Руська правда

РУСЬКА ПРАВДА

І. Розширена редакція

1. Якщо уб’є чоловік чоловіка, то мстити братові за брата, або батьку, або синові, або двоюрідному братові, або синові брата; якщо ніхто ‹з них› за нього не мститиме, то призначити 80 гривень за убитого, якщо він княжий чоловік або князівський тіун; якщо він буде русин, або гридень, або купець, або боярський тіун, або мечник, або ізгой, або слов’янин, то призначити за нього 40 гривень.

2. По смерті Ярослава, знову зібравшись, сини його, Ізяслав, Святослав, Всеволод, і чоловіки їх, Коснячко, Перенег, Никифор відмінили помсту за убитого, замінивши її викупом грошима; а усе інше – як Ярослав судив, так і сини його встановили.

3. Про вбивство. Якщо хто уб’є княжого чоловіка в розбої, а вбивцю не шукають, то виру в 80 гривень платити верві, де лежить убитий, якщо ж проста вільна людина, то 40 гривень.

4. Якщо якась верва платитиме дику виру, нехай виплачує ту виру стільки часу, скільки платитиме, тому що вони платять без злочинця.

5. Якщо злочинець є членом їхньої верви, то в цьому випадку допомагати ‹общинникам› злочинцеві, оскільки раніше він їм допомагав ‹виплачувати виру›; якщо ж ‹виплачувати› дику виру, то платити їм усім разом 40 гривень, а за злочин платити самому злочинцеві, а із спільної плати 40 гривень йому заплатити свою частину.

6. Але якщо ‹хто› убив відкрито, під час сварки або на бенкеті, то тепер йому так платити разом з вервою, оскільки і він вкладається у виру.

7. Якщо ‹хто› здійснить вбивство без причини. ‹Якщо хто› здійснив вбивство без всякої сварки, то люди за вбивцю не платять, але нехай видадуть його самого з дружиною і дітьми на вигнання і на розграбування.

8. Якщо хто не вкладається у дику виру, тому люди не допомагають, але він платить сам.

9. А це вирні постанови, які були при Ярославі: вирнику узяти 7 відер солоду на тиждень, а також барана або пів-туші яловичини, або 2 ногати; а в середу куна або сир, в п’ятницю стільки ж, дві курки йому на день, а хлібів 7 на тиждень, а пшона 7 убірків, а гороху 7 убірків, а солі 7 голважень; усе це – вирнику з отроком, а коней утримують чотирьох, на кожного коня давати овес: вирнику – 8 гривень, а 10 кун – перекладна ‹подать›, а метельнику – 12 векш, і ще ссадна гривня.

10. Про вири. Якщо вира 80 гривень, то вирнику 16 гривень і 10 кун і 12 векш, а раніше – ссадна гривня, а за убитого – 3 гривні.

11. Про князівського отрока. Якщо за князівського отрока, або за конюха, або за кухаря, то ‹вира› 40 гривень.

12. А за тіуна огнищного і за конюха – 80 гривень.

13. А за тіуна князівського сільського або керуючого орними роботами – 12 гривень.

14. А за рядовича – 5 гривень. Стільки ж і за боярського ‹рядовича›.

15. Про ремісника і ремісницю. А за ремісника і за ремісницю – 12 гривень.

16. А за смерда і холопа 5 гривень, а за раба – 6 гривень.

17. А за годувальника 12 гривень, стільки ж і за годувальницю, хоча це буде холоп або раб.

18. Про недоведене звинувачення у вбивстві. Якщо на кого буде недоведене звинувачення у вбивстві, то виставити 7 свідків, щоб вони відвели звинувачення; якщо ж ‹обвинувачений› варяг або який інший ‹іноземець›, те виставити двох свідків.

19. А за останки і за мерця, якщо невідоме його ім’я і він невідомий, то верва не платить.

20. Якщо відведе звинувачення у вбивстві. А якщо хто відведе звинувачення у вбивстві, то дає отрокові гривню кун за виправдання; а хто його звинуватив без доведення, то тому дати іншу гривню, а за допомогу у відведенні звинувачення у вбивстві 9 кун.

21. Якщо шукають свідка і не знайдуть, а позивач звинувачує у вбивстві, то розсудити їх випробуванням залізом.

22. Так само і в усіх судових справах, про крадіжки і про наклеп, якщо не буде речового доказу, а позов не менше напівгривні золота, то тоді примусово привести відповідача до випробування залізом; якщо ж менш значний позов, то до випробування водою; якщо до двох гривень або менше, то йти йому на судову клятву стосовно своїх кун.

23. Якщо хто ударить мечем. Якщо хто ударить мечем, не оголивши його, або руків’ям, то 12 гривень штрафу на користь князя за образу.

24. Якщо ж, вийнявши меч, не ударить, то гривня кун.

25. Якщо хто кого ударить батогом, або чашею, або рогом, або тильною стороною зброї, то 12 гривень.

26. Якщо хто, не стерпівши, ударить мечем того, хто завдав удару, то провини йому в цьому немає.

27. Якщо посіче руку, і відпаде рука або усохне, або нога, або око або ніс пошкодить, то піввири 20 гривень, а потерпілому за каліцтво 10 гривень.

28. Якщо пошкодить який-небудь палець – 3 гривні штрафу князеві, а потерпілому гривня кун.

29. Якщо прийде скривавлена людина. Якщо прийде на ‹князівський› двір людина скривавлена або побита до синяків, то не шукати йому свідків, а платити йому ‹винному› штраф князеві 3 гривні; якщо слідів побоїв немає, то привести йому свідка відповідно до слів його свідчення; а хто почав бійку, тому платити 60 кун, якщо навіть і прийде скривавлена‹людина›, але він сам почав, і прийдуть свідки, то за це йому платити, хоча його ж і били.

30. Якщо ‹хто› ударить мечем, але не зарубає на смерть, то 3 гривні, а самому ‹потерпілому› гривня за рану на лікування, якщо зарубає на смерть, то платити виру.

31. Якщо людина штовхне людину до себе або від себе, або по обличчю ударить, або жердиною ударить, і представлять двох свідків, то 3 гривні штрафу князеві; якщо буде варяг або колбяг, то вивести на суд свідків сповна ‹теж двох› і нехай вони йдуть на судову клятву.

32. Про челядь. Якщо челядин сховається, і оголосять про нього на торгу, а впродовж 3 днів його не повернуть, то, якщо пізнають його на третій день ‹панові› забрати свого челядина, а тому ‹приховувачеві› заплатити 3 гривні штрафу князеві.

33. Якщо хто сяде на чужого коня. Якщо хто сяде на чужого коня без дозволу, то 3 гривні.

34. Якщо у кого пропаде кінь, зброя або одяг і він оголосить про те на торгу, а після пізнає пропажу у своєму місті, то узяти йому своє наявністю, а за збиток платити йому 3 гривні.

35. Якщо хто пізнає своє, що у нього пропало або було вкрадене, або кінь, або одяг, або худобина, то не говори тому ‹у кого пропажа виявлена›: «Це моє», але піди на звід, де воно узято, нехай зійдуться ‹учасники угоди і з’ясують›, хто винен, на того і ляже звинувачення в крадіжці; тоді позивач візьме своє, а що пропало разом з цим, то йому винний виплатить; якщо буде конокрад, то видати його князеві на вигнання; якщо злодій, що обкрав кліть, то йому платити 3 гривні.

36. Про звід. Якщо буде ‹звід› у одному місті, то йти позивачеві до кінця цього зводу; якщо буде зведення по ‹різних› землях, то йти йому до третього зводу; а відносно наявної ‹краденої› речі, то третьому ‹відповідачеві› грошима платити за наявну річ, а з наявною річчю йти до кінця зводу, а позивач нехай чекає іншого ‹зі зниклого›, а де виявлять останнього ‹за зводом›, те тому платити за все і штраф князеві.

37. Про злодійство. Якщо ‹хто› купив що-небудь крадене на торгу, або коня, або одяг, або худобину, то нехай він виведе свідками двох вільних чоловік або збирача торгових мит; якщо ж він не знає, у кого купив, то нехай ті свідки йдуть на судову клятву в його користь, а позивачеві узяти своє вкрадене; а що разом з цим пропало, то про те йому лише жалкувати, а відповідачеві жалкувати за своїми грошима, оскільки не знає, у кого купив крадене; якщо пізніше відповідач пізнає, у кого це купив, то нехай візьме у нього свої гроші, а тому платити ‹за все›, що у нього ‹відповідача› пропало, а князеві штраф.

38. Якщо хто пізнає ‹свою› челядь. Якщо хто пізнає свого вкраденого челядина і поверне його, то він повинен вести його по грошових угодах до третього зводу і узяти у третього відповідача челядина замість свого, а тому дати пізнаного: нехай йде до останнього зводу, тому що воно не худоба, не можна йому говорити: «Не знаю, у кого я куплений», але йти за свідченнями челядина до кінця; а коли буде виявлений істинний злодій, то знову повернути панові вкраденого челядина, а третьому відповідачеві узяти свого, і за збиток ‹позивачеві› тому ж злодієві платити, а князеві 12 гривень штрафу за крадіжку челядина.

39. Про звід же. А зі свого міста у чужу землю зводу немає, але також представити ‹відповідачеві› свідків або збирача мит, перед яким була здійснена купівля, а позивачеві узяти готівкове, а про інше, що з ним пропало, тільки жалкувати, а тому, хто купив крадене, жалкувати за своїми грошима.

40. Про злодійство. Якщо уб’ють кого-небудь у кліті або під час якого іншого злодійства, то його можна убити як собаку; якщо протримають його до світанку, то вести на князівський двір; якщо ж уб’ють його, а люди бачили його вже пов’язаним, то платити за нього 12 гривень.

41. Якщо хто краде худобу в хліві або кліті, то якщо один ‹крав›, то платити йому 3 гривні і 30 кун; якщо ж їх багато ‹крало›, то усім платити по 3 гривні і по 30 кун.

42. Про злодійство ж. Якщо краде худобу в поле, або овець, або кіз, або свиней, то 60 кун; якщо злодіїв буде багато, то всім по 60 кун.

43. Якщо краде на току або зерно в ямі, то скільки їх крало, всім по 3 гривні і по 30 кун.

44. А у кого ‹що› пропало, але буде ‹виявлене› у наявності, нехай наявне візьме, а за ‹кожен› рік нехай візьме по півгривні.

45. Якщо ж наявного не буде, а це був князівський кінь, то платити за нього 3 гривні, а за інших по 2 гривні.

А ця постанова про худобу. За кобилу – 60 кун, а за вола – гривня, а за корову – 40 кун, а за трилітка – 30 кун, за однорічного – півгривні, за теля – 5 кун, за свиню – 5 кун, а за порося – ногата, за вівцю – 5 кун, за барана – ногата, а за жеребця, якщо він не об’їжджений – гривня кун, за лоша – 6 ногат, за коров’яче молоко – 6 ногат; ця постанова для смердів, якщо платять князеві штраф.

46. Якщо виявляться злодії холопами, то суд князівський. Якщо виявляться злодії холопами, або князівськими, або боярськими, або що належать ченцям, то їх князь штрафом не карає, тому що вони невільні, але нехай удвічі платить ‹їх пан› позивачеві за збиток.

47. Якщо хто грошей заробить ‹на кому-небудь›. Якщо хто заробить на іншому грошей, а той стане відмовлятися, то якщо ‹позивач› виставить проти нього свідків, а ті підуть на судову клятву, то нехай він візьме свої гроші; а оскільки ‹відповідач› не віддавав йому гроші впродовж багатьох років, то заплатити йому за збиток 3 гривні.

48. Якщо який-небудь купець дасть іншому купцеві грошей для місцевих торгових угод або для далекої торгівлі, то купцеві не треба пред’являти гроші перед свідками, свідки йому ‹на суді› не потрібні, але йти йому самому на судову клятву, якщо ‹відповідач› стане закриватися.

49. Про товар, даний на зберігання. Якщо хто кладе товар на зберігання у кого-небудь, то тут свідок не потрібний, але якщо той, хто поклав ‹товар на зберігання›, стане необґрунтовано вимагати більшого, то йти на судову клятву тому, у кого товар лежав ‹і нехай скаже›: «Ти у мене поклав саме стільки, ‹але не більше›», адже він його благодійник і зберігав товар його.

50. Про відсоток. Якщо хто дає гроші під відсотки, або мед з поверненням у більшій кількості, або зерно з поверненням з надбавкою, то слід йому представити свідків: як домовлялися, так йому і отримати.

51. Про місячний відсоток. А місячний відсоток брати йому ‹кредиторові›, якщо ‹домовилися› про малий ‹термін›; якщо ж гроші не будуть виплачені у строк, то дають йому гроші в третину, а від місячного відсотка відмовитися.

52. Якщо свідків не буде, а ‹борг› складе 3 гривні кун, то йти йому на судову клятву ‹з позовом› на свої гроші; якщо ж ‹борг склав› велику суму, то сказати йому так: «Сам винен, що давав у борг без свідків».

53. Статут Володимира Всеволодовича. А це ухвалив Володимир Всеволодович після смерті Святополка, скликавши свою дружину у Берестові: Ратибора, київського тисяцького, Прокопа, білгородського тисяцького, Станіслава, переяславського тисяцького, Нажира, Мирослава, Іванка Чудиновича, чоловіка Олегового, і ухвалили, що ‹борг› стягують з відсотка на два третій, якщо ‹боржник› бере гроші в третину; якщо хто візьме відсотки двічі, то тоді йому узяти сам борг; якщо він візьме відсотки тричі, то ‹самого› боргу йому не брати.

Якщо хто стягує по 10 кун на гривню за рік, то цього не забороняти.

54. Якщо який-небудь купець потерпить кораблетрощу. Якщо який-небудь купець, відправившись куди-небудь з чужими грошима, потерпить корабелетрощу, або нападуть на нього, або від вогню постраждає, то не творити над ним насильства, не продавати його; але якщо він стане порічно виплачувати борг, то нехай так і платить, бо ця погуба від Бога, а він не винен; якщо ж він проп’ється або проб’ється об заклад ‹проспорить›, чи не усвідомлено пошкодить чужий товар, то нехай буде так, як захочуть ті, чий це товар: чи чекатимуть, поки він виплатить, це їх право, чи продадуть його, це їх право.

55. Про борг. Якщо хто-небудь буде багатьом винен, а купець, котрий приїхав з іншого міста, або чужоземець, не знаючи того, довірить йому свій товар, а ‹той› стане не повертати гостю грошей, і перші позикодавці стануть йому перешкоджати, не даючи йому грошей, то вести його на торг, продати ‹його› разом з майном, і в першу чергу віддати гроші чужому купцеві, а своїм – ті гроші, що залишаться, нехай вони розділять; якщо будуть князівські гроші, то князівські гроші віддати в першу чергу, а решту на розподіл; якщо хто стягував ‹вже› багато відсотків, то тому ‹свою частину боргу› не брати.

56. Якщо закуп втече. Якщо закуп втече від пана, то стає повним ‹холопом›; чи піде у пошуках грошей, але йде відкрито, або втече до князя або до суддів через зневагу свого пана, то за це його не перетворюють у холопи, але дати йому ‹князівське› правосуддя.

57. Про закупа ж. Якщо у пана закуп-орач, а він згубить свого коня, то ‹панові› непотрібно платити йому, але якщо пан дав йому плуг і борону і від нього ж стягує купу, то, згубивши їх, він платить; якщо ж пан відішле його у своїй справі, а що-небудь панське загине за його відсутності, то за це йому платити непотрібно.

58. Про закупа ж. Якщо із замкнутого хліва ‹худобу› виведуть, то закупу за це не платити; але якщо ‹він› згубить ‹худобу› на полі, не зажене ‹її› у двір або не зачинить, де йому велів пан, або під час роботи на себе, і згубить її, то за це йому платити.

59. Якщо пан завдасть збитків закупу, завдасть шкоди його купі або особистій власності, то це все йому відшкодувати, а за збиток йому платити 60 кун.

60. Якщо ‹пан› візьме на ньому більше грошей, то повернути йому гроші, які узяв ‹понад міру›, а за збиток йому платити 3 гривні штрафу князеві.

61. Якщо пан продасть закупа у повні холопи, то боржникові під відсотки свобода в усіх ‹узятих у борг› грошах, а панові за образу платити 12 гривень штрафу князеві.

62. Якщо пан б’є закупа за справу, то він не винен; якщо він б’є не усвідомлюючи, п’яним і без провини, то слід платити ‹штраф князеві› як і за вільного, так і за закупа.

63. Про холопа. Якщо повний холоп вкраде чийого-небудь коня, то платити за нього 2 гривні.

64. Про закупа. Якщо закуп вкраде що-небудь, то пан ‹вільний› у ньому; але якщо де-небудь його знайдуть, то пан повинен передусім заплатити за його коня або інше, що він узяв, а його ‹закупа› робить повним холопом; а якщо пан не захоче платити за нього і продасть його, то передусім нехай віддасть за коня, або за вола, або за товар, що узяв чужого, а решту узяти йому самому собі.

65. А це, якщо холоп ударить. Якщо холоп ударить вільну людину і втече у будинок, а пан його не видасть, то платити за нього панові 12 гривень; а потім, якщо де знайде той ударений свого відповідача, котрий його ударив, то Ярослав ухвалив його убити, але сини після смерті батька ухвалили викуп грошима, або бити його, розв’язавши, або узяти гривню кун за зневагу.

66. Про свідчення. А свідчення на холопа не покладають; але якщо не буде вільного, то за потреби покласти на боярського тіуна, а на інших холопів не покладати.

А в малому позові за потреби покласти свідчення закупа.

67. Про бороду. А хто пошкодить бороду і залишаться сліди цього і будуть свідки, то 12 гривень штрафу князеві; якщо ж свідків немає і звинувачення не доведене, то штрафу князеві немає.

68. Про зуб. Якщо виб’ють зуб і кров бачать у нього ‹потерпілого› у роті, і будуть свідки, то 12 гривень штрафу князеві, а за зуб гривня.

69. Якщо хто вкраде бобра, то 12 гривень.

70. Якщо буде розрита земля або ‹виявлена› ознака ‹снасті›, якою робився вилов, або сітка, то по верві шукати у себе злодія або платити ‹верві› князівський штраф.

71. Якщо хто знищить знак власності на борті. Якщо хто знищить знак власності на борті, то 12 гривень.

72. Якщо межу порубає бортну або ріллю розоре або огорожею перегородить дворову межу, то 12 гривень штрафу князеві.

73. Якщо підрубає дуба зі знаком власності або межовим, то 12 гривень штрафу князеві.

74. А це додаткові мита. А це додаткові мита до штрафу в 12 гривень: отрокові – 2 гривні і 20 кун, а самому ‹судовому виконавцеві› їхати з отроком на двох конях, і давати їм на кожного вівса, а м’яса дати – барана або пів-туші яловичини, а іншого корму – скільки ці двоє з’їдять, а писареві – 10 кун, перекладного – 5 кун, за хутро дві ногати.

75. А це про борті. Якщо борть підрубає, то 3 гривні штрафу князеві, а за дерево – півгривні.

76. Якщо вкраде рій бджіл, то 3 гривні штрафу князеві; а за мед, якщо бджоли не приготовані на зимівлю, то 10 кун, якщо підготовлені, то 5 кун.

77. Якщо злодій не буде виявлений, то нехай шукають по сліду; якщо слід буде до села або до торгового стану, а люди не відведуть від себе сліду, не поїдуть вести розслідування або силою відмовляться, то їм платити вкрадене і штраф князеві; а вести розслідування з іншими людьми і зі свідками; якщо слід загубиться на великій торговій дорозі, а поруч не буде села або буде незаселена місцевість, де немає ні села, ні людей, то не оплачувати ні штрафу князеві, ні вкраденого.

78. Про смерда. Якщо смерд мучить смерда без князівського веління, то 3 гривні штрафу князеві, а за борошно ‹потерпілому› гривня кун; якщо хто мучитиме огнищанина, то 12 гривень штрафу князеві, а за борошно ‹потерпілому› гривня.

79. Якщо хто вкраде лодію, то 60 кун штрафу князеві, а саму цю лодію повернути; а за морську лодію – 3 гривні, а за набивну лодію – 2 гривні, за лодію – 20 кун, а за струга гривня.

80. Про сіті для ловлі птахів. Якщо хто підрізатиме мотузок у сіті для ловлі птахів, то 3 гривні штрафу князеві, а власникові за мотузок гривня кун.

81. Якщо ‹хто› вкраде в чиїй-небудь сіті для ловлі птахів яструба або сокола, то штрафу князеві – 3 гривні, а панові – гривня, а за голуба – 9 кун, а за куріпку – 9 кун, а за качку – 30 кун, а за гусака – 30 кун, а за лебедя – 30 кун, а за журавля – 30 кун.

82. А за сіно і за дрова – 9 кун, а скільки возів вкрадено, то власникові отримати за кожен віз по 2 ногати.

83. Про тік. Якщо хто підпалить тік, то на вигнання і розграбування увесь його будинок, але спочатку він повинен виплатити за згублене, а решту його господарства князь конфіскує. Таке ж покарання, якщо хто підпалить двір.

84. Якщо хто зловмисно заріже коня або худобину, то князеві штраф 12 гривень, а за збиток власнику платити призначене відшкодування.

85. Ці усі тяжби судять при вільних свідках; якщо буде свідок холопом, то холопові на суд не являтися; але якщо хоче позивач використати його свідком, то нехай скаже так: «Я залучаю тебе за свідченнями цього ‹холопа›, але залучаю тебе я, а не холоп», і може узяти його ‹відповідача› на випробування залізом; якщо той буде засуджений, то він візьме своє по суду, якщо ж той не буде засуджений, то ‹позивачеві› заплатити йому гривню за муку, бо брали його за свідченнями холопа.

86. А при випробуванні залізом платити ‹до суду› 40 кун, а мечникові 5 кун, а детському півгривні; це плата за випробування залізом, хто за що отримує.

87. А якщо притягають на випробування залізом за свідченнями вільних людей, або підозра на нім буде, або вночі проходив ‹біля місця злочину›, то якщо ‹обвинувачений› яким-небудь чином не обпечеться, то за муки йому не платять, але тільки судове мито за випробування залізом платить той, хто викликав на суд.

88. Про жінку. Якщо хто уб’є жінку, то судити таким же судом, що і за вбивство чоловіка; якщо ж ‹убитий›буде винен, то платити піввири 20 гривень.

89. А за вбивство холопа або раба виру не платять; але якщо хто-небудь з них буде убитий без провини, то за холопа або за раба платять призначені судом гроші, а князеві 12 гривень штрафу.

90. Якщо помре смерд. Якщо смерд помре, то спадок князеві; якщо будуть у нього вдома дочки, то виділити їм частину ‹спадку›; якщо вони будуть у шлюбі, то частини їм не давати.

91. Про спадок боярина і дружинника. Якщо помре боярин або дружинник, то спадок князеві не відходить; а якщо не буде синів, то візьмуть дочки.

92. Якщо хто, помираючи, розділить господарство своє між дітьми, то так тому і бути; якщо ж помре без заповіту, то розділити на усіх дітей, а на самого ‹покійного› віддати частину на спомин душі.

93. Якщо після смерті чоловіка дружина залишиться вдовою, то дітям на неї виділити частину, а що їй заповідав чоловік, тому вона пані, а спадок чоловіка їй непередбачений.

94. Якщо будуть діти від першої дружини, то діти візьмуть спадок своєї матері; якщо ж чоловік заповідав це другій дружині, все одно вони отримають спадок своєї матері.

95. Якщо у будинку буде сестра, то їй ‹батьківського› спадку не брати, але братам слід віддати її заміж, як вони зможуть.

96. А це ‹мита› при закладці міських укріплень. А це мита будівельникові міських укріплень: при закладці городні взяти куну, а при закінченні – ногату; а на корм, і питво, і м’ясо, і рибу – 7 кун на тиждень, 7 хлібів, 7 убірків пшона, 7 лукон вівса на 4 коня; брати ж йому стільки, поки не будуть побудовані міські укріплення; солоду нехай дають 10 лукон один раз ‹на увесь час роботи›.

97. Про будівельників мостів. А це мита будівельникові мостів: коли він побудує міст, нехай візьме по ногаті за 10 ліктів ‹моста›; якщо лагодитиме старий міст, то скільки полагодить прольотів, узяти йому від прольоту по куні; а їхати будівельникові мостів самому з отроком на двох конях ‹брати› 4 лукна вівса на тиждень, а їсти – скільки хоче.

98. А це про спадок. Якщо були у людини діти від рабині, то спадку їм не мати, але надати свободу їм з матір’ю.

99. Якщо будуть у будинку діти малі, і не зможуть вони самі про себе потурбуватися, а мати їх піде заміж, то тому, хто ним буде близький родич, дати їх на руки з надбанням і з основним господарством, поки не зможуть самі піклуватися про себе; а товар передати перед людьми, а що цим товаром він наживе передачею його під відсотки або торгівлею, то це йому ‹опікунові›, а первинний товар повернути їм ‹дітям›, а дохід йому собі, оскільки годував і піклувався про них; якщо ж буде від челяді приплід або від худоби, то усе це ‹дітям› отримати наявністю; якщо що розтратить, то за усе це тим дітям заплатити; якщо ж і вітчим ‹при одруженні› візьме дітей із спадком, то така ж умова.

100. А отчий двір без розділення завжди молодшому синові.

101. Про дружину, якщо вона зібралася залишитися вдовою. Якщо дружина зібралася залишитися вдовою, але розтратить майно і вийде заміж, то вона повинна сплатити всі ‹втрати› дітям.

102. Якщо діти не захочуть її проживання на дворі, а вона поступить по своїй волі і залишиться, то будь-яким чином виконати ‹її› волю, а дітям волі не давати; а що їй дав чоловік, з тим їй і залишитися ‹в дворі› чи, узявши свою частину, залишитися ‹на дворі›.

103. А на ‹виділену› частину материнського майна діти прав не мають, але кому мати віддасть, тому узяти; якщо віддасть усім, то нехай усі розділять; якщо помре без заповіту, то у кого в дворі вона знаходилася і хто її годував, то тому узяти ‹її майно›.

104. Якщо у однієї матері будуть діти від двох чоловіків, то одним йде спадок свого батька, а іншим – свого.

105. Якщо вітчим розтратить щось із майна батька пасинків і помре, то повернути ‹втрачене› братові ‹звідному›, на це і люди ‹свідками› стануть, що батько його розтратив, будучи вітчимом; а що стосується ‹майна› його батька, то нехай він ним володіє.

106. А мати нехай дасть своє ‹майно› тому синові, який був ‹до неї› добрий, чи від першого чоловіка або від другого; якщо ж усі сини будуть до неї погані, то вона може віддати ‹майно› дочці, яка її годує.

107. А це мита судові. А це мита судові: від вири – 9 кун, а метельнику – 9 векш, а від ‹тяжби› про бортну ділянку – 30 кун, а від усіх інших тяжб, кому допоможуть ‹судові виконавці› – по 4 куни, а метельнику – 6 векш.

108. Про спадок. Якщо брати судитимуться перед князем про спадок, то детському, який йде їх ділити, узяти гривню кун.

109. Мита за виконання судової клятви. А це мита за виконання судової присяги: від тяжби про вбивство – 30 кун, а від тяжби про бортну ділянку – 30 кун без трьох кун; стільки ж і в тяжбі про орну землю. А від тяжби про свободу – 9 кун.

110. Про холопство. Повне холопство трьох видів: якщо хто купить хоч би до напівгривні, надасть свідків і ногату дасть перед самим холопом; другий вид холопства: одруження на рабині без договору, якщо з договором, то як домовилися, так на тому і стояти; а це третій вид холопства: служба тіуном без договору або якщо ‹хто› прив’яже собі ключ без договору, якщо ж з договором, то як домовляться, на тому і стояти.

111. А за данину не холоп, ні за хліб не перетворюють у холопи, ні за те, що дається окрім того ‹данина або хліб›; але якщо ‹хто› не відпрацює встановлений термін, то повернути йому, що отримано; якщо відпрацює, то нічим більше не зобов’язаний.

112. Якщо холоп біжить, а пан оголосить про це, якщо хто, почувши про це або знаючи про те, що він холоп, дасть йому хліба або вкаже йому шлях, то платити йому за холопа 5 гривень, а за раба 6 гривень.

113. Якщо хто упіймає чужого холопа і дасть знати його панові, то отримати йому за піймання гривню; якщо не встереже його, то платити йому 4 гривні, а п’ята за піймання зараховується йому, а якщо буде раба, то ‹платити› 5 гривень, а шоста за піймання зараховується йому.

114. Якщо хто сам розшукає свого холопа в якому-небудь місті, а посадник про того ‹холопа› не знав, то, коли ‹пан› розповість йому, тому ‹панові› слід узяти у посадника отрока, піти і зв’язати цього холопа і дати отрокові в’язне мито в 10 кун, а винагороди за піймання холопа немає; якщо ж упустить ‹пан›, переслідуючи холопа, то йому самому втрата, а за це ніхто не платить, і винагороди за піймання теж немає.

115. Якщо хто, не відаючи, що ‹хтось› є чужим холопом, сховає його, або повідомляє йому вісті, або утримує його у себе, а той від нього йде, то йти йому на судову клятву ‹стверджуючи›, що не знав ‹того›, що він холоп, а платежу в цьому немає.

116. Якщо холоп де-небудь отримав обманом гроші, а та ‹людина› дала гроші, не відаючи того, то панові або викупляти, або втратити цього холопа; якщо ж ‹та людина› дала ‹гроші›, знаючи ‹що той був холопом›, те грошей йому позбавитись.

117. Якщо хто пустить свого холопа у торгові справи, а той заборгує, то панові слід викупити його і не втрачати його.

118. Якщо хто купить чужого холопа, не відаючи ‹того›, то першому панові узяти холопа, а тому ‹хто купив›, узяти гроші ‹назад›, присягнутися, що купив по невіданню, якщо ж він купив, знаючи це, то гроші його пропадуть.

119. Якщо холоп, втікши ‹від пана›, придбає товар, то панові ‹платити› борг, панові ж ‹належить› і товар, але холопа не втрачати.

120. Якщо хто втік ‹від пана›, а вкраде у сусідів що-небудь або товар, то панові слід платити за нього те, що належить за те, що узяв.

121. Якщо холоп обкраде кого-небудь, то панові його викупляти або видати з тим, з ким він крав, а дружині і дітям ‹відповідати› непотрібно; але якщо вони з ним крали і ховали, то усіх ‹їх› видати або знову їх викупляє пан; якщо ж з ним вільні крали і ховали, то вони платять князеві судовий штраф.

II. Скорочена редакція

1. Якщо уб’є людина людину, то мстити братові за брата, або синові за батька, або батькові за сина, або синові брата, або синові сестри; якщо хто не мститиме, то князеві 40 гривень за убитого; якщо це буде русин, або гридень, або купець, або ябетник, або мечник, або ізгой, або слов’янин, то призначити за нього 40 гривень.

2. Або хто буде побитий до крові або до синяків, то не шукати цій людині свідка; якщо на ньому не буде жодних ознак ударів, то нехай прийде на суд свідок; якщо ж не зможе прийти, то тій справі кінець; якщо хто за себе не може мстити, то узяти за нього князеві за образу 3 гривні і оплату лікареві.

3. Якщо хто ударить кого палицею, або жердиною, або кулаком, або чашею, або рогом, або обухом, то платити 12 гривень; якщо цього винного не наздоженуть для негайної помсти, то йому платити, а тій справі кінець.

4. Якщо хто ударить мечем, не вийнявши його з піхов, або рукояттю, то 12 гривень за образу.

5. Якщо ж ударить мечем по руці і рука відвалиться або усохне, то 40 гривень.

6. Якщо після удару по нозі буде нога ціла або ударений почне шкутильгати, тоді дітей утримувати від помсти.

7. Якщо ж по пальцю вдарить якому-небудь, то 3 гривні за образу.

8. А за вус 12 гривень і за бороду 12 гривень.

9. Якщо хто вийме меч, а не вдарить, то той платить гривню.

10. Якщо людина штовхне людину від себе або до себе, то 3 гривні, і нехай потерпілий приведе на суд двох свідків; якщо постраждалий варяг або колбяг, то нехай сам присягається.

11. Якщо челядин сховається або у варяга, або у колбяга, і його впродовж трьох днів не виведуть, але виявлять його хоча б на третій день, то узяти йому ‹панові› свого челядина, а 3 гривні за образу.

12. Якщо хто поїде на чужому коні без дозволу, то платити 3 гривні штрафу.

13. Якщо хто візьме чужого коня, або зброю, або одяг, а хазяїн упізнає…, то узяти йому своє, а 3 гривні за образу.

14. Якщо пізнає хто викрадене, то не бере його, і нехай не скаже тому, у кого знаходиться пізнане: «Моє», але скаже йому так: «Піди на звід, де узяв». Якщо ж не піде, то нехай пред’явить поручителя, що піде на звід впродовж п’яти днів.

15. Якщо де-небудь стягають на іншому борг, а він почне відмовлятися, то йти йому на звід перед 12 людьми; і якщо виявиться, що він несправедливо не віддав йому, то позивач повинен отримати свої гроші, а за образу 3 гривні штрафу.

16. Якщо хто хоче забрати челядина, пізнавши його як свого, то при зводі вести до того, у кого цей останній за часом пан купив, а той відведе до наступного, поки не дійдуть до третього; тоді нехай скаже третьому: «Віддай мені свого челядина, а свої гроші ти стягни при свідкові».

17. Якщо холоп ударить вільну людину і втече в панський будинок, а пан його не видаватиме, то холопа панові узяти, і нехай сплатить пан за нього 12 гривень, а після того, де та ударена людина зустріне його, нехай уб’є його.

18. А якщо хто зламає спис, або щит, або пошкодить одяг і захоче, щоб він ‹хазяїн› залишив у себе, то узяти з нього ‹винного› гроші; але якщо той, хто зламав, захоче придбати, то нехай заплатить грошима стільки, скільки пан заплатив за це.

Правда, встановлена Руській землі, коли зібралися Ізяслав, Всеволод, Святослав, Коснячко, Перенег, Никифор Киянин, Чюдин, Микула.

19. Якщо уб’ють огнищанина за образу, то вбивця платить за нього 80 гривень, а людям непотрібно; і за князівського під’їзного 80 гривень.

20. А якщо уб’ють огнищанина в розбої, а вбивцю люди не шукають, то виру платити тій верві, де лежить убитий.

21. Якщо уб’ють огнищанина у кліті, або у коня, або у бика, або під час крадіжки корови, то убити вбивцю як собаку. І той же закон відносно тіуна.

22. А за князівського тіуна 80 гривень.

23. А за старшого конюха при табуні 80 гривень, як ухвалив Ізяслав за свого конюха, коли його убили дорогобужці.

24. А за князівського сільського старосту і за старосту, який керує орними роботами, 12 гривень.

25. А за князівського рядовича 5 гривень.

26. А за смерда і за холопа 5 гривень.

27. Якщо раба-годувальниця або годувальник, 12 гривень.

28. А за князівського коня, якщо той з тавром, 3 гривні, а за коня смерда 2 гривні, за кобилу 60 різан, а за вола гривню, а за корову 40 різан, а за трилітка 15 кун, а за однорічну півгривні, а за теля 5 різан, за ягняти ногата, за барана ногата.

29. А якщо хто забере чужого холопа або раба, то платити йому за образу 12 гривень.

30. Якщо прийде людина скривавлена або із синцями, то не шукати їй свідків.

31. А якщо хто краде або коня, або волів, або обкрадає кліть, то, якщо один крав, то заплатити йому гривню і тридцять різан; якщо їх буде 18, то платити кожній людині по три гривні і 30 різан.

32. А за князівську борть 3 гривні, якщо її спалять або видеруть бджіл і стільники.

33. Якщо смерда катуватимуть, але без князівського веління, то 3 гривні за образу; а за катування огнищанина, тіуна або мечника 12 гривень.

34. А якщо хто заоре межу або затеше межовий знак, то 12 гривень за образу.

35. А якщо вкраде лодію, то за лодію хазяїну платити 30 різан, а штрафу князеві 60 різан.

36. А за голуба і за курку 9 кун, а за качку, гусака, журавля, лебедя 30 різан, а штрафу князеві 60 різан.

37. А якщо вкрадуть чужого пса, або яструба, або сокола, то 3 гривні за образу.

38. Якщо уб’ють злодія на своєму дворі, або біля кліті, або біля хліва, то так тому і бути; якщо протримають до світанку, то вести його на князівський двір; а якщо його уб’ють, але люди бачили, що він був зв’язаний, то платити за нього.

39. Якщо сіно вкрадуть, то 9 кун; і за дрова 9 кун.

40. Якщо вкрадуть вівцю, або козу, або свиню, а 10 чоловік вкрали одну вівцю, то нехай платять по 60 різан штрафу князеві, а хто упіймав злодіїв, тому 10 різан.

41. А із гривні мечнику куна, а в десятину 15 кун, а князеві 3 гривні; а із 12 гривень йому 70 кун, а у десятину 2 гривні, а князю 10 гривень.

42. А це закон при зборі вири: вирнику узяти 7 відер солоду на тиждень, а також барана або пів-туші яловичини, або дві ногати; а в середу різану або сири, в п’ятницю те ж, а хліба і пшона скільки зможуть з’їсти; а вирнику 60 гривень і 10 різан і 12 вирниць, а при в’їзді гривня, а якщо доводиться на говіння годувати рибами, то вважати за рибу 7 різан; таким чином усіх кун 15 на тиждень, а хліба скільки зможуть з’їсти; нехай вирники збирають виру не більше тижня. Така постанова Ярослава.

43. А ця постанова для мостовиків: якщо настелять міст, то узяти за роботу ногату, а за городню ногата; якщо ж біля старого мосту потрібно буде полагодити декілька дощок, 3, 4 або 5, то узяти стільки ж.