Паралельних біографій» Плутарха; Корунканій римський полководець; Маній Курій друг Катона, полководець, тричі удостоєний тріумфу.

3 Катон Марк Порцій (Старший) захисник строгої моралі, яку вважає основою суспільного блага. Його словами висловлені

249

погляди Ціцерона, що дуже близькі Сковороді. У процесі перекладу діалогу античного автора Сковорода інтерпретує його погляди, максимально наближуючи до своїх.

4 Це співзвучне з тим, що в Афінах сказано про Катона. А сказано таке: афіняни устами, а римляни серцем говорять те саме, але він говорив по-грецьки достойно (лат., грецьк.).

5 Аттик Тит Помоній римський вершник, друг Ціцерона, порадник і видавець його творів.

6 Фламіан (Тит) як військовий трибун був у 208 р. управителем завойованого римлянами міста Тарент, а згодом консулом. Прославився дипломатичними здібностями й хоробрістю.

7 Квінт Енній (239 — 169 до н. е.) відомий римський поет, друг Катона Старшого, близький до Сцщіонів. Автор «Сатир», втраченої поеми «Епіхарм». Головним його твором є «Аннали» -історична поема, присвячена історії Риму.

8 Лелій Гай друг Сціпіона Африканського, переможця Карфагена. Свій трактат «Лелій, або Про дружбу» Цщерон присвятив саме йому.

9 Фемістокл (бл. 524 — після 460 до н. е.) державний діяч і полководець в Афінах. У ході греко-перських війн збудував сильний військовий флот і укріпив гавань Пірей. Керував переможною битвою при острові Саламін у 480 р. Політика Фемістокла сприяла перетворенню Афін у сильну морську державу. 471 р. за намовою аристократії підданий остракізму, помер у вигнанні.

10 Квінт Фабій Максим римський диктатор часів другої Пунічної війни (218 — 201 до н. е.). Ганнібал був під Римом 211 р.

11 Ганнібал (біля 247 — 183 до н. е.) карфагенський полководець, син полководця Гамількара Барки. Під час другої Пунічної війни здійснив перехід із 100-тисячним військом через Альпи з Іспанії в Італію, завдав кілька нищівних поразок римлянам. У 202 р. військо Ганнібала було розбите в Африці при Замі римським полководцем Сціпіоном Африканським Старшим. Ганнібал утік у Сирію, потім у Вифінію, де покінчив життя самогубством.

12 Леонтін грецький філософ, учитель Сократа.

13 Кіавдій римський сенатор, відомий громадський діяч.

14 Пірр (319 — 272 до н. е.) цар Епіру. Прагнучи створити сильну монархію в західній частині Середземного моря, виступив проти Риму. Завдав римлянам поразки при Гераклеї

250

(280) і при Аускулі (279). Перемогу здобув ціною значних втрат, звідси крилатий вираз «Піррова перемога».

15 Софокл (бл. 497 — 406 до н. е.) давньогрецький драматург. Жив у Афінах. Змістом творів Софокла було зіткнення віджилих родових традицій з новими «писаними» законами й історичними силами, що руйнували цілісність античного міста-держави.

16 Гомер легендарний поет Стародавньої Греції, співець Троянської війни, автор знаменитих поем «Іліада» і «Одіссея».

17 Автора комедій... Очевидно, мова йде про визначного римського комедіографа Тита Макція Плавта (бл. 254 — 184 до н. е.) автора 21 комедії, з яких 20 збереглися повністю. Висміював скупість старих, хитрість рабів, глупість панів і хвалькуватість воїнів. Сюжети комедій Плавта використовувались Шекспіром, Мольером, Гольдоні.

18 Демокріт (біля 460 — біля 370 до н. е.) давньогрецький філософ і вчений. Багато подорожував по країнах Сходу, автор численних творів з фізики, математики, поезії, техніки, з яких збереглися лиш фрагменти. У філософії відомий своїм ученням про атоми, їх рух і будову, про множинність світів, про якості предметів.

19 Любов'ю.

20 Кир (р. н. невідомий — 529 до н. е.) давньоперський цар, засновник династії Ахеменідів. У 546 р. підкорив частину Індії, Лідію і грецькі колонії в Малій Азії, 538 р. захопив Вавилон — найбільший торговельний центр того часу.

21 Ксенофонт (бл. 430 — 355/354 до н. е.) давньогрецький історик і політичний діяч, учень софістів і Сократа. Прихильник спартанських аристократичних порядків. У 401 р. брав участь у поході Кира Молодшого проти Артаксеркса II, керував відступом 10-тисячного війська грецьких найманців через Малу Азію до узбережжя Чорного моря. Описав цей відступ у творі «Анабазіс». Написав «Грецьку історію» (продовження праці Фукідіда до 362 р. до н. е.), а також ряд інших творів.

22 Фламиній Тит (очевидно, Гай) римський консул часів другої Пунічної війни, загинув у бою з Ганнібалом.

23 Мова йде про філософа Епікура і його вчення про насолоду, яке вульгаризувалось, зводячи насолоду до плотських утіх.

250

24 Гесіод (VIII VII ст. до н. е.) давньогрецький поет, оспівував труд землероба у поемах «Теогонія» та «Труди і дні».

25 Корвин Марк — римський громадський діяч III ст. до н. е.

ПЛУТАРХОВА КНИЖЕЧКА ПРО СПОЮЙ ДУШІ

Г. Сковорода здійснив п'ять перекладів так званих «моралій» Плутарха: «Про смерть», «Про Боже правосуддя», «Про захист від боргів», «Про жадобу багатства» й «Про тишу серця» («Про спокій душі»). Зберігся лише останній, він є оригінальною пам'яткою української культури XVIII ст. Це не звичайний переклад оригіналу, а його вільний виклад, самостійне тлумачення та осмислення оригіналу.

Сковорода намагається максимально наблизити твір до тогочасного читача, що він і пояснює у листі-присвяті. Зокрема, у перекладі вилучені імена давньогрецьких богів. Сковорода витлумачив ідеї Плутарха відповідно до свого вчення. Викладаючи думки античного автора, які розходяться з його власними, перекладач полемізує з ним у виносках. Так, він заперечує висловлювання Плутарха про Піфагора, Епікура, Сенеку та ін. Отже, даний переклад значною мірою доповнює наше уявлення про історико-філософські погляди самого Сковороди.

Твір зберігся у кількох списках. Вперше опублікований у виданні 1961 р.

1 Плутарх (46 — 120) — грецький історик і філософ, автор широко відомих «Паралельних біографій» знаменитих людей Стародавньої Греції і Риму.

2 Поміщик, власник с. Бурлук на Харкшіїгині.

3 Плутарх користувався особливою прихильністю римського імператора Марка Ульпія Траяна (53 — 117), правління якого вважається епохою розквіту Римської імперії. Образ Траяна ввійшов у легенди і перекази.

4 Марк Аврелій римський імператор (161 — 180) і філософ, прихильник стоїцизму. У творі «До самого себе» закликав до стійкого перенесення горя, терпіння, самопізнання, самовдосконалення.

s Від грецького ???? рука. За аналогією до подагри хвороби ніг, хирагра — хвороба рук.

251

6 Менандр (бл. 340 — 292 до н. е.) — давньогрецький письменник, автор ряду комедій, знайдених лише недавно на папірусних сувоях.

7 Александр Македонський (356 — 323 до н. е.) — давньогрецький полководець і державний діяч, цар Македонії (336 — 323 до н. е.).

8 Кратет (IV ст. до н. е.) грецький фшософ-кінік.

9 Старовинна гра в шашки, а також гра в кості на розкресленій дошці.

10 Зенон з Кітіона (бл. 336 — 264 до н. е.) давньогрецький філософ, засновник стоїцизму.

11 Фабрицій Кай (І ст. до н. е.) державний діяч Стародавнього Риму. За даними його біографів, байдуже ставився до багатства.

12 Епамінонд (бл. 420 — 367 до н. е.) давньогрецький державний діяч, прихильник рабовласницької демократії.

13 Акид (VI ст. до н. е.) цар Стародавньої Греції, при якому був побудований Дельфійський храм бога Аполлона.

14 Стильпон (бл. 380 — бл. 300 до н. е.) давньогрецький філософ, належав до мегарської школи. Проповідував апатію й спокій.

15 Аристіп (бл. 455 — 350 до н. е.) давньогрецький філософ, один із засновників кіренейської школи.

16 ... із Кілікійськоїкраїни... держава в Малій Азії, з кінця II ст. до н. е. —піратська країна. Очевидно, тому й говориться про щасливе плавання із КМкії в Афіни.

17 Перераховуються класи й соціальні прошарки давніх часів.

18 Дацький, очевидно від грецького ????? вбивати, знищувати.

19 Анаксагор (бл. 500 — 428 до н. е.) давньогрецький філософ, першоосновою світу вважав повітря. Перший розрізнив планети й «нерухомі» зірки, запропонував пояснення сонячних і місячних затемнень, снігу й граду.

ЛИСТИ

Листи Г. Сковороди важлива частина його творчої спадщини, блискучий зразок епістолярного жанру в українській літературі XVIII ст. Вони значно доповнюють філософську й літературну творчість письменника-мислителя, розвивають його філософсько-етичні та педагогічні ідеї.

251

Епістолярна спадщина Г. Сковороди складає нині 125 листів до різних адресатів М. Ковалинського, Я. Правицького, Г. Якубовича, Я. Долганського, В. Земборського, С. Кур-дюмова та ін. Вперше більшість із них надрукована у виданні Д. Баталія 1894 р. З того часу проведено велику роботу по датуванню листів, уточненню адресатів. Майже всі листи до М. Ковалинського, а також кілька листів до Я. Правицького, К. Лящ евецького, Ф. Жебокрицького, Г. Ковалинського, П. Пис-кунівського написано латинською мовою. На українську мову їх переклав П. М. Пелех у 1944 р. Вони були опубліковані у виданнях творів Г. Сковороди 1961 і 1973 рр. Переклади латинських віршів у листах «Похвала бідності» (10), «Епіграма» (28) та «Ось вона, молодість року!» (38) — належать М. Зерову.У листах латинською мовою є вкраплення речень, фраз і слів іншими мовами (давньогрецькою, старослов'янською та ін.). їх переклад подається у тексті і виділяється курсивом. Якщо текст листа написано староукраїнською мовою із частиною тексту латинською та іншими мовами, то переклад іншомовних уривків подається тут же у квадратних дужках. Авторські примітки залишаються у посторінкових виносках і позначаються буквами алфавіту.

ДО МИХАЙЛА КОВАЛИНСЬКОГО

Збереглося 79 листів Г. Сковороди до М. Ковалинського, писаних від травня 1762 р. до квітня 1794 р. Більшість листів датується 60-ми роками.

1

1 Ковалинський Михайло Іванович (1745 — 1807) — син священика, вчився в Харківському колегіумі, де познайомився і подружив на все життя з Г. Сковородою. Пізніше вихователь дітей Кирила Розумовського, служив у канцелярії князя Потьомкіна, був управителем Рязанського намісництва, куратором Московського університету. У 1794 р., після смерті філософа, написав його біографію «Життя Григорія Сковороди».

2

2 Ісократ (436 — 338 до н. е.) афінський оратор і публіцист.

3 Отець Петро дядько М. Ковалинського.

4 ...братиком Грицем... Мається на увазімолодший брат М. Ковалинського Григорій.

252

з

5 ...нашого Олексу... Студента Харківського колегіуму Олексу Базилевича.

4

6 ...нашого Еразма... Еразма Роттердамського (1469 — 1536), відомого письменника-гуманіста.

7 ...нашого Максимка... — Особа не встановлена.

10

Лист у формі вірша. Подається в перекладі М. Зерова. * Ір персонаж «Одіссеї» Гомера (пісня XVIII), жебрак у домі Одіссея.

11

9 Листа не закінчено.

12

10 Мелантій давньогрецький філософ із Родоса.

11 Александр Ферейський ферейський правитель, тиран.

14

12 Аттіка область Стародавньої Греції. Тут образне звертання до друга, захопленого античністю.

13 «То дощу не посилає Зевс, то ллє як із відра». Це 43-й рядок IV ідилії грецького поета Феокріта (III ст. до н. е.).

19

14 За легендою, давньогрецький філософ Діоген вдень ходив з ліхтарем, шукаючи справжню людину.

15 Тартар у грецькій міфології підземне царство.

16 Палінгеній очевидно, Марчелло Палінген (X ст.), автор твору «Зодіак життя».

20

17 ...стихира про святого Аккакія... Церковний піснеспів на честь святого Аккакія Листвичника, що виконується у церкві 29 листопада.

22

18 В українському перекладі Біблії: «Очі ж ваші блаженні, що бачать, і вуха ваші, що чують» (Євангеліє від Матвія, XIII — 16).

19 В українському перекладі Біблії: «...прагну, чи не досягну» (Послання апостола Павла до филип'ян, III — 12).

24

20 Борей у грецькій міфології бог північного вітру.

21 Амалех очевидно, мається на увазі біблійний народ амаликтян, який постійно ворогував з ізраїльтянами,

253

у численних битвах був ними розбитий і зник з лиця землі (Числа, XXIV - 20; Книга Суддів, VII - 12-25). 25

22 Ієронім див. прим. 5 до «Оди» Сидронія Гозія.

28

23 Музи у грецькій міфології богині співу, мистецтва та наук. У римській міфології Камени. Жили на горі Гелікон.

30

24 Із збірки висловлювань Еразма. Мова йде про книгу античних афоризмів і прислів'їв «Adagia», укладену Еразмом Роттердамським.

25 Палестра гімнастична школа в Стародавній Греції.

26 ...числа та прямокутники і трикутники Платона. — Теорія космічних пропорцій, яку розробив за допомогою числових відношень давньогрецький філософ Платон (428 — 347 до н. е.).

27 Муре Марк Антуан (1526 — 1588) — французький поет-гуманіст. Г. Сковорода переклав його вірш «До Петра Герардія» («О селянський милий, любий мій покою»).

28 Пліній Молодший (бл. 61 — бл. 113) — римський письменник, оратор.

29 Марон Вергілій Публій Марон.

33

30 ...віку Тітона або Нестора... — Символи довголіття. Обидва названі герої античності дожили до глибокої старості.

36

31 Боецій (480 — 525) — римський християнський філософ і поет, послідовник учення сто'їкш.

37

32 Наш Яшко... Яків Єнкевич, учень Харківського колегіуму.

42

33 Гален Клавдій (131 — бл. 211) — римський лікар та природознавець.

44

34 Евр у римській міфології південно-східний вітер.

35 ...в лаврі святого Сергія. В Троїце-Сергієвій лаврі під Москвою, де Г. Сковорода перебував у 1755 р.

45

36 Вірш незакінчений.

253

46

253

37 Теренцій Публій (бл. 195 — 159 до н. е.) римський драматург-комедіограф.

38 Микола очевидно, учень Харківського колегіуму.

47

39 ...[Жилблазові] блукання... Мова йде про популярний твір французького письменника Алена-Рене Лесажа (1668 — 1747) «Історія Жіль Блаза».

48

40 ...взявши за зразок Флакка. Тут Сковорода переспівав початок другої еподи Горація.

49

41 ...у Плутарха в його творах на моральні теми... Маються на увазі твори Плутарха, зібрані у його книзі «Моралії».

50

42 Цемонакс (Демонакт) грецький філософ-мораліст. Жив у II ст.

43 Під Піфагорівським торжищем треба розуміти школу піфагорейців послідовників та учнів давньогрецького філософа і математика Піфагора (бл. 580 — бл. 500 до н. е.).

51

44 Аустер у давньоримській міфології південний вітер.

52

45 Карфаген зруйновано римськими військами у 146 р. до н. е.

46 о. Борис священик Борис Єнкевич, знайомий Г. Сковороди. Його син Яків був учнем Сковороди.

54

47 В українському перекладі Біблії: «Між народженими від жінок нема більшого пророка понад Івана» (Євангеліє від Луки, VII - 28).

55

44 Євагрій Понтійський (бл. 345 — бл. 406) — християнський чернець-місіонер у Єгипті, автор твору про чернецтво. 56

49 Тразон персонаж комедії Теренція «Євнух».

50 Полоній персонаж тієї ж комедії Теренція.

58

254

51 ...божественний Василійу нашого Еразма... Мова йде про вислів християнського письменнника Василія Великого (347 — 407), наведений у книзі «Adagia» Еразма Роттердамського.

52 Лука апостол Лука порівнюється тут із волом, який вимолочує зерно.

60

У листі описується смерть ігумена Покровського колегіального монастиря Костянтина Бродського, що сталася 28 жовтня 1763 р.

63

53 ...відомий банкет мудреців... Очевидно, йдеться про урочистості з нагоди прибуття до Харкова новопризначеного білгородського єпископа Порфирія Крайського.

65

54 ...нашого преподобного інайученішогопредЬекта...—ІІаврен'пя Кордета, який прихильно ставився до Г. Сковороди.

67

55 Ватте. — Свого учня Г. Сковорода називає іменем одного з героїв-пастухів у буколіках грецького поета III ст. до н. е. Феокріта.

68

56 Сатурніє час. У римській міфології Сатурн бог часу. З його іменем пов'язано уявлення про «золотий вік людства».

57 Кронос герой античної міфології, титан, скинутий Зевсом в Аїд. З його іменем також пов'язана ідея про «золотий вік людства».

58 Грамота Александра Великого легендарна грамота, видана буцімто Александром Македонським слов'янам на право їхнього розселення від Каспійського моря і Дону до Балтики й Адріатики.

70

59 Бурлуки Великий Бурлук село на Харківщині (нині районний центр), у якому неодноразово бував і жив Г. Сковорода.

71

60 Едом та Ідумея біблійні міста, у яких жили язичники, їм протиставляються Сіон та Єрусалим.

72

255

61 Калістрат чернець Києво-Печерської лаври, з яким Сковорода познайомився у 1764 р. Він обрав свою чернечу долю без внутрішнього покликання.

62 Аполлон, Янус — божества давньоримської міфології, які в різний час мали неоднакове зображення.

63 Авакум біблійний пророк.

73

64 Менандр (бл. 340 — 292 до н. е.) давньогрецький драматург, комедіограф.

65 Кратес (IV ст. до н. е.) давньогрецький фшософ-кінік.

66 Зенон з Кітіона (бл. 336 — 264 до н. е.) давньогрецький філософ-стоїк з Кітії.

67 ...до плаща і портика... Плащ у Стародавній Греції був обов'язковим для філософа. Портик стоїків у Афінах місце навчання Зеноном своїх учнів.

68 ...що й зробив Платон після краху його дружби з Діонісієм. Давньогрецький філософ Платон намагався впливати на правителя Сіракуз тирана Діонісія, тричі відвідав Сіракузи, але Діонісій Старший не сприйняв науки філософа, посварився з ним і продав у рабство.

74

69 ...мене турбує доля мого Якова... Якова Єнкевича, учня Харківського колегіуму.

75

70 3 Куп 'янських степів... Степ на Харкшщині біля міста Куп'янська.

71 Прірва прірву закликає це Пісня 11-та «Саду божественних пісень», автор подає тільки відмінну строфічну будову твору.

72 Військовий табір, місцеперебування, берег (лат.).

73 Це може бути сказане словом о ???? місце підземне, темне і тісне (лат., грецьк.).

74 Лист без закінчення, друга половина аркуша відрізана по тексту.

76

Листа написано впереміш мовою, наближеною до російської, і латинською. Остання фраза латинська.

75 Село (лат.).

76 При аварії є, тобто (лат.).

77 Ютка верхній одяг.

78 Заняття (лат.).

79 Імпет по імпеті напад по нападі.

80 Змінювати землі... фраза латинською мовою.

81 Як каже твій Горацій... Така наука проходить по багатьох творах Горація.

82 Ця фраза латинською мовою.

83 Від слів: «Не задовольняє тебе вчення...» до цього місця текст латинською мовою.

84 Вигукну з твоїм тезкою... Йдеться про архангела Михаїла.

77

85 Юфта кофта.

86 Друге послання до коринтян, XII — 14.

87 У цьому місці текст попсовано.

78

88 Мати моя Малоросія... Під Малоросією Г. Сковорода має на увазі Гетьманщину, тобто Лівобережжя без Слобожанщини; Україна Слобідська Україна.

89 Книга пророка Захарії, III — 9. В українському перекладі Біблії: «На одному камені сім очей».

90 Орацію писано латинською мовою.

91 Ти складатимеш слов'янські вірші (лат).

92 Яків мій... Тобто Яків Правицький, приятель Сковороди, в якого зберігалися його твори.

93 Ліценціат викладач вищої школи, тут учитель.

94 «Стародавній світ» у Сковороди «Древній мир» це «Діалог чи розмова про стародавній світ».

95 Щоб відрізнити від того (лат.).

96 «Михаїл, що боре сатану» це діалог «Боротьба архистратига Михаїла із сатаною».

97 Сидроній-єзуїта Сидроній Гозій (Гошій) (1504 — 1579) — єпископ, новолатинський фламандський поет, твори його видано у 1584 р. «Дочка» це «Ікона Алківіадська».

98 Ковалевський Андрій Іванович поміщик, в останні роки життя Г. Сковорода жив у нього в селі Іванівці (тепер Сковородинівка Золочівського району на Харкшшині), там мислитель і помер.

99 Число моїх творінь... Список неповний. Немає тут «Саду божественних пісень», «Байок харківських», «Вступних дверей до християнської добронравності», «Суперечки біса з

256

Варсавою», притчі «Вдячний Еродій» та ін. Зате вписано не відомі досі чотири переклади із Плутарха.

100 «Коли не пізнаєш самого себе» це «Симфонія, названа Книга Асхань».

101 «Неграмотний Марко» це «Розмова п'яти подорожніх про істинне щастя в житті».

102 І так далі (пат).

103 Апограф відпис, список.

104 Двовірш латинською мовою.

79

105 ...через Андрея Ивановича. — Ковалевського.

ДО ЯКОВА ПРАВИЦЬКОГО

80

1 Віршований вступ в оригіналі латинською мовою.

2 Книга пророка Ісаї, XLIX — 13. В українському перекладі Біблії: «Ви ж, гори, втішайтеся співом».

5 Євангеліє від Матвія, XIV — 31.

81

4 Від початку листа до цього місця текст латинською мовою.

5 Михайло Михайло Ковалинський.

6 Лексик словник.

7 До цього місця текст церковнослов'янською мовою, наступне речення латинською.

8 Подальший текст латинською мовою.

9 Виділені розрядкою слова подано церковнослов'янською мовою.

82

10 Послання апостола Павла до солунян, V — 16-18.

83

" Подальїпий текст латинською мовою.

12 Слово не розібрано.

84

13 Книга пророка Ісаї, XLIV — 24.

14 Два рядки вірша латинською мовою.

15 Рядок вірша церковнослов'янською мовою.

16 Рядок вірша латинською мовою, два останні слова грецькою.

17 Псалтир, CXVIII - 15.

257

18 Йдеться про двох священиків названих населених пунктів. Воскресенський очевидно, священик Воскресенської церкви.

85

19 Григорій Юрійович очевидно, Сошальський, приятель Сковороди.

20 Абзац латинською мовою.

86

21 Йдеться про діалог «Асхань».

88

22 Кров китична виноградне вино.

23 Подальший текст до слів «Мирський шлях» в оригіналі латинською мовою.

24 Леєрно озеро в Італії, тут начебто Гомер зійшов у підземне царство; образ підземного царства.

25 Після слів «Мирський шлях» до кінця листа текст церковнослов'янською мовою.

89

26 В оригіналі: «В іюле» цей місяць у римському календарі присвячено Юлію Цезарю.

27 Парафраза (пат.).

28 Носити на списах (грецьк.).

29 Списоносний (грецьк.).

30 Фраза латинською мовою.

31 Гергесинці жителі Гергесенської землі в Палестині, згадуються у Біблії (інше написання Гадаринська земля (Євангеліє від Матвія, VIII — 28-34); тут Ісус Христос загнав бісів у свиней, які кинулись у воду й потопилися.

32 Агарине чадо Ізмаїл. Агар наложниця Авраама. Ізмаїл став, за біблійною легендою, родоначальником арабських племен. Від імені Агар пішло слово агариняни мусульмани.

33 ...дітьми Сариними... Йдеться про нащадків Авраама і Сари, Сариним сином був Ісаак.

34 Про це йдеться в книзі Ісуса Навина, VI — 22-24.

35 Вірші в оригіналі латинською мовою. Подальший текст до слів «І святий цей початок...» також латинською мовою.

36 Початок (пат., грецьк.).

90

37 В автографі папір пошкоджено. Тут і далі в цьому листі пошкоджені місця позначаються [...].

38 Книга пророка Авакума, II — 4.

39 Парафраза (пат.).

257

91

257

40 Книга пророка Ісаї, LXI — 7.

41 ...сина Єлисеєвої вдовиці... За біблійною легендою, пророк Єлисей вилікував сина вдовиці.

42 Пантекостіа п'ятидесятниця, свято на п'яту неділю по Великодні Тройця.

43 Приповісті Соломонові, XX — 9.

44 Захаржевські. — 3 родиною Я. Донця-Захаржевського Г. Сковорода підтримував приятельські стосунки.

45 Михайло Михайло Ковалинський.

46 Світла седмиця великодні свята.

47 «Михайло-сатано-махія» «Боротьба архистратига Михаїла із сатаною».

48 Бар-Петро тобто син Петра. Наєман Наум Петрович приятель Сковороди.

49 Олексій Юрійович очевидно, Сошальський.

50 Роблячи з мухи слона (лат.).

92

51 О порушена згодо! (Лат.).

ДО РІЗНИХ ОСІБ 93

1 Йоіль кафедральний писар Переяславської консисторії, знайомий Г. Сковороди, приятель Гервасія Якубовича, далі автор називає його своїм давнім другом.

2 Це пісня 1-ша «Саду божественних пісень», але без перших двох строф і з іншою розбивкою на рядки.

3 Цей текст в оригіналі грецькою мовою.

94

4 Лист до «Відхідної пісні» латинською мовою.

5 Вірш, який іде далі, писано книжною українською мовою, а не простонародною. Книжна українська і простонародна мови для Сковороди поняття ідентичні. Це, очевидно, пояснюється тим, що книжна мова переставала вже бути мовою школи.

6 Очевидно, під лірою Сковорода розуміє лютню чи кобзу, бо кіфара це струнний інструмент на 5 — 10 струн.

7 Найшанованішому святопосвяченому у Христі отцю Гервасію пісня апобатеріон (лат.).

8 Тут подано Пісню 26-ту «Саду божественних пісень», інший лише заголовок.

95

9 Кирило (Федір Ляшевецький) настоятель Троїце-Сергієвої лаври, яку Сковорода відвідав у 1755 р.

96

10 Жебокрицький ?. П. Особа адресата не встановлена.

97

11 Василь Максимович. Особа і прізвище адресата не встановлені.

12 Максим Святий Максим Ісповідник (580 — 662) — християнський філософ-неоплатонік, один із отців церкви.

13 ...Маніхесська єресь. Мані легендарний перський мудрець, засновник маніхейської єресі в християнстві. УIII X ст. маніхейство суворо переслідувалося. Недруги Сковороди приписували йому схильність до маніхейства.

98

14 Йов Базилевич архімандрит, у 1763 р. був ректором Харківського колегіуму, де працював Г. Сковорода.

15 Отця Кордета. Лаврентій Кордет, із 1758 р. префект Харківського колегіуму, викладав філософію, був прихильний до Г. Сковороди. Про бажану відсутність Кордета Сковорода пише тому, що того було зведено на вищий ступінь.

16 Конкордія у давніх римлян богиня згоди та миру.

17 Обізнаний в економіці муж (грецьк.).

18 І географічні науки (грецьк.).

19 Здібний одночасно і до наук, і до практичних справ (грецьк.).

20 Пробний камінь (грецьк.).

21 Подібне до подібного веде Бог (грецьк.).

22 Того ж складу (грецьк.).

100

23 Долганський Яків Іванович художник із міста Острогозь-ка на Воронежчині, приятель Г. Сковороди. Очевидно, Яків із діалогів філософа це він.

24 Супостат тут супротивник у дискусії.

25 Подібний змію тобто отруті.

26 Книга пророка Ісаї, LII — 1. В українському перекладі Біблії: «Зодягнися у шати пишноти своєї».

101

27 Вірш 17 — у Сковороди помилково: вірш 18.

259

28 Книга пророка Ісаї, XLIX — 1. В українському перекладі Біблії: «Господь із утроби покликав мене, моє ймення згадав з нутра неньки моєї».

29 Пошкоджене місце в автографі.

102

30 «Розмова» діалог «Алфавіт, або Буквар миру».

103

31 Норов Дмитро генерал-губернатор Слобідсько-Української губернії.

105

32 Карпов Артем — харківський купець, знайомий Г. Сковороди.

33 В українському перекладі Біблії: «А ті несправедливі, як море розбурхане, коли бути спокійним не може воно» (Книга пророка Ісаї, LVII — 20).

34 Ревекка — біблійний персонаж, дочка Бетуїла, дружина Ісаака. В Книзі Буття заповіджено щодо неї (XXIV — 60): «Будь матір'ю для тисячі десятків тисяч, і нехай нащадки твої наслідують брами твоїх ворогів». Отже, Ревекка, в розумінні Г. Сковороди, праматір.

35 Повторення Закону, VIII — 3.

36 Обігруються слова Першої книги Самуїла про святий хліб, який дав Давидові Ахімелеха.

37 Курдюмов Степан харківський купець, голова міської управи, згодом один із ініціаторів збирання коштів для відкриття Харківського університету.

106

3* Земборський Василь харківський поміщик, із родиною якого Г. Сковорода підтримував дружні стосунки, жив у його маєткові.

107

39 Пісня над піснями, II — 9.

108

40 Послання апостола Павла до Тимофія, VI — 10.

41 Злодійські монети фальшиві, виготовлені незаконно.

42 Карнавка посуд для збирання церковного пожертвування; тут гроші, матеріальні цінності.

43 У цьому місці автограф пошкоджено.

44 Демон проти демона не свідчить, вовк вовчого м'яса не їсть (лат.).

259

109

259

45 Дійшов тільки уривок цього листа.

46 Паракліт утішник, назва Святого Духа.

47 Коти взуття.

110

48 3 усім твоїм домом і родиною в Господі Ісусі Христі! [Лат.).

49 Хай він надішле мені першу і останню струни для скрипки, принаймні хоч би останню (лат.).

50 Вірш в оригіналі латинською мовою.

51 Гарець чи герець... Очевидно, гарнець, посуд для вимірювання рідини та сипучих тіл.

52 Книга пророка Авакума, II — 1. В українському перекладі Біблії: «Нехай я стою на сторожі своїй, і нехай на облозі я стану».

53 Книга пророка Єремії, XXXI — 6.

111

54 Земборський Іван син Василя Земборського, учень Харківського колегіуму.

55 Псалтир, XXXVII - 6.

56 Тут пропуск в оригіналі. Езопів пес... Мається на увазі Езопова байка про пса, що ніс м'ясо через ріку, а побачивши своє відображення, кинувся у воду, щоб відібрати здобич.

57 Спочатку тілесне, потім духовне (лат.).

112

58 Найшляхетніший пане! (Лат.).

59 «Катехеса» твір Г. Сковороди «Вступні двері до християнської добронравності».

60 Серце, серцевина (лат.).

61 Хай відплатить тобі Бог, який всім бідним кормитель. Амінь. Твій слуга Григорій Сковорода. Грудня, в день святого Амбросія (лат.).

114

62 Лист адресовано Григорію Івановичу Ковалинському, братові Михайла Ковалинського.

115

260

63 Прізвища адресата в листі не вказано. На думку дослідників, це Олексій Базилевич вихованець Харківського колегіуму, близький до Г. І. Ковалинського.

64 ...грецькі календи? — Календами давні римляни називали перший день місяця. Тут ці слова вжито у значенні «невідомо коли».

116

65 Урюпін Єгор харківський купець.

117

66 Пискунівський Петро Федорович харківський аптекар, знайомий Сковороди.

119

67 Єрмолов Іван харківський купець.

68 Текст нерозбірливий.

120

69 Друге послання апостола Павла до коринтян, ХП — 14. В українському перекладі Біблії: «Не шукаю-бо вашого я, тільки вас».

ДО НЕВІДОМИХ ОСІБ

121

1 Псалтир, CXXX1Y - 3.

2 Йдеться про малюнки Сковороди.

3 Плініус Пліній Старший (23 — 79) — давньоримський письменник, автор «Природничої історії», з якої взято дані про поводження слонів (кн. XVII, р. І).

4 Псалтир, CXVIII — 115. В українському перекладі Біблії: «Відступіться від мене, злочинці».

122

5 Євангеліє від Івана, IX — 2.

6 Псалтир, СХІ — 1.

7 Послання апостола Якова, II — 20. В українському перекладі Біблії: «Чи хочеш ти знати, о марна людино, що віра без діл мертва?»

8 В оригіналі помилково: вірш 19. » Псалтир, CXVIII - 142.

123

10 Послання апостола Павла до галатів, V — 19.

11 Друге послання апостола Павла до Тимофія, III — 5.

12 Послання апостола Іуди, 19.

13 Послання апостола Іуди, 20.

124

14 Послання апостола Павла до галатів, V — 22.

15 Послання апостола Павла до римлян, III — 31.

16 Послання апостола Павла до галатів, V — 6.

125

17 Книга пророка Авакума, II — 1.

ДОДАТКИ СОН

Цей рукописний запис сновидіння Сковороди зберігається в зошиті М. Ковалинського (у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, ф. 86, N 24). Довільний його виклад є у життєписі Сковороди, складеному М. Ковалинським. Деякі дослідники схильні розцінювати цей запис як публіцистичний твір Сковороди (Попов И ?. Один із попередників соціальної сатири Шевченка /За неопублікованим автографом «Сон» Сковороди. Вітчизна. — 1962. — N1). Проте насправді це лиш запис сновидіння, що є цікавим психологічним і соціальним документом.

1 Корванка, корван кварта, кухлик для збирання церковних пожертвувань.

?. І. Ковалинський

ЖИТТЯ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ

Автограф біографії Г. Сковороди, написаної його другом ?. І. Ковалинським, зберігається у відділі рукописів Інституту літературнім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 27). Крім автографа, існує цілий ряд копій твору. Хоча біографія була відома більшості дослідників Сковороди, однак вперше вона опублікована лише 1886 р. М. Сумцовим у журналі «Киевская старина» (1886. — Т. XVI. С. 103 — 150) за одною з копій.

261

?. Ковалинський ближче від інших сучасників знав Г. Сковороду і більшість його творів. Біографія Сковороди це не звичайний життєпис подій і фактів із життя мислителя, а в багатьох відношеннях справжня філософсько-літературна пам'ятка кінця XVIII ст. Та насамперед це документ про життя й діяльність Сковороди, написаний людиною, дуже близькою мислителеві по духу, хоч яка і не у всьому поділяла його переконання. Ковалинський на підставі довголітнього спілкування з філософом, особистих розмов і спостережень, даних, отриманих від знайомих, листів і самих творів мислителя намагався відтворити його портрет, зафіксувати найвизначніші його життєві кроки та супроводжуючі їх переживання. Як засвідчили пізніші дослідження, у фактичній основі біографії в датах, іменах, місцях є окремі неточності, та в цілому картина життя Сковороди розкрита цікаво, достовірно, з любов'ю.

Завдяки М. Ковалинському ми дізнаємося про багато вчинків і кроків Сковороди, про що, можливо, ніколи б і не довідались. Проте окремі з цих фактів вимагають уточнення, поодинокі спростування, наприклад, твердження про начебто високу оцінку Сковородою Катерини II чи повідомлення про прийняття Сковородою обряду приготування до смерті.

Біографія Сковороди цікава й для пізнання джерел філософських поглядів самого М. Ковалинського постаті непересічної й ерудованої у філософії. Як людина, що жила інтересами своєї епохи й свого соціального середовища, М. Ковалинський значною мірою передає і філософські погляди Сковороди через призму тих ідейних захоплень, залучаючи не лише ідеї близьких Сковороді античних і середньовічних мислителів, а й популярних у ті часи в Росії письменників, як, наприклад, автора «Ночей» Е. Юнга та ін.

Написана М. Ковалинським біографія Сковороди мала широку популярність, вона значною мірою сприяла зростанню інтересу до життя й багатої спадщини мислителя.

1 «Весь я не помру». Горацій (лат.).

2 Тут М. Ковалинський допускає неточність. У час народження Сковороди ще існував поділ на полки і Чорнухи належали до Лубенського полку. Намісництва утворені в 1780 р., і тоді ж Чорнухи ввійшли до складу Лубенського округу Київського намісництва.

262

1 Дамаскин Іван (673/676 — бл. 754) — візантійський богослов і філософ, що користувався великою популярністю ще в часи Київської Русі. Переклади його твору «Діалектика» були першими підручниками з філософії для наших предків у давні часи.

4 Йдеться про відому Києво-Могилянську академію. Згідно з дослідженням Л. Махновця, Г. Сковорода вступив до Академії у дванадцятирічному віці (Махновець Л. Григорій Сковорода: Біографія. К., 1972. — С. 68).

5 Сковорода перебував у придворній капелі з кінця 1741 р. до вересня 1744 ?.

6 Раніше вважалося, що Сковорода був в Угорщині у 1750 — 1753 рр. Новіші дослідження встановили, що це відбувалося у 1745 — 1750 рр. (Махновець Л. Григорій Сковорода. С. 32 — 50).

7 Вважалося, що епізод викладання Сковородою у Переяславській семінарії належить до 1753 р. і що єпископом, який вигнав його з роботи, був Іоанн Козлович. За новими даними, Сковорода викладав у семінарії в 1750/51 навчальному році і єпископом у той час був Никодим Срібницький, що помер 1751 р.

8 Вважають, що після невдачі у Переяславській семінарії Сковорода ще протягом двох років навчався у Київській академії в класі богословія, звідки як кращий студент був рекомендований митрополитом Тимофієм Щербацьким домашнім учителем до сина помішика С. І. Томари на Переяславщині.

9 Поїздка у Москву й Троїце-Сергієву лавру належить до 1755 р. Згадуваний тут Каліграф це Володимир Каліграф (Крижановський), що закінчив Києво-Могилянську академію, згодом там викладав. У 1755 р. був призначений викладачем Московської слов'яно-греко-латинської академії, а також префектом, звідки був вигнаний. Кирило чернече ім'я Федора Ляшевецького, близького друга колишнього намісника Троїце-Сергієвої лаври Феофана Чарнуцького, що походив із Чорнух, тобто був односельчанином Г. Сковороди.

10 Перебування Сковороди у помісті Томари тривало з 1755 до 1759 р. Цей період зіграв важливу роль у формуванні світогляду мислителя. Тоді була створена значна частина його віршованої спадщини.

262

11 Тут ?. Ковалинський розповідає про обставини свого знайомства з Сковородою, яке відбулося в 1762 р.

12 Йдеться про дядька М. Ковалинського Бориса Єнкевича, ім'я якого згадується у листах Сковороди до М. Ковалинського.

13 Тут проявилась тенденідйність М. Ковалинського як чиновника часів Катерини II, котрий сам присвячував свої оди Потьомкіну й цариці. Сковорода, перебуваючи у придворній капелі, добре пізнав придворне життя і до царів ставився упереджено. Очевидно, він не міг подібним чином висловитись про Катерину II.

14 Мова йде, очевидно, про двоюрідного брата Сковороди Юстина Звіряку, який згодом був ігуменом Сіннянського Покровського монастиря, в якому не раз жив Сковорода.

15 ...ахроматичного роду музики... ІІе мелодія, складена без використання знаків алітерації (дієзів, бемолів), музика, позбавлена хроматизму, тобто діатонічна.

16 У переказі історії викладання Сковороди у додаткових класах при Харківському колегіумі М. Ковалинський допускає ряд неточностей. Хоч питання про їх відкриття порушувалося ще в 1765 р., додаткові класи були відкриті лише 2 лютого 1768 р., а заняття розпочалися 15 лютого (див. Багалій Д. І. Український мандрівний філософ Гр. Сав. Сковорода. Харків, 1926. — С. 64). Метою цих класів була підготовка топографів, інженерів, архітекторів та інших кадрів. Училися там не лише дворяни, а й діти інших верств населення. Сковороду запрошено для викладання катехизму в додаткових класах у 1768 р. Про це свідчить підписана ним заява генерал-губернатору Щербиніну і призначення Щербиніна.

ЗАЯВА

«Я перед цим був у тутешньому колегіумі-монастирі вчителем школи поетики; нині ж довідався, що є потреба у заново доданих тут класах вчителя для тлумачення учням, що вступили до цих класів, катехизму, то до цих трудів маю бажання бути того катехизму вчителем; тому прошу Ваше превосходительство призначити у ті класи вчителем і про виділення в рік плати п'ятдесяти карбованців з вільною квартирою прохання розглянути.

До цієї заяви учитель Григорій Сковорода руку приклав (липня 7 дня 1768 року)» (див. Киевская старина. — 1903. —

263

Квітень. — С. 15). Автор «Життя Григорія Сковороди» пише, що він відмовився від платні.

17 Ці відомості М. Ковалинський взяв, очевидно, із листа Сковороди до якогось Василя Максимовича (особа не встановлена), автограф якого зберігся у його архіві. З метою оживити виклад, зміст цього листа переданий автором біографії як усна розповідь Сковороди.

?? Тут біограф використовує лист Сковороди до нього, що є присвятою до діалогу «Розмова про давній світ».

19 Від 1769 ?. М. Ковалинський, залишивши викладацьку діяльність у Харківському колегіумі, став на службу у Петербурзі, а в 1772 р. разом з сином Кирила Розумовського поїхав за кордон, де перебував до 1775 р. Цей період життя Сковороди біограф висвітлив на основі наявних у нього документів, листів і усних розповідей філософа.

20 Мова йде про відому епідемію так званої бендерської чуми, що виникла під час війни Росії з Туреччиною.

21 Про згадуваного тут Даниїла Мейнгарда збереглися дуже скупі відомості (див. Ковалівський А. П. Нові дані про двійника Г. Сковороди в Лозанні Даніїла Майнгарда та його сім'ю.— «Україна». - 1929. - Кн. 36. - С. 38 - 39).

22 Йдеться про полковника Степана Івановича Тев'яшова, що проживав у м. Острогозьку. Він мав маєток у Таволозькій слободі за 10 верст від Острогозька. Ймовірно, тут Сковорода жив у 1771 — 1772 рр. і написав кілька діалогів.

23 (Невидно, йдеться про нового генерал-губернатора Д. А. Норова, з іменем якого пов'язують один з листів Сковороди. Проте біограф замовчує нову спробу Сковороди влаштуватися вчителем у додаткових класах при Харківському колегіумі.

24 Ковалинський цитує популярний у той час в Росії твір Едуарда Юнга (1683 — 1765) — англійського письменника. Був пастором. Автор од, сатир, релігійно-дидактичної поеми «Скарга, або Нічні думи про життя, смерть і безсмертя» (9 збірників, 1742 — 1745 рр.). Російський переклад виданий 1785 р. Цей твір є одним із зразків сентиментальної, так званої цвинтарної поезії. У теоретичному творі «Роздуми про оригінальну творчість» (1759 р., рос. переклад 1812 р.) проголосив творчу свободу письменника.

25 Мова йде про останню зустріч Сковороди з Ковалин-ським, що відбулася в 1794 р., за кілька місяців до смерті Г. Сковороди. Факти життя й творчості мислителя 80 — 90-х років у

264

біографії майже не відображені. Біограф зосередив увагу лише на аналізі духовного світу філософа, як він був здатний розуміти цей світ зі своїх позицій.

26 Саддукеями називалися священики Юдеї в період царювання Ірода.

27 «Є певна втіха в сльозах» (лат.). Сковорода написав вірш на цю тему.

24 Ці свідчення про обставини смерті Сковороди й про обряд приготування до неї викликають сумніви. Більш вірогідні дані про те, що Сковорода явно «не дотримувався ні постів, ні обрядів християнських, не ходив до церкви, і, нарешті, й не сповідався, і, коли йому запропонували причаститися, він не захотів, сказавши, що це для нього не потрібне» (див. Із української скарбниці І. І. Срезневського. — Известия Российской Академии наук. — 1919. — С. 762).

29 Цей список творів Г. Сковороди міститься у листі філософа до М. Ковалинського від 26 вересня 1790 р.

ПОКАЖЧИК ІМЕН ТА НАЗВ

Авакум - 53, 54, 71, 118, 134, 150, 307, 333, 362, 373, 378, 447 Август - 38, 173, 211,436 Августин Аврелій — 38, 349, 424 Аверкій — 365 Авксентьев О. І. — 352

Авраам- 23, 27, 29, 34, 38,41,42,49, 53, 54, 71, 87, 91, 146,157, 159,163, 171, 172, 176, 234, 250, 251, 299, 327, 336, 350, 357, 370, 451

Адам - 9, 28, 31, 32, 47, 115, 158, 174, 240, 363

Аккакій - 248, 443

Акид - 216, 441

Александр Македонський — 215, 220, 240, 303, 308, 441, 446

Александр Фарейський — 240, 443

Александры — 87

Алексієв — 359

Алківіад — 419

Амвросій — 36, 416

Анаксагор — 222, 441

Англія — 109

Анна Йоанівна — 436

Апокаліпсис — 433, 434

Аристіп — 217, 441

Арістотель — 234, 250, 261, 294

Арменіул — 386

Артаксеркс II — 439

Аттик Тит Помоній — 186, 438

Аттіка — 243, 443

Аускула — 439

Афіни - 198, 203, 218, 219, 438, 439, 441, 447 Африка — 438 Ахеменіди — 439

Бабаєвський — 326

Бабаї - 61, 322 - 324, 326 - 330, 333, 335, 336, 352, 407 Багалій Д. І. - 419, 429, 436, 442, 459 Базилевич Іов (Йов) — 346, 347, 452 Базилевич О. - 229, 322, 366, 443, 455 Барбай — 347

264

Беда Шановний — 434 Бендери — 129, 432 Бенедикт — 406, 407

Біблія- 8 - 11, 18, 19,21,25, 27,31 - 35, 37, 38, 44, 48 - 52, 54, 55, 58, 77, 79, 81, 87, 90, 91, 140, 142, 144, 146, 147, 153, 155,156, 158- 160,166, 175,177,185,211,228,235, 240, 251, 253, 258, 276, 294, 295, 317, 328, 336, 341, 350, 352, 372, 374, 387, 393, 395, 408, 412, 420 - 436, 443 -445, 448, 450, 454, 455, 456

Білгород - 287, 289, 388, 389, 391

Білозер Василь — 250

Боецій - 268, 444

Бонч-Бруєвич В. Д. — 419, 424, 428, 433 Борис див. Єнкевич Борис Бродський Костянтин — 446

Бурлуки - 61, 306, 317, 333, 334, 353, 407, 440, 447

Вавилон — 68 Варух — 31, 41

Василій - 321, 329, 332, 334, 335 Василій Великий - 36, 294, 446 Василь Максимович — 343, 452, 460 Василь Павлович — 321, 333

Великий Бурлук (Бурлук) - 306, 317, 334, 353, 365, 366 — 368,

407, 440, 447 Вергілій Публій Марон - 289, 422, 426, 432, 444 Веселеїл — 11 Вифінія — 438

Вифлеем - 30, 40, 57, 137, 149, 173

Вишневський — 382

Відень — 382

Вірменія — 430

Воронеж — 340

Воронежчина — 453

Воскресенська церква — 450

Воскресенський — 326, 450

Второзакония (Повторення Закону) — 351, 453

Гала — 201

Гален Клавдій — 273, 444

265

Галілея ЗО, 97, 150 Гамількар Барка — 438 Ганнібал - 189, 438, 439 Гедеон — 290 Георгій - 179, 437 Гераклея — 438 Гервасій — 389, 390, 452 Германікус — 386 Гесіод — 201, 440 Гіппократ — 273 Гозій Сидроній — 179, 436 Гольдоні — 439

Гомер - 192, 194, 201, 213, 314, 439, 443, 450 Горацій Флакк - 7, 252, 280, 314, 342, 380, 392, 421, 445, 448, 458

Горбач Олекса — 4 Горленко Йоасаф — 123, 431 Грабович Григорій — 4 Греція — 195 Григорій — 366

Григорій Богослов (Назіанзин Григорій) — 36, 211 Григорій Великий — 36 Гриць див. Ковалинський Г. І. Гужвинське — 402

Гусинка - 315, 327, 329, 334, 336, 359, 362, 364 - 366, 370, 371, 404, 407, 408

Гусинська Скринницька пустинь — 330, 354, 356, 357, 369 Гуслиста — 321 Гуревич А. Я. — 434

Давид - 11,21, 22, 25 - 27, 30, 32, 38, 39, 43, 44, 48, 54, 56, 61, 71, 85, 103, 104, 118, 119, 127, 133, 135, 146, 147, 149, 152, 158, 162, 164, 166, 167, 171, 172, 213, 230, 266, 276, 289, 316, 317, 325, 334, 357, 368, 372, 374 - 376, 378, 424, 436, 453

Дамаскин Іван — 381, 394, 458

Даниїл - 92, 96, 146, 150, 157, 363

Декій - 198

Демокріт - 192, 439

Демонакс — 283, 445

265

Демосфен — 259

Диський Іван - 124, 318, 353

Диський ?. І. — 124

Дії святих апостолів (Дії) — 29, 63, 70, 226, 348, 427

Діоген - 166, 192, 215, 216, 225, 247, 309, 435, 443

Діонісій Ареопагіт — 393

Діонісій (цар) — 220, 309, 447

Дмитрівка — 342

Дмитрій — 223

Довжик — 347

Донець-Захаржевський Я. М. — 211, 318, 335, 364, 407, 451 Долганський Я. І. - 349, 351, 352, 442, 453 Доментієвський Григорій — 279 Друга книга Царів — 431

Друге послання апостола Павла до коринтян — 373, 393, 430, 448, 455

Друге послання апостола Павла до Тимофія — 456 Дубравін — 369 Дуілій- 198 Дятлов С. ?. - 103

Евріпід - 72, 213, 427 Езоп - 363, 454 Екклезіаст — 96, 137, 432 Еній- 186, 189, 190, 206 Епамінонд — 216, 441

Епікур - 7, 9, 78, 214, 215, 222, 420, 421, 427, 439, 440 Епір — 439

Еразм Роттердамський - 230, 261, 262, 294, 419, 443, 444, 446 Ерират — 140

Єваргій Понтійський — 291, 446 Євангеліє - 54, 90, 250, 256, 293, 348, 360 Євангеліє від Івана — 12, 13, 425, 426, 432, 434, 456 Євангеліє від Луки - 289, 424, 426, 431, 432, 445 Євангеліє від Матвія — 250, 430 — 432, 443, 449, 450 Євстафій - 326, 334, 335

Єгипет - 25, 26, 29, 31, 51, 70, 173, 176, 177, 303, 445 Єзекіїль - 25, 26, 31, 51, 63, 96, 146, 175, 177, 331 Єзекія — 25, 38

266

Єлизавета (імператриця) — 381 Єлисей - 9, 117, 155, 334, 431, 435, 451 Ємеліан Павло — 223 Єнкевич Борис - 287, 355, 445, 459 Єнкевич Яків - 249, 269, 311, 444, 447

Єремія - 36, 44, 49, 104, 137, 146, 163, 167, 171, 331, 348, 355, 362

Єрихон - 27, 30, 31, 175, 332, 378, 411, 423, 437

Єрмолов І. І. - 369, 370, 455

Єронім Блаженний — 36, 181, 437, 444

Єрусалим - 10,44, 70, 74, 90, 158, 166, 167, 173, 175- 178, 267,

306, 372, 378, 421, 435, 447 Єстафій — 321 Єфрем — 40

Жебокрицький ?. П. - 342, 442, 452 Жихорайський — 326

Закхей — 25 Зама — 438 Заратустра — 17, 422

Захаржевський Я. М. див. Донець-Захаржевський Я. М.

Захаржевські — 451

Захарія - 24, 26, 44, 146, 147, 149, 316

Звіряка Юстин — 34, 400, 405, 406, 459

Земборський В. М. - 356, 357, 362, 442, 454

Земборський Іван — 454

Земборські — 335, 402

Зенон з Кітіона — 309, 441, 447

Зеров М. - 442, 443

Золочівський район — 449

Іван — 326

Іван (апостол) — 84, 104, 366, 374

Іван (Предтеча, Хреститель) — 83, 147, 148, 264, 289, 290, 393, 445

Іван Акимович — 355 Іван Максимович — 329 Іван Петрович — 352

Іван Злотоуст - 36, 63, 225, 246, 260, 334, 336, 430

266

Іванівка див. Ольшанська Іванівка

Іванов Григорій — 361

Ізидор Полусіотський — 116, 430

Ізраїль - 11, 21, 30, 31, 37, 41, 50, 52, 53, 61, 68, 70, 71, 77, 83, 87, 90, 118, 128, 129, 141, 146, 150, 151, 160, 161, 165, 166, 169, 171, 173 - 175, 227, 254, 303, 315, 320, 327, 328, 355, 430

Ізюм — 361

Ізюмський округ — 404 Ізюмська провінція — 353 Ієронім — 255, 444

Ілля (апостол) - 9, 11, 38, 54, 71, 145, 150 Ілля (отець) — 335 Індія — 294, 300 Іриней — 217

Ісаак - 30, 47, 48, 60, 67, 91, 173, 236, 250, 252, 350, 453 Ісав - 47, 78, 173 Ісаєвич Ярослав — 4

Ісая - 12,41,44,48, 54-56,61,62, 115, 141, 145, 148, 150, 158, 161, 174, 176, 177, 213, 315, 320, 325, 334, 350, 351, 355, 373, 376, 429

Ісидор — 116

Ісократ — 227, 443

Іспанія — 438

Італія — 438, 450

Ішина Наталія — 4

Йов - Ю, 11, 20, 22, 26, 28, 29, 38,43, 53, 146, 174, 331, 358, 393 Йоіль - 162, 171, 178, 337, 338, 451 Йона (Іона) - 32, 52, 103, 162, 347 Йосип - 330, 346

Йосиф - 22, 25 - 27, 29, 32, 48, 54, 146, 150, 423, 425 Йофор — 176

Кавказ — 45, 86 Калатин Атілла — 202 Каліграф Володимир — 384, 458 Калістрат — 307, 399, 447 Каміл Марк Фурій — 184, 437 Кана Галіленська — 44, 425

267

Карпов А. Д. - 354, 355, 361, 367, 453 Карфаген - 286, 438, 445 Карфагенська республіка — 191 Катерина II — 397, 401, 457, 459 Катон (син Ціцерона) — 209

Катон Старший — 8, 185 — 188, 286, 348, 421, 438, 440 Кашуба Марія — 4 Квінт Енній — 438

Квінт Фабій Максим - 188 - 190, 197, 202, 438 Кенан Едвард — 4

Києво-Могилянська академія — 86, 381, 426 — 428, 457, 458

Києво-Печерська лавра — 34, 399, 447

"Киевская старина" — 457, 460

Київ - 81, 382, 399, 400, 405, 406

Київська пустинь — 405

Київська Русь — 458

Київське намісництво — 381, 458

Кир - 194, 207, 208, 439

Кирило див Ляшевецький Федір

Китай - 338

Кілікія - 218, 441

Кітія — 447

Клавдій - 190, 196, 439 Климент Александрійський — 393 Книга Буття - 30, 422 - 425, 430, 453 Книга Навина — 149 Книга Неємії — 431 Книга про сім гріхів — 98 Книга Суддів - 27, 432, 436, 444 Книга Царств - 70, 122, 355 Книга Чисел — 436, 444 Книга Юдіф — 436

Ковалевський А. І. - 317, 319, 407, 416, 449 Ковалинський Г. І. - 228, 236, 342, 365, 366, 443, 455 Ковалинський ?. І. - 32, 61, 140, 226, 228, 230 - 235, 239 -241, 243 - 249, 251, 253, 255, 256, 259 - 270, 272 - 275, 277 -286, 288, 289, 291, 293 - 303, 305, 307, 310, 312 -314, 316, 319, 321, 322, 324, 327, 330, 335, 364, 380, 424, 425, 432, 433, 436, 442, 443, 449, 451, 455, 456 - 461 Ковалівський А. П. — 460 Ковраї (Коврай) - 337 - 339, 379, 383, 386

267

Козлович Іоанн — 458 Коперник — 51, 173 Корвин Марк — 202, 440 Корінф — 267

Кордет Лаврентій — 346, 446, 452

Корунканій - 184, 190, 198, 437

Крайський Порфирій — 446

Краків — 356

Кратес - 235, 308, 447

Кратет - 215, 441

Крез - 259

Крим — 318

Крітон — 386

Ксенофонт - 194, 202, 207, 212, 406, 439 Куп'янськ - 124, 431, 447 Куп'янські степи — 312, 314, 447 Курдюмов С. М. - 355, 361, 362, 367, 442, 453 Куреж — 313

Курій - 184, 190, 198, 201 Курськ — 416

Лакедемонська республіка — 191, 203 Лант Горацій — 4

Лащевський Варлаам — 81, 85, 427, 428, 436

Лелій Гай - 187, 188, 438

Леонтін — 190, 438

Лесаж Ален Рене — 445

Липці - 352, 353

Лівобережжя — 448

Лісандр — 202, 203

Лозанна — 407

Лубенське намісництво — 458

Лубни — 317

Л ужни Ришард — 4

Лука - 294, 325, 424, 446

Лукіан — 392

Любачин — 335

Львів — 422

Ляшевецький Федір (Кирило) — 340, 341, 384, 442, 452, 459

268

Макаров ?. — 431 Македонія — 441 Македонське царство — 223 Максим див. Квінт Фабій Максим Максим (св.) — 344 Максим Ісповідник — 344, 393, 452 Максимка - 230, 231, 274, 443 Мала Азія — 439, 441

Малоросія — 70, 124, 136, 316, 381, 384, 400, 407, 448

Маначинівка — 321, 323 — 325, 359

Маній Курій - 438

Маніхей (Мані) — 436, 452

Марк Аврелій - 211, 392, 441

Марон - 12, 61, 262, 275

Марфа — 324

Масінісса — 195

Матвій — 250

Махновець Л. Є. — 421, 457, 458

Мейнгард Даниїл (Даниїл Варсава) — псевдонім Г. С. Сковороди

- 30, 62, 69, 87, 141, 317, 319, 366, 407, 423, 460 Мелантій — 240, 443 Мелхіседек — 54

Менандр - 214, 308, 309, 441, 447 Менекей - 420, 427 Микола - 278, 280, 281, 445 Мирон Семенович — 352 Миславський Самуїл — 381 Миткевич Йоасаф — 388 — 391 Мишанич Олекса — 4 Мілон - 193, 195

Мойсей - 18, 19, 22, 25, 31 - 33, 44, 45, 50, 54, 60, 63, 70, 71, 85, 146, 160, 169, 170, 171, 173, 174, 176, 177, 184, 291, 341, 413, 420

Молдавія — 432

Мольєр — 439

Монастир св. Сергія — 260

Москва - 384, 425, 428, 429, 431, 445, 458

Московська академія — 384, 459

Московський університет — 443

Муре Марк Антуан — 262, 273, 444

?

269

Навин Icyc — 9, 31, 51, 52, 60, 164, 174, 176, 184, 332, 423, 450 Назарет — 68

Наєман (Неєман) ?. П. — 321, 324, 326, 328, 332, 335, 370, 451

Наум - 47, 57

Наум Петрович — 334

Нерон — 212

Никодим — 45

Нил Синайський - 98, 393, 429 Новий Заповіт — 50, 412

Ной - 56, 94, 120, 140, 152, 160, 161, 315, 320, 332, 333, 362,427 Норов Д. А. - 353, 453, 460 Ньюарк — 5 Нью-Джерзі — 5

Овідій - 140, 432, 433 Об'явлення Івана Богослова — 433 Олексій див. Базилевич О.

Ольшанська Іванівка — 229, 316, 319, 407, 416, 449 Оріген — 393 Осія - 375

Острогозьк - 349, 352, 365, 453, 460 Острогорськ — 318 Охтирка — 406 Охтирський монастир — 407 Офен — 382

Павло (апостол) - 29, 30, 36, 37, 49, 53, 54, 59, 63, 67, 70, 125, 146, 150, 151, 161, 169, 170, 171, 184, 240, 250, 258, 266, 269, 307, 315, 323, 328, 332, 336, 340, 341, 349, 359, 362, 363, 366, 370, 374 - 377, 414, 417, 426, 434

Павло (батько Сціпіона) — 190

Палестина — 430, 450

Палінгеній — 248

Панков П. ?. — 89, 428

Париж — 422

Пелех ?. ?. — 442

Перетц В. — 428

Переяслав - 337, 382, 384, 385, 388 Переяславська консисторія — 451, 458 Переяславська семінарія — 458

269

Переяславське училище — 383

Персей (цар) — 223

Перша книга Самуїла — 453

Перша книга Царів (Царств) — 431, 436

Перше послання апостола Івана — 373, 430

Перше послання апостола Павла до коринтян — 373

Перше послання апостола Павла до Тимофія — 121, 228, 431

Петербург - 315, 316, 319, 382, 460

Петро (апостол) - 12, 29, 44, 52, 62, 63, 84, 96, 115, 146, 149,

150, 161, 169, 170, 184, 322, 331, 357, 362 Петро (дядько М. Ковалинського) — 227, 229, 443 Петро (цар) — 86 Пилат Понтій — 173, 434, 436 Пилип — 71, 150, 154 Пискунівський П. Ф. — 367, 442, 455 Піккіо Ріккардо — 4 Пірр - 190, 191, 201, 439 Пісня над піснями — 54, 58, 198, 359, 454 Плавт Тит Макцій — 439 Пліній (Молодший) — 262, 444 Пліній (Старший) - 372, 455

Платон - 8, 16, 144, 145, 190, 192, 197, 198, 207, 220, 240, 254, 261, 276, 290, 309, 392, 406, 421,422, 424, 434, 444, 447,

Плутарх - 10, 61, 211, 212, 215, 233, 235, 240, 241, 249, 257, 259, 261, 282, 288, 308, 318, 392, 395,421, 432, 437, 440, 445, 449

Покровський колегіальний монастир — 446 Полтава — 86, 427 Полтавська губернія — 354 Полтавський повіт — 354 Попов П. М. — 456 Португалія — 338

Послання апостола Павла до галатів — 377, 455, 456 Послання апостола Павла до ефесян — 373 Послання апостола Павла до євреїв — 373 Послання апостола Павла до римлян — 377, 417, 456 Послання апостола Павла до солунян — 449 Послання апостола Павла до Тимофія — 454 Послання апостола Павла до Тита — 434 Послання апостола Павла до филип'ян — 377, 444 Послання апостола Якова — 456

270

Послання святого апостола Юди — 63, 456 Поті — 428 Потьомкін — 442, 459

Правицький Я. П. - 250, 316, 318, 320 - 322, 324 - 330, 333 -

336, 423, 432, 442, 448, 449 Премудрості Соломона — 12, 386 Пресбург (Братислава) — 382 Прилуцький повіт — 354

Приповісті Соломона (Притчі Соломона) — 88, 141, 360, 373,

375, 430, 451 Пріцак Омелян — 4 Прокіп Семенович — 369 Прокопович Феофан — 86, 427, 436

Псалтир - 74, 75, 85, 158, 429, 430 - 432, 450, 454, 455, 456

Решетников І. — 431 Римська імперія — 198, 440 Ровеньки — 127

Розумовський Кирило — 442, 460 Росія - 124, 460 Роте Ганс — 4 Рощин — 367

Рязанське намісництво — 442

Самуїл — 43, 135 Святогорський монастир — 407

Сенека Луцій Анней - 7, 141, 213, 228, 341, 433, 434, 440 Сидроній Гозій - 179, 317, 318, 418, 436, 437, 448, 449 Сильвестр — 321 Симеон — 11

Симеон Стовпник — 166, 435

Сирах - 39, 62, 80, 103, 104,-135, 152, 334, 350, 352, 358, 360,

373, 405 Сирія — 438 Сисин Франк — 4

Сіннянський Покровський монастир — 34, 407, 459 Сіракузи — 447

Сковорода Г. С. (Варсава) - 1 - 4, 12, 87, 103, 141, 185, 211, 226, 228, 229 - 232, 234 - 236,239, 241 - 243, 245, 246, 248, 249, 250, 252, 254-256, 258, 260 - 276, 312-317,

270

319 - 324, 325 - 330, 332, 333, 335, 336, 338, 343, 347, 352 - 355, 357, 359, 362, 364 - 371, 380 - 440

Сковородинівка — 449

Слобідсько-Українська губернія — 453

Слобожанщина — 448

Сокольський рукопис — 422

Сократ - 7, 125, 190, 193, 202, 207, 215, 219, 223, 256, 257, 367, 386, 392, 395, 396, 406, 419, 420, 438, 439, 447

Соломон - 25, 32, 53, 54, 59, 61, 96, 104, 132, 137, 142, 156, 158, 165, 167, 169, 177, 320, 324, 328, 334, 363, 432

Солон - 8, 193, 199, 205, 206

Софокл - 192, 199, 439

Софроній - 140, 433

Сошальський О. Ю. - 318, 327, 335, 359, 405, 450, 451

Сошальські — 404, 407

Спурій - 201

Срезневський І. I. — 461

Срібницький Никодим — 458

Старий Заповіт — 393, 412

Стариця — 341, 389

Стародавній Рим (Рим) - 181, 183, 189, 192, 197, 198, 206, 212,

286, 436, 438 - 440, 441 Стародавня Греція — 422, 439, 440, 443, 444, 447 Старо-Харківський монастир — 407 Стефан — 30, 150 Стильпон — 216, 223, 441 Сумський монастир — 407 Сумцов ?. Ф. — 457

Сціпіон Африканський Старший — 187, 190, 191, 195, 208, 438 Сціпіони - 194, 202, 204, 438, 440

Таволзька слобода — 460 Таганрог — 366 Тарент - 189, 197, 438 Таціт — 386 Тевяшов В. С. — 352

Тев'яшов С. І. - 7, 184, 318, 352, 365, 407, 437, 460 Теренцій Публій - 204, 278, 283, 292, 445 Тимофій — 366

Тит Флавій Веспасіан — 10, 156, 392, 421

271

Тіберій - 173

Тома (Фома) - 150, 434

Томара В. С. — 348

Томара С. I. - 383 - 385, 388, 458, 459

Траян Марк Ульттій — 440

Троїце-Сергієва лавра — 275, 384, 445, 452, 459

Трохим Михайлович — 361

Троя - 194, 213, 215

Троян - 211, 213

Туреччина — 430, 460

Угорщина — 104, 382, 458

Україна - 135, 316, 405, 407, 416, 427

Урюпін Є. Є. - 367, 368, 455

Фабрицій Кай - 190, 198, 216, 441

Фарсис — 428

Федер Вільям — 4

Фемістокл — 188, 192, 438

Феодор — 215

Феокріт — 443, 446

Філон Юдейський — 392, 393

Філоксен — 220

Фламіан Тит — 186, 438

Фламіній Тит — 197, 439

Франко І. — 422, 427

Франція — 197, 407

Фукідід — 439

Харків - 226, 228, 230, 231, 234 - 236, 238, 239, 241, 243 - 250, 254, 259, 260 - 266, 268 - 270, 272 - 276, 278 - 280, 282 - 289,291 - 303, 305-308, 310, 312, 313, 316, 317, 329, 343, 349, 353, 355, 362, 367 - 369, 390, 391, 400, 402, 405, 407, 408, 419, 446

Харківська губернія — 402, 404

Харківське намісництво — 34, 423

Харківський колегіум (училище) — 388, 391, 433, 442, 447, 452,

454, 459, 460 Харківський університет — 453 Харківський училищний монастир — 407

271

Харківщина — 431, 440, 446, 447, 449 Хотєтово - 407, 411, 415, 416, 418 Христина - 329, 334, 336

Царгород — 10, 422 Цінна — 386

Ціцерон МаркТуллій - 8, 184, 186, 318, 348, 392, 421, 437, 438

Чарнуцький Феофан — 459 Чвинк Лук'ян — 201 Четверта книга Царств — 11 Чорнухи - 381, 457, 458

Шекспір — 439 Швейцарія — 407 Шевельов Юрій — 4 Шевчук Валерій — 4

Щербаїгький Тимофій — 458 Щербинін Є. О. - 400, 401, 407, 459

Юда (Іуда) - 25, 34, 38, 41, 60, 74, 78, 90, 148, 278, 376

Юдея - 421, 436, 461

Юлій Цезар - 259, 330, 450

Юнг Едуард - 408, 409, 414, 458, 461

Юстин див. Звіряка Юстин

Яків (апостол) — 375

Яків (патріарх) - 8, 14, 21, 22, 23, 25, ЗО, 34, 38, 41, 47, 61, 62, 78, 86, 144, 150, 155, 157, 163, 169, 171, 173, 250, 296, 299, 331, 425

Яків Борисович — 361

Якубович Гервасій - 338, 339, 388 - 390, 442, 451 Яшко див. Єнкевич Яків

Наш сайт является помещением библиотеки. На основании Федерального закона Российской федерации "Об авторском и смежных правах" (в ред. Федеральных законов от 19.07.1995 N 110-ФЗ, от 20.07.2004 N 72-ФЗ) копирование, сохранение на жестком диске или иной способ сохранения произведений размещенных на данной библиотеке категорически запрешен. Все материалы представлены исключительно в ознакомительных целях.

Copyright © UniversalInternetLibrary.ru - электронные книги бесплатно